Рішення

від 07.04.2025 по справі 523/11280/23

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/11280/23

Провадження №2/523/1258/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2025 р. м.Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Далеко К.О.,

за участю секретаря судового засідання - Дмітрієвої В.С.,

представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сушко Володимира Михайловича,

представника відповідача КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» - Білоус Лариси Петрівни,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 адвоката Старостіна Сергія Олексійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 м. Одеси, у загальному позовному провадженні, цивільну справу № 523/11280/23 за позовом ОСОБА_1 до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Одеської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення виконкому, визнання свідоцтва права особистої власності на будинок недійсним,

В С Т А Н О В И В:

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.

Доводи позову.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Пересипської (Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради, Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Одеської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення виконкому, визнання свідоцтва права особистої власності на будинок недійсним, яким просив:

- поновити строк звернення до суду із позовною заявою;

- визнати незаконним та скасувати висновок Одеського міжміського бюро технічної інвентаризації управління комунального господарства виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів (правонаступник КП«БТІ ОМР») від 24.10.197 року про реєстрацію житлового будинку АДРЕСА_1 щодо розгляду у адміністративному порядку про визнання права власності цього будинку за померлим громадянином ОСОБА_4 , та вводу у спадщину за нею ОСОБА_5 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси від 20.02.1980 року за № 102/1 про затвердження прийомки в експлуатацію та оформлення права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на померлого ОСОБА_4 ;

- визнати свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок від 20.03.1980 року за адресою: АДРЕСА_1 , яке видане житлове - комунальним відділом виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси на ім`я ОСОБА_4 , за рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси від 20.02.1980 року за № 102/1 недійсним.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер прадід позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті залишився житловий будинок АДРЕСА_1 , який розташований на земельний ділянці розміром 1089 кв. м. В цьому будинку проживала його родина, доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зі своїми дітьми: ОСОБА_3 , 1956 року народження та на той час неповнолітньою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . На даний будинок не було оформлено правовстановлюючих документів на право власності, у зв`язку із тим що він з збудованими самовільно будівлями не був прийнятий в експлуатацію виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих, та не зареєстрований в реєстровій книзі населеного пункту за місцем знаходження, відповідно встановленого порядку за життя прадіда.

За заявою доньки померлого, бабусі позивача ОСОБА_5 Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації управління комунального господарства виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів, правонаступник - Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, 24.10.1979 року був складений висновок про реєстрацію житлового будинку АДРЕСА_1 щодо розгляду у адміністративному порядку про визнання права власності цього будинку на померлого громадянина та введення у спадщину за нею.

На підставі вказаного висновку рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси за № 102/1 від 20.02.1980 року, в порушення ст. 49 Закону УРСР № 533-ХІІ "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", ст. 9 Цивільного Кодексу в редакції 1963 року, не вважаючи що у даному будинку мешкала гр. ОСОБА_5 зі своєю родиною чотири чоловіка, без її згоди та інших мешканців, які були прописані у даному домоволодінні АДРЕСА_1 , будинку, розміром 13,5X6, який складає з 2-х жилих кімнат загальною площею 40,8 кв. м, кухні та коридору, а також з надвірних будівель сараїв літ. «Б» та «В», гаража літ. «Е», погребу літ. «Д» та душа літ. «З» було залишено на праві власності за померлим гр. ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 посадовими особами житлово - комунального відділу виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Одеси на вже померлого ОСОБА_4 , в порушення ст. 9 ЦК України (в редакції 1963 року) було видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, а потім 25.03.1980 року незаконно зареєстровано в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації у реєстрової книги під реєстровим № 18155 на арк. 216 книга 2 доп.

Про даний факт та незаконну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на громадянина ОСОБА_4 позивачу стало випадково відомо у травні 2022 року від його матері ОСОБА_2 (дівоче прізвище ОСОБА_7 ).

Правонаступником виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси на теперішній час відповідно рішення виконкому Одеської міської ради № 377 від 18.06.2003 року є Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради.

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

При реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 , за померлим не були прийняти до уваги, п. 4 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затвердженої Міністерством Комунального господарства Української PCP від 31.01.66 р., яка діяла на той час, та встановлювала, що «Реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності.

Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих. Згідно із п. 7 вказаної Інструкції, «Реєстрація проводиться на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів) згідно з додатком № 1. До реєстрації повинні бути подані оригінали правовстановлюючих документів та копії з них, засвідчені у встановленому законом порядку, які залишаються в справах бюро технічної інвентаризації».

Всупереч п.п.12,13 Інструкції, акт та висновок про реєстрацію житлового будинку був зроблений не на заявника - дочку померлого - ОСОБА_5 , а на вже померлого ОСОБА_4 , що-сприяло незаконної видачі свідоцтва про право особистої власності на людину, якої вже не було в живих.

Розділом III Інструкції був визначений, порядок оформлення права власності на будинок або домоволодіння при відсутності правовстановлюючих документів, який не був дотриманий посадовими особами виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Одеси та його житлово - комунальним відділом, а також Одеським міським бюро технічної інвентаризації управління комунального господарства виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів УРСР.

Отже, зі смертю ОСОБА_4 його правоздатність припинена, тому дії ОСОБА_3 щодо видачі на його ім`я правовстановлюючих документів на нерухоме майно, як і реєстрація такого права, були неправомірними.

Таким чином, внаслідок протиправних дій, а саме, незаконного прийняття посадовими особами виконкому Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси рішення за заявою ОСОБА_3 щодо прийомки в експлуатацію та оформлення права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на раніше померлого ОСОБА_4 та протиправних дій посадових осіб ОМБТІ щодо реєстрації права власності на вказаний об`єкт, порушили права позивача на власність та приватизацію земельної ділянки, передбачені ст. 41 Конституції України.

Позивач зазначає, що проживав у даному будинку з дня свого народження 1986 року зі своєю матір`ю ОСОБА_6 , зареєстрований за вказаною адресою, оплачував комунальні платежі та земельний податок, здійснював благоустрій, ремонт та обладнання житла, облаштував території земельної ділянки за свої кошти, а тому має право на свою частку вказаного домоволодіння.

Таким чином, позивач вважає, що Свідоцтво про право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 від 20.03.1980 року, яке видане на ім`я ОСОБА_4 підлягає скасуванню, так само як і реєстрація права власності за померлим.

Доводи відзиву на позов відповідача КП «БТІ ОМР».

21.10.2021 року представником відповідача КП « БТІ ОМР» - Швець Н. подано відзив на позовну заяву, яким заперечено проти позовних вимог, представник вважає їхнеобґрунтованими табезпідставними зогляду нанаступне.

Правовідносини, що склались з приводу складання Висновку ОМБТІ на той час регулювались Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затвердженої Міністерством Комунального господарства Української PCP від 31.01.1966 (далі - Інструкція), Розділом Ш Інструкції був визначений порядок оформлення права власності будинок або домоволодіння при відсутності правовстановлюючих документів. Зазначеними положеннями Інструкції до повноважень БТІ входило лише оглянути нерухоме майно та перевірити інформацію щодо власника нерухомого майна. На виконання вимог інструкції ОМБТІ (нині - КП «БТІ» ОМР) було складено Висновок, який лише засвідчував факт будівництва житлового будинку ОСОБА_4 та відсутність правовстановлюючих документів на будинок який не підтверджує право власності на житловий будинок та, відповідно, не заміняє собою свідоцтво про право власності чи інший правовстановлюючий документ, не дає право володіти, користуватись чи розпоряджатись нерухомістю. А тому даний висновок не може бути визнаними недійсним.

Окрім того, залишається не зрозумілим яким чином Висновок ОМБТІ, складений у 1979 році порушує права позивача ОСОБА_1 , 1986 року народження, у тому числі право власності на спірний будинок, який на час складання Висновку ОМБТІ ще не народився і не міг бути ймовірним власником спірного будинку. Факт відсутності порушення прав третіх осіб під час оформлення права власності на спірний будинок підтверджується і судовими рішеннями, шо набрали законної сили, у справах 1527/20019/12, 523/5184/14, 523/1352/15-ц які були розглянуті Суворовським районним судом м.Одеси.

Окрім того, позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки був обізнаний щодо наявності оспорюваного висновку ОМБТІ з 2012 року під час розгляду Суворовським районним судом м. Одеси справи № 1527/20019/12.

Позивачем не підтверджено та не доведено належними та допустимими доказами факт незаконності висновку та те що він порушує його права.

Доводи відзиву на позов відповідача Пересипської районної адміністрації ОМР.

02.10.2023 року представником відповідача Пересипської районної адміністрації ОМР - Гарган С.Ю. подано відзив на позовну заяву, яким заперечено проти позовних вимог, представник вважає їх необгрунтованими та безпідставними з огляду на те, що у провадженні Суворовського районного суду м. Одеси на розгляду перебувало декілька справ у тому числі і з приводу визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок від 20.03.1980 року за адресою: АДРЕСА_1 , яке видане житлове - комунальним відділом виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси на ім`я ОСОБА_4 недійсним. У задоволенні вказаних вимог рішенням суду було відмовлено. Судові рішення набрали законної сили.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_3 , датою прийняття рішення про державну реєстрацію є 11.09.2012 р. Підставою для реєстраціє є свідоцтво про прийняття спадщини за заповітом складений ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_3 .

Вказаний заповіт позивачем в судовому засіданні не оскаржувався.

Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради вважає, що рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси від 20.02.1980 р. №102/14 про затвердження прийомки в експлуатацію та оформлення права власності на домоволодіння за адресою : АДРЕСА_1 на померлого ОСОБА_4 та свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок від 20.03.1980 р., яке видане житлове комунальним відділом виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси на ім`я ОСОБА_4 , є законним та обґрунтованим, а підстав для скасування рішення та свідоцтва про право власність відсутні.

Окрім того, позивач пропустив строк звернення до суду із даним позовом, оскільки був обізнаний щодо наявності оспорюваного висновку ОМБТІ з 2012 року під час розгляду Суворовським районним судом м. Одеси справи № 1527/20019/12, що є підставою для відмови у позові.

Доводи відповіді на відзив позивача.

01.02.2024 року позивачем було надано відповідь на відзив Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради в якій позивач зазначив, що предметом позовних вимог по даної справі 523/11280/23 є визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси за № 102/1 від 20.02.1980 року про затвердження прийомки в експлуатацію та оформлення права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на померлого ОСОБА_4 , а ні позовні вимоги про визнання свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом померлого ОСОБА_4 , зареєстрованого на ОСОБА_3 - недійсними та визнання права власності на частку домоволодіння, як вказує відповідач.

В даній позовній заяві йдеться про незаконне оформлення права власності органами влади та місцевого самоврядування за вже померлим дідом ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .

Діюча на той час Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, яка була затверджена заступником Міністра комунального господарства Української PCP В. Романовим від 31 січня 1966 р. та погоджена заступником Голови Верховного суду Української PCPР Сіденко від 15 січня 1966 р. в своєму пункті 1 визначала порядок реєстрації будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, проведення цього було покладено на бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих.

Пункт 4 цієї ж Інструкції чітко визначав, що реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності.

Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.

При цьому п. 10 вказувалося, що при відсутності правовстановлюючих документів, які зазначені в цій інструкції (додаток N 1), зацікавлена юридична або фізична особа (установа, підприємство, організація, громадянин, колгоспний двір) повинен був подати до виконкому місцевої Ради депутатів трудящих заяву про оформлення права власності на будинок або домоволодіння і видачу свідоцтва про це. Тобто фізична особа - заявник особисто повинен був вказати необхідні данні у своєї заяві відповідному органу, оскільки на той час будівля визнавалася за ОСОБА_4 , то ця особа повинна була надавати необхідні данні та документи, але згідно свідоцтва про смерть, його не було у живих. Частиною 2 ст. 9 Цивільного Кодексу України 1963 року, ч. 4 ст. 25 Цивільного Кодексу України 2003 року передбачено, що в момент смерті фізичної особи її цивільна правоздатність припиняється.

Право на подачу аналогічної заяви у даному будинку мала крім ОСОБА_3 і його мати гр. ОСОБА_5 , яка мешкала зі своєю родиною у складі чотирьох чоловік, тому вказана заява була подана без згоди інших мешканців, які були прописані у даному домоволодінні.

Однак, як вбачається з інвентаризаційної справі за заявою доньки померлого, матері ОСОБА_2 - ОСОБА_5 ОМБТІ був складений 24.10.1979 року висновок про реєстрацію житлового будинку АДРЕСА_1 щодо розгляду у адміністративному порядку про визнання права власності цього будинку на померлого громадянина та вводу у спадщину за ОСОБА_5 ..

Всупереч п.п. 12,13 даної інструкції акт та висновок про реєстрацію житлового будинку був зроблений не на посереднього заявника - дочку померлого ОСОБА_5 , а на вже померлого ОСОБА_4 , що сприяло незаконної видачі свідоцтва про право особистої власності іншої особі.

Будинок АДРЕСА_1 не був належним зареєстрований, поставлений на облік місцевими органами влади, а при житті ОСОБА_4 був такий ж користувач будинку, як і інші мешканці цього будинку, тому не мав на нього права власності.

Зі смертю гр. ОСОБА_4 його правоздатність була припинена, тому видача на його ім`я правовстановлюючих документів на нерухоме майно як і реєстрація такого права від 25.03.1980 року були неправомірними.

Свідоцтво на право спадкування за заповітом було видано ОСОБА_3 19.06.1980р. державним нотаріусом Дев`ятою Одеської державною нотаріальною конторою у реєстрі №2287 на підставі якого 11.09.2012 року їм було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , про що ОСОБА_2 не було відомо, оскільки на той час вона була неповнолітня і про дані документи не мала ніякої інформації до грудня 2013 року, а в квітні 2014 року їй стало випадково відомо з архівних документів під час ознайомлення в суді про рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси за № 102/1 від 20.02.1980 року прийнятого з суттєвими порушеннями законодавства та нормативних документів. Йому як позивачу також про цей факт стало відомо тільки у 2022 році від своєї матері ОСОБА_2 .

Твердження відповідача, щодо оскарження заповіту є також невірним, оскільки основне питання є визнання незаконним та скасування висновку Одеського міжміського бюро технічної інвентаризації управління комунального господарства виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 24.10.1979 року про реєстрацію житлового будинку АДРЕСА_1 щодо розгляду у адміністративному порядку про визнання права власності цього будинку за померлим громадянином ОСОБА_4 та вводу у спадщину за ОСОБА_5 та скасування рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси від 20.02.1980 року за № 102/1 про затвердження прийомки в експлуатацію та оформлення права власності на домоволодіння на померлого ОСОБА_4 .

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.

Ухвалою судді від 20.07.2023 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.03.2024 року за клопотанням представника позивача було витребувано з КП «ОМБТІ та РОН» належним чином завірену копію інвентаризаційної та реєстраційної справи житлового будинку АДРЕСА_1 , розташованого на земельний ділянці розміром 1089 кв.м., право власності якого було зареєстровано на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з Департаменту Архівної справи та діловодства, належним чином завірену копію - рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси за № 102/1 від 20.02.1980 року та документи на підставі яких було визнано право власності за померлим ОСОБА_4 після його смерті.

Ухвалою суду від 17.06.2024 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті.

ІІІ. Позиції сторін.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвоката Сушко В.М. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеним у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача Пересипської районної адміністрації ОМР, у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник КП«Одеське міськебюро технічноїінвентаризації тареєстрації об`єктівнерухомості» у судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позов.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 адвокат Старостін С.О. у судовому засіданні підтримав заявлений позов у повному обсязі, просив його задовольнити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Виконавчого комітету ОМР у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.

Вивчивши обставини справи, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши представлені докази за своїм внутрішнім переконанням, заслухавши представника позивача,суд дійшов висновків про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , його батьками являються: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

ОСОБА_10 є онукою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Також онуком ОСОБА_4 є і ОСОБА_3 , який виступає третьою особою по даній справі.

Батьками ОСОБА_10 та ОСОБА_3 є ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

ОСОБА_12 є донькою померлого ОСОБА_4 та бабусею позивача ОСОБА_1 .

ОСОБА_5 , що є бабусею позивача, померла ІНФОРМАЦІЯ_8 .

11 березня 1976 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким все своє майно на випадок смерті заповів ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

12 вересня 1979 року ОСОБА_3 звернувся до Ленінського райвиконкому

м. Одеси з заявою про визнання права власності на залишений йому спадок від діда ОСОБА_4 з 20 листопада 1978 року на підставі заповіту.

24 жовтня 1979 року Одеським МБТІ було складено акт та висновок за змістом яких, зі слів ОСОБА_5 , доньки померлого, було встановлено, що батько збудував будинок в 1938 році, проживав в ньому з сім`єю, зокрема дочкою ОСОБА_5 , документи не збереглися, в 1978 році батько помер, інших претендентів на будинок немає, у зв`язку із чим дійшли висновку, що підлягає розгляду в адміністративному порядку питання про визнання права власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , з подальшим оформленням ОСОБА_5 спадкових прав на нього.

Згідно з довідкою (виписка з домової книги про склад сім`ї та прописку), в будинку були зареєстровані ОСОБА_5 , син ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , чоловік ОСОБА_13 .

Згідно з рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 20 лютого 1980 року № 102/1, за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 було залишено ОСОБА_4 (помер) домобудівлю АДРЕСА_1 , яка складається із двох кімнат загальною площею 40,8 кв. м, кухні і коридору, а також із надвірних будівель сараїв літ. «Б» і «В» плану, гаражу літ. «Е» , льох літ «Д» і душ літ. «З» з оформлення права власності.

На виконання вказаного рішення 20 березня 1980 року житлово-комунальним відділом виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Одеси на ім`я ОСОБА_4 було видано свідоцтво на право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в ОМБТІ 25 березня 1980 року.

19 червня 1980 року за заявою ОСОБА_3 . Дев`ятою одеською державною нотаріальною конторою відкрита спадкова справа №88 після смерті ОСОБА_4 та видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності на будинок ОСОБА_3 зареєстрував 11 вересня 2012 року.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2014 року,залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 січня 2015 року,у справі №523/5184/14 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Четверта одеська державна нотаріальна контора, про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, визнання заповіту, свідоцтва про право на спадщину частково недійсними, визнання права на спадщину. Підставою заявлених вимог були посилання на неповнолітній вік позивач на час смерті діда та її право на обов`язкову частку у спадщині. При розгляді справи судом встановлено обізнаність з 1980 р. позивача про наявність заповіту, а також про те, що вона не знаходилася на утриманні діда. Вказане рішення набрало законної сили 27.01.2015 р.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 червня 2015 року, у справі №1527/20019/12, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 до ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання права користування та проживання, усунення перешкод у користуванні приміщенням будинку.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2022 рокута постановою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 523/1352/15-ц, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради про визнання недійсними свідоцтва на право власності на житловий будинок та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на 1/2 частку житлового будинку.

При цьому, Верховний Суд встановив, що спірний житловий будинок був збудований дідом сторін ОСОБА_4 у 1938 році, а після його смерті успадкований онуком ОСОБА_4 та сином ОСОБА_5 відповідачем ОСОБА_3 у 1980 році на підставі заповіту, складеного ОСОБА_4 за його життя, з огляду на відсутність доказів оспорення ОСОБА_5 (як єдиною спадкоємицею за законом після смерті її батька ОСОБА_4 та особою, яка зверталась до органів державної влади з проханням здійснити реєстрацію права власності на спірний будинок, у зв`язку із втратою документів на нього) факту реєстрації права власності на спірний будинок за її батьком з наступним оформленням спадкових прав за її сином ОСОБА_3 , суди попередніх інстанцій дійшли загалом правильного висновку про недоведеність позивачкою факту порушення її прав у зв`язку з оформленням права власності на спірний будинок за ОСОБА_4 та входженням цього майна до складу спадщини, відкритої після його смерті.

Права позивачки ОСОБА_2 на спірний будинок є похідними від прав її матері ОСОБА_5 , що підтверджується також змістом позовних вимог ОСОБА_2 . При цьому колегія суддів урахувала, що з 1980 року (первинна реєстрація права власності на спірний будинок та реєстрація права власності відповідача як спадкоємця за заповітом) та до своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) ОСОБА_5 не здійснювала жодних дій щодо захисту своїх прав на спірний житловий будинок.

Відповідно до копії домової книги та копії паспорту громадянина України, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує, що він проживав за вказаною адресою: АДРЕСА_1 , оплачував комунальні платежі та земельний податок, здійснював благоустрій, ремонт та обладнання житла за свої кошти, побудував гараж, йому створюють перешкоди у користуванні житлом, в цьому він вбачає порушення своїх прав.

Відповідно достатті 55 Конституції Україникожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізуючи передбаченестаттею 55 Конституції України,статтею 15 ЦПК Україниправо на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений.Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі№ 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, щопідставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу.Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявленняпро її порушене право та/або охоронюваний інтереста спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивачає самостійною, достатньою підставою для відмови у позові(така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі№ 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Поряд з цим у постановах Верховного Суду також відзначено,що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки та перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту таправової оцінки по суті спору, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові(аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі№ 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).

З огляду на викладене, первісній правовій оцінці судом по даній справі підлягає не відповідність рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси від 20.02.1980 року за № 102/1 та свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 20.03.1980 року за адресою: АДРЕСА_1 , яке видане житлово - комунальним відділом виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів міста Одеси положенням чинного законодавства, а наявність порушених прав та законних інтересів позивача ОСОБА_1 наведеними документами.

Таке правозастосування узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними зокрема в постанові від 29 серпня 2023 року по cправі №910/5958/20, які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України, враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Суд констатує, що можливе право власності позивача ОСОБА_1 на спірний будинок, у будь-якому випадку є похідним від прав його матері ОСОБА_2 , якій суди вже неодноразово відмовляли у захисті права у судовому порядку, у тому числі внаслідок відсутності порушення її права власності.

На час складання оспорюваних позивачем Висновку ОМБТІ від 24.10.1979 року, рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 20.02.1980 р. № 102/1, свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 20.03.1980 року, позивач ОСОБА_1 ще не народився, тому ніякі його права на час прийняття оспорюваних ним рішень, взагалі не могли бути порушені, а похідні права на майно, судом не встановлені.

Щодо доводів позивача про порушення його права тим, що він нібито побудував гараж, однак йому створюють перешкоди у користуванні ним та будинком, в якому він зареєстрований, та раніше проживав, то суд зазначає, що будівництво гаража позивач нічим не підтверджує, в свою чергу усунення перешкод у користуванні житлом, та можливим гаражем, повинно здійснюватися не в рамках позову щодо визнання незаконним та скасування рішення виконкому 1980 року, визнання свідоцтва права особистої власності на будинок недійсним.

Таким чином, позивачем не доведено суду, яким чином Висновок ОМБТІ, складений у 1979 році, рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 20.02.1980 р. № 102/1, та свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок від 20.03.1980 року, порушили його права.

На думку суду, обставини, факти й докази у цьому спорі свідчать про відсутність порушення, невизнання чи оспорення прав й інтересів позивача, тому у позові слід відмовити по суті за необґрунтованістю вимог.

Керуючись статтями 12, 13, 49, 81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконкому, визнання свідоцтва права особистої власності на будинок недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення,

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 07.04.2025 року.

Суддя: К.О. Далеко