Рішення від 25.03.2025 по справі 914/184/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2025 Справа № 914/184/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Плаксій В.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави, м. Львів

до відповідача 1: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача 2: Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт, с. Рясне-Руське Яворівського району Львівської області

про: визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку

Представники сторін:

від прокуратури: Леонтьєва Н.Т. прокурор Львівської обласної прокуратури

від відповідача-1: Бірюкова І.І. представник згідно повноважень, які містяться в матеріалах справи

від відповідача-2: Попов Д.І. адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 001339 від 01.02.2019; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1183145 від 27.01.2023.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави до відповідача 1: Львівської міської ради, до відповідача 2: Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2023, справу № 914/184/23 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.01.2023, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 08.02.2023.

31.01.2023 представником відповідача 2 подано на адресу суду відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 2301/23.

08.02.2023 від представника відповідача 1 надійшов на адресу суду відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 3216/23, відповідно до якого відповідач 1 просить суд позов Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави задоволити повністю.

В судовому засіданні 08.02.2023, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 08.03.2023.

13.02.2023 прокурором подано на адресу суду відповідь на відзив Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт з додатками за вх. № 3656/23.

28.03.2023 представником відповідача 2 подано заперечення на відповідь на відзив з додатками за вх. № 7726/23.

Крім того, 05.04.2023 представником відповідача 2 подано на адресу суду пояснення щодо залишення позову Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави без розгляду з додатками за вх. № 8517/23.

Протокольною ухвалою суду від 08.03.2023, продовжено строк підготовчого провадження у справі № № 914/184/23 на тридцять днів, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України, за клопотанням представника відповідача 2.

В судовому засіданні 08.03.2023, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 05.04.2023.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.04.2023, постановлено відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача-2 в частині залишення без руху позовної заяви Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави до відповідача 1: Львівської міської ради, до відповідача 2: Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, яке викладено у відзиві на позовну заяву за вх. № 2301/23 від 31.01.2023. Підготовче засідання відкладено на 26.04.2023 р.

В судовому засіданні 26.04.2023, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 24.05.2023.

05.05.2023 прокурором подано на адресу суду в систему Електронний суд додаткові пояснення у даній справі з додатками за вх. № 11245/23.

23.05.2023 представником відповідача-2 подано на адресу суду заяву про зупинення провадження у справі № 914/184/23 з додатками за вх. № 2035/23.

24.05.2023 прокурором подано на адресу суду в систему Електронний суд заперечення на заяву відповідача-2 про зупинення провадження у справі № 914/184/23 за вх. № 13015/23.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.05.2023, постановлено відмовити у задоволенні заяви представника відповідача-2 за вх. № 2035/23 від 23.05.2023 про зупинення провадження у справі № 914/184/23 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи № 925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови. Розгляд справи № 914/184/23 у підготовчому провадженні відкладено на 28.06.2023.

21.06.2023 представником відповідача-2 подано на адресу суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду з додатками за вх. № 15499/23.

28.06.2023 прокурором подано на адресу суду письмові пояснення у даній справі за вх. № 16013/23.

Крім того, 28.06.2023 прокурором подано заперечення на заяву відповідача-2 про залишення позову без розгляду за вх. № 16011/23.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.06.2023, підготовче судове засідання у даній справі призначено на 26.07.2023.

26.07.2023 представником відповідача-2 подано на адресу суду заяву про зупинення провадження у справі № 914/184/23 за вх.№ 2921/23.

В судовому засіданні 26.07.2023, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 31.07.2023.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.07.2023, задоволено заяву представника відповідача-2 про зупинення провадження у справі № 914/184/23 за вх.№ 2921/23 від 26.07.2023. Судом постановлено зупинити провадження у справі № 914/184/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.

07 серпня 2024 року прокурором подано на адресу суду клопотання про поновлення провадження у справі у зв`язку із прийняттям 11.06.2024 Великою Палатою Верховного суду постанови у справі № 925/1133/18.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.08.2024, провадження у справі № 914/184/23 поновлено. Підготовче судове засідання призначено на 25.09.2024.

Судове засідання, призначене на 25.09.2024 не відбулося, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю та продовженням додаткової відпустки судді Долінській О.З. з 22.08.2024 по 14.12.2024 включно.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.12.2024, підготовче судове засідання призначено на 28.01.2025.

27.01.2025 прокурором подано на адресу суду в систему Електронний суд додаткові пояснення у даній справі з додатками за вх. № 2077/25.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.01.2025, підготовче судове засідання призначено на 26.02.2025.

03.02.2025 від представника відповідача-2 на адресу суду в систему Електронний суд надійшли письмові пояснення у даній справі з додатками за вх. № 2857/25.

Крім того, 03.02.2025 представником відповідача-2 подано на адресу суду в систему Електронний суд письмові пояснення з додатками за вх. № 2863/25.

Також, 03.02.2025 представником відповідача-2 подано на адресу суду в систему Електронний суд письмові пояснення з додатками за вх. № 2864/25.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.02.2025 постановлено: відмовити відповідачу-2 у задоволенні заяви про залишення позовної заяви без розгляду за вх. № 15499/23 від 21.06.2023 та за вх. № 2301/23 від 31.01.2023, викладеного у відзиві відповідача-2 та у запереченні на відповідь на відзив відповідача-2 за вх. № 7726/23 від 28.03.2023; закрити підготовче провадження та призначити справу № 914/184/23 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 25.03.2025.

24.03.2025 представником відповідача-2 подано на адресу суду в систему Електронний суд заяву про застосування практики ВС у аналогічних правовідносинах з додатками за вх. № 7508/25.

24.03.2025 прокурором подано на адресу суду в систему Електронний суд додаткові пояснення у даній справі з додатками за вх. № 7566/25.

25.03.2025 прокурор в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив за вх. № 3656/23 від 13.02.2023 р., письмових поясненнях та поясненнях, наданих в судовому засіданні.

25.03.2025 представник відповідача-1 в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позов Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави просив суд задоволити повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву за вх. № 3216/23 від 08.02.2023 р. та поясненнях, наданих в судовому засіданні.

25.03.2025 представник відповідача-2 в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву за вх. № 2301/23 від 31.01.2023 р., запереченнях на відповідь на відзив за вх. № 7726/23 від 28.03.2023 р., письмових поясненнях та поясненнях, наданих в судовому засіданні.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/184/23.

В судовому засіданні 25.03.2025, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція прокурора.

Позовні вимоги прокурора обгрунтовані тим, що Рясне-Руська сільська рада Яворівського району Львівської області (надалі Рясне-Руська СР) надала Обслуговуючому кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт у власність для будівництва та обслуговування гаражів земельну ділянку без наявності затвердженої містобудівної документації, як того вимагає Земельний кодекс України та стаття 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Стаття 41 Земельного кодексу України передбачає надання гаражним будівельним кооперативам земельні ділянки лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови. Однак Рясне-Руська СР передала у власність кооперативу землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Прокурор зазначає, що гаражно-будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови.

Водночас, оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради №4406 від 22.10.2020, Відповідачу 2 передано у власність для будівництва та обслуговування гаражів земельну ділянку за категорією земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, з кодом КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить ст. 41 Земельного кодексу України.

Прокурор у позовній заяві вказує на те, що гаражно-будівельним кооперативам земельні ділянки для гаражного будівництва можуть передаватись виключно у разі наявності затвердженої містобудівної документації та відповідно встановлення останньою можливості передачі земельної ділянки для будівництва гаражів. Згідно з містобудівною документацією м.Львова, а саме Генпланом м.Львова та планом зонування, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до території багатоповерхової житлової забудови. В межі діючого генплану с.Рясне-Руська Яворівського району Львівської області спірна земельна ділянка не входила, відтак і план зонування та детальний план території розроблені не були.

На думку прокурора, спірне рішення Рясне-Руської сільської ради №4406 від 22.10.2020 про передачу гаражно-будівельному кооперативу земельної ділянки прийнято за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, а тому всупереч ст.41 Земельного кодексу України.

Прокурор зазначає, що документація із землеустрою, яка повинна містити в тому числі, належне обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідних земельних ділянок відповідної площі відсутня, звернення кооперативу та оспорюване рішення Рясне-Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення 3 членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно- будівельний кооператив «Автосвіт» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), а також обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей, площею 2,5 га (по 0, 8333 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу, а з урахування інших 11 рішень Рясне-Руської сільської ради, якими передано у власність кооперативу загалом 6, 8024 га, тобто по 2, 2674 га на кожного члена кооперативу), а звернення не містить прохання відведення земельної ділянки для здійснення гаражного будівництва. На думку прокурора, наведене свідчить про порушення оспорюваним рішенням ради ст. 41 Земельного кодексу України.

Прокурор вказує на те, що необхідність захисту інтересів держави полягає в тому, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю та всупереч чинному законодавству незаконно безоплатно передана у приватну власність юридичної особи. В даному випадку, наявна необхідність захисту як інтересів територіальної громади, незаконно позбавленої права власності на землю, так і права кожного громадянина на користування об`єктами права власності народу, так і публічного, суспільного інтересу, як складової державного інтересу. Такий інтерес полягає у забезпеченні: економічних інтересів держави, зокрема можливості відчужити спірну земельну ділянку у власність чи користування на конкурсних умовах, а відтак і наповнення відповідного бюджету; соціальних інтересів держави, зокрема можливості забезпечити громадян земельними ділянками; екологічних інтересів держави, зокрема з урахуванням розміщеного неподалік заказника місцевого значення «Торфовище Білогорща», а також не встановлення на даний час охоронної зони останнього, потребі забезпечити безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації, використанні власності не на шкоду людині і суспільству, збереженні природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтриманні загального екологічного балансу та забезпеченні фонового моніторингу навколишнього природного середовища. При цьому, забезпечення екологічної безпеки є обов`язком держави (стаття 15 Конституції України).

Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави в даному випадку полягає в незаконній передачі Рясне-Руською сільською радою у приватну власність земельної ділянки площею 2, 5 га.

Прокурор вважає, що з 29.11.2020 повноваження Рясне-Руською сільської ради закінчились, а її правонаступником стала Львівська міська рада. Оскільки прокурором заявлено позовні вимоги про визнання недійсними рішень Рясне-Руської сільської ради, Львівську міську раду залучено в даній позовній заяві в статусі Відповідача 1 як правонаступника Рясне-Руської сільської ради.

Відповідно до приписів статті 24 Закону України "Про прокуратуру", право на подання позовної заяви надається, серед іншого, заступникам окружних прокуратур. Зважаючи на вказане, заступник Франківської окружної прокуратури міста Львова правомірно підписав та подав позов.

Порушення інтересів держави в даному випадку полягає в незаконній передачі Рясне-Руською сільською радою у приватну власність земельної ділянки площею 2, 5 га.

Керівник Франківської окружної прокуратури м.Львова, реалізуючи надані законом представницькі повноваження, з метою захисту інтересів держави звертається до суду з позовною заявою про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради, скасування державної реєстрації, а відтак, реалізує покладені від імені держави повноваження по захисту інтересів держави.

Вважає, що прокурором обрано ефективний спосіб захисту порушеного права.

Отже, предметом позову у даній справі є: Визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4406 від 22.10.2020 Про передачу у власність Обслуговуючому кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт земельної ділянки; скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0010, площею 2,5 га. Підставою позову є невідповідність рішення Рясне-Руської СР № 4406 від 22.10.2020 Про передачу у власність Обслуговуючому кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт земельної ділянки вимогам статті 41 Земельного кодексу України, статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Прокурор зазначив у позові, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат складається з 3'969,60 грн. витрат на оплату судового збору.

Позиція відповідача-1.

У відзиві на позовну заяву за вх. № 3216/23 від 08.02.2023 відповідач-1 посилається на те, що спірна земельна ділянка хоча і була передана у власність Рясне-Руської сільської ради, однак це не змінило факт її місцезнаходження в межах території м. Львова, що підтверджується і Генпланом м. Львова, і самою радою в спірному рішенні і кадастровим номером спірної земельної ділянки, і тим, що первинно вказаною земельною ділянкою розпорядилась саме Львівська міська рада, що ніким оскаржено не було.

Відповідач-1 вказує на те, що згідно інформації управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування ЛМР, земельна ділянка з кадастровим № 4610137500:11:016:0010, відповідно до генерального плану міста Львова, розташована в межах території багатоповерхової житлової забудови (5, 9, 14, 15 поверхів). Відповідно до плану зонування території Шевченківського району, за функціональним регламентом (базове зонування) зазначена земельна ділянка розташована в межах функціональної зони Ж-4 зоні багатоквартирної житлової забудови. В межі опрацювання містобудівної документації с. Рясне-Руське, земельна ділянка за кадастровим № 4610137500:11:016:0010 не входить, оскільки розташована на території міста Львова.

Також вказує на те, що згідно Генплану м. Львова та планом зонування, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до території багатоповерхової житлової забудови. В межі діючого генплану с. Рясне-Руська Яворівського району спірна земельна ділянка не входила, відтак і план зонування та детальний план території розроблені не були.

Відповідач-1 посилається те, що відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23.07.2010 р., для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються земельні ділянки з кодом КВЦПЗ 02.05 та 02.06 відповідно, що належать до земель категорії - землі житлової та громадської забудови. Водночас, оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради № 4406 від 22.10.2020 Відповідачу 2 передано у власність для будівництва та обслуговування гаражів земельну ділянку за категорією земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, якій присвоєно код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що суперечить ст.41 Земельного кодексу України. Враховуючи наведене, Львівська міська рада у поданому відзиві на позовну заяву вважає, що позов Заступника керівника Франківської окружної прокуратури в інтересах держави є підставним та просить суд його задоволити. Вважає, що прокурором при зверненні з даним позовом до суду, обрано правильний спосіб захисту з огляду на наведену судову практику.

Позиція відповідача-2.

У відзиві на позовну заяву за вх. № 2301/23 від 31.01.2023 відповідач-2 зазначає, що спірна земельна ділянка, як об`єкт цивільних права сформована із дотриманням абсолютно усіх вимог законодавства України, на підставі затвердженої містобудівної документації із наявністю плану зонування території Шевченківського району м. Львова. Земельна ділянка хоча і перебувала у комунальній власності Рясне-Руської сільської ради, проте місцезнаходження спірної земельної ділянки - є м. Львів. Відтак, відповідач-2 вважає, що при передачі земельної ділянки у власність повинна застосовуватися містобудівна документація м. Львова, а саме: генеральний план міста Львова, план зонування території, на підставі яких була виготовлена та затверджена технічна документація із землеустрою, якою сформовано земельну ділянку як об`єкт цивільних прав.

Відповідач-2 вказує на те, що відповідна технічна документація була затверджена ухвалою ЛМР від 14.02.2019 №4647 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова». Така документація була розроблена відповідно до містобудівної документації, з посиланням на останню у технічній документації, ніким не оскаржувалася, а рішення ЛМР від 14.02.2019 року №4647 про її затвердження не оскаржувалося та не було скасоване.

На думку відповідача -2, не заслуговують на увагу суду доводи позивача щодо відсутності містобудівної документації, а також доводи щодо порушення вимог ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки спірна земельна ділянка з кадастровим №4610137500:11:016:0010 площею 2,5 га не розташована в межах зелених зон населених пунктів (паркова зона), внутрішньоквартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення) та не віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, що унеможливлює передачу такої земельної ділянки із земель комунальної власності до земель приватної власності. Крім цього, відповідач -2 зазначає, що позивач не вказує в чому саме полягає порушення вимог ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Спірна земельна ділянка передана у власність відповідача-2 ОК ГБК «Автосвіт» на підставі ст. 41 Земельного кодексу України із цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, оборони, зв`язку, енергетики та іншого призначення, яке було встановлено відповідно до містобудівної документації м. Львова (Шевченківського району) та на замовлення Львівської міської ради.

Відповідач-2 зазначає, що цільове призначення земельної ділянки (категорія) із земель промисловості, транспорту, (зв`язку) електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення на інше цільове призначення не змінювалося, код КВЦПЗ - 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства згідно із Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель» знаходиться в межах секції «J» та належить до категорії земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідач-2 вважає, що покликання позивача на те, що віднесення спірної земельної ділянки до вказаної категорії земель потребувало прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування є надуманими та не відповідають дійсності.

Також, відповідач-2 зазначає, що згідно вимог законодавства обслуговуючий кооператив може здійснювати господарську діяльність з метою виконання мети та завдань, визначених статутом кооперативу. Позивач безпідставно у поданому позові ототожнює поняття «здійснення господарської діяльності» та «отримання прибутку». На підставі наведеного, відповідач-2 просить суд у задоволені позову відмовити повністю.

Відповідач-2 зазначає, що обраний прокурором спосіб захисту порушеного права, є неефективний. Зазначає, що Львівська міська рада не була власником спірної земельної ділянки, а тому скасування запису про реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за відповідачем-2, не зумовлює перехід права власності на неї до Львівської міської ради.

Відповідач-2 вказує на те, що містобудівна документація була розроблена, спірна земельна ділянка сформована і відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України, сільська рада могла розпорядитись даною земельною ділянкою, виділивши її відповідачу 2, який звернувся до Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області і з відповідною заявою та з пакетом документів.

Відповідач-2 вважає, що даний позов не може бути задоволений і просить відмовити в його задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.

Львівською міською радою, беручи до уваги ухвали міської ради від 16.11.2017 № 2588 «Про затвердження меморандуму про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою» та від 07.12.2017 № 2677 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015 №4968 та від 01.10.2015 № 5143», звернення Рясне- Руської сільської ради Яворівського району від 17.12.2018 № 1132, 14.02.2019 прийнято ухвалу №4647 від «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки №1 площею 26, 5865 га (кадастровий номер №4610137500:11:016:0001), у тому числі площею 5, 5847 га у межах червоних ліній вулиці (код КВЦПЗ 16.00 землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.1).

Пунктом 3 вказаної ухвали вирішено передати зазначену у пункті зокрема 1.1 цієї ухвали земельну ділянку №1 площею 26, 5865 га (кадастровий номер №4610137500:11:016:0001) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.03.2019 зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0001.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято зокрема земельну ділянку площею 26, 5865 га (кадастровий номер 4610137500:11:016:0001, КВЦПЗ - 16.00).

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.11.2019 зареєстровано право державної власності за Львівською обласною державною адміністрацією на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0001.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2019 №1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких, зокрема, земельна ділянка за кадастровим №4610137500:11:016:0001.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 №3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» прийнято у комунальну власність зокрема земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0001, 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності.

03.01.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення №3432 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл зокрема на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за кадастровим №4610137500:11:016:0001 площею 26, 5865 га на 7 земельних ділянок, зокрема земельну ділянку №6 площею 8, 0334 га.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3700 від 19.05.2020, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 26, 5865 га, на 7 земельних ділянок, зокрема земельну ділянку №6 площею 8, 0334 га (№4610137500:11:016:0006).

11.09.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення №4194 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу зокрема земельної ділянки за кадастровим №4610137500:11:016:0006, площею 8, 0334 га.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4376 від 19.10.2020 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок», затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 8, 0334 га на 3 земельні ділянки, серед яких, зокрема, земельна ділянка площею 2, 5 га (№4610137500:11:016:0010).

20.10.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0010.

21.10.2020 до Рясне-Руської сільської ради надійшло звернення ОК «Гаражно- будівельний кооператив «Автосвіт» про передачу у власність обслуговуючого кооперативу земельної ділянки за кадастровим №4610137500:11:016:0010, площею 2, 5 га.

22.10.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4406 земельну ділянку площею 2, 5 га (кадастровий №4610137500:11:016:0010), Львівська область, м.Львів, (територія, що межує з Рясне- Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» для будівництва та обслуговування гаражів (КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

19.11.2020 зареєстровано право приватної власності Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт на земельну ділянку за кадастровим № 4610137500:11:016:0010.

Наведене підтверджується також інформацією Відділу №1 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Львівській області, наданою листом №0-13-0.91-2887/-22 від 22.11.2022.

Ухвалою Львівської міської ради № 6 від 29.12.2020 вирішено визначити Львівську міську територіальну громаду правонаступником усього майна, прав та обов`язків, зокрема Рясне-Руської територіальної громади, територія якої включена до території Львівської міської територіальної громади.

Ухвалою Львівської міської ради № 7 від 29.12.2020 ухвалено припинити шляхом приєднання до Львівської міської ради юридичні особи, зокрема Рясне-Руську сільську раду.

Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4406 від 22.10.2020 Про передачу у власність Обслуговуючому кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт земельної ділянки; скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:016:0010, площею 2,5 га та припинення речового права права приватної власності ОК Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт на земельну ділянку з кадастровим номером №4610137500:11:016:0010, площею 2, 5 га.

Оцінка суду.

Щодо звернення прокурора.

Положеннями ст. 23 Закону України Про прокуратуру встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У встановлених законом випадках до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 3 ст. 4 ГПК України).

Передумовою участі органів та осіб в господарському процесі є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Відповідно до п. 3 ч. 1 та 2 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності органу уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України Про прокуратуру, ч. З ст. 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абз 4 цієї частини ст. 23 цього закону.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 53 ГПК України).

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

З урахуванням того, що поняття інтереси держави, відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливоу сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15).

Окрім того, Верховний суд в постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18, зазначає, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Положеннями ч.5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Так, згідно з частинами 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність зокрема у разі передачі їм земель державної власності.

Враховуючи наведене, суд зазначає що, Львівська міська рада - орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.

Відтак, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.

В даній справі позивач та відповідач збігаються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем. Враховуючи предмет спору, Львівська міська рада в даному випадку може бути виключно відповідачем по справі.

Суд також звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 20.07.2022 (справа № 910/5201/19) у справі за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, у якій Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про підставність самостійного звернення прокурора до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке прийняте в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади.

За таких обставин, суд вказує, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності, орган місцевого самоврядування всупереч інтересам територіальної громади прийняв, на переконання прокурора, незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура передбачена абз. 3 і 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 (справа № 587/430/16-ц, п. 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 (справа № 483/448/20). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (п. 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 (справа № 698/119/18), п. 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 (справа № 483/448/20).

Наведене свідчить про те, що не відповідає вимогам закону позиція відповідача-2 щодо необхідності інформування органу місцевого самоврядування в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру про виявлені порушення та надання можливості їх усунути в розумний строк, оскільки такий не є уповноваженим органом на захист порушених державних інтересів у спірних правовідносинах, а прокурор у даній справі звернувся до суду самостійно.

Разом з тим, позов у цій справі поданий прокурором не в межах заходів, які належать до державного контролю за використанням і охороною земель, передбачених ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель, а в межах спору щодо законності розпорядження земельною ділянкою комунальної власності несільськогосподарського призначення.

Відтак, суд вказує, що органи Держгеокадастру, згідно з ч. 4 ст. 122 та ст. 15-1 Земельного кодексу України, не уповноважені державою здійснювати захист її інтересів в спорі, що виник внаслідок прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.

Така правомірна позиція прокурора підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 (справа № 911/5201/19).

Вищенаведене свідчить про законність пред`явлення прокурором самостійно позову у даній справі, оскільки відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а спір належить до передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру) випадків, коли прокурор може звертатися до суду, як позивач.

Щодо способу захисту.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За змістом частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Для витребування майна, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав. При цьому, позивач, у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння, вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

У постанові ВС від 08 листопада 2022 року у справі № 911/4706/15 зазначено:

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (п.9.19).

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16) (п.9.21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.201 8 у справі №338/180/1 7 (провадження №14-144цс18), від 11.09.201 8 у справі №905/1926/1 6 (провадження №12-187гс18), від 30.01.201 9 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02.07.201 9 у справі № 48/340 (провадження №12-14звг19)).

При цьому, відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (п.9.23). Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.201 8 у справі №183/1617/1 6 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.201 8 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)) (п.9.25).

Як встановлено судом з матеріалів справи, право власності відповідача-2 Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт на земельну ділянку площею 2,5 га, кадастровий 4610137500:11:016:0010 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з реєстру: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2198261246101, номер запису про право власності: 39327244.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4406 від 22.10.2020 року земельну ділянку з кадастровим № 4610137500:11:016:0010, цільове призначення землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення передано у приватну власність Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт, та зареєстровано відповідне право власності на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що здійснено відповідний запис.

Відтак, особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем такого нерухомого майна (принцип реєстраційного володіння).

Таким чином, фактичним володільцем земельної ділянки з кадастровим № 4610137500:11:016:0010, є Обслуговуючий кооператив Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт .

А тому, належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов. Такий спосіб захисту є найбільш ефективним засобом (способом), оскільки призводить до потрібних результатів, про що неодноразово наголошував Верховний Суд.

Суд зазначає, що внаслідок скасування судовим рішенням державної реєстрації права власності на землю за відповідачем 2 в державному реєстрі існуватиме прогалина, що не відповідає ефективному способу захисту прав.

Крім того, варто зазначити, що Львівська міська рада (відповідач 1) попередньо не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку з кадастровим № 4610137500:11:016:0010 за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації прав власності за відповідачем 2 (припинення відповідних прав) не відновлює право власності Львівської міської ради на спірне майно.

Отже, позовна вимога про скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки, не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому в цьому випадку така позовна вимога не є ефективним способом захисту права держави. Подібний висновок викладений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та постановах Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 911/665/22, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

Водночас суд зазначає, що відповідно до частин 2, 4 статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України перебачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 52 Земельного кодексу України).

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Оскільки на момент звернення Прокурора з позовом до Господарського суду Львівської області, рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 22.10.2020 № 4406 було реалізоване шляхом реєстрації за ОК Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт права власності на спірну земельну ділянку, то визнання незаконним і скасування зазначеного рішення саме по собі, без заявлення позовних вимог, спрямованих на відновлення володіння майном, не зможе забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави.

Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 924/1369/20.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 917/1212/21 від 03.04.2024 зазначила, що, враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Все вищенаведене вказує, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, а це в свою чергу є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові. Такий висновок узгоджується із вищенаведеними правовими позиціями Верховного Суду.

Відтак, у задоволенні позову необхідно відмовити.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розподіл судових витрат.

В силу статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений прокурором судовий збір слід покласти на нього.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили в порядку та в строки, визначені ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, згідно ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 03.04.2025.

СуддяДолінська О.З.