Постанова

від 01.04.2025 по справі 910/11566/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"01" квітня 2025 р. Справа№910/11566/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 01.04.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024

у справі №910/11566/24 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум»

про стягнення 913 659, 26 грн

ВСТАНОВИВ:

19.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум» (далі по тексту - відповідач) про стягнення 913 659, 26 грн заборгованості за Договором на постачання теплової енергії №621000 від 01.11.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов Договору на постачання теплової енергії №621000 від 01.11.2016, укладеного із ПАТ «Київенерго» (з 01.01.2019 перейменованого на АТ «Київенерго», а з 09.08.2019 на АТ «К.Енерго») в частині розрахунків за поставлену теплову енергію у гарячій воді.

25.08.2021 заборгованість відповідача у розмірі 913 659, 26 грн придбана ТОВ "Спортсервіс-СТМ" на аукціоні з придбання майна банкрута - АТ "К.Енерго" за лотом №71, що підтверджується електронним протоколом №UA-PS-2021-08-10-000016-3 від 25.08.2021, Актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 та витягом з Додатку №1 до Акта про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021.

14.09.2021 ТОВ "Спортсервіс-СТМ" на підставі протоколу Загальних зборів учасників №1/2021 змінило назву на ТОВ "Київенерго-Борг".

Господарський суд міста Києва рішенням від 17.12.2024 у справі №910/11566/24 позов задовольнив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг» суму заборгованості у розмірі 913 659, 26 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 963, 91 грн.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не заперечується факт отримання та споживання ним теплової енергії за Договором №621000, а з Довідки про стан розрахунків за спожиту від АТ «К.Енерго» теплоенергію та розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем здійснювалась часткова оплата наданих послуг із зазначенням призначення платежу «Оплата за теплову енергію за березень 2017р., згідно дог.№621000 від 01.11.2016р., рах.№621000/2017-12 від 10.03.2017, у т.ч. ПДВ 20% - 25842.00 грн», що також не заперечується самим відповідачем.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначив, що враховуючи здійснення відповідачем 07.04.2017 часткової оплати заборгованості, запровадження карантину, що діяв з 11.03.2020 по 30.06.2023 та дію на даний час у державі режиму воєнного стану, строк позовної давності для вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості на дату подачі позову (19.09.2024) не сплив, що виключає його застосування за заявою відповідача.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимум» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі №910/11566/24; застосувати позовну давність до позовних вимог, яка є підставою для відмови у позові та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що він в суді першої інстанції заперечив щодо обсягів отримання теплової енергії, і заявив про необхідність призначення експертизи, а суд в своєму рішенні, при цьому вказав, що відповідачем не заперечується факт отримання теплової енергії.

Крім того, за твердженням відповідача, посилання позивача на те, що строк позовної давності автоматично продовжується у зв`язку з карантином та з військовою агресією рф не відповідає ні чинному законодавству, ні судовій практиці, ні матеріалам справи, навіть якщо продовжувати строк позовної давності на строк дії всього карантину.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі №910/11566/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.01.2025 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11566/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі №910/11566/24.

Матеріали справи №910/11566/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 27.01.2025.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.01.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі №910/11566/24 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання 10.02.2025.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.02.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі №910/11566/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 01.04.2025 о 12 год. 00 хв.

Згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача позивач заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що враховуючи профіль відповідача у сфері будівництва та безпосередню участь в будівництві об`єктів теплопостачання за адресою вул. Воскресенська, 7, м. Київ, відповідачу було достеменно відомо про втрати в мережі, підстави та порядок їх обрахування та обов`язковість сплати.

Позивач зазначив, що зі змісту Договору, укладеного між постачальником та відповідачем, вбачається, що обов`язок формування розрахункових документів, визначених п. 3 Додатку №4 до Договору, в тому числі й облікових карток, які містять відомості щодо фактичних обсягів теплової енергії за звітний період, покладений саме на постачальника, тоді як, обов`язок їх отримання для здійснення оплати спожитої теплової енергії покладено саме на відповідача. Отже, всі первинні документи, складені в межах виконання Договору №621000 від 01.11.2016, мають зберігатися також і у відповідача, адже договір передбачає такий для нього обов`язок.

Разом з тим, позивачем, на підтвердження фактичного обсягу спожитої відповідачем теплової енергії за спірний період згідно Договору №621000 від 01.11.2016 та виконання зобов`язань ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» за даним Договором подано разом з позовною заявою, серед інших доказів, облікові картки.

При цьому, відповідач жодного доказу на спростування обсягів спожитої/ теплової енергії, зазначених у наданих позивачем дублікатах облікових карток за спірний період суду не надав. Отже, відповідач не був позбавлений права та можливості надати суду докази, які б підтверджували б іншу суму заборгованості.

Щодо пропуску строку позовної давності, то відповідач ігнорує той факт, що поняття процесуальних строків та строків позовної давності є різними поняттями та регулюються різними нормативно-правовими актами. Однак, відповідач ототожнює ці два поняття, ігноруючи той факт, що в позовній заяві було чітко описано нормативно-правове обґрунтування продовження строків позовної давності у зв`язку із дією на території України карантину та введенням воєнного стану.

Відповідач 01.04.2025 своїх представників, чи особисто, в судове засідання не направив, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом доставлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2025 до його електронного кабінету.

Відповідно до пункту 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні 01.04.2025 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі №910/11566/24 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

01.11.2016 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (далі - Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимум» (далі - Сторона 2) укладено Договір №621000 постачання теплової енергії (далі - Договір)

Предметом цього Договору є постачання теплової енергії в гарячій воді тепловими мережами, зовнішньобудинковими системами, включаючи обладнання індивідуальних теплових пунктів, вузлів обліку та вузлів приєднання, що знаходяться у власності, або на балансі, або в експлуатації, або на технічному обслуговуванні, чи в будь-якому користуванні Сторони 2 (далі - теплове обладнання Сторони 2) відповідно до Додатку №5 до цього Договору на потреби об`єкту по вул. Воскресенська, 7 опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Споживач зобов`язується дотримуватись умов та порядку оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатках №1 та №4 до цього Договору (п.2.3.1. Договору).

Додатком №1 до Договору сторони визначили та погодили орієнтовані обсяги теплової енергії.

Пунктом 1 Додатку №1 визначено, що орієнтовані обсяги теплової енергії становлять 763,20 Гкал/рік.

Пунктом 1.2. Додатку №2 визначено розподіл теплової енергії в Гігакалоріях по кварталам.

Орієнтовна вартість теплової енергії за поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент укладення цього Договору, становить 880 576,11 грн, ПДВ - 176 115,22 грн. Всього 1 056 691,33 грн (п.2 Додатку №1).

Згідно п. 3 Додатку №1 фактичні обсягни теплової енергії визначаться з урахуванням температури теплоносія та температури зовнішнього повітря.

Додатком №4 до Договору сторони погоди порядок розрахунків за теплову енергію.

Відповідно до п. 2. Додатку №4 Сторона 2 до 15 числа місяця наступного за розрахунковим сплачує Стороні 1 вартість фактичних обсягів теплової енергії у розрахунковому періоді, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця. Оплата заборгованості минулих періодів зараховується першочергово.

Пунктом 3 Додатку №4 встановлено, що Сторона 2 щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в Центрі обслуговування клієнтів ПАТ «Київенерго» за адресою: вул. Закревського, 14: облікову картку фактичних обсягів теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки Сторона 2 повертає в ЦОК ПАТ «Київтеплоенерго»); акт виконаних робіт.

В процесі продажу майна в процедурі банкрутства АТ "К.Енерго", порушеної Господарським судом Донецької області (справа №905/1965/19) ТОВ "Спортсервіс-СТМ" придбало право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги (послуги теплової енергії, послуги центрального опалення, послуги гарячої води, послуги конденсату, послуги надання хімічно очищеної води) на суму 241 900 394,18 грн, що підтверджується Актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 (а.с. 22), протоколом електронного аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 від 25.08.2021.

Згідно витягу з Додатку №1 до Акта про придбання майна на аукціоні №UA-PS-2021-08-10-000016-3 від 25.08.2021 ТОВ "Спортсервіс-СТМ" придбало право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію до відповідача за Договором №621000 на суму 913 659, 26 грн (а.с. 29).

14.09.2021 на підставі протоколу №1/2021 Загальних зборів учасників (а.с.27) ТОВ "Спортсервіс-СТМ" змінило назву на ТОВ "Київенерго-Борг".

Спір у справі виник через заборгованість відповідача за поставлену теплову енергію за Договором на постачання теплової енергії від 01.11.2016 №621000, право вимоги за Договором придбано позивачем на аукціоні.

Враховуючи, що результати аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 є чинними, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, суд першої інстанції, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач став новим кредитором за договором №621000 постачання теплової енергії та набув права вимоги до відповідача щодо погашення заборгованості за цим договором у розмірі 913 659,26 грн.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Згідно із частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (частина 1 статті 714 ЦК України).

Разом з цим, згідно з частиною 2 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом ТОВ "Спортсервіс-СТМ", правонаступником якого є позивач, придбано на аукціоні з продажу майна в процедурі банкрутства АТ "К.Енерго" право вимоги до відповідача на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію за Договором №621000 на суму 913 659, 26 грн.

Комунальний концерн "Центр комунального сервісу", який діє від імені та в інтересах позивача на підставі Договору про надання правової допомоги №3609/Юр від 17.06.2022, звернувся до відповідача із вимогою від 20.07.2022 №1058/1059 про сплату заборгованості у розмірі 913 659, 26 грн (а.с. 25) за спожиту теплову енергію, яка виникла на підставі Договору №621000, право вимоги на яку придбано позивачем на аукціоні з придбання майна банкрута за лотом №71, що підтверджується Актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021, протоколом електронного аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 від 25.08.2021.

Згідно із статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідач відповіді щодо сплати заборгованості на суму 913 659, 26 грн позивачу не надав.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Пунктами 29, 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 зі змінами, передбачено, що теплова енергія постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше. Споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Частиною 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Доказів погашення заборгованості на спірну суму відповідачем суду не надано.

Відповідач, в свою чергу, не надав жодних доказів на підтвердження того, що у спірний період не отримував теплову енергію, не доводить наявність розбіжностей у документах, отриманих відповідачем, та у відомостях обліку споживання теплової енергії, довідці про стан розрахунків за спожиту від Акціонерного товариства «К.Енерго» теплоенергію.

Зі змісту договору слідує, що теплова енергія на потреби опалення постачалась за адресою міста Києва по вулиці Воскресенська, 7.

Згідно з п. 36 Правил №1198 теплопостачальна організація зобов`язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.

Споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (п. п. 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005).

Водночас матеріали справи не містять як доказів відключення у спірний період від теплопостачання об`єкту по вулиці Воскресенська, 7, так і доказів того, що у вказаний період теплову енергію до зазначеного будинку постачала інша особа.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 30.06.2022 у справі №927/774/20, на які посилається скаржник).

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт «вірогідності доказів» не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази з урахуванням приписів ст. ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів зазначає про те, що позивачем надано більш переконливі та вагомі докази на підтвердження як факту постачання теплової енергії до спірного об`єкту, так і те, що заборгованість відповідача за отриману за договором у період з листопада 2016 року по травень 2018 року теплову енергію становить 913 659, 26 грн.

Щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності, то слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України)

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Водночас слід зазначити, що за змістом положень пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тобто з 12.03.2020 строк позовної давності продовжено на строк дії карантину, тобто до 01.07.2023.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України строком на 30 діб, а потім був подовжений відповідно до: Указу Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженого Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, - з 05:30 26.03.2022 строком на 30 діб; Указу Президента України від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженого Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, - з 05:30 25.04.2022 строком на 30 діб; Указу Президента України від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженого Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX, - з 05:30 25.05.2022 строком на 90 діб; Указу Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженого Законом України від 15.08.2022 № 2500-ІХ, - з 05:30 23.08.2022 строком на 90 діб; Указу Президента України від 07.11.2022 № 757/2022, затвердженого Законом України від 16.11.2022 № 2738-ІХ, - з 05:30 21.11.2022 строком на 90 діб; Указу Президента України від 06.02.2023 № 58/2023, затвердженого Законом України від 07.02.2023 № 2915-ІХ, - з 05:30 19.02.2023 строком на 90 діб; Указу Президента України від 01.05.2023 № 254/2023, затвердженого Законом України від 02.05.2023 № 3057-ІХ, - з 05:30 20.05.2023 строком на 90 діб; Указу Президента України від 26.07.2023 № 451/2023, затвердженого Законом України від 27.07.2023 № 3275-ІХ, - з 05:30 18.08.2023 строком на 90 діб; Указу Президента України від 06.11.2023 № 734/2023, затвердженого Законом України від 08.11.2023 № 3429-ІХ, - з 05:30 16.11.2023 строком на 90 діб; Указу Президента України від 05.02.2024 № 49/2024, затвердженого Законом України від 06.02.2024 № 3564-ІХ, - з 05:30 14.02.2024 строком на 90 діб; Указу Президента України від 06.05.2024 № 271/2024, затвердженого Законом України від 08.05.2024 № 3684-ІХ з 05:30 14.05.2024 строком на 90 діб; Указу Президента України від 23.07.2024 №469/2024, затвердженого Законом України від 23.07.2024 № 3891-IX строком на 90 діб; Указу Президента України від 28.10.2024 №740/2024, затвердженого Законом України від 29.10.2024 №4024-IX строком на 90 діб; Указу Президента України від 14.01.2025 №26/2025, затвердженого Законом України від 15.01.2025 № 4220-IX строком на 90 діб.

Отже, з 24.02.2022 строк позовної давності зупинено на строк дії воєнного стану в Україні.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу відповідача, що право вимоги у позивача до відповідача виникло з 30.08.2021 - дата Акта придбання майна на аукціоні, що спростовує доводи апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності для стягнення з відповідача заборгованості на суму 913 659, 26 грн за Договором на постачання теплової енергії від 01.11.2016 №621000, право вимоги за якими позивачем набуто 30.08.2021 за Актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі "Салов проти України" від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07 жовтня 2010 року у справі "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі "Дюлоранс проти Франції", від 07 березня 2006 року у справі "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", від 23.06.1993 у справі "Руїз-Матеос проти Іспанії").

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі №910/11566/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Максимум» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі №910/11566/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 у справі №910/11566/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимум».

4. Матеріали справи №910/11566/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана суддями 04.04.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська