Постанова

від 03.04.2025 по справі 924/197/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року Справа № 924/197/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В. , суддя Василишин А.Р.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Хмельницької міської ради на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03 березня 2025 року у справі №924/197/25 (суддя Гладюк Ю.В.)

за позовом Хмельницької міської ради, м. Хмельницький

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компо Груп", м. Київ

про стягнення безпідставно збережених коштів

ВСТАНОВИВ:

27 лютого 2025 року Хмельницька міська рада звернулася до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компо Груп" про стягнення безпідставно збережених коштів.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 03 березня 2025 року у справі №924/197/25 позовну заяву Хмельницької міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Компо Груп" про стягнення безпідставно збережених коштів передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвала суду першої інстанції мотивовано тим, що при зверненні з позовною заявою було порушено приписи чистини 1, 2 статті 27 Господарського процесуального кодексу України, тобто позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Судом першої інстанції зазначено, що адресою реєстрації відповідача є м. Київ, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі матеріалів позовної заяви з додатками за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, Хмельницька міська рада звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03 березня 2025 року у справі №924/197/25 та направити позовну заяву Хмельницької міської ради до ТОВ "Компо Груп" про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляд орендної плати за земельну ділянку у сумі 96772,18 грн. на розгляд до Господарського суду Хмельницької області.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при винесенні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції керувався статтею 27 ГПК України, проте стаття 30 ГПК України передбачає поняття "виключної підсудності".

Скаржник наголошує, що виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред`явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 ГПК України.

Також наголошує на тому, що місцезнаходженням земельної ділянки, за користування якою без правовстановлюючих документів виник даний спір, є місто Хмельницький, а тому позов має розглядатися за правилами виключної підсудності господарським судом Хмельницької області.

Листом №924/197/25/1403/25 від 11 березня 2025 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Хмельницької області.

17 березня 2025 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №924/197/25.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суд від 21 березня 2025 року у справі №924/197/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Хмельницької міської ради на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03 березня 2025 року у справі №924/197/25. Запропоновано відповідачу в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому статтею 263 ГПК України, та докази його надсилання апелянту. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини тринадцятої статті 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною другою статті 271 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При цьому, дана ухвала підпадає саме під пункт 8 частини 1 статті 255 ГПК України.

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Судом було створено сторонам належні умови для реалізації їх прав.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Хмельницької міської ради на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03 березня 2025 року у справі №924/197/25 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів у вигляд орендної плати за земельну ділянку загальною площею 8068 кв.м. з кадастровим номером 6810100000:14:002:0036, на якій знаходиться об`єкт нерухомості відповідача, а користування земельною ділянкою відбувалося без правовстановлюючих документів. Розмір безпідставно збережених коштів, який відповідає орендній платі за користування земельною ділянкою за період з 15 лютого 2024 року по 20 червня 2024 року, та становить 96772,18 грн..

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Відповідно до статті 1 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, та встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Згідно частини 1 статті 27 ГПК України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 30 ГПК України встановлена виключна підсудність справ.

Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. У цих категоріях справ не допускається також договірна підсудність.

Так, частина 3 статті 30 ГПК України передбачає, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

При цьому тлумачення частини 3 статті 30 ГПК України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 липня 1995 року у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення частини 3 статті 30 ГПК України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.

Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Згідно статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у справі № 638/1988/17 року від 10 квітня 2019 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 дійшла висновку, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі №460/4286/16-ц від 23 січня 2018 року та у справі № 640/16548/16-ц від 16 травня 2018 року, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст. ст. 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст. ст. 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Верховний Суд у своїй постанові від 20 червня 2019 року у справі № 626/47/19 дійшов висновку про те, що оскільки позовні вимоги виникли з приводу нерухомого майна, а саме плати за користування землею (безпідставно збережених коштів), то підсудність за цим позовом має визначатися відповідно до правил виключної підсудності.

У постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 415/4214/15-ц Верховний Суд дійшов аналогічних висновків про те, що спір виник з приводу нерухомого майна, а саме відшкодування збитків, заподіяних безоплатним користуванням земельною ділянкою, то підсудність такої справи має визначатись за правилами виключної підсудності.

Також у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду розглянула питання про те, чи поширюються правила територіальної підсудності спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, на спори, предметом яких є грошові кошти в межах розрахунку за таке майно, чи їх предметом має бути нерухоме майно безпосередньо.

У постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду визначила, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині 3 статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередній об`єкт спірних правовідносин.

Позиція Великої Палати Верховного Суду ґрунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових. Тому на спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини 3 статті 30 ГПК України.

Як вже було зазначено в даній постанові, предметом позову у даній справі є безпідставно збережені кошти у вигляд орендної плати за земельну ділянку загальною площею 8068 кв.м. з кадастровим номером 6810100000:14:002:0036 у сумі 96772,18 грн., які розраховані на підставі витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2024 рік.

Таким чином колегія суддів виснує, що підставою звернення із даним позовом є збереження відповідачем як користувачем земельної ділянки без належної правової підстави за рахунок позивача грошових коштів, а тому позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв`язок із нерухомим майном - земельною ділянкою, відповідно, і позов має розглядатися за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням нерухомого майна.

У п. 8 ч. 1 ст. 275 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадження у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Частиною 3 ст. 271 ГПК України передбачено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Враховуючи викладені обставини, суд апеляційної інстанції виснує, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, порушив норми процесуального права, а тому ухвала Господарського суду Хмельницької області від 03 березня 2025 року в справі №924/197/25 підлягає скасуванню із направленням справи №924/197/25 для продовження розгляду до Господарського суду Хмельницької області.

У зв`язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору повинен бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 74, 173, 174, 240, 255, 267-269, 271, 275, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Хмельницької міської ради на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03 березня 2025 року у справі №924/197/25 задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 03 березня 2025 року у справі №924/197/25 скасувати.

Справу №924/197/25 передати на розгляд Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складений "03" квітня 2025 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Василишин А.Р.