Ухвала

від 01.04.2025 по справі 904/385/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/385/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Мачульський Г.М., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

представники сторін в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кам`янської міської ради Дніпропетровської області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2024

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2024

у справі № 904/385/24

за позовом Кам`янської міської ради Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНФ"

про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Кам`янська міська рада Дніпропетровської області звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНФ", в якому просила визнати укладеним договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кам`янське, вул. Широка, 351-А, загальною площею 0,1187 га, для розміщення причальної стінки вантажних причалів з будівлею диспетчерської (клієнтурський порт), в редакції, запропонованій позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без укладення відповідного договору користується земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно відповідача, не вчиняє дії щодо реєстрації права користування нею, та, відповідно, не сплачує орендну плату.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2024 (суддя Юзіков С.Г.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2024 (колегія суддів у складі: Чус О.В. - головуючий, Кощеєв І.М., Дармін М.О.), у задоволенні позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що 30.01.2014 за ТОВ "КИ.МОД" зареєстровано право власності на причальну стінку вантажних причалів з будівлею диспетчерської (клієнтурський порт), за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Широка, 351-В.

За твердженням позивача, рішенням Дніпродзержинської міської ради № 1122-56/VІ від 31.10.2014 ТОВ "КИ.МОД" надано в користування на умовах оренди земельну ділянку за адресою вул. Широка, 351-В, загальною площею 0,1187 га для розміщення причальної стінки вантажних причалів з будівлею диспетчерської (клієнтурський порт), КВЦПЗ -11,02.

На підставі зазначеного рішення, 05.01.2015 Дніпродзержинською міською радою (орендодавець) з ТОВ "КИ.МОД" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 13016, за умовами п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове, платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, що знаходиться за адресою: вул. Широка, 351-А, м. Дніпродзержинськ, кадастровий номер 1210400000:03:035:0101, згідно з планом земельної ділянки, що додається.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1187 га для розміщення причальної стінки вантажних причалів з будівлею диспетчерської (клієнтурський порт) (п.2.1. договору).

Договір укладається строком до 31.10.2024 (п. 3.1. договору).

Орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі на рахунок місцевого бюджету у розмірі 3 330,60 грн/рік без ПДВ, яка визначається відповідно до рішення міської ради від 12.07.2013 № 842-38/VI "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Дніпродзержинськ", ст. 288 податкового кодексу України (п. 4.1. договору).

18.02.2015 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено реєстрацію речового права (права оренди земельної ділянки) на підставі договору оренди землі № 13016 від 05.01.2015.

Як свідчать дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 16.09.2020 право власності на об`єкт нерухомого майна - будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Широка, № 351-В, перейшло від ТОВ "КИ.МОД" до ТОВ "ДНФ".

16.06.2023 Кам`янською міською радою прийнято рішення № 1122-35/VII "Про вилучення з користування земельних ділянок у ТОВ "КИ.МОД" та передачі в користування на умовах оренди земельних ділянок ТОВ "ДНФ".

Відповідно до п.п. 1, 2 вказаного рішення, в зв`язку з відчуженням нерухомого майна, у ТОВ "КИ.МОД" вилучено з користування земельні ділянки, в тому числі ділянку з кадастровим номером 1210400000:03:035:0101 та передано її ТОВ "ДНФ" в користування на умовах оренди.

Як зазначає позивач, у визначений рішенням № 1122-35/VII від 16.06.2023 строк відповідач договір з міською радою не уклав, у зв`язку з чим листом №09-08/990 від 28.06.2023 позивач направив на адресу відповідача для узгодження та підписання проект договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1210400000:03:035:0101, який останній не підписав, що і стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, не є підставою для розірвання договору оренди із попереднім власником чи внесення змін до нього, оскільки такий договір припиняється щодо останнього в силу закону, однак діє на тих самих умовах стосовно особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розташоване на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене і, відповідно, у нового власника виникають права та обов`язки попереднього власника нерухомого майна, зокрема з внесення орендної плати за користування земельною ділянкою.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми права в частині автоматичного переходу права користування від попереднього власника нерухомого майна до нового, без необхідності укладення нового договору на підставі рішення міської ради про надання земельної ділянки в користування на умовах оренди.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин висновки, викладені в постанові Верховного Суду у справі № 904/6013/23 та в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин". Крім цього, звертає увагу на справи, які перебувають у Верховному Суді, з аналогічними правовідносинами - № 904/386/24 та № 904/389/24.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.04.2025 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 10.03.2025.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так скаржник в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.10.2024 у справі № 904/6013/23.

Водночас суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у справі № 904/385/24 відхилив доводи позивача про необхідність врахування висновків суду у справі № 904/6013/23, та зазначив, зокрема, що обставини у справах не є подібними. Так, у справі № 904/6013/23 у попереднього власника нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, на момент відчуження майна було відсутнє належним чином оформлене право користування цією ділянкою, на відміну від встановлених обставин у справі № 904/385/24.

Відтак, правовідносини у розглядуваній справі та справі № 904/6013/23 не є подібними.

Що ж до зазначення у касаційній скарзі посилань на інші постанови Верховного Суду, то скаржник не вказує не неврахування судами викладених у них висновків. При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги, а Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу відповідними міркуваннями, яких саме висновків Верховного Суду не було враховано апеляційним господарським судом під час прийняття оскаржуваного рішення та вирішувати чи визначено скаржником посилання на постанови Верховного Суду (Верховного Суду України) в якості підстав касаційного оскарження чи ні, оскільки вказане порушувало б принцип змагальності учасників справи. Водночас у касаційній скарзі позивач чітко зазначає, що апеляційним судом не враховано висновків Верховного Суду, викладених у саме у постанові від 01.10.2024 у справі № 904/6013/23.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").

Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судами постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки ця постанова не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження за виключним випадком, передбаченим п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки такими судовими рішеннями є постанови Верховного Суду.

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів ст. 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 287, 296 ГПК України, Суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Кам`янської міської ради Дніпропетровської області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2024 у справі № 904/385/24 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Мачульський Г.М.

Случ О.В.