Постанова від 05.03.2025 по справі 910/13835/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2025 р. м.Київ Справа№ 910/13835/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гончарова С.А.

Сибіги О.М.

за участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 05.03.2025:

від позивача: Вінюков В.Н.

від відповідача-1: Шевченко О.В.

від відповідача-2: Шальгінських І.Е., Андреєв А.В.

від третьої особи (на стороні позивача): не з?явився;

від третьої особи (на стороні відповідача): не з?явився;

від третьої особи (на стороні відповідача): не з?явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Одеської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва

від 05.06.2024

у справі №910/13835/21 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом Одеської міської ради

до 1) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України,

2) Державного підприємства "Адміністрація морських портів України",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "Одестранспарксервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача державний реєстратор управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіна Лілія Володимирівна

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача державний реєстратор Іванівської селищної ради Одеської області

Черненко Альона Вікторівна

про скасування рішень державних реєстраторів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

25.08.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Одеської міської ради з вимогами до Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про скасування рішень державних реєстраторів, у якій позивач просить суд:

- скасувати рішення державного реєстратора від 17.02.2021 (індексний номер: 56655644) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на об`єкт нерухомого майна - виробничі будівлі та споруди (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2292927851101), розташований за адресою: місто Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 кв. м., що є підставою для припинення права власності Держави Україна в особі Міністерства інфраструктури України на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2292927851101) із закриттям розділу;

- скасувати рішення державного реєстратора від 31.05.2021 (індексний номер: 58454621) про державну реєстрацію права господарського відання Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на об`єкт нерухомого майна - виробничі будівлі та споруди (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2292927851101), розташований за адресою: місто Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 кв. м., що є підставою для припинення права господарського відання Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2292927851101).

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення прав територіальної громади м. Одеси тим, що до складу об`єкта нерухомого майна "виробничі будівлі та споруди" безпідставно включено частину земель загального користування комунальної власності, адже у складі об`єкта "виробничі будівлі та споруди", розташованого за адресою: Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 кв.м., зареєстровано право власності об`єкт "Митна площа", площею 6200 кв.м., який фактично знаходиться поза межами режимної території порту в зоні об`єктів загальноміського значення міської забудови, та представляє собою земельну ділянку, а також низку інших об`єктів, безпідставно визначених "складовими частинами" будівель та споруд (огорожа, підпірна стінка, тротуар, прожекторні щогли тощо.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідачі проти позову заперечували, посилаючись на те, що:

- позивачем не спростовано належність до державної власності об`єкта нерухомого майна: "виробничі будівлі та споруди", розташованого за адресою: місто Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 м2, який включає у тому числі й таку складову як "Митна площа", а також не доведено, що об`єкт та / або його окремі складові належать до комунальної власності, що виключає можливість та необхідність захисту прав Одеської міської ради;

- державна реєстрація комплексу будівель та споруд виробничого призначення здійснювалася із внесенням до державного реєстру відомостей про складові частини об`єкта, а окремо/ самостійно трансформаторна станція та насосна станція, як самостійні об`єкти не реєструвалися, як про це необґрунтовано зазначає Одеська міська рада.

Рух справи

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 у справі № 910/13835/21, відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог Одеської міської ради до Міністерства інфраструктури України та ДП "Адміністрація морських портів України" про скасування рішень державних реєстраторів.

Постановою Верховного Суду від 26.09.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 у справі №910/13835/21 скасовано, справу №910/13835/21 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована наступним.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначив, що:

- доводи скаржника щодо неправильного застосування частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), в цій частині є необґрунтованими (п. 5.34);

- водночас колегія суддів погоджується з доводами скаржника щодо передчасності висновків судів попередніх інстанцій про те, що Одеська міська рада не довела факту порушення її речових прав оспорюваними реєстраційними діями (п. 5.35);

- Колегія суддів зазначає, що з урахуванням вимог земельного законодавства питання щодо належності земельної ділянки до земель комунальної чи державної форми власності повинно вирішуватися залежно від установлених обставин щодо наявності чи відсутності на такій земельній ділянці об`єктів нерухомого майна державної власності (п. 5.36).

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначив, що:

- суди попередніх інстанцій обмежившись посиланням на те, що Держава Україна в особі Міністерства інфраструктури України розпорядчим актом передала стратегічні об`єкти портової інфраструктури та інше майно на баланс новоутвореного ДП "Адміністрація морських портів України" і зобов`язала це підприємство зареєструвати майнові права на нерухоме майно, яке обліковується на його балансі, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не встановили інших суттєвих фактичних обставин справи, які впливають на правильне вирішення цього спору (п. 5.52);

- зокрема, господарські суди попередніх інстанцій достеменно не встановили, до якого виду будівель та споруд належать трансформаторна підстанція та насосна станція з урахуванням їх функціональних характеристик, чи можуть вони вважатися самостійними об`єктами нерухомого майна, чи є складовими частинами іншого об`єкта, а відтак не установили, чи підлягають речові права на них державній реєстрації. При цьому суди також не встановили, чи можуть функціонувати трансформаторна підстанція та насосна станція без об`єкта "Митна площа" та чи призначений об`єкт "Митна площа" саме для обслуговування іншої (головної) речі, чи пов`язані ці об`єкти (трансформаторна підстанція, насосна станція, об`єкт "Митна площа", інші об`єкти) спільним призначенням (п. 5.53);

- таким чином, під час нового розгляду справи, місцевому господарському суду необхідно належним чином встановити, чи може бути зареєстровано право власності на трансформаторну підстанцію та насосну станцію як самостійні об`єкти нерухомого майна / складові частини об`єкта нерухомого майна. Судам також необхідно з`ясувати чи може бути включено до складу іншого об`єкта нерухомого майна об`єкт "Митна площа" (в якості його складової чи приналежності), оскільки Верховний Суд відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (п. 5.54).

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначив, що:

- на думку Одеської міської ради, господарські суди попередніх інстанцій установили обставини справи на підставі недопустимих доказів. Скаржник зазначає, що в цьому випадку господарські суди першої та апеляційної інстанцій установили обставини наявності у Держави Україна права власності на об`єкт "Митна площа" на підставі документів про балансове розмежування, які в розумінні законодавства не є правовстановлюючими документами. З огляду на це, за доводами скаржника, наведені докази є недопустимими (п. 5.55);

- Розглянувши такі доводи скаржника, Верховний Суд дійшов висновку, що вони не можуть бути враховані, оскільки законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (п. 5.56);

- відповідно до частини 1, 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які згідно із законодавством повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (п. 5.57);

- отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19 (п. 5.58);

- з огляду на викладене Верховний Суд вважає, що доводи скаржника стосуються належності та достатності доказів, водночас скаржником не доведено того факту, що судами застосовано недопустимі докази у справі (п. 5.59);

- отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави (п. 5.60);

- водночас загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Проте оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій не відповідають зазначеним вимогам процесуального права (п. 5.61);

- однак Верховний Суд позбавлений можливості досліджувати докази та з`ясовувати усі істотні обставини справи, а тому, оскільки частково підтвердилися доводи касаційної скарги, під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно належним чином встановити істотні фактичні обставини справи, наведені у пунктах 5.53-5.54 цієї постанови, достеменне встановлення яких вплине на правильне вирішення цього спору (п. 5.62).

Ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України визначено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі №910/13835/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- Будівля КТПН -3957, Насосна станція, "Митна площа" є складовими зареєстрованого об`єкта "Виробничі будівлі та споруди" та становлять правовий режим складної речі, отже, кожен із цих складових відповідно до свого призначення забезпечує функціонування об`єкта "Виробничі будівлі та споруди";

- враховуючи те, що об`єкти нерухомого майна знаходяться у державній власності, відповідно, земля під державними об`єктами залишається у державній власності (п.4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності"). Відповідно до п.6 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, та її затвердження здійснюються відповідною сільською, селищною, міською радою. З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими (п.7 цього ж розділу);

- тобто, відповідно і земельна ділянка, на якій розташований зареєстрований об`єкт нерухомого майна державної власності, належить до державної власності на підставі п.4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності";

- відсутність розмежування земель між державною та комунальною власністю, відсутність відомостей в Державному земельному кадастрі, а також тимчасовий правовий режим земель державної власності на перехідний період - від моменту введення Земельного Кодексу України в дію і до повного завершення розмежування земель, не підтверджують доводів позивача;

- з наявних у матеріалах справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що відповідачем було подано державному реєстратору всі необхідні документи для вчинення відповідних реєстраційних дій, які вимагаються для проведення державної реєстрації об`єктів нерухомого майна.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Одеська міська рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 - скасувати, ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Стосовно з 'ясування питання, до якого виду будівель та споруд належать трансформаторна підстанція та насосна станція з урахуванням їх функціональних характеристик, чи можуть вони вважатися самостійними об`єктами нерухомого майна, чи є складовими частинами іншого об`єкта, чи підлягають речові права на них державній реєстрації, скаржник зазначав наступне:

- 17.02.2021 було зареєстровано право власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на об`єкт нерухомого майна «виробничі будівлі та споруди» (РОНМ 2292927851101), розташований за адресою адреса: м. Одеса, площа Митна, будинок Уг, загальною площею 64,6 кв.м, у складі якого зареєстровано право власності на об`єкт «Митна площа» площею 6 200 кв.м.;

- у даному випадку здійснено державну реєстрацію права власності на виробничі будівлі та споруди» загальною площею 64,6 кв.м.;

- виходячи із загальної площі «виробничих будівель та споруд», зазначеної у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.02.2021 та даних технічного паспорту на виробничі будівлі та споруди від 08.12.2017, головними об`єктами є: «будівля КТПН-3957, Й2» загальною площею 8,4 кв.м, а також «насосна станція-3, Я1» загальною площею 56.2 кв.м.; у свою чергу, будівля КТПН-3957 є комплектною трансформаторною підстанцією (розшифрування абревіатури КТПН);

- з витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, що є додатком № 1 до листа ФДМУ від 13.11.2018 р. № 10-15-22918. вбачається, що будівля КТПН-3957 відноситься за класифікатором будівель та споруд до класу 2224: «Місцеві електро - та телекомунікаційні системи» за кодом п. 2224.3 «Трансформаторні станції та підстанції місцевих електромереж» Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 р. № 507;

- безпосередньо у Витязі з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, що є додатком № 1 до листа ФДМУ від 13.11.2018 р. № 10-15-22918, будівлю КТПН-3957 класифіковано як допоміжну споруду (2224.3), а насосну станцію (2222.9) як таку, яка має допоміжне функціональне призначення та є допоміжною будівлею для функціонування основних будівель порту;

- з огляду на зазначене, у даному випадку як трансформаторна підстанція, так і насосна станція, самі є допоміжними будівлями - приналежністю до головної речі основних будівель порту, що вбачається безпосередньо із Інструкції та Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000;

- тобто, об`єкти, які визначені при відкритті розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомості та державній реєстрації права власності як головні, насправді виконують допоміжну функцію, є допоміжними, тобто приналежністю до основної речі, на які навіть технічний паспорт як на самостійні об`єкти взагалі не виготовляється;

- суд першої інстанції помилково встановив, що КТПН-3957 та насосна станція можуть вважатися самостійними об`єктами нерухомого майна та відповідно до даних технічного паспорту та реєстраційних записів зазначені об`єкти є складовими зареєстрованого об`єкту «виробничі будівлі та споруди»;

- у зв`язку з тим. що згідно з Класифікатором т будівель та споруд трансформаторна підстанція - КТПН-3957 відноситься до допоміжних споруд електричних мереж, а насосна станція - до об`єкту трубопровідної системи, тому, з урахуванням положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на взагалі не підлягають державній реєстрації та, відповідно, така окрема державна реєстрація є незаконною, що суд першої інстанції не врахував.

Щодо функціонального призначення об`єктів, які судом першої інстанції визначені як основні речі, скаржник зазначав наступне:

- Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації та сертифікації від 17.08.2000 р. № 507, об`єктами класифікації в ДК БС є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення, і окремо виокремлені інженерні споруди;

- як трансформаторна підстанція, так і насосна станція, є допоміжними об`єктами, тобто приналежністю до основної речі, тому право власності на них не підлягає державній реєстрації як на окрему річ, що було проігноровано судом першої інстанції, внаслідок чого прийнято безпідставне та необгрунтоване рішення, яке підлягає скасуванню.

Стосовно питання, чи можуть функціонувати трансформаторна підстанція та насосна станція без об`єкта «Митна площа» та чи призначений об`єкт «Митна площа» саме для обслуговування іншої (головної) речі, чи пов`язані ці об`єкти (трансформаторна підстанція, насосна станція, об`єкт «Митна площа», інші об`єкти) спільним призначенням, скаржник зазначав наступне:

- згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17.02.2021 р. за Міністерством інфраструктури України у складі об`єкта «виробничі будівлі та споруди», розташованого за адресою: Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 кв.м зареєстровано право власності на об`єкт «Митна площа», площею 6 200 кв.м, який знаходиться поза межами режимної території порту в зоні об`єктів загальноміського значення міської забудови та представляє собою окрему земельну ділянку, а також низку інших об`єктів, безпідставно визначених «складовими частинами» будівель та споруд (огорожа, підпірна стінка, тротуар, прожекторні щогли тощо);

- «Митна площа», яка є фактично частиною земельної ділянки загальноміської забудови, яка не може бути віднесена до об?єтів, визначених п 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України;

- Об`єкт «Митна площа» знаходиться поза межами режимної території порту та фактично є самостійною земельною ділянкою комунальної власності, а не складовою частиною об`єктів нерухомості;

- на «Митній площі», яка є фактично частиною земельної ділянки загального користування міста Одеси, відсутнє будь-яке майно, що належить до державної власності;

- об`єкт «Митна площа» є земельною ділянкою комунальної форми власності в силу закону;

- до складу об`єкта нерухомого майна «виробничі будівлі та споруди» безпідставно включено частину земель загального користування комунальної власності, що свідчить про незаконність державної реєстрації права власності на відповідний об`єкт та порушення прав територіальної громади м. Одеси, як власника;

- загальна площа об`єкта відповідно до відомостей державного реєстру складає 64.6 кв.м., і об`єкт «Митна площа» площею 6200 кв.м не може бути складовою частиною об`єкта «виробничі будівлі та споруди»;

- згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.02.2021 р. зареєстровано право власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на об`єкт РНОНМ: 2292927851101), розташований за адресою адреса: Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 кв.м., до складу якого входять «складові частини», зокрема, автодорога від головної прохідної до прохідної в корені Військового молу, автодорога вздовж залізничних колій Червоних пакгаузів, залізничні колії, шпари артезіанські, проте, згідно з Переліком об`єктів будівництва та об`єктів нерухомого майна, яким не присвоюється адреса б єкта будівництва, об`єкта нерухомого майна, які затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 21.06.2019 р. № 137, не присвоюється адреса наступним об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна: відомчим (технологічні) автомобільним дорогам, під`їзним, станційним та сортувальним коліям, залізничним коліям промислових підприємств, водяним свердловинам та інш., а отже, всупереч вимогам законодавства України державним реєстратором були проведені реєстраційні дії щодо державної реєстрації права власності на «складові частини» вищевказаного об`єкта нерухомого майна, яким взагалі не присвоюються адреси, а саме: автомобільним дорогам, залізничним коліям, шпарам артезіанським;

- враховуючи незаконність державної реєстрації права власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна - «виробничі будівлі та споруди», підлягає скасуванню рішення державного реєстратора від 31.05.2021 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 58454621 щодо реєстрації права господарського відання Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на об`єкт нерухомого майна «виробничі будівлі та споруди» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292927851101), розташований за адресою: Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, будинок 1/2, із припиненням права господарського відання. Ця вимога є похідною від основної позовної вимоги щодо скасування рішення державного реєстратора від 17.02.2021 (індексний номер: 56655644) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на об`єкт нерухомого майна - виробничі будівлі та споруди (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292927851101) за Державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України.

Щодо порушення державним реєстратором при здійснені реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна «виробничі будівлі та споруди», розташований за адресою: м. Одеса, площа Митна, будинок 1/2, норм матеріального права, скаржник зазначає наступне:

- нормами законодавства України у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно встановлено, що державний реєстратор при проведенні відповідних дій щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, зобов`язаний перевірити усю доступну інформацію стосовно вказаного об`єкта в офіційних реєстрах, у тому числі наявність судових рішень щодо цього об`єкта в Єдиному державному реєстрі судових рішень;

- в матеріалах реєстраційної справи щодо об`єкта нерухомого майна - «виробничі будівлі та споруди» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292927851101), розташованого за адресою: м. Одеса, площа Митна. 1/2, загальної площею 64.6 кв.м, яка була витребувана судом у межах розгляду даної справи, відсутні обов`язкові запити державного реєстратора до органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав до 1 січня 2013 року; таким підприємством у місті Одесі є Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, яке здійснювало реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна до 1 січня 2013 р. згідно з вимогами чинного на той час законодавства України;

- державним реєстратором при здійсненні державної реєстрації права власності на спірний об?єкт було порушено норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядок державної реєстрації речових на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, що є підставою для скасування рішення державного реєстратора від 17.02.2021 (індексний номер: 56655644) у даній справі.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

18.09.2024 через підсистему "Електронний суд» від відповідача-2 - ДП «Адміністрація морських портів» надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач-2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Доводи відповідача-2 у відзиві зводяться до того, що:

- 12.02.2021 відбулась державна реєстрація права державної власності нерухомого майна: «виробничі будівлі та споруди», що складається з складових частин, за адресою: Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, будинок 1/2. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником об`єкту є держава Україна в особі Міністерства інфраструктури України;

- 26.05.2021 на зазначені об`єкти нерухомого майна було зареєстровано право господарського відання за Державним підприємством «Адміністрація морських портів України»;

- відповідно до даних Витягів об`єкти: Будівля КТПН-3957, Шпара артезіанська 10 Деволанівська, Шпара артезіанська-3 поліклініки, Площа управління порту, Тротуар по Деволанівській, Покриття центрального з/д переїзду, Автодорога від головної прохідної до прохідної в корені Військового молу, Автодорога вздовж залізничних колій Червоних пакгаузів, ділянка 8, Митна площа, Підпірна стінка двору управління порту, Підпірна стінка в тилу побутових будівель на Деволанівській, Північна огорожа від головної прохідної до станції Одеса-Порт, Північна огорожа станції Одеса-Порт до морвокзалу, Колії залізничні та стрілочні переводи Платонівського молу, Залізнична колія № 23, Залізнична колія № 24, Залізнична колія № 29, Залізнична колія № 30, Залізнична колія № 30 а, Залізнична колія № 33. Залізнична колія № 34, Залізнична колія № 35, Залізнична колія № 36, Залізнична колія № 37, Залізнична колія № 38, Залізнична колія № 38 а, Залізнична колія № 41, Залізнична колія № 44, Залізнична колія № 45, Залізнична колія № 62, Залізнична колія № 1, Бакалійний, Залізнична колія № 5, Бакалійний, Стрілковий перевід № СП 79, Стрілковий перевід № СП 82, Стрілковий перевід № СП 89, Стрілковий перевід № СП 97, Стрілковий перевід № СП 99, Стрілковий перевід № СП 115, Стрілковий перевід № СП 117, Стрілковий перевід № СП 133, Прожекторна щогла № 6 пр.7, Прожекторна щогла № 10, Прожекторна щогла № 11 пр.7, Прожекторна щогла № 12, Прожекторна щогла № 13, Прожекторна щогла № 14, Прожекторна щогла № 15 пр.10, Прожекторна щогла № 16 пр. 13-14, Прожекторна щогла № 21 пр.12-13, Прожекторна щогла № 24 пр.9, Прожекторна щогла № 33 ГСМ, Прожекторна щогла № 40, Підпірна стінка біля насосної, Площа для зберігання переносного туалету, Транспортна естакада 4 черга, Насосна станція-3, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані як складові частини об`єкту нерухомого майна - «виробничі будівлі та споруди» відповідно до пп. 2 п. 29 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2018 р. №484);

- за змістом підпункту 2 пункту 29 зазначеного Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, до державного реєстру прав вносяться такі відомості про об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці: тип об`єкта нерухомого майна; площа об`єкта нерухомого майна (загальна та (за наявності) житлова); опис об`єкта нерухомого майна із зазначенням об`єктів, що є приналежністю головної речі (присвоєна літера, римська або арабська цифра відповідно до технічного паспорта, загальна та (за наявності) житлова площа) (у разі коли об`єкт нерухомого майна є головною річчю); відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна (найменування та / або присвоєна літера, загальна та (за наявності) житлова площа) (у разі коли об`єкт нерухомого майна є складною річчю);

- усі складові зареєстрованого об`єкта нерухомого майна - «виробничі будівлі та споруди» знаходяться на балансі Одеської філії ДП «АМПУ»;

- в даному випадку, до державного реєстру внесено відомості про ці складові частини, адже об`єкт в цілому є складною річчю;

- якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ) (ст. 188 ЦК України);

- однак скаржник, помилково вважаючи, що зареєстровані складові об`єкту «виробничі будівлі та споруди» є приналежністю до головної речі (конкретно не визначає до якої саме речі), помилково посилається на ст. 186 ЦК України та вважає, що вони не підлягають державній реєстрації;

- при реєстрації спірного майна державному реєстратору були надані всі документи, що визначенні в законі, закон не вимагає будь-яких інших документів для здійснення реєстрації об`єкта нерухомого майна;

- з експлікації технічного паспорту на виробничі будівлі та споруди від 08.12.2017, виготовленого у відповідності до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 №127, вбачається, що при розрахунку площі об`єкта «виробничі будівлі та споруди» було враховано площу будівлі КТПН-3957 та насосної станції-3 під літерами Й2 та Я1 відповідно загальною площею 64,6 кв.м, оскільки саме ці складові є будівлями, і таке визначення площі повністю відповідає вимогам чинного на момент виготовлення технічного паспорта законодавства, у тому числі вказаної Інструкції;

- відомості технічного паспорта відповідно до положень Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, були правомірно враховані державним реєстратором при внесенні відомостей до державного реєстру про об`єкт «виробничі будівлі і споруди»;

- доводи скаржника щодо неможливості складової «Митна площа» площею 6200 кв.м входити в об`єкт «Виробничі будівлі та споруди» площею 64,6 кв.м є необгрунтованими;

- «трансформаторна підстанція» та «насосна станція», як і «Митна площа», належать до інженерних споруд відповідно до визначення цього поняття та з урахуванням їх функціональних характеристик;

- Будівля насосної станції входить в єдину систему водопостачання Одеського порту та призначена для постачання питної води для споживання працівниками адміністративних будівель порту та зрощення газонів. Усі об`єкти, які постачаються водою з даної насосної станції входять до складу об`єкта «виробничі будівлі та споруди», на території якого проходять підземні водопроводи, а також інші комунікації, які забезпечують потреби в теплопостачання, електропостачанні, водовідведенні об`єктів Одеського порту; будівля КТПН-3957, входить в єдину систему електропостачання Одеського порту, та забезпечує електроенергією складові об`єкта «виробничі будівлі та споруди»;

- доводи скаржника, що будівлі трансформаторної та насосної станції є лише обладнанням, а не будівлями, спростовуються технічним паспортом на виробничі будівлі та споруди від 09.12.2017, який містить план даних будівель з визначенням розмірів, кількості приміщень тощо, а факт, що у даних будівлях знаходиться обладнання не спростовує факту існування самих будівель та неможливості проведення їх державної реєстрації, і зазначені об`єкти можуть вважатися самостійними об`єктами нерухомого майна;

- для цілей державної реєстрації є певні особливості в їх реєстрації; відповідно до даних технічного паспорту та реєстраційних записів зазначені об`єкти є складовими зареєстрованого об`єкту «виробничі будівлі та споруди»;

- у даному випадку до державного реєстру внесено відомості про ці складові частини, адже об`єкт в цілому є складною річчю;

- відповідно до Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2018 р. №484), реєстрації підлягають не тільки окремі одиничні об`єкти нерухомого майна, об`єкти нерухомого майна, що становлять цілісний майновий комплекс, а також об`єкти нерухомого майна, що є складною річчю, які у своєму складі без обмеження мають складові різного призначення (будівлі, інженерні споруди із виділенням відповідного підрозділу, групи, класу, підкласу), різної площі тощо.;

- із схематичного плану технічного паспорту вбачається, що всі складові взаємопов`язані та утворюють складну річ - «виробничі будівлі та споруди», а отже, об`єкт нерухомого майна, що є складною річчю та утворюється зі складових частин, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим рішення державних реєстраторів від 17.02.2021, 31.05.2021 - є правомірними;

- Технічні паспорти окремо на будівлю КТПН-3957 чи окремо на насосну станцію-3 не виготовлялися, відомості про їх реєстрацію як окремих (самостійних) об`єктів відсутні, а усі складові зареєстрованого об`єкта нерухомого майна - «виробничі будівлі та споруди» обліковуються на балансі Одеської філії ДП «АМПУ».

03.10.2024 через підсистему "Електронний суд» від відповідача-1 - Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України надійшли поясненян по суті поданої апеляційної скарги, в яких відповідач-1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне:

- 13.06.2013 на виконання наказу Мінінфраструктури від 19.03.2013 № 163 «Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства «Адміністрація морських портів України», комісією з реорганізації ДП «Одеський МТП» та ДП «АМПУ» складено акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013, згідно якого частина майна, серед якого, зокрема, є об`єкт «Митна площа» (інв. № 072525), рік введення в експлуатацію 01.03.1966 р., даний об`єкт передано від ДП «Одеський МТП» до ДП «АМПУ»;

- згідно акту приймання-передачі майна, майнових прав, зобов`язань від 13.06.2013 № 19 від ДП «АМПУ» передано до Одеської філії ДП «АМПУ» майно, серед якого, зокрема, є об`єкт «Митна площа» (інв. № 072525), рік введення в експлуатацію 01.03.1966 р.;

- згідно пункту 1 наказу ДП «АМПУ» від 13.06.2013 № 17 «Про наділення філій майном, яке є частиною майна державного підприємства «Адміністрація морських портів України», наділено філії ДП «АМПУ» майном, яке є частиною майна ДП «АМПУ», згідно з актами приймання-передачі;

- у додатку 1 до листа Фонду державного майна України від 13.11.2018 № 10-15-22918, а саме: Витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, ведення обліку якого здійснюється Фондом державного майна України, містяться відомості про те, що суб`єкт управління, який здійснює управління майном - Міністерство інфраструктури України, юридична особа (балансоутримувача державного майна) є ДП «АМПУ» у тому числі назва структурної компоненти - Одеська філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Одеського морського порту), і вказана інформація також міститься у додатку до листа Фонду державного майна України від 29.10.2021 № 10-15-25526, а саме у Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, ведення обліку якого здійснюється Фондом державного майна України;

- наведене свідчить про належну передачу об`єкту державної власності, а саме: «Митна площа», загальною площею 6200 м2 (інв. № 072525), з ДП «Одеський МТП» до ДП «АМПУ», та у подальшому від ДП «АМПУ» до Одеської філії ДП «АМПУ», тобто вказаний об`єкт є державною власністю, з неї не вибував, та який наразі перебуває у власності Держави в особі Мінінфраструктури та у господарському віданні ДП «АМПУ» в особі його відокремленого підрозділу Одеської філії;

- з інформації зазначеної у вищевказаних актах приймання-передачі майна вбачається, що рік введення в експлуатацію об`єкта: «Митна площа» (інв. № 072525), є 01.03.1966 р., що свідчить про його створення (будівництво) ще у 1966 році;

- Одеською міською радою не надано жодних доказів, що підтверджують належність спірного об`єкту до об`єкту комунальної власності та матеріали справи не містять таких доказів;

- відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.,і відповідно до коду 2 розділу 2 (класифікація будівель та споруд) Класифікатора ДК 018- 2000 визначено класифікація будівель і споруд - інженерні споруди;

- Інженерні споруди відповідно до визначення цього поняття та з урахуванням їх функціональних характеристик згідно наступної класифікації та коду: Будівля КТПН - 3957 - код 2224.3 - Трансформаторні станції та підстанції місцевих електромереж; Насосна станція - код 2222.9 - Споруди місцевих трубопровідних систем інші; Митна площа -код 2112.5 - Майдани, тротуари та пішохідні зони;

- вищенаведена класифікація відповідає відомостям Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна до листа Фонду Державного майна України від 13.11.2018 № 10-15-22918, а саме: п.1.39: код та назва майна відповідно до класифікатора державного майна: 2224.3: Трансформаторні станції та підстанції місцевих електромереж, назва майна : Будівля КТПН-3957 ; п.1.53 : код та назва майна відповідно до класифікатора державного майна: 2222.9: Споруди місцевих трубопровідних систем інші, назва майна : Насосна станція.; п.1.6: код та назва майна відповідно до класифікатора державного майна: 2112.5 Майдани, тротуари та пішохідні зони, назва майна: Митна площа;

- таким чином, наведені інженерні споруди (Будівля КТПН - 3957 та Насосна станція) призначені для забезпечення електроенергією та водопостачанням об`єктів портової інфраструктури, у тому числі і об`єкту Митна площа, які є найближчими інженерними спорудами біля неї;

- об`єкт нерухомого майна, що є складною річчю та утворюється зі складових частин, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим рішення державних реєстраторів від 17.02.2021, 31.05.2021 є правомірними.

Пояснення по суті апеляційної скарги інших учасників

03.02.2025 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державного реєстратора управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіної Лілії Володимирівни надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких остання зазначала, що:

- при проведенні нею реєстраційних дій не було враховано, що об?єкт «Митна площа» знаходиться поза межами режимної території порту та фактично є землями комунальної власності, не є складовою частиною об`єктів нерухомості, як зазначено у поданих документах для державної реєстрації прав, - виробничих будівель та споруд, що розташовані за адресою: Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, будинок 1/2, та об`єкт «Митна площа» у дійсності підлягає державній реєстрації як окремий об`єкт нерухомого майна - земельна ділянка відповідно до Закону за наявності правових підстав на це;

- у Витязі з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, що є додатком № 1 до листа ФДМУ від 13.11.2018 р. № 10-15-22918, будівлю КТПН-3957 класифіковано як допоміжну споруду (2224.3), а насосну станцію (2222.9) як таку, яка має допоміжне функціональне призначення та є допоміжною будівлею для функціонування основних будівель порту;

- у даному випадку як трансформаторна підстанція, так і насосна станція, самі є допоміжними будівлями - приналежністю до головної речі основних будівель порту, що вбачається безпосередньо із Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 р. № 127 (яка була чинна на момент технічної інвентаризації) та Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000;

- тобто, об`єкти, які визначені при відкритті розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомості та державній реєстрації права власності як головні, насправді виконують допоміжну функцію, є допоміжними, тобто приналежністю до основної речі, на які навіть технічний паспорт як на самостійні об`єкти взагалі не виготовляється;

- відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії;

- з огляду на фактичні обставини у цій справі, вбачається, що реєстраційні дії стосовно державної реєстрації права власності на об`єкт «Митна площа», як складову частину об`єкта нерухомого майна - виробничі будівлі та споруди, що розташовані за адресою: Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, будинок 1/2, проведені передчасно, адже фактично Митна площа є вільною від забудови земельною ділянкою комунальної власності, державна реєстрація права власності на яку проводиться в окремому порядку, передбаченому земельним законодавством та Законом, що є відмінним від порядку, за яким проводилася державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна -виробничі будівлі та споруди, що розташовані за адресою: Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею лише 64,6 кв.м., до якої площа об`єкту «Митна площа» (6200 кв.м) вочевидь не входить та у яку у дійсності входить лише площа будівлі КТПН-3957, Й2, загальна площа (кв.м): 8.4, та площа насосної станції-3, Я1, загальна площа (кв.м): 56.2, які, однак, самі є приналежностями до головної речі, а саме є допоміжними приміщеннями будівель порту.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2024, справу №910/13835/21 за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського міста Києва від 05.06.2024, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Яковлєв М.Л. Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 10.07.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13835/21.

25.07.2024 до Північного апеляційного суду надійшли матеріли справи №910/13835/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі №910/13835/21, розгляд справи призначено на 03.10.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 заяву Одеської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №910/13835/21 - задоволено.

У зв`язку з оголошенням сигналу "повітряної тривоги" в місті Києві, судове засідання у справі №910/13835/21 за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського суду м. Києва від 05.06.2024, не відбулось, з метою збереження життя, здоров`я та забезпечення безпеки відвідувачів, суддів, працівників апарату суду.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що неодноразово продовжено зокрема, станом на сьогодні.

Відповідно до розпорядження голови Північного апеляційного господарського суду №3 від 18.07.2022 у разі оголошення сигналу "повітряна тривога", з метою збереження життя, здоров`я, відвідувачам, суддям та працівникам апарату суду, негайно залишити приміщення суду та прослідувати до найближчого укриття.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 розгляд справи призначено на 24.10.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2024 заяву Одеської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №910/13835/21 - задоволено.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А у відрядженні з 23.10.2024 по 26.10.2024 включно та у відпустці з 27.10.2024 по 22.11.2024 включно, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, здійснити розгляд справи у визначеному складі - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 23.10.2024, справу №910/13835/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Яковлєв М.Л., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 справу №910/13835/21 за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024, прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Яковлєв М.Л., Сибіга О.М., розгляд справи призначено на 20.11.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 заяву Одеської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №910/13835/21 - задоволено.

У зв`язку з оголошенням сигналу "повітряної тривоги" в місті Києві, судове засідання у справі №910/13835/21 за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва області від 05.06.2024, не відбулось, з метою збереження життя, здоров`я та забезпечення безпеки відвідувачів, суддів, працівників апарату суду.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що неодноразово продовжувався зокрема, станом на сьогодні.

Відповідно до розпорядження голови Північного апеляційного господарського суду №3 від 18.07.2022 у разі оголошення сигналу "повітряна тривога", з метою збереження життя, здоров`я, відвідувачам, суддям та працівникам апарату суду, негайно залишити приміщення суду та прослідувати до найближчого укриття.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 розгляд справи призначено на 11.12.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 заяву Одеської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №910/13835/21 - задоволено.

У судовому засіданні 11.12.2024 протокольною ухвалою залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: державного реєстратора управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіну Лілію Володимирівну та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: державного реєстратора Іванівської селищної ради Одеської області Черненко Альону Вікторівну.

Згідно ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 05.02.2025.

У зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. на лікарняному з 22.01.2025, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, вирішити питання щодо розгляду справи у визначеному складі суду - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 05.02.2025, справу №910/13835/21 за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024, передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 справу №910/13835/21 за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024, до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А., розгляд справи призначено на 05.03.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 заяву Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", адвоката Андреєва А.Е. про участь у судовому засіданні яке призначено на 05.03.2025 об 10 год. 00 хв. у справі №910/13835/21 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 05.03.2025 з`явились представники: позивача - Одеської міської ради (скаржника), відповідача-1- Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, відповідача-2 - Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: державний реєстратор управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіну Лілія Володимирівна та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: державний: державний реєстратор Іванівської селищної ради Одеської області Черненко Альона Вікторівна в судове засідання 05.03.2025 представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

03.02.2025 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державного реєстратора управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіної Лілії Володимирівни надійшли письмові пояснення по суті спору.

Від державного реєстратора Іванівської селищної ради Одеської області Черненко Альони Вікторівни відзиву на апеляційну скаргу та/або пояснень - не надходило, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги внаслідок неявки представників третіх осіб - відсутні.

В судовому засіданні 05.03.2025 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити апеляційну скаргу, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 в судовому засіданні 05.03.2025 проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, з набранням чинності 13.06.2013 Закону України "Про морські порти України", а також відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 133-Р від 14.03.2013, наказу Міністерства інфраструктури України № 163 від 19.03.2013 було реорганізовано державні підприємства морського транспорту за переліком згідно з додатком 1, шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів та утворено внаслідок виділу Державне підприємство "Адміністрація морських портів України". До переліку державних підприємств морського транспорту, що підлягають реорганізації згідно зазначеного наказу, включено Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт", за адресою: 65026, м. Одеса, площа Митна, 1.

На виконання вищевказаного наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 №163, комісією з реорганізації було складено розподільчий баланс майна, майнових прав та зобов`язань Державного підприємства "Державні підприємства морського транспорту" до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" станом на 13.06.2013. Згідно з актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013 Державним підприємством "Державні підприємства морського транспорту" було передано, а Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" прийнято майно за адресою: 65026, м. Одеса, Митна площа, 1, зокрема, об`єкт - "Митна площа", інвентаризаційний номер 072525, який введений в експлуатацію 01.03.1966.

Наказом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" від 23.06.2013 №17, зокрема, наділено філії Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" майном, яке є частиною майна Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", згідно з актами приймання-передачі. Згідно акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013 №19 вищевказане майно було передано Одеській філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

17.02.2021 зареєстровано право власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на об`єкт нерухомого майна "виробничі будівлі та споруди" (РОНМ 2292927851101), розташований за адресою адреса: Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, будинок 1/2 загальною площею 64,6 кв.м., до складу якого входять: будівля КТПН-3957, Й2, загальна площа (кв.м): 8.4; насосна станція-3, Я1, загальна площа (кв.м): 56.2; тротуар по Деволанівській, IV; покриття центрального з/д переїзду, V; автодорога від головної прохідної до прохідної в корені Військового молу, VI; автодорога вздовж залізничних колій Червоних пакгаузів ділянка 8, VII митна площа, VIII; підпірна стінка двору управління порту, IX; шпара артезіанська 10 Деволанівська , X; шпара артезіанська - 3 поліклініки, XI; площа управління порту, XII; прожекторна щогла № 6 пр.7, XIII; прожекторна щогла № 10, XIV; прожекторна щогла № 11 пр.7, XV; прожекторна щогла № 12, XVI; прожекторна щогла № 13, XVII; прожекторна щогла №14, XVIII; прожекторна щогла № 15 пр.10, XIX; прожекторна щогла № 16 пр. 13-14, XX; прожекторна щогла № 21 пр. 12-13, XXI; прожекторна щогла №24 пр. 9, XXII; прожекторна щогла № 33 ГСМ, XXIII; прожекторна щогла № 40, XXIV; підпірна стінка біля насосної, XXV; площа для зберігання переносного туалету, XXVI; транспортна естакада 4 черга з примиканням, XXVII; північна огорожа станції Одеса-Порт до морвокзалу, XXVIII; підпірна стінка в тилу побутових будівель на Деволанівській, XXX; колії залізничні та стрілочні переводи Платонівського молу, 1; залізнична колія № 23, 2; залізнична колія №24, 3; залізнична колія № 29, 4; залізнична колія № 30, 5; залізнична колія № 30 а , 6; залізнична колія №33,7; залізнична колія № 34, 8; залізнична колія №35,9; залізнична колія № 36, 10; залізнична колія № 37, 11; залізнична колія № 38, 12; залізнична колія № 38 а, 13; залізнична колія № 41, 14; залізнична колія № 44, 15; залізнична колія № 45, 16; залізнична колія № 62, 17; залізнична колія № 1 Бакалійний , 18; залізнична колія № 5 Бакалійний , 19; стрілковий перевід № СП 79, 20; стрілковий перевід № СП 82, 21; стрілковий перевід № СП 89, 22; стрілковий перевід № СП 97, 23; стрілковий перевід № СП 99, 24; стрілковий перевід № СП 115, 25; стрілковий перевід № СП 117, 26; стрілковий перевід №СП 133, 27;

Відповідно до відомостей з Державного реєстру відповідну реєстрацію вчинено на підставі Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, серія та номер: 10-15-22948, виданого 13.11.2018, видавник: Фонд державного майна України.

26.05.2021 на підставі витягу з Акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань, серія та номер: бн, виданий 25.05.2021, видавник: Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація одеського морського порту); наказу, серія та номер: 163, виданого 19.03.2013, видавник: Міністерство інфраструктури України зареєстровано право господарського відання Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", код ЄДРПОУ: 38727770, власник: Держава в особі Міністерства інфраструктури України, код ЄДРПОУ: 37472062.

Позивач у позові просив скасувати відповідні рішення:

- державного реєстратора управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіної Лілії Володимирівни від 17.02.2021 (індексний номер: 56655644) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на об`єкт нерухомого майна - виробничі будівлі та споруди (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2292927851101), розташований за адресою: місто Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 кв. м., що є підставою для припинення права власності Держави Україна в особі Міністерства інфраструктури України на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2292927851101) із закриттям розділу,

- та рішення державного реєстратора державного реєстратора Іванівської селищної ради Одеської області Черненко Альони Вікторівни від 31.05.2021 (індексний номер: 58454621) про державну реєстрацію права господарського відання Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на об`єкт нерухомого майна - виробничі будівлі та споруди (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2292927851101), розташований за адресою: місто Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 кв. м., що є підставою для припинення права господарського відання Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2292927851101).

Позовні вимоги Одеської міської ради обґрунтовані порушенням прав територіальної громади м. Одеси. За доводами позивача, до складу об`єкта нерухомого майна "виробничі будівлі та споруди" безпідставно включено частину земель загального користування комунальної власності, оскільки у складі об`єкта "виробничі будівлі та споруди", розташованого за адресою: місто Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 м2, зареєстровано право власності на об`єкт "Митна площа" площею 6200 м2, який фактично знаходиться поза межами режимної території порту в зоні об`єктів загальноміського значення міської забудови, та є земельною ділянкою, а також низку інших об`єктів, безпідставно визначених "складовими частинами" будівель та споруд (огорожу, підпірну стінку, тротуар, прожекторні щогли тощо).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з врахуванням ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Так, Верховний Суд у постанові від 26.09.2023 вказав, що суди попередніх інстанцій обмежившись посиланням на те, що Держава Україна в особі Міністерства інфраструктури України розпорядчим актом передала стратегічні об`єкти портової інфраструктури та інше майно на баланс новоутвореного ДП "Адміністрація морських портів України" і зобов`язала це підприємство зареєструвати майнові права на нерухоме майно, яке обліковується на його балансі, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не встановили інших суттєвих фактичних обставин справи, які впливають на правильне вирішення цього спору (п. 5.52); зокрема, господарські суди попередніх інстанцій достеменно не встановили, до якого виду будівель та споруд належать трансформаторна підстанція та насосна станція з урахуванням їх функціональних характеристик, чи можуть вони вважатися самостійними об`єктами нерухомого майна, чи є складовими частинами іншого об`єкта, а відтак не установили, чи підлягають речові права на них державній реєстрації. При цьому суди також не встановили, чи можуть функціонувати трансформаторна підстанція та насосна станція без об`єкта "Митна площа" та чи призначений об`єкт "Митна площа" саме для обслуговування іншої (головної) речі, чи пов`язані ці об`єкти (трансформаторна підстанція, насосна станція, об`єкт "Митна площа", інші об`єкти) спільним призначенням (п. 5.53); таким чином, під час нового розгляду справи, місцевому господарському суду необхідно належним чином встановити, чи може бути зареєстровано право власності на трансформаторну підстанцію та насосну станцію як самостійні об`єкти нерухомого майна / складові частини об`єкта нерухомого майна. Судам також необхідно з`ясувати чи може бути включено до складу іншого об`єкта нерухомого майна об`єкт "Митна площа" (в якості його складової чи приналежності).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про морські порти України", державні стратегічні об`єкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належать їй на праві господарського відання. Адміністрація морських портів України володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею державним майном з урахуванням його цільового призначення, а також обмежень правомочностей щодо розпорядження таким майном, визначених цим Законом, іншими законодавчими актами, її статутом.

В статті 73 Господарського кодексу України визначено, що орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Згідно Статуту Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", затвердженого наказом МІУ № 288 від 18.05.2021, останнє є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів від 04.03.2013 №133 "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

Пунктом 21 розділу 4 Статуту Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" передбачено, що майно підприємства становлять оборотні та необоротні активи, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Згідно пункту 22 розділу 4 Статуту Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" користується та розпоряджається закріпленим за ним майном відповідно до вимог, передбачених законодавством України та цим Статутом.

Пункт 24 Статуту Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" визначає, що право господарського відання майном виникає з дати підписання актів приймання-передачі або інших відповідних первинних документів.

Відповідно до пп. 2 п. 29 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2018 №484 до державного реєстру прав вносяться такі відомості про об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці:

- опис об`єкта нерухомого майна із зазначенням об`єктів, що є приналежністю головної речі (присвоєна літера, римська або арабська цифра відповідно до технічного паспорта, загальна та (за наявності) житлова площа) (у разі коли об`єкт нерухомого майна є головною річчю);

- відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна (найменування та/або присвоєна літера, загальна та (за наявності) житлова площа) (у разі коли об`єкт нерухомого майна є складною річчю).

Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ) (ст. 188 Цивільного кодексу України).

Згідно наявного у матеріалах схематичного плану, у ньому позначено, що всі об`єкти взаємопов`язані та утворюють складну річ.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку до державного реєстру внесено відомості про складові частини, адже об`єкт є складною річчю. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

В свою чергу, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 (далі - Класифікатор ДК 018-2000), інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.

Відповідно до коду 2 розділу 2 (класифікація будівель та споруд) Класифікатора ДК 018- 2000 визначено класифікація будівель і споруд - інженерні споруди.

Інженерні споруди відповідно до визначення цього поняття та з урахуванням їх функціональних характеристик згідно наступної класифікації та коду:

Будівля КТПН - 3957 - код 2224.3 - Трансформаторні станції та підстанції місцевих електромереж;

Насосна станція - код 2222.9 - Споруди місцевих трубопровідних систем інші;

Митна площа -код 2112.5 - Майдани, тротуари та пішохідні зони.

Матеріалами справи підтверджується, що вказана класифікація відповідає відомостям Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна до листа Фонду Державного майна України від 13.11.2018 № 10-15-22918, а саме:

- п.1.39: код та назва майна відповідно до класифікатора державного майна: 2224.3: Трансформаторні станції та підстанції місцевих електромереж, назва майна : Будівля КТПН-3957 ;

- п.1.53 : код та назва майна відповідно до класифікатора державного майна: 2222.9: Споруди місцевих трубопровідних систем інші, назва майна : Насосна станція.

- п.1.6: код та назва майна відповідно до класифікатора державного майна: 2112.5 Майдани, тротуари та пішохідні зони, назва майна: Митна площа.

Отже, дані інженерні споруди (Будівля КТПН - 3957 та Насосна станція) призначені для забезпечення електроенергією та водопостачанням об`єктів портової інфраструктури, у тому числі і об`єкту Митна площа, які є найближчими інженерними спорудами біля неї.

Водночас, при визначенні виду і класу будівель та споруд, до яких належать трансформаторна підстанція та насосна станція, позивач у своїх поясненнях посилається на Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджену наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 №127.

Разом з тим, доводи позивача про те, що будівля КТПН - 3957 та насосна станція - є такими, що виконують функції допоміжного призначення та підлягають інвентаризації в складі основної будівлі, - обгрунтовано відхилені судом першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, оскільки, будівля насосної станції входить в єдину систему водопостачання Одеського порту та призначена для постачання питної води для споживання працівниками адміністративних будівель порту та зрощення газонів. Усі об`єкти, які постачаються водою з даної насосної станції входять до складу об`єкта "виробничі будівлі та споруди", на території якого проходять підземні водопроводи, а також інші комунікації, які забезпечують потреби в теплопостачання, електропостачанні, водовідведенні об`єктів Одеського порту.

Також, і будівля КТПН - 3957, входить в єдину систему електропостачання Одеського порту, та забезпечує електроенергією складові об`єкта "виробничі будівлі та споруди".

Доводи позивача про те, що на будівлю КТПН-2957 та насосну станцію не може бути зареєстровано право власності, як на окремі об`єкти, судом апеляційної інстанції відхиляються, як необгрунтовані, з огляду на наступне.

Такі об`єкти можуть вважатися самостійними об`єктами нерухомого майна. Для цілей державної реєстрації є певні, особливості в їх реєстрації. Відповідно до даних технічного паспорту та реєстраційних записів зазначені об`єкти є складовими зареєстрованого об`єкту "виробничі будівлі та споруди".

Отже, відповідно до Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2018 р. №484), реєстрації підлягають не тільки окремі одиничні об`єкти нерухомого майна, об`єкти нерухомого майна, що становлять цілісний майновий комплекс, а також об`єкти нерухомого майна, що є складною річчю, які у своєму складі без обмеження мають складові різного призначення (будівлі, інженерні споруди із виділенням відповідного підрозділу, групи, класу, підкласу), різної площі тощо.

Із схематичного плану технічного паспорту вбачається, що всі складові взаємопов`язані та утворюють складну річ - "виробничі будівлі та споруди".

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що об`єкт нерухомого майна, що є складною річчю та утворюється зі складових частин, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до вимог чинного законодавства. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Крім того, відповідач-2 зазначав, що технічні паспорти окремо на будівлю КТПН-3957 чи окремо на насосну станцію-3 не виготовлялися, відомості про їх реєстрацію як окремих (самостійних) об`єктів - відсутні.

Усі складові зареєстрованого об`єкта нерухомого майна - "виробничі будівлі та споруди" обліковуються на балансі Одеської філії ДП "АМПУ", а інвентарні картки на складові частини містяться в матеріалах справи.

Як зазначалося вище, відповідно до Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна до листа Фонду Державного майна України від 13.11.2018 № 10-15-22918, код складової "Митна площа" відповідно до класифікатора державного майна: 2112.5 Майдани, тротуари та пішохідні зони.

Також, матеріалами справи підтверджується, що 13.06.2013 на виконання наказу Мінінфраструктури від 19.03.2013 № 163 «Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства «Адміністрація морських портів України», комісією з реорганізації ДП «Одеський МТП» та державного підприємства «Адміністрація морських портів України» складено акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013, згідно якого частина майна, серед якого, зокрема, є об`єкт «Митна площа» (інв. № 072525), рік введення в експлуатацію 01.03.1966 р., даний об`єкт передано від ДП «Одеський МТП» до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».

Згідно акту приймання-передачі майна, майнових прав, зобов`язань від 13.06.2013 № 19 від Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» передано до Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» майно, серед якого, зокрема, є об`єкт «Митна площа» (інв. № 072525), рік введення в експлуатацію 01.03.1966 р.

Згідно пункту 1 наказу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 13.06.2013 № 17 «Про наділення філій майном, яке є частиною майна державного підприємства «Адміністрація морських портів України», наділено філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» майном, яке є частиною майна державного підприємства «Адміністрація морських портів України», згідно з актами приймання-передачі.

У додатку 1 до листа Фонду державного майна України від 13.11.2018 № 10-15-22918, а саме: Витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, ведення обліку якого здійснюється Фондом державного майна України, містяться відомості про те, що суб`єкт управління, який здійснює управління майном - Міністерство інфраструктури України, юридична особа (балансоутримувача державного майна) є державного підприємства «Адміністрація морських портів України», у тому числі назва структурної компоненти - Одеська філія державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Одеського морського порту), і вказана інформація також міститься у додатку до листа Фонду державного майна України від 29.10.2021 № 10-15-25526, а саме у Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, ведення обліку якого здійснюється Фондом державного майна України.

Вказані докази в сукупності підтверджують факт про належну передачу об`єкту державної власності, а саме: «Митна площа», загальною площею 6200 м2 (інв. № 072525), з ДП «Одеський МТП» до державного підприємства «Адміністрація морських портів України», та у подальшому від державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України», тобто вказаний об`єкт є державною власністю, з неї не вибував, та який належить до державної власності (Держави в особі Мінінфраструктури) та перебуває у господарському віданні державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі його відокремленого підрозділу Одеської філії.

Також, з інформації зазначеної у вищевказаних актах приймання-передачі майна вбачається, що рік введення в експлуатацію об`єкта: «Митна площа» (інв. № 072525), є 01.03.1966 р., що свідчить про його створення (будівництво) ще у 1966 році.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанцїї, об`єкт/складова "Митна площа" (з подальшим переобладнанням та т.ін.) був створений та перебував в користуванні з 1966 р. Одеського морського порту - державного підприємства, що підпорядковувалось відповідному міністерству в різні роки свого існування та весь час належало державі/перебувало у державній власності.

Таким чином, вищенаведені об`єкти можуть вважатися самостійними об`єктами нерухомого майна. Для цілей державної реєстрації є певні особливості в їх реєстрації. Відповідно до даних технічного паспорту та реєстраційних записів зазначені об`єкти є складовими зареєстрованого об`єкту "виробничі будівлі та споруди".

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі, Будівля КТПН -3957, насосна станція, "Митна площа" є складовими зареєстрованого об`єкта "Виробничі будівлі та споруди" та становлять правовий режим складної речі. Отже, кожен із цих складових відповідно до свого призначення повинен забезпечувати функціонування об`єкта "Виробничі будівлі та споруди" (його окремих складових в тій чи іншій частині) в своїй сукупності.

Будівля КТПН -3957, насосна станція забезпечують діяльність і інших об`єктів портової інфраструктури. В той же час, "Митна площа" як об`єкт (складова), який складається з дорожнього покриття, мощення пішохідних доріжок, елементів благоустрою, зелених зон, освітлення без КТПН і Насосної станції повноцінно функціонувати не може. Ці об`єкти є найближчими інженерними спорудами для забезпечення об`єкту Митна площа електроенергією і водопостачанням.

Як зазначалося вище, не підлягають державній реєстрації речові права окремо на споруди, як самостійний об`єкт що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі. Такі об`єкти може бути зареєстровані лише як складова частина складної річні відповідно у її складі відповідно до Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 р. №1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2018 р. №484), ч. 4 ст. 5 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень".

З технічного паспорту вбачається, всі вищезазначені зареєстровані об`єкти нерухомого майна з їх складовими позначені відповідними літерами та номерами.

Складові об`єкту нерухомого майна "виробничі будівлі та споруди", а саме Будівля КТПН - 3957 та Насосна станція - є інженерними спорудами та призначені для забезпечення електроенергією та водопостачанням об`єктів портової інфраструктури, у тому числі й інших складових вищезазначеного об`єкту нерухомого майна. Зазначені складові є об`єктами нерухомості, розташованими на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Складова "Митна площа" також відноситься до інженерних споруд, клас "Вулиці та дороги". Площа цієї складової становить 6200 кв.м.

"Митна площа" як об`єкт складається з дорожнього покриття, мощіння пішохідних доріжок, елементів благоустрою, зелених зон, освітлення. Водо- та електрозабезпечення об`єкта здійснюється через КТПН-3957 (електрозабезпечення) та Насосну станцію (водозабезпечення), як найближчими інженерними спорудами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції, що Будівля КТПН -3957, Насосна станція, "Митна площа" - в своїй сукупності є складовими зареєстрованого об`єкта "Виробничі будівлі та споруди" та становлять правовий режим складної речі. Отже, кожен із цих складових відповідно до свого призначення забезпечує функціонування об`єкта "Виробничі будівлі та споруди".

Також, суд касаційної інстанції у постанові від 26.09.2023 вказав, що колегія суддів погоджується з доводами скаржника щодо передчасності висновків судів попередніх інстанцій про те, що Одеська міська рада не довела факту порушення її речових прав оспорюваними реєстраційними діями (п. 5.35), і зазначила, що з урахуванням вимог земельного законодавства питання щодо належності земельної ділянки до земель комунальної чи державної форми власності повинно вирішуватися залежно від установлених обставин щодо наявності чи відсутності на такій земельній ділянці об`єктів нерухомого майна державної власності (п. 5.36).

В свою чергу, суд першої інстанції під час нового розгляду справи дійшов вірного висновку, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, стосовно того, що враховуючи те, що об`єкти нерухомого майна знаходяться у державній власності, відповідно, земля під державними об`єктами залишається у державній власності (п.4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності").

Відповідно до п.6 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, та її затвердження здійснюються відповідною сільською, селищною, міською радою. З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими (п.7 цього ж розділу).

Тобто, відповідно і земельна ділянка, на якій розташований зареєстрований об`єкт нерухомого майна державної власності, належить до державної власності на підставі п.4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

При цьому, відсутність розмежування земель між державною та комунальною власністю, відсутність відомостей в Державному земельному кадастрі, а також тимчасовий правовий режим земель державної власності на перехідний період - від моменту введення Земельного Кодексу України в дію і до повного завершення розмежування земель, не підтверджують доводів позивача.

Згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії;

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження;

6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;

7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);

8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;

9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;

9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;

10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Підстави для відмови в державній реєстрації прав визначені статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Зокрема, згідно з пунктами 3, 4 частини першої вказаної статті у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

З наявних у матеріалах справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що відповідачем було подано державному реєстратору всі необхідні документи для вчинення відповідних реєстраційних дій, які вимагаються для проведення державної реєстрації об`єктів нерухомого майна.

Також, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору враховує, що Верховний Суд у постанові від 26.09.2023 зазначив, що доводи скаржника стосуються належності та достатності доказів, водночас скаржником не доведено того факту, що судами застосовано недопустимі докази у справі (п. 5.59).

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне при вирішенні спору.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.16. у справі №800/301/16).

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 в справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у вказаній нормі та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, відповідати вищевказаним критеріям охоронюваного законом інтересу.

Положення Господарського процесуального кодексу України покладають обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав чи охоронюваних законом інтересів саме на позивача.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Аналогічний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19).

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено реального порушення відповідачами будь-яких його прав чи охоронюваних законом інтересів, яке підлягає захисту в заявлений позивачем спосіб, зокрема щодо стверджуваного правового титулу комунального майна у складі спірного об?єкта.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту у позові є неналежним та неефективним, з огляду на наступне.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Захист права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до статті 392 цього Кодексу, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Водночас статтями 387, 388 Цивільного кодексу України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та від добросовісного набувача (за відповідних умов).

Таким чином, позивач, наголошуючи на приналежності складового об?єкта (земельної ділянки), який входить до складу зареєстрованого об?єкта, до комунальної власності, не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом, обравши належний та ефективний спосіб захисту територіальної громади міста Одеси, передбачений саме статтями 386, 387, 388 Цивільного кодексу України, який ним у даному провадженні не обрано, з огляду на предмет та підстави позову.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

За змістом ч. 5 ст. 12 Цивільного кодексу України, добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права власності на нерухоме майно за державою в особі відповідача-1 та права господарського відання за відповідачем-2 - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на таке майно та водночас елемент позасудової процедури реєстрації такого права. Внаслідок відповідної реєстрації між сторонами фактично існує спір про право цивільне стосовно спірного майна (зокрема, стверджуваної позивачем приналежності частини земель загального користування комунальної власності), як складової складної речі.

Ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на момент звернення з відповідним позовом) визначено, Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV (в чинній редакції) визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Отже, скасування державної реєстрації речових прав, зареєстрованих на підставі відповідних рішень, повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

Отже, оскільки державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності та господарського відання, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності (державою в особі відповідача-1) та господарського відання (відповідачем-2), що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності та господарського відання з фактом його державної реєстрації, враховуючи те, що позивачем у позові не заявлено вимог щодо скасування саме документів, які стали підставою для такої реєстрації, як не заявлено і вимог щодо визнання прав на відповідні спірні об?єкти (як в цілому, так і їх частини, як частини складної речі) а тому в цій частині позовних вимог позивачем також обрано неефективний та неправильний спосіб захисту, у зв?язку з чим вимоги у цій частині також задоволенню не підлягають.

При цьому, неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Крім того, суд касаційної інстанції у своїй постанові від 26.09.2023, вказав також, що доводи скаржника щодо неправильного застосування частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), в цій частині є необґрунтованими.

Таким чином, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, врахувавши приписи ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, керуючись ст.ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, встановивши під час вирішення спору обставини, що мають значення для справи, надавши їм юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову, дійшов висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Додатково суд при вирішенні спору звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, які зводяться до того, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору з урахуванням меж апеляційного оскарження, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України та ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні про відмову у задоволенні позовних вимог.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду м. Києва від 05.06.2024 у справі №910/13835/21, за наведених доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Господарського суду м. Києва від 05.06.2024 у справі №910/13835/21 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 05.06.2024 у справі №910/13835/21 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи №910/13835/21 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано: 07.04.2025.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.А. Гончаров

О.М. Сибіга