Рішення

від 12.03.2025 по справі 175/1105/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/1105/24

Провадження № 2/175/152/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2025 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бойка О.М.,

за участю секретаря - Кальченко Ю.О.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи - Павлової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган місцевого самоврядування служби у справах дітей Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган місцевого самоврядування служби у справах дітей Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав.

В січні 2024 року до суду надійшла вищевказана позовна заява.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2024 року дану справу прийнято до розгляду судді Бойко О.М. та відкрито провадження по справі.

В позовних вимогах просить суд позбавити ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав стосовно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтований тим, що 22 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений шлюб, який був зареєстрований Виконавчому комітеті Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, актовий запис №02.

Від шлюбу мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає із позивачем та знаходяться на його утриманні.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2023 року шлюб між сторонами розірвано.

Позивач вказує, що відповідач фактично самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 21 березня 2024 року було витребувано у Органу місцевого самоврядування служби у справах дітей Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 06 липня 2017 року, виданого Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №867.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

Відповідач про час та місце розгляду справи належним чином повідомлялась, проте до суду не з`явилась. Надала нотаріально засвідчену заяву в якій не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився. Надали висновок Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, як органу опіки та піклування, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 22 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений шлюб, який був зареєстрований Виконавчому комітеті Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, актовий запис №02.

Від шлюбу мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає із позивачем та знаходяться на його утриманні.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2023 року шлюб між сторонами розірвано.

Частиною 4 статті 55 Конституції України (Основного Закону) передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За вимогами ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У відповідності до ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який домінує при застосуванні норм закону. Право на судовий захист прав і свобод людини гарантоване статтями 55 та 129 Конституції України, при цьому ст.22 та ст.64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані чи обмежені та не є вичерпними.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків або при висуненні проти нього будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий судовий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний захист прав у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які діяли як офіційні особи.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

3 огляду на ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Частинами 1-3 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 150 СК України передбачені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно із ч.4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (п.2 ч. 1 ст. 164 СК України).

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 р. № 20), «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», а саме п.п. 15, 16 дані роз`яснення про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

У п.1 ст.9 вказаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст.3 Конвенції).

Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) «М.С. проти України», зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження ї зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

За змістом ст. ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

До суду не надано доказів, що ОСОБА_3 саме по відношенню до дитини уникала своїх батьківських обов`язків.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могла би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний - та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків.

Як роз`яснено у абз.2 п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду від ЗО березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони,це піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду,, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; це створюють,умов для отримання нею освіти.

Разом з тим, відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею Повноліття.

Щодо нотаріально засвідченої заяви відповідачки ОСОБА_3 про добровільну відмову від батьківських прав, слід вказати, що в законодавстві України відсутня будь-яка процедура відмови від прав батьків, рівно як і відсутнє саме поняття "добровільної відмови від батьківських прав", адже батьківські права не можуть бути предметом розпорядження, і батько чи мати не можуть просто "відмовитися" від них за власним бажанням.

Однак, закон дозволяє позбавлення батьківських прав через суд у випадках, коли це відповідає найкращим інтересам дитини. Зокрема, якщо батько чи мати не виконують своїх обов`язків або самі виявляють ознаки за котрими є підстави припинити їх правовідносини з дитиною.

Згідно п.1 ст. 151 СК України права батьків щодо виховання дитини, батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, зобов`язані також піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, моральний та духовний розвиток (ст. 150 СК України).

Стаття 153 СК України закріпляє право батьків та дитини на спілкування, яке повинно здійснюватися безперешкодно. Тобто ніхто не може чинити перешкоди у спілкуванні батьків та дітей, крім випадків, коли таке спілкування негативно впливатиме на дитину та її інтереси.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько, мають рівні права та обов`язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Ст. 142 СК України про рівність прав та обов`язків дітей щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

Частиною 1 ст. З Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифікована Україною 27.02.1991 р. дата набуття чинності для України 27.09.1991 р) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із ч.8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Отже, із системного тлумачення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ст.ст. 7, 141, 159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини.

Відповідно до положень ст. 12 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 р (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.): держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини. Поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути вислуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбачуваному процесуальними нормами національного законодавства.

Згідно зі ст. 13 Конвенції дитина має право вільно висловлювати свої думки.

Ст. 14 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено: під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» - особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 Сімейного кодексу України.

Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов?язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який приймається лише у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи.

Суду не було надано будь яких доказів, щодо винної поведінки відповідача по відношенню до свого сина, до звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, а ні органом опіки та піклування, а ні судом не виносились застереження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини не було покладено на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов?язків.

Висновок Органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області зводиться лише до нотаріальної відмови відповідачки від батьківських прав відносно дитини.

Жодних дій органом опіки та піклування для встановлення підстав позбавлення батьківських прав здійснено не було.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

У висновку органу опіки та піклування, не зазначено докази того, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. В даному висновку маються посилання на ті ж обставини як і в позовній заяві.

Обставини того, що дитина проживає разом із батьком, в достатній мірі не свідчать про ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дитини. З висновку видно, що комісія не спілкувалася з відповідачкою, а свій висновок зробила виходячи з обставин того, що син проживає з батьком.

У судовому засіданні з`ясовано, що обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування стосовно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, немає.

Таким чином, позивач та його представник не надали суду достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідачки та її свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно неповнолітнього сина, що могли б бути підставою для позбавлення її батьківських прав.

Суд бере до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Самі по собі встановлені факти того, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, не забезпечують її матеріально, не беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд зважує на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, цей захід слід застосовувати як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Суд бере до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки.

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Суд бере до уваги, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.

З огляду на вищевикладені доводи та обґрунтуванням, що у висновку не зазначено докази ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, що у висновку маються посилання на ті ж обставини, що й у позові, що висновок ґрунтується лише на факті проживання сина з батьком, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, цей висновок є передчасним.

Крім того, у судовому засіданні позивач ОСОБА_2 повідомив суду, що він є мобілізованим військовослужбовцем проходить службу у лавах ЗСУ (в/ч НОМЕР_3 ) виконує бойові завдання у військовому званні солдат, займає посаду водія - електрика, а дитина фактично проживає рідними позивача. Про ці обставини не було враховано органом опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області під час складення відповідного висновку. Саме тому, висновок органу опіки та піклування суд не може прийняти до уваги, як належний доказ.

Проходження позивачем (батьком дитини) служби у лавах ЗСУ є суттєвою обставиною, та у разі позбавлення батьківських прав матері дитини, дитина зовсім залишиться без батьківського піклування.

Крім того, органом опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області не було надано відповідних доказів, що із матір`ю ОСОБА_3 проводилась певна виховна робота, або ж, практична допомога з метою недопущення відсутності у дитини батьківського піклування з боку матері.

Беручи до уваги, вищевикладене, що в ході судового розгляду позивач та його представник не довели винну поведінку відповідачки, яка б суперечила інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки, що відсутні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав, на які посилається позивач, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідачки відносно неповнолітнього сина.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд враховує і те, що як зазначено ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у справі не встановлено.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про відмову в задоволені позовних вимоги.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 18, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 258, 263, 265, 268, 280-284 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган місцевого самоврядування служби у справах дітей Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Бойко

Повний текст рішення складено 04.04.2025 року