Ухвала

від 28.03.2025 по справі 129/2569/19

ЛАДИЖИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 129/2569/19

Провадження № 4-с/135/1/25

У Х В А Л А

іменем України

28.03.2025 м. Ладижин Вінницька область

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,

боржника ОСОБА_1 ,

представника боржника адвоката Карнауха А.П.,

стягувача ОСОБА_2 ,

представника стягувача адвоката Човганюк А.М.,

розглянувши в режимі відео конференції у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ладижині Вінницької області цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірними дії старшого державного виконавця Гайсинського відділу ДВС у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Драчук М.А. та скасування постанови про арешт майна боржника і постанови про розшук майна боржника у виконавчому провадженні ВП № 76233211,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції сторін за скаргою

1. Позиція боржника

До Ладижинського міського суду Вінницької області надійшла скарга ОСОБА_1 , у якій вона просить визнати дії старшого державного виконавця Гайсинського відділу ДВС у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Драчук М.А. щодо накладення арешту на автомобіль HYUNDAI, модель H-1, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований на її ім`я, а також оголошення цього автомобіля в розшук протиправними. Також заявниця просить скасувати постанови про арешт майна боржника від 26.11.2024 та про розшук майна боржника у виконавчому провадженні ВП № 76233211.

На обґрунтування своїх вимог скаржниця зазначає, що державний виконавець відкрив три виконавчі провадження (ВП № 76233211, ВП № 76233220 та ВП № 76233040) на підставі одного виконавчого листа № 129/2569/19, виданого Гайсинським районним судом. Вона вважає, що ці провадження необхідно було об`єднати у зведене відповідно до пункту 14 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень (наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5). Проте виконавець такого об`єднання не здійснив, що призвело до паралельного стягнення в кожному провадженні та, на думку заявниці, ускладнило виконання судового рішення.

Далі скаржниця вказує, що постановою від 22.10.2024 у межах одного з проваджень уже звернено стягнення на її доходи шляхом відрахувань із заробітної плати. Цю постанову вона не оскаржує. Водночас, 26.11.2024 державний виконавець наклав арешт на автомобіль HYUNDAI H-1 і оголосив його в розшук, що, на переконання ОСОБА_1 , суперечить пункту 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження». По-перше, вартість автомобіля значно перевищує суму боргу (автомобіль оцінюється більш ніж у 380 000 грн, тоді як за одним із виконавчих документів належить стягнути 5 000 грн). По-друге, цей транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбаний у шлюбі. Тому належність автомобіля особисто заявниці не визначена, а виконавець не звертався до суду з поданням про встановлення її частки в майні.

Скаржниця посилається на положення статей 447 Цивільного процесуального кодексу України та 74 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими дії виконавця можуть бути оскаржені в суді, що видав виконавчий документ. Вона вважає, що арешт було накладено без урахування принципу пропорційності стягнення і з порушенням норм Сімейного кодексу України стосовно спільної сумісної власності подружжя.

З огляду на викладене, заявниця стверджує, що державний виконавець порушив її права як сторони виконавчого провадження, у зв`язку з чим вона просить суд скасувати постанови про арешт та розшук автомобіля і визнати дії виконавця неправомірними.

ІІ. Рух справи, процесуальні дії суду.

29 листопада 2024 року до Гайсинського районного суду Вінницької області надійшла скарга ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій старшого державного виконавця Гайсинського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Драчук М.А. та скасування постанови про арешт майна боржника і постанови про розшук майна боржника у виконавчому провадженні ВП № 76233211.

Відповідно до розпорядження голови Гайсинського районного суду Вінницької області № 6 від 06 лютого 2025 року, у зв`язку з неможливістю здійснення автоматизованого розподілу справи між суддями після задоволення заявлених відводів (самовідводів), зазначену цивільну справу передано для розгляду до Ладижинського міського суду Вінницької області.

18 лютого 2025 року вказана справа надійшла до Ладижинського міського суду Вінницької області та цього ж дня, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судових справ, передана у провадження судді Волошиної Т.В.

Ухвалою суду від 20 лютого 2025 року скаргу прийнято до розгляду, призначено судове засідання, а також витребувано з органу державної виконавчої служби матеріали виконавчого провадження ВП № 76233211.

Ухвалою від 04 березня 2025 року суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 та витребував у органу державної виконавчої служби матеріали зведеного виконавчого провадження ВП № 76680915.

13 березня 2025 року до суду надійшли витребувані матеріали виконавчого провадження ВП № 76680915.

ІІІ. Пояснення сторін

У судовому засіданні боржник ОСОБА_1 та її представник адвокат Карнаух А.П. підтримали заявлені в скарзі вимоги з підстав, викладених у її змісті, та просили їх задовольнити.

Додатково зазначили, що на момент розгляду справи боржником вже погашено близько 20 000 грн загальної суми заборгованості. Вважають, що подальші дії державного виконавця, вчинені після винесення оскаржуваної постанови, не можуть бути предметом розгляду в межах цієї скарги, оскільки не мають відношення до правомірності саме винесення оскаржуваного рішення.

У судовому засіданні стягувач ОСОБА_2 та її представник адвокат Човганюк А. М. заперечували проти задоволення скарги, вважаючи заявлені вимоги безпідставними, та просили відмовити в їх задоволенні.

На обґрунтування своїх заперечень вони зазначили, що станом на день судового розгляду боржником сплачено 16 400 грн із загального розміру заборгованості. При цьому наголосили, що копія свідоцтва про шлюб, на яку посилається скаржниця, не є достатнім та однозначним доказом того, що транспортний засіб перебуває у спільній сумісній власності подружжя.

Окрім того, вони звернули увагу, що з моменту відкриття виконавчого провадження 07 жовтня 2024 року до дати винесення постанови про арешт транспортного засобу 26 листопада 2024 року з боржника не було здійснено жодного стягнення в рахунок погашення заборгованості.

Також зазначили, що подальші дії державного виконавця, вчинені після винесення оскаржуваної постанови, не підлягають дослідженню в межах розгляду цієї скарги, оскільки не стосуються питання правомірності прийняття зазначеного рішення.

ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи

Судом установлено, що рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 17 червня 2024 року у справі № 129/2569/19, провадження № 2/129/35/2024, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа КП «Гайсинська Житлово-експлуатаційна контора», про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданих залиттям квартири, задоволено частково. Суд постановив: Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну (майнову) шкоду в розмірі 51 380 грн. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені позивачем: судовий збір 2 827,71 грн; витрати на проведення експертизи 3 768 грн; витрати на професійну правничу допомогу 46 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Заходи забезпечення позову, застосовані постановою Вінницького апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у вигляді накладення арешту на транспортний засіб HYUNDAI H-1, державний номер НОМЕР_1 , продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання рішенням законної сили.

Згідно з ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 129/2569/19 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представниці ОСОБА_1 адвокатки Чирви О. В. на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 17 червня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача КП «Гайсинська Житлово-експлуатаційна контора», про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданих залиттям квартири.

25 вересня 2024 року Гайсинським районним судом Вінницької області видано виконавчий лист № 129/2569/19, з відміткою про набрання рішенням суду законної сили 09 вересня 2024 року, про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 5 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири.

Згідно із заявою ОСОБА_2 від 04 жовтня 2024 року встановлено, що стягувач звернулася до Гайсинського відділу державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, виданого судом, з метою примусового виконання судового рішення про стягнення коштів з боржника (у сумі 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди). У заяві стягувач просила прийняти до виконання виконавчий документ та перераховувати стягнені кошти за вказаними банківськими реквізитами. Заява оформлена відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

07 жовтня 2024 року старшим державним виконавцем Гайсинського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Драчук М.А. на підставі зазначеного виконавчого листа винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з реєстраційним номером ВП № 76233211.

Згідно з цією постановою, боржника зобов`язано у п`ятиденний строк з дня отримання постанови подати декларацію про доходи та майно, а також попереджено про відповідальність за неподання або подання завідомо недостовірних відомостей. Постановою також передбачено стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 500 грн. Установлено, що виконавче провадження ВП № 76233211 відкрито виключно на підставі виконавчого листа щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000 грн. Інших вимог до виконання у межах цього провадження не зазначено. Зміст постанови не містить посилань на наявність заборгованості з матеріальної шкоди чи судових витрат, а також не передбачає застосування заходів примусового характеру у вигляді арешту або розшуку майна боржника. Усі такі дії вжиті державним виконавцем в ході виконання рішення суду.

Отже, документально підтверджено, що виконавче провадження ВП № 76233211 стосується виконання рішення суду в частині стягнення моральної шкоди в сумі 5 000 грн.

22 жовтня 2024 року, у межах виконавчого провадження ВП № 76233211, старший державний виконавець Гайсинського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Драчук М.А. винесла постанову про звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника ОСОБА_1 .

Підставою для винесення постанови є виконавчий лист № 129/2569/19, виданий Гайсинським районним судом Вінницької області 25 вересня 2024 року, яким передбачено стягнення з боржника на користь ОСОБА_2 5 000 грн моральної шкоди, завданої залиттям квартири.

У межах виконавчого провадження встановлено, що боржник працевлаштована в Ліцеї №7 м. Гайсин Гайсинської міської ради, що підтверджено відповіддю Пенсійного фонду України.

З огляду на викладене, державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника у розмірі 20% щомісячного доходу після утримання обов`язкових платежів, до повного погашення заборгованості в межах виконавчого провадження. Загальна сума заборгованості, зазначена в постанові, становить 120 623,28 грн і включає не лише основне стягнення, а й виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій.

Постановою зобов`язано роботодавця здійснювати щомісячні відрахування із заробітної плати боржника, своєчасно перераховувати кошти за вказаними реквізитами органу державної виконавчої служби, а також щомісячно надавати звіти про проведені утримання. У разі припинення виплат роботодавець зобов`язаний повідомити виконавця про причини та нове місце роботи або проживання боржника (за наявності відповідної інформації).

Відповідальну особу з боку підприємства попереджено про відповідальність за невиконання вимог виконавця, зокрема щодо своєчасного подання звітності, а також заборонено змінювати порядок та розмір відрахувань самовільно.

Копію постанови надіслано до Ліцею №7 м. Гайсин для виконання, а також сторонам виконавчого провадження для ознайомлення.

Отже, фактично підтверджено, що на момент винесення подальших заходів державного примусу (арешт майна та розшук автомобіля) виконавче провадження вже перебувало на стадії виконання шляхом звернення стягнення на заробітну плату боржника.

Відповідно до відповіді на запит № 237389939 від 06.11.2024, отриманої з Міністерства внутрішніх справ України, станом на 10.11.2024 за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстровано транспортний засіб: Марка HYUNDAI, Модель H-1, Категорія легковий, Рік випуску 2008, Колір білий, Номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 .

Це підтверджує факт реєстрації транспортного засобу на ім`я боржника ОСОБА_1 , що має значення для оцінки правомірності вжитих виконавцем заходів у виконавчому провадженні.

26 листопада 2024 року старшим державним виконавцем Гайсинського відділу ДВС у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Драчук М.А. в межах виконавчого провадження ВП № 76233211, відкритого на підставі виконавчого листа № 129/2569/19, виданого Гайсинським районним судом Вінницької області, винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 .

Згідно із цією постановою, накладено арешт на транспортний засіб марки HYUNDAI, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_4 , зареєстрований за боржником. Підставою для вжиття заходу примусового виконання стало забезпечення стягнення з боржника грошових коштів у розмірі 5 750 грн, що включає суму моральної шкоди (5 000 грн), визначену судовим рішенням, а також витрати виконавчого провадження.

Отже, зазначена постанова підтверджує факт арешту майна боржника в межах виконавчого провадження, здійсненого відповідно до вимог ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Інформаційна довідка № 403810202 від 14 листопада 2024 року, сформована старшим державним виконавцем Гайсинського відділу державної виконавчої служби у межах виконавчого провадження ВП № 76233211 підтверджує результати здійсненого запиту до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та супутніх реєстрів щодо наявності зареєстрованих об`єктів нерухомості, іпотек та заборон відчуження за боржником ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Як убачається з документа, за результатами пошуку за частковим співпадінням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, а також Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, станом на дату формування довідки, жодних відомостей про зареєстроване за боржником майно, обтяження чи іпотеки не виявлено.

Отже, зазначений документ засвідчує відсутність у боржника зареєстрованих об`єктів нерухомого майна та пов`язаних з ними обтяжень, що має значення для оцінки реального стану майнового становища боржника, виявлення майна для звернення стягнення, а також обґрунтованості вжиття державним виконавцем заходів з арешту рухомого майна боржника транспортного засобу.

26 листопада 2024 року старший державний виконавець Гайсинського відділу ДВС у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Драчук М.А. у межах виконавчого провадження № 76233211 винесла постанову про розшук майна боржника.

У вказаній постанові виконавець, діючи відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», зазначила, що боржником є ОСОБА_1 , щодо якої не виконано виконавчий лист № 129/2569/19, виданий 25.09.2024 Гайсинським районним судом Вінницької області, про стягнення на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. Установлено, що за боржником зареєстровано транспортний засіб марки HYUNDAI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN (номер шасі/кузова) НОМЕР_4 , який і був оголошений у розшук. Постановою також передбачено стягнення витрат на розшук із боржника, а її копію направлено до поліції та сторонам виконавчого провадження.

Як установлено судом, до матеріалів справи долучено постанову державного виконавця від 26.11.2024 у виконавчому провадженні № 76233211, що підтверджує вжиття заходів примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.

Згідно із цією постановою старший державний виконавець Гайсинського відділу ДВС Драчук М. А., діючи на підставі виконавчого листа № 129/2569/19 від 25.09.2024, зазначила, що боржник ухиляється від добровільного виконання судового рішення. На підставі статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» постановлено накласти арешт на все майно боржника в межах суми стягнення, з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, загальна сума яких становить 5 750 грн.

Відповідно до листа Гайсинського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), на виконанні в органі ДВС перебувають три виконавчі провадження: № 76233211, № 76233220 та № 76233040, відкриті на підставі виконавчого листа № 129/2569/19 від 25.09.2024 року, виданого Гайсинським районним судом, про стягнення коштів із боржника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Згідно з отриманою відповіддю, державним виконавцем проводяться заходи з виявлення майна та банківських рахунків боржника з метою примусового виконання рішення суду. Станом на 26.11.2024 накладено арешт на транспортний засіб, який належить боржниці, та автомобіль оголошено в розшук. Також накладено арешт на все належне боржнику майно з метою забезпечення реального виконання судового рішення.

З наданої постанови старшого державного виконавця Гайсинського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Драчук М.А. від 02 грудня 2024 року вбачається, що у межах примусового виконання виконавчого листа № 129/2569/19 від 25.09.2024, виданого Гайсинським районним судом Вінницької області, яким постановлено стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн, виявлено кілька виконавчих проваджень щодо одного боржника.

У зв`язку з цим державним виконавцем винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень № 76232220 та № 76233211 у зведене виконавче провадження № 76680915, керуючись положеннями статті 30 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, відповідний документ підтверджує факт об`єднання виконавчих проваджень щодо одного боржника у зведене провадження та свідчить про дотримання вимог виконавчого законодавства, що є належним і допустимим доказом у справі стосовно скарги на дії виконавця.

Як установлено судом, на виконання ухвали Ладижинського міського суду у справі № 129/2569/19 Гайсинський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надіслав засвідчені копії матеріалів зведеного виконавчого провадження № 76680915, відкритого для примусового виконання рішення про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

До складу зведеного виконавчого провадження включено ВП № 76233040 та ВП № 76232220, об`єднані відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень. За інформацією, наданою суду, виконавче провадження № 76233211, яке стосується стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 грн моральної шкоди, 07.02.2025 було направлене до Ладижинського міського суду разом із матеріалами справи.

Зі змісту інформації про виконавче провадження вбачається, що станом на дату її формування виконавче провадження № 76680915 відкрито стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка проживає у АДРЕСА_1 . Виконавцем у даному провадженні є старший державний виконавець Драчук М. А. Також видно, що 02 грудня 2024 року державним виконавцем винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень, що підтверджує приведення виконавчого провадження у відповідність до вимог пункту 14 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.

Постановою старшого державного виконавця Гайсинського відділу державної виконавчої служби у Гайсинському районі Вінницької області Центрального МРУ Міністерства юстиції України (м. Київ) від 07.10.2024 відкрито виконавче провадження № 76233040 на підставі виконавчого листа № 129/2569/19, виданого 25.09.2024 Гайсинським районним судом Вінницької області.

Згідно з цією постановою, задля примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили 09.09.2024, належить стягнути з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ОСОБА_2 суму матеріальної (майнової) шкоди, завданої залиттям квартири, в розмірі 51 380 грн.

Також із боржника підлягає стягненню виконавчий збір у розмірі 5 138 грн, а самого боржника зобов`язано подати декларацію про доходи і майно протягом п`яти робочих днів із моменту отримання постанови, з попередженням про відповідальність за неподання чи внесення недостовірних відомостей.

Отже, зазначена постанова є належним та допустимим доказом, що підтверджує факт відкриття виконавчого провадження з метою примусового виконання судового рішення про стягнення матеріальної шкоди на користь стягувача.

Постанова про відкриття виконавчого провадження від 07 жовтня 2024 року у виконавчому провадженні № 76232220, винесена старшим державним виконавцем Гайсинського ВДВС Вінницької області Центрального МРУ Міністерства юстиції України, є належним письмовим доказом, який підтверджує відкриття органом державної виконавчої служби примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили.

Згідно з постановою, на підставі виконавчого листа № 129/2569/19 від 25.09.2024, виданого Гайсинським районним судом Вінницької області, відкрито виконавче провадження щодо стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ОСОБА_2 понесених судових витрат: судового збору у розмірі 2 827,71 грн, витрат на проведення комплексної товарознавчо-будівельно-технічної експертизи у сумі 3 768 грн і витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 46 000 грн.

Загальна сума зобов`язань, що підлягають примусовому стягненню, становить 52 595,71 грн без урахування виконавчого збору 5 259,57 грн, що також стягується з боржника.

Боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно протягом п`яти робочих днів, попереджено про відповідальність за неподання чи внесення недостовірних відомостей.

Постанова підтверджує факт ужиття державним виконавцем заходів, спрямованих на реальне виконання судового рішення у справі про відшкодування майнової шкоди та витрат, понесених під час судового розгляду.

Як убачається зі свідоцтва про шлюб, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану, шлюб укладено між громадянами, одним із яких є ОСОБА_1 . Цей документ посвідчує факт реєстрації шлюбу в установленому законом порядку, з чого випливає правова презумпція спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу (стаття 60 Сімейного кодексу України).

Установлено, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі, а отже, майно, яке зареєстроване на її ім`я і набуте в період шлюбу, зокрема автомобіль HYUNDAI H-1, державний номер НОМЕР_1 , може належати до спільної сумісної власності подружжя. Це має значення для визначення правомірності накладення арешту на таке майно в межах виконавчого провадження без попереднього встановлення частки боржника судовим рішенням.

VІ. Застосовані норми права та мотиви суду.

Дослідивши матеріали скарги, а також надані органом державної виконавчої служби (ДВС) належним чином завірені копії виконавчого провадження ВП № 76233211 та зведеного виконавчого провадження ВП № 76680915, і врахувавши позиції сторін, суд дійшов таких висновків.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою конституційного права кожної особи на судовий захист (частина друга статті 129-1 Конституції України). Конституційний Суд України наголошує, що держава зобов`язана створювати дієві механізми виконання судових рішень і гарантувати можливість їх реалізації, зокрема коли рішення не виконує державний орган.

Порядок виконання судового рішення, встановлений законом, має відповідати принципам верховенства права та справедливості, а також гарантувати конституційне право на судовий захист. Невиконання державою свого позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження передбачає примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб). Воно є сукупністю дій уповноважених цим Законом органів і осіб, спрямованих на примусове виконання рішень, та проводиться на підставах, у межах повноважень і способами, визначеними Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», іншими законами та нормативно-правовими актами, а також на підставі рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт майна (коштів) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис і арешт майна (коштів) боржника (частина друга статті 56 зазначеного Закону).

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про виконавче провадження», у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання поліцією.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»). За частиною п`ятою статті 74 цього ж Закону, рішення та дії виконавця, посадових осіб органів ДВС можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 447 ЦПК України). Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, порушено їхні права (стаття 447-1 ЦПК України).

Відповідно до статті 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії або бездіяльність неправомірними й зобов`язує державного виконавця чи іншу посадову особу органу ДВС або приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо ж буде з`ясовано, що оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність вчинені відповідно до закону, в межах повноважень виконавця і права заявника не порушено, суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні скарги.

У постанові Верховного Суду, ухваленій колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19), зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження дійсно порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство саме для їхнього захисту. Недопустимим є ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень без мети захисту прав та інтересів.

Європейський суд з прав людини наголошує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави-учасниці Конвенції допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося і завдавало шкоди одній зі сторін. Неможливо припустити, що стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, але водночас не містить механізму виконання судових рішень. Якщо розуміти статтю 6 виключно як проголошення доступу до суду та права на судове провадження, це могло б призвести до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який держави-учасниці зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Щодо доводів про необхідність об`єднання виконавчих проваджень

Згідно з пунктом 14 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, якщо у виконавця перебуває на виконанні кілька виконавчих документів щодо одного боржника, відкриті на підставі одного і того ж судового рішення, вони підлягають об`єднанню у зведене виконавче провадження.

Як встановлено судом, на виконанні у Гайсинському відділі ДВС перебувало три виконавчі провадження (№ 76233211, № 76233220 та № 76233040), кожне з яких було відкрито на підставі виконавчого листа № 129/2569/19. Отже, вимоги Інструкції дійсно зобов`язують виконавця вжити заходів для їх об`єднання у зведене провадження.

Разом з тим, на підтвердження дотримання цієї вимоги, до матеріалів справи долучено постанову державного виконавця від 02.12.2024 про об`єднання виконавчих проваджень № 76232220 та № 76233211 у зведене виконавче провадження № 76680915. Окрім того, згідно з матеріалами справи, виконавче провадження № 76233040 також було включено до зведеного провадження, що підтверджується супровідними листами і документами, наданими органом ДВС у відповідь на запит суду.

Відтак, факти об`єднання виконавчих проваджень задокументовано й підтверджено письмовими доказами. Отже, посилання ОСОБА_1 на те, що об`єднання не було здійснено, не відповідає фактичним обставинам.

Слід також зауважити, що дії виконавця з арешту майна й оголошення його в розшук здійснені в межах одного з проваджень № 76233211 до моменту формального об`єднання у зведене, що не суперечить закону, оскільки на той момент відповідна постанова про об`єднання ще не була винесена. За нормами чинного законодавства, виконавець має право вчиняти виконавчі дії одразу після відкриття окремого провадження, якщо є підстави, не очікуючи на формалізоване зведення справ.

Суд вважає, що дії державного виконавця щодо відкриття кількох проваджень, а згодом їх об`єднання у зведене відповідають вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень, а доводи заявниці в цій частині є необґрунтованими.

Щодо доводів про спільну сумісну власність подружжя та обов`язку виконавця звертатися до суду для визначення частки.

Суд установив, що автомобіль HYUNDAI H-1 (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ) зареєстрований за боржницею ОСОБА_1 , що підтверджується актуальними відомостями Міністерства внутрішніх справ України, долученими до матеріалів виконавчого провадження.

Разом з тим досліджені судом матеріали виконавчого провадження не містять жодних даних про те, що ОСОБА_1 повідомляла державного виконавця про належність зазначеного транспортного засобу їй на праві спільної власності або у співвласності з іншими особами. Також відсутня інформація про фактичне місцезнаходження цього автомобіля.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати всіх передбачених цим Законом заходів для примусового виконання судового рішення, діючи при цьому неупереджено, ефективно, своєчасно й у повному обсязі. Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 цього ж Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, у тому числі транспортні засоби, а також реалізовувати інші заходи, необхідні для виконання рішення.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, а опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день із дня отримання інформації про місцезнаходження такого майна. Оскільки боржниця не надала відомостей про автомобіль, державний виконавець, керуючись частиною третьою статті 36 Закону України «Про виконавче провадження», мав право винести постанову про розшук транспортного засобу.

Суд звертає увагу, що предметом розгляду в межах цієї скарги є виключно правомірність дій державного виконавця щодо накладення 26 листопада 2024 року арешту на майно боржниці та оголошення його в розшук. Питання розподілу (виділення частки) із можливої спільної власності або зняття арешту за позовом власника іншої частки майна в цьому провадженні не вирішується. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 372/2183/15-ц.

ОСОБА_1 посилалася на те, що автомобіль HYUNDAI H-1 є спільною сумісною власністю, оскільки придбаний за час шлюбу. На цій підставі вона вважає, що виконавець був зобов`язаний спочатку звернутися до суду з поданням про визначення частки боржника і лише потім накладати арешт.

Згідно із частиною другою статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю, якщо інше не передбачено договором або законом. Водночас факт можливості (але ще не встановленості) того, що транспортний засіб може перебувати у спільній сумісній власності подружжя, не виключає права виконавця накласти арешт. Такий арешт покликаний унеможливити відчуження автомобіля та забезпечити реальне виконання судового рішення.

Частина 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» дозволяє звернення стягнення на частку боржника в майні, яке йому належить спільно з іншими особами. У разі коли ця частка не виділена добровільно, її може визначити суд (за поданням виконавця або за позовом зацікавленої особи). При цьому процедура виділення частки боржника або подальша реалізація такого майна не є обов`язковою «з першого дня» після встановлення факту спільної сумісної власності. Зазвичай виконавець ініціює виділення частки тоді, коли постає необхідність примусової реалізації саме цього майна й відсутні інші варіанти для задоволення вимог стягувача. Якщо ж, наприклад, борг буде погашено коштом доходів боржника (заробітної плати чи інших надходжень), потреба реалізовувати авто може відпасти, а арешт у подальшому може бути знято.

Відсутність на момент накладення арешту окремого рішення суду про виділення частки у праві спільної власності не свідчить про незаконність дій виконавця. Закон дозволяє державному виконавцю накласти арешт і оголосити розшук автомобіля, якщо це майно формально зареєстроване за боржником і наявні підстави вважати, що його подальше відчуження унеможливить виконання судового рішення.

Отже, доводи про спільну сумісну власність і необхідність визначення частки не спростовують правомірності арешту та розшуку автомобіля. Якщо у майбутньому буде встановлено, що частина майна (або все майно) належить особі, яка не є боржником, співвласник може скористатися своїм правом ініціювати судову процедуру, аби захистити свої майнові інтереси, зокрема вимагати зняття арешту чи визначення своєї частки.

Щодо доводів про порушення вимог пункту 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» через невідповідність вартості автомобіля розміру боргу.

Пунктом 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» дійсно передбачено, що стягнення на майно боржника звертається в обсязі, необхідному для виконання виконавчого документа (з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження). Водночас цей припис не забороняє державному виконавцю накладати арешт чи звертати стягнення на майно, вартість якого перевищує суму боргу, якщо у боржника немає інших активів, реалізація яких була б достатньою для погашення заборгованості у менших обсягах, або якщо інформацію про наявність таких активів виконавцю не надано.

Відповідно до частини першої статті 48 та інших положень Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати заходів для виявлення всього майна боржника з метою забезпечення повного й своєчасного задоволення вимог виконавчого документа.

Аналіз матеріалів виконавчого провадження та пояснень сторін свідчить про те, що боржниця не запропонувала виконавцю інші активи (наприклад, грошові кошти, доходи чи майно меншої вартості), які були б співмірними сумі боргу в розмірі 5 000 грн. Так само відсутні докази, які б підтверджували, що виконавець мав достовірні відомості про наявність у боржника іншого майна, придатного для погашення заборгованості.

Сам по собі той факт, що імовірна вартість автомобіля (за словами боржника, понад 380 000 грн) суттєво перевищує суму боргу, не свідчить про незаконність арешту або розшуку транспортного засобу, оскільки інших активів, співмірних із розміром боргу, не було виявлено чи запропоновано.

Згідно з частиною третьою статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК), кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до частин п`ятої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України, сторони подають докази самостійно, і доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; суд не збирає докази з власної ініціативи, якщо вони стосуються предмета спору.

Посилаючись на нібито завищену вартість автомобіля порівняно з боргом, боржниця не надала жодного підтвердження реального розміру вартості цього транспортного засобу. Відсутність доказів не дає підстав вважати арешт чи розшук незаконними з огляду на пункт 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», а також не спростовує правомірності дій державного виконавця, вчинених для забезпечення виконання судового рішення.

Щодо доводів про попереднє звернення стягнення на заробітну плату та їх впливу на правомірність подальшого арешту майна

ОСОБА_1 посилається на те, що державний виконавець вже звернув стягнення на її доходи шляхом відрахувань із заробітної плати відповідно до постанови від 22.10.2024. На її переконання, подальше накладення арешту на транспортний засіб і оголошення його в розшук 26.11.2024 суперечить вимогам пункту 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд вважає, що наведений аргумент не є підставою для визнання дій державного виконавця неправомірними. Відповідно до частини першої статті 18 та пункту 6 частини третьої цієї ж статті Закону України «Про виконавче провадження», виконавець має право одночасно застосовувати кілька заходів примусового виконання, спрямованих на повне та своєчасне виконання судового рішення, зокрема звертати стягнення на доходи, а також на майно боржника.

Пункт 6 статті 48 Закону передбачає, що стягнення на майно боржника звертається в обсязі, необхідному для виконання виконавчого документа. Цей припис не обмежує виконавця у праві на вжиття додаткових заходів забезпечення виконання, якщо обрані раніше заходи не гарантують швидкого та повного стягнення боргу. Такі дії, як накладення арешту на транспортний засіб, можуть бути обґрунтованими в ситуації, коли розмір щомісячних відрахувань не дозволяє оперативно погасити заборгованість, а боржник не пропонує інших шляхів виконання.

Крім того, чинне законодавство не вимагає від виконавця попередньо доводити неефективність звернення стягнення на доходи, щоб застосовувати арешт рухомого майна. Відсутність майна або коштів, які могли б забезпечити погашення боргу в межах розумного строку, може бути підставою для застосування інших заходів виконання, включаючи розшук і арешт транспортного засобу.

Отже, сам факт звернення стягнення на заробітну плату боржника не виключає правомірність подальшого накладення арешту на її інше майно. Отже, ці доводи не спростовують відповідність дій виконавця положенням пункту 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на зазначене, арешт і розшук автомобіля HYUNDAI H-1 не суперечать приписам пункту 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки: транспортний засіб є єдиним виявленим майном, достатнім для задоволення вимог виконавчого документа; відсутні підтвердження існування інших активів, співмірних із сумою боргу; наявність спільної сумісної власності не виключає арешту, а визначення частки відбувається за потреби фактичної реалізації майна або за ініціативою співвласника.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що дії виконавця вчинено в межах його повноважень і згідно із законом, а відтак відсутні підстави для задоволення скарги.

Керуючись статтями 18, 36, 56, 74 Закону України «Про виконавче провадження» та статтями 447, 447?, 451 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дії старшого державного виконавця Гайсинського відділу ДВС у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Драчук М.А. та скасування постанови про арешт майна боржника і постанови про розшук майна боржника у виконавчому провадженні ВП № 76233211В, відмовити.

Ухвала можебути оскарженав апеляційномупорядку доВінницького апеляційногосуду протягомп`ятнадцяти днівз дняїї проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення.

Повна форма судового рішення виготовлена 01.04.2025.

Суддя