Постанова

від 19.12.2007 по справі 20-4/308

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-4/308

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

справа № 20-4/308

ПОСТАНОВА

і м е н е м     У к р а ї н и

"19" грудня 2007 р.  09:34                                                                                          м. Севастополь

Господарський суд міста Севастополя у складі:

суддя Остапова К.А.,

при секретарі судового засідання Пірог О.В.,

розглянувши справу за адміністративним позовом

Приватного підприємства „Віколіс”  (вул.Хрустальова,52, м. Севастополь, 99040)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя (вулКулакова,37,  м. Севастополь, 99011),

про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення та другої податкової вимоги,

За участю представників:

Від позивача: Власов Ю.А., довіреність №  54 від 21.08.2007

           Лубенець А.С., довіреність  б/н від 18.10.2007,

Від відповідача: Турчин Д.С., довіреність № 10-004/271 від 05.07.2007,

  Ягунов В,П., довіреність № 10-004/270 від 05.07.2007,

Суть спору:

Приватне підприємство „Віколіс” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення № 000235231/0 від 25.10.2006 про донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 28804,00 грн., у тому числі за основним платежем –9863,00 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями –18941,00 грн. та другої податкової вимоги від 03.07.2007 № 2/281.

Позивач вважає помилковим висновки податкової інспекції про віднесення довгострокового договору про будування житла в порядку пайової участі, укладеного ПП „Віколіс” із Центральним спеціалізованим будівельним управлінням від 11.05.2005 № 7/25-05 до цивільно-правових договорів підряду та застосування положень, передбачених абзацом 1 пункту 1.4 статті 1, пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

В ході розгляду справи позивач заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії другої податкової вимоги, від якого він в подальшому відмовився.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначаючи на те, що позивач в ході перевірки не надав доказів того, що діяльність по будівництву житла він здійснював від імені та за дорученням іншої особи, а тому він не має правових підстав для застосування до спірних відносин норм пункту 4.7 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Ухвалою від 23.08.2007 відкрите провадження в адміністративній справі №20-4/308 на підставі зазначеної позовної заяви з призначенням попереднього судового засідання на 25.09.2007.

Оскільки протягом проведення попереднього судового засідання судом не встановлено можливості  врегулювання даного спору до судового розгляду, тому суд з метою повного та всебічного розгляду справи призначив справу до судового розгляду на 22.10.2007.

В судовому розгляді справи оголошувалась перерва для надання додаткових доказів.

Відповідно до статті  41 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту  21 Заключних положень Кодексу адміністративного судочинства України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.

За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України, пояснення та клопотання по справі надавались ними російською мовою.

Згідно зі статями 27-32, 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні  представникам сторін роз'яснені  процесуальні права та обов'язки.  

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення учасників процесу,  суд

в с т а н о в и в :

В період з 11.09.2006 по 29.09.2007 співпрацівниками Державної податкової інспекції у Ленінському районі місті Севастополя (далі –ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя) проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Приватного підприємства „Віколіс” (далі –ПП “Віколіс”) за період з 01.07.2003 по 30.06.2006.

В ході перевірки встановлено заниження податкового зобо'язання з податку на додану вартість на суму 9863,00 грн., про що складений акт  №  19140/10/23-1/31816764/116 від 13.10.2006.

Перевіряючими в акті встановлено, що в порушення пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97 від 03.04.1997 до бази оподаткування податком на додану вартість не включені по першій з подій суми грошових коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок позивача від Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України на фінансування будівництва житла.

На думку перевіряючих операції по будівництву житла та наданню послуг, пов'язаних із таким будівництвом, відповідно до норм пункту 1.4 статті 1 та підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” підпадають під визначення операції з поставки послуг а тому підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах по ставці 20 відсотків.

База оподаткування операцій по поставці послуг визначається згідно с п. 4.1 статті 4 вказаного Закону виходячи з їх договірної (контрактної) вартості. При цьому до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних та нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Акт перевірки посадовими особами позивача не підписаний. 18.10.2006 ПП „Віколіс” подало заперечення до акту перевірки, відповідь на які надана відповідачем 20.10.2006.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя прийнято податкове повідомлення-рішення № 000235231/0 від 25.10.2006 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 28804,00 грн., з яких: за основним платежем –9863,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями –18941,00 грн.

Вказане рішення було оскаржено позивачем до ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя, однак рішенням № 22538/10/250 від 25.12.2006 за результатами розгляду скарги залишено без змін.

02.03.2007 позивач оскаржив спірне податкове повідомлення-рішення до Державної податкової адміністрації України  у місті Севастополі, однак скарга була залишена без розгляду як така, що подана з порушенням встановлених строків.

Скарга позивача, яка подана до Державної податкової адміністрації України залишена без розгляду з тих же підстав.

03.07.2007 ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя позивачеві була направлена друга податкова вимога № 2/281, в якому ПП „Віколіс” повідомлено про наявність в нього податкового боргу за узгодженим податковим зобов'язанням в сумі 27995,53 грн.

Вказану вимогу та податкове повідомлення-рішення № 000235231/0 від 25.10.2006 позивач просить визнати недійсними.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, на яку посилається податковий орган при нарахуванні позивачеві податкового зобов'язанні, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

11.05.2005 між ПП “Виколис” як Замовником та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням як Пайовиком укладений договір № 7/25-05 про будівництво житла в порядку пайової участі (далі –Договір).

Предметом цього Договору, відповідно до пункту 1.1 Договору є участь Пайовика у будівництві 3-х житлових будинків по вул. Леніна  в с. Віліно Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим.

Відповідно до пункту 1.2 вказаного Договору Пайовик зобов'язувався внести суму пайового внеску грошовими коштами на розрахунковий рахунок Замовника у встановлених розмірі та строки та доручив Замовнику за рахунок отриманих коштів збудувати та передати Пайовику документи на оформлення права власності на відповідно профінансовану частку житла.

Замовник зобов'язаний передати Пайовику на виконання умов договору на будівництво житла документи на оформлення права власності на житло встановленої площі.

Пайовик зобов'язувався прийняту загальну прощу житла за актом приймання-передачі відповідно до умов Договору.

Довіреністю № 74 від 11.05.2005 Центральне  спеціалізоване будівельне управління доручило ПП “Віколіс” виконувати всі функції Замовника, передбачені Договором № 7/25-05 від 11.05.2005, у тому числі укладати договори з підрядними будівельними організаціями і підприємствами та іншими особами, що залучаються в межах дії Договору, вводити збудовані будинки в експлуатацію, подавати документи для оформлення прав власності, зареєструвати будинки в ДРОНМ, виконувати інші дії, які випливають з Договору, а також представляти інтереси управління у відповідному БТІ щодо реєстрації за Міністерством оборони України в особі Централізованого спеціалізованого будівельного управління права власності на квартири.

Квартири, а саме: 18 квартир загальною площею 1180,57 кв.м. та 36 квартир загальною площею 2348,86 кв.м  передані Замовником Пайовику актами № 1-7/25 та № 2-7/25 від 29.12.2005.

Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Той факт, що Цивільний кодекс України не передбачає умов договору про будівництво житла в порядку пайової участі не дає підстави визначати такий договір як договір з постачання послуг.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 658 вказаного Кодексу передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Договір на пайову участь у фінансуванні будівництва житлового будинку між підприємством і пайовиками (фізичними та юридичними особами) не передбачає передачу права власності на майно. При одержанні коштів від пайовиків для фінансування будівництва житлового будинку у підприємства виникають боргові зобов'язання перед пайовиками. Ці боргові зобов'язання погашаються підприємством з передачею пайовикам після завершення будівництва документів для оформлення права власності на відповідну частину житлового будинку.

Аналогічна позиція викладена у листі Державної податкової адміністрації України від 11.04.2005 № 156/2/15-1110.

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Згідно з пунктом 4.7 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість” у разі коли платник податку (далі - повірений) здійснює діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів (поставка в управління цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу) на користь продавця таких товарів (робіт, послуг) або поставка інших видів компенсацій вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення податкових зобов'язань є дата передання таких товарів (результатів робіт, послуг) довірителю. При цьому довіритель не збільшує податковий кредит на суму коштів (вартість цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу), перерахованих (переданих) повіреному, але має право на збільшення податкового кредиту у податковий період отримання товарів (робіт, послуг), придбаних повіреним за його дорученням.

За договором від 11.05.2005 № 7/25-05 контрагент ПП „Віколіс” виступає в якості пайовика а не підрядника. Правовідносини за цим договором не передбачають виникнення у позивача право власності на збудоване ним житло. Право власності виникає у пайовика, якому відповідно до договору повинні бути передані документи для оформлення цього права власності.

Тому суд вважає, що датою збільшення податкових зобов'язань у Замовника є момент передачі введеного до експлуатації житла пайовику на суму його внеску.

Таким чином, доводи відповідача про віднесення договору на будівництво житла в порядку пайової участі до договору підряду та застосування положень законодавства, що передбачають оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) є такими, що не ґрунтуються на законі.

З огляду на викладене, відповідач дійшов помилкового висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань по податку на додану вартість.

Пунктом 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 № 2181-ІІІ визначається, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, за порушення  податкового законодавства.

Оскільки суд визнав відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то, відповідно, штрафні санкції спірним податковим повідомленням-рішенням застосовані до позивача необґрунтовано.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);  безсторонньо (неупереджено);  добросовісно;  розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;  пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в сумі 3,40 грн.  підлягає відшкодуванню позивачу з бюджету.

На підставі викладеного , керуючись ст. 94, 158-163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 000235231/0 від 25.10.2006 Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про визначення Приватному підприємству «Віколіс»податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 28804,00 грн.,  у тому числі за основним платежем –9863,00 грн. та за штрафною (фінансовою) санкцією -  18941,00 грн.

3.          Визнати недійсною другу податкову вимогу від 03.07.2007 № 2/281 Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя про узгоджене податкове зобов'язання Приватного підприємства “Віколіс” з податку на додану вартість в розмірі 27995,53 грн., у тому числі за основним платежем – 9054,53 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями –18941,00 грн.

4.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства “Віколіс” судовій збір в сумі 3,40 грн.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду шляхом подання заяви про апеляційне оскарження до господарського суду міста Севастополя протягом десяті днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства –з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.  

Виконавчий лист видається за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено.

Суддя К.А. Остапова

Постанова складена та підписанав порядку частини  третьої статті  160 КАС України24.12.2007