Постанова

від 02.04.2013 по справі а-6/134

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2013 р. м. Київ К/800/11978/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.,

Муравйова О.В.

за участю секретаря : Малюги Ю.В.

представників:

позивача: Кеміня В.В.

відповідача 1 : не з'явився

відповідача 2 : не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області

на постанову господарського суду Івано-Франківської області від 10.01.2008 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2009 року

у справі № А-6/134

за позовомЗакритого акціонерного товариства "Авангард" доДержавної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області Головного управління Державного казначейства в Івано-Франківській області провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство "Авангард" (далі по тексту - позивач, ЗАТ "Авангард") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області (далі по тексту - відповідач 1, ДПІ), Головного управління Державного казначейства в Івано-Франківській області (далі по тексту - відповідач 2, ГУ ДКУ в Івано-Франківській області) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 10.01.2008 року залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2009 року у справі № А-6/134 позов задоволено частково, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 26.12.2006 року № 001421500/0, в решті позову відмовлено.

Відповідач 1, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.10.2012 року касаційну скаргу ДПІ було залишено без задоволення. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2009 року та постанову господарського суду Івано-Франківської області від 10.01.2008 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 12.02.2013 року скасовано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15.10.2012 року, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ЗАТ „Авангард", за результатами якої складено акт № 497-1520/00853582 від 20.12.2006 року.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 7.7.2, пп. 7.7.1 п. 7.7, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 4 "Порядку акумулювання та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини" № 271 від 26.02.1999 року (із змінами та доповненнями), п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування, заявлену у загальній податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2006 року на 60 603 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001421500/0 від 26.12.2006 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 60603 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає помилковим вищевикладений висновок судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем у вересні 2006 року понесено витрати на придбання трактора, металопродукції та отримання послуг по проведенню будівельно-монтажних робіт виробничих приміщень, що підтверджується податковими накладними.

На підставі отриманих податкових накладних, позивач відобразив суму сплаченого податку у складі податкового кредиту загальної податкової декларації з ПДВ № 3 і визначив суму бюджетного відшкодування за жовтень 2006 року в розмірі 60 603 грн.

Враховуючи особливості діяльності позивача, ним подавались до податкової інспекції три види податкових декларацій з податку на додану вартість №1 (скорочена), що складається на підставі п.11.21 ст.11 Закону України "Про податок на додану вартість"; № 2 (скорочена), що складається на підставі п.11.29 ст.11 Закону України "Про податок на додану вартість", № 3 - загальна декларація.

Відповідно до п. 11.21 ст. 11 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, зокрема, що сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок нарахування і використання зазначених коштів установлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 11.29 ст. 11 зупинено до 1 січня 2006 року дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 Закону № 168/97-ВР в частині сплати до бюджету ПДВ за операціями з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюється сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1.2 розділу 1 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА) від 30 травня 1997 року № 166, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за № 250/2054 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), платники податку, в яких згідно із чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 Закону № 168/97-ВР) суми ПДВ повністю залишаються в розпорядженні для цільового використання, подають податкову декларацію з ПДВ (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених зазначеними пунктами.

Згідно з пунктом 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (далі - Порядок акумуляції та використання коштів) на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з ПДВ з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємством молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подає її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з ПДВ за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум ПДВ за попередній звітний період, форма та зміст якої визначаються ДПА за погодженням із Міністерством аграрної політики. Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з ПДВ з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою ПДВ, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми ПДВ до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету в безспірному порядку. Зазначений окремий рахунок сільськогосподарський товаровиробник повинен відкрити протягом одного звітного періоду. Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто від'ємна різниця між сумою ПДВ, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, зараховується сільськогосподарським товаровиробникам на зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при визначенні об'єкта оподаткування платник ПДВ, який підпадає під дію пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР, і податкове зобов'язання, і податковий кредит декларує за спеціальною (скороченою) податковою декларацією. Оскільки позивач, реалізовуючи продукцію, на підставі зазначеної норми не сплачує цей податок до бюджету, а декларує податкові зобов'язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів, то й податковий кредит із ПДВ, сформований за операціями із придбання основних засобів, має включатися до тієї самої декларації та, відповідно, зменшувати суму, що залишається в його розпорядженні.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій, щодо правомірності включення позивачем сум податку на додану вартість з вартості придбаних основних засобів до загальної декларації із цього податку, є такими, що не відповідають вимогам вищевказаних норм законодавства.

Виходячи з того, що обставини у справі судами першої та апеляційної інстанції встановлені повно та правильно, але суди порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області задовольнити.

Постанову господарського суду Івано-Франківської області від 10.01.2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2009 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов