Постанова

від 01.04.2025 по справі 916/1002/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/1002/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Данилов К. О. (самопредставництво)

відповідача - Волкова М. Ю. (адвокат); Бараш М. Я. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕДІС УКРАЇНА"

на рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2024 та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025

за позовом Антимонопольного комітету України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕДІС УКРАЇНА"

про зобов`язання вчинити певні дії.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Антимонопольний комітет України (далі - позивач, Комітет, АМК) у березні 2024 звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕДІС УКРАЇНА" (далі - відповідач, ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА"), в якій просив суд:

- зобов`язати ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" виконати пункт 6 резолютивної частини рішення Комітету від 16.12.2016 №551-р, а саме: усунути причини виникнення й припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (в тому числі розробити та застосувати прозорий та економічно обґрунтований механізм ціноутворення при здійсненні дистрибуції та реалізації сигарет);

- зобов`язати ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" виконати пункт 8 резолютивної частини рішення Комітету від 16.12.2016 №551-р, а саме усунути причини виникнення й припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення обмежень замовлених покупцями обсягів сигарет та умов, що їм сприяють.

1.2. В обґрунтування позовних вимог зазначено таке.

1.3. Комітетом прийнято рішення від 17.03.2021 № 151-р (далі - Рішення № 151-р), яким визнано, що ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" вчинило порушення, передбачене пунктом 4 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді виконання рішення від 16.12.2016 № 551-р (далі - Рішення № 551-р) не в повному обсязі, зокрема:

- виконано не в повному обсязі пункт 6 резолютивної частини Рішення № 551-р, оскільки не припинено порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (у тому числі не розроблено та не застосовано прозорого та економічно обґрунтованого механізму ціноутворення під час здійснення дистрибуції та реалізації сигарет);

- не виконано зобов`язання згідно з пунктом 8 резолютивної частини Рішення № 551-р, оскільки не усунуто причини виникнення порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення обмежень замовлених покупцями обсягів сигарет та умов, що їм сприяють.

1.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 03.08.2023, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 по справі № 910/8122/21 та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" про визнання недійсним та скасування Рішення № 151-р.

1.5. Враховуючи встановлення в передбаченому законодавством порядку (шляхом розгляду справи Комітету, за результатами якого ухвалено Рішення № 151-р) факту невиконання ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" Рішення № 551-р у частині пунктів 6 та 8 його резолютивної частини, позивач просить господарський суд зобов`язати відповідача вчинити обов`язкові для нього дії, названі в прохальній частині позову.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.06.2024 (суддя Лічман Л.В.), яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 (колегія суддів: Савицький Я.Ф., Колоколов С.І., Принцевська Н.М.) позов задоволено.

2.2. Зобов`язано ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" виконати пункт 6 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України від 16.12.2016 № 551-р, а саме усунути причини виникнення й припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (у тому числі розробити та застосувати прозорий та економічно обґрунтований механізм ціноутворення при здійсненні дистрибуції та реалізації сигарет).

2.3. Зобов`язано ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" виконати пункт 8 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України від 16.12.2016 № 551-р, а саме усунути причини виникнення й припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення обмежень замовлених покупцями обсягів сигарет та умов, що їм сприяють.

2.4. Стягнуто з ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" на користь АМКУ 3 028,00 (три тисячі двадцять вісім) грн судового збору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА", з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

4.2. Позиція ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" у спорі з АМКУ у справі № 916/1002/24 ґрунтується на такому :

1) неправильне застосування норм матеріального права (статті 7, 19, 22 та 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", статей 12, 13, 41 та 48, пункту 4 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті 18 ГПК України, положень Методики визначення монопольного (домінуючого становища) суб`єктів господарювання на ринку) та неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду, викладених в постанові від 02.02.2021 у справі № 910/17891/19, від 11.11.2021 у справі №910/8482/18, від 26.05.2022 у справі № 910/20850/20;

2) порушення норм процесуального права (частини четвертої статті 75 ГПК України) та неврахування висновків щодо застосування вказаної норми права, викладеної у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 26.11.2019 у справі № 922/1545/18, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17;

3) порушення норм процесуального права (статей 2, 7, 13, 56, 236 та 238 ГПК України) та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.02.2023 у справі № 910/16662/21; пункт четвертий частини другої статті 287 ГПК України - судове рішення, що оскаржується з підстав, передбачених частиною першою, третьою статті 310 цього Кодексу, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази;

4) невизначеність позовних вимог та неврахування висновку Верховного Суду в постанові від 29.07.2021 у справі № 916/2799/20;

5) пропуск строків давності відповідно до позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 922/3715/17;

6) не враховано позицію Верховного Суду викладеної в постановах від 26.05.2022 № 910/20099/20 та від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17 щодо дискреційних повноважень Суду.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу АМКУ просив Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права. Крім того, АМКУ надіслав до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження, яке відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, враховуючи не подібність справ, на які посилається скаржник.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено що Комітетом прийнято Рішення № 551-р, яким визнано, що з 2013 року по вересень 2015 року (включно) ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку дистрибуції сигарет відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 1 та 5 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210), у зв`язку з чим:

- пунктом 6 Рішення № 551-р зобов`язано ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" у двомісячний строк з дати отримання рішення усунути причини виникнення й припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (в тому числі розробити та застосувати прозорий та економічно обґрунтований механізм ціноутворення при здійсненні дистрибуції та реалізації сигарет, що має базуватися на аналізі співвідношення прибутковості та витрат за кожним напрямом діяльності, виокремлюючи, зокрема реалізацію кінцевим споживачам та реалізацію на умовах самостійного вивозу);

- пунктом 8 Рішення № 551-р зобов`язано ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" у двомісячний строк з дати отримання рішення усунути причини виникнення й припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення обмежень замовлених покупцями обсягів сигарет та умов, що їм сприяють.

6.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.05.2017 у справі № 910/3047/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2018, у задоволенні позову ТОВ "ТЕДІС Україна" про визнання недійсним та скасування Рішення № 551-р відмовлено.

6.3. Постановою Верховного Суду від 19.06.2018: рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2018 у справі № 910/3047/17 змінено; викладено резолютивну частину зазначеного рішення в такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Рішення Антимонопольного комітету України від 16.12.2016 зі справи № 551-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" визнати недійсним у частині таких слів, вміщених у пункті 6 цього рішення: "що має базуватися на аналізі співвідношення прибутковості та витрат за кожним напрямом діяльності, виокремлюючи, зокрема реалізацію кінцевим споживачам та реалізацію на умовах самостійного вивозу". У решті позову відмовлено.

6.4. Судами зазначено про те, що враховуючи зміст постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/3047/17, пункти 6 та 8 Рішення № 551-р мають такий вигляд:

- у двомісячний строк з дати отримання рішення усунути причини виникнення й припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (в тому числі розробити та застосовувати прозорий та економічно обґрунтований механізм ціноутворення при здійсненні дистрибуції та реалізації сигарет);

- у двомісячний строк з дати отримання рішення усунути причини виникнення й припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення обмежень замовлених покупцями обсягів сигарет та умов, що їм сприяють.

6.5. Комітет звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом, який розглянуто в рамках провадження у справі № 916/2229/18, про стягнення з ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" штрафу, пені та зобов`язання виконати Рішення № 551-р.

6.6. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.12.2020, залишеною без змін постановами Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2021 та Верховного Суду від 01.06.2021, провадження у справі № 916/2229/18 в частині зобов`язання відповідача виконати пункти 6, 7 та 8 резолютивної частини Рішення № 551-р закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, тобто у зв`язку з відсутністю предмета спору.

6.7. Мотивуючи залишення без змін ухвали від 15.12.2020, суд апеляційної інстанції зазначив, що "відповідач на власний розсуд виконав п.п. 6, 7 , 8 рішення № 551-р від 16.12.2016, визначившись з механізмом усунення відповідних порушень. В свою чергу, незгода Антимонопольного комітету України з наданим відповідачем доказами усунення порушень законодавства про захист економічної конкуренції та викладення власного бачення шляхів усунення таких порушень, в даному випадку, не спростовує факту виконання відповідачем п.п. 6, 7, 8 рішення № 551-р. Наведене може бути предметом окремої перевірки діяльності останнього щодо подальшого дотримання вимог антиконкурентного законодавства".

6.8. Суди попередніх інстанцій зазначили про те, що у подальшому Комітетом прийнято Рішення № 151-р, яким визнано, що ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" вчинило порушення, передбачене пунктом 4 статті 50 Закону №2210, у вигляді виконання Рішення № 551-р не в повному обсязі, а саме, зокрема:

- виконано не в повному обсязі пункт 6 резолютивної частини Рішення № 551-р, оскільки не припинено порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (у тому числі не розроблено та не застосовано прозорого та економічно обґрунтованого механізму ціноутворення під час здійснення дистрибуції та реалізації сигарет);

- не виконано зобов`язання згідно з пунктом 8 резолютивної частини Рішення № 551-р, оскільки не усунуто причини виникнення порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді встановлення обмежень замовлених покупцями обсягів сигарет та умов, що їм сприяють.

6.9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 03.08.2023, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2022 у справі № 910/8122/21 та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" про визнання недійсним та скасування Рішення № 151-р.

6.10. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.10.2023, залишеною без змін постановами Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 та Верховного Суду від 25.04.2024, у задоволенні заяви Комітету про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Господарського суду Одеської області від 15.12.2020 по справі № 916/2229/18 відмовлено та останню залишено в силі з тих мотивів, що Комітет (заявник) помилково вважає нововиявленою обставиною не подію у вигляді постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі № 910/8122/21, а обставину, яка цим рішенням встановлена та яка є переоцінкою іншим судом обставин по справі 916/2229/18, наданою під час розгляду іншої справи № 910/8122/21, не вказуючи, які самі докази та обставини не були оцінені Господарським судом Одеської області під час розгляду справи № 916/2229/18.

6.11. Зазначаючи, що в ході розгляду справи Комітету, за наслідками якого прийнято Рішення № 151-р, встановлено, що механізм ціноутворення при здійсненні дистрибуції та реалізації сигарет залишається непрозорим, а постачання товару систематично здійснюється не в повному обсязі, з огляду на що ТОВ "ТЕДІС Україна" не виконує обов`язкове для нього Рішення № 551-р, Комітет звернувся до господарського суду з позовом у рамках провадження у даній справі.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. З матеріалів справи та з з`ясованих судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що АМК звернувся до суду з позовом про зобов`язання суб`єкта господарювання виконати рішення АМК.

8.2. В обґрунтування підстав заявлених позовних вимог вбачається, що ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" зобов`язано виконати пункти 6, 8 резолютивної частини Рішення №551-р в силу вимог статті 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", факт невиконання в повному обсязі якого підтверджується Рішенням № 151-р.

8.3. Отже, причиною виникнення спору в цій справі стало питання щодо невиконання ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" зобов`язання, які покладені на нього Комітетом, що підтверджено Рішенням № 151-р, яким дії ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" визнано порушенням, передбаченим пунктом 4 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

8.4. Предмет доказування у цій справі обмежений виключно з`ясуванням обставин фактичного виконання або невиконання рішення органу Комітету після 17.03.2021, коли Комітетом встановлено факт вчинення порушення, передбаченого пунктом 4 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" Рішенням № 151-р.

8.5. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.6. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.7. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.8. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.9. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.10. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.11. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.12. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.13. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.14. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.15. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.16. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.17. Скаржник посилається на низку судових рішень Верховного Суду, які вказані у розділі 4 цієї постанови.

8.18. Предметом позову у справі № 910/17891/19, на яку посилається скаржник, було визнання недійсним рішення АМК про визнання вчинення Групою компаній в особі, зокрема позивача у цій справі порушення, передбаченого пунктом 5 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону № 2210.

8.19. Водночас у справі № 916/1002/24 дії позивача (не групи в особі) кваліфіковано за ознаками пункту 4 статті 50 Закону № 2210. Позовні вимоги Комітету про зобов`язання виконати рішення обґрунтовані фактом притягнення відповідача до відповідальності Рішенням №151-р дії ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА", яким визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 4 статті 50 Закону №2210, які полягали у виконанні Рішення №551-р не в повному обсязі. Тобто, Комітетом встановлено виконання ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" конкретного рішення Комітету не в повному обсязі всупереч частини другої статті 56 Закону №2210 та статті 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України.

8.20. Отже, правовідносини у справах № 910/17891/19 та № 916/1002/24 не є подібними, зокрема з огляду на різне нормативно-правове регулювання кваліфікації та доказову базу тощо.

8.21. У справі № 910/8482/18 ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 в порядку статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відкрито провадження у справі № 910/8482/18 про банкрутство юридичної особи, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Наведене свідчить, що справа № 910/8482/18 розглядається судами за іншого предмета та підстав позову, іншого правового регулювання спірних правовідносин та за іншої фактично-доказової бази, відмінних від тих, що мають місце в справі, яка розглядається.

8.22. У справі № 910/20850/20 предметом спору були вимоги про визнання недійсним рішення АМК, зокрема, в частині визнання, що позивач протягом певного періоду часу займав монопольне становище на ринку надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом та послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів залізничним транспортом, з використанням колій; що позивач вчинив дії зі встановлення економічно необґрунтованої вартості послуг з перевезення вантажу.

8.23. В частині посилання скаржник щодо порушення судами попередніх інстанцій частини четвертої статті 75 ГПК України, без врахування висновків Верховного Суду в окреслених скаржником справах, які містяться в розділі 4 цієї постанови, то Суд зазначає таке.

8.24. У справі № 910/6356/19, на яку посилається скаржник, розглядався спір про визнання укладеним між сторонами договору оренди земельної ділянки у запропонованій позивачем редакції, посилаючись на положення статей 16 Цивільного кодексу України, статей 9, 12, 116, 122- 124, 134 Земельного кодексу України, статей 181, 187 Господарського кодексу України та статті 16 Закону України "Про оренду землі".

8.25. Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на постанову від 26.11.2019 у справі № 922/1545/18, оскільки не містить зазначену постанову від цієї дати. Втім, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається наявність постанови Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 922/1545/18, предметом якої було внесення змін до договору про постачання електричної енергії.

8.26. У справі № 520/11429/17 фізична особа звернулася до суду з позовом, в якому просила скасувати державну реєстрацію, витребувати майно з чужого незаконного володіння, усунути перешкоди в користуванні та виселити відповідача з будинку.

8.27. Суди попередніх інстанцій в цій справі (№ 916/1002/24) з посиланням на частину сьому статті 75 ГПК України зазначили, зокрема, про те, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

8.28. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що правова оцінка, надана судами при розгляді справи № 916/2229/18 питанню щодо виконання ТОВ "ТЕДІС УКРАЇНА" Рішення №551-р, не є обов`язковою для господарського суду під час розгляду цієї справи, оскільки змінився склад доказової бази, яка вирішальним чином впливає на нову оцінку фактичних обставин.

8.29. Апеляційний господарський суд в цій частині зазначив, зокрема, що існування Рішення Комітету №151-р свідчить про те, що між сторонами на даний час врегульовано в правовому полі правове питання щодо виконання відповідачем, зокрема, пункту 6 та пункту 8 зобов`язальної частини Рішення №551-р, на підставі чого АМКУ подано позов у цій справі, в межах якої, в свою чергу Товариством не доведено належними, допустимими та вірогідними доказами в розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України виконання в повному обсязі вищенаведених пунктів зобов`язальної частини Рішення №551-р. Апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що з огляду на чинність Рішень Комітету №551-р і №151-р та обов`язковість їх виконання предметом розгляду та дослідження у даному випадку можуть бути виключно обставини, пов`язані з фактичним виконанням або невиконанням відповідачем резолютивної частини Рішення АМКУ №551-р.

8.30. Предметом розгляду справи № 910/16662/21 було визнання частково недійсним рішення АМК у частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону №2210.

8.31. Щодо справи № 916/2799/20, то предметом спору у ній було зобов`язання виконати рішення АМКУ. Позовна заява мотивована невиконанням відповідачем зобов`язань, які встановлені у рішенні АМК і які є обов`язковими до виконання. Втім, скаржник, посилаючись на неврахування висновків Верховного Суду у цій справі, не зазначив, яку норму права суди попередніх інстанцій застосували інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в зазначеній скаржником справі.

8.32. Предметом розгляду у справі №922/3715/17 є скасування рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції", відповідно до якого визнано, що позивач, визначивши у порядку термін "Виконавець" - юридична особа, визначена органами місцевого самоврядування як виконавець послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та має дозволи на виконання відповідних робіт, вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене частиною першою статті 15, пунктом 3 статті 50 Закону України, у вигляді антиконкурентних дій органу влади, які можуть призвести до спотворення конкуренції на ринку встановлення пристроїв замково-переговорного зв`язку у багатоквартирних житлових будинках.

8.33. Верховний Суд виходить з того, що кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями, що обумовлюється саме специфікою і різноманітністю господарської діяльності та дій, які можуть містити склад правопорушень.

8.34. Проаналізувавши постанову Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №922/3715/17 та дану справу, Суд дійшов висновку, що правовідносини у вказаних справах не є подібними за змістовним критерієм, оскільки, відрізняються за видом правопорушення до якого притягував АМК та нормативно-правовим регулюванням.

8.35. Щодо справи № 910/23000/17, то у ній вирішувались вимоги про визнання недійсним рішення АМКУ про відмову в розгляді справи за заявою особи стосовно порушення підприємством законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки АМКУ не перевірив наявності в діях підприємства ознак недобросовісної конкуренції (порушення статті 15-1 Закону № 2210) та ознак зловживання підприємством монопольним становищем, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 13 цього Закону.

8.36. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17 наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що орган Антимонопольного комітету України має враховувати при ухваленні рішень.

8.37. Предметом розгляду справи № 910/20099/20 є визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачами порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону.

8.38. Посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду у справі № 910/23000/17 та № 910/20099/20 відхиляються, оскільки скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає неврахування висновків Верховного Суду щодо дискреційних повноважень.

8.39. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.40. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

8.41. Висновки у зазначених скаржником справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

8.42. Проаналізувавши зміст постанов, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та міркування, викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже відрізняється за підставою позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а тому вони не є релевантними до обставин цієї справи.

8.43. З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені в розділі 4 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, на що також звернув увагу Комітет у своєму клопотанні.

8.44. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.45. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.46. Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.

8.47. Верховний Суд виходить з того, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.48. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.

8.49. Проте, як уже зазначалося вище, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження, а тому і підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду також відсутні.

8.50. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.

8.51. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.52. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.53. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог - відсутні.

8.54. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

8.55. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.56. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕДІС УКРАЇНА" на рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі № 916/1002/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕДІС УКРАЇНА" на рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі № 916/1002/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Одеської області від 13.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі № 916/1002/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова