Постанова

від 10.01.2008 по справі а-6/134

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А-6/134

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2008 р.   Справа № А-6/134   

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: Cуддя  Грица Юрій Іванович      При секретарі   Цюрак Андрій Михайлович

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи  за позовом  ЗАТ "Авангард"  Загвіздя,Тисменицький район, Івано-Франківська область,77450

до відповідача  ДПІ в Тисменицькому районі  вул.Площа Ринок,17,Тисмениця,Тисменицький район, Івано-Франківська область,77400

до відповідача  Головного Управління державного казначейства в Івано-Франківській області  Дністровська, 14, Івано-Франківськ,76000

За участю прокуратури Івано-Франківської області, вул. Грюнвальдська, 11 м.Івано-Франківськ

Представники:

Від позивача:  Фатула Т.В.,  представник

Від відповідача: Шамотайло Б.Ю. -ГДПІ юридичного сектору ДПІ в Тисменицькому районі

Від відповідача:  Дум"як В.О., (довіреність № 5487/10-041 від 11.06.07 ГДПІ )   

Від відповідача - управління держказначейства: не з"явився

Від прокуратури не з"явилися

СУТЬ СПРАВИ: подано позов про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Тисменицькому районі № 0001421500/0  від 26.12.2006 р.; та зобов'язання  державної податкової інспекції в Тисменицькому районі виконати не вчинені дії згідно загальної податкової декларації з ПДВ за вересень, жовтень 2006 року - надати висновок відділенню Держказначейства в Тисменицькому районі на відшкодування ПДВ після набрання судовим рішенням (постановою) прийнятою на користь ЗАТ „Авангард” законної сили (відповідно до ст. 254 КАС України).

             В судовому засіданні оголошувалася перерва до 10.01.08.

  Позивач в судовому засіданні  позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. В обґрунтування заявленого позову позивач вказує на те, що порушень п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», на який податковий орган посилається в повідомленнях-рішеннях ним не допущено. Вказана норма встановлює, що суми податку на додану вартість повністю залишаються у розпорядженні цих платників податку для цільового використання та відповідно подають податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, встановлених пунктом 11.29 ст. 11 вказаного Закону. Висновок податкової служби щодо завищення суми ПДВ, задекларованої до відшкодування ґрунтується на п.4 „Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками платниками податку на додану вартість, що операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах з власної сільськогосподарської сировини”, затвердженого Постановою КМУ № 271 від 26.02.99 р.

Однак, позивач вважає, що дані норми носять спеціальний характер їх застосування виключно щодо операцій по поставці товарів власного виробництва і в жодному випадку не регулюють та прямо не вказують на її застосування при здійсненні операцій, пов'язаних з тим чи іншим придбанням сільськогосподарським товаровиробником основних засобів та матеріально-технічних ресурсів, не встановлюють порядок віднесення до податкового кредиту сум ПДВ.

          Заявлену вимогу про зобов'язання надати висновок територіальному  Держказначейству на відшкодування ПДВ позивач обґрунтовує положеннями п.п. 7.7.1, 7.7.2, 7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

          Відповідач 1- ДПІ в Тисменицькому районі,  подав суду заперечення  на позов, в якому проти позову заперечив, посилаючись на те, що оспорюване повідомлення рішення прийняте ним відповідно до вимог чинного законодавства. Зокрема вказує, що позивачем, в порушення вимог п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»та Постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.99 р. № 271 «Про порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини», операція з придбання обладнання відображена у загальній декларації № 3, проте повинна була бути відображена у спеціальній (скороченій) декларації № 2, зокрема віднесена до податкового кредиту цієї декларації.

          Реалізовуючи продукцію птахівництва, позивач не сплачує ПДВ до бюджету,  користуючись нормою за п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», та декларуючи податкові зобов'язання за спеціальною податковою декларацією і використовуючи кошти за згаданим «Порядком акумуляції та використання коштів...»(постанова КМ України № 271 від 26.02.99 р.), на думку податкового органу, податковий кредит з ПДВ, сформований за операціями придбання основних засобів, що використовуються у сільськогосподарському товаровиробництві, має відноситися до цієї ж сільськогосподарської податкової декларації та, відповідно, зменшувати податкове зобов'язання за цією декларацією, тобто, по суті зменшувати суму, що залишається у розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника на підставі п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, податковий кредит з ПДВ, сформований за операціями придбання основних засобів, що використовуються у власній господарській діяльності не тягне за собою виникнення податкового зобов'язання платника податку, оскільки залишається для власного використання.

За змістом Закону про ПДВ, право на відшкодування виникає лише при  фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару, сплати такої ціни на користь контрагента при фактичному ненадходженні ПДВ до Державного бюджету України.

Стосовно вимоги позивача про зобов'язання ДПІ надати висновок до управління державного казначейства, податковим органом подано доповнення до заперечення та вказано, що дана вимога не відноситься до відновлення порушених прав, свобод та інтересів позивача у публічно-правових відносинах, а тому не може бути предметом адміністративного спору, предметом вирішення спору в порядку адміністративного судочинства.

Податкова інспекція також вважає, що для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту  необхідні наступні підстави: здійснення операції з придбання товарів, наявність належним чином оформленої податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість, сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку. Тобто, законодавцем чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.

За змістом Закону про ПДВ, право на відшкодування виникає лише при  фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару, сплати такої ціни на користь контрагента при фактичному ненадходженні ПДВ до Державного бюджету України.

Головне Управління Державного казначейства в Івано-Франківській області подало суду заперечення на позов, в якому проти позову заперечило, посилаючись на те, що позовні вимоги ЗАТ "Авангард" не пов"язані з відшкодуванням ПДВ, тому воно є   неналежним відповідачем.

 Представник прокуратури заперечення стосовно позову підтримав.

 Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив, що з 12.12.06 по 19.12.06 завсектором адміністрування ПДВ відділу оподаткування юридичних осіб ДПІ в Тисменицькому районі Йосипів М.М. проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість Закритого акціонерного товариства „Авангард”, поданої до Тисменицької МДПІ за жовтень 2006 року від 20.11.2006 р. за № 23804, за результатами якої 20.12.2006р. складено акт перевірки за № 497-1520/00853582. На підставі вказаного акта перевірки ДПІ в Тисменицькому районі винесено податкове повідомлення-рішення №0001421500/0 від 26.12.2006 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 60603 грн.

Не погодившись з прийнятим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з вимогою про визнання  його нечинним.

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками фінансово-господарської діяльності ЗАТ „Авангард” на підставі отриманих податкових накладних позивач відобразив суму сплаченого податку у складі податкового кредиту загальної податкової декларації з ПДВ № 3 і визначив суму бюджетного відшкодування за жовтень 2006 р. в розмірі 60603 грн. та визначив напрямок відшкодування - перерахування на рахунок в установі банку. При цьому, враховуючи особливості діяльності, товариство подавало до податкової інспекції три види податкових декларацій з податку на додану вартість:

-          №1 (скорочена), що складається на підставі п.11.21ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», (далі Закон), згідно із яким сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами  усіх  форм власності за реалізовані  ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі. Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

-          №2( скорочена), що складається на підставі п. 11.29 ст. 11 Закону, згідно із яким  зупинена дія пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

-          №3 –загальна декларація.

          Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Згідно п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції із змінами, що була чинна на момент спірних правовідносин, (далі Закон), зупинено дію п.7.7 ст.7, п.10.1, п.10.2 ст.10 цього Закону в частині сплати, до бюджету податку на додану вартість, щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, зазначені кошти залишаються  в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Посилання відповідача на положення Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах; із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 р. № 271, що на окремий рахунок чи на зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних періодів зараховується різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною від реалізації сільськогосподарської продукції та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам також не може бути підставою відмови в задоволенні позову, оскільки даною Постановою не конкретизовано, при придбанні яких саме товарів сума ПДВ, сплачена постачальникам, повинна відноситись до складу податкового кредиту, та не визначено порядок формування податкового кредиту у спеціальній декларації №2.

З наведеного також вбачається, що вищезазначена норма Порядку є  відсилочною, відсилає до відповідних статей Закону, які регулюють операції з продажу, а не придбання, та імперативно не визначають формування податкового кредиту у спеціальній декларації.

Крім того, Законом України "Про систему оподаткування" у ст. 1 передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Наказом ДПА України від 30.05.97 №166, що зареєстровано в Мінюсті  України 09.07.97 за №250/2054, затверджені форми податкової декларації та Порядок її заповнення та подання. Відповідно до абзацу 4 п.1.2 Порядку податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену) подають також ті платники податку, у яких згідно з чинним законодавством (п.11.12, 11.21, 11.29, 11.35 Закону) суми податку на додану вартість повністю залишаються у розпорядженні цих платників податку для цільового використання. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених вказаними пунктами.

Віднесення ДПІ податкового кредиту по операції з придбання до  спецдекларації №2, згідно якої ПДВ, сплачене при придбанні не відшкодовується шляхом перерахування на розрахунковий рахунок, позбавляє платника податків такого права, встановленого Законом України «Про податок на додану вартість».

Згідно з частиною 3 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист  прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Отже, господарюючий суб'єкт, діяльність якого пов'язана з виробництвом сільськогосподарських товарів, не може знаходитись у гіршому становищі щодо  відшкодування податку на додану вартість, ніж господарюючий суб'єкт, що не здійснює такого виробництва.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Відповідно до п.1.4 ст.1 Закону поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів, робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Між позивачем та його контрагентами укладено договори поставки в  розумінні названого Закону. За правовою природою договорів поставки моменти їх укладення та виконання не співпадають, оскільки виконання таких договорів відкладається на майбутнє або одноразовою поставкою (в строк), або окремими партіями протягом тривалого періоду (в окремі строки).

          В розумінні п.п.3.1.1 п.3.1ст.З Закону операції платників податку з поставки  товарів на митній території України є об'єктом оподаткування ПДВ. У зв'язку з наведеним операції позивача з його контрагентами є об'єктами оподаткування податком на додану вартість.

Згідно із п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону податкова накладна складається у  момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі, коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону право на нарахування податку та  складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею цього Закону.

          Згідно з п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період,  протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;. або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно із п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання  коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

          Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону визначено, що податковий кредит звітного  періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях   у   межах    господарської   діяльності   платника   податку;  придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших  необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій, у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Обставини справи свідчать про те, що контрагенти позивача зареєстровані як платники ПДВ в установленому порядку, подають відповідну звітність, в якій знайшли відображення у складі податкових зобов'язань операції з позивачем. Дії позивача та його контрагентів відповідають наведеним нормам Закону. Отже, висновок податкового органу про порушення позивачем порядку формування податкового кредиту не ґрунтується на положеннях Закону України «Про податок на додану вартість».

За змістом п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону сума податку, що підлягає сплаті  (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

          Пунктом 7.7.2 цього ж Закону передбачено, якщо  наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а)          бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б)          залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно із п.п.7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону платник податку, який має право на  одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

          Відповідно до п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону протягом 30 днів, наступних за  днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм  податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

          Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки  надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно із п.п.7.7.6 п.7.7 ст.7 Закону на підставі отриманого висновку  відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

          Пунктом 4 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА та головним управлінням Державного казначейства України від 02.07.1997 року №209/72 передбачено, що відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду. Висновки подаються  не пізніше, ніж за 5 робочих днів до  закінчення терміну відшкодування податку на додану вартість, установленого чинним законодавством.

Щодо твердження податкової інспекції про те, що відшкодування можливе лише за  умови надмірної сплати ґрунтується виключно на оцінці визначення «бюджетного відшкодування», яке міститься у п.1.8 ст.1 Закону. Згідно із даною нормою бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Такий випадок, Законом в редакції, що регулювала відносини сторін в вересні-жовтні 2006 року, наведений у п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону. Обставини дотримання позивачем положень названого підпункту судом досліджені, порушень не виявлено.

          Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення обґрунтовані та підлягають задоволенню.

          Що стосується вимоги позивача про зобов"язання відповідача -ДПІ в Тисменицькому районі надати висновок головному управлінню Держказначейства на відшкодування ПДВ після набрання рішенням законної сили, слід вказати, що  вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки рішення суду не може бути умовним, тобто залежати від настання чи ненастання тієї чи іншої обставини.

           Крім того, згідно ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п"яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення зобов"язаний  надати органу державного казначейства висновок із зазаченням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Отже, суд виходить з того, що обставина, за якої позивач може вважати своє право порушеним,  за захистом якого він вправі звернутися до суду не настала.

          Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

        Судові витрати по справі слід  стягнути з Державного бюджету України пропорційно до задоволених вимог.

          Керуючись 124 Конституції України, Законом України "Про систему оподаткування", Законом  України «Про порядок погашення  зобов'язань   платників   податків   перед   бюджетами   та   Державними цільовими фондами»,  ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України  , суд

                                        ПОСТАНОВИВ:

позов задоволити частково.

                    Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Тисменицькому районі № 0001421500/0  від 26.12.2006 р.

                    Стягнути з Державного бюджету України на користь ЗАТ "Авангард",  с.Загвіздя,  Тисменицького  району,  Івано-Франківської області  (код  ЄДРПОУ 00853582) 3 грн.40 коп. витрат по сплаті судового збору.

          В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її складення у повному обсязі відповідно до ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом  двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                            Грица Юрій Іванович

Виготовлено в АС "Діловодство суду"