Ухвала

від 27.03.2025 по справі 761/2443/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/2443/25 Слідчий суддя ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/2072/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2025 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2025 року про відмову в арешті майна у кримінальному провадженні №42024000000000170 від 29.01.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 212 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт на тимчасово вилучений 14.01.2025 у ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , мобільний телефон «iPhone 16 Pro», ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 .

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову, якою клопотання прокурора про арешт майна задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що існують достатні підстави вважати, що на вилученому мобільному телефоні міститься інформація причетності конкретних осіб до вчинення кримінальних правопорушень та може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються у ході досудового розслідування даного кримінального провадження.

Прокурор у судове засідання повторно не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд за відсутності осіб, які без поважних причин не прибули у судове засідання.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи представника власника майна адвоката ОСОБА_10 , яка підтримала апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним підрозділом детективів Бюро економічної безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024000000000170 від 29.01.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 212 КК України.

В рамках даного провадження 09.01.2025 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1.

Із мотивувальної частини ухвали слідчого судді вбачається, що слідчим суддею надано дозвіл на проведення обшуку АДРЕСА_1, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, речей та документів щодо фінансово-господарської діяльності між ТОВ «МІК» (код ЄДРПОУ 30105738), ТОВ «Наш Імпорт» (код ЄДРПОУ 44591756), ТОВ «Професійний розкрій» (код ЕДРПОУ 44964190), ТОВ «Суперформ» (код ЄДРПОУ 45161306), ТОВ «Югсталь» (код ЕДРПОУ 37941143), підприємства «Viktor Invest», м. Добрич, Болгарія, з Міністерством оборони України (код СДРПОУ 00034022), ДП Міністерства оборони України «Державний оператор тилу» (код ЕДРПОУ 44830311).

Так, на виконання вказаної ували 14.01.2025 детективами БЕБ України проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1, у ході якого було виявлено та вилучено мобільний телефон «iPhone 16 Pro», ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 .

У свою чергу, 15.01.2025 постановою детектива БЕБ України ОСОБА_11 вилучене у ході обшуку майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №42024000000000170 від 29.01.2024 року.

04.02.2025 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна тимчасово вилученого 14.01.2025 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільного телефону «iPhone 16 Pro», ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 .

Слідчий суддя виходив з того, що з матеріалів клопотання не вбачається належного обґрунтування наявності підстав для арешту вилученого майна, позаяк органом досудового розслідування не доведено, що на момент проведення обшуку мобільний телефон ОСОБА_8 був захищений системою логічного захисту, подолати яку неможливо було на місці, а слідчим суддею в ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку не надано дозволу на вилучення мобільного телефону, таким чином, детективом у клопотанні та прокурором у судовому засіданні не доведено, яке саме відношення вилучене майно має до кримінального провадження та яким чином несе доказову базу для обставин даного кримінального провадження.

Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України.

Відповідно до статті 100 КПК України, на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя, суд накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Згідно статті 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність стороною обвинувачення відповідності вказаного майна критеріям, викладеним у ст. 98 КПК України.

Так, слідчий суддя правильно виходив з того, що органом досудового розслідування не доведено належними та допустимими доказами будь-які обмеження доступу до інформації, яка міститься у пам`яті мобільного телефону ОСОБА_8 системою логічного захисту, або наявність об`єктивних обставин, які б унеможливлювали огляд мобільного телефону безпосередньо під час проведення обшуку.

Разом з тим, детективом не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що на вилученому мобільному телефоні міститься інформація, яка має важливе значення для даного кримінального провадження та наявність якої виправдовувало б втручання у мирне володіння ОСОБА_8 .

Крім того, ні в самому клопотанні, ні в долучених до нього матеріалах не вказано, яка роль ОСОБА_8 у вчиненні дій, які розслідуються в рамках даного кримінального провадження.

Доводи апеляційної скарги прокурора вищевказаного не спростовують, а відтак не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 04 лютого 2025 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя

---

ОСОБА_2

Судді:

ОСОБА_3

---

ОСОБА_4