ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/3143/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м.Одеса- Стапінський В.О. на підставі довіреності;
від Фізичної особи - підприємця Голубєвої Олени Анатоліївни, м.Одеса - Целух М.А., на підставі ордеру.
від Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України-не з`явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м. Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2024 року м. Одесі, суддя першої інстанції Рога Н.В., повний текст складено та підписано 06.01.2025 року
у справі № 916/3143/24
за позовом: Фізичної особи - підприємця Голубєвої Олени Анатоліївни, м.Одеса
до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м.Одеса
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України
про зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У липні 2024 року Фізична особа - підприємець Голубєва Олена Анатоліївна звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м.Одеса за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України в якій просила суд:
зобов`язати здійснювати нарахування орендної плати з відповідним розподілом між орендодавцем та балансоутримувачем за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 20984091449 від 23.11.2007 року у відповідності до положень пп. 4 п. 1 Постанови №634 в розмірі 50% від розміру орендної плати на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування;
зобов`язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м.Одеса та Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України надмірно сплачену орендну плату за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 20984091449 від 23.11.2007 року, починаючи з 20.07.2023 року, зарахувати в якості орендної плати відповідно до розподілу між орендодавцем та балансоутримувачем в наступні періоди;
вирішити питання про відшкодування Фізичній особі - підприємцю Голубєвій Олені Анатоліївні, м.Одеса за рахунок відповідача сплаченого за подання позовної заяви судового збору.
Звертаючись до місцевого господарського суду з позовною заявою, Фізична особа - підприємець Голубєва Олена Анатоліївна, м.Одеса зазначає, що 29.06.2023 року за результатами аукціону LLP001-UA-20230530-82329 переможцем обрано чинного орендаря Фізичну особу - підприємця Голубєву Олену Анатоліївну, м.Одеса та, відповідно до п. 151 Порядку, 20.07.2023 року між орендодавцем - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м.Одеса, балансоутримувачем - Державним закладом «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України та нею, як чинним орендарем, підписано додаткову угоду шляхом викладення договору оренди в новій редакції за примірним договором оренди, відповідно до якої дію договору оренди було продовжено на час дії воєнного стану та 12 місяців після його припинення чи скасування.
Позивач зазначає, що відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 року № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» визначено застосування пільгової орендної плати за оренду державного та комунального майна на період воєнного стану.
Так, відповідно до п.п. 4 п. 1 Постанови № 634 на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 року або раніше, зокрема, орендарям на територіях, визначених у підпункті 3 пункту 1 Постанови № 634, орендна плата після 30 травня 2022 року нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації).
Позивач підтверджує, що, починаючи з набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України №634 (01.06.2022 року) нарахування орендної плати за договором оренди здійснювалось у відповідності до вимог пп. 4 п. 1 цієї постанови - в розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації). Однак, після укладення додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди, 20.07.2023 року нарахування орендної плати здійснювалось вже в повному обсязі.
При цьому, відповідач повідомив, що оскільки додаткова угода про продовження строку дії договору оренди була укладена вже після 24.02.2022 року (а саме 20.07.2023 року), зазначене ним розцінюється як «укладання нового договору», а тому пільга, визначена Постановою Кабінету Міністрів України № 634, на чинного орендаря не розповсюджується.
Разом з тим, позивачка не погоджується з позицією відповідача та зазначає, що оскільки договір оренди був укладений до 24.02.2022 року (а саме 23.11.2007 року), не припинявся та не поновлювався, був продовжений після 24.02.2022 року та чинний станом на сьогодні, а тому нарахування орендної плати за ним повинно відбуватись у відповідності до умов пп. 4 п.1 Постанови №634, а саме: має нараховуватись 50% розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування.
Ухвалою суду першої інстанції від 19.07.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3143/24, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
19 липня 2024 року до суду першої інстанції від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м.Одеса надійшло клопотання про відмову у відкритті провадження у справі, в обґрунтування якого відповідач послався на положення ст.175 Господарського процесуального кодексу України та зазначив, що Фізичною особою-підприємцям Голубєвою О.А. вже подавалася до Господарського суду Одеської області позовна заява з тим самим складом сторін, тим самим предметом позову та за тими самими підставами, внаслідок чого судом було відкрито провадження у справі №916/877/24, яке було закрите у зв`язку із прийняттям судом відмови Фізичної особи-підприємця Голубєвої О.А. від позову. Проте, згідно ч.3 ст.231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підставі не допускається.
Протокольною ухвалою суду першої інстанції від 26.09.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м.Одеса про відмову у відкритті провадження у справі. При цьому, суд виходив з того, що підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. У даному випадку підставою позову є саме лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м.Одеса від 17.04.2024 року №11-13-01602, який не існував під час розгляду справи №916/877/24. Зазначене свідчить про те, що у справах №916/877/24 та №916/3143/24 позивачем викладені різні підстави позову.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.12.2024 року у справі №916/3143/24 позовну заяву Фізичної особи - підприємця Голубєвої Олени Анатоліївни до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях задоволено частково;
зобов`язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях на період воєнного стану та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування здійснювати нарахування орендної плати орендарю - Фізичній особі - підприємцю Голубєвій Олені Анатоліївні, з відповідним розподілом між орендодавцем та балансоутримувачем за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №20984091449 від 23.11.2007 року у відповідності до положень п.п.4 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №634 у розмірі 50% від розміру орендної плати, визначеного договором;
зобов`язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях надмірно сплачену орендарем - Фізичною особою - підприємцем Голубєвою Оленою Анатоліївною, орендну плату за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №20984091449 від 23.11.2007 року за період, починаючи з 20.07.2023 року, зарахувати в якості орендної плати орендодавцю - Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, в наступні періоди; стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях на користь Фізичної особи - підприємця Голубєвої Олени Анатоліївни витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 542 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, зазначив, що дії відповідача, який листом від 29.03.2024 року за №11-06-01303 повідомив, зокрема, Фізичну особу-підприємця Голубєву О.А., про те, що договір оренди від 23.11.2007 року з нею було продовжено за результатами проведення аукціону, переможцями аукціону стали чинні орендарі, з якими було укладено додаткові угоди шляхом викладення договорів оренди у новій редакції згідно з примірним договором оренди, а також про те, що після 30.05.2022 року і до закінчення строку на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договором оренди від 23.11.2007 року №20984091449 орендна плата перерахована у розмірі 50% розміру орендної плати, встановленої договором оренди (при цьому, у якості додатку до цього листа було надано звіт про стан надходження коштів до бюджету саме з урахуванням такої позиції Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях), а у подальшому листом від 17.04.2024 року за 311-13-01602 повідомив, зокрема, Фізичну особу-підприємця Голубєву О.А., про те, що лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях по Одеській та Миколаївській областях від 29.03.2024р. за №11-06-01303 слід залишити без розгляду, є недобросовісними, адже якщо особа, яка має право на вчинення відповідних дій, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти свою позицію у певних питаннях, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом.
Щодо вимоги позивача про зобов`язання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України надмірно сплачену орендну плату за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 20984091449 від 23.11.2007 року починаючи з 20.07.2023 року зарахувати в якості орендної плати відповідно до розподілу між орендодавцем та балансоутримувачем в наступні періоди, судом першої інстанції зазначено, що дану позовну вимогу позивачкою заявлено як до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях , так і до Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України, який у даній справі має статус третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не є відповідачем, а тому, у суду у даному випадку відсутні підстави для зобов`язання Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України вчиняти будь-які дії.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначена вимога позивача підлягає частковому задоволенню у частині зобов`язання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях надмірно сплачену Орендарем Фізичною особою підприємцям Голубєвою Оленою Анатоліївною, орендну плату за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №20984091449 від 23.11.2007 року за період, починаючи з 20.07.2023 року, зарахувати в якості орендної плати орендодавцю - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, в наступні періоди.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скарги, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2024 року у справі №916/3143/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позовних вимогах Фізичної особи-підприємця Голубєвої Олени Анатоліївни до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях відмовити у повному обсязі
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, за доводами апеляційної скарги, скаржник наголошує на тому, що в даній справі не обирався позивачем такий спосіб захисту, як наприклад, визнання дій (бездіяльності) протиправними. Відкликання листа не пов`язано із фактичним звільненням позивача від оренди, оскільки після укладення договору в новій редакції, Регіональне відділення ніколи не звільняло позивача від орендної плати. Також, скаржник наголошує, що оскільки позовна вимога не може бути пред`явлена третій особі без самостійних вимог, що власне вчинив позивач, вказане є підставою для відмови у позові. Більш того даний спосіб захисту обраний самим позивачем та не може зазнавати будь-якого процесуального втручання із сторони суду.
Так, скаржник зазначає, що в листі Регіонального відділення від 29.03.2024 року № 11-06-01303 дійсно йде мова про розрахунок 50 % орендної плати, однак мається на увазі нарахування до 20.07.2023 року. До листа додано розрахунок орендної плати у якості прикладу нарахування. Вказаний розрахунок не підписаний Регіональним відділенням, отже, не є офіційним документом та не може бути доказом у справі. Більш того, в матеріалах наявний лист Фонду державного майна України від 03.07.2023 №10-6-16364, яким позивачу детального роз`яснено про втрату права на нарахування 50 % орендної плати після 20.07.2023 року (дати укладання нового договору оренди)
Таким чином, скаржник стверджує, що у разі, якщо аукціон на продовження договору оренди був проведений після 24 лютого 2022 року, то у такому разі договір вважається продовженим до моменту підписання додаткової угоди і пільгова орендна плата за оренду державного майна на період воєнного стану має бути застосована з 24 лютого 2022 року до дати підписання додаткової угоди. В подальшому нарахування орендної плати за договором оренди має здійснюватися у повному розмірі. З метою різного тлумачення, норм законодавства Регіональне відділення додатково роз`яснило орендарю позицію своїм листом від 17.04.2024 року №11-13-01602 та надало підписаний розрахунок орендної плати.
Крім того, скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції порушено ч.3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Скаржник зазначив, що Фізичною особою-підприємцем Голубєвою О.А. вже подавалася до Господарського суду Одеської області позовна заява з тим самим складом сторін, тим самим предметом позову та за тими самими підставами, внаслідок чого судом було відкрито провадження у справі №916/877/24, а в подальшому, у зв`язку із прийняттям судом відмови Фізичної особи-підприємця Голубєвої О.А. від позовної заяви, судом було закрите провадження. Вказане, на думку скаржника, було підставою для відмови у відкритті провадження, однак, в порушення наведених вимог, суд відкрив провадження та розглянув справу, яка взагалі не повинна була розглядатись з огляду на відмову позивача від позову.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 року у справі №916/3143/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2024 року м. Одесі у справі № 916/3143/24, призначено справу до судового розгляду.
03.03.2025 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Голубєвої О.А. надійшов відзив (вх. №397/25/Д2), у якому позивач просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2024 року без змін. Відзив судовою колегією долучено до матеріалів господарської справи.
Зокрема, за доводами відзиву, позивач, посилаючись на висновки місцевого господарського суду, викладені в оскаржуваному рішенні та встановлені ним фактичні обставини справи, вказав, що 20 липня 2023 року сторони уклали договір №1 про внесення змін до договору оренди від 23.11.2007р. №20984091449 нерухомого майна, що належить до державної власності, виклавши його у новій редакції. Таким чином, має місце безперервна дія договору оренди від 23.11.2007 року та зміна його умов, у тому числі продовження його дії шляхом викладення договору у новій редакції.
Отже, на думку позивача, те, що на діючі договори оренди на момент 24.02.2022 року не розповсюджується пільга по сплаті орендної плати, оскільки ці договори були продовжені після 24.02.2022 року, є протиправною вигадкою відповідача, яка прямо суперечить положенням законодавства України.
Позивач наголошує на тому, що твердження відповідача про те, що відкликання листа (від 29.03.2024р. за №11-06-01303) не пов`язано із звільненням позивача від оренди/зменшенням розміру орендної плати, оскільки після укладення договору в новій редакції, Регіональне відділення ніколи не звільняло позивача від орендної плати/ зменшувало її розмір, повністю спростовується листом відповідача від 29.03.2024р. за №11-06-01303, в якому зазначено, що «орендна плата за договорами перерахована у розмірі 50 % розміру орендної плати, встановленої договором».
Також, позивач стверджує, що вона, як сумлінний та законослухняний орендар, намагалась отримати належну їй законодавчо встановлену пільгу зі сплати орендної плати. Для чого постійно зверталась до відповідача та до Фонду державного майна України з відповідними листами. Звернення відбувались як до аукціону з продовження строку дії договору оренди, так і після, навіть ініціювала звернення до суду за захистом власних прав, а тому, на думку позивача, твердження відповідача про суперечливу поведінку позивача не відповідають дійсності.
Щодо твердження про відсутність підстав для відкриття провадження у справі та порушень процесуальних норм позивач зазначає, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.03.2024 року по справі № 916/877/24 провадження по справі було відкрито. Вже після відкриття провадження у справі позивач отримав лист відповідача № 11-06-01303 від 29.03.2024 року, яким відповідач повідомив, що: «Відповідно до відповіді Фонду, орендна плата за договорами оренди від 23.11.2007 року № 20984091449 та від 10.11.2015 року № 209840911356, перерахована у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди».
Таким чином, на думку позивача, після відкриття провадження внаслідок задоволення відповідачем позовних вимог у справі зник предмет спору.
Проте, після винесення ухвали Господарським судом про закриття провадження у справі відповідач вирішив змінити власну позицію та відкликати лист № 11- 06-01303 від 29.03.2024 року, яким відповідач повідомив про повне задоволення позовних вимог, надіславши новий лист № 11-13-01602 від 17.04.2024 року в якому повідомив, про те, що минулий лист був «технічною помилкою», у зв`язку із чим просив «не враховувати його та залишити без розгляду», отже, на думку позивача, зазначені вище обставини, є новою обставиною у зазначеному спорі, тобто, новою підставою. Таким чином, позивач вважає, що твердження відповідача про те, що судом першої інстанції відкрите провадження з порушенням процесуального законодавства також не відповідають дійсності.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав свої доводи та вимоги з мотивів, викладених письмово в апеляційній скарги, просив суд оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі.
Позивач заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги з мотивів, викладених письмово у відзиві. Просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2024 року у справі №916/3143/24 не потребує скасування, враховуючи таке.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
23.11.2007 року між Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Голубєвою О.А.(орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно- Теплицю з блоком адміністративно-допоміжних приміщень та складській корпус (далі - Майно), площею 1802,10 кв.м, що розміщені за адресою: м. Одеса, Французький бульвар,85, та перебувають на балансі Клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова (Балансоутримувач).
за п.1.2 договору майно передається в оренду з метою : розміщення складу (розміщення складів) 119,90 кв.м.; розміщення офісу (розміщення офісних приміщень) - 321,00 кв.м.; теплиці, загальною площею 1361,20 кв.м.; вирощування квітів (розміщення суб`єктів господарювання, що провадять діяльність з вирощування квітів, грибів) - 1305,50 кв.м.; під продаж непродовольчих товарів (квітів) - 55,7 кв.м.
За умовами розділу 3 договору оренди від 23.11.200 року орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95р.№786 (зі змінами) та п.19 Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, який затверджено наказом Фонду державного майна України від 16.05.2007 року №768, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.06.2007 року за №604/13 871- за пропозицією орендаря як єдиного заявника і становить без ПДВ: - 46250 грн.
Орендна плата за перший місяць оренди - листопад 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати, яка зазначена у абзаці І цього пункту на індекси інфляції за серпень 2007 року, за вересень 2007 року, за жовтень 2007 року та за листопад 2007 року включно.
Згідно п.10.1 договору цей договір укладено строком до трьох років, що діє з 23.11.2007 року до 10.11.2010 року включно.
23 листопада 2007 року сторони склали Акт приймання-передачі державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова до договору оренди від 23.11.2007 року.
Договором про внесення змін до договору оренди від 23.11.2007 року, що був укладений 18.09.2018 року продовжено термін дії договору до 10.08.2021 року включно, виключно при умові виконання орендарем п.3.12,п.5.15 договору (щодо надання нової незалежної оцінки об`єкту оренди та здійснення перерахунку орендної плати з обов`язковим внесенням змін до договору оренди від 23.11.2007 року).
30 травня 2023 року в системі онлайн аукціонів з продажу та здачі в оренду майна Prozorro був опублікований аукціон LLP001-UA-20230530-82329 «Про передачу в оренду нерухомого майна площею 1880.9 кв. м, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, Французький бульвар, 85, щодо якого прийнято рішення про продовження терміну дії чинного договору оренди на аукціоні».
29 червня 2023 року за результатами аукціону LLP001-UA-20230530-82329 переможцем обрано чинного орендаря Фізичну особу-підприємця Голубєву Олену Анатоліївну.
Як вбачається з матеріалів справи, 20 липня 2023 року сторони уклали договір №1 про внесення змін до договору оренди від 23.11.2007 року №20984091449 нерухомого майна, що належить до державної власності, виклавши його у новій редакції.
Так, у п.4.1змінюваних умов нової редакції договору зазначено, що об`єктом оренди є майно загальною площею 1880,9 кв.м, а саме: частина приміщень теплиць площею 1760,2 кв.м та будівля складу площею 120,7 кв.м, за адресою: м.Одеса, Французький бульвар, 85, що перебуває на балансі ДЗ «СКС ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України.
Згідно п.9.1 змінюваних умов нової редакції договору місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону, становить 221 930 грн без ПДВ.
Строк дії договору - на час дії воєнного стану та 12 місяців після його припинення чи скасування ( п.12.1 змінюваних умов нової редакції договору).
За умовами п.16 змінюваних умов нової редакції договору орендна плата розподіляється станом на дату укладання договору у співвідношенні 50% від суми орендної плати Балансоутримувачу та 50% від суми орендної плати державному бюджету.
Також, з матеріалів справи вбачається, що Фонд державного майна України у листі від 05.12.2022 року за вих.№10-16-18040 «Щодо продовження строку дії договору оренди на аукціоні та орендної плати за державне майно під час воєнного стану» із посиланням на положення п.п.3, 4 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 року №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» роз`яснив Фізичній особі Голубєвій О.А. можливість застосування пільгової орендної плати за оренду державного та комунального майна на період воєнного стану.
При цьому, листом від 03.07.2023 року за вих.№10-16-16364 «Щодо орендної плати за державне майно під час воєнного стану» Фонд державного майна України повідомив Фізичну особу-підприємця Голубєву О.А., що у разі, якщо аукціон на продовження договору оренди був проведений після 24.02.2022 року, то у такому разі договір вважається продовженим до моменту підписання додаткової угоди і пільгова орендна плата за оренду державного майна на період воєнного стану має бути застосована з 24.02.2022 року до дати підписання додаткової угоди. В подальшому нарахування орендної плати за договором оренди має здійснюватись у повному обсязі. В обґрунтування такої позиції Фонд послався на положення абз.1 п.151 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна №483, та зауважив, що у разі, коли переможцем аукціону став чинний орендар, між орендодавцем, балансоутримувачем та чинним орендарем укладається додаткова угода про продовження договору оренди майна.
Листом від 29.03.2024 року за №11-06-01303 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, повідомило, зокрема, Фізичну особу-підприємця Голубєву О.А., про те, що договір оренди від 23.11.2007 року з Фізичною особою-підприємця Голубєвою О.А. було продовжено за результатами проведення аукціону, переможцями аукціону стали чинні орендарі, з якими було укладено додаткові угоди шляхом викладення договорів оренди у новій редакції згідно з примірним договором оренди. Враховуючи численні звернення орендарів, Фонд державного майна України повідомив, що після 30.05.2022 року і до закінчення строку на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, орендарям на територіях, визначених в п.п.3 п.1 Постанови №634, орендна плата нараховується у розмірі 50% розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації). Відповідно до відповіді Фонду, орендна плата, у тому числі за договором оренди від 23.11.2007 року №20984091449, перерахована у розмірі 50% розміру орендної плати, встановленої договором оренди.
Але, у подальшому, у листі від 17.04.2024 року за 311-13-01602 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м. Одеса повідомило, зокрема, Фізичну особу-підприємця Голубєву О.А., про те, що лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м. Одеса від 29.03.2024 року за №11-06-01303 слід залишити без розгляду та не враховувати, адже відповідно до Постанови №634 за договорами оренди які були укладені за результатами проведення аукціонів або без проведення аукціонів після 24.02.2022 року, крім договорів оренди, укладених після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 року або раніше, нарахування орендної плати має здійснюватися у повному розмірі.
Інших належних та допустимих доказів стосовно спірних правовідносин, які виникли між сторонами, матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для зобов`язаня здійснювати нарахування орендної плати з відповідним розподілом між орендодавцем та балансоутримувачем за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 20984091449 від 23.11.2007 року у відповідності до положень пп. 4 п. 1 Постанови №634 в розмірі 50% від розміру орендної плати на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування;
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
В силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Стаття 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
За ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом частини 2 статті 5 Закону України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна" порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду (далі - Порядок передачі майна в оренду) визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією. Особливості передачі в оренду комунального майна, передбачені цим Законом, додатково можуть визначатися рішенням представницьких органів місцевого самоврядування з урахуванням вимог і обмежень, передбачених цим Законом і Порядком передачі майна в оренду.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану в подальшому неодноразово було продовжено Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022, № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 № 740/2024, тобто станом на даний час правовий режим воєнного стану не припинено (не скасовано).
Відповідно до Закону України від 01.04.2022 № 2181-IX (який набрав чинності 13.04.2022, діє під час воєнного стану та протягом одного року з дня припинення чи скасування воєнного стану) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна" доповнено пунктом 6-1, за змістом якого під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, щодо, зокрема можливості застосування пільгової орендної плати на строк, що не перевищує шість місяців, для орендарів, які беруть участь в аукціоні з оренди державного майна з метою переміщення виробництв, активів і потужностей для здійснення господарської діяльності, розміщених на території, визначеній Кабінетом Міністрів України, а також механізму підтвердження права на застосування пільгової орендної плати.
У пункті 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (у редакції на 01.06.2022 - набрання чинності), установлено, що:
1) на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 р., за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна:
фізичні особи та фізичні особи-підприємці, які були призвані або прийняті на військову службу після оголошення воєнного стану;
які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (Донецька область; Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів; Луганська область; Миколаївська область в межах Баштанського, Вознесенського районів (крім селищ міського типу Доманівка, Братське, м. Южноукраїнська), Миколаївського району (крім м. Миколаєва); Харківська область в межах Богодухівського району (крім мм. Валків, Богодухова, смт Краснокутськ), Ізюмського району, Куп`янського і Харківського районів (крім м. Мерефи, смт Нова Водолага, м. Харкова), Чугуївського району (крім м. Змієва); Херсонська область; Автономна Республіка Крим; м. Севастополь) (далі - визначені території);
2) на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 р., за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене:
на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях);
у закладах культури і освіти, якщо об`єкт оренди було передано в оренду на погодинній основі;
3) на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 травня 2022 року., за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 року або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене на територіях Кіровоградської, Дніпропетровської, Житомирської, Одеської областей;
4) на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше:
орендарям єдиних майнових комплексів (їх структурних підрозділів), крім визначених підпунктами 1-3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 75 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації);
орендарям, крім визначених підпунктами 1-3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації);
орендарям на територіях, визначених у підпунктах 2 і 3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) після 30 вересня 2022 р. і 30 травня 2022 р. відповідно і до закінчення строку, визначеного в абзаці першому цього підпункту;
5) звільнення або перерахунок орендної плати відповідно до цього пункту здійснюється без окремого рішення орендодавця.
Отже, з наведеного вбачається, що у пункті 1 зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України чітко визначено коло орендарів, яким надаються орендні знижки або звільнення на період воєнного стану за договорами оренди державного та комунального майна, а також визначено дати, з яких у відповідних випадках надаються такі орендні знижки або звільнення. При цьому, урегульовано, що питання звільнення або перерахунок орендної плати відповідно до цього пункту постанови здійснюється без окремого рішення орендодавця.
Так, як зазначалось вище за текстом постанови, 23.11.2007 року між Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Голубєвою О.А.(Орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до п.1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно- Теплицю з блоком адміністративно-допоміжних приміщень та складській корпус (далі - Майно), площею 1802,10 кв.м, що розміщені за адресою: м. Одеса, Французький бульвар,85, та перебувають на балансі Клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова (Балансоутримувач).
за п.1.2 договору майно передається в оренду з метою : розміщення складу (розміщення складів) 119,90 кв.м.; розміщення офісу (розміщення офісних приміщень) - 321,00 кв.м.; теплиці, загальною площею 1361,20 кв.м.; вирощування квітів (розміщення суб`єктів господарювання, що провадять діяльність з вирощування квітів, грибів) - 1305,50 кв.м.; під продаж непродовольчих товарів (квітів) - 55,7 кв.м.
За умовами розділу 3 договору оренди від 23.11.200 року Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95р.№786 (зі змінами) та п.19 Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, який затверджено наказом Фонду державного майна України від 16.05.2007 року №768, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.06.2007 року за №604/13 871- за пропозицією Орендаря як єдиного заявника і становить без ПДВ: - 46250 грн.
Договором про внесення змін до договору оренди від 23.11.2007 року, що був укладений 18.09.2018 року продовжено термін дії договору до 10.08.2021 року включно, виключно при умові виконання Орендарем п.3.12,п.5.15 договору ( щодо надання нової незалежної оцінки об`єкту оренди та здійснення перерахунку орендної плати з обовязковим внесенням змін до Договору оренди від 23.11.2007 року).
30 травня 2023 року в системі онлайн аукціонів з продажу та здачі в оренду майна Prozorro був опублікований аукціон LLP001-UA-20230530-82329 «Про передачу в оренду нерухомого майна площею 1880.9 кв. м, що знаходиться за адресою Одеська обл., м. Одеса, Французький бульвар, 85, щодо якого прийнято рішення про продовження терміну дії чинного договору оренди на аукціоні».
29 червня 2023 року за результатами аукціону LLP001-UA-20230530-82329 переможцем обрано чинного орендаря Фізичну особу-підприємця Голубєву Олену Анатоліївну.
Згідно п.151 Порядку у разі коли переможцем аукціону став чинний орендар, між орендодавцем, балансоутримувачем та чинним орендарем укладається додаткова угода про продовження договору оренди майна. Додаткова угода укладається шляхом викладення договору оренди в новій редакції згідно з примірним договором оренди. У разі відмови балансоутримувача від підписання додаткової угоди про продовження договору оренди така угода укладається між орендодавцем та чинним орендарем.
Додаткова угода про продовження договору оренди майна оприлюднюється в порядку та строки, передбачені цим Порядком для оприлюднення договорів оренди.
Як вбачається з матеріалів справи, 20 липня 2023 року сторони уклали договір №1 про внесення змін до договору оренди від 23.11.2007 року №20984091449 нерухомого майна, що належить до державної власності, виклавши його у новій редакції.
Так, у п.4.1 змінюваних умов нової редакції договору зазначено, що об`єктом оренди є майно загальною площею 1880,9 кв.м, а саме: частина приміщень теплиць площею 1760,2 кв.м та будівля складу площею 120,7 кв.м, за адресою: м.Одеса, Французький бульвар, 85, що перебуває на балансі ДЗ «СКС ім. В.П. Чкалова» МОЗ України.
При цьому, новий акт приймання-передачі об`єкту оренди сторонами не складався, адже орендоване майно вже знаходилося у користування Орендаря Фізичною особою- підприємцем Голубєвої О.А. на підставі договору оренди від 23.11.2007 року.
Згідно п.9.1 змінюваних умов нової редакції договору місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону, становить 221 930 грн без ПДВ.
Строк дії договору - на час дії воєнного стану та 12 місяців після його припинення чи скасування ( п.12.1 змінюваних умов нової редакції договору).
За умовами п.16 змінюваних умов нової редакції договору орендна плата розподіляється станом на дату укладання договору у співвідношенні 50% від суми орендної плати Балансоутримувачу та 50% від суми орендної плати державному бюджету.
При цьому, листом від 03.07.2023 року за вих.№10-16-16364 «Щодо орендної плати за державне майно під час воєнного стану» Фонд державного майна України повідомив Фізичну особу-підприємця Голубєву О.А., що у разі якщо аукціон на продовження договору оренди був проведений після 24.02.2022 року, то у такому разі договір вважається продовженим до моменту підписання додаткової угоди і пільгова орендна плата за оренду державного майна на період воєнного стану має бути застосована з 24.02.2022 року до дати підписання додаткової угоди. В подальшому нарахування орендної плати за договором оренди має здійснюватись у повному обсязі. В обґрунтування такої позиції Фонд послався на положення абз.1 п.151 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна №483, та зауважив, що у разі коли переможцем аукціону став чинний орендар, між орендодавцем, балансоутримувачем та чинним орендарем укладається додаткова угода про продовження договору оренди майна.
Листом від 29.03.2024 року за №11-06-01303 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях повідомило, зокрема, позивача про те, що договір оренди від 23.11.2007 року з Фізичною особою-підприємцем Голубєвою О.А. було продовжено за результатами проведення аукціону, переможцями аукціону стали чинні орендарі, з якими було укладено додаткові угоди шляхом викладення договорів оренди у новій редакції згідно з примірним договором оренди. На звернення Фонд державного майна України повідомив, що після 30.05.2022 року і до закінчення строку на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 року або раніше, орендарям на територіях, визначених в п.п.3 п.1 Постанови №634, орендна плата нараховується у розмірі 50% розміру орендної пати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації). Відповідно до відповіді Фонду, орендна плата, у тому числі за договором оренди від 23.11.2007 року №20984091449, перерахована у розмірі 50% розміру орендної плати, встановленої договором оренди.
Але, у подальшому, у листі від 17.04.2024 року за 311-13-01602 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях повідомило, зокрема, Фізичну особу-підриємця Голубєву О.А., про те, що лист Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях від 29.03.2024 року за №11-06-01303 слід залишити без розгляду та не враховувати, адже відповідно до Постанови №634 за договорами оренди які були укладені за результатами проведення аукціонів або без проведення аукціонів після 24.02.2022 року, крім договорів оренди, укладених після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 року або раніше, нарахування орендної плати має здійснюватися у повному розмірі.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що питання, у тому числі порядок реалізації надання орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, у зв`язку з подіями, які можуть негативно вплинути на здатність орендарів продовжувати сплачувати орендну плату за укладеними договорами оренди, урегульовано положеннями Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок № 483).
Відповідно до пункту 129-1 Порядку № 483 якщо у зв`язку із змінами у соціально-економічному становищі в країні або в окремих її регіонах внаслідок економічної кризи, стихійного лиха, запровадження карантинних обмежень або інших подій, які можуть негативно вплинути на здатність орендарів продовжувати сплачувати орендну плату за укладеними договорами оренди, Кабінет Міністрів України або представницький орган місцевого самоврядування ухвалили рішення про надання орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, визначеними у такому рішенні, то підставою для застосування таких звільнень або знижок є наказ орендодавця, прийнятий на підставі звернення орендаря, на якого вони поширюються. Орендні знижки або звільнення у таких випадках надаються з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування), або якщо у відповідному рішенні дата початку застосування знижки або звільнення не визначена, - то з дати, визначеної у наказі орендодавця. Припинення застосування знижки або звільнення відбувається з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування) або в наказі орендодавця. Зміни до договору оренди про початок або припинення застосування знижки або звільнення у такому випадку не вносяться.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.09.2022 № 1026 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна" та від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" та, зокрема, у першому реченні пункту 129-1 порядку № 483 слова "орендних знижок або звільнень" замінено словами "орендних знижок, звільнень", а після слів "на якого вони поширюються" доповнено словами " крім випадків, коли у рішенні Кабінету Міністрів України або представницького органу місцевого самоврядування зазначається про те, що знижки або звільнення застосовуються без окремого рішення орендодавця".
Отже, положеннями пункту 129-1 Порядку № 483 конкретизовано порядок застосування орендних знижок або звільнень від сплати орендної плати за договорами оренди певного майна або за договорами оренди майна, яке використовується за певними цільовими призначеннями, за яким відповідно до рішення Кабінету Міністрів України або представницького органу місцевого самоврядування, ухваленого з відповідного питання, підставою для застосування таких звільнень або знижок є наказ орендодавця, прийнятий на підставі звернення орендаря, на якого вони поширюються. При цьому орендні знижки або звільнення у таких випадках надаються з дати, визначеної у рішенні Кабінету Міністрів України (рішенні представницького органу місцевого самоврядування), або якщо у відповідному рішенні дата початку застосування знижки або звільнення не визначена, - то з дати, визначеної у наказі орендодавця.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи не міститься доказів дотримання процедури, передбаченої пунктом 129-1 Порядку № 483, а саме: доказів прийняття Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м. Одеса відповідного наказу на звернення Фізичної особи-підприємця Голубєвої Олени Анатоліївни щодо зменшення орендної плати за договором оренди нерухомого майна, що належить державної власності від 23.11.2007 № 20984091449.
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі "правомірні очікування" та "майнові права" (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland) (заява № 12742/87); ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії" від 23.10.91 ЄСПЛ також зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.
Отже, колегія суддів зазначає, що на період дії воєнного стану Фізична особа - підприємець Голубєва Олена Анатоліївна, м.Одеса має правомірні законні очікування, які полягають у праві на звільнення від орендної плати за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності№20984091449 від 23.11.2007 року, а саме з 24 лютого 2022 року до припинення (скасування) воєнного стану.
Колегія суддів зазначає, що у статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.
Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Окрім того, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Крім того, у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23 викладено позицію, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Застосовано доктрину "venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" лежить принцип добросовісності. Таким чином, в разі підтвердження доказами, що поведінка Відповідача мала вибірковий характер, тобто була суперечливою, то має бути застосовано принцип заборони суперечливої поведінки, який базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.
Отже, суди, вимагаючи дотримання принципу послідовної поведінки від сторін, мають і самі дотримуватись вказаного принципу.
У зв`язку із вищевикладеним колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині зобов`язання Регіонального відділення Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях на період воєнного стану та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування здійснювати нарахування орендної плати Орендарю Фізичній особі-підприємцю Голубєвій Олені Анатоліївні, з відповідним розподілом між Орендодавцем та Балансоутримувачем за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №20984091449 від 23.11.2007р. у відповідності до положень п.п.4 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №634 у розмірі 50% від розміру орендної плати, визначеного договором, оскільки дії відповідача, який спочатку листом від 29.03.2024 року за №11-06-01303 повідомив, зокрема, Фізичну особу-підприємця Голубєву О.А., про те, що договір оренди від 23.11.2007 року з нею було продовжено за результатами проведення аукціону, переможцями аукціону стали чинні орендарі, з якими було укладено додаткові угоди шляхом викладення договорів оренди у новій редакції згідно з примірним договором оренди, а також про те, що після 30.05.2022 року і до закінчення строку на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договором оренди від 23.11.2007 року №20984091449 орендна плата перерахована у розмірі 50% розміру орендної плати, встановленої договором оренди при цьому, у якості додатку до цього листа була надано звіт про стан надходження коштів до бюджету саме з урахуванням такої позиції Регіонального відділення Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях, а у подальшому листом від 17.04.2024 року за 311-13-01602 повідомив, зокрема, Фізичну особу-підприємця Голубєву О.А., про те, що лист Регіонального відділення Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях від 29.03.2024 року за №11-06-01303 слід залишити без розгляду та не враховувати, є недобросовісними, адже якщо особа, яка має право на вчинення відповідних дій, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти свою позицію у певних питаннях, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі № 450/2286/16-ц).
Щодо твердження скаржника про нерозповсюдження дії підпункту 4 пункту 1 Постанови № 634 на договори, продовжені після 24.02.2022 року за результатами відповідних аукціонів, колегія суддів зазначає, що законодавець надає пільгу саме по діючим до моменту повномасштабної військової агресії з боку РФ договорам, або договорам, яка безпосередньо укладеним за аукціонами що пройшли до цієї дати. Договір оренди укладений 23 листопада 2007 року, він не є новим. Договір оренди ніколи не припинявся та не поновлювався, й безперервно діяв з 23.11.2007 року, в тому числі й був дійсний на 24.02.2022 року. 20 липня 2023 року сторони уклали Договір №1 про внесення змін до договору оренди від 23.11.2007 року №20984091449 нерухомого майна, що належить до державної власності, виклавши його у новій редакції.
Таким чином, має місце безперервна дія договору оренди від 23.11.2007 року та зміна його умов, у тому числі продовження його дії, шляхом викладення договору у новій редакції, а тому, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не відповідають закону такі твердження апелянта.
Щодо доводу скаржника про відсутність підстав у суду для відкриття провадження у справі та порушень процесуальних норм з цього приводу, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Фізична особа-підприємець Голубєва О.А. в позовній заяві зазначала, що вперше зверталась до суду 31.01.2024 року із позовом з аналогічними сторонами та аналогічним предметом позову, однак ухвалою від 20.02.2024 року по справі № 916/364/24 позовну заяву було повернуто позивачеві. Вдруге позивачка зверталась до суду 03.03.2024 року, із позовною заявою з аналогічними сторонами та аналогічним предметом позову.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.03.2024 року по справі № 916/877/24 провадження по справі було відкрито. Вже після відкриття провадження у справі позивач отримав лист відповідача № 11-06-01303 від 29.03.2024 року, яким відповідач повідомив, що: «Відповідно до відповіді Фонду, орендна плата за договорами оренди від 23.11.2007 року № 20984091449 та від 10.11.2015 року № 209840911356, перерахована у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди».
Відповідно до положень ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
08.04.2024 року Фізична особа-підприємець Голубєва Олена Анатоліївна звернулась до суду першої інстанції із заявою про відмову від позовної заяви у зв`язку з фактичним задоволенням відповідачем всіх позовних вимог в добровільному порядку, в якій просила закрити провадження по справі № 916/877/24 та стягнути з відповідача судові витрати, понесені нею у справі в повному обсязі.
10.04.2024 року вищезгадану заяву судом було задоволено в повному обсязі, проголошено ухвалу, якою провадження по справі № 916/877/24 було закрите через відмову від позовної заяви позивача у зв`язку з фактичним задоволенням позовних вимог після відкриття провадження по справі відповідачем в добровільному порядку, судові витрати Фізичної особи-підприємця Голубєвої Олени Анатоліївни стягнуті з відповідача.
Ухвала набрала законної сили, в апеляційному порядку відповідачем не оскаржена.
Однак, через тиждень після винесення ухвали судом про закриття провадження у справі відповідач вирішив змінити власну позицію, та відкликати лист № 11- 06-01303 від 29.03.2024 року, яким відповідач повідомляв про повне задоволення позовних вимог, надіславши новий лист № 11-13-01602 від 17.04.2024 року в якому повідомляв, що начебто минулий лист був «технічною помилкою», у зв`язку із чим просив «не враховувати його та залишити без розгляду».
Відповідно до положень ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Відповідно до сталої судової практики під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Після закриття провадження у справі № 916/877/24 у зв`язку з відмовою від позовної заяви позивачем через добровільне повне визнання позовних вимог відповідачем, останнім було вирішено відмовитись від власного визнання позовних вимог, оскільки продовжується нарахування орендної плати замість 50% у повному 100% розміру, що є новою обставиною у зазначеному спорі, тобто новою підставою позовних вимог, заявлених до суду у даній справі, що підтверджено новими доказами, а саме, листами відповідача.
Отже, твердження відповідача, що судом першої інстанції відкрите провадження у справі з порушенням процесуального законодавства також не відповідають дійсності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані позивачем на підтвердження обставини того, що є наявні підстави для зобов`язання відповідача здійснювати нарахування орендної плати з відповідним розподілом між орендодавцем та балансоутримувачем за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 20984091449 від 23.11.2007 року у відповідності до положень пп. 4 п. 1 Постанови №634 в розмірі 50% від розміру орендної плати на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування є такими, що відповідають таким стандартам, і відповідачем у даному випадку ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належними та допустимими доказами по справі не доведено наявності правових підстав для відмови в цій частині позовних вимог.
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.
Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.
І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.
Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянтів, зазначені ними в апеляційних скаргах, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м.Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2024 року у справі №916/3143/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2024 року у справі №916/3143/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 27.12.2024 року у справі №916/3143/23- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 02.04.2025 року.
Повний текст постанови складено 04.04.2025 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
Я.Ф. Савицький
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 02.04.2025 |
Оприлюднено | 09.04.2025 |
Номер документу | 126427420 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них про державну власність, з них щодо оренди |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Діброва Г.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні