Постанова від 17.06.2025 по справі 910/13835/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/13835/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Одеської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 (суддя Ягічева Н. І.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 (головуючий суддя Станік С. Р., судді Гончаров С. А., Сибіга О. М.)

у справі № 910/13835/21

за позовом Одеської міської ради

до 1) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України і 2) Державного підприємства "Адміністрація морських портів України",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1) Комунальне підприємство "Одестранспарксервіс",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 2) державний реєстратор управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради - Карпухіна Лілія Володимирівна і 3) державний реєстратор Іванівської селищної ради Одеської області - Черненко Альона Вікторівна,

про скасування рішень державних реєстраторів

(у судовому засіданні взяли участь представники - позивача - Вінюков В. М., відповідача-1 - Ющенко Р. С., відповідача-2 - Шалгінських І. Е., Андреєв А. Е.),

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2021 року Одеська міська рада (далі - позивач, Рада) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - відповідач-1, Міністерство), Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - відповідач-2, ДП "АМПУ"), в якому просила:

- скасувати рішення державного реєстратора від 17.02.2021 з індексним номером: 56655644 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на об`єкт нерухомого майна: "виробничі будівлі та споруди" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292927851101), розташованого за адресою: місто Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 кв. м, що є підставою для припинення права власності Держави Україна в особі Міністерства на об`єкт нерухомого майна із закриттям розділу;

- скасувати рішення державного реєстратора від 31.05.2021 з індексним номером: 58454621 про державну реєстрацію права господарського відання ДП "АМПУ" на об`єкт нерухомого майна: "виробничі будівлі та споруди" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292927851101), розташованого за адресою: місто Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 кв. м, що є підставою для припинення права господарського відання ДП "АМПУ" на об`єкт нерухомого майна.

2. Позовні вимоги Ради обґрунтовані порушенням прав територіальної громади м. Одеси. За доводами позивача, до складу об`єкта нерухомого майна "виробничі будівлі та споруди" безпідставно включено частину земель загального користування комунальної власності, оскільки у складі об`єкта "виробничі будівлі та споруди", розташованого за адресою: місто Одеса, площа Митна, будинок 1/2, загальною площею 64,6 кв. м, зареєстровано право власності на об`єкт "Митна площа" площею 6200 кв. м, який фактично знаходиться поза межами режимної території порту в зоні об`єктів загальноміського значення міської забудови, та є земельною ділянкою, а також низку інших об`єктів, безпідставно визначених "складовими частинами" будівель та споруд (огорожу, підпірну стінку, тротуар, прожекторні щогли тощо).

Короткий зміст судових рішень

3. Справа розглядалася неодноразово. Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023, відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог.

4. Постановою Верховного Суду від 26.09.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2022 скасовано, справу №910/13835/21 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

5. Під час нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю.

6. Відмовляючи в задоволенні позовних, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з такого:

- будівля КТПН-3957, насосна станція, "Митна площа" є складовими зареєстрованого об`єкта "виробничі будівлі та споруди" та становлять правовий режим складної речі, отже, кожен із цих складових відповідно до свого призначення забезпечує функціонування об`єкта "виробничі будівлі та споруди";

- відомості про такі складові об`єкта нерухомого майна "виробничі будівлі та споруди", що є складною річчю та утворюється зі складових частин, зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до вимог чинного законодавства;

- усі складові зареєстрованого об`єкта нерухомого майна - "виробничі будівлі та споруди" обліковуються на балансі Одеської філії ДП "АМПУ", а інвентарні картки на складові частини містяться в матеріалах справи;

- враховуючи те, що об`єкти нерухомого майна знаходяться у державній власності, відповідно і земельна ділянка, на якій розташований зареєстрований об`єкт нерухомого майна державної власності, належить до державної власності на підставі пункту 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності";

- з наявних у матеріалах справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що відповідачем було подано державному реєстратору всі необхідні документи для вчинення відповідних реєстраційних дій, які вимагаються для проведення державної реєстрації об`єктів нерухомого майна.

7. Додатково суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач не довів реального порушення відповідачами будь-яких його прав чи охоронюваних законом інтересів, які підлягають захисту в заявлений позивачем спосіб, зокрема щодо стверджуваного правового титулу комунального майна у складі спірного об`єкта.

8. Окрім того, апеляційних суд, надаючи оцінку належності обраного позивачем способу захисту, вказав на те, що позивач, наголошуючи на приналежності складового об`єкта (земельної ділянки), який входить до складу зареєстрованого об`єкта, до комунальної власності, не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом, обравши належний та ефективний спосіб захисту територіальної громади міста Одеси, передбачений саме статтями 386, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), який ним у даному провадженні не обрано, з огляду на предмет та підстави позову.

9. Апеляційний суд також наголосив, що оскільки державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності та господарського відання, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності (державою в особі відповідача-1) та господарського відання (відповідачем-2), що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності та господарського відання з фактом його державної реєстрації, враховуючи те, що позивач у позові не заявив вимог щодо скасування саме документів, які стали підставою для такої реєстрації, як не заявив і вимог щодо визнання прав на відповідні спірні об`єкти (як в цілому, так і їх частини, як частини складної речі), а тому в цій частині позовних вимог позивач також обрав неефективний та неправильний спосіб захисту.

Касаційна скарга

10. Не погодившись із прийнятими рішеннями, Рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

11. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував статтю 2 ГПК України, без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, стосовно того, що "обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, що у свою чергу не зумовлює необхідності надавати оцінку аргументам сторін по суті спору".

12. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на відсутність висновків Верховного Суду:

- з питання застосування норм права, наведених у пункті "а" частини 4 статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частини 1 статті 181, частини 1 статті 188 ЦК України, у подібних правовідносинах щодо того, чи є площі (майдани) об`єктами нерухомості, право власності на які підлягає державній реєстрації, та, з урахуванням віднесення таких об`єктів до земель загального користування, чи можуть бути зареєстровані речові права на такі об`єкти як на складові частини складної речі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з виникненням речових прав на них поза встановленою земельним законодавством процедурою відведення земельної ділянки;

- з питання застосування норм права, наведених у частини 1 статті 181, частини 1 статті 188 ЦК України, у подібних правовідносинах щодо того, чи може бути загальна площа об`єкта нерухомості, що є складною річчю, яка відображена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, меншою, ніж площа однієї з його складових частин, чи загальна площа складових частин такого об`єкта повинна складати суму площ усіх його складових частин;

- з питання застосування норми права, наведеної у частині 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", щодо можливості державної реєстрації інженерних споруд як самостійних об`єктів нерухомості разом зі складовими частинами, які перевищують площу таких споруд та взагалі не є ані будівлями, ані спорудами (площі, автомобільні дороги, залізничні колії, шпари артезіанські тощо).

13. Рада також з посиланням на пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, наведених у статтях 86, 236 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, адже суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, внаслідок неналежного та неповного дослідження доказів, а саме:

- помилково встановив, що "Митна площа" нібито є побудованим об`єктом нерухомості (не земельною ділянкою), що перебуває у державній власності, у той час як "Митна площа" є виключно землею загального користування комунальної власності та є вільною від забудови, чим до того ж не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.09.2023 у цій справі № 910/13835/21, про те, що "...з урахуванням вимог земельного законодавства питання щодо належності земельної ділянки до земель комунальної чи державної форми власності повинно вирішуватися залежно від установлених обставин щодо наявності чи відсутності на такій земельній ділянці об`єктів нерухомого майна державної власності" ;

- помилково встановив, що КТПН-3957 та насосна станція нібито можуть вважатися самостійними об`єктами нерухомого майна всупереч власним висновкам, що "… дані інженерні споруди (Будівля КТПН - 3957 та Насосна станція) призначені для забезпечення електроенергією та водопостачанням об`єктів портової інфраструктури", що вказує на те, що вони є приналежністю до головної речі - будівель та споруд порту;

- всупереч вказівкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.09.2023 у цій справі, взагалі не встановив, чи можуть функціонувати КТПН-3957 та насосна станція без об`єкта "Митна площа" та чи призначений об`єкт "Митна площа" саме для обслуговування іншої (головної) речі;

- за результатами дослідження схематичного плану розташування об`єктів, що міститься у технічному паспорті від 08.12.2017, дійшов помилкового висновку, що "всі складові взаємопов`язані та утворюють складну річ - "виробничі будівлі та споруди", у той час як у дійсності з його змісту вбачається, що всі об`єкти, визначені складовими частинами "виробничих будівель та споруд", знаходяться відокремлено, на значній відстані один від одного у різних частинах порту та/або поза його межами відповідно, і між собою ці об`єкти не пов`язані.

Відзив

14. У відзиві на касаційну скаргу ДП "АМПУ" посилається на помилковість доводів позивача щодо ототожнення об`єкта "Митна площа" із земельною ділянкою комунальної форми власності. Вказує на те, що об`єкт "Митна площа" 1966 року побудови є саме спорудою, а не земельною ділянкою, та належить до об`єктів державної власності. Зазначає про те, що суди в повній мірі виконали вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.09.2023 у цій справі, а також дійшли правильного висновку про правомірність державної реєстрації спірних будівель в складі об`єкта "виробничі будівлі та споруди". Протилежні доводи касаційної скарги вважає такими, що направлені на переоцінку обставин справи. Відповідач-2 також посилається на безпідставність доводів скаржника про відсутність висновків Верховного Суду, оскільки вважає, що висновки, про відсутність яких стверджує позивач у касаційній скарзі, не стосуються предмета розгляду цього спору та / або не пов`язані матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

15. Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу посилається на те, що об`єкт "Митна площа" є об`єктом державної власності та правомірно переданий за актом приймання-передачі ДП "АМПУ" у господарське відання. Погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності проведеної державної реєстрації та внесення відомостей про складові частини складної речі. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Обставини справи, встановлені судами

16. Суди попередніх інстанцій встановили, що з набранням чинності 13.06.2013 Закону України "Про морські порти України", а також відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 133-Р від 14.03.2013, наказу Міністерства інфраструктури України № 163 від 19.03.2013 було реорганізовано державні підприємства морського транспорту за переліком згідно з додатком 1, шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів та утворено внаслідок виділу ДП "АМПУ". До переліку державних підприємств морського транспорту, що підлягають реорганізації згідно зазначеного наказу, включено Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт", за адресою: 65026, м. Одеса, площа Митна, 1.

17. На виконання вищевказаного наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 №163, комісією з реорганізації було складено розподільчий баланс майна, майнових прав та зобов`язань Державного підприємства "Державні підприємства морського транспорту" до ДП "АМПУ" станом на 13.06.2013. Згідно з актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013 Державним підприємством "Державні підприємства морського транспорту" було передано, а ДП "АМПУ" прийнято майно за адресою: 65026, м. Одеса, Митна площа, 1, зокрема, об`єкт - "Митна площа", інвентаризаційний номер 072525, який введений в експлуатацію 01.03.1966.

18. Наказом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" від 23.06.2013 №17, зокрема, наділено філію Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" майном, яке є частиною майна Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", згідно з актами приймання-передачі. Згідно з актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013 №19 вищевказане майно було передано Одеській філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

19. 17.02.2021 зареєстровано право власності держави в особі Міністерства на об`єкт нерухомого майна "виробничі будівлі та споруди" (РОНМ 2292927851101), розташований за адресою адреса: Одеська обл., м. Одеса, площа Митна, будинок 1/2 загальною площею 64,6 кв. м, до складу якого входять: будівля КТПН-3957, Й2, загальна площа (кв. м): 8.4; насосна станція-3, Я1, загальна площа (кв. м): 56.2; тротуар по Деволанівській, IV; покриття центрального з/д переїзду, V; автодорога від головної прохідної до прохідної в корені Військового молу, VI; автодорога вздовж залізничних колій Червоних пакгаузів ділянка 8, VII митна площа, VIII; підпірна стінка двору управління порту, IX; шпара артезіанська 10 Деволанівська , X; шпара артезіанська - 3 поліклініки, XI; площа управління порту, XII; прожекторна щогла № 6 пр.7, XIII; прожекторна щогла № 10, XIV; прожекторна щогла № 11 пр.7, XV; прожекторна щогла № 12, XVI; прожекторна щогла № 13, XVII; прожекторна щогла №14, XVIII; прожекторна щогла № 15 пр.10, XIX; прожекторна щогла № 16 пр. 13-14, XX; прожекторна щогла № 21 пр. 12-13, XXI; прожекторна щогла №24 пр. 9, XXII; прожекторна щогла № 33 ГСМ, XXIII; прожекторна щогла № 40, XXIV; підпірна стінка біля насосної, XXV; площа для зберігання переносного туалету, XXVI; транспортна естакада 4 черга з примиканням, XXVII; північна огорожа станції Одеса-Порт до морвокзалу, XXVIII; підпірна стінка в тилу побутових будівель на Деволанівській, XXX; колії залізничні та стрілочні переводи Платонівського молу, 1; залізнична колія № 23, 2; залізнична колія №24, 3; залізнична колія № 29, 4; залізнична колія № 30, 5; залізнична колія № 30 а , 6; залізнична колія №33,7; залізнична колія № 34, 8; залізнична колія №35,9; залізнична колія № 36, 10; залізнична колія № 37, 11; залізнична колія № 38, 12; залізнична колія № 38 а, 13; залізнична колія № 41, 14; залізнична колія № 44, 15; залізнична колія № 45, 16; залізнична колія № 62, 17; залізнична колія № 1 Бакалійний , 18; залізнична колія № 5 Бакалійний , 19; стрілковий перевід № СП 79, 20; стрілковий перевід № СП 82, 21; стрілковий перевід № СП 89, 22; стрілковий перевід № СП 97, 23; стрілковий перевід № СП 99, 24; стрілковий перевід № СП 115, 25; стрілковий перевід № СП 117, 26; стрілковий перевід №СП 133, 27;

20. Відповідно до відомостей з Державного реєстру відповідну реєстрацію вчинено на підставі Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, серія та номер: 10-15-22948, виданого 13.11.2018, видавник: Фонд державного майна України.

21. 26.05.2021 на підставі витягу з акта приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань, серія та номер: б/н, виданий 25.05.2021, видавник: Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація одеського морського порту); наказу, серія та номер: 163, виданого 19.03.2013, видавник: Міністерство, зареєстровано право господарського відання ДП "АМПУ", власник: Держава в особі Міністерства.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів скаржників і висновків судів попередніх інстанцій

22. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

23. Судові рішення у справі оскаржується позивачем з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

24. Як уже було наголошено вище, предметом розгляду цього спору є вимоги Ради про скасування державної реєстрації права власності держави в особі Міністерства на об`єкт нерухомого майна "виробничі будівлі та споруди", а також скасування державної реєстрації права господарського відання на це майно за ДП "АМПУ".

25. Свої вимоги Рада мотивує, зокрема, тим, що до складу об`єкта нерухомого майна "виробничі будівлі та споруди" безпідставно включено частину земель загального користування комунальної власності, а саме об`єкт "Митна площа" площею 6200 кв. м, який позивач вважає не об`єктом нерухомості, а міською землею, чим і обґрунтовує порушення інтересів територіальної громади.

26. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд (у т.ч. на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2023 у цій справі) виходив з того, що (1) спірні будівлі (трансформаторна, насосна станція) та об`єкт "Митна площа" є складовими зареєстрованого об`єкта "виробничі будівлі та споруди", становлять правовий режим складної речі та відповідно до свого призначення забезпечують функціонування об`єкта "виробничі будівлі та споруди"; (2) відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно вказаних об`єктів внесені у відповідності до вимог чинного законодавства; (3) земельна ділянка під об`єктами нерухомого майна державної власності в силу вимог пункту 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" також є державною, що в сукупності слугувало підставою для висновку суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позивачем вимог.

27. Суд апеляційної в свою чергу, залишаючи без змін оскаржуване судове рішення, вказав також на те, що (1) належний та ефективний спосіб захисту територіальної громади міста Одеси на земельну ділянку комунальної власності, яка за доводами позивача входить до складу зареєстрованого об`єкта, передбачений саме статтями 386, 387, 388 ЦК України; (2) обравши спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації прав на спірний об`єкт нерухомого майна, позивач не врахував, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності та господарського відання, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності (державою в особі відповідача-1) та господарського відання (відповідачем-2), водночас підставу набуття відповідних прав відповідачами позивач не оскаржує, як і не заявляє вимог щодо визнання прав на відповідні спірні об`єкти (як в цілому, так і їх частини, як частини складної речі), що також свідчить про обрання позивачем неефективного і неправильного способу захисту.

28. Не погоджуючись з наведеними висновками судів попередніх інстанцій, позивач в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неврахування висновків Великої Падати Верховного Суду, викладених у постановах від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, стосовно того, що "обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, що у свою чергу не зумовлює необхідності надавати оцінку аргументам сторін по суті спору".

29. Колегія суддів зазначає, що з урахуванням положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а також усталеної практики Верховного Суду, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

30. Правовідносини у справах № 925/642/19, № 916/3156/17 не були пов`язані із захистом права власності територіальної громади на земельну ділянку шляхом скасування державної реєстрації права власності за державою на майно, а також скасування права господарського відання на це майно за державним підприємством. Отже висновки у наведених справах не стосуються і не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, викладених в оскаржуваній постанові, стосовно обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту.

31. Не спростовує цього висновку суду апеляційної інстанції і посилання скаржника в тексті касаційної скарги на висновки Верховного Суду в адміністративній справі № 520/7983/21, правовідносини в якій стосувалися скасувати рішення державного реєстратора про відмову в державній реєстрації прав іпотекодержателя на іпотечне майно.

32. В той же, час, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне наголосити таке.

33. Велика Палата Верховного Суду послідовно та неодноразово виснувала про те, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55)).

34. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема, не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

35. Як убачається з установлених обставин справи, та оскаржуваних судових рішень, посилаючись на те, що в складі зареєстрованого об`єкта знаходиться земельна ділянка, яка в силу положень статті 83 ЗК України є комунальною власністю та перебуває в розпорядженні Ради, остання в поданій касаційній скарзі не спростовує висновок суду апеляційної інстанції про те, що належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

36. Окрім того, статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

37. Отже, законодавець визначив, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має; до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить.

38. Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

39. Позивач у поданій касаційній скарзі не спростовує висновки суду апеляційної інстанції про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності та господарського відання, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності (державою в особі відповідача-1) та господарського відання (відповідачем-2), водночас підставу набуття відповідних прав відповідачами позивач не оскаржує, як і не заявляє вимог щодо визнання прав на відповідні спірні об`єкти, що також свідчить про обрання позивачем неефективного і неправильного способу захисту шляхом скасування державної реєстрації прав на спірний об`єкт нерухомого майна.

40. Таким чином, як уже було наголошено вище, висновки апеляційного суду про обрання неефективного та неналежного способу захисту позивач з підстави, передбаченої пунктом1 частини 2 статті 287 ГПК України, не спростував.

41. З інших обраних позивачем підстав касаційного оскарження, передбачених у пунктах 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, останній висновки суду апеляційної інстанції про обрання неналежного та неефективного способу захисту також не спростовує і не оскаржує. Доводи касаційної скарги, обґрунтовані наведеними підставами касаційного оскарження, свідчать про незгоду скаржника саме з висновками судів першої та апеляційної інстанції по суті розгляду справи (правомірності проведеної державної реєстрації).

42. У той же час, висновки судів по суті розгляду спору щодо спірної державної реєстрації зумовлені вказівками Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.09.2023 у цій справі, та підпадають під дію частини 1 статті 316 ГПК України, що також не свідчить про порушення судами норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

43. За наведених обставин, ураховуючи неспростування скаржником у передбаченому процесуальним порядком висновку суду апеляційної інстанції про обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту, відсутні підстави для надання оцінки його доводам, обґрунтованими підставами касаційного оскарження, передбаченими в пунктах 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, щодо неправомірності проведеної державної реєстрації права власності / права господарського відання за відповідачами на спірні об`єкти (трансформаторну станцію та насосну станцію) з включенням до їх складу об`єкта "Митна площа", оскільки як зазначає сам позивач у касаційній скарзі неналежність та неефективність заявленого позивачем способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові.

44. Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не свідчать про наявність підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

45. Інші доводи касаційної скарги позивача підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

46. У зв`язку із наведеним вище, Суд враховує доводи відзивів Міністерства і ДП "АМПУ" в тій мірі, в якій вони узгоджуються з наведеним у цій постанові і з нормами процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

47. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

48. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

49. Враховуючи наведені положення Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила, що подана Радою скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає. Водночас прийняті у справі рішення і постанова відповідають правовим нормам, а тому не можуть бути змінені чи скасовані.

Розподіл судових витрат

50. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/13835/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил