Постанова

від 03.04.2025 по справі 558зп-24/160

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 558зп-24/160

адміністративне провадження № К/990/6902/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Ханової Р.Ф., Васильєвої І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової служби України на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року (суддя Луніна О.С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року (судді: Головко О.В. (головуючий), Ясенова Т.І., Суховаров А.В.) у справі № 558зп-24/160 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» до Державної податкової служби України, треті особи: Східне міжрегіональне управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків, Північне міжрегіональне управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків про забезпечення позову до його подання,

У С Т А Н О В И В:

І. Суть спору

1. До подання позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю «БаДМ» (далі - заявник, Товариство, ТОВ «БаДМ») звернулося до суду із заявою до Державної податкової служби України (далі - контролюючий орган, ДПС України) треті особи: Східне міжрегіональне управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків (далі - СМУ ДПС по роботі з ВПП), Північне міжрегіональне управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків (далі - ПМУ ДПС по роботі з ВПП) про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу ДПС України від 22.10.2024 № 753 «Про затвердження Реєстру великих платників податків на 2025 рік» в частині закріплення ТОВ «БаДМ» (код ЄДРПОУ 31816235) за ПМУ ДПС по роботі з ВПП, заборони ДПС України вчиняти будь-які дії та приймати рішення щодо зміни місця обліку ТОВ «БаДМ» (код ЄДРПОУ 31816235) і переведення його на облік в ПМУ ДПС по роботі з ВПП, заборони ПМУ ДПС по роботі з ВПП вчиняти будь-які дії щодо взяття на облік ТОВ «БаДМ» (код ЄДРПОУ 31816235), заборони СМУ ДПС по роботі з ВПП вчиняти будь-які дії щодо зняття з податкового обліку ТОВ «БаДМ» (код ЄДРПОУ 31816235), витребування у ДПС України належним чином засвідчену копію Реєстру великих платників податків на 2025 рік який затверджено Наказом № 753 «Про затвердження Реєстру великих платників податків на 2025 рік».

2. Заява про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована Товариством тим, що заявник знаходиться на податковому обліку у СМУ ДПС по роботі з ВПП за своєю зареєстрованою юридичною адресою: 49040, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2. Заявнику стало відомо, що ДПС України видано наказ № 753 від 22.10.2024 «Про затвердження Реєстру великих платників податків на 2025 рік» (далі - Наказ № 753), згідно з додатком до якого ТОВ «БаДМ» закріплено за ПМУ ДПС по роботі з ВПП. Зазначає, що заявник листом від 13.11.2024 № 318/24/0252/122-Вих-Р звернувся до керівництва ДПС України та СМУ ДПС по роботі з ВПП з проханням у вирішенні питання щодо залишення Товариства на обліку у СМУ ДПС по роботі з ВПП. ДПС України листом від 25.11.2024 № 35310/6/99-00-19-02-01-06 повідомило, що відповідно до наказу ДПС України від 22.10.2024 № 753 «Про затвердження Реєстру великих платників податків на 2025 рік» ТОВ «БаДМ» включено до Реєстру великих платників податків на 2025 рік та закріплено за ПМУ ДПС по роботі з ВПП. При цьому, заявник вказує, що такий не надав ні копії наказу, ні відповідного реєстру (додатку до Наказу № 753). Заявник зазначає, що Наказ № 753 оприлюднено на офіційному порталі Верховної Ради України та сайті ДПС України, проте додаток до нього не опубліковано. Також зазначає, що за умови дії Наказу № 753 в найближчий час ДПС України прийме рішення про зміну місця обліку заявника і примусове переведення його в інше місце обліку. На думку заявника, на виконання Наказу № 753 СМУ ДПС по роботі з ВПП зніме заявника з обліку, а ПМУ ДПС по роботі з ВПП візьме заявника на свій облік. Як наслідок, навіть у випадку задоволення позову, вже буде унеможливлено захист та поновлення прав і інтересів заявника в силу того, що негативні для нього наслідки вже настануть.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року, заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви задоволено частково. До набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ТОВ «БаДМ» до ДПС України про визнання протиправним та скасування наказу ДПС України від 22.10.2024 № 753 «Про затвердження Реєстру великих платників податків на 2025 рік» в частині закріплення ТОВ «БаДМ» за ПМУ ДПС по роботі з ВПП згідно додатку до наказу «Реєстр великих платників податків на 2025 рік»: зупинено дію наказу ДПС України від 22.10.2024 № 753 «Про затвердження Реєстру великих платників податків на 2025 рік» в частині закріплення ТОВ «БаДМ» за ПМУ ДПС по роботі з ВПП; заборонено ДПС України вчиняти будь-які дії та приймати рішення щодо зміни місця обліку ТОВ «БаДМ» (код ЄДРПОУ 31816235) і переведення його на облік в ПМУ ДПС по роботі з ВПП; заборонено ПМУ ДПС по роботі з ВПП вчиняти будь-які дії щодо взяття на облік ТОВ «БаДМ»; заборонено СМУ ДПС по роботі з ВПП вчиняти будь-які дії щодо зняття з податкового обліку ТОВ «БаДМ». У задоволені іншої частини заяви відмовлено.

4. Задовольняючи (частково) вказану заяву суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до висновку щодо необґрунтованості доводів заявника про очевидну протиправність оскаржуваного наказу ДПС України. Водночас суди дійшли висновку, що після переведення ТОВ «БаДМ» на облік до ПМУ ДПС по роботі з ВПП, навіть у разі прийняття судом позитивного для позивача рішення, для Товариства настануть негативні наслідки, адже платник податків продовжить протягом 2025 року сплачувати визначені законодавством податки і збори за місцем нового обліку до закінчення поточного бюджетного періоду та щодо таких податків подавати податкові декларації та виконувати інші обов`язки платника податків саме до цього контролюючого органу, а останній стосовно платника податків - позивача буде здійснювати адміністрування цих податків та зборів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПС України подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 558зп-24/160 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «БаДМ» про забезпечення позову відмовити в повному обсязі.

6. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 558зп-24/160 є оскарження зазначеного у частині другій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судового рішення, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

На обґрунтування касаційної скарги ДПС України зазначає, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не взяли до уваги того, що заява не містить належних та достатніх обґрунтувань необхідності забезпечення позову, у зв`язку з чим контролюючий орган вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.

7. Товариство надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

8. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

9. Відповідно до вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «БаДМ» зареєстровано за адресою: м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2 та перебуває на податковому обліку у СМУ ДПС по роботі з ВПП, яке здійснює контрольні функції та функції по адмініструванню податків відносно такого платника. ДПС України було видано наказ № 753 від 22.10.2024 «Про затвердження Реєстру великих платників податків на 2025 рік», відповідно до якого, зокрема, ТОВ «БаДМ» закріплено за ПМУ ДПС по роботі з ВПП, тобто не за місцезнаходженням Товариства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, відповідно до пункту 63.1 статті 63 Податкового кодексу України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з положеннями пункту 64.7 статті 64 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, визначає порядок обліку платників податків у контролюючих органах та порядок формування Реєстру великих платників податків на відповідний рік з урахуванням критеріїв, визначених цим Кодексом для великих платників податків.

У разі включення платника податків до Реєстру великих платників податків на нього поширюються особливості, визначені цим Кодексом для великих платників податків.

Після включення платника податків до Реєстру великих платників податків та отримання повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, про таке включення платник податків зобов`язаний стати на облік за основним місцем обліку в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, який здійснює супроводження великих платників податків, з початку податкового періоду (календарного року), на який сформовано Реєстр, та за неосновним місцем обліку в такому територіальному органі центрального органу виконавчої влади або його структурних підрозділах щодо наявних у межах населеного пункту за місцезнаходженням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, який здійснює супроводження великих платників податків, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням за переліком, визначеним центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або через які провадиться діяльність такого великого платника податків.

Щодо великих платників податків, які самостійно не стали на облік у територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, який здійснює супроводження великих платників податків, або його структурних підрозділах, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, приймає рішення про зміну основного та неосновного місця обліку таких великих платників податків та переведення їх на облік у територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, який здійснює супроводження великих платників податків, або його структурні підрозділи.

У разі прийняття рішення про переведення великого платника податків на облік у територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, який здійснює супроводження великих платників податків, чи інший контролюючий орган, відповідні контролюючі органи зобов`язані протягом 20 календарних днів після прийняття такого рішення здійснити взяття на облік/зняття з обліку такого платника податків.

Великий платник податків, щодо якого центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, прийнято рішення про переведення на облік у контролюючий орган, що здійснює супроводження великих платників податків, чи інший контролюючий орган, після взяття його на облік за новим місцем обліку зобов`язаний сплачувати податки за місцем попереднього обліку у контролюючих органах, а подавати податкову звітність та виконувати інші обов`язки, передбачені цим Кодексом, за новим місцем обліку.

Так, Наказом Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011 затверджено Порядок обліку платників податків і зборів (далі - Порядок № 1588).

Відповідно до пункту 1.5 розділу І Порядку № 1588 (зареєстровано в Міністерстві

юстиції України 29.12.2011 за № 1562/20300) визначено, що переведення платників податків на обслуговування з одного контролюючого органу до іншого (взяття на облік / зняття з обліку) у випадках, зазначених у цьому пункті, а також у разі, якщо законодавством встановлені інші випадки, коли місце обліку платника податків не відповідає його місцезнаходженню, здійснюється у порядку, визначеному розділом Х цього Порядку.

Згідно з положеннями пункту 10.1 розділу Х Порядку № 1588 процедури, передбачені цим розділом, проводяться у разі зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, включення / не включення до Реєстру великих платників податків, реорганізації чи ліквідації контролюючих органів, внаслідок чого відбувається зміна: 1) контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків. У такому випадку контролюючими органами за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) або місцем обліку платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку / взяття на облік такого платника податків згідно з пунктами 10.6-10.21 цього розділу; 2) ДПІ обслуговування, яка виконує реєстрацію та облік платників податків (без зміни контролюючого органу) згідно з цим Порядком. У такому випадку контролюючий орган вносить відповідні зміни до Єдиного банку даних юридичних осіб або Реєстру самозайнятих осіб згідно з пунктом 10.25 цього розділу; 3) коду території територіальної громади згідно з КАТОТТГ, що відповідає податковій адресі платника податків. У цьому випадку платник податків обліковується в контролюючих органах з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10.2 цього розділу.

Відповідно до пункту 10.22 розділу Х Порядку № 1588 якщо відповідно до критеріїв, визначених підпунктом 14.1.24 пункту 14.1 статті 14 розділу I, та згідно з пунктом 64.7 статті 64 глави 6 розділу II Податкового кодексу України в установленому порядку платника податків включено/не включено до Реєстру великих платників податків на наступний рік, внаслідок чого змінюється основне та неосновне місце обліку платника податків, контролюючі органи здійснюють переведення такого платника податків до/з контролюючого органу, що здійснює супроводження великих платників податків, з урахуванням таких особливостей: 1) з початку податкового періоду (календарного року), на який сформовано Реєстр великих платників податків, здійснюється взяття на облік великого платника податків згідно з Порядком формування Реєстру великих платників податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 21 жовтня 2015 року № 911, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2015 року за № 1395/27840; 2) дані про взяття на облік платника податків, якого включено / не включено до Реєстру великих платників податків та відомості щодо якого містяться в Єдиному державному реєстрі, передаються до Єдиного державного реєстру у день взяття на облік у контролюючому органі за новим місцем обліку із зазначенням дати та номера запису про взяття на облік, найменування та ідентифікаційного коду контролюючого органу, у якому платника податків взято на облік.

Небезпеку порушення своїх прав до вирішення питання правомірності Наказу № 753 (в частині оспорюваних його положень) та, відповідно, його юридичних наслідків, заявник вбачає у тому, що до набрання законної сили судового рішення у справі, що розглядається, на виконання спірного наказу ДПС України буде прийнято рішення про зміну місця обліку заявника і переведення його в інше місце обліку, тобто СМУ ДПС по роботі з ВПП зніме ТОВ «БаДМ» з обліку, а ПМУ ДПС по роботі з ВПП візьме Товариство на свій облік, без жодного волевиявлення заявника та всупереч встановленої чинним законодавством процедурі такого переведення.

Суд зазначає про обґрунтованість таких доводів заявника, з якими погодились суди першої та апеляційної інстанцій, а також зазначає, що застосування вказаних заходів забезпечення позову в контексті особливостей спірних правовідносин є співмірними із заявленими позивачем вимогами, а також реалізують мету інституту забезпечення позову - вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому суди правильно виходили з того, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову спрямований лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Отже, суд касаційної інстанції не може не погодитись із висновком судів попередніх інстанцій про існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, для вжиття заходів забезпечення позову. Наведені Товариством обставини дійсно впливають на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

В даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, не є вирішенням спору по суті.

Суд касаційної інстанції наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо посилань контролюючого органу в частині не врахування судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду викладених у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 600/4383/22-а щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, Суд зазначає, що наведене скаржником судове рішення ухвалено за інших фактичних обставин справи, встановлених судами, тому посилання на те, що рішення у цій справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судами норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вважає що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

11. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 558зп-24/160 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер Р.Ф. Ханова І.А. Васильєва