Постанова

від 26.02.2008 по справі 20-4/308

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-4/308

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

 25 лютого 2008 року   Справа № 20-4/308

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Плута В.М.,

суддів                                                                      Горошко Н.П.,

                                                                                          Гонтаря В.І.,

секретар судового засідання                                        Наконечний О.В.                              

за участю представників сторін:

позивача: Власова Юрія Аркадійовича, довіреність №  54   від 21.08.07;

позивача: Лубенець Анжеліки Сергіївни, доручення №  б/н   від 18.10.07,  Приватне підприємство "Віколіс";

відповідача: Турчина Дмитра Сергійовича, довіреність № 10-004/271 від 05.07.07;

відповідача: Ягунова Віктора Петровича, довіреність № 10-004/270 від 05.07.07;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя на постанову господарського суду міста Севастополя (суддя  Остапова К.А.) від 19.12.2007 у справі № 20-4/308

за позовом  приватного підприємства "Віколіс" (вул. Хрустальова, 52, м. Севастополь, 99040); (м. Севастополь, вул. І.Голубця, 5, 99007)

до          Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя (вул. Кулакова, 37,м.Севастополь,99011)

про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення та другої податкової вимоги

                                                            ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду міста Севастополя від 19.12.2007 у справі № 20-4/308 позов задоволено.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 000235231/0 від 25.10.2006 Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя про визначення приватному підприємству "Віколіс" податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 28804,00 грн., у тому числі за основним платежем - 9863,00 грн. та штрафною (фінансовою) санкцією - 18941,00 грн.

Визнано недійсною другу податкову вимогу від 03.07.2007 № 2/281 Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя про узгоджене податкове зобов'язання приватного підприємства "Віколіс" з податку на додану вартість в розмірі 27995,53 грн., у тому числі за основним платежем - 9054,53 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 18941,00 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "Віколіс" судовий збір в сумі 3,40 грн.

При прийнятті  постанови, суд першої інстанції визнав безпідставними доводи податкового органу про віднесення довгострокового договору про будування житла в порядку пайової участі, укладеного ПП “Віколіс” із Центральним спеціалізованим будівельним управлінням від 11.05.05 р. № 7/25-05 до цивільно-правових договорів підряду та застосування положень, передбачених абзацом 1 пунктом 1.4 ст. 1, пункту 4.1 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати, прийняти нову, якою у позові відмовити.

Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя оскаржує Постанову суду першої інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального  права.

Так, відповідач вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на лист Державної податкової адміністрації України від 11.04.05 № 156/2/15-1110, оскільки даний лист встановлює порядок оподаткування відповідно до вимог Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Заявник апеляційної скарги також вказує на порушення позивачем вимог пункту 1.4 ст. 1, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що виразилось в занижені податкових зобов'язань по податку на додану вартість за серпень –листопад 2005 р. та завищені податкових зобов'язань по податку на додану вартість в грудні 2005 р.

Доводи податкового органу мотивовані також іншими підставами, викладеними у апеляційній скарзі.

Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, надав суду заперечення на апеляційну скаргу, вважає постанову господарського суду міста Севастополя законною та обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачає.

20 лютого 2008 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 25 лютого 2008 року.

Після оголошеної перерви сторони у судове засідання не з'явились.

Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.02.2008 суддю Борисову Ю.В. замінено на суддю Горошко Н.П.

Повторно розглянувши справу у порядку статей 185, 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державна податкова інспекція у Ленінському районі міста Севастополя на постанову господарського суду міста Севастополя підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 11.09.06 по 29.09.07  Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя  було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Приватного підприємства “Віколіс” за період з 01.07.2003 по 30.06.2006.

За результатами перевірки складений акт № 19140/10/23-1/31816764/116 від 13.10.2006, в якому встановлено порушення пункту 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, що виразилось в занижені податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 9863,00 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя прийнято податкове повідомлення –рішення № 000235231/0 від 25.10.2006 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 28804,00 грн., з яких: за основним платежем –9863,00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями –18941,00 грн.

Вказане рішення було оскаржено позивачем до ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя, однак рішенням № 22538/10/250 від 25.12.2006 за результатами розгляду скарги залишено без змін.

02.03.2007 позивач оскаржив спірне податкове повідомлення-рішення до Державної податкової адміністрації у місті Севастополі, однак скарга була залишена без розгляду як така, що подана з порушенням встановлених строків.

Скарга позивача, яка подана до Державної податкової адміністрації України залишена без розгляду з тих же підстав.

03.07.2007 ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя позивачеві була направлена друга податкова вимога № 2/281, в якому ПП “Віколіс” повідомлено про наявність у нього податкового боргу за узгодженим податковим зобов'язанням в сумі 27995,53 грн.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними податкового повідомлення –рішення та другої податкової вимоги.

Позов обґрунтований тим, що позивач у перевіряємому періоді здійснював свою діяльність по довгостроковому договору про будівництво житла в порядку пайової участі, укладеного з Центральним спеціалізованим будівельним управлінням від 11.05.2005, який не передбачав перехід або передачу прав власності на майно. В зв'язку з чим, податкові зобов'язання по податку на додану вартість підлягають відображенню відповідно до вимог п. 4.7 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”.

11 травня 2005 року між Позивачем та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням був укладений договір № 7/25-05 про будівництво житла у порядку пайової участі, згідно з умовами якого Позивач –“Замовник”, а Центральне спеціалізоване будівельне управління –“Пайовик”.

Предметом договору є участь Пайовика у будівництві 3-х житлових будинків в АР Крим, Бахчисарайського району, с. Віліно, вул. Леніна, № 68-а, 69-а, 70-а (п. 1.1 ч. 1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 ч. 1  Договору пайовик зобов'язується внести суму пайового внеску грошовими коштами на розрахунковий рахунок замовника із розрахунку 5040,00 кв. м. загальної площі житла, згідно адресного переліку, у строки, що вказані в п. 2.3 і п. 3.1.1 цього Договору, та доручає замовнику за рахунок отриманих коштів, збудувати та передати пайовику документи на оформлення права власності на відповідно профінансовану частку житла.

Як свідчать матеріали, Пайовик сплатив суму пайового внеску в серпні 2005 року у розмірі 300000,00 грн. (ПДВ 5000,00 грн.), в вересні 2005 року у розмірі 500000,00 грн. (ПДВ 83333,33 грн.) та 500000,00 грн. (ПДВ 83333,33 грн.), жовтні 2005 року у розмірі  500000,00 грн. (ПДВ 83333,33 грн.) та 500000,00 грн. (ПДВ 83333,33 грн.), в листопаді 2005 року у розмірі 500000,00 грн. (ПДВ 83333,33 грн.) та 300000,00 грн. (ПДВ 5000,00 грн.), грудні 2005 року у розмірі 500000,00 грн. (ПДВ 83333,33 грн.), 200000,00 грн. (ПДВ 33333,33 грн.), 1300000,00 грн. (ПДВ 216666,67), 1749256,83 грн. (ПДВ 291542,80).

Згідно актів № 1-7/25, 2-7/25 від 29 грудня 2005 року директор ПП “Віколіс” передав, а начальник Центрального спеціалізованого будівельного управління прийняв 18 квартир загальної площею 1180,57 м2  та 36 квартир загальної площею 2348,86 м2 .

Обставини справи вказують на те, що позивач відповідно до умов договору про будівництва житла у порядку пайової участі надав Центральному спеціалізованому будівельному управлінню послуги.

Відповідно до абз. 3 п. 1.4 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

При цьому, згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”  база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що при прийняті рішення судом першої інстанції безпідставно зроблений висновок, що податкове зобов'язання позивача по податку на додану вартість збільшується відповідно до вимог п. 4.7 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Як вбачається з матеріалів справі, 10 листопада 2004 року між позивачем та Вілінським сільським Радою Бахчисарайського району АР Крим був укладений договір про інвестиційну діяльність, згідно до якого позивач –“Інвестор–підрядник”, а Вілінська сільська Рада Бахчисарайського району АР Крим –“Замовник”.

Згідно пункту 1 договору: “Об'єкт” -  житлові дома, будівництво та ввід в експлуатацію яких здійснюється сторонами згідно зазначеного договору поетапно, а саме: 1 етап –20-ти квартирний житлової дім (вул. Леніна, 69-А)  и 40-квартирний житлової дім (вул. Леніна, 70-А), 2 етап –20-ти квартирний житлової дім (вул. Леніна, 68-А).

Відповідно до умов договору “Інвестор –підрядник” здійснює фінансування будівництва “Об'єкту” за рахунок власних інвестиції в повному обсязі (п. 2.2 ст. 2 Договору). Здійснює своєчасні розрахунки шляхом перерахування коштів “Субпідрядникам”(п. п. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Договору).

На квартири та площі, будівництво яких профінансовано “Інвестором –підрядником” останній набуває право власності (п. 7.1 ст. 7 Договору). Згідно актам № 1, 2 від 26 грудня 2005 року голова Віленської сільської Ради АР Крим передав, а директор ПП “Віколіс” прийняв 18 квартир загальної площею 1180,57 м2  та 37 квартир загальної площею 1430,37 м2.

Згідно до актів № 1, 2 від 26 грудня 2005 р. голова Віленської сільської Ради АР Крим передав, а Директор ПП “Віколіс” прийняв 18 квартир загальної площею 1180,57 м2  та 37 квартир загальної площею 1430,37 м2 .

Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 319 власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб.

Таким чином, згідно до Договору про інвестиційну діяльність від 10.11.2004 позивач мав речове право.

Проте, норми пункту 4.7 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачають діяльність платника податку з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі - довіритель).

Таким чином, доводи податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання по податку на додану вартість у перевіряємий період, не спростовуються позивачем, оскільки представлена в судовому засіданні довіреність № 74 від 11.05.2005 не є доказом того, що позивач виступав в якості повіреного за  договором  про будівництво житла у порядку пайової участі.

Щодо визнання другої податкової вимоги недійсної, колегія суддів вважає необхідним зазначити.

Згідно з п. п. 6.2.1. п. 6.2 статті 6 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Відповідно до п. п. 6.2.2 п. 6.2 статті 6 вищенаведеного закону, податкові вимоги також надсилаються платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобов'язань у встановлені законом строки, без попереднього направлення (вручення) податкового повідомлення. Згідно п. п. 6.3.1 п. 6.3 ст. 6 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, податкова вимога повинна містити загальну суму податкового боргу та суми податкового боргу за кожним окремим податком, збором (обов'язковим платежем).

Як вбачається з матеріалів справі, перша податкова вимога № 1/202 від 04.05.2007 із пропозицією погасити наявну заборгованість перед бюджетом по податку на додану вартість у розмірі 27995,53 грн. в тому числі: штрафні санкції 18941,00 та основним платежем 9054,53 грн.,  отримана головним бухгалтером ПП “Віколис” 10.05.2007 .

Згідно з п. п. 6.2.3 п. 6.2 ст. 6 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки.  

Друга податкова вимога № 2/281 від 03.07.2007 із пропозицією погасити наявну заборгованість перед бюджетом по податку на додану вартість у розмірі 27995,53 грн., була спрямована на адресу ПП “Віколис” по пошті з поштовим повідомленням № 0571073.9 від 13.07.2007  та була отримана 17.05.2007.

ПП “Віколис” 30.07.2007 надало в Державну податкову інспекцію в Ленінському районі м. Севастополя уточнюючу декларацію по податку на додану вартість за № 45978, згідної якої були виправлені помилки в розділі податкового кредиту у розмірі 28008,00 грн.

Податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо: сума податкового боргу, а також пені та штрафних санкцій (за їх наявності) самостійно погашається платником податків (абз. (а п. п. 6.4.1 п. 6.4 ст. 6 „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”).

Відповідно до п. п. 6.4.2. п. 6.4 ст. 6 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”, у випадках, визначених підпунктом "а" підпункту 6.4.1 цього пункту, податкове повідомлення або податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу.

Вимоги зазначеного закону щодо повідомлення платника податків відносяться тільки, якщо спрямовуються повідомлення-рішення та податкові вимоги. Вимог щодо повідомлення платника про відкликання податкових вимог Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” не містить.    

Відповідно до матеріалів справі перша та друга податкові вимоги згідно з Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” були відкликані 01.08.2007, а тому не можуть порушувати законі права та інтереси позивача.           

Виходячи з вищенаведеного, судова колегія вважає, що постанова господарського суду міста Севастополя прийнята з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя задовольнити.

2. Постанову господарського суду міста Севастополя від 19.12.2007 у справі № 20-4/308 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. У позові приватному підприємству „Віколіс” про  визнання  недійсними податкового повідомлення-рішення № 000235231/0 від   25.10.2006 та другої податкової вимоги № 2/281 від 03.07.2007 відмовити.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.          

Головуючий суддя                                                  В.М. Плут

Судді                                                                                Н.П. Горошко

                                                                                В.І. Гонтар