Постанова від 31.03.2025 по справі 360/150/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2025 року справа №360/150/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., секретар судового засідання Кобець О.А., за участю представника відповідача - Шатілова В. В., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі від 12 лютого 2025 року (головуючий суддя І інстанції Петросян К.Є.), складену в повному обсязі 12 лютого 2025 року, у справі № 360/150/25 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, третя особа ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення органу державної влади, -

В С Т А Н О В И В :

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 07.11.2023, який затверджено начальником Східного міжрегіонального управління державної служби України з питань праці.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування рішення органу державної влади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, оскільки зазначений спір не підлягає розгляду в судовому порядку.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати вищевказану ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права.

В обґрунтуванні апеляційної скарги вказав на законодавчо визначене право звернення до суду із даними вимогами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з`явились, про дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, встановив наступне.

Устатті 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Застаттею 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першоїстатті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 1 ч.1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів; за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

З аналізу зазначених норм Закону вбачається, що предметом адміністративного процесуального права є взаємовідносини у сфері, що складаються у зв`язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист.

Особливістю цих відносин є те, що вони пов`язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб`єктів у сфері публічно правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.

Тобто, специфіку публічно правового спору визначають: суб`єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов`язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду.

Що стосується кола суб`єктів публічно правового спору, то обов`язковим його учасником є суб`єкт публічного управління, який є виразником державних і суспільних інтересів, носієм публічної влади, має особливий правовий статус, тому що наділений владними управлінськими функціями щодо об`єктів управління.

Специфіка публічно правового спору обумовлена, також, його підставою: він виникає у випадку порушення суб`єктом публічного управління суб`єктивних публічних прав та інтересів громадянина або організації.

Особливістю правовідносин, що розглядаються адміністративними судами, є їх публічно правовий характер, пов`язаний із сферою реалізації публічної влади.

Суттєвою ознакою публічно правового спору є участь у справі суб`єкту владних повноважень, який виконує владні управлінські функції відносно інших суб`єктів і його рішення є обов`язковими для виконання.

Тобто, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18) сформульовано правову позицію згідно якої, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Держава в особі відповідних органів може брати участь в судових процесах, в тому числі в якості позивача, за правилами цивільного, господарського або адміністративного судочинства, виходячи, в першу чергу, із суті правовідносин та з урахуванням, зокрема, суб`єктного складу сторін та інших чинників, які можуть впливати на визначення юрисдикції судів.

Отже, за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої.

Винятком є компетенційний спір, під час розгляду якого суд дає тлумачення законодавства, роз`яснюючи межі компетенції органів.

При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.

Також для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб`єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.

Наведене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 листопада 2019 року по справі № 826/3115/17.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із затвердженням Східним міжрегіональним управлінням управління Державної служби України з питань праці акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 07.11.2023.

Процедуру проведення розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, що сталися з особами, визначеними частиною першою статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвеорджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337 (далі Порядок № 337).

Так, пунктом 117 цього Порядку визначено, що за результатами розслідування комісія складає акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) за формою П-4 (далі - акт за формою П-4) згідно з додатком 21. Акт за формою П-4 є документом, в якому зазначаються основні умови, обставини та причини виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння), заходи щодо запобігання розвитку хронічного професійного захворювання (отруєння) та забезпечення нормалізації умов праці, а також встановлюються особи, які не виконали відповідні вимоги законодавства.

Акт підписується головою та всіма членами комісії з розслідування. У разі незгоди із змістом акта член комісії з розслідування підписує його з відміткою про наявність окремої думки, яку викладає письмово, підписує та додає до акта як його невід`ємну частину.

Акт за формою П-4, підписаний членами комісії з розслідування, протягом доби затверджується керівником територіального органу Держпраці та завіряється печаткою (пункт 118 Порядку № 337).

Відповідно до пункту 119 Порядку № 337 акт за формою П-4 складається протягом трьох днів після закінчення розслідування у семи примірниках і надсилається роботодавцем: територіальному органові Держпраці; хворому; територіальному органові Пенсійного фонду України; первинній організації відповідної профспілки або уповноваженій найманими працівниками особі з питань охорони праці (у разі, коли профспілка на підприємстві (в установі, організації) відсутня); вищому профспілковому органу; лікарю-профпатологу, який направив хворого до спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я; підприємству (установі, організації).

Акт за формою П-4 разом з матеріалами розслідування зберігається на підприємстві (в установі, організації), в територіальному органі Держпраці та територіальному органі Пенсійного фонду України протягом строку, визначеного типовими та галузевими переліками видів документів, затверджених відповідно до законодавства, а в інших організаціях - не менше строку, передбаченого для вжиття визначених у ньому профілактичних заходів.

Отже, Порядком № 337 не визначено право Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на звернення до суду із позовом щодо оскарження акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4.

Водночас, позивач в обґрунтування повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на звернення до суду із цим позовом в заяві про усунення недоліків посилається на пункт 57 Порядку № 337, яким передбачено, що рішення комісії (спеціальної комісії), зміст акта за формою Н-1 можуть бути оскаржені в судовому порядку потерпілим, членами його сім`ї або уповноваженою ними особою, територіальним органом Пенсійного фонду України, а також іншими органами, установами, підприємствами та організаціями, представники яких брали участь у розслідуванні (спеціальному розслідуванні).

Тобто, зазначена норма Порядку № 337 передбачає можливість оскарження органом Пенсійного фонду акта за формою Н-1 розслідування нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), тоді як позивачем в спірних правовідносинах оскаржується акт за формою П-4.

За змістом пункту 3 Порядку № 337, у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

хронічне професійне захворювання (отруєння) - захворювання, що виникло внаслідок провадження професійної діяльності працівника виключно або переважно впливу шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, пов`язаних з роботою;

гостре професійне захворювання (отруєння) - захворювання (або смерть), що виникло після однократного (протягом не більш як однієї робочої зміни) впливу на працівника шкідливих факторів фізичного, біологічного та хімічного характеру (у тому числі інфекційні, паразитарні, алергійні захворювання).

Тобто, законодавцем розмежовано поняття хронічне професійне захворювання (отруєння) та гостре професійне захворювання (отруєння), за результатами розслідування яких складаються різні за своєю суттю та змістом акти П-4 та Н-1 відповідно.

Крім того, аналіз норм Порядку № 337 дає підстави для висновку про різні процедури та строки проведення розслідування нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), аварій, що оформлюється актом Н-1 та розслідування обставин і причин виникнення хронічних професійних захворювань (отруєнь), що оформлюється актом П-4. Відповідно, оскарження акта П-4 не входить до повноважень територіального органу Пенсійного фонду України.Відтак, право Головного управління Пенсійного фонду Укарїни в Луганській області на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 07.11.2023, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління державної служби України з питань праці не закріплено у жодному нормативно-правовому акті, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області не має права на звернення до адміністративного суду.

При цьому, доступ до правосуддя включає в себе розгляд справи «судом, встановленим законом».

Поняття «суд, встановлений законом» передбачає, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, тобто це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За наведених обставин, зазначений спір не підлягає розгляду в судовому порядку, відтак, суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, оскільки суд першої дійшов вірного висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у справі, у зв`язку з тим, що даний спір не підлягає судовому розгляду.

Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 360/150/25 залишити без задоволення.

Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 360/150/25 залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 31 березня 2025 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, встановленому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 квітня 2025 року.

Судді А.В. Гайдар

І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв