Ухвала від 02.04.2025 по справі 639/1329/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 639/1329/25 (1-кс/639/260/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/818/421/25 Суддя доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

підозрюваного - ОСОБА_7 ,

захисника - адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 лютого 2025 року, якою застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави стосовно ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 12025221210000181 від 26.02.2025, за ч. 4 ст. 186 КК України,-

В С Т А Н О В И Л А:

Цією ухвалою застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком до 26.04.2025 року.

Також цією ухвалою визначено ОСОБА_7 розмір застави у сумі 181680 грн, що становить 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, при внесенні визначеної суми застави ОСОБА_7 з-під варти звільнити негайно. Покладено на ОСОБА_7 у разі внесення застави певні обов`язки, передбачені ч.5 ст. 194 КПК України.

На зазначену ухвалу слідчого судді підозрюваний ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу підозрюваний посилався на те, що слідчий суддя не в повному обсязі з`ясував усі обставини провадження. Вказував на порушення процесуального закону з боку працівників правоохоронних органів під час його затримання.

Крім того, в своїй апеляційній скарзі підозрюваний зазначав, що не довіряє своєму захиснику ОСОБА_9 та просив призначити йому іншого захисника.

01.04.2025 року ухвалою Харківського апеляційного суду було задоволено клопотання підозрюваного ОСОБА_7 та призначено йому захисника для здійснення окремої процесуальної дії, а саме для участі в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги підозрюваного ОСОБА_7 .

Заслухавши доповідь судді, доводи підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що СВ ВП № 1 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025221210000181 від 26.02.2025 року за підозрою ОСОБА_7 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.186 КК України,тобто відкрите заволодіння чужим майном (грабіж), вчинене повторно, в умовах воєнного стану.

26.02.2025 рок ОСОБА_7 був затриманий в порядку ст. 208 КПК України.

27.02.2025 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.

28.02.2025 року слідчий звернулася до слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В обґрунтування клопотання слідчий посилався на наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, яка підтверджується зібраними по кримінальному провадженні доказами.

Враховуючи, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні умисного тяжкого корисливого злочину проти власності, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, слідчий вважав, що у підозрюваного ОСОБА_7 можуть виникнути передбачені п.п.1, 3, 5 ст.177 КПК України ризики, а самеможливість підозрюваним: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Слідчий вважав, що стосовно підозрюваного має бути обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден з більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти вищезазначеним ризикам.

Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , слідчий суддя суду першої інстанції вважав обґрунтованою підозру у вчиненні ОСОБА_7 тяжкого злочину, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років.

Слідчий суддя суду першої інстанції враховував наявність існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1ст. 177 КПК України, а саме можливість підозрюваним: переховуватися від органів досудового розслідування та суду, який обумовлюється серед іншого можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання, оскільки ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину; незаконно впливати на потерпілу чи свідків, оскільки маючи процесуальний статус підозрюваного, йому відомі особи потерпілого та свідків, місце їх проживання, коло спілкування, близькі родичі, що дає йому можливість впливати як фізично так і психічно на них та примусити змінити свої показання або взагалі відмовитися від них, щоб уникнути притягнення до кримінальної відповідальності; вчинити інше кримінальне правопорушення, на думку слідчого судді, також є реальним, що підтверджується способом вчинення та тяжкістю злочину, а також тим, що підозрюваний ОСОБА_7 не одружений, офіційно не працевлаштований, постійного джерела доходів не має, раніше неодноразово судимий за вчинення аналогічних корисливих злочинів, а отже, маються достатні підстави вважати, що підозрюваний при застосуванні більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під ватрою, у подальшому може вчиняти нові злочини, вчинення яких є його основним джерелом отримання доходу для існування.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками слідчого судді з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно зі ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.

Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника від вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред`явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання". (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, № 182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Слідчий суддя суду першої інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у відповідності до вимог ст.ст.193,194КПК України заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваного виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186КК України, а наявність обґрунтованої підозри підтверджується письмовими доказами, зібраними під час досудового розслідування.

Поряд з цим, Кримінальний процесуальнийкодекс України не містить визначення терміну «обґрунтована підозра» і визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).

Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «Ilgar Mammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. theUnitedKingdom".

При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому дій, передбачених ч.4 ст.186КК України, підтверджується відомостями, які містяться у: протоколі огляду місця події; протоколі допиту потерпілого; протоколі пред`явлення особи для впізнання; протоколі затримання.

Враховуючи такий обсяг відомостей судового провадження, який об`єктивно свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, як вжиття запобіжних заходів у зв`язку з наявністю саме обґрунтованої підозри, так як наявні у матеріалах провадження докази, формують внутрішнє переконання причетності ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, згідно підозри.

Перевіряючи доцільність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання підозрюваного під вартою та наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1ст.177 КПК України, а саме, можливість підозрюванимпереховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів вважає, що слідчий суддя суду першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та відомості про особу підозрюваного.

Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченогоч.4 ст. 186 КК України, тобто у відкритому заволодіння чужим майном (грабіж), вчинене повторно, в умовах воєнного стану, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі від 7 до 10 років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.

Згідно відомостей про особу підозрюваного вбачається, що він офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність офіційного джерела доходу, не одружений, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв`язків, раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів.

Усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на значний термін, є ймовірність того, що він може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, таким чином намагаючись уникнути кримінальної відповідальності.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Відповідноусталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу єосновоположним, але не абсолютним, та може бути обмеженозогляду на суспільнийінтерес.

З урахуванням фактичних обставин вчинення дій, згідно підозри, які інкримінуються підозрюваному, а саме вчинення умисного корисливого злочину проти власності, вчиненого в умовах воєнного стану, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема права власності населення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового слідства, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Зазначене вказує на неможливість в цьому конкретному випадку застосування до підозрюваного іншого менш суворого запобіжного заходу.

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що на цьому етапі досудового розслідування підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.

При цьому, положення КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Доводи апеляційної скарги не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.

Колегія суддів не може погодитись з доводами захисника щодо непричетності підозрюваного до дій, які вбачаються зі змісту оголошеної йому підозри, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах провадження, а також відомості, що досліджувались під час апеляційного перегляду вочевидь спростовують такі твердження.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді є безпідставними, оскільки прокурором поза розумним сумнівом доведено, а слідчим суддею було належним чином перевірено та досліджено докази, надані слідчим та стороною захисту, враховані відомості, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу підозрюваного, його вік та його сімейний стан. При цьому, висновки слідчого судді належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді та вважає, що застосування до ОСОБА_7 іншого, менш суворого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою з визначеною заставою, не буде достатнім для запобігання ризиків, передбаченихп.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.

Колегія суддів дійшла висновку, що ухвала слідчого судді суду першої інстанції, відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, та обрання підозрюваному іншого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, колегія суддів - не вбачає.

Керуючись ст. ст. 376, 392, 393, 404, 405, ст.407 ч.3 п.1, ст.ст. 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 28 лютого 2025 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий -

Судді :