Постанова

від 06.03.2025 по справі 910/21682/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2025 року

м. Київ

Справа № 910/21682/15 (910/10924/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Огородніка К. М., Погребняка В. Я.,

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

представники учасників справи:

скаржника - прокурор Савицька О. В.,

позивача (Фонду державного майна України) - Шарикін Ю. В.,

відповідача-1 (ДП "Конярство України") -Нестеришин Т. С.,

відповідача-2 (ТОВ "Агрогрупа Деметра") -Мазуренко Т. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури (вх. № 8233/2023)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023

у складі колегії суддів: Копитової О. С. (головуючий), Сотнікова С. В., Остапенка О.М.

та на рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023

у складі судді Чеберяка П. П.

у справі № 910/21682/15 (910/10924/22)

за позовом керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області Шикунова С.В. в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

до 1) Державного підприємства "Конярство України";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогрупа Деметра"

про визнання правочинів недійсними та повернення земельних ділянок

у межах справи № 910/21682/15

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ"

до Державного підприємства "Конярство України"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

1. Перед Верховним Судом у цій справі постало питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсними договорів про надання послуг щодо сільськогосподарських робіт та договорів поставки сільськогосподарської продукції як удаваних правочинів, що вчинені сторонами з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору оренди землі, а також зобов`язання повернути земельну ділянку

Обставини справи

2. Між Філією "Дібрівський кінний завод № 62" Державного підприємства "Конярство України" (далі - Філія ДП "Конярство України") в особі керівника Філії Данилевського В. І. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрогрупа Деметра" (далі - ТОВ "Агрогрупа Деметра") в особі директора Зяблікової Н. В. укладено декілька договорів про надання послуг, а саме: від 06.10.2020 № 06/10-20-1, від 22.03.2021 №62/22-03, від 23.03.2021 № 62/23, від 24.03.2021 № 62/24-03, а також декілька договорів поставки: від 17.05.2021 № 62-С, від 24.06.2021 №62-К, від 25.06.2021 №62-СО, від 03.08.2021 №62-К-1.

3. За умовами договорів про надання послуг ТОВ "Агрогрупа Деметра" (виконавець) зобов`язалося виконати сільськогосподарські роботи на власному пальному на земельних ділянках, які належать на праві користування Філії ДП "Конярство України" (замовник), а замовник зобов`язався прийняти та оплатити виконані роботи; виконавець виконуватиме роботи за наведеними в специфікаціях умовами та обсягах.

4. Предметом договорів про надання послуг, згідно зі специфікаціями до них, є зокрема сільськогосподарські роботи: послуги по внесенню мінеральних добрив; послуги боронування з обслуговуючими операціями; послуги по посіву соняшника, кукурудзи, сої з матеріалами та обслуговуючими операціями; послуги боронування з обслуговуючими операціями; послуги передпосівної культивації з обслуговуючими матеріалами; послуги по внесенню страхового ЗЗР на посівах кукурудзи з матеріалами та допоміжними операціями.

5. Умови щодо вартості послуг і порядку розрахунків сторони погодили у розділах 3 договорів про надання послуг, а саме:

- загальна ціна (вартість) послуг складається з сум всіх актів виконаних робіт;

- розмір плати за здійснення сільськогосподарських робіт визначається специфікаціями;

- оплата ціни (вартості) робіт здійснюється замовником в національній валюті України безготівковим шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок виконавця або в інший спосіб, що передбачений чинним законодавством України;

- оплата ціни (вартості) здійснюється замовником після підписання сторонами актів виконаних робіт. Строки розрахунків зазначаються у специфікаціях;

6. Сторони погодили та підписали специфікації, заявки та акти наданих послуг, копії яких наявні у матеріалах справи.

7. За умовами договорів поставки Філія ДП "Конярство України" (постачальник) зобов`язалася передати ТОВ "Агрогрупа Деметра" (покупець) у власність сільськогосподарську продукцію власного виробництва - урожай 2021 року, а покупець зобов`язується прийняти товар та у визначений строк оплатити його.

8. Товаром, який підлягав поставці, було визначено соняшник, кукурудзу, сою в кількості та за цінами, які були визначені кожним з договорів поставки.

9. Суди першої інстанції встановили, що умови договорів поставки виконувалися сторонами, що підтверджується доданими прокурором до позовної заяви доказами, а саме: видатковими накладними та іншими первинними документами, якими зафіксовано та підтверджено факти поставки постачальником і прийняття покупцем товару, назва товару, його обсяг (кількість), вартість; банківськими виписками та зведеними регістрами бухгалтерського обліку, якими підтверджуються факти оплати покупцем постачальнику поставленого товару.

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

10. До Господарського суду міста Києва звернувся керівник Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Міністерства економіки України (згодом замінено на правонаступника - Фонд державного майна України) та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області з позовом до відповідачів: ДП "Конярство України" та ТОВ "Агрогрупа Деметра" про визнання недійсними договорів № 62/22-03 від 22.03.2021, № 62/23-03 від 23.03.2021, № 62/24-03 від 24.03.2021, № 06/10-20-1 від 06.10.2020, № 62-С від 17.05.2021, № 62-К від 24.06.2021, № 62-СО від 25.06.2021, № 62-К-1 від 03.08.2021 та зобов`язання ТОВ "Агрогрупа Деметра" передати, а ДП "Конярство України" прийняти земельні ділянки державної власності загальною площею 5 030,9 га, які згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ПЛ № 001958, виданого на підставі рішення Дібрівської сільської ради народних депутатів від 06.07.1996, перебувають у постійному користуванні ДП "Конярство України" та розташовані на території Миргородського району (колишньої Дібрівської сільської ради).

11. За доводами прокурора, відповідачі уклали оспорювані договори з метою приховати фактичні орендні правовідносини щодо земельних ділянок, які надані відповідачу-1 на праві постійного землекористування.

12. Окрім того, правочини укладені керівником Філії ДП "Конярство України" без достатнього обсягу цивільної дієздатності з огляду на необхідність отримання попереднього погодження з боку підприємства, якщо загальна сума угоди перевищує 300 000 грн, а також згоди розпорядника майна ДП "Конярство України" на передачу майна в оренду та погодження комітету кредиторів боржника на укладення значних правочинів.

13. Відповідачі проти позову заперечували з підстав неефективності обраного способу захисту, відсутності порушеного права, недоведеності тверджень про удаваність правочинів та про відсутність у керівника Філії ДП "Конярство України" достатнього обсягу цивільної дієздатності. Спростовували також доводи про відповідність оспорюваних договорів критерію значних правочинів.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

14. 03.04.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/21682/15 (910/10924/22), залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023, про відмову у позові.

15. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанцій, дійшов висновку про те, що оспорювані договори надання послуг і поставки не мають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди, оскільки в них відсутні умови про передачу земельних ділянок в користування, об`єкт оренди, не передбачено виникнення у ТОВ "Агрогрупа Деметра" права власності на врожай сільськогосподарських культур, а за умовами цих договорів ТОВ "Агрогрупа Деметра" не сплачувало орендну плату за користування земельними ділянками.

16. Щодо доводів прокурора про укладання керівником Філії ДП "Конярство України"0 договорів №62/22-03 від 22.03.2021, №62/23-03 від 23.03.2021, №62/24-03 від 24.03.2021 та №06/10-20-1 від 06.10.2020, №62-С від 17.05.2021, №62-К від 24.06.2021 без достатнього обсягу цивільної дієздатності суди встановили, що керівник Філії підписував оспорювані договори після їх попереднього письмового погодження ДП "Конярство України".

17. Окрім того, суди зазначили, що станом на момент вчинення договори № 62/22-03 від 22.03.2021, № 62-К від 24.06.2021, № 62-К-1 від 03.08.2021 не відповідали критеріям значного правочину в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), а тому їх укладення не потребувало згоди комітету (зборів) кредиторів згідно абзацу 5 частини сьомої статті 44 цього Кодексу.

18. При цьому, за висновками судів, необґрунтованими є вимоги прокурора і про зобов`язання ТОВ "Агрогрупа Деметра" передати, а ДП "Конярство України" прийняти земельні ділянки державної власності загальною площею 5 030,9 га, які згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ПЛ №001958, виданим на підставі рішення Дібрівської сільської ради народних депутатів від 06.07.1996, перебувають у постійному користуванні державного підприємства та розташовані на території Мирогородського району.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. У касаційній скарзі заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор) просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі № 910/21682/15 (910/10924/22); ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

20. Підставами касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій є пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).

21. Скаржник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- застосували статтю 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 4, 13, 15 Закону України "Про оренду землі", статті 92, 93, 95, 116, 122, 124, 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 917/1550/21, від 13.12.2022 № 920/528/21, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21), від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 30.08.2022 та від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 28.03.2018 у справі № 915/166/17;

- порушили пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України та не надали оцінки наявним в матеріалах справи специфікаціям, заявкам та актам наданих послуг і, як наслідок, з їх урахуванням не дослідили умови договорів надання послуг та договорів поставки, які у сукупності свідчать про здійснення ТОВ "Агрогрупа Деметра" усього циклу робіт щодо вирощування врожаю на земельних ділянках ДП "Конярство України".

22. Також, за доводами скаржника суди неправильно застосували приписи статті 44 КУзПБ, оскільки боржник передав майно в оренду та вчинив значний правочин без погодження комітету кредиторів боржника.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

23. У відзиві ДП "Конярство України" просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури, або залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

24. ДП "Конярство України" стверджує про неподібність правовідносин у цій справі із правовідносинами у справах, на які послався Прокурор у касаційній скарзі з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, що й зумовлює різне правозастосування. Тож така неподібність правовідносин є підставою для закриття касаційного провадження згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України.

25. Відповідач-1 зазначив, що скаржник у касаційній скарзі узагалі не навів будь-яких аргументів щодо порушення судами першої або апеляційної інстанцій конкретних норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

26. Також, за доводами ДП "Конярство України", Прокурор не довів, а суди не встановили обставин, за наявності яких оспорювані договори можна було б кваліфікувати як удавані договори оренди землі. При цьому Прокурор не обґрунтував ефективності обраного ним способу захисту.

27. ТОВ "Агрогрупа Деметра" також заперечувало проти задоволення касаційної скарги, зазначивши, що встановлені у справі обставини щодо змісту оспорюваних договорів свідчить про відсутність у них умов, притаманних договору оренди землі: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування земельної ділянки), строк дії, розмір орендної плати та порядок її індексації та сплати. Зазначене стосується і договорів поставки. Окрім того, прокурор не довів порушень відповідачами і положень Кодексу з процедур банкрутства при укладенні спірних правочинів.

28. Фонд державного майна України не підтримав доводів касаційної скарги, оскільки не вбачав порушень інтересів держави у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим просив залишити касаційну скаргу Прокурора без задоволення.

В. Касаційне провадження

29. 12.01.2024 Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, а 21.03.2024 - зупинив це касаційне провадження до оприлюднення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду повного тексту судового рішення у справі № 905/20/23.

30. 09.12.2024 Верховний Суд постановив ухвалу про поновлення касаційного провадження у справі № 910/21682/15 (910/10924/22), розгляд справи призначив на 30.01.2025.

31. 30.01.2025 Верховний Суд задовольнив клопотання ДП "Конярство України" та надав дозвіл учасникам справи надати письмові пояснення щодо питань, які стали підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі з урахуванням правових висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2024 у справі № 905/20/23.

32. 04.03.2025 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ДП "Конярство України", в яких це підприємство обґрунтовує неподібність правовідносин, які склалися між відповідачами із правовідносинами у справі № 905/20/23, що розглядалася об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Відмінність, на думку відповідача-1, полягає у тому, що у справі № 905/20/23 об`єктом оспорюваних договорів була конкретно визначена земельна ділянка, а предметом договору поставки був урожай, вирощеній на цій же ділянці. Натомість у справі № 910/21682/15 (910/10924/22) суди установлено, що в жодному з оспорюваних договорів не вказано про будь-яку земельну ділянку з будь-яким кадастровим номером, будь-якої площі, а в договорах поставки не було передбачено, що поставці підлягає саме продукція, яка буде вирощена на конкретних земельних ділянках, розташованих на території Миргородського району Полтавської області. Важливим у цій справі, за твердженням відповідача-1, є і те, що у позові заявлено не вимогу про звільнення земельної ділянки як у справі № 905/20/23), а вимогу про зобов`язання ТОВ "Агрогрупа Деметра" передати, а ДП "Конярство України" прийняти земельні ділянки.

33. 05.03.2025 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення Офісу Генерального прокурора, в яких Прокурор навпаки - обґрунтовує подібність правовідносин, які склалися між відповідачами із правовідносинами у справі № 905/20/23. Так, за позицією Прокурора, правовідносини у обох справах є подібними за: 1) змістовним критерієм, оскільки в обох випадках правовідносини виникли з правочинів, у яких під виглядом виконання сільськогосподарських робіт, виконавець здійснював увесь цикл робіт щодо вирощення врожаю на земельній ділянці, яка належала державі, і отримував весь прибуток від цієї діяльності у вигляді вирощеної продукції; 2) суб`єктним та об`єктним критеріями, оскільки у приховану оренду передано землі державної власності для їх самостійного обробітку та отримання корисних властивостей (вирощування та збір врожаю) постійними землекористувачами у яких відсутні повноваження на розпорядження земельними ділянками.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

34. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсними договорів про надання послуг щодо сільськогосподарських робіт та договорів поставки сільськогосподарської продукції як удаваних правочинів, що вчинені сторонами з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору оренди землі, а також зобов`язання повернути земельну ділянку.

36. Прокурор вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму статті 4, 13, 15 Закону України "Про оренду землі", статті 92, 93, 95, 116, 122, 152 ЗК України, статтю 235 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у таких постановах Верховного Суду:

- від 28.03.2018 у справі №915/166/17 (предметом розгляду було визнання недійсним договору про сумісну діяльність та зобов`язання повернути земельну ділянку державі. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений між відповідачами договір про спільний обробіток земельної ділянки не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам ЦК України, ГК України, ЗК України, Закону України «Про оренду землі» та не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним).

37. У постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №915/166/17 (на яку посилається скаржник) Суд значив, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (відповідач-1) надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

- від 17.01.2019 у справі №923/241/18 (предметом розгляду було визнання недійсним договору про сумісний обробіток земельної ділянки та зобов`язання відповідача-2 звільнити займану ним земельну ділянку державної форми власності. Позовні вимоги мотивовано тим, що спірний договір суперечить положенням цивільного законодавства, що в силу положень статей 203, 215 ЦК України є підставою для задоволення заявлених вимог).

38. У постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі №923/241/18 (на яку посилається скаржник) Суд значив, що:

- правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків;

- державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (відповідач-1) надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій;

- від 21.05.2019 у справі №925/550/18 (предметом розгляду було визнання недійсним договору про спільний обробіток земельних ділянок та зобов`язання звільнити земельні ділянки. Позовна заява мотивована тим, що укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди землі, цей правочин вчинений з метою приховання іншого правочину (удаваний правочин), тому договір не відповідає вимогам статей 92, 95 ЗК України).

39. У постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 925/550/18 (на яку посилається скаржник) значено, що:

- правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків;

- державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій;

- від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17 (предметом розгляду було зобов`язання виконати обов`язки за договором про спільну діяльність - за первісним позовом та визнання договору про спільну діяльність недійсним як такого, що не відповідає вимогам законодавства, оскільки передбачає передачу іншій особі земельної ділянки із земель державної власності, був укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також був підписаний посадовою особою з перевищенням повноважень - за зустрічним позовом).

40. У постанові Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17 (на яку посилається скаржник) Суд значив, що:

- правовий статус постійних землекористувачів визначається статтями 92, 95, 96 ЗК України, у яких не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування;

- від 06.11.2019 у справі № 9І6/1424/18 (предметом розгляду було визнання недійсним інвестиційного договору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір інвестування є удаваним і містить ознаки одночасно договору оренди земельної ділянки і емфітевзису (користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб).

- від 07.07.2021 у справі № 903/601/20 (предметом розгляду було визнання недійсним інвестиційного договору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір інвестування є удаваним і містить ознаки одночасно договору оренди земельної ділянки і емфітевзису (користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб).

41. У постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 903/601/20 (на яку посилається скаржник) значено, що:

- правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків;

- встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним;

- від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20 (предметом розгляду було визнання недійсним договору контрактації сільськогосподарської продукції та зобов`язання повернути земельні ділянки. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір контрактації сільськогосподарської продукції є удаваним правочином, який вчинено з метою приховати інший правочин - оренди землі, зміст якого суперечить вимогам земельного законодавства, тому цей договір має бути визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 215 ЦК України, а земельна ділянка повернута землекористувачу);

- від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20 (предметом розгляду було визнання недійсним договору про надання послуг та додаткового договору до нього. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані правочини є удаваними та вчинені його сторонами з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору оренди земельної ділянки. Проте такий договір оренди та додатковий договір до нього укладено відповідачами з порушенням вимог цивільного та земельного законодавства, що відповідно до положень статей 203, 215, 235 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними);

- від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21) (предметом розгляду було визнання недійсними договору підряду та договору контрактації сільськогосподарської продукції з підстав недотримання при укладанні спірних договорів вимог статті 73-2 Господарського кодексу України щодо їх погодження із Національною академією аграрних наук України як органом управління майном боржника).

42. У постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21) (на яку посилається скаржник) Суд значив, що:

- положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій.

43. Отже, справи №915/166/17, №923/241/18, №925/550/18, №910/22880/17, №9І6/1424/18, №903/601/20, №918/1226/20, №927/1099/20, №918/351/21 (918/672/21), на які посилається скаржник, і справа № 910/21682/15 (910/10924/22) є подібними щодо предмета та підстав позову (визнання договорів, стороною яких є постійний землекористувач, недійсними з тих підстав, що вони є удаваними і містять ознаки договору оренди земельної ділянки та укладені з порушенням вимог земельного законодавства), та за однаковим нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин на підставі статті 235 ЦК України, статей 92, 93, 95, 116, 122, 152 ЗК України та статей 4, 13, 15 Закону України "Про оренду землі".

44. При цьому різні назви спірних договорів, які були предметом позовних вимог у наведених справах, не свідчать про неподібність цих справ, оскільки з урахуванням предмета та суб`єктного складу сторін спірних договорів, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування дали йому сторони, спірні правовідносини у справах №915/166/17, №923/241/18, №925/550/18, №910/22880/17, №9І6/1424/18, №903/601/20, №918/1226/20, №927/1099/20, №918/351/21 (918/672/21) та у справі, яка наразі переглядається у касаційному порядку, мають спільні риси за своїм змістом та обставинами, пов`язаними із правами й обов`язками сторін спору.

45. Таких же висновків дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, де предметом спору були вимоги прокурора про визнання недійсними договорів на виконання сільськогосподарських робіт та договору на поставку зерна майбутнього врожаю.

46. У справах, наведених у касаційній скарзі, а також у справі № 905/20/23 Верховний Суд досліджував питання наявності / відсутності у постійного землекористувача права на передачу земельної ділянки, яка перебуває у державній власності, в користування третій особі, у тому числі на підставі договору оренди, а також критерії та підстави, за яких договір може бути визнаний удаваним на підставі статті 235 ЦК України.

47. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

48. Відповідно до статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.

49. Як зазначалося раніше, позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що оспорювані договори про надання послуг та поставки є удаваними, оскільки ці правочини вчинено з метою приховання іншого правочину - договору оренди землі Прокурор наполягав на тому, що відповідач-1 за удаваними правочинами фактично передав відповідачу-2 в оренду землю, якою володіє на праві постійного користування.

50. У частині першій статті 235 ЦК України передбачено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

51. За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.

52. Верховний Суд послідовно та незмінно у постановах виснував, що, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання тощо.

53. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

54. Втім, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

55. Відносини, пов`язані з орендою землі, врегульовані ЗК України, ЦК України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами. Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договорів оренди.

56. Так, за змістом положень статей 93, 124 ЗК України та статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису. Зокрема, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 зазначеного Кодексу, та за загальним правилом - за результатами проведення земельних торгів.

57. Водночас право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (частини першої, другої статті 92 ЗК України).

58. Обсяг прав землекористувачів визначений у статті 95 ЗК України, відповідно до якої землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; д) користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором.

59. Згідно з частиною першою статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі.

60. Однак положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій.

61. Правовий статус постійних землекористувачів, що визначається статтями 92, 95, 96 ЗК України, не передбачає права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.

62. Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21), на які посилається прокурор у касаційній скарзі, а також об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, до закінчення перегляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі та які, відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України, враховуються під час касаційного розгляду цієї справи.

63. Тож об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/20/23 підтримала висновок щодо відсутності права у постійного землекористувача права надання земельної ділянки в тимчасове користування іншим особам. Зазначила також, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.

64. Звідси, розглядаючи позов Прокурора у цій справі, судам першої та апеляційної інстанції належало встановити обставини: наявності у відповідача-1 права постійного користування землею, надати правову оцінку предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін оспорюваних правочинів для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.

65. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідача уклали договори, предметами яких було виконання сільськогосподарських робіт та договори купівлі-продажу (поставки) врожаю.

66. Відповідно до положень статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. При цьому виконання робіт може здійснюватися як із матеріалу підрядника та його засобами, так і з матеріалу замовника (статті 839, 840 ЦК України).

67. У частині першій статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

68. За змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

69. За статтею 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (частина друга).

70. Отже, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

71. Так, користування земельною ділянкою - це право фізичної або юридичної особи використовувати земельну ділянку для певних цілей відповідно до її цільового призначення та законодавства. Це може бути, наприклад, право обробляти землю, будувати на ній, отримувати врожай або іншу вигоду від користування.

72. Слід зазначити, що на відміну від договору підряду, за яким одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу, та договору поставки, за яким одна сторона (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність другої сторони (покупця), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням властивостей та, як наслідок такого користування, має на меті отримання продукції / доходів від такої діяльності.

73. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 913/420/19.

74. Прокурор під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій наголошував, що договори поставки та договори про надання послуг є за своїм змістом прихованим договором оренди землі, який укладений з порушенням вимог земельного законодавства. Характер правовідносин між сторонами за умовами оспорюваних договорів є прихованою орендою, оскільки відповідач-2 вирощує сільськогосподарську продукцію на належних відповідачу-1 земельних ділянок та стає власником цієї продукції.

75. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорювані договори разом за своєю природою не є прихованим договором оренди землі, а тому відсутні підстави для застосування законодавчих положень, передбачених для регулювання договору оренди землі.

76. Суд першої та апеляційної інстанцій вказували, зокрема, що оспорювані договори надання послуг і поставки не мають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди, оскільки в них відсутні умови про передачу земельних ділянок в користування, об`єкт оренди, не передбачено виникнення у ТОВ "Агрогрупа Деметра" права власності на врожай сільськогосподарських культур, а за умовами цих договорів ТОВ "Агрогрупа Деметра" не сплачувало орендну плату за користування земельними ділянками.

77. Проте суди не врахували того, що саме неналежне оформлення договору оренди земельної ділянки і є тим способом, за допомогою якого досягається прихована мета передачі земельної ділянки у користування.

78. У постанові від 15.11.2024 у справі № 905/20/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування.

79. Поза увагою суддів під час дослідження та оцінки доказів залишилися дати укладення договорів, строки їх дії, а також те, що предметами договорів поставки є той самий вид сільськогосподарської продукції (соя, соняшник, кукурудза), здійснити посів якої було предметами договорів про надання послуг, що може свідчити про те, що вирощена за договором підряду сільськогосподарська продукція фактично не залишається у розпорядженні.

80. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/20/23 зазначила, що, розглядаючи правовідносини сторін окремо за договором підряду (на виконання сільськогосподарських робіт) та за договором поставки, суди у № 905/20/23 залишили поза увагою, що згідно з положеннями частини 1 статті 207 ЦК України зміст правочину може бути зафіксований як в одному, так і в кількох документах.

81. Вирішуючи питання щодо удаваності правочину у зв`язку з укладенням договорів про надання послуг та поставки та договору, суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали оцінки доказам, які свідчили про дійсну спрямованості волі сторін цих договорів на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж ті, які передбачені цими договорами.

82. Так, судам належало дослідити окрім умов договорів і документи, які складали сторони на їх основі (специфікації, акти, платіжні документи) з метою перевірки аргументів позовної заяви про здійснення ТОВ "Агрогрупа Деметра" усього циклу робіт щодо вирощування врожаю на земельних ділянках ДП "Конярство України" та набуття права власності на такий врожай.

83. Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, зробив висновок про те, що не зазначення сторонами у спірних договорах про надання приватному підприємству саме права користування земельними ділянками та сплату ним саме орендної плати за земельні ділянки, відсутність закріплення ними умов щодо індексації, перегляду орендної плати тощо не спростовує висновку щодо виникнення між ними орендних правовідносин, адже при здійсненні оцінки правочину на предмет удаваності значення мають не лише формально вказані в ньому терміни, а передусім суть правовідносин (прав і обов`язків сторін), на які спрямовано укладення правочину, та правові наслідки, обумовлені ним.

84. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили та не оцінили змісту оскаржуваних договорів в їх сукупності, не здійснили належної оцінки доводам прокурора та не врахували, що в цьому випадку відбулося дроблення етапів орендних відносин, що не впливає на загальний зміст таких правовідносин.

85. Відповідачі, заперечуючи проти позовних вимог, зазначали також про неефективність такого способу захисту як визнання недійсними виконаних сторонами договорів.

86. Як встановили суди попередніх інстанцій, договори поставки стосувалися купівлі-продажу урожаю 2021 року. Разом з тим у договорах про надання послуг були окреслені лише загальні умови, що були деталізовані у документах, які мали складалися відповідачами у процесі їх виконання.

87. Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву вказував, що у договорах про надання послуг їх сторони визначили термін дії цих договорів з моменту підписання - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що дозволить сторонам шляхом підписання нових специфікацій фактично продовжити ці правовідносини на невизначний строк.

88. Що ж до вимоги про повернення земельної ділянки необхідно зазначити, що Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/20/23 зазначила про неналежність та ефективність такого способу захисту у подібних правовідносинах як вимога про звільнення земельної ділянки.

89. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21, пункт 31), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (провадження № 14-10цс23, пункт 58).

90. Водночас невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.46), від 20.09.2023 у справі №910/3453/22 (пункт 58), від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.30), від 19.02.2025 у справі № 916/3707/22 (пункт 53).

91. Що ж стосується доводів відповідачів про відсутність як у позові ідентифікуючих ознак земельної ділянки/ділянок, слід зазначити, що у позовній заяві з посиланням на додані до позову документи було зазначено про наявність у відповідача-1 на праві постійного землекористування користування 61 земельної ділянки та їх місцезнаходження.

92. Проте, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, зазначені обставини також залишилися поза перевіркою судів попередніх інстанцій, а відповідні документи не були досліджені судами.

93. Водночас суд касаційної інстанції не має можливості надати оцінку доводам скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 44 КУзПБ в частині передання боржником в оренду майна та вчинення значного правочину без погодження комітету кредиторів боржника, оскільки ці аргументи стосуються виключно питань встановлення обставин справи та оцінки доказів у справі, що перебуває поза встановленими статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

94. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

95. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

96. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

97. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

98. З урахуванням того, що доводи касаційної скарги частково підтвердилися, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень як таких, що прийняті при неправильному застосуванні норм матеріального права до встановлених судами обставин та без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

99. З цих же мотивів відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача-1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

100. Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

101. За змістом частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

102. Беручи до уваги те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не дослідили всі зібрані у справі докази та не надали їм належної оцінки, а також враховуючи передбачені частиною другою статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

103. Під час нового розгляду справи судам слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

В. Розподіл судових витрат

104. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И В:

1. Клопотання Державного підприємства "Конярство України" про закриття касаційного провадження залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити частково.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі № 910/21682/15 (910/10924/22) скасувати.

4. Справу № 910/21682/15 (910/10924/22) передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді К. Огороднік

В. Погребняк