Рішення

від 07.04.2025 по справі 916/2881/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2881/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу

за позовом: Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04377888, 67663, Одеська область, Одеський район, с. Усатове, пров. Урядовий, буд. 63)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Д`яченка Владислава Вікторовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

про стягнення 228281,40 грн.

Позивач Усатівська сільська рада Одеського району Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача фізичної особи-підприємця Д`яченка Владислава Вікторовича про стягнення 228281,40 грн.

Ухвалою від 02.07.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

10.07.2024 позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 15.07.2024 позовну заяву та додані до неї докази повернуто позивачу.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 апеляційну скаргу Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.07.2024 по справі №916/2881/24 задоволено; ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.07.2024 по справі №916/2881/24 - скасовано; справу №916/2881/24 направлено до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

23.09.2024 матеріали оскарження надійшли до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою від 30.09.2024 позовну заяву Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвала суду від 30.09.2024, направлена відповідачу за адресою, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.

Під час розгляду справи, з огляду на повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі без вручення відповідачу, судом було сформовано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача у даній справі ФОП Д`яченка Владислава Вікторовича та встановлено, що з 06.11.2012 місцезнаходженням останнього є: АДРЕСА_1 , що було проігноровано позивачем при зверненні до суду із даним позовом.

Вказана обставина також підтверджується і відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру.

Ухвалою від 14.02.2025 позовну заяву, в порядку ч.11 ст.176 ГПК України, було залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків шляхом зазначення вірної адреси відповідача відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також подання доказів надсилання копії позовної заяви з додатками та заяви про усунення недоліків з додатками (опис вкладення у цінний лист з поіменним переліком документів, фіскальний чек, поштову накладну) на адресу відповідача: АДРЕСА_1 .

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою від 24.02.2025 продовжено розгляд справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку; ухвали у даній справі направити відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , а також додатково повідомити відповідача про розгляд даної справи судом шляхом розміщення на сайті "Судова влада України" відповідного оголошення-повідомлення.

Ухвала суду у даній справі, направлена відповідачу за адресою, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресата за вказаною адресою.

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.

Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив, отже відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 28.12.2005 між Августівкою сільською радою Біляївського району Одеської області (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Д`яченком Владиславом Вікторовичем (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі запасу житлової та громадської забудови Августівської сільської ради, яка знаходиться за адресою: с. Котовка, вул. Садова 1Б (в межах населеного пункту) Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області.

Відповідно до п.2 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,300 га забудованих земель, які використовуються в комерційних цілях, з подальшим правом викупу.

Згідно з п.4 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 154650,00 грн.

Відповідно до п.7, договір укладено на 25 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктами 8-12 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі 0,50 гривень за 1 кв.м. в рік до початку виробничої діяльності СПД - фізичної особи, що складає 1500 гривень в рік. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахування індексів інфляції. Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати на р/р ВДК у Біляївському районі Одеської області № 33215815500114 в банку УДК в Одеській області, МФО 828011, код платежів 13050500, не пізніше 15 числа поточного місяця. Розмір орендної плати переглядається один раз у два роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,03 відсотків несплаченої суми за кожний день прострочення.

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.

В матеріалах справи наявний акт встановлення в натурі меж земельної ділянки, переданої в довгострокову оренду строком на 25 років ФОП Д`яченку В.В. та акт приймання-передачі земельної ділянки, переданої в натурі в строкову оренду терміном на 25 років ФОП Д`яченку В.В. для експлуатації та обслуговування легкових автомобілів та магазину - бару.

30.04.2013 між Августівкою сільською радою Біляївського району Одеської області та ФОП Д`яченко В.В. укладено додаткову угоду до договору оренди землі, в якій сторони домовились викласти п. 4 та п. 8 договору в наступній редакції:

"4. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить 474701,84 грн. з урахуванням коефіцієнтів індексації на 26.04.2013".

"8. Орендна плата за землю вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно рішення №362\Р-ХХVI-VI від 25 квітня 2013 року, що становить 14241,10 грн. за рік з врахуванням коефіцієнтів індексації на 26.04.2013. В подальшому розмір орендної плати перераховується один раз у два роки та в разі зміни коефіцієнтів індексації відповідно до нормативно-законодавчих актів, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, в т.ч. внаслідок інфляції, в інших випадках передбачених законом. Розрахунок орендної плати є невід`ємною частиною даної угоди".

Рішенням Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області №19-VІІІ від 16.12.2020 "Про реорганізацію юридичних осіб Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області, Іллінської сільської ради Біляївського району Одеської області, Маринівської сільської ради Біляївського району Одеської області шляхом приєднання до Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області" вирішено почати реорганізацію Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області шляхом приєднання до Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області, яка є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Августівської сільської ради.

Рішенням Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області № 24-VІІІ від 16.12.2020 "Про зміну найменування та місцезнаходження" вирішено змінити повне найменування з "Усатівська сільська рада Біляївського району Одеської області" на "Усатівська сільська рада Одеського району Одеської області".

Як зазначає позивач, орендна плата згідно умов договору оренди підлягала сплаті відповідачем до місцевого бюджету на рахунок Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області, а після її реорганізації - на рахунок правонаступника - Усатівської сільської ради.

Водночас, орендар свої зобов`язання за договором в частині сплати орендної плати виконує неналежним чином.

Так, відповідно до інформації Фінансового відділу Усатівської міської ради Одеської області, ФОП Д`яченко В.В. було сплачено орендну плату за 2021 рік у розмірі 13000,00 грн., за 2022 рік та 2023 рік орендна плата від відповідача не надходила.

Згідно листа Головного управління ДПС в Одеській області Державної податкової служби України від 27.12.2023, відповідно до даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС станом на 22.12.2023, за ФОП Д`яченко В.В. обліковується податковий борг по орендній платі з фізичних осіб на користь Усатівської територіальної громади у сумі 228281,40 грн. Протягом 2021 - 2023 років ФОП Д`яченком В.В. в рахунок погашення боргу по орендній платі сплачено 21000,00 грн.

18.12.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією про погашення заборгованості, яка залишена без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Земельного кодексу України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси його континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в межах, визначених Конституцією України.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з положеннями ст. 142 Конституції України, державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 78 ЗК України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з ст.ст. 80, 83 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Статтею 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Відповідно до положень ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди).

Відповідно до ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (ст. 96 ЗК України).

Положеннями статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За умовами частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі", істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Так, відповідно до п. 288.4 ст. 288 розділу XIII "Плата за землю" Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) та орендарем.

Згідно з підп. 14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

За змістом підп. 14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п. 284.1. ст. 284 ПК України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до п. 271.1. ст. 271 ПК України, базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Підпунктом 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Відповідно до п. 288.7. ст. 288 Податкового кодексу України, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Для визначення орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Порядок індексації нормативної грошової оцінки земель визначено ст. 289 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 289.1 статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Положеннями частини першої статті 13, частини першої статті 15 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

На підставі наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що між Августівською сільською радою (орендодавець), правонаступником якої є позивач, та відповідачем (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі запасу житлової та громадської забудови Августівської сільської ради, яка знаходиться за адресою: с. Котовка, вул. Садова 1 Б (в межах населеного пункту) Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області.

Відповідно до п. 4 договору, нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить 474701,84 грн. з урахуванням коефіцієнтів індексації на 26.04.2013.

Як на час укладання договору оренди земельної ділянки, так і на час виникнення спору, обов`язковим елементом визначення розміру орендних платежів була нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок не залежить від волевиявлення сторін договору оренди землі, а є способом регулювання державою плати за користування землею. Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

За умовами п. 8 договору, орендна плата за землю вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки згідно рішення №362\Р-ХХVI-VI від 25 квітня 2013 року, що становить 14241,10 грн. за рік з врахуванням коефіцієнтів індексації на 26.04.2013. В подальшому розмір орендної плати перераховується один раз у два роки та в разі зміни коефіцієнтів індексації відповідно до нормативно-законодавчих актів, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, в т.ч. в наслідок інфляції, в інших випадках передбачених законом.

Як зазначає позивач та з огляду на наявні відомості щодо фактичної оплати, заборгованість відповідача за договором оренди землі на момент звернення із позовом до суду становить 228281,40 грн.

Також, як вбачається з листа Головного управління ДПС в Одеській області Державної податкової служби України від 27.12.2023, за ФОП Д`яченко В.В. обліковується податковий борг по орендній платі у сумі 228281,40 грн.

Станом на день розгляду справи доказів виконання обов`язку зі сплати орендних платежів у визначеній сумі відповідач не надав.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 228821,40 грн. є обґрунтованими, доведеними, а отже підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В даному випадку позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно і документально доведеним, та підлягає задоволенню у повному обсязі.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивачем заявлено 1 вимогу майнового характеру в загальній сумі 228281,40 грн., тобто за подання цієї позовної заяви повинно бути сплачено судовий збір у загальному розмірі 3424,22 грн. (228281,40 грн. * 1,5% = 3424,22 грн.).

Разом з цим, позовна заява подана через підсистему Електронний суд, у зв`язку з чим при розрахунку судового збору застосовано понижуючий коефіцієнт 0,8. З урахуванням вказаного, сума судового збору, що підлягає сплаті за подання позовної заяви, становить 2739,37 грн. (3424,22 х 0,8).

При цьому, при зверненні з позовом до суду через систему Електронний суд позивач сплатив судовий збір в розмірі 3424,22 грн. згідно з платіжною інструкцією №193 від 25.06.2024, замість 2739,37 грн. Таким чином, при зверненні з позовом до суду позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 684,85 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідне клопотання позивачем до суду подано не було, тому наразі судом не вирішується питання щодо повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору в розмірі 684,85 грн.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача і підлягають стягненню на користь позивача в розмірі 2739,37 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Д`яченка Владислава Вікторовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04377888, 67663, Одеська область, Одеський район, с. Усатове, пров. Урядовий, буд. 63) - 228281 (двісті двадцять вісім тисяч двісті вісімдесят одну) грн. 40 коп. заборгованості з орендної плати, 2739 (дві тисячі сімсот тридцять дев`ять) грн. 37 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Рішення складено і підписано 07 квітня 2025 р.