Постанова

від 25.03.2025 по справі 904/2787/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/2787/21 (904/2748/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В. В. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представників сторін:

скаржника - адвокат Мельник Д.О., адвокат Малік Т.І.

Компанії "Саревін Інвестментс ЛТД" (Sarevin Investments LTD) - адвокат Халупко С.В.

ліквідатора боржника - адвокат Ткаченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду

від 05.12.2024

у складі колегії суддів: Мороза В.Ф. (головуючий), Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

від 28.03.2024

у складі судді Примака С.А.

у справі № 904/2787/21 (904/2748/23)

за позовом Акціонерного товариства "Державний екпортно-імпортний банк України"

до відповідача-1 Дочірнього підприємства "Автоскладальний завод №2" Публічного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Богдан Моторс"; відповідача-2 Компанії "Саревін Інвестментс ЛТД" (Sarevin Investments LTD) в особі представництва "Саревін Інвестментс ЛТД"; відповідача-3 Приватного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Богдан Моторс"

про визнання недійсним договору поруки від 28.12.2017

в межах справи № 904/2787/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Фінворк"

до боржника Дочірнього підприємства "Автоскладський завод № 2" Публічного акціонерного товариства "Автомобільна Компанія "Богдан Моторс"

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИВ:

1. Від Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", в межах справи № 904/2787/21 про банкрутство Дочірнього підприємства "Автоскладальний завод № 2" Публічного акціонерного товариства "Автомобільна Компанія "Богдан Моторс", надійшла позовна заява про визнання недійсним договору поруки укладеного 28.12.2017 між Дочірнім підприємством "Автоскладальний завод № 2" Публічного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Богдан Моторс" та компанією Sarevin Investments LTD, яким забезпечено виконання зобов`язань перед компанією Sarevin Investments LTD за виконання Публічним акціонерним товариством "Автомобільна компанія "Богдан Моторс" у повному обсязі зобов`язань, що випливають з договору позики від 26.11.2007 (в редакції договору про внесення змін та доповнень до довгострокової кредитної угоди від 26.11.2007, укладеного 26.08.2016) в редакції договору від 27.12.2017 з усіма додатковими угодами до нього.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

3. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, АТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2024 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Рух касаційної скарги

5. 28.01.2025 Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою від 28.01.2025 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2024 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2024 у справі № 904/2787/21 (904/2748/23), сформована в системі "Електронний суд" 28.01.2025.

6. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк" у справі № 904/2787/21 (904/2748/23) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Васьковського О.В., судді - Погребняка В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2025.

7. Ухвалою Верховного Суду від 11.02.2025, серед іншого, поновлено Акціонерному товариству "Державний експортно-імпортний банк" строк на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2024 у справі № 904/2787/21 (904/2748/23), відкрито касаційне провадження у справі № 904/2787/21 (904/2748/23) за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк" від 28.01.2025 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2024 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2024 та призначено розгляд касаційної скарги на 25.03.2025 о 10:15 год.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.

8. Не погоджуючись із вказаною постановою АТ "Державний експортно-імпортний банк України" подало касаційну скаргу в якій останнє просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

9. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

9.1 Оскаржувані судові рішення не мотивовані належним чином, не містять оцінки судом доводів Банку, та доказів наданих на підтвердження цих доводів, зокрема щодо того, що укладений договір поруки є фраудаторним правочином, за наслідками укладення якого боржник взяв на себе значні фінансові зобов`язання, розмір яких суттєво перевищував вартість його активів, тим самим поставивши під загрозу можливість виконання вже існуючих зобов`язань перед Банком.

9.2 Судами попередніх інстанцій застосовано положення статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України без врахування висновків Верховного Суду у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/2382/18, від 25.10.2023 у справі № 910/20146/20 (910/9531/22); від 02.03.2023 № 910/15232/20 (910/18130/21), від 23.03.2023 № 910/15232/20 (910/18169/21), від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, від 04.04.2018 № 912/2185/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), застосовано положення статей 203, 204, 215 Цивільного кодексу України без врахування висновків Верховного Суду у постановах від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

9.3 Відсутній висновок Верховного Суду з питань застосування як підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину у порядку статей 202, 215 Цивільного кодексу України порушення положень статей 529, 629 Цивільного кодексу України у випадку вчинення боржником оспорюваного правочину з порушенням своїх договірних зобов`язань перед іншим кредитором в контексті спірних відносин у цій справі, зокрема в умовах вчинення боржником оспорюваного правочину без згоди кредитора, в той час коли договірними відносинами передбачено необхідність отримання такої згоди.

9.4 Судами попередніх інстанцій не враховано, що встановлені у цій справі обставини свідчать про фіктивний характер оспорюваного договору з огляду на відсутність наміру в обох сторін оспорюваного договору виконувати його умови з самого моменту підписання, також про те, що його метою є не забезпечення виконання зобов`язань (оскільки Боржник був позбавлений змоги виконати взяті на себе зобов`язання і про це було відомо Відповідачу -2, а Відповідач-2 не вживав жодних заходів щодо стягнення з Відповідача-1 заборгованості), а фіктивне збільшення кредиторської заборгованості перед особою, яка перебуває у корпоративному зв`язку з Боржником (Відповідачем-2) задля забезпечення впливу і контролю цією особою за перебігом можливої процедури банкрутства (що власне і трапилося, а також зменшення потенційно можливого розміру задоволених вимог Позивача.

9.5 Суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків порушивши положення статей 73, 76, 78, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, не дослідили зібрані у справі докази, якими Банк обґрунтовував обставини, які підлягали з`ясуванню, як наслідок, судами не були встановлені обставини, які мають важливе значення для правильного вирішення справи.

9.6 Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що після реалізації Sarevin Investments LTD (Відповідач -2) свого право дострокової вимоги всієї суми позики у Відповідача -2 та невиконання ним цієї вимоги, кредитор не вживав жодних заходів зі стягнення цієї заборгованості з Відповідача - 1, не вживав таких заходів навіть після відкриття провадження у справі про банкрутство основного позичальника (Відповідача-3); в момент його укладення Відповідач - 1 через незадовільний фінансовий стан, розмір активів у 597 млн. грн., наявною стягнутою у судовому порядку та непогашеною заборгованістю перед Банком у розмірі 388 млн. грн. не мав реальної можливості виконати зобов`язання за договором поруки; Відповідач - 1 взяв на себе значні фінансові зобов`язання, розмір яких суттєво перевищує вартість його активів, тим самим поставивши під загрозу можливість виконання вже існуючих зобов`язань перед Банком.

10. Представники скаржника в судовому засіданні 25.03.2025 підтримали касаційну скаргу з підстав викладених у ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

11. Ліквідатором Дочірнього підприємства "Автоскладський завод № 2" Публічного акціонерного товариства "Автомобільна Компанія "Богдан Моторс" арбітражним керуючим Ткаченком Д.В. подано відзив на касаційну скаргу в якому останній просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

12. Представник ліквідатора боржника в судовому засіданні 25.03.2025 заперечила проти касаційної скарги з підстав викладених у відзиві.

13. Представник Компанії "Саревін Інвестментс ЛТД" (Sarevin Investments LTD) в судовому засіданні 25.03.2025 заперечив проти касаційної скарги.

Позиція Верховного Суду

14. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

15. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

16. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Судами попередніх інстанцій встановлено, зокрема, наступне.

17.1 28.12.2017 між Відповідачами-1 та 2 було укладено оспорюваний договір поруки.

17.2 З п.1.1 оспорюваного договору поруки вбачається, що Відповідач-1 поручився перед Відповідачем-2 за виконання Відповідачем-3 зобов`язань за договором позики від 26.11.2007 року (в редакції договору від 27.12.2007 року).

17.3 З п.1.2. цього договору слідує, що у випадку порушення Відповідачем-3 своїх зобов`язань по договору позики, разом з Відповідачем-1 вони стають солідарними боржниками перед компанією "Саревін Інвестментс ЛТД" (Відповідач-2).

17.4 За змістом п.1.3. договору поруки Відповідач-1 відповідає перед компанією "Саревін Інвестментс ЛТЛ" за виконання Відповідачем-2 основного зобов`язання в тому ж обсязі що і позичальник (Відповідач-3).

17.5 Згідно п.2.1. договору поруки компанія "Саревін Інвестментс ЛТД" отримала право звернутися до Боржника з вимогою про повне виконання зобов`язань за договором позики у випадках: (1) невиконання позичальником у визначений строк зобов`язання в цілому чи в частині; (2) порушення відносно Позичальника провадження у справі про банкрутство; (3) у випадку виникнення загрози невиконання поручителем взятих на себе зобов`язань за цим договором, зокрема прийняття судом заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство поручителя, ліквідації, тощо.

17.6 Пунктом 4.1.7. договору поруки визначено, що Відповідач-1 ознайомився з усіма умовами договору позики, поінформований про фінансово-економічний стан Відповідача-3 і повністю розуміє свої обов`язки.

17.7 В той же ж час, п.7.1. договору позики від 26.11.2007 року (в редакції від 27.12.2017 року) передбачено право компанії "Саревін Інвестментс ЛТД" достроково вимагати в будь-який момент повернення в повному обсязі або частково суми позики з обов`язковим повідомленням позичальника не пізніше ніж за 30 днів до дати повернення коштів. у відповідності до п.1.1. оспорюваного договору, Відповідач-1 поручився перед Відповідачем-2 за виконання Відповідачем-3 своїх зобов`язань за договором позики від 26.11.2007 року (в редакції договору від 27.12.2017) у розмірі 45 000 000,00 Євро (позика) та 30 683 533,00 Євро (проценти).

18. Обґрунтовуючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з наступного.

18.1 Укладаючи Оспорюваний правочин Відповідач-2, як кредитор, був зацікавлений в отриманні боргу за первісним договором (договором позики), існуючого з 2007 року, і розраховував на отримання цього боргу. Тобто при укладенні Оспорюваного правочину волевиявлення Відповідача-2 збігалося з його внутрішньою волею та зі змістом укладеного правочину. Таким чином, дії щодо погодження та укладення Оспорюваного договору поруки були спрямовані на виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених такими договорами. Також, наміри щодо створення правових наслідків, обумовлених Оспорюваним правочином, були і у Відповідача-1/поручителя за таким правочином, оскільки, Відповідач-1 є філіалом (дочірнім підприємством) Відповідача-3, вони були пов`язані певними сталими діловими відносинами, і як зазначає сам Позивач у своєму позові, ці компанії належали до групи "Богдан". Отже, у поручителя/Відповідача-1 з Боржником/ Відповідачем-3 існували ділові зв`язки, що вказує на наявність відповідних мотивів для укладення договору поруки, саме тому Відповідач-1 поручився за Боржника перед кредитором.

18.2 Ні на момент узгодження Оспорюваного правочину, ні на момент вчинення не існувало обставин неплатоспроможності (банкрутства) як Відповідача-1, так і Відповідача-3, а тому твердження Позивача (апелянта), що метою укладення Оспорюваного договору є "формування кредиторської заборгованості Боржника перед пов`язаною з ним компанією з метою забезпечення подальшого контролю з боку цього кредитора над роботою комітету кредиторів", зокрема, і Позивача - є необґрунтованими, оскільки справа про банкрутство Поручителя/Відповідача-1 була порушена судом тільки в 2021 році.

18.3 Позивачем не доведено, що сторони Оспорюваного договору переслідували будь-які інші цілі, ніж ті, що були передбачені його умовами. При цьому сторонами Оспорюваного правочину вчинені певні дії, спрямовані на його укладання та виконання, що підтверджує наміри щодо настання правових наслідків обумовлених ним та досягнення відповідного правового результату, тобто свідчить про те, що дані правочини вочевидь не є фіктивними.

18.4 В матеріалах справи містяться вимоги Відповідача-2 до Відповідача-1 від 16.07.2019 та від 25.08.2020 про сплату позики за договором позики від 26.11.2007 в редакції від 27.12.2017, що вказує на зацікавленість сторони правочину у його виконанні іншою стороною.

18.5 Щодо твердження апелянта про те, що Позичальник (Відповідач-1) зобов`язався без попередньої письмової згоди Банку не брати на себе боргових зобов`язань перед третіми особами, зокрема, шляхом укладання договору поруки, судом апеляційної інстанції зазначено, що порушення цих умов не є підставою для визнання таких угод недійсними, а може лише бути основою для притягнення його до юридичної відповідальності, якщо така передбачається договором.

18.6 Відповідач-1 здійснював погашення заборгованості за кредитним договором в строк, відповідно до рішення Господарського суду м.Києва від 09.10.2014. Тому, станом на 28.12.2017 - дату укладання Оспорюваного договору поруки Відповідач-1 виконував свої зобов`язання за кредитом згідно затвердженого судом графіку. Заява до Господарського суду м.Києва та ухвала суду від 26.02.2015 про розстрочку виконання рішення підтверджує наміри Відповідача-1 та Відповідача-3 сплачувати заборгованість, пролонгувавши дію кредитного договору укладеного з Позивачем, що в подальшому підтвердили такі свої наміри сторони шляхом укладання кредитного договору (новації), чим, відповідно, спростовуються доводи про фіктивність (фраудаторність) Оспорюваного правочину.

18.7 У зв`язку з укладенням Оспорюваного правочину не відбулось зменшення платоспроможності Відповідача-1, оскільки порука ні під час укладення цього правочину, ні після її укладення так і не була виконана Відповідачем-1.

18.8 Безпідставними є твердження Позивача про те, що Оспорюваний правочин укладений з метою створення штучної кредиторської заборгованості у справі про банкрутство, оскільки цей правочин укладений за 4 роки до порушення провадження у справі про банкрутство Відповідача-1.

19. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає передчасними вказані висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

20. В силу частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

21. Приписами частини першої статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

22. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

23. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині другій статті 15 Цивільного кодексу України.

24. Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

25. За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

26. У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 наведено висновок щодо можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених в тому числі нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів, з огляду на те, що законодавство про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

27. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України.

28. В кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

29. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

30. Так, правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

31. Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

32. Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

33. Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

34. Стаття 13 Цивільного кодексу України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

35. Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

36. Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

37. За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

38. Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

39. Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

40. Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

41. У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

42. Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 Цивільного кодексу України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

43. Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства), стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

44. Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: "Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

45. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

46. Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

47. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

48. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

49. Вступаючи у договірні відносини щодо поруки по боргах третіх осіб, учасники такого договору поруки, з урахуванням категорії "підприємницького ризику" та фраудаторності, у розрізі регулювання відносин неплатоспроможності повинні розкрити суду ті реальні мотиви, з яких вони виходили при укладенні спірного правочину, які б підтверджували реальні ринкові наміри учасників такого правочину щодо отримання прибутку при здійсненні звичайної ринкової діяльності.

50. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

51. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

52. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

53. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

54. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

55. Цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.

56. У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, безпідставно переданого іншим особам.

57. Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, що вчинений, зокрема, всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України.

58. Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

59. Разом з тим, Кодекс України з процедур банкрутства, як і Закон про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

60. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

61. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

62. Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

63. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

64. Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

65. Надаючи оцінку обставинам щодо фінансового стану боржника на момент укладення оспорюваного правочину, суди попередніх інстанцій обмежилися лише посиланням на те, що ні на момент узгодження Оспорюваного правочину, ні на момент вчинення не існувало обставин неплатоспроможності (банкрутства) Відповідача-1.

66. Разом з тим, колегія суддів Касаційного господарського суду зауважує, що згідно визначень у статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства неплатоспроможність - це неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.

67. Відтак, при настанні неплатоспроможності у боржника відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства виникає певний перелік зобов`язань і обмежень. Зокрема, згідно абзацу 1 частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

68. Всупереч наведеному, судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено та не встановлено обставини щодо фінансового стану боржника, розміру його зобов`язань та активів станом на день укладення оспорюваного правочину, а також обставини щодо того, чи боржник взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним та щодо того, чи виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим внаслідок укладення оспорюваного правочину.

69. Також, всупереч наведеному, зазначаючи про те, що станом на 28.12.2017 - дату укладання Оспорюваного договору поруки Відповідач-1 виконував свої зобов`язання за кредитом згідно затвердженого судом графіку, судами попередніх інстанцій не досліджувався зміст вказаного судового рішення щодо встановлення наявності/відсутності у Відповідача - 1 простроченої заборгованості перед Позивачем за кредитним договором.

70. Окрім того, всупереч наведеному, зазначаючи, що порушення умов, щодо того, що Позичальник (Відповідач-1) зобов`язався без попередньої письмової згоди Банку не брати на себе боргових зобов`язань перед третіми особами, зокрема, шляхом укладання договору поруки не є підставою для визнання таких угод недійсними, а може лише бути основою для притягнення його до юридичної відповідальності, якщо така передбачається договором, суди попередніх інстанцій не дослідили обставин щодо того, чи нехтування таким зобов`язанням Відповідача-1 направлено / не направлено на шкоду його кредиторам, свідчить про наявність / відсутність волевиявлення Відповідача-1 на укладення правочину на шкоду кредиторам.

71. Відтак, судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено та не встановлено обставин щодо того, чи можна кваліфікувати вказані дії Відповідача-1 (боржника у справі про банкрутство) як такі, що вчинені на шкоду кредиторам, всупереч принципу добросовісності та внаслідок зловживання своїм правом, в контексті перевірки оспорюваного правочину на предмет наявності / відсутності підстав для твердження про фраудаторність оспорюваного правочину.

72. У справі "Салов проти України" (пункт 89 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005, заява № 65518/01) наголошується, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішення судів повинні містити достатні мотиви, на яких вони ґрунтуються, для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, заява № 49684/99).

73. Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Kraska v. Switzerland" від 19.04.1993).

74. Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).

75. Правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (пункт 24 рішення ЄСПЛ у справі "De Cubber v. Belgium" від 26.10.1984, заява № 9186/80; пункт 45 рішення ЄСПЛ у справі "Castillo Algar v. Spain" від 28.10.1998).

76. Верховний Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

77. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

78. Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

79. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

80. Оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідають.

81. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

82. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови не були дотримані.

83. З огляду на викладене, аргументи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження.

84. Наведеним спростовуються аргументи ліквідатора Дочірнього підприємства "Автоскладський завод № 2" Публічного акціонерного товариства "Автомобільна Компанія "Богдан Моторс", викладені у відзиві на касаційну скаргу, зокрема про те, що на момент узгодження Оспорюваного правочину, на момент його вчинення не існувало обставин та не йшлося про неплатоспроможність/банкрутство Відповідача 1, а також про те, що оспорюваним правочином не порушено цивільні права та інтереси Позивача під час їх укладання, з огляду на передчасність таких аргументів.

85. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким задовольнити позов. Разом з тим, з огляду на вищенаведене, враховуючи те, що Суд дійшов висновку про необхідність дослідження та встановлення фактичних обставин справи, що не було належним чином здійснено судами попередніх інстанцій, а в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України дослідження та встановлення фактичних обставин справи виходить за межі повноважень Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги та про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

86. Згідно пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

87. Згідно пункту 2 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

88. З огляду на зазначене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи порушено норми процесуального права - статті 86 Господарського процесуального кодексу України, не застосовано норми матеріального права - статей 3, 13 Цивільного кодексу України, з огляду на що, дійшли передчасного висновку про відмову у позові, а тому рішення суду першої інстанції від 28.03.2024 та постанову суду апеляційної інстанції від 05.12.2024 слід скасувати, а справу № 904/2787/21 (904/2748/23) слід направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

89. При новому розгляді суду необхідно дослідити та встановити в порядку передбаченому законом обставини щодо фінансового стану боржника, розміру його зобов`язань та активів станом на день укладення оспорюваного правочину, а також обставини щодо того, чи боржник взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним та щодо того, чи виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим внаслідок укладення оспорюваного правочину, щодо наявності/відсутності у Відповідача - 1 простроченої заборгованості перед Позивачем за кредитним договором станом на дату укладення оспорюваного договору згідно рішення Господарського суду м.Києва від 09.10.2014 у справі № 910/12593/14, щодо того, чи нехтування зобов`язанням Відповідача-1 (без попередньої письмової згоди Банку не брати на себе боргових зобов`язань перед третіми особами, зокрема, шляхом укладання договору поруки) направлено / не направлено на шкоду його кредиторам, свідчить про наявність / відсутність волевиявлення Відповідача-1 на укладення правочину на шкоду кредиторам, надати оцінку аргументам сторін та фактичним обставинам справи, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених у цій постанові та правових висновків викладених у наведених постановах Верховного Суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

90. Оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що постанова Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2024 у справі № 904/2787/21 (904/2748/23) підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий розгляд, то розподіл судових витрат, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк" від 28.01.2025 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2024 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2024 у справі № 904/2787/21 (904/2748/23) задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2024 у справі № 904/2787/21 (904/2748/23) скасувати.

3. Справу № 904/2787/21 (904/2748/23) направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді О. В. Васьковський

В. Я. Погребняк