Постанова

від 25.03.2025 по справі 914/1883/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2025 р. Справа №914/1883/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого суддіБонк Т.Б.

СуддівБойко С.М.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Шатан Т.О.,

представники сторін:

прокурор: Винницька Л.М.,

відповідача 1: Коржевич У.Ф.,

відповідач 2: Кобрин Л.О.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Львівської обласної прокуратури б/н від 06.12.2024 (вх. суду № 01-05/3547/24 від 06.12.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2024 (повне рішення складено 22.11.2024, суддя Мороз Н.В.)

у справі № 914/1883/22

за позовом: Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова

до відповідача 1: Львівської міської ради, м. Львів,

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю Оріон-Експорт, м. Львів,

про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, державного акта, скасування державної реєстрації речових прав,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішень судів:

Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради та до Товариства з обмеженою відповідальністю Оріон-Експорт про:

- визнання незаконним та скасування рішення Брюховицької селищної ради № 124 від 27.12.2001 «Про продаж у власність ТзОВ «Оріон-Експорт» земельної ділянки площею 1,15 га для будівництва та обслуговування бази відпочинку по вул. Лікарській, 4»;

-визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2002, укладеного між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Оріон-Експорт» (зареєстрованого в реєстрі за № 1891);

- визнання недійсним державного акту на право власності на землю від 06.06.2002, серія ЛВ № 028964, зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності за № 5;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації прав приватної власності ТзОВ «Оріон-Експорт» на земельну ділянку площею 1,15 га з одночасним припиненням речового права.

В обґрунтування позову прокурор зазначив, що оскаржувані рішення Брюховицької селищної ради №124 від 27.12.2011 «Про продаж у власність ТОВ «Оріон-Експорт» земельної ділянки площею 1,15 га для будівництва та обслуговування бази відпочинку по вул. Лікарській,4» та укладений на підставі зазначеного рішення Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2002 прийняте в порушення ст.ст.4,74 ЗК України та Указу Президента України №32/39 від 19.01.1999 ( в редакції від 09.03.2000) «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення».

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.11.2022 у справі № 914/1883/22, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2023, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2022 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 у справі № 914/1883/22 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції та направляючи її на новий розгляд Верховний Суд вказав, що судами не надано оцінки відповідності змісту рішення Ради та вимогам, які визначені в Указі Президента України від 19.01.1999 № 32/39 щодо можливості продажу земельних ділянок та доказам щодо того, чи на спірній земельній ділянці розташовувалися об`єкти нерухомого майна на момент прийняття відповідного рішення.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.07.2023 у справі № 914/1883/22 справу прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.11.2024 у справі № 914/1883/22 в позові відмовлено повністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент прийняття оспорюваного рішення земельна ділянка відносилась до земель запасу, щодо яких не діяла заборона відчуження в силу приписів ст. 4 ЗК України, а доводи прокурора щодо приналежності даної земельної ділянки на момент прийняття рішення Ради до земель рекреаційного призначення не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

Щодо відповідності оспорюваного рішення Указу Президента України від 19.01.1999 № 32/39 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення», місцевий господарський суд зазначив, що у період прийняття оспорюваного рішення існував інший Указ Президента України «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» від 12.07.1995 № 608/95.

Таким чином, суд попередньої інстанції констатував, що хоча і Брюховицька селищна рада прийняла оспорюване рішення не у відповідності до Указу № 32/39 від 19.01.1999, однак даний факт не виключає того, що селищна рада мала право та можливість відчужувати земельні ділянки на яких не було об`єктів нерухомого майна на момент прийняття оспорюваного рішення на підставі іншого Указу Президента України за аналогічною процедурою. Тобто порушення, які здійснила рада при прийнятті оспорюваного рішення є дещо формальними та не може мати наслідком його недійсність.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішенням, Львівська обласна прокуратура звернулось до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2024 у справі № 914/1883/22 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Прокурор стверджує, що поза увагою суду першої інстанції залишився висновок експерта від 07.07.2022, у якому досліджувалось питання щодо цільового призначення спірної земельної ділянки та експерт вказав, що така належить до земель рекреаційного призначення.

Стосовно застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин Указу Президента України «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» від 12.07.1995 № 608/95, прокурор зазначив, що судом було порушено принцип диспозитивності господарського судочинства.

Крім цього, прокурор звертає увагу, що оскаржує рішення Брюховицької сільської ради 27.12.2001 № 124 «Про продаж у власність ТОВ «Оріон-Експорт» земельної ділянки площею 1,15 га для будівництва та обслуговування бази відпочинку по вул. Лікарській, 4», яке прийнято саме відповідно до Указу Президента України №32/39 «Про продаж ділянок несільськогосподарського призначення» від 19.01.1999 (в редакції від 09.03.2000), Положення, затвердженого рішенням Брюховицької селищної ради №118 від 22.11.2001. Питання можливості відчуження цієї ділянки відповідно до Указу Президента України «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» від 12.07.1995 № 608/95 Брюховицькою селищною радою не розглядалося. Будь-які докази на відчуження земельної ділянки згідно процедури, встановленої вищевказаним Указом не надавалися і не досліджувалися.

Товариство з обмеженою відповідальністю Оріон-Експорт подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури від 06.12.2024 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2024 р. у справі № 914/1883/22 залишити без змін.

На думку відповідача 2, безпідставними є доводи апелянта про неврахування судом першої інстанції висновку експертизи, оскільки такий висновок стосується призначеної в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 42021142040000006, та не повинен був враховуватись судом в межах цієї справи, так як це б суперечило ч. 2 ст. 98 ГПК України.

Також відповідач 2 стверджує, що суд попередньої інстанції правильно застосував норми процесуального права та не змінював правової кваліфікації позову. При оцінці доводів та аргументів позивача, в обґрунтування вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Брюховицької селищної ради № 124 від 27.12.2001, суд зробив правильний висновок про законність (правомірність) такого рішення, оскільки останнє було прийняте в межах чинного на той момент правового поля.

Львівська міська рада подала письмові пояснення щодо поданої апеляційної скарги, у яких просила суд задоволити апеляційну скаргу та скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2024 та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

У письмових поясненнях відповідач 1 погодився з доводами апеляційної скарги прокурора.

Рух справи в суді апеляційної інстанції:

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2024 справу № 914/1883/22 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської обласної прокуратури бн від 06.12.2024 (вх. суду № 01-05/3547/24 від 06.12.2024) на рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2024 у справі № 914/1883/22.

Ухвалою суду від 13.01.2025 призначено справу №914/1883/22 до розгляду у судовому засіданні на 11.02.2025.

У судовому засіданні 11.02.2025, у зв`язку з поданням відповідачем 2 клопотання про відкладення розгляду справи, суд з метою забезпечення процесуальних прав учасників судового процесу постановив відкласти судове засідання у справі № 914/1883/22 на 11.03.2025.

У судовому засіданні 11.03.2025, за згодою представників сторін, оголошено перерву до 25.03.2025.

Скаржник у судовому засіданні 25.03.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, відповідач 1 підтримав правову позицію скаржника, відповідач 2 заперечив доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, сторони надали суду пояснення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:

За статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 зазначено таке:

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36))".

Прокурор у цій справі звернувся з позовними вимогами до відповідача про:

- визнання незаконним та скасування рішення Брюховицької селищної ради № 124 від 27.12.2001 «Про продаж у власність ТзОВ «Оріон-Експорт» земельної ділянки площею 1,15 га для будівництва та обслуговування бази відпочинку по вул. Лікарській, 4»;

-визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2002, укладеного між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Оріон-Експорт» (зареєстрованого в реєстрі за № 1891);

- визнання недійсним державного акту на право власності на землю від 06.06.2002, серія ЛВ № 028964, зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності за № 5;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації прав приватної власності ТзОВ «Оріон-Експорт» на земельну ділянку площею 1,15 га з одночасним припиненням речового права.

Як встановлено судами у цій справі, 15.05.2020 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Черник Н. С. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52285286 від 19.05.2020 та зареєстровано право приватної власності ТзОВ «Оріон-Експорт» на земельну ділянку площею 1,15 га кадастровий номер 4610166300:06:001:0954, за адресою: Львівська область, смт. Брюховичі, вулиця Лікарська,4. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2082778546101. Підстава для державної реєстрації: державний акт на право приватної власності на землю, серія та номер: ЛВ № 028964, виданий 06.06.2002, видавник: Виконавчий комітет Брюховецької селищної ради.

Колегія суддів звертає увагу, що особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем такого нерухомого майна (принцип реєстраційного володіння).

При цьому, прокурор у цій справі просив суд, зокрема, визнати незаконним та скасувати рішення Брюховицької селищної ради № 124 від 27.12.2001, яке фактично вичерпало свою дію шляхом укладення договору купівлі-продажу укладеного між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Оріон-Експорт» (зареєстрованого в реєстрі за № 1891)

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (пункт 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21; пункт 9.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

Також Велика Палата Верховного Суду вказувала про важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди хоч безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, але знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. Згідно з указаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. З урахуванням наведених приписів у разі наявності в особи права власності на об`єкт нерухомості недопустимим є створення перешкод для реалізації такою особою права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування її об`єкта, а також для оформлення відповідних договірних відносин щодо цієї ділянки (див. зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.03.2024 у справі №902/1207/22 (провадження № 12-80гс23, пункт 8.45) та інші).

Колегія суддів також вважає, що не є ефективним способом захисту і вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу укладеного між Брюховицькою селищною радою та ТзОВ «Оріон-Експорт».

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 154 своєї постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що якщо на виконання спірного правочину особою сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь особи або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

Крім цього, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Прокурор просив також суд визнати недійсним державний акт на право власності на землю від 06.06.2002, серія ЛВ № 028964, зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності за № 5, який є підставою для державної реєстрації права власності за ТзОВ «Оріон-Експорт» на земельну ділянку площею 1,15 га кадастровий номер 4610166300:06:001:0954.

Проте, внаслідок визнання судом недійсного державного акта на право власності та скасування судовим рішенням державної реєстрації права власності на землю за відповідачем 2, не виникне «автоматична» реєстрація права власності на земельну ділянку за Львівською міською радою, в державному реєстрі існуватиме прогалина, що не відповідає ефективному способу захисту прав.

Крім того, варто зауважити, що Львівська міська рада попередньо не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 4610166300:06:001:0954 за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації прав власності за відповідачем 2 не відновлює право власності Львівської міської ради на спірну земельну ділянку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 зроблено висновок, що враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/1 6 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.201 8 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)) (п.9.25).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

На підставі вищевикладеного, колегія апеляційного господарського суду зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у цій справі, однак поза увагою суду залишилось те, що прокурор звернувся у цій справі із способом захисту, який не призведе до поновлення прав, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, тому оскаржуване рішення підлягає зміні та викладенні його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез?ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2024 у справі № 914/1883/22 по суті спору (резолютивна частина) підлягає залишенню без змін з викладенням частини його мотивувальної частини в редакції цієї постанови

Відповідно до положень статті 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури б/н від 06.12.2024 (вх. суду № 01-05/3547/24 від 06.12.2024) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2024 у справі № 914/1883/22 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Резолютивну частину рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2024 у справі № 914/1883/22 залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Повну постанову складено 07.04.2025.

Головуючий суддяТ.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддяГ.Г. Якімець