Постанова

від 07.04.2025 по справі 927/1011/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2025 р. Справа№ 927/1011/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Барсук М.А.

Кропивної Л.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Ічнянський завод сухого молока та масла" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2024 у справі №927/1011/24 (суддя Романенко А.В.) за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова" до Приватного акціонерного товариства "Ічнянський завод сухого молока та масла", за участю третіх особ, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" про відшкодування шкоди в сумі 99 557,46 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Ічнянський завод сухого молока та масла" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 99 557,46 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідач, водій якого, що перебував з ним у трудових відносинах, є винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, розмір шкоди в сумі 99557,46 грн, є різницею між фактичною вартістю відновлювального ремонту, розрахованої без застосування коефіцієнта фізичного зносу та страховою виплатою, здійсненою страховиком.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2024 у справі №927/1011/24 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування шкоди в сумі 99557,46 грн.

При ухваленні даного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ПрАТ "СГ "ТАС" виплатило позивачу страхове відшкодування в розмірі, визначеному з урахуванням вимог статті 29 Закону № 1961-IV - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то в страховика не виникло обов`язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності).

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, посилаючись на те, що обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, вказує, що з нього підлягає стягненню лише та сума, яка перевищує ліміт відповідальності страховика.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення позову, з наступних підстав.

09.08.2023, о 07:00 по вул. Українська, у с. Озеряни Прилуцького району Чернігівської області, на перетині з вул. Трудова, за участю автомобіля марки "Рута", державний номерний знак НОМЕР_1 , що належав на праві оренди СТОВ "Дружба-Нова", та автомобіля марки ГАЗ, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ПрАТ "Ічнянський завод сухого молока та масла", ОСОБА_1 , відбулась дорожньо - транспортна пригода (далі - ДТП), в результаті якої транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

Постановою Варвинського районного суду Чернігівської області від 05.09.2023 у справі № 731/619/23, що набула законної сили 16.09.2023, визнано ОСОБА_1 винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Сторонами, а так само третьою особою не заперечуються обставини того, що на момент вчинення вказаної ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки ГАЗ, державний номерний знак НОМЕР_2 (ПрАТ "Ічнянський завод сухого молока та масла") була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС" за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Разом з тим, в матеріалах даної справи станом на момент ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного наразі рішення, такий поліс був відсутній.

Згідно зі звітом № 14-D/13/12 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного ТЗ, складеного 09.09.2023 ФОП Видутою Д.Ю. (свідоцтво про реєстрацію в державному реєстрі оцінювачів № 146 від 13.06.2017), на замовлення страховика, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "Рута", державний номерний знак НОМЕР_1 , склала 134385,90 грн, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу ТЗ (0,577) - 89394,05 грн.

Страхове відшкодування за пошкодження ТЗ марки "Рута", державний номерний знак НОМЕР_1 , виплачене СТОВ "Дружба-Нова" на підставі указаного вище звіту в розмірі 72895,04 грн (що визначене з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу ТЗ (0,577), за вирахуванням суми ПДВ та франшизи в розмірі 1600,00 грн).

Фактична вартість відновлювального ремонту за наслідками ДТП, автобуса марки Рута модель 25D, державний номерний знак НОМЕР_1 , проведеного ФОП Хорт В.П. на підставі договору про виконання робіт від 28.09.2023 № 2809, укладеного зі СТОВ "Дружба-Нова", згідно з нарядом - замовленням № 211 від 13.09.2023 та актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 02.11.2023 № ХВ-0000122 склала 174052,50 грн (без ПДВ) (у тому числі вартість замінених запчастин на нові 136220,50 грн), та була повністю оплачена позивачем за платіжною інструкцією від 14.11.2023 № 68058.

Мотивуючи позовні вимоги про стягнення з ПрАТ "Ічнянський завод сухого молока та масла" майнової шкоди в розмірі 99557,46 грн, що є різницею між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та виплаченою страховиком страховою сумою (визначеною з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу ТЗ та за вирахуванням суми ПДВ та франшизи та відшкодованою винуватцем сумою франшизи (174052,50 грн - 72895,04 грн - 1600,00 грн), позивач зазначає про наявність у нього права вимоги до винної в ДТП особи для повного відшкодування реальної вартості понесених ним витрат.

Суд першої інстанції погодився з такими доводами позивача та вказав, що оскільки ПрАТ "СГ "ТАС" виплатило позивачу страхове відшкодування в розмірі, визначеному з урахуванням вимог статті 29 Закону № 1961-IV - вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то в страховика не виникло обов`язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності).

Колегія суддів вважає наведені висновки невірними, з огляду на наступне.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Частиною 2 ст. 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Положеннями ст. 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК України).

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Абзацом 1 п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37 цього Закону) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Аналогічні висновки зроблені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц, від 14.12.2021 у справі №147/66/17 (на які посилається скаржник) та від 12.09.2018 у справі №569/96/17, від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц, від 27.03.2019 у справі №752/16797/14-ц, від 22.02.2022 у справі №201/16373/16-ц, від 14.06.2023 у справі №125/1216/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №201/16373/16-ц в тому числі викладено висновок, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразового наголошувала на тому, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

Таким чином, потерпіла особа (у даному випадку позивач) набуває право на відшкодування шкоди, особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (у даному випадку відповідачем), зокрема, за умови коли розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (пункти 55, 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц).

Отже, з огляду на викладене, є необхідним встановлення ліміту відповідальності страховика.

Як зазначалось вище, цивільна відповідальність відповідача за шкоду, заподіяну майну третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС" за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Наведена обставина не заперечується сторонами та третьою собою - Приватним акціонерним товариством "Страхова Група "ТАС".

Проте, як вже вказувалося, в матеріалах даної справи станом на момент ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного наразі рішення, відповідний поліс, з якого можливо було б встановити ліміт відповідальності страховика, був відсутній.

Апелянтом до апеляційної скарги долучено Поліс №АТ/4137288.

Колегією суддів вказаний доказ не приймається з огляду на наступне.

В силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду.

Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 3 вказаної статті відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Відповідачем не було доведено до суду першої інстанції неможливості подання вказаного доказу.

Згідно з приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апелянт не довів суду апеляційної інстанції неможливості подання вказаного Полісу до суду першої інстанції.

При цьому, колегією суддів враховується, що відповідач подавав до місцевого господарського суду відзив на позовну заяву, в якому не зазначив про неможливість подання разом з ним відповідного доказу.

Отже, наданий до апеляційної скарги поліс не приймається апеляційним господарським судом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що обставини стосовно ліміту відповідальності страховика не були доведені жодним з учасників справи.

Одночасно, колегія суддів наголошує, що відповідальність відповідача можлива у випадку перевищення розміру завданої шкоди ліміту відповідальності страховика, обставини чого в межах даної справи належним чином жодним з учасників не доведені.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає передчасними вимоги позивача до винної особи.

Відтак, ухвалене у справі рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Ічнянський завод сухого молока та масла" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2024 у справі №927/1011/24 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.12.2024 у справі №927/1011/24 про задоволення позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення по справі №927/1011/24, яким у задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба-Нова" на користь Приватного акціонерного товариства "Ічнянський завод сухого молока та масла" 4 542 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Чернігівської області видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова (враховуючи перебування судді Пономаренко Є.Ю. у відпустці з 25.03.2025 по 28.03.2025 та судді Барсук М.А. - з 27.03.2025 по 28.03.205, з 31.03.2025 по 04.04.2025) складена: 07.04.2025 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Барсук

Л.В. Кропивна