Постанова

від 03.06.2025 по справі 175/1105/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5993/25 Справа № 175/1105/24 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2025 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Свистунової О.В.,

суддів: Єлізаренко І.А., Макарова М.О.,

за участю секретаря Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2025 року

у цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган місцевого самоврядування служби у справах дітей Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2025 рокупозивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган місцевого самоврядування служби у справах дітей Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтований тим, що 22 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який був зареєстрований Виконавчому комітеті Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, актовий запис № 02.

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії

НОМЕР_1 від 06 липня 2017 року, виданим Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, який проживає із позивачем та знаходяться на його утриманні.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2023 року у справі № 175/3526/23 шлюб між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Позивач вказав, що відповідач фактично самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У зв`язку з чим позивач просив суд позбавити ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , батьківських прав стосовно їх неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Дніпропетровського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від12березня 2025року у задоволенні позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставини, що мають значення для справи, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Відзив сторонами подано не було.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в Електронному суді.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 22 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який був зареєстрований Виконавчому комітеті Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, актовий запис №02.

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії

НОМЕР_1 від 06 липня 2017 року, виданим Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, який проживає із позивачем та знаходяться на його утриманні.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2023 року у справі № 175/3526/23 шлюб між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Ухвалою місцевого суду від 21 березня 2024 року було витребувано у Органу місцевого самоврядування служби у справах дітей Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 06 липня 2017 року, виданого Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №867.

Згідно висновку Органу місцевого самоврядування служби у справах дітей Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виконавчий комітет Сурсько-Литовської сільської ради вважає за доцільне позбавити громадянку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав по відношенню до сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.32-33).

Частиною 4статті 155 Сімейного кодексу Українивизначено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1ст. 164 Сімейного кодексу Українимати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, що була ратифікованаПостановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

З роз`яснення Пленуму Верховного Суду України в п.15, в абзаці 2 п. 16постанови № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»встановлено, що розглядаючи справи даної категорії, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування вирішується лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи та характеру ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач по справі не приймала участі у вихованні дітей, матеріальної допомоги на їх утримання не надає, не піклується про їх фізичний і духовний розвиток, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки дані обставини не підтверджені належними доказами.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивачем не доведено ні суду першої, ні апеляційної інстанції, що поведінка відповідача відносно малолітньої дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками та наявність в її діях вини.

Також, колегія суддів не приймає посилання апелянта щодо нотаріально засвідченої заяви відповідача ОСОБА_2 про добровільну відмову від батьківських прав, зважаючи на наступне.

У законодавстві України відсутня будь-яка процедура відмови від прав батьків, рівно як і відсутнє саме поняття "добровільної відмови від батьківських прав", адже батьківські права не можуть бути предметом розпорядження, і батько чи мати не можуть просто "відмовитися" від них за власним бажанням.

Крім того, колегія суддів зазначає, що нотаріусом засвідчується лише справжність підпису особи, а не зміст самої заяви.

Однак, закон дозволяє позбавлення батьківських прав через суд у випадках, коли це відповідає найкращим інтересам дитини. Зокрема, якщо батько чи мати не виконують своїх обов`язків або самі виявляють ознаки за котрими є підстави припинити їх правовідносини з дитиною.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У ході розгляду справи ні суду першої, ні апеляційної інстанції не було надано будь-яких доказів, щодо винної поведінки відповідача по відношенню до свого сина. До звернення до суду із позовом про позбавлення батьківських прав, а ні органом опіки та піклування, а ні судом не виносились застереження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини не було покладено на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов?язків.

Висновок Органу місцевого самоврядування служби у справах дітей Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зводиться лише до урахування нотаріальної відмови відповідачки від батьківських прав відносно дитини. Жодних дій органом опіки та піклування для встановлення підстав позбавлення батьківських прав здійснено не було.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі №461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Крім того, у висновку органу опіки та піклування, не зазначено докази того, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. В даному висновку маються посилання на ті ж обставини як і в позовній заяві.

Колегія суддів звертає увагу, що обставини того, що дитина проживає разом із батьком, в достатній мірі не свідчать про ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дитини. А із висновку Органу місцевого самоврядування служби у справах дітей Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області вбачається, що комісія не спілкувалася з відповідачкою, а свій висновок зробила виходячи з обставин того, що син проживає з батьком.

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Суд бере до уваги, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.

Крім того, органом опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області не було надано відповідних доказів, що із матір`ю ОСОБА_2 проводилась певна виховна робота, або ж, практична допомога з метою недопущення відсутності у дитини батьківського піклування з боку матері.

Отже, враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав позивачем не було надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції.

Самі по собі встановлені факти того, що матір не у достатній мірі спілкуються з дитиною, не забезпечує її матеріально, не беру участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав.

Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд зважує на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, цей захід слід застосовувати як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутністі правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сторони не позбавлені у подальшому, якщо виникнуть інші обставини, відповідач не буде виконувати свої обовязки по відношенню до її дитини, звернутись до суду, як з вимогами про позбавлення відповідача батьківських прав за інших обставин, так і іншими вимогами, що передбачені законодавством України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від12березня 2025року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 03 червня 2025 року.

Повний текст судового рішення складено 04 червня 2025 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.А. Єлізаренко

М.О. Макаров