Ухвала

від 02.04.2025 по справі 320/33719/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про самовідвід судді

02 квітня 2025 року м.Київ №320/33719/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження заяву про самовідвід судді у межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Київського квартирно-експлуатаційне управління про визнання протиправними дій та бездіяльності,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління від 20.01.2023 №13 "Про затвердження переліку документів, які надаються громадянами до Київського квартирно-експлуатаційного управління для отримання довідок з житлових питань», як такни, що не зареєстрований у Міністерстві юстиції України та виданий з перевищенням службових повноважень;

- визнати протиправними дії Київського квартирно-експлуатаційного управління щодо зобов`язання ОСОБА_1 на підставі наказу начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління від 20.01.2023 №13 «Про затвердження переліку документів, які надаються громадянами до ККЕУ для отримання довідок з житлових питань» надання витягу з послужного списку для видачі довідки про перебування на квартирному обліку та зобов`язати Київське квартирно-експлуатаційне управління під час видачі довідок про перебування на квартирному обліку та незабезпечення житлом утриматися від зобов`язань громадян України надання будь-яких інших документів крім паспорту громадянина України;

- визнати протиправною бездіяльність Київського квартирно-експлуатаційного управління щодо ненадання відповіді на скаргу ОСОБА_1 зареєстровану у ККЕУ 07.03.2024, як таку, що порушує вимоги статей 18-20 Закону України №393/96-ВР «Про звернення громадян» та зобов`язати ККЕУ надати відповідь ОСОБА_1 по суті його скарги від 07.03.2024 про скасування наказу начальника ККЕУ від 20.01.2023 №13 «Про затвердження переліку документів, які надаються громадянами до ККЕУ для отримання довідок з житлових питань" відповідно до вимог ст.ст. 18-20 Закону України №393/96-ВР "Про звернення громадян", починаючи з дати набрання законної сили цього рішення.

Ухвалою суду від 22.07.2024 подана позовна заява була залишена без руху, позивачці визначено строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

29.07.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, у якій він просить поновити йому строк звернення до суду. Вказана заява обґрунтована тим, що 05.03.2024 позивач дізнався про наказ №13, який заважав отримати довідку про кварт.облік, як раніше, за паспортом громадянина України, що змусило позивача оскаржувати наказ №13. 07.03.2024 позивач подав скаргу, однак не отримав відповіді. 16.07.2024 позивач звернувся до суду з оскарженням наказу №13. З дня (05.03.2024), коли позивач дізнавався про наказ №13 ще не минув шестимісячний строк. Позивач вважає, що строк звернення до суду відповідає вимогам ч.2 ст.122 КАС України.

Ухвалою судді від 21.10.2024 поновлено позивачеві строк звернення до суду з цим позовом та відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

29.10.2024 на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача.

31.10.2024 на адресу суду надійшла заява Київського квартирно-експлуатаційного управління щодо видачі примірника позовної заяви з додатками до неї.

25.11.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

11.12.2024 на адресу суду надійшли письмові пояснення позивача.

24.03.2025 на адресу суду від позивача надійшла заява про відвід судді Лисенко В.І.

Обґрунтовуючи вказану заяву, ОСОБА_1 зазначив про те, що суддя Лисенко В.І. грубо порушила строки розгляду справ №320/14146/24, 320/19417/24. У справі №320/14146/24 суддя Лисенко В.І. вийшла за межі позовних вимог та самовільно змінила позовні вимоги зі стягнення на зобов`язання, що на думку позивача унеможливить подальше виконання цього рішення. Позивач стверджує, що у справі №320/19417/24 суддя Лисенко В.І. винесла незаконне та необґрунтоване рішення. Також, позивач зазначає, що з публікації у мережі Інтернет йому стало відомо, що суддя Лисенко В.І. є членкинею Всеукраїнської асоціації адміністративних судів, яка зверталася із відкритим зверненням до президента Зеленського із закликом ветувати Закон щодо реформи Судової влади. Крім того, позивач вказує на порушення суддею Лисенко В.І. строків розгляду цієї справи. На думку позивача, вказані обставини та дії з боку судді Лисенко В.І. ставить під сумнів об`єктивність та неупередженість судді під час розгляду даної справи.

Ухвалою суду від 24.03.2025 визнано необґрунтованим заявлений Школяренком В.П. відвід судді Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І. у даній справі.

Матеріали адміністративної справи були передані до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду для вирішення питання про відвід у відповідності до вимог частини 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 26.03.2025 (суддя Білоус А.Ю.) відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Лисенко В.І.

01.04.2025 Відділом ДЗК суду справу №320/33719/24 передано судді Лисенко В.І. для подальшого розгляду.

02.04.2025 суддя Лисенко В.І. подала заяву про самовідвід, на підставі пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, для забезпечення усунення будь-яких сумнівів у відповідача щодо неупередженості (об`єктивності) судді в розгляді цієї адміністративної справи.

При вирішенні питання про наявність підстав для самовідводу судді, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Відповідно до частини першої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя зобов`язаний заявити самовідвід.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб`єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об`єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб`єктивному і об`єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб`єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об`єктивним тестом, тобто з`ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.

Статтею 2 Закону України 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов`язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду.

Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK).

Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.

У справі П`єрсак проти Бельгії (Piersac vs Belgium) ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.

У даному контексті можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект.

Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі Хаушильд проти Данії зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об`єктивної перевірки.

Стосовно об`єктивної неупередженості у справі Фей проти Австрії ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об`єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві, повинні апріорно викликати в учасників процесу.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), від 7 серпня 1996 року, п. 58).

З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26).

Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).

Такі ж самі висновки містяться в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява № 33949/02).

В той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.

Як встановлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Отже, відводу підлягає суддя не лише у разі існування фактів, що свідчать про його упередженість, але й у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви у неупередженості судді. Аналогічне правило має розповсюджуватись і на розгляд питання щодо самовідводу.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Отже, право на подання заяви про відвід (самовідвід) судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатись особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Беручи до уваги зазначене, у випадку продовження розгляду справи головуючим суддею Лисенко В.І. у відповідача чи у стороннього спостерігача може виникнути обґрунтований сумнів у безсторонності та неупередженості судді при розгляді вказаної справи, зокрема, що суд у складі головуючого судді Лисенко В.І. зможе ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення у даній справі, хоча і не існує доказів в упередженості та зацікавленості судді, а тому, задля виключення будь-яких сумнівів щодо дотримання судом принципів законності, неупередженості та об`єктивності за результатами розгляду цієї справи, суд вважає, що подана заява судді про самовідвід є вмотивованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.

Керуючись статтями 31, 39, 40, 41, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Задовольнити заяву судді Лисенко В.І. про самовідвід.

Передати адміністративну справу № 320/33719/24 до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Лисенко В.І.