Постанова від 01.04.2025 по справі 925/1021/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"01" квітня 2025 р. Справа№925/1021/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 01.04.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Печерськінвестбуд-1»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024

у справі №925/1021/24 (суддя Зарічанська З.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Печерськінвестбуд-1»

до Дочірнього підприємства «Корсунь-Шевченківський гранкар`єр «Сівач» Приватного акціонерного товариства «Сівач»

про стягнення 2 494 762,52 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Печерськінвестбуд-1» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Дочірнього підприємства «Корсунь-Шевченківський гранкар`єр «Сівач» Приватного акціонерного товариства «Сівач» (далі по тексту - відповідач) про стягнення боргу за непоставлений товар у сумі 907 716,45 грн, 3 % у сумі 77 218,07 грн та збитки у сумі 1 509 828 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №01-06 від 01.06.2021 в частині повної та своєчасної поставки товару, чим порушено ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Господарський суд Черкаської області рішенням від 21.11.2024 у справі №925/1021/24 позов задовольнив частково. Стягнув з Дочірнього підприємства «Корсунь-Шевченківський гранкар`єр «Сівач» Приватного акціонерного товариства «Сівач» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Печерськінвестбуд-1» 907 716,45 грн, 52 330,58 грн 3 % річних та 14 400,71 грн витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовив.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що з 01.10.2021 позивач мав право вимагати передання оплаченого ним товару чи повернення попередньої оплати у зв`язку з недопоставкою товару та у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача.

Судом першої інстанції встановлено, що недопоставка товару відповідачем підтверджується також підписаним сторонами Актом звірки взаємних розрахунків станом на 14.03.2024 між ТОВ "Печерськінвестбуд-1" і Дочірнє підприємство "Корсунь-Шевченківський гранкар`єр "Сівач" Приватного акціонерного товариства "Сівач" по Договору поставки №01-06 від 01.06.2021, відповідно до якого, кількість недопоставленого щебеня - 418,750 т, кількість недопоставленого бетону - 478,72 куб. м.

Крім того, суд надав оцінку змісту листа відповідача від 14.06.2024 №23 та встановив, що з нього випливає, що останній не заперечує наявність заборгованості перед позивачем та гарантує погашення заборгованості на протязі трьох місяців з моменту пуску підприємства.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 907 716,45 грн основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції також встановлено термін, з якого таке зобов`язання є грошовим, а саме з 30.08.2022, оскільки відповідач отримав вимогу про повернення попередньої оплати в разі непідписання протягом трьох днів додаткової угоди про поставку недопоставленого товару 26.08.2022. Отже, оскільки протягом трьох днів відповідач не підписав додаткову угоду, у позивача виникло право на повернення попередньої оплати, а саме з 30.08.2022, а у відповідача виникло грошове зобов`язання.

Також суд першої інстанції встановив, що позивач має право на нарахування 3% річних на суму боргу 907 716,45 за період 30.08.2022 - 24.02.2024, які за розрахунком суду склали 52 330,58 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 509 828 грн збитків господарський суд зазначив, що позивач не надав доказів того, що: закупівля товару на заміщення об`єктивно є прямим та невідворотнім наслідком непоставки відповідачем товару за Договором; цей наслідок суб`єктивно не залежить від волі та бажання самого позивача та/або не залежить від сторонніх обставин. Закупівля позивачем товару у ТОВ "Трансавтогруп" та ТОВ "Промбудцентр" на заміщення не є обставиною, котра автоматично та невідворотно виникає в результаті часткового невиконання відповідачем спірного Договору поставки. Закупівля такого товару здійснювалася позивачем на власний розсуд, у своїх комерційних інтересах і повністю залежала від волі позивача.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Печерськінвестбуд-1» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1021/24 в частині відмови у стягненні з Дочірнього підприємства «Корсунь-Шевченківський гранкар`єр «Сівач» Приватного акціонерного товариства «Сівач» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Печерськінвестбуд-1» збитків у сумі 1 509 828, 00 грн.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що умовами договору передбачено відшкодування усіх збитків нанесених стороні які виражаються у відшкодуванні витрат здійснених стороною для належного виконання даного договору. Позивач наголосив на тому, що відповідач завдав йому збитки тим, що позивачеві довелось придбати непоставлений відповідачем товар у іншого постачальника за більш дорожчою ціною, та саме відповідач винен в цій ситуації.

Позивач зазначає, що судом було неправильно встановлені в цій частині обставини справи, які мають істотне значення для справи, та безпідставно відмовив у задоволенні вимоги про стягнення збитків, які відповідач своїми діями наніс позивачу.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 06.01.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Печерськінвестбуд-1» на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1021/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.01.2025 витребував з Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1021/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Печерськінвестбуд-1» на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1021/24.

Матеріали справи №925/1021/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 27.01.2025.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.01.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Печерськінвестбуд-1» на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1021/24 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання 10.02.2025.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.02.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Печерськінвестбуд-1» на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1021/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 01.04.2025 о 12 год. 15 хв.

Відповідач своїх представників в судове засідання, призначене на 01.04.2025, не направив.

Згідно із частиною 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні 01.04.2025 представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1021/24 в частині відмови у стягненні з Дочірнього підприємства «Корсунь-Шевченківський гранкар`єр «Сівач» Приватного акціонерного товариства «Сівач» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Печерськінвестбуд-1» збитків у сумі 1 509 828, 00 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

За приписами частин 1, 2, 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.06.2021 між Дочірнім підприємством "Корсунь-Шевченківський гранкар`єр "Сівач" Приватного акціонерного товариства "Сівач" (Постачальник) та ТОВ "Печерськінвестбуд-1" (Покупець) підписано Договір поставки №01-06. (далі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов`язаний поставити і передати у власність Покупця певний Товар, українського та/або іноземного виробництва, вказаний у Специфікаціях, а Покупець прийме Товар і сплатить його вартість на умовах цього Договору(п. 1.1. Договору).

Постачання Товару здійснюється партіями. Об`єм, асортимент, вартість, терміни і умови постачання кожної партії Товару, а також умови оплати визначаються Сторонами у Специфікаціях, які є невід`ємними складовими частинами цього Договору(п. 1.2. Договору).

Загальна ціна Договору визначається Сторонами у Специфікаціях (п. 1.4. Договору).

Ціна за одиницю Товару і ціна усієї партії Товару за цим Договором визначається Сторонами у Специфікації, яка є невід`ємною частиною даного Договору і є незмінною до повного виконання Сторонами умов Договору (п. 2.1. Договору).

Порядок розрахунків визначається Сторонами у Специфікаціях до цього Договору (п. 2.1. Договору).

Сторони домовилися про застосування правил "Інкотермс" в редакції 2010 року для тлумачення умов цього Договору (п. 3.1. Договору).

Постачання Товару здійснюється на умовах, вказаних у Специфікаціях до цього Договору (п. 3.2. Договору).

Строк поставки кожної партії Товару визначається Сторонами у Специфікаціях (п. 3.3. Договору).

Приймання-передача Товару оформлюється видатковою накладною. Право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з дати підписання видаткової накладної (п. 3.4. Договору).

Цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за даним Договором (п. 4.1. Договору).

01.06.2021 сторони підписали Специфікацію №1 (далі - Специфікація №1) про поставку Товару на загальну суму з ПДВ - 704 004 грн. Термін поставки товару - до 30.09.2021.

01.06.2021 сторони підписали Специфікацію №2 (далі - Специфікація № 2) про поставку Товару на загальну суму з ПДВ - 693 000 грн. Термін поставки товару - до 30.09.2021.

02.06.2021 позивач здійснив попередню оплату товару в розмірі 1 397 004 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 02.06.2021 №79 із зазначенням призначення платежу: "сплата за щебінь і бетон зг. дог. № 01-06 від 01.06.2021р. в т.ч. ПДВ 20% 232834.00 грн." (т. 1, а.с. 12).

Згідно з видатковими накладними від 02.07.2021 № РН-0000025 на суму 7 424,11 грн з ПДВ; від 05.07.2021 № РН-0000030 на суму 14 553,71 грн з ПДВ; від 14.07.2021 № РН-0000167 на суму 45 007,20 грн з ПДВ; від 15.07.2021 № РН-0000174 на суму 8 769,60 грн з ПДВ; від 19.07.2021 № РН-0000175 на суму 48 736,80 грн з ПДВ; від 22.07.2021 № РН-0000219 на суму 12 297,60 грн з ПДВ; від 24.07.2021 № РН-0000222 на суму 47 460 грн з ПДВ; від 26.07.2021 № РН-0000233 на суму 10 768,80 грн з ПДВ; від 02.08.2021 № РН-0000255 на суму 21 957,60 грн з ПДВ; від 05.08.2021 № РН-0000240 на суму 10 634,40 грн з ПДВ; від 06.09.2021 № РН-0000260 на суму 16 413,60 грн з ПДВ; від 13.09.2021 № РН-0000264 на суму 55 204,80 грн з ПДВ; від 04.09.2021 № РН-0000266 на суму 44 553,60 грн з ПДВ; від 19.08.2022 № РН-0000140 на суму 12 600 грн з ПДВ; від 19.08.2022 № РН-0000138 на суму 15 372 грн з ПДВ; від 22.08.2022 № РН-0000141 на суму 26 525,84 грн з ПДВ; від 22.08.2022 № РН-0000150 на суму 20 160 грн з ПДВ; від 23.08.2022 № РН-0000151 на суму 5 040 грн з ПДВ; від 20.09.2022 № РН-0000179 на суму 20 064,46 грн з ПДВ; від 26.09.2022 № РН-0000186 на суму 30 096,68 грн з ПДВ; від 14.10.2022 № РН-0000209 на суму 15 646,75 грн з ПДВ за Договором підтверджується часткова поставка товару відповідачем.

Позивач звертався до відповідача з претензією від 01.07.2022 № 8 та від 01.08.2022 №14, в яких вимагав відвантажити непоставлений товар по цінах, які діяли на момент здійснення оплати за нього, збільшивши об`єм поставки товару на суму неустойки, а саме щебінь на загальну суму 306 954,44 грн, бетону на загальну суму 807 981,06 грн.

У листах від 06.11.2023 та від 23.02.2024 позивач запропонував відповідачу відшкодувати вартість недопоставленого відповідачем щебеню у кількості 418,750 т та бетону у кількості 478,72 кв.м., по ціні, по якій позивач купить його у інших постачальників, у разі, якщо відповідач не має можливості допоставити товар згідно Договору поставки №01-06 від 01.06.2021.

Відповідач надіслав позивачу відповідні листи від 06.11.2023 та 27.02.2024, в яких зазначив, що на даний момент не має змоги відвантажити товар, оскільки ДП "Корсунь-Шевченківський гранкар`єр "Сівач" Приватного акціонерного товариства "Сівач" тимчасово перебуває в режимі вимушеного простою в зв`язку з військовими діями. Також відповідач зазначив, що якщо підприємство запрацює, то він зобов`язується поставити продукцію в першу чергу.

Оскільки відповідач не допоставив оплачений товар, позивач звернувся, зокрема із позовом про стягнення суми понесених ним збитків у розмірі 1 509 828 грн, яка, на думку позивача, підтверджується тим, що позивачу довелось придбати даний товар у іншого постачальника за більш дорожчою ціною на підтвердження чого надані наступні документи: платіжну інструкцію від 22.11.2023 №31295 на суму 510 000, 00 грн; видаткову накладну №РН-0000083 від 30.11.2023 на загальну суму з ПДВ 510 000 грн; платіжну інструкцію від 29.02.2024 №166 на суму 1 614 000 грн; видаткові накладні про поставку бетону: від 09.03.2024 №942 на загальну суму з ПДВ 227 802 грн; від 13.03.2024 №988 на загальну суму з ПДВ 163 047 грн; від 16.03.2024 №1026 на загальну суму з ПДВ 46 356,50 грн; від 19.03.2024 №1054 на загальну суму з ПДВ 127 880 грн; від 20.03.2024 №1089 на загальну суму з ПДВ 7 894 грн; від 24.03.2024 №1120 на загальну суму з ПДВ 89 516 грн; від 30.03.2024 №1220 на загальну суму з ПДВ 938 022 грн.

Збитками позивач зазначає різницю між ціною товару за умовами спірного Договору, який не допоставив відповідач та ціною товару, який купив позивач, відповідно до зазначених вище видаткових накладних та становить 1 509 828 грн.

Згідно прохальної частини апеляційної скарги позивача предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1021/24 в частині відмови у задоволенні стягнення з Дочірнього підприємства «Корсунь-Шевченківський гранкар`єр «Сівач» Приватного акціонерного товариства «Сівач» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Печерськінвестбуд-1» збитків у сумі 1 509 828, 00 грн, а тому, враховуючи вимоги частини 1 статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з частинами 1- 3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Отже, відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Положеннями статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; збитків (шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Статтею 623 ЦК України, яка регулює відносини відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, що виникає з договору, передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

У відповідності до положень статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності, як збитки, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини боржника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Позивачу слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки боржника.

Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Правова позиція щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 16.02.2023 у справі №910/14588/21, від 25.05.2023 у справі №910/17196/21 тощо).

Водночас, відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що збитки (додаткові витрати позивача, які обраховуються як різниця у ціні товару за якою відповідач мав поставити і ціною за якою позивач замістив непоставлений товар) повинні бути об`єктивним наслідком поведінки відповідача, отже доведенню підлягає факт того, що непоставка відповідачем визначеної кількості товару є причиною, а збитки є наслідком такої непоставки товару відповідачем.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Господарський суд Черкаської області дійшов до висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача (недопоставка товару) та витратами позивача (які заявлені до стягнення у вигляді збитків), оскільки позивач не надав до матеріалів справи доказів існування у нього критично необхідної виробничої потреби в обсягах закупленого товару, як і не надав доказів того, що незадоволення відповідної виробничої потреби у вказаному товарі могло б потягнути за собою негативні для нього наслідки, такі як застосування штрафних санкцій з боку контрагентів, зупинку ліній виробництва, простій передзамовлених складських потужностей, простій транспорту, тощо.

Позивач не надав доказів того, що закупівля товару за договорами на заміщення за завищеними цінами, має наслідком меншу шкоду, ніж та, що могла б виникнути у нього в результаті незадоволення відповідної виробничої потреби у відповідному товарі, відтак не довів наявності саме "критичної" потреби в заміщенні непоставленого товару.

На переконання суду апеляційної інстанції, з наданих позивачем у даній справі доказів вбачається, що саме позивач самостійно обрав для себе час протягом якого, як зазначив останній, він придбав непоставлений відповідачем товар в інших постачальників, а також умови договорів з цими постачальника, зокрема, ціну, що встановлюється за домовленістю між покупцем та постачальником.

Крім того, як правильно встановив суд першої інстанції, позивач не надав суду копій підписаних договорів, відповідно до яких здійснювалась поставка товару, за наданими видатковими накладними, з огляду на що, у суду відсутня можливість пересвідчитись у тому, що збігаються такі умови, як місце поставки, об`єм, асортимент, інші властивості товару, що могло б підтвердити, що такий товар збігається за всіма показниками та міг бути використаний на заміщення для здійснення господарської діяльності щодо конкретного об`єкта.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що сам факт непоставки відповідачем товару у визначені умовами Договору строки, надавав позивачеві можливість здійснити своєчасний пошук інших постачальників на заміщення недопоставленого товару за цінами, що були актуальними на вересень, жовтень 2021 року.

Позивач, як юридична особа, яка згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, займається таким видом діяльності, зокрема, будівництвом, підготовчими роботами на будівельному майданчику та іншими будівельно-монтажними роботами, не надав суду доказів, що його вид діяльності з жовтня 2021 року по березень 2024 року був призупинений через відсутність у нього не поставленого відповідачем щебіню та бетону. Тобто, не надано доказів, що через не поставку відповідачем товару в строки встановлені в специфікаціях, позивач у своїй діяльності не користувався таким видом товару як щебінь та бетон з жовтня 2021 року, та лише у листопаді 2023 року виникла необхідність придбати в іншого постачальника щебінь, а у березні 2024 року бетон.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не довів, що у період з жовтня 2021 року по березень 2024 року він не придбавав необхідний йому для його господарської діяльності товар, а саме щебінь та бетон в інших постачальників, а придбаний у листопаді 2023 року щебінь та у березні 2024 року бетон через не поставку відповідачем товару за договором укладеним 01.06.2021, строк поставки за яким мав відбутись до 30.09.2021.

Отже, позивачем не доведено, що товар придбаний позивачем у листопаді 2023 року (щебінь) та у березні 2024 року (бетон), був придбаний саме через не поставку відповідачем товару за договором, оскільки навіть кількість купленого позивачем щебіню та бетону в інших постачальників не співпадає з кількістю непоставленого відповідачем щебіню та бетону.

Більше того, з наданих позивачем оплат вбачається, що згідно платіжної інструкції №31295 від 22.11.2023 позивач оплатив 510 000, 00 грн за щебінь, а згідно платіжної інструкції №166 від 29.02.2024 позивач оплатив 1 614 000, 00 грн за бетон, отже за цими платіжними інструкціями загалом оплачено 2 124 000, 00 грн, в той час як вартість не поставленого відповідачем товару склала 907 716, 45 грн. Тобто згідно наданих позивачем платіжних інструкцій різниця між оплаченим позивачем товаром та не поставленим відповідачем становить 1 216 283, 55 грн, а математичний розрахунок позивача про стягнення з відповідача збитків у вигляді витрат на купівлю аналогічного товару на суму 1 509 828, 88 грн не відповідає наданим позивачем доказам.

З урахуванням зазначеного, позивачем не надано суду доказів заподіяння йому збитків, а ті витрати, які він здійснив для придбання у листопаді 2023 року щебіню та у березні 2024 року бетону не можуть бути достеменно пов`язані з невиконанням відповідачем договору, враховуючи вид діяльності позивача. При цьому самого лише посилання позивача, що витрати, пов`язані з придбанням даного товару в інших постачальників та за більш дорожчою ціною не достатньо для притягнення відповідача до такої відповідальності, як відшкодування вартості придбаного позивачем товару у третіх осіб у розмірі 1 509 828, 00 грн (як різниця між сумою непоставленого відповідачем товару та придбаного позивачем товару у третіх осіб).

Посилання позивача на пункт 6.3. Договору, яким передбачено, що у разі необґрунтованої односторонньої відмови від виконання обов`язків за даним договором винна сторона, незалежно від сплати неустойки (штафу, пені) зобов`язана відшкодувати іншій стороні усі збитки, що зазнала, які виражаються у здійсненні витрат здійснених стороною для належного виконання даного договору, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки саме існування цього пункту не підтверджує того, що позивач поніс збитки у заявленому ним розмірі, та те, що такий розмір збитків виник через протиправну поведінку відповідача.

З урахуванням наведених вище обставин, суд першої інстанції сформував правильний висновок, що позивачем не доведено існування повного складу цивільного правопорушення, зокрема, збитки, їх розмір та причинно-наслідковий зв`язок, що виключає підстави для задоволення позову у відповідній частині вимог.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності господарського процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем збитків у розмірі 1 509 828, 58 грн. Відтак, оскаржуване рішення суду в цій частині зміні чи скасуванню не підлягає.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам позивача, викладеним в апеляційній скарзі, із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1021/24 в оскаржуваній частині прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Печерськінвестбуд-1» на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1021/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1021/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Печерськінвестбуд-1».

4. Матеріали справи №925/1021/24 повернути до Господарського суду Черкаської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана суддями 07.04.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська