Постанова від 03.04.2025 по справі 911/3828/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/3828/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. - головуючого, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання Іщука В. В.,

представників учасників справи:

позивача - Гаврись Я. Б.,

відповідача - Денисова О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

на рішення Господарського суду Київської області від 26.04.2024 (суддя Ейвазова А. Р.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 (колегія суддів: Сибіга О. М. - головуючий, Хрипун О. О., Станік С. Р.)

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еквівес»

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Еквівес» (далі - ТОВ «Еквівес») звернулося до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - ПАТ «Центренерго») 3 387 384,72 грн, з яких: 2 292 900 грн - основний борг; 908 774,12 грн - втрати від інфляції з 06.03.2021 по 30.11.2023; 185 710,60 грн - 3 % річних за період з 06.03.2023 по 18.12.2023.

1.2 Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «Еквівес» посилається на порушення ПАТ «Центренерго» зобов`язань за договором від 28.08.2020 № 131/17 про закупівлю (поставку) товарів (далі - Договір) щодо оплати товару в установлений строк.

1.3 ПАТ «Центренерго» звернулося до суду із зустрічним позовом про стягнення з ТОВ «Еквівес» 3 608 991,60грн, з яких: 1 705 671,60 грн - пеня за недопоставку продукції, нарахована за період з 15.01.2021 по 14.07.2021; 1 729 305,60 грн - пеня за поставку продукції з порушенням строків за період з 15.01.2023 по 30.06.2023; 32 982,60 грн - штраф за недопоставку продукції понад 20 днів; 141 031,80 грн - штраф за поставку продукції з простроченням понад 20 днів.

1.4 Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані недопоставкою ТОВ «Еквівес» товару на підставі письмової заявки від 17.11.2020 № 23/2839 та поставкою товару з порушенням встановленого строку.

1.5 Ухвалою від 26.02.2024 Господарський суд Київської області первісний позов ТОВ «Еквівес» залишив без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Господарський суд Київської області рішенням від 26.04.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024, у задоволенні позову ПАТ «Центренерго» відмовив повністю.

2.2 Судові рішення мотивовані тим, що суди не встановили порушення ТОВ «Еквівес» зобов`язань з поставки продукції.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція учасників, справи заяви, клопотання, інші процесуальні питання

3.1 ПАТ «Центренерго» (далі також позивач) у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити.

3.2 Касаційна скарга позивача подана з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

3.3 Скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин частини 1, 2, 3 статті 538, частину 2 статті 613, частину 5 статті 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не врахувавши при цьому висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.11.2023 у справі № 904/8964/21, від 04.04.2023 у справі № 904/9431/21.

3.4 Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, позивач посилається на ухвалення оскаржуваних рішень з порушенням статті 86, частини 5 статті 236 ГПК України у зв`язку із неналежною та неповною оцінкою усіх обставин справи та доказів, у тому числі суди неправильно, як вважає ПАТ «Центренерго», трактували умови Договору, а саме пункт 5 Додатку № 1 до Договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 15.02.2021 № 1), та хибно визначили строки, у які продукція повинна була бути поставлена, що призвело до помилкового незастосування до спірних правовідносин частин 2, 3 статті 549, статті 610 ЦК України, частини 1 статті 216, частини 2 статті 217, частини 1 статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України), тоді як відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у контексті умови Договору щодо строку поставки.

3.5 Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача заперечує викладені в ній доводи і просить у задоволенні касаційної скарги ПАТ «Центренерго» відмовити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди попередніх інстанцій встановили, що між ПАТ «Центренерго» (покупець) та ТОВ «Еквівес» (постачальник) укладено Договір, за умовами пунктів 1.1 та 1.3 якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товар згідно з умовами Договору; найменування (номенклатура, асортимент), ціна, кількість, строки (графік) поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатках до договору.

4.2 Згідно з пунктом 5.3 Договору датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі продукції, а у разі якщо фактична передача продукції і дата підписання акта приймання-передачі продукції не співпадають, до підписання акта приймання-передачі продукції продукція вважається переданою покупцю на відповідальне зберігання.

4.3 Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 Договору постачальник зобов`язується забезпечити поставку продукції у строки (графік), встановлені цим Договором.

4.4 У пункті 9.2 Договору сторони передбачили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 2 відсотків вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад двадцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

4.5 Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом строку, зазначеного в додатку до договору (пункт 12.1 Договору).

4.6 При цьому у пункті 9 додатку № 1 визначено строк дії договору до 15.02.2021.

4.7 Відповідно до пункту 5 додатку № 1 до Договору строк поставки - протягом 30 днів з моменту отримання письмової заявки покупця з можливістю дострокової поставки у період з дати укладення договору по 31.12.2020.

4.8 Також суди встановили, що 15.02.2021 сторони уклали додаткову угоду № 1, у пункті 1 якої погодили провести постачання продукції згідно найменувань продукції та за ціною, вказаними в пункті 1 додатку № 1 до Договору, в період з дати укладання додаткової угоди по 30.06.2021.

4.9 Крім того, у додатковій угоді сторони домовились змінити пункт 5 додатку № 1, виклавши його у редакції, відповідно до якої визначили строк поставки протягом 30 днів з моменту отримання письмової заявки покупця з можливістю дострокової поставки у період з дати укладання договору по 30.06.2021.

4.10 Строк дії договору змінений сторонами та визначений до 30.06.2021 (пункт 4 додаткової угоди № 1).

4.11 17.11.2020 за вих. № 23/2839 на адресу ТОВ «Еквівес» направлено заявку на поставку продукції до Вуглегірської ТЕС та Зміївської ТЕС.

4.12 Виконуючи зобов`язання, відповідач поставив, а позивач прийняв товар на загальну суму 2 508 360,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі продукції: від 04.01.2021 на суму 45 600,00 грн; від 05.01.2021 на суму 108 300,00 грн; від 19.01.2021 на суму 61 560,00 грн; від 19.01.2021 на суму 61 560,00 грн; від 27.01.2021 на суму 108 300,00 грн; від 27.01.2021 на суму 108 300,00 грн; від 05.02.2021 на суму 108 300,00 грн; від 05.02.2021 на суму 108 300,00 грн; від 05.02.2021 на суму 108 300,00 грн; від 05.02.2021 на суму 22 800,00 грн; від 10.02.2021 на суму 108 300,00 грн; від 10.02.2021 на суму 108 300,00 грн; від 12.02.2021 на суму 216 600,00 грн; від 12.02.2021 на суму 216 600,00 грн; від 15.02.2021 на суму 108 300,00 грн; від 15.02.2021 на суму 61 560,00 грн; від 15.02.2021 на суму 30 780,00 грн; від 15.02.2021 на суму 123 120,00 грн; від 16.02.2021 на суму 108 300,00 грн; від 16.02.2021 на суму 22 800,00 грн; від 16.02.2021 на суму 22 800,00 грн; від 16.02.2021 на суму 108 300,00 грн; від 02.03.2021 на суму 22 800,00 грн; від 02.03.2021 на суму 22 800,00 грн.; від 02.03.2021 на суму 22 800,00 грн.; від 12.03.2021 на суму 90 720,00 грн.; від 19.03.2021 на суму 90 720,00 грн.; від 19.04.2021 на суму 90 720,00 грн.; від 30.06.2021 на суму 90 720,00 грн.

4.13 В рахунок оплати поставленого товару ПАТ «Центренерго» перерахувало ТОВ «Еквівес» 215 460,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 619 від 01.04.2021 на суму 108 300,00 грн, № 618 від 02.04.2021 на суму 45 600,00 грн, № 1238 від 13.04.2021 на суму 61 560,00 грн.

4.14 Звертаючись до суду із зустрічним позовом, позивач зазначає, що продукція поставлена відповідачем з пропуском строку, встановленого у пункті 5 додатку № 1, а частина продукції відповідно до письмової заявки № 23/2839 від 17.11.2020 на суму 471 180,00 грн взагалі не поставлена, у зв`язку з чим ПАТ «Центренерго» нарахувало пеню за несвоєчасну поставку продукції у розмірі 1 729 305,60 грн, штраф у розмірі 141 031,80 грн за поставку продукції із простроченням понад 20 днів, пеню за недопоставку продукції у розмірі 1 705 671,60 грн та штраф за поставку продукції із простроченням понад 20 днів у розмірі 32 928,60 грн.

4.15 Суд першої інстанції, посилаючись на встановлені за результатами розгляду справи обставини поставки продукції до 30.06.2021 (граничний строк поставки згідно з пунктом 1 додаткової угоди № 1 від 15.12.2021), виснував, а суд апеляційної інстанції погодився, що позивач не порушував строку виконання зобов`язань з поставки продукції, у зв`язку із чим правові підстави для стягнення 1 729 305,60 грн пені та 141 031,80 грн штрафу відсутні.

4.16 Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу за недопоставку продукції суди попередніх інстанцій виходили з того, що за змістом частини 5 статті 692 ЦК України якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

4.17 За обставинами, які встановили суди попередніх інстанцій, ТОВ «Еквівес» не порушувало зобов`язань з поставки продукції, зважаючи на його правомірні дії щодо зупинення подальших поставок продукції, а тому правові підстави для застосування відповідальності у вигляді штрафу та пені за недопоставку продукції відсутні.

4.18 Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.19 Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).

4.20 Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

4.21 Відповідно до положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

4.22 У пункті 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

4.23 За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

4.24 Суди попередніх інстанцій виходили з того, що зобов`язання сторін у справі виникли з договору, який за своєю правовою природою є договором поставки.

4.25 Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2).

4.26 За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 655 ЦК України).

4.27 Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

4.28 Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення частини 7 статті 193 ГК України і статті 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

4.29 У статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

4.30 Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

4.31 Надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до статті 86 ГПК України, встановивши, що товар згідно з актами приймання-передачі продукції ТОВ «Еквівес» поставило до 30.06.2021 (граничний строк поставки згідно з пунктом 1 додаткової угоди № 1 від 15.02.2021), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виснував, що позивач не порушував строку виконання зобов`язань з поставки продукції, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для стягнення 1 729 305,60 грн пені та 141 031,80 грн штрафу.

4.32 У контексті вирішення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1 705 671,60 грн та 32 982,60 грн штрафу за недопоставку продукції суди, посилаючись на приписи статей 538, 692 ЦК України, виходили з того, що ТОВ «Еквівес» не порушувало зобов`язань з поставки продукції, зважаючи на його правомірні дії щодо зупинення подальших поставок продукції.

4.33 Позивач у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами частин 1, 2, 3 статті 538, частини 2 статті 613, частини 5 статті 692 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права.

4.34 Так, відповідно до частини 3 статті 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

4.35 Означена регламентація положень частини 3 статті 538 ЦК України щодо права на зупинення виконання зобов`язань, спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов`язана) зупинити виконання свого обов`язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов`язання з боку іншої сторони (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22, від 22.08.2023 у справі № 920/845/22).

4.36 При цьому згідно з пунктом 2 частини 1 статті 611 цього Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання.

4.37 Водночас відповідно до частини 5 статті 692 ЦК України, якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

4.38 Отже, у разі встановлення факту часткової передачі у власність продавцем покупцю товару, який мав бути оплачений останнім, але покупець не виконав свого обов`язку, продавець, не відмовляючись від виконання договору, має право на підставі норми закону змінити умови взятого на себе зобов`язання, а саме: зупинити передання іншого товару за договором до повної оплати всього раніше переданого товару, тим самим застосувавши норми про забезпечення виконання зобов`язань (такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29.05.2018 у справи № 910/23003/16, від 16.11.2023 у справі № 904/8964/21).

4.39 При цьому, як обґрунтовано зауважили суди попередніх інстанцій, обов`язковою умовою застосування частини 5 статті 692 ЦК України щодо права продавця зупинити подальше передання товару, крім поставленого, є встановлення судами належного виконання продавцем своїх зобов`язань до такого зупинення.

4.40 У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій дослідили, що згідно з матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Еквівес» своєчасно поставило продукцію ПАТ «Центренерго» на загальну суму 2 508 360,00 грн, втім ПАТ «Центренерго» за отриману продукцію розрахувалося лише частково.

4.41 Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування положень статей 538, 692 ЦК України жодним чином не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.11.2023 у справі № 904/8964/21, та, навпаки, містять посилання на цю постанову.

4.42 Аналіз змісту постанови Верховного Суду від 04.04.2023 у справі № 904/9431/21, на яку посилається скаржник, та судових рішень у справі, що розглядається, свідчить про те, що предмет позову у справах є схожим, однак встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначеній справі і у справі, яка переглядається, є різними. Так, у справі № 904/9431/21 Верховний Суд не погодився з доводами відповідача у контексті застосування частини 3 статті 538 ЦК України, наголосивши на відсутності прострочення позивача саме за спірним договором як передумови для реалізації відповідачем права на зупинення виконання зустрічного зобов`язання.

4.43 Водночас у справі, яка розглядається, мали місце правовідносини, у яких за встановленими судами попередніх інстанцій обставинами покупець мав заборгованість перед постачальником в межах одного і того ж договору, що і стало підставою для висновку судів про правомірність застосування останнім права на зупинення виконання зустрічного зобов`язання.

4.44 Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

4.45 Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, про які вказує скаржник у касаційній скарзі (пункт 3.4 цієї постанови), у контексті умов укладеного сторонами Договору.

4.46 Відповідно до приписів пункту 3 частини 3 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.47 Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

4.48 Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 статті 311 ГПК України).

4.49 Колегія суддів зазначає, що загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 ГПК України, визначено обов`язковість всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження судом під час вирішення спору доказів, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

4.50 З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

4.51 Місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини 2 статті 86 ГПК України.

4.52 За результатами касаційного перегляду Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у контексті визначення строку поставки за умовами Договору, які дослідили і оцінили суди за встановленими обставинами справи.

4.53 Суд зазначає, що доводи касаційної скарги в цій частині за своїм змістом фактично зводяться до питання оцінки судами попередніх інстанцій доказів у справі і заперечення скаржником встановлених судами обставин щодо строку поставки, намагання переоцінити докази, яким надана оцінка судами попередніх інстанцій у справі, без урахування меж розгляду справи касаційним судом.

4.54 Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

4.55 Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц.

4.56 Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася.

4.57 Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником та які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

4.58 Колегія суддів бере до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій постанові.

4.59 Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

4.60 Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявності яких скаржник у цій справі аргументовано не довів.

4.61 Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

4.62 Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.63 З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

4.64 Згідно з приписами статті 129 ГПК України судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 26.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у справі № 911/3828/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ємець

Судді І. Бенедисюк

І. Колос