Постанова від 03.04.2025 по справі 922/3210/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/3210/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. - головуючого, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» - Романенка О. М.,

відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський автобусний завод» - Ставрова С. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський автобусний завод»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 (колегія суддів: Плахов О. В. (головуючий), Терещенко О. І., Тихий П. В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський автобусний завод»

про стягнення 2 727 696,91 грн,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» (далі - позивач, ТОВ «Харківгаз Збут») подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський автобусний завод» (далі - відповідач, ТОВ «Харківський автобусний завод») 2 727 696,91 грн, з яких: 1 666 398,12 грн заборгованості за отриманий природний газ, 269 485,14 грн пені, 126 087,32 грн 3 % річних, 603 969,04 грн інфляційних втрат, 25 569,73 грн штрафу за невикористаний обсяг природного газу, 36 187,56 грн штрафу за перевищений обсяг природного газу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони уклали договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 01.01.2021 № 41GP617-48-21 (далі - договір від 01.01.2021), в якому погодили ціну за 1 куб. м природного газу на рівні 9,900000100 грн та строк дії договору до 31.12.2021, який був продовжений на 2022 рік, разом з тим 28.12.2021, 31.01.2022 та 09.03.2022 позивач видав накази, якими ввів у дію нові (збільшені) ціни на природний газ, застосував їх при розрахунку вартості спожитих позивачем у період січень - березень 2022 року (далі - спірний період) 28 015,81 куб. м газу та направив відповідачу відповідні акти приймання-передачі, які він не підписав, мотивованої відмови від підписання не надав, за спожитий у спірний період газ 1 666 398,12 грн не сплатив, чим порушив умови договору.

Матеріально-правовою підставою позову визначено, зокрема, ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Господарський суд Харківської області у рішенні від 21.11.2024 у задоволенні позову відмовив повністю.

Східний апеляційний господарський суд у постанові від 05.02.2025 рішення суду першої інстанції скасував. Прийняв нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнув з відповідача на користь позивача 277 296,44 грн боргу за отриманий природний газ, 27 371,62 грн пені, 2 108,67 грн 3 % річних, 98 614,15 грн інфляційних втрат, 4 836,31 грн штрафу за невикористаний обсяг природного газу та 2 989,08 грн штрафу за перевищений обсяг природного газу.

Суд першої інстанції, як і суд апеляційної інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» та умови договору від 01.01.2021, строк дії якого продовжений на 2022 рік у зв`язку з відсутністю доказів, які б свідчили про намір сторін його припинити, дійшли висновку, що зміна ціни договору може відбуватися лише за погодженням сторін шляхом підписання додаткової угоди, яка в матеріалах справи відсутня, однак не на підставі наказів позивача, які є внутрішніми документами і не створюють прав та обов`язків для відповідача, а тому весь обсяг спожитого у спірний період природного газу в об`ємі 28 015,81 куб. м має розраховуватися з огляду на договірну ціну - 9,900000100 грн за 1 куб. м та становить 277 356,54 грн.

Водночас суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для висновку про наявність у відповідача заборгованості за спожитий у спірний період природний газ у заявленому розмірі, відповідно, й для нарахування штрафних санкцій та інфляційних втрат на суму боргу, оскільки відповідач у січні 2022 року сплатив 603 726,80 грн.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши умови договору від 01.01.2021 в частині порядку та строків розрахунків, не погодився з такими висновками місцевого господарського суду, адже 603 726,80 грн складаються з 603 666,70 грн як сплати у січні 2022 року, проведеної відповідачем за спожитий газ у грудні 2021 року, та 60,10 грн переплати, яка має бути перенесена на січень 2022 року та врахована в оплату вартості спожитого природного газу у цьому ж місяці, а тому сума боргу за весь спірний період існує і становить 277 296,44 грн. Як наслідок, апеляційний суд здійснив перерахунок заявлених до стягнення сум пені, 3 % річних, інфляційних втрат, штрафів за невикористаний та перевищений обсяг природного газу.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Харківський автобусний завод», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, а також наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 4 ч. 2 ст. 287 (у сукупності з пп. 1, 4 ч. 3 ст. 310) Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволених вимог, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, відповідач вказав, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду у постановах:

- від 03.10.2023 у справі № 922/2680/22 щодо питання застосування ст. 193 ГК України між тими ж сторонами, з аналогічним предметом спору, в результаті чого порушив принципи диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України) та правової визначеності, неправильно застосував:

ст. 16 ЦК України - суд самостійно та на свій розсуд застосував такий спосіб захисту, як стягнення саме договірної вартості, яка не була заявлена позивачем в якості підстави позову, адже сума боргу розрахована з огляду на видані накази від 28.12.2021, 31.01.2022 та 09.03.2022;

ст. 509 ЦК України - суд неправомірно втрутився у волевиявлення позивача та визначив заборгованість на підставі договірної вартості, що по суті є правильним, але не в спосіб, обраний позивачем;

ст. 193 ГК України - суд самостійно змінив підставу стягнення, заявлену позивачем, який всупереч умовам договору сформував вартість на підставі наказів, а не відповідно до вартості, узгодженої сторонами договору, чим вніс зміни у господарське зобов`язання;

- від 13.03.2018 у справі № 916/1764/17, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19 щодо зміни підстав та предмета позову.

За доводами касаційної скарги суд апеляційної інстанції:

- без згоди позивача застосував інші підстави формування вартості одиниці природного газу (договірні) ніж ті, на застосуванні яких наполягав позивач та якими мотивував позовну заяву (внутрішні накази про встановлення нових цін), чим з власної ініціативи змінив підстави позову та вийшов за межі позовних вимог, порушивши принципи змагальності та диспозитивності господарського судочинства (ст.ст. 13, 14 ГПК України);

- замість оцінки законності наказів позивача та констатації правомірності висновків суду першої інстанції в цій частині змінив предмет позову, що суперечить ст. 16 ЦК України (спосіб захисту обирає позивач) та ч. 2 ст. 237 ГПК України (суд не може виходити за межі заявлених вимог).

Верховний Суд в ухвалі від 04.03.2025 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пп. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

25.03.2025 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи відповідача, врахувавши заперечення позивача у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зміст касаційної скарги предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини.

Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст.

Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд не раз наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Верховний Суд також неодноразово зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

З огляду на принцип диспозитивності підстава, вимоги та межі касаційного оскарження визначаються самим скаржником у касаційній скарзі, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Перевіривши доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у відповідних постановах, колегія суддів зазначає таке.

У справі № 916/1764/17 Верховний Суд, аналізуючи приписи ч. 4 ст. 22 (права та обов`язки сторін) та п. 1-1 ч. 1 ст. 80 (припинення провадження у справі) ГПК України (у редакції 2017 року, чинній на час розгляду справи), у постанові від 13.03.2018 виснував, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Разом з тим у справі № 916/1764/17 позивач первісно звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним одного рішення засідання комісії з розгляду актів про порушення Правил користування електричною енергією, а під час розгляду справи подав заяву про зміну предмета позову, заявивши про визнання недійсним іншого такого рішення.

Врахувавши що обидва рішення засідання комісії з розгляду актів про порушення Правил користування електричною енергією прийняті за результатами розгляду одного й того ж акта, а позивач як у позовній заяві, так і в заяві про зміну предмета спору вимоги мотивував неправомірністю використання такого акта при нарахуванні, донарахуванні, перерахуванні відповідних сум, Верховний Суд не погодився з висновками судів про наявність підстав для припинення провадження у справі через відсутність предмета спору та відмови у задоволенні заяви позивача про зміну предмета позову, оскільки заява позивача стосувалася виключно зміни предмета позову (не направлена на одночасну зміну предмета та підстав позову).

У справі № 922/404/19 (постанова від 09.07.2020) Верховний Суд, здійснивши аналіз положень ст.ст. 42, 45, 46, 162 ГПК України, вказав, що:

- відповідач за своєю суттю є особою, яка за позовною заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві, тобто між позивачем та відповідачем має існувати правовий зв`язок щодо предмета позову, обумовлений певними господарськими правовідносинами;

- позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача (що кореспондується з висновками Верховного Суду у справі № 916/1764/17);

- під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви;

- об`єднання позовних вимог можливе саме в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду, а не шляхом подання нового самостійного позову з додатковими похідними вимогами після порушення провадження у справі для його спільного розгляду з первісним позовом. Можливість об`єднання декількох позовних вимог шляхом подання заяви про збільшення розміру позовних вимог до вже поданого позову за чинним ГПК України не передбачено.

Водночас у справі № 922/404/19 позивач первісно заявив суду вимоги про розірвання договору відступлення права вимоги, надалі - подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, якою доповнив позов двома вимогами про здійснення тлумачення змісту договору дарування акцій та визнання права власності на акції за цим договором. При цьому позов та заява про збільшення позовних вимог були аргументовані відмінними підставами, а на підтвердження обставин, якими обґрунтовувались вимоги, позивач надав різні докази.

За таких обставин Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про відмову в позові у збільшеній його частині, оскільки вимоги про тлумачення змісту договору дарування акцій заявлені до сторони відповідача, яка не є стороною такого договору; вимоги у збільшеній частині не пов`язані ані з предметом, ані з підставами позову в первісній редакції, а отже, така заява є фактично поданням окремого позову з іншим предметом та підставами, що виключає можливість її розгляду в якості збільшення розміру заявлених позовних вимог; вимоги заяви про збільшення позовних вимог не є похідними від вимог позову в первісній редакції.

У справі № 922/2680/22 розглядалися вимоги ТОВ «Харківгаз Збут» до ТОВ «Харківський автобусний завод», за участю третіх осіб, про стягнення 1 666 398,12 грн вартості спожитого природного газу, які були мотивовані тим, що після спливу строку дії договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 01.01.2021 № 41GP617-48-21 (31.12.2021) відповідач у період з січня до березня 2022 року продовжив споживання природного газу, в результаті чого спожив у загальному 28 015,81 куб. м газу на суму 1 666 398,12 грн, проте надісланих актів приймання-передачі за вказаний період не підписав та його вартість не сплатив, тому наявні підстави для стягнення суми боргу в судовому порядку за приписами ст.ст. 1212, 1213 ЦК України. При цьому, враховуючи позадоговірний характер правовідносин сторін, вартість спожитого природного газу позивач визначив на підставі власних наказів про встановлення цін на природний газ від 28.12.2021, 31.01.2022, 28.02.2022 та 09.03.2022.

Господарський суд Харківської області у рішенні від 24.04.2023, залишеним без змін Східним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 11.07.2023, у задоволенні позову відмовив з підстав обрання позивачем способу захисту, який не відповідає змісту порушеного права, адже в позовній заяві ТОВ «Харківгаз Збут» вимагає стягнення боргу, який виник поза межами укладеного між сторонами договору, тобто внаслідок безпідставного споживання відповідачем природного газу, та посилається на положення ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, тоді як поставка газу відбулася саме згідно з договором від 01.01.2021, який був продовжений на 2022 рік, а отже, поставка газу у спірний період не є позадоговірною, як на цьому наполягає позивач. Водночас суд першої інстанції роз`яснив, що позивач має можливість захистити свої права та інтереси щодо оплати поставленого газу в спірному періоді в межах укладеного сторонами договору.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову та, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги позивача про необхідність застосування принципу «суд знає закони», зазначив, що застосування зазначеного принципу в цій справі призведе до зміни підстав позову, здійснення дослідження та оцінки тих доказів, на які позивач не посилався і на яких своїх вимог не ґрунтував, відповідно, до порушення принципів рівності сторін, змагальності та диспозитивності, адже посилання позивача у відповідній частині стосуються не застосування судом належних норм права, а застосування протилежної його позиції щодо підстави позову - продовження договору замість його припинення та, відповідно, зміни підстав позову з позадоговірних на договірні, що вимагає від суду дослідження та оцінки нових доказів, зокрема, щодо ціни на природний газ - 9,900000100 грн за 1 куб. м, проти чого позивач заперечував, замість більш ніж 50,00 грн за 1 куб. м, які позивач поклав в основу розрахунків заявлених вимог. Також апеляційний суд зазначив, зокрема, що позивач не давав своєї згоди на перерахування обсягів поставленого природного газу за договірною ціною, заперечуючи сам факт продовження договірних відносин.

Верховний Суд у постанові від 03.10.2023 судові рішення залишив без змін, вказавши, зокрема, що посилання позивача в касаційній скарзі на судову практику щодо застосування судами принципу «суд знає закони» не спростовують наведених висновків суду апеляційної інстанції.

Отже, за встановлених обставин у справі:

№ 916/1764/17 - позивач після подачі позову заявив про зміну предмета спору та визнання недійсним іншого рішення комісії з розгляду актів про порушення Правил користування електричною енергією, при цьому підстава позову залишилася незмінною;

№ 922/404/19 - позивач під час розгляду справи подав заяву про збільшення розміру позовних вимог шляхом доповнення позову іншими вимогами, які не залежали від вимог позову в первісній редакції, при цьому підстави позову та заяви про збільшення позовних вимог ґрунтувалися на різних обставинах та доказах;

№ 922/2680/22 - ТОВ «Харківгаз Збут» заперечувало факт продовження договору від 01.01.2021 після закінчення строку його дії 31.12.2021, наполягало на позадоговірному характері правовідносин сторін та споживанні відповідачем природного газу у спірний період поза межами укладеного договору, а матеріально-правовою підставою позову визначило ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, що у сукупності стало причиною для відмови у позові через обрання позивачем невідповідного порушеному праву способу захисту, при цьому за висновками судів застосування ними норм права, які дійсно регулюють правовідносини сторін, враховуючи продовження дії договору на 2022 рік, призвело б до зміни підстав позову з позадоговірних на договірні та вимагало б дослідження інших доказів.

У справі, яка розглядається, ТОВ «Харківгаз Збут» (позивач) звернулося до суду з позовом, який протягом розгляду справи не змінювало шляхом подачі заяви про зміну предмета позову або збільшення розміру позовних вимог.

Підставою позову визначило договір від 01.01.2021, вказавши на його продовження у 2022 році через відсутність заяв сторін про припинення правочину, разом з тим здійснило посилання на накази від 28.12.2021, 31.01.2022, 09.03.2022 з додатками про нові (збільшені) ціни на природний газ, застосування яких при розрахунку суми боргу мотивувало умовами договору та приписами п. 1 ст. 188, абз. 2 підп. 14.1.71-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а предметом позову - матеріально-правову вимогу до відповідача як учасника договірних відносин про стягнення суми боргу за спожитий у січні - березні 2022 року природний газ та нарахованих не неї сум пені, штрафів, 3 % річних та інфляційних втрат. Для обґрунтування матеріально-правової підстави позову послалося, зокрема, на ст. 193 ГК України та ст.ст. 526, 527 ЦК України, які суди застосували під час вирішення спору.

Ураховуючи доводи касаційної скарги відповідача, колегія суддів вказує, що як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі позивач дійсно наполягав на застосуванні наказів від 28.12.2021, 31.01.2022, 09.03.2022 при розрахунку суми боргу, але не як підстави матеріально-правової вимоги, як це було у справі № 922/2680/22, а з огляду на:

- умови пп. 3.1 та 5.6 продовженого на 2022 рік договору від 01.01.2021, згідно з якими, підписуючи договір, споживач підтверджує, що йому надане належне повідомлення про порядок зміни газу протягом дії договору і ніяких інших повідомлень про зміну ціни газу не вимагається; сторони мають інші права та обов`язки, що імперативно встановлені чинними нормативно-правовими актами;

- твердження, що застосування діючої в товаристві ціни фактично на рівні її собівартості є обґрунтованим та справедливим підходом для встановлення звичайних цін на природний газ у конкретний період часу його споживання (у січні - березні 2022 року), враховуючи накази від 28.12.2021, 31.01.2022, 09.03.2022 з додатками, в яких ціни на природний газ визначені на підставі калькуляції ціни товариства згідно з додатками, які містять в собі складові ціни природного газу позивача (його послуги з постачання та затрат на придбання) у спірний період.

Отже, повторно звертаючись до суду з позовом після ухвалення судових рішень у справі № 922/2680/20, позивач врахував висновки судів про договірний характер спірних правовідносин, керувався нормами законодавства, які регулюють саме договірні відносини, не заперечував факту продовження правочину у 2022 році та здійснив посилання на умови договору від 01.01.2021, а накази від 28.12.2021, 31.01.2022, 09.03.2022 про встановлення нових (збільшених) цін на природний газ навів в якості документів, на підставі яких необхідно розраховувати суму боргу, враховуючи умови договору та приписи ПК України.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Отже, апеляційний господарський суд наділений правом самостійно здійснити оцінку та аналіз наявних у матеріалах справи доказів, а також перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Зі змісту оскаржуваної постанови у справі, яка розглядається, вбачається, що висновки апеляційного суду про правомірність здійснення розрахунку суми боргу на підставі продовженого у 2022 році договору від 01.01.2021 відповідно до погодженої у ньому ціни за 1 куб. м природного газу зроблені з огляду на правильність позиції суду першої інстанції в частині, що стосується надання правової оцінки наказам від 28.12.2021, 31.01.2022, 09.03.2022, які є внутрішніми документами позивача і не створюють прав та обов`язків для відповідача, на відміну від договору, чинність якого у спірний період позивач не заперечував ні в позові, ні в апеляційній скарзі.

Відхиливши покликання позивача в апеляційній скарзі на накази від 28.12.2021, 31.01.2022, 09.03.2022 та здійснення розрахунку суми боргу з їх використанням, встановивши обставини чинності у спірний період договору від 01.01.2021, на який позивач посилався як на підставу своїх вимог, апеляційний суд цілком обґрунтовано здійснив розрахунок вартості поставленого у спірний період газу та суми боргу відповідно до узгодженої сторонами у правочині ціни з урахуванням проведених відповідачем оплат, що підтверджуються оборотно-сальдовою відомістю за рахунком № 361 та карткою рахунка № 361.

З огляду на доводи касаційної скарги колегія суддів вказує, що відповідач, викладаючи обставини справи, а також цитуючи апеляційну скаргу позивача та рішення судів попередніх інстанцій, не оскаржує висновків в частині наданої правової оцінки наказам від 28.12.2021, 31.01.2022, 09.03.2022 та здійснених апеляційним судом перерахунків сум боргу, пені, штрафів, 3 % річних та інфляційних втрат з наведенням власних, а не погоджується з висновком апеляційного суду про правомірність розрахунку суми боргу саме відповідно до умов договору, вважаючи що позивач не визначив його як підставу позову, що не підтверджується матеріалами справи та спростовується змістом позовної заяви, вимоги якої ґрунтувалися саме на фактах укладення між сторонами договору від 01.01.2021 та продовження його на 2022 рік.

За таких обставин колегія суддів не вбачає в діях суду апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, пов`язаних зі зміною підстав позову та/або виходом за межі позовних вимог, та, як наслідок, неправильного застосування норм матеріального права та недотримання принципів змагальності й диспозитивності господарського судочинства, оскільки апеляційний суд вирішив спір в межах визначеної позивачем підстави позову, на яку позивач посилався і на якій ґрунтував свої вимоги - договір від 01.01.2021, стягнута сума боргу не перевищує заявленої, а висновки апеляційного суду щодо правомірності розрахунку суми боргу відповідно до умов вказаного договору зроблені за результатами дослідження наказів від 28.12.2021, 31.01.2022, 09.03.2022 та з наданням їм оцінки в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених ст. 269 ГПК України.

Ураховуючи наведене, Суд відхиляє покликання скаржника на постанови Верховного Суду у справах № 916/1764/17, № 922/404/19, № 922/2680/22, висновки у яких щодо застосування відповідних норм процесуального права зроблені з урахуванням інших підстав позову та за істотно відмінних фактичних обставин, які мають юридичне значення та зумовлювали прийняття відповідного рішення, а отже, правовідносини у справі, яка розглядається, та у справах суду касаційної інстанції, наведених скаржником ддя порівняння, не є подібними насамперед за змістовим критерієм.

У п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п.1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою відповідача в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Оскаржуючи судові рішення також з підстави, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач вказав, що наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду відповідно до пп. 1, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України. Разом з тим не зазначив доказів, яких суд апеляційної інстанції не дослідив, та не навів мотивів стосовно ухвалення постанови на підставі недопустимих доказів, тобто таких, які отримані внаслідок порушення закону, відповідно, не зазначив аргументів стосовно порушенням апеляційним судом норм процесуального права саме в контексті ст.ст. 77, 86 цього Кодексу.

До того ж за змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення є не саме собою порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Враховуючи положення п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України та те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилася після відкриття касаційного провадження, доводи відповідача про неповне та неналежне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів є недостатніми і відхиляються судом касаційної інстанції.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач у касаційній скарзі не зазначає.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ТОВ «Харківський автобусний завод».

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувану постанову апеляційного суду в межах доводів касаційної скарги ТОВ «Харківський автобусний завод», дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі в частині підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а в частині підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу - залишення касаційної скарги без задоволення, а отже, залишення ухваленої у справі постанови суду апеляційної інстанції - без змін, у зв`язку з чим судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський автобусний завод» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський автобусний завод» в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 у справі № 922/3210/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя А. А. Ємець

Судді: І. М. Бенедисюк

І. Б. Колос