Постанова від 07.04.2025 по справі 902/25/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 року Справа № 902/25/24(902/1531/23)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Тимошенко О.М. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - Чайка А.О. (в режимі відеоконференції);

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Павленко Т.М." на рішення Господарського суду Вінницької області від 25 листопада 2024 року (повний текст складено 05.12.2024) у справі №902/25/24(902/1531/23) (суддя Лабунська Т.І.)

за позовом Фермерського господарства "Павленко Т.М."

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд"

про витребування із незаконного володіння майна, стягнення 14 437,50 грн упущеної вигоди

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.11.2024 у справі №902/25/24(902/1531/23) відмовлено в задоволенні позовної заяви Фермерського господарства "Павленко Т.М." до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" про витребування із незаконного володіння перевантажувального бункеру накопичувача ПБН-20 (S/N 401 62) та стягнення упущеної вигоди у розмірі 14 437,50 грн.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Фермерське господарство "Павленко Т.М." звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким позов задоволити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Павленко Т.М." на рішення Господарського суду Вінницької області від 25 листопада 2024 року у справі №902/25/24(902/1531/23). Призначено справу №902/25/24(902/1531/23) до розгляду на 17 березня 2025 року об 11:00 год.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Безпосередньо в судовому засіданні 17 березня 2025 року представник позивача повністю підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 219 ГПК України, після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

В судовому засіданні 17 березня 2025 року відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у даній справі до 07.04.2025 об 11:30 год., що занесено до протоколу судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 червня 2019 року між ТОВ "Украгрозапчастина" (постачальник) та ФГ "Павленко Т.М." (покупець) був укладений договір №В1-1001391 поставки сільськогосподарських машин.

Додатком №1/1 до договору поставки сільського сподарських машин №В1-0001391 від 10.06.2019 (специфікація) від 10.06.2019 погоджено найменування сільськогосподарських машин - перевантажувальний бункер накопичувач ПБН-20, ціну - 731 050,00 грн.

Згідно платіжних доручень №83 від 11.06.2019, №87 від 18.07.2019, №110 від 01.11.2019 ФГ "Павленко Т.М." здійснено оплату в загальній сумі 731 050,00 грн на користь ТОВ "Украгрозапчастина" згідно рахунку №В1-00000986 від 10.06.2019 за ТОВ "Украгрозапчастина".

На виконання умов договору поставки №В1-0001391 від 10.06.2019 ТОВ "Украгрозапчастина" поставило ФГ "Павленко Т.М." перевантажувальний бункер накопичувач ПБН-20 (S/N 401 62) на суму 731 050,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №УА-000007083 від 15.07.2019 та актом приймання-передачі №УА-000007083 від 15.07.2019.

Крім того, відповідно до договору застави № 23-403/28-2 від 30.06.2023 ФГ "Павленко Т.М." передано в заставу АТ "ОТП БАНК" перевантажувальний бункер накопичувач ПБН-20 (S/N 401 62).

Фермерське господарство "Павленко Т.М.", посилаючись на те, що перевантажувальний бункер накопичувач ПБН-20 (S/N 401 62), власником якого воно є, з з 25.09.2023 безпідставно перебуває у ТОВ "Вінницяагропроектбуд", звернулося до суду з позовом про його витребування із незаконного володіння у ТОВ "Вінницяагропроектбуд" та стягнення упущеної вигоди у розмірі 14 437,50 грн.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом встановлено, що на підтвердження набуття права власності на перевантажувальний бункер накопичувач ПБН-20 (S/N 401 62) позивач посилається на договір № В1-1001391 від 10.06.2019.

Як вже зазначалося вище, на виконання умов договору поставки №В1-0001391 від 10.06.2019 ТОВ "Украгрозапчастина" поставило ФГ "Павленко Т.М." перевантажувальний бункер накопичувач ПБН-20 (S/N 401 62) на суму 731 050,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №УА-000007083 від 15.07.2019 та актом приймання-передачі № А-000007083 від 15.07.2019.

Разом з тим, судом встановлено, що змінна причіпна машина - це обладнання, що використовується в сільському або лісовому господарстві, призначається для буксирування трактором і змінює або доповнює його функції.

До категорії змінних причіпних машин також належать напівпричіпні машини, частина вертикального навантаження яких передається на трактор. Причіпна машина може складатися з вантажної платформи для розміщення робочих знарядь, пристроїв га тимчасового зберігання вироблених або необхідних для роботи технологічних матеріалів. Обладнання, призначене для буксирування трактором і з`єднане з ним або постійно або тимчасово (для переробки технологічних матеріалів), є змінною причіпною машиною, якщо співвідношення його технічно допустимої маси з вантажем до спорядженої маси становить менш як 3.

Для законного використання такої спецтехніки відповідно до чинного законодавства, вона підлягає реєстрації. Процедуру потрібно проходити обладнанню, яке використовується як для особистих цілей, так і для комерційної діяльності.

Реєстрація сільськогосподарської техніки проводиться територіальними органами Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

На кожну зареєстровану спецтехніку видається свідоцтво про реєстрацію машини або талон тимчасового обліку машини, зразки яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 1992 № 47 та номерний знак, що виготовляється згідно з державними стандартами. На причіпне, навісне обладнання (крім тракторних причепів і прирівняних до них машин) та інвентар номерні знаки не видаються. Машина реєструється за її власником як за юридичною або фізичною особою. За фізичною особою - підприємцем машина реєструються як за фізичною особою.

Відомості про машину, власника, номерний знак, серію і номер реєстраційного документа та інші дані у випадках, визначених Порядком відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо- будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 2009 № 694, заносяться до книги реєстрації машин або книги тимчасової реєстрації машин, зразки яких затверджуються Мінекономіки та до уніфікованої автоматизованої електронно-облікової системи, створеної Держпродспоживслужбою.

Відповідно п. 9 Порядку, машина, що належить юридичній особі, реєструється за її місцезнаходженням, а фізичній особі - за місцем її проживання (перебування).

Машини, що використовуються та зберігаються у відокремлених підрозділах юридичної особи або на земельних ділянках, які є власністю юридичних або фізичних осіб чи надані їм у користування, зокрема в оренду, можуть реєструватися за місцезнаходженням відокремлених підрозділів або земельних ділянок. У такому разі до заяви про реєстрацію машини додаються документи, що підтверджують використання та зберігання машини у відокремленому підрозділі або право власності на земельну ділянку чи на користування нею.

Всупереч наведеному позивач не надав доказів реєстрації права власності на перевантажувальний бункер накопичувач ПБН-20 (S/N 401 62) в органах Держпродспоживслужби.

Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Велика Палата Верховного Суду у постанові №911/3681/17 від 21 серпня 2019 року звернула увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що позов про витребування майна може бути пред`явлений власником майна або особою, яка заявляє права щодо такого майна до особи, яка є його останнім набувачем.

Визначення кола відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Спір щодо витребування майна з чужого незаконного володіння треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням прав позивача іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на майно.

Як встановлено судами обох інстацій, позивач, посилаючись на безпідставне неповернення ТОВ "Вінницявгропроектбуд" перевантажувального бункеру накопичувача ПБН-20, не надав жодних доказів того, що вказаний накопичувач перебуває у володінні саме ТОВ "Вінницяагропроектбуд".

Крім того, докази, які б підтверджували, що ФГ "Павленко Т.М." передало ТОВ "Вінницяагропроектбуд" перевантажувального бункеру накопичувача ПБН-20 (договори оренди, акти приймання-передачі, тощо) позивачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було; в матеріалах справи відсутні такі докази також.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що майно може бути витребувано з чужого незаконного володіння тільки у особи, яка ним заволоділа, та те, що позивачем не доведено факту знаходження спірного майна у відповідача, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позов в частині вимоги про витребування із незаконного володіння майна.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що як положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статтей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що такі доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про недоведення позивачем обставин перебування спірного рухомого майна у володінні ТОВ "Вінницяагропроектбуд", а відтак і праових підстав для його витребування у ТОВ "Вінницяагропроектбуд".

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди в розмірі 14 437,50 грн, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, збитки, як правова категорія, включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Такі висновки наведені у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №922/3928/20.

Згідно вимог статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому, звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Натомість, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку не є підставою для його стягнення.

Позивач, звертаючись із позовом до суду у даній справі, пов`язує заподіяння йому збитків у вигляді упущеної вигоди з безпідставним перебуванням перевантажувального бункеру накопичувача ПБН-20 у відповідача, у зв`язку з чим, на думку позивача, фермерське господарство втратило можливість отримання прибутку в розмірі 14 437,00 грн.

Оскільки судом встановлено, що позивачем не надано належних доказів знаходження спірного майна у відповідача, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність правоивх підстав для задоволення позову в частині стягнення упущеної вигоди.

При цьому, посилання скаржника на те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань позивача про долучення додаткових доказів та витребування доказів колегією суддів до уваги не беруться з огляду на таке.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/25/24(902/1531/23) для судового розгляду по суті на 09.07.2024. Розгляд справи по суті неодноразово відкладався, востаннє на 28.10.2024.

28.10.2024 ФГ "Павленко Т.М." звернулося до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку для подання клопотання про витребування доказів по справі та витребування у Державної податкової служби України та у Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків інформацію (підтвердження) чи виписувалась та чи була зареєстрована податкова накладна ТОВ "Завод Кобзаренка" на проведену господарську операцію, 19.12.2023, - реалізацію Бункеру накопичувач перевантажувальний ПБН-20 загальною вартістю 950 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 158 333,33 грн на ТОВ "Алтанік" згідно договору купівлі-продажу №620 від 18.12.2023.

Вказане клопотання мотивовано тим, що 18.12.2023 між ТОВ "Завод Кобзаренка" та ТОВ "Алтанік" укладено договір купівлі-продажу №620 на продаж перевантажувального бункера-накопичувача ПБН-20, загальна вартість якого складає 950000,00 грн, в т.ч. ПДВ 158 333,33 грн.

19.12.2023 відповідно до видаткової накладної №5545, акту прийняття-передачі машини серія АА №001051 постачальник ТОВ "Завод Кобзаренка", в особі менеджера Макарчук Яни Іванівни, передав, а покупець ТОВ "Алтанік", в особі директора Матієнка Василя Михайловича, прийняв Бункер накопичувач перевантажувальний ПБН-20, серійний номер 040345, рік випуску 2023 в кількості 1 (один) штук загальною вартістю 950 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 158333,33 грн.

Відтак, ТОВ "Завод Кобзаренка" у грудні 2023 року повинен був виписати податкову накладну на загальну суму 950 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 158 333,33 грн, та зареєструвати її в Єдиному Реєстрі Податкових накладних, а також дану податкову накладну ТОВ "Завод Кобзаренка" мало б включити до реєстру виданих податкових накладних за грудень 2023, до податкових зобов`язань з ПДВ та відобразити у податковій декларації з ПДВ за грудень 2023.

08.10.2024 представником позивача подано адвокатські запити від 08.10.2024 до Державної податкової служби України та Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про надання підтвердження реальності здійснення господарської операції.

Однак, листом №3155/6/35-00-04-02-22 від 18.10.2024 у відповіді на запит було відмовлено у зв`язку із конфіденційністю інформації.

В зв`язку з викладеним виникла необхідність у витребуванні інформації (підтвердження) чи виписувалась та чи була зареєстрована податкова накладна ТОВ "Завод Кобзаренка" на дану проведену господарську операцію - реалізацію Бункеру накопичувач перевантажувальний ПБН-20 загальною вартістю 950 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 158 333,33 грн на ТОВ "Алтанік".

Дана інформація необхідна для формування доказової бази щодо реальності (нереальності) здійснення вище зазначеними платниками податків господарської операції, чи присутні в даній проведеній господарській операції критерії (ознаки), що свідчать про ризики фіктивності господарської операції платника.

Колегія суддів зазначає, що ГПК України встановлено відповідні процесуальні строки на вчинення учасниками справи певних процесуальних дій, зокрема, на подання заяв по суті спору, подання заяв та клопотань, подання доказів.

При розгляді справи в порядку загального позовного провадження докази, заяви та клопотання подаються сторонами та вирішуються судом на стадії підготовчого провадження у встановлені законом або судом строки.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті, отже клопотання, яке надійшло до суду 28.10.2024 є таким, що подано поза межами підготовчого провадження.

Відповідно до ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд зазначає, що позивач не був позбавлений права заявити клопотання про витребування доказів на стадії підготовчого провадження.

Зазначені у клопотанні причини неподання його у строк, встановлений законом, залежали саме від дій позивача, оскільки з адвокатським запитом позивач звернувся лише 08.10.2024, вже під час розгляду справи по суті.

Оскільки наведені позивачем причини пропуску процесуального строку на подання даного клопотання не є поважними, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення такого строку та, як наслідок, правомірно залишив клопотання про витребування доказів без розгляду з огляду на положення ч. 2 ст. 207 ГПК України.

Щодо доводів скаржника про надання оцінки матеріалам кримінального провадження №12024025070000023 від 17.02.2024 та висновку експерта №CE-19/102-24/15187-КДТЗ від 07.10.2024, то колегія суддів зазначає, що у відповідності до вимог ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тобто, вчинення кримінального правопорушення може бути підтверджено лише обвинувальним вироком, тоді як у зазначеному кримінальному провадженні відсутній вирок суду, який набрав законної сили.

Саме по собі відкриття кримінального провадження, проведення досудового розслідування, слідчих дій, проведення експертиз не є належними та достатніми доказами вчинення підроблення документа, без наявності обвинувального вироку, який набрав законної сили.

З огляду на викладене, безпідставними також є посилання скаржника про умисне підроблення документів щодо володіння і придбання перевантажувального бункера-накопичувача ПБН-20 (S/N 401 62), який є предметом спору у даній справі.

При цьому, висновком експерта №CE-19/102-24/15187-КДТЗ від 07.10.2024 встановлено лише те, що ідентифікаційний номер перевантажувального бункера-накопичувача ПБН-20 з бункером зеленого кольору, шасі сірого кольору та закріпленим номерним знаком " НОМЕР_1 " знищено, а встановити значення первинного ідентифікаційного номера не представляється моживим. Однак, зазначене не підтверджує доводи позивача про перебування спірного бункера у володінні відповідача.

Також колегія суддів зазначає, що самі по собі протоколи допиту свідків чи наявність кримінального провадження не є безумовними та допустимими доказами перебування спірного рухомого майна - перевантажувального бункера-накопичувача у відповідача, оскільки наразі досудове розслідування триває, отже такі протоколи допиту свідків є лише формою фіксації ходу і результатів проведеного допиту в межах триваючого кримінального провадження.

Відповідно до ст. 368 КПК України, факт того, чи мало місце діяння та чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, встановлюється судом при ухваленні вироку.

Тобто, в рамках господарської справи суд не надає оцінку обставинам, які є предметом розгляду у незакінченому кримінальному провадженні, оскільки суд не може перебирати на себе повноваження органів досудового розслідування та, відповідно, судових органів іншої юрисдикції.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Павленко Т.М." залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 25 листопада 2024 року у справі №902/25/24(902/1531/23) залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "08" квітня 2025 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Гудак А.В.