Постанова від 02.04.2025 по справі 640/7179/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/7179/20 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Бєлової Л.В.,

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора, Прокуратури Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Чернівецької області №731-к від 31.10.2019 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора та органів прокуратури;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Чернівецької області та органів прокуратури з 22.02.2020;

- визнати протиправною бездіяльність Генерального прокурора, яка полягає у невчиненні необхідних дій щодо винесення наказу про переведення ОСОБА_1 на посаду до іншого органу прокуратури та зобов`язати Генерального прокурора видати наказ про переведення ОСОБА_1 на посаду до іншої прокуратури;

- стягнути з прокуратури Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 22.02.2020 і до ухвалення судового рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

На підставі Закону України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022, справу скеровано до Київського окружного адміністративного суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що Генеральний прокурор, видаючи наказ №66к від 24.05.2019 про припинення повноважень ОСОБА_2 на посаді заступника прокурора Чернівецької області, на якій вона перебувала тимчасово, помилково керувався положеннями п. 1 ч. 2 ст. 41 ЗУ «Про прокуратуру», оскільки вказана норма поширюється лише на тих прокурорів, які призначені на вакантні адміністративні посади (а не на тимчасово вакантні посади) і строк перебування яких на вказаних посадах обмежений приписами ч. 4 ст. 39 ЗУ «Про прокуратуру» (5 років). На переконання позивача, у цьому випадку застосуванню підлягали норми пункту 8 ч. 1 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру», який передбачає підстави звільнення прокурора з посади у зв`язку із неможливістю подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді.

Крім того, апелянт зазначає, що всупереч ч. 1 ст. 59 ЗУ «Про прокуратуру» їй не запропоновано вакантну посаду в органах прокуратури на яку може бути здійснено її переведення.

Отже, на думку позивача, наказ №66к від 24.05.2019 про припинення повноважень позивача на посаді заступника прокурора Чернівецької області винесений із порушенням вимог ЗУ «Про прокуратуру».

Щодо скасування наказу прокурора Чернівецької області №731-к від 31.10.2019 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора та органів прокуратури, апелянт зазначає, що після припинення повноважень позивача на адміністративній посаді заступника прокурора обласної прокуратури (27.05.2019), вона все одно продовжувала перебувати на посаді заступника прокурора обласної прокуратури. Наказу про її переведення на іншу посаду не виносилось, так само як і не виносилось наказу про її звільнення з посади заступника прокурора Чернівецької області в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 37 ЗУ «Про прокуратуру».

Тож, на переконання позивача, у прокурора Чернівецької області не було повноважень приймати рішення (наказ №731-к від 31.10.2019) про звільнення позивача. Таке рішення, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про прокуратуру», мав право приймати лише Генеральний прокурор.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора, прокуратури Чернівецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

У відзивах на апеляційну скаргу Офіс Генерального прокурора та Прокуратура Чернівецької області просять відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Офіс Генерального прокурора у своєму відзиві зазначає, що у Генерального прокурора станом на 24.05.2019 (день закінчення увільнення ОСОБА_3 від виконання обов`язків на період проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України) не було правових підстав для застосування положення ч. 1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» та звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади, визначеної п. 8 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про прокуратуру».

Також, автор відзиву вказує, що до спірних правовідносин не застосовуються положення ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», зокрема п. 8 ч. 1 цієї норми, оскільки рішення Генеральним прокурором про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора органу прокуратури не приймалося і підстав для прийняття такого рішення з огляду на положення ч. 4 ст. 41 цього Закону не було, що свідчить і про незастосовність до спірних правовідносин положень ч. 3 ст. 37, ч. 4 ст. 39, ч. 1 ст. 59 Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, Офіс Генерального прокурора наголошує, що на виконання вимоги ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» прокурором Чернівецької області запропоновано наявні вакантні та тимчасово вакантні посади, однак ОСОБА_1 від них відмовилася. Також, ОСОБА_1 прокурору Чернівецької області подано заяву про надання їй з 31.10.2019 невикористаної відпустки терміном 111 календарних днів з подальшим звільненням в останній день відпустки на підставі ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, на думку Офісу Генерального прокурора, накази Генерального прокурора від 24.05.2019 № 66к та прокурора Чернівецької області від 31.10.2019 № 731к видані на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Також офіс Генерального прокурора стверджує, що ОСОБА_1 не зверталась до Генерального прокурора чи до відповідної Комісії з добору керівного складу органів прокуратури із заявою та одночасним поданням необхідних документів щодо призначення її на адміністративну посаду в Офісі Генерального прокурора, який почав свою роботу з 02.01.2020 на підставі наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351. Комісією з добору керівного складу органів прокуратури рішення про схвалення чи відмову у схваленні призначення ОСОБА_1 на адміністративну посаду не приймалося.

Тому, правових підстав для призначення ОСОБА_1 на адміністративну посаду з 25.09.2019 у Генерального прокурора не було. Отже, вимога про визнання протиправною бездіяльності Генерального прокурора, яка полягала у невчиненні необхідних дій щодо винесення наказу про переведення на посаду до іншого органу прокуратури та зобов`язання Генерального прокурора вчинити такі дії є безпідставною. Крім того, оскільки поточна редакція ч. 4 ст. 39 Закону України «Про прокуратуру» передбачає призначення Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України лише прокурора на адміністративну посаду, передбачену п. п. 2, 3, 6-8, 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про прокуратуру», а ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора та з органів прокуратури з 21.02.2020, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Генерального прокурора винести наказ про переведення її на посаду до іншого органу прокуратури.

Прокуратура Чернівецької області у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що у зв`язку із закінченням проходження спеціальної підготовки та поверненням основного працівника, який обіймав посаду на постійній основі, наказом Генерального прокурора України від 24.05.2019 № 66к повноваження ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Чернівецької області були припинені у зв`язку із закінченням строку перебування на адміністративній посаді на підставі п. 1 ч. 2 ст. 41 Закону. Тому, твердження позивача, що при винесенні зазначеного наказу Генеральний прокурор керувався вимогами п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону, тобто нормами закону, якими регулюється порядок звільнення з адміністративної посади, не відповідають чинному законодавству та обставинам справи.

Прокуратура Чернівецької області наголошує, що, після припинення повноважень на адміністративній посаді заступника прокурора Чернівецької області, ОСОБА_1 , з метою вирішення питання про призначення на іншу посаду, відповідно до вимог ч. 5 ст. 41 Закону прокурором Чернівецької області запропоновано наявні вакантні та тимчасово вакантні посади, у тому числі, в останній день відпустки (21.02.2020), однак остання відмовилась від призначення на жодну із них, що підтверджується її підписом.

У зв`язку з цим, прокуратурою області 21.02.2020 звільнено з посади прокурора ОСОБА_1 за ч. 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру» та проведено з нею остаточний розрахунок. Отже, наказ прокурора Чернівецької області від 31.10.2019 № 731к видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законом.

Наприкінці, Прокуратура Чернівецької області зазначає, що на теперішній час, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Порядок проходження прокурорами атестації, затверджений наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 визначають процедуру проходження атестації прокурорів та слідчих, ставлять їх у рівні умови та дають право вибору, зокрема, щодо написання заяви про намір пройти атестацію.

Призначення на адміністративні посади відбувається шляхом проходження ще одного етапу - співбесіди з кандидатом із метою визначення його професійних та морально-ділових якостей, а також управлінсько-організаторських здібностей, передбаченого Положенням про Комісію з добору керівного складу органів прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора від 15.04.2020 № 190.

Отже, призначення (переведення) позивача на посаду прокурора чи адміністративну посаду оминаючи процедуру атестації, усупереч конституційному принципу рівності громадян надасть їй привілеї перед прокурорами, які вже успішно пройшли атестацію.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2024 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 26 лютого 2025 року.

26 лютого 2025 року судове засідання не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді-доповідача Бєлової Л.В.

Наступне судове засідання призначено на 02 квітня 2025 року.

У судовому засіданні представник Офісу Генерального прокурора заперечила проти доводи апеляційної скарги, просила у її задоволенні відмовити та залишити рішення суду першої інстанції без змін. У своїх поясненнях представник відповідача підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Позивач та представник Прокуратури Чернівецької області в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працює в органах прокуратури з 1995 року.

Наказом Генерального прокурора України від 09.11.2018 № 188-к, відповідно до пункту 3 частини першої статті 9, статті 39, пункту 2 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», призначено старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаду заступника прокурора Чернівецької області на час увільнення ОСОБА_3 у зв`язку з проходженням спеціальної підготовки у Національній школі суддів України з 13 листопада 2018 року, звільнивши її в порядку переведення з посади начальника Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 24.05.2019 № 66-к, відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону України «Про прокуратуру» припинено повноваження старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Чернівецької області, на якій вона перебувала на період проходження ОСОБА_3 спеціальної підготовки у Національній школі суддів України у зв`язку із закінченням строку перебування на адміністративній посаді (пункт 1 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру») з 27 травня 2019 року через повернення на роботу прокурора, який обіймає відповідну посаду на постійній основі.

Наказом прокурора Чернівецької області від 27.05.2019 №310-к ОСОБА_1 надано відпустку терміном на 42 календарних дні з 28.05.2019 по 10.07.2019.

У подальшому, наказом прокурора області №409-к від 24.06.2019 продовжено відпустку з 11.07.2019 по 25.07.2019 та в період з 26.07.2019 по 30.10.2019 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному.

Наказом прокурора Чернівецької області від 31.10.2019 №731 -к, відповідно до пункту 3 частини першої статті 11, частини п`ятої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора та органів прокуратури Чернівецької області з 21 лютого 2020 року. Підстава: заява ОСОБА_1 ; наказ Генерального прокурора України № 66-к від 24.05.2019.

Вважаючи вказаний наказ про звільнення з посади незаконним та протиправним, а також вважаючи протиправну бездіяльність Генерального прокурора, яка полягає у невчиненні необхідних дій щодо винесення наказу про переведення ОСОБА_1 на посаду до іншого органу прокуратури, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив та зазначив, що прокуратурою Чернівецької області, з метою дотримання вимог Закону України «Про прокуратуру», вжито усіх можливих заходів щодо переведення позивача в установленому законом порядку, за її згодою, на одну із вакантних посад в органах прокуратури області, а тому наказ прокурора Чернівецької області від 31.10.2019 № 731к видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, тому підстави для його скасування відсутні.

Також суд першої інстанції вказав, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства України позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Генерального прокурора, яка полягає у невчиненні необхідних дій щодо винесення наказу про переведення її на посаду до іншого органу прокуратури та зобов`язання видати такий наказ, оскільки у законодавстві відсутній обов`язок Генерального прокурора, у такому випадку, переводити прокурора, повноваження якого на адміністративній посаді припинені, на іншу посаду, тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII, в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону № 1697-VII Генеральний прокурор призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 10 Закону № 1697-VII у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура.

Обласну прокуратуру очолює керівник обласної прокуратури, керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, керівник Київської міської прокуратури, який має першого заступника та не більше трьох заступників.

Статтею 11 Закону № 1697-VII передбачено повноваження керівника обласної прокуратури, до яких відноситься, зокрема, призначати на посади та звільняти з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку (п. 3).

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 39 Закону № 1697-VII адміністративними посадами у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах (крім посад, зазначених у частинах другій і третій цієї статті) є посади, в тому числі: заступника керівника регіональної прокуратури.

Частиною 4 статті 39 Закону № 1697-VII передбачено, що призначення прокурора на адміністративну посаду, передбачену пунктами 2, 3, 6-8, 11 частини першої цієї статті, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України, у встановленому законодавством порядку.

Порядок звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення його повноважень на цій посаді встановлено статтею 41 Закону № 1697-VII.

Згідно з частиною 2 цієї статті передбачено, що повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі:

1) закінчення строку перебування на адміністративній посаді;

2) звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора.

Відповідно до частини 4 статті 41 Закону № 1697-VII звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.

При цьому, згідно з частиною 5 статті 41 Закону № 1697-VII після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.

У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.

До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.

Аналіз викладених норм Закону № 1697-VII, чинних станом на час виникнення спірних правовідносин, свідчить про те, що призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад відноситься до компетенції Генерального прокурора. При цьому, повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються у двох випадках, зокрема, в разі закінчення строку перебування на адміністративній посаді.

Водночас, звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на цій посаді не припиняє його повноважень прокурора. В такому випадку, прокурор не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою.

Тобто органом, в якому працював на адміністративній посаді прокурор, пропонуються виключно вакантні посади безвідносно до їх рівнозначності раніше займаній посаді та/або об`єму виконуваної на ній роботи.

Те саме стосується випадку з переводом до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня в разі відсутності вакантних посад у цьому ж органі прокуратури, в якому прокурора звільнено з адміністративної посади. У такому випадку, Законом додатково вимагається лише письмова згода прокурора, що очевидно зроблено законодавцем з метою дотримання прав прокурора.

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Генерального прокурора, яка полягає у невчиненні необхідних дій щодо винесення наказу про переведення її на посаду до іншого органу прокуратури та зобов`язання видати такий наказ, колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції достовірно встановив, що наказом Генерального прокурора України Ю. Луценко від 09.11.2018 № 188к ОСОБА_1 з 13.11.2018 призначено на посаду заступника прокурора Чернівецької області на період проходження ОСОБА_3 , який обіймає відповідну посаду на постійній основі, спеціальної підготовки у Національній школі суддів України.

У зв`язку із поверненням на роботу прокурора ОСОБА_3 , Генеральним прокурором України видано наказ від 24.05.2019 № 66-к про припинення повноважень ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Чернівецької області відповідно до пункту 1 частини другої статті 41 Закону № 1697-VII. Тобто, припинено повноваження у зв`язку із закінченням строку перебування на адміністративній посаді.

Наказом прокурора Чернівецької області від 27.05.2019 № 310-к ОСОБА_1 надано відпустку терміном на 42 календарних дні з 28.05.2019 по 10.07.2019.

У подальшому, наказом прокурора області від 24.06.2019 № 409-к продовжено відпустку з 11.07.2019 по 25.07.2019 та в період з 26.07.2019 по 30.10.2019 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному.

Наказом прокурора Чернівецької області від 31.10.2019 № 731-к відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 11, ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора та органів прокуратури Чернівецької області з 21.02.2020. Підстава: заява ОСОБА_1 ; наказ Генерального прокурора від 24.05.2019 № 66-к.

Щодо доводів апелянта про те, що Генеральний прокурор безпідставно не застосував під час звільнення позивача положення пункту 8 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», який передбачає підстави звільнення прокурора з посади у зв`язку із неможливістю подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» визначено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді.

Відповідно до п. п. 1-2 ч. 2 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» особами, які в установленому цим Законом порядку приймають рішення про звільнення прокурора з посади, є Генеральний прокурор - щодо прокурорів Генеральної прокуратури України, керівник регіональної прокуратури - щодо прокурорів відповідної регіональної прокуратури та прокурорів місцевих прокуратур, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної регіональної прокуратури.

Разом із тим, ст. 39 Закону України «Про прокуратуру» урегульовано порядок призначення прокурора на адміністративну посаду.

Відповідно до п. 8 ч. 1 цієї норми адміністративною посадою у регіональних прокуратурах є посада заступника керівника регіональної прокуратури.

Призначення прокурора на адміністративну посаду, передбачену п. п. 2, 3, 6-8, 11 ч. 1 цієї статті, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України.

Статтею 41 Закону України «Про прокуратуру» визначено вичерпний перелік підстав для звільнення прокурора з адміністративної посади та припинення повноважень на адміністративній посаді.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої п. п. 2, 3, 6-8, 11 ч. 1 ст. 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України з таких підстав:

1) подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням;

2) переведення на посаду до іншого органу прокуратури (крім адміністративної посади, передбаченої п. п. 1-3 ч. 3 ст. 39 цього Закону);

3) неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов`язків, установлених для відповідної адміністративної посади;

4) наявність заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

За обставинами справи, у Генерального прокурора станом на 24.05.2019 (день закінчення увільнення ОСОБА_3 від виконання обов`язків на період проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України) не було правових підстав для застосування положення ч. 1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» та звільнення ОСОБА_1 з адміністративної посади, визначеної п. 8 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про прокуратуру».

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що Генеральний прокурор під час припинення повноважень помилково керувався положеннями п. 1 ч. 2 ст. 41 ЗУ «Про прокуратуру», оскільки вказана норма поширюється лише на тих прокурорів, які призначені на вакантні адміністративні посади (а не на тимчасово вакантні посади), та що у цьому випадку застосуванню підлягали норми пункту 8 ч. 1 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру», який передбачає підстави звільнення прокурора з посади у зв`язку із неможливістю подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді.

У цьому випадку до спірних правовідносин не застосовуються положення п. 8 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», адже рішення Генеральним прокурором про звільнення ОСОБА_1 саме з посади прокурора органу прокуратури не приймалося.

При цьому, за обставинами справи у Генерального прокурора були відсутні підстави для прийняття рішення про звільнення позивача на підставі положень ч. 4 ст. 41 цього Закону.

Крім того, у змісті наказів Генерального прокурора від 09.11.2018 № 188к (про призначення на посаду заступника прокурора області) та від 24.05.2019 № 66-к (про припинення повноважень) відсутнє посилання на призначення позивача на тимчасово вакантну посаду заступника прокурора області - адміністративну посаду.

Щодо доводів апелянта про те, що Генеральний прокурор безпідставно не застосував під час звільнення позивача положення пункту частини 1 статті 59 Закону України «Про прокуратуру», то колегія суддів їх відхиляє з огляду на наступне.

Згідно з положеннями статті 59 Закону України «Про прокуратуру» прокурор, який обіймає тимчасово вакантну посаду, у разі повернення на роботу прокурора, який обіймає відповідну посаду на постійній основі, звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, якщо:

1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п`ятнадцяти днів;

2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення;

3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

Отже, вказана норма регулює питання звільнення прокурора з посади в разі неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді.

Однак, Генеральний прокурор не приймав рішення про звільнення ОСОБА_1 саме з посади прокурора органу прокуратури. У цьому випадку Генеральний прокурор припинив повноваження позивача як прокурора на адміністративній посаді.

Також суд першої інстанції правильно встановив, що після припинення повноважень на адміністративній посаді заступника прокурора Чернівецької області ОСОБА_1 продовжувала перебувати у трудових правовідносинах з прокуратурою Чернівецької області, оскільки наказом Генерального прокурора від 09.11.2018 № 188к її було звільнено з адміністративної посади начальника Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру».

Тобто, на підставі наказу Генерального прокурора від 09.11.2018 № 188к ОСОБА_1 набула статусу прокурора регіональної прокуратури, яка обіймала адміністративну посаду у цьому органі.

Отже, відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор не був зобов`язаний вирішувати питання щодо її переведення на іншу посаду, оскільки таке питання належало до компетенції прокуратури Чернівецької області.

Необхідно враховувати, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019 (далі - Закон № 113-ІХ) запроваджено реформування системи органів прокуратури. Законом № 113-ІХ внесено зміни до ст. 7 Закону України «Про прокуратуру», яка визначає систему прокуратури України та яку становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура, а також внесено зміни до ч. 1 ст. 14 цього Закону, згідно з якою загальна чисельність працівників органів прокуратури становить не більше 15000 осіб, зокрема загальна чисельність прокурорів становить не більше 10000 осіб.

За приписами п. 7 розділу II Закону № 113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктом 10 розділу II Закону № 113-IX, передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.

На виконання цих приписів, ОСОБА_4 11.10.2019 подано на ім`я Генерального прокурора заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що оскільки ОСОБА_1 30.10.2019 подала заяву про звільнення її з посади прокурора та з органів прокуратури на підставі п. 5 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» та наказом прокурора Чернівецької області від 31.10.2019 № 731-к її звільнено з посади прокурора та з органів прокуратури, підстави для проходження нею атестації, яку для прокурорів регіональних прокуратур розпочато з 02.03.2020, та, відповідно, призначення її на посаду прокурора в обласній прокуратурі, не було.

Разом із тим, з 25.09.2019 відповідно до абз. 4 п. 2 розділу ІІ Закону № 113-ІХ зупинено дію абз. 1 ч. 4 ст. 39 Закону України «Про прокуратуру» до 01.09.2021, відповідно до якої призначення прокурора на адміністративну посаду, передбачену п. п. 2, 3, 6-8, 11 ч. 1 цієї статті, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України.

Натомість, на цей період введено особливий порядок переведення прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур до іншого органу прокуратури, а також порядок призначення таких прокурорів та інших осіб на адміністративні посади.

Відповідно до пп. 5 п. 22 розділу ІІ Закону № 113-ІХ прокурор Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури може бути переведений за його згодою до іншого органу прокуратури, у тому числі вищого рівня, на вакантну або тимчасово вакантну посаду. Переведення до органу прокуратури вищого рівня здійснюється за результатами добору у порядку, затвердженому Генеральним прокурором. Умовою участі прокурора у доборі є подання ним заяви про переведення, а також наявність відповідного стажу,

передбаченого ч. ч. 2, 3 ст. 27 Закону України «Про прокуратуру».

Однак, оскільки ОСОБА_1 не проходила атестацію та не була призначена на посаду прокурора саме обласної (реформованої) прокуратури, положення цього пункту до неї не могло застосовуватися з 25.09.2019 (дата набрання чинності змін, внесені до Закону України «Про прокуратуру») до дня її звільнення.

Підсумовуючи викладене, правові підстави для призначення ОСОБА_1 на адміністративну посаду з 25.09.2019 у Генерального прокурора були відсутні.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Генерального прокурора, яка полягала у невчиненні необхідних дій щодо винесення наказу про переведення на посаду до іншого органу прокуратури та зобов`язання Генерального прокурора вчинити такі дії є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу прокурора Чернівецької області №731-к від 31.10.2019 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора та органів прокуратури, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначалось, після припинення повноважень на адміністративній посаді заступника прокурора Чернівецької області ОСОБА_1 продовжувала перебувати у трудових правовідносинах з прокуратурою Чернівецької області.

На виконання частини 5 статті 41 Закону № 1697-VII листом від 27.05.2019 №11-79вн-19 прокуратурою Чернівецької області запропоновано позивачу вакантні посади:

прокурор відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури області, на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника;

прокурор відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області, на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника;

прокурор Кіцманської місцевої прокуратури;

прокурор Сторожинецької місцевої прокуратури;

прокурор Кельменецької місцевої прокуратури на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника;

прокурор Чернівецької місцевої прокуратури, на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника (6 посад);

Отже, прокуратурою Чернівецької області відповідно до вимог чинного законодавства України та у передбачений законом строк, запропоновано позивачу наявні вакантні та тимчасово вакантні посади у прокуратурі Чернівецької області.

Однак, ОСОБА_1 відмовилась від призначення на жодну із запропонованих посад, що підтверджується її розпискою та підписом.

Після цього, за заявою ОСОБА_1 наказом прокурора Чернівецької області від 27.05.2019 №310-к їй надано відпустку терміном на 42 календарних дні з 28 травня по 10 липня 2019 року, а наказом від 24.06.2019 №409-к - продовжено відпустку терміном на 15 календарних дні з 11 липня по 25 липня 2019 року.

Також, позивач перебувала на лікарняному в період з 07.06.2019 по 21.06.2019 (листок непрацездатності серії АДХ №646380), з 26.07.2019 по 30.10.2019 (листки непрацездатності серії АДХ №647312, серії АДХ №647484, серії АДЧ №336939, серії АДР №924614).

У подальшому, відповідно до заяви від 30.10.2019 ОСОБА_1 просила надати їй невикористану відпустку терміном на 111 календарних днів з 31 жовтня 2019 року з подальшим звільненням в останній день відпустки відповідно до частини 5 статті 41 Закону № 1697-VII.

Отже, з огляду на встановлені обставини, позивач не виявила бажання щодо продовження служби, не обрала запропоновану посаду, більше того, у власноручно написаній заяві просила звільнити її в останній день відпустки відповідно до частини 5 статті 41 Закону № 1697-VII.

У зв`язку з чим, на підставі вказаної заяви позивача та наказу Генерального прокурора від 24.05.2019 №66к про припинення повноважень позивача на адміністративній посаді, оскаржуваним наказом прокурора Чернівецької області від 31.10.2019 № 731к ОСОБА_1 надано невикористану відпустку з подальшим звільненням з посади та органів прокуратури на підставі частини 5 статті 41 Закону № 1697-VII, з 21 лютого 2020 року.

В той же день, листом від 31.10.2019 №11-602 вих-19 прокуратурою Чернівецької області в черговий раз запропоновано позивачу вакантну посаду - прокурор відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Чернівецької області на період відпустки по вагітності та пологах основного працівника.

Крім того, в останній день відпустки прокурором Чернівецької області в черговий раз запропоновано ОСОБА_1 вакантні посади листом від 21.02.2020 за №36вн-20, однак остання відмовилась від призначення на жодну із запропонованих посад, що підтверджується її підписом.

Отже, прокуратурою Чернівецької області з метою дотримання вимог Закону України «Про прокуратуру» вжито усіх можливих заходів щодо переведення позивача в установленому законом порядку, за її згодою, на одну із вакантних посад в органах прокуратури області, а тому наказ прокурора Чернівецької області від 31.10.2019 № 731к видано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачених чинним законодавством, відтак підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 04.04.2025.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна