Постанова

від 11.12.2007 по справі 20-3/238-4/107

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-3/238-4/107

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

справа № 20-3/238-4/107

ПОСТАНОВА

і м е н е м     У к р а ї н и

"11" грудня 2007 р.  12:25                                                                                          м. Севастополь

За адміністративним позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю „Телерадіокомпанія „Воскресение” (проспект Перемоги, 53-4, місто Севастополь, 99046)

до відповідача: Державної податкової інспекції в Нахімовському районі міста Севастополя (вул. Героїв Севастополя, 74,   місто Севастополь, 99001)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000073500/0 від 04.07.2006,

суддя Остапова К.А.,

при секретарі судового засідання Пірог О.В.,

За участю представників:

Від позивача: Митько В.В.,  довіреність б/н від 02.08.2007,

Від відповідача: Гінтер К. Ф., довіреність №2586/10-0 від 14.05.2007,

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю „Телерадіокомпанія „Воскресение” звернулося  до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі міста Севастополя про визнання недійсним  податкового повідомлення-рішення за  № 0000073500/0 від 04.07.2006.

Ухвалою від 14.07.2006 суддею Гоголем Ю.М. порушено провадження у справі № 20-3/238.

Ухвалою від 08.08.2006 провадження по справі № 20-3/238 зупинено до розгляду Апеляційним судом міста Києва апеляційної скарги Приватного підприємства „Спецфинстрой” на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26.04.2005 по справі № 2-2308/2005 за позовом Дементьєва Володимира Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Динал", третя особа Державна податкова інспекція у Святошинському районі міста Києва про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва  платника податку на додану вартість.

Розпорядженням голови господарського суду міста Севастополя № 17 від 16.02.2007 справа № 20-3/238 передана до провадження судді Остапової К.А. у зв'язку з призначенням судді Гоголя Ю.М. на посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду на підставі Указу Президента України.

Ухвалою від 28.02.2007 справа №20-3/238 прийнята до провадження суддею Остаповою К.А. з привласненням справі номеру 20-3/238-4/107.

01.09.2005 набрав чинність Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (надалі –КАС України), яким до компетенції адміністративних судів віднесено вирішення публічно-правових спорів, у яких хоча б однією стороною є суб'єкт владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій  чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єкта владних повноважень, згідно з яким –це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Предметом позову в даній справі є визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 20712,50 грн., штрафних санкцій  в розмірі 10365,25 грн., всього на суму 31068,75 грн.

Підвідомчість справ господарським судам визначено статтею 12 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, в частині першій пункту 1 вказаної статті цього Кодексу зазначено зокрема, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають, зокрема, із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

Згідно з пунктами 1, 3 статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.90 №509-XII державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції здійснюють у межах своїх повноважень контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) а також контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Отже, спір у даній справі стосується реалізації податковим органом своїх повноважень в організаційно-господарських відносинах, що встановлюються між цим органом та суб'єктами підприємницької діяльності, і пов'язані з його компетенцією щодо контролю за дотриманням останніми податкового законодавства. Зазначені контролюючі повноваження органів державної податкової служби України визначають їх статус у відносинах з підприємцями як владного суб'єкта, а останніх –як підпорядкованих суб'єктів. Відтак, вказані відносини є відносинами влади та підпорядкування (субординації) і за способом виникнення та регулятивним характером є адміністративними.

На думку суду, даний спір є публічно-правовим і на нього згідно зі статтями 4, 17 КАС України поширюється юрисдикція адміністративних судів. Відповідну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 17.01.2006 зі справи № 13/189, від 24.01.2006 зі справи № 11/268 та інших.

Абзацами першим та другим пункту 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” (в редакції Закону України від 06.10.2005 № 2953-IV) КАС України передбачено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, позов підлягає розгляду господарським судом в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, а також те, що відпали обставини, які були підставою для зупинення провадження у даній справі, суд в порядку частини п`ятої статі 156 КАС України ухвалою від 30.10.2007 поновив провадження у справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при включенні в податковий кредит сум податку на додану вартість позивачем не допущено порушень вимог Закону України “Про податок на додану вартість”, оскільки його контрагент на момент здійснення розрахункових операцій був платником податку на додану вартість, зареєстрований в податкових органах відповідно до вимог діючого законодавства.

Відповідач позовні вимоги не визнав, мотивуючи свої заперечення включенням позивачем до складу податкового кредиту сум, не підтверджених податковими накладними, оскільки контрагент позивача не мав права на виписування податкових накладних у зв'язку з тим, що рішеннями суду його статутні документи визнані недійсними.  

Відповідно до статті  41 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 21 Заключних положень Кодексу адміністративного судочинства України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.

За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України, пояснення та клопотання по справі надавались ними російською мовою.

Згідно зі статями 27-32, 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні  представникам сторін роз'яснені  процесуальні права та обов'язки.  

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення учасників процесу,  суд

в с т а н о в и в :

В період з 14.06.2006 по 16.06.2006 Державною податковою адміністрацією проводилась позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю „Телерадіокомпанія „Воскресение” з питання дотримання вимог податкового законодавства при правових відносинах позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю „Динал” за період з 01.05.2003 по 31.12.2003.

За результатами перевірки був складений Акт перевірки №1058/10/35-004/30229373 від 21.06.2006 (а. с. 8-17).

Згідно з висновками, зробленими перевіряючим в Акті, в порушення вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” №168-ВР від 03.04.1997 позивач за період з червня по грудень 2003 року занизив податок на додану вартість на загальну суму 20712,50 грн.

У зв`язку з виявленим порушенням відповідачем на підставі Акту перевірки №1058/10/35-004/30229373 від 21.06.2006 позивачеві податковим повідомленням-рішенням №0000073500/0 від 04.07.2006 визначено суму податкового зобов`язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем „податок на додану вартість” в сумі 31068,75 грн. (у тому числі за основним платежем –20712,50 грн., за штрафними санкціями –10356,25 грн., а. с. 18).

Перевіряючим в акті встановлено, що при здійсненні господарських операцій зі своїм контрагентом –ТОВ „Динал” позивачем було віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість відповідно до податкових накладних, складених особою, яка не мала такого права, що призвело до заниження перед бюджетом податкових зобов'язань з  податку на додану вартість.

Висновки Акту перевірки мотивовані тим, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26.04.2005 (справа №2-2308/2005) статут ТОВ „Динал”, установчі документи про утворення, а також діяльність ТОВ „Динал” визнані недійсними з моменту реєстрації, протокол зборів учасників визнаний недійсним з моменту його складання, свідоцтво платника податку на додану вартість під №36355455 від 25.12.2002 визнано недійсним. Рішення суду набрало законної сили 27.05.2005.

Тому, на думку перевіряючого, документи (податкові накладні), що відображають факт надання товарів, послуг ТОВ „Динал” на адресу позивача за період з червня по грудень 2003 року не можуть бути визнані оформленими відповідно до вимог діючого законодавства України та прийняті до уваги в податковому обліку та, відповідно давати право позивачеві на податковий кредит у вказаному періоді.

За результатами розгляду матеріалів перевірки відповідачем позивачеві податковим повідомленням-рішенням №0000073500/0 від 04.07.2006 визначено суму податкового зобов`язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем „податок на додану вартість” в сумі 31068,75грн. (у тому числі за основним платежем –20712,50 грн., за штрафними санкціями –10356,25грн.).

Вказане рішення позивач просить визнати недійсним.

Суд вважає позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ „Динал” за період травень-грудень 2003 року виконало позивачеві роботи по виготовленню передач на загальну суму 145479,00 грн. (у тому числі ПДВ –24246,50 грн., а. с. 12).

Оплату за надані послуги  позивач здійснив на підставі платіжних доручень №107 від 30.05.2003 на суму 21204,00 грн., №156 від 31.07.2003 на суму 30726,00 грн., №179 від 29.08.2003 на суму 15732,00 грн., №203 від 02.10.2003 на суму 1500,00 грн., №225 від 31.10.2003 на суму 23790,00 грн., №242 від 28.11.2003 на суму 23115,00 грн., №262 від 29.12.2003 на суму 17052,00 грн.

Наведені факти підтверджуються Актом перевірки та відповідачем не заперечуються.

Відповідно до положень пункту 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право  зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України  „Про податок на додану вартість” податковий  кредит звітного періоду складається із сум податків,  сплачених (нарахованих) платником  податку  у  звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт,  послуг),  вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та підтверджений відповідно податковими накладними.

Той факт, що операції позивача з отримання послуг у ТОВ „Динал” пов'язані з господарською діяльністю позивача та мало місце фактичне здійснення цих операцій та розрахунків за цими операціями, не заперечується відповідачем та не спростований матеріалами справи.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2  статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань.

Згідно з підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 вказаного Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається  дата протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

-          або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

-          або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ „Динал” виписало податкові накладні на адресу позивача по факту надання послуг, тобто після виникнення у них податкових зобов'язань по податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, суд вважає, що вищезазначені податкові накладні виписані у відповідності з вказаними вимогами чинного законодавства України.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:  або дата  списання коштів з банківського рахунку платника податку  в  оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної,  що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України  „Про податок на додану вартість” (в редакції, яка діяла на момент видачі податкових накладних) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну продажу без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Тобто Законом України „Про податок на додану вартість” не передбачено такого обов`язкового реквізиту, як розшифрування підпису особи, що підписала податкову накладну.

Вказана норма вимагає зазначення приз віща, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, а не особи, яка підписала накладну. Усі інші реквізити, передбачені Законом України „Про податок на додану вартість” накладні містять.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми  сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними   деклараціями. У разі коли  на  момент  перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму  податкового  кредиту,  не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Із змісту цієї норми випливає, що лише у випадку відсутності податкової накладної покупець позбавлений права на включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не передбачає.

Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач мав податкові накладні на підтвердження суми податкового кредиту, і цей факт відповідачем не заперечується.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 9.6 статті 9 Закону України “Про податок на додану вартість” свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

          З матеріалів справи вбачається, що на момент складання ТОВ „Динал” податкових накладних він був зареєстрований органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мав відповідне свідоцтво, а тому мав право складати податкові накладні.

Пунктом 25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №79 від 01.03.2000 передбачено, що свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності платником ПДВ діє до дати його анулювання, що відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням свідоцтва, ограни державної податкової служби виключають платника ПДВ з Реєстру.

Пунктом 25.2 означеного Положення датою виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання свідоцтва, у випадку прийняття судом (господарським судом) рішення про скасування державної реєстрації, про що є відповідне рішення суду (господарського суду), є відповідна дата прийняття рішення.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26.04.2005 (справа №2-2308/2005) статут ТОВ „Динал”, установчі документи про утворення, а також діяльність ТОВ „Динал” визнані недійсними з моменту реєстрації, протокол зборів учасників визнаний недійсним з моменту його складання, свідоцтво платника податку на додану вартість під №36355455 від 25.12.2002 визнано недійсним. Рішення суду набрало законної сили 27.05.2005.

Згідно з письмовим повідомленням (б/н від 01.02.2007) судді Святошинського районного суду міста Києва  Л.П. Борисюк  рішення від 26.04.2005 по цивільній справі №2-2308/2005 за позовом Дементьєва В.О. до ТОВ „Динал”, третя особа Державна податкова інспекція у Святошинському районі міста Києва, про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість скасовано ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16.11.2006. Справа №2-2308/2005 направлена на новий розгляд до Святошинського районного суду міста Києва (а.с. 34).

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 24.04.2007 було закрите провадження у справі за позовом Дементьєва Володимира Олександровича до ТОВ „Динал”, треті особи: Державна податкова інспекція в Святошинському районі міста Києва, ПП „Спецфинстрой”, Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість.

Зазначена ухвала була винесена Святошинським районним судом міста Києва з урахуванням того, що рішенням господарського суду міста Києва від 29.06.2006 по справі за позовом ДПІ у Святошінському районі міста Києва до ТОВ „Динал”, третя особа: Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація, про припинення юридичної особи, позов задоволений, діяльність юридичної особи ТОВ „Динал”, зареєстрованого Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією за адресою: 03170, місто Київ, вул. Перемоги, 5, код в ЄДРПОУ 32252069, припинена, рішення набрало законної сили.

За таких обставин висновки відповідача про те, що позивач не має права на податковий кредит на підставі податкових накладних, складених ТОВ „Динал” суд вважає помилковими.

Суд також звертає увагу на те, що відповідач при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення обмежилась лише фактом визнання установчих документів ТОВ „Динал” та його свідоцтва як  платника податку на додану вартість недійсними, на якому ґрунтується висновок про те, що таке підприємство не мало права складати податкові накладні, а позивач, відповідно, не мав права на підставі таких податкових накладних включати зазначені в них суми податку на додану вартість до  податкового кредиту.

Такий висновок не відповідає вимогам законодавства України, що регулює правовідносини у сфері регулювання питань сплати податку на додану вартість.

На дату складання податкових накладних та видачі їх позивачу, ТОВ „Динал” було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мало відповідне свідоцтво, тому мало право складати податкові накладні. В свою чергу, позивач мав право включати податок на додану вартість по таким податковим накладним до складу податкового кредиту по факту їх отримання від продавців на підставі підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих а такими господарськими операціями податкових накладних.

Також суд вважає, що Законом України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 № 1252-ХІІ із змінами та доповненнями для платника податку не передбачено обов'язку (стаття 9) та не надано права (стаття 10) вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (у тому числі і щодо реєстрації в якості платника податку, ведення останнім будь-яких бухгалтерських книг, журналів тощо). Так само, Закон України “Про податок на додану вартість” не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість іншого платника податку.

Порушення порядку здійснення господарської діяльності ТОВ „Динал”, про які зазначено у рішенні суду, визнання недійсними установчих документів даного підприємства на момент перевірки, не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення позивача до відповідальності, оскільки відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З огляду на викладене, відповідач дійшов помилкового висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань по податку на додану вартість. Підстав не приймати до податкового кредиту витрат по сплаті позивачем податку на додану вартість на користь ТОВ „Динал” у складі отриманих послуг у відповідача не було.

Пунктом 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 № 2181-ІІІ визначається, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, за порушення  податкового законодавства.

Оскільки суд визнав відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то, відповідно, штрафні санкції спірним податковим повідомленням-рішенням застосовані до позивача необґрунтовано.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);  безсторонньо (неупереджено);  добросовісно;  розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;  пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 92 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в сумі 3,40 грн. підлягає відшкодуванню позивачу з бюджету.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000073500/0 від 04.07.2006, винесене Державною податковою інспекцією в Нахімовському районі міста Севастополя (вул. Героїв Севастополя, 74,   місто Севастополь, 99001, ідентифікаційний код 24691463) про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю „Телерадіокомпанія „Воскресение” (проспект Перемоги, 53-4, місто Севастополь, 99046, ідентифікаційний код 30229373) податкового зобов`язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем „податок на додану вартість” в сумі 31068,75 грн. (у тому числі за основним платежем – 20712,50 грн., за штрафними санкціями –10356,25 грн.).

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Телерадіокомпанія „Воскресение” (проспект Перемоги, 53-4, місто Севастополь, 99046, ідентифікаційний код 30229373) судовій збір в сумі 3,40 грн.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду шляхом подання заяви про апеляційне оскарження до господарського суду міста Севастополя протягом десяті днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства –з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.  

Виконавчий лист видається за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено.

Суддя К.А. Остапова

Постанова складена та підписанав порядку частини  третьої статті  160 КАС України17.12.2007