Постанова від 08.04.2025 по справі 380/21280/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/21280/24 пров. № А/857/3738/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі № 380/21280/24 за адміністративним позовом Державного підприємства «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Чаплик І.Д. в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження), -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» (далі позивач, ТОВ «ЛДАРЗ») звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі відповідач, ГУ ДПС), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.07.2024 № 29905/13-01-07-05 (далі також спірне податкове повідомлення-рішення, ППР).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

У доводах апеляційної скарги покликається на те, що відсутній сам факт придбання контрагентом ТОВ «ТД «ПІДШИПНИКЦЕНТР» вищенаведених ТМЦ, що відображено в податкових накладних на реалізацію для ТОВ «ЛДАРЗ» відповідно, відсутній і факт продажу вищезазначених ТМЦ.

Позивач скористався правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ТОВ «ЛДАРЗ» зареєстровано в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 11.11.2022. Основними видами діяльності є виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування КВЕД:30.30.

На підставі наказу ГУ ДПС від 16.05.2024 № 2583-ПП «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський авіаційний завод «ЛДАРЗ» проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «ЛДАРЗ» з питань дотримання законодавства при декларуванні за березень 2024 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт перевірки від 19.06.2024 № 25295/13- 01-07-05/07684556 (надалі також Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ЛДАРЗ» пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі ПК України), внаслідок чого товариством завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку згідно з поданою Податковою декларацією з податку на додану вартість за березень 2024 року у сумі 7576 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом 09.07.2024 винесено податкове повідомлення-рішення № 29905/13-01-07-05, яким встановлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування в розмірі 7576,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 3788,00 грн.

ТОВ «ЛДАРЗ» оскаржено в адміністративному порядку спірне податкове повідомлення-рішення та 16.09.2024 за вх. № 3472 товариством було отримано рішення про результати розгляду скарги від 13.09.2024 № 27839/6/99-00-06-01-04-06.

Вказані в Акті перевірки порушення вимог податкового законодавства щодо завищення заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2024 року полягають у тому, що, на думку податкового органу, не підтверджується факт придбання ТОВ «ЛДАРЗ» товарів у ТОВ «ТД «ПІДШИПНИКЦЕНТР» на загальну суму 45458,40 грн., в т.ч. ПДВ 7576,40 грн. стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження ТОВ «ТД «ПІДШИПНИКЦЕНТР» та наявності трудових ресурсів, виробничих та складських приміщень, іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, відсутністю ділової мети та необхідного обсягу цивільної дієздатності. Вказано, що в ТОВ «ТД «ПІДШИПНИКЦЕНТР» відсутнє реальне (законне) джерело походження ідентифікованого товару (відсутність дійсного формування цього активу), що унеможливлює його рух за ланцюгом всіх платників податків, які брали участь у здійсненні взаємопов`язаних нереальних господарських операцій. При складанні відповідних первинних документів за нереальними операціями між ТОВ «ЛДАРЗ» та ТОВ «ТД «ПІДШИПНИКЦЕНТР», які дійсно не відбулися, ТОВ «ЛДАРЗ» порушено норми частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) (далі Закон № 996) та пунктів 2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі Положення № 88). На підставі вказаного зроблено висновок про неправомірне формування ТОВ «ЛДАРЗ» реєстрів бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки та спірним рішенням суб`єкта владних повноважень, ТОВ «ЛДАРЗ» звернулось до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про документальне підтвердження господарських операцій позивача з його контрагентом.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

А згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 ПК України сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до Держбюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з цим пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Податкового кодексу, а при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі також ЄРПН) та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в ЄРПН.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до ЄРПН є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За вимогами Закону 996-XIV відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 3.2 статті 3 Закону № 996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 Закону № 996-XIV визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

А статтею 9 Закону № 996-XIV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

За змістом цих норм первинні документи, які підтверджують дані податкового обліку платника податків, повинні бути достовірними, тобто відображати дійсний зміст господарських операцій, які впливають на визначення об`єкта оподаткування. В іншому випадку первинні документи, які не відображають реального руху активів між учасниками господарської операції, є недостовірними. Тобто, відображенню у бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки, акти, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, яка призводить до руху активів (майна, коштів тощо) платників податків у процесі її здійснення.

Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та податкового обліку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Лише на підставі первинних документів формується податкова звітність та визначаються податкові зобов`язання.

Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

З матеріалів справи встановлено, що між Держаним підприємством «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод, правонаступником якого є ТОВ «ЛДАРЗ», та ТОВ «ТД «ПІДШИПНИКЦЕНТР» було укладено Договір поставки № 16-22-119/ПЦ від 26.04.2022, відповідно до умов якого постачальник зобов`язувався поставляти у власність позивачу підшипники (товар) на загальну суму 216 878,40 грн з ПДВ, найменування, кількість та ціна якого визначалась у Специфікації Додатку № 1 до Договору, а ТОВ «ЛДАРЗ» зобов`язувалось прийняти товар і оплатити його.

Представником ТОВ «ТД «ПІДШИПНИКЦЕНТР» через перевізника «Нова пошта» було направлено частину товару, а позивачем його отримано у відділені «Нова пошта», що підтверджується експрес-накладними № 59000933949152, № 59000938353662.

Сторонами оформлено видаткові накладні № б00000134 від 24.02.2023 на загальну суму 21 000,00 грн, в т.ч. ПДВ-3500,00 грн та № б00000164 від 06.03.2023 на загальну суму 24 458,40 грн, в т.ч. ПДВ-4076,40 грн. Контрагентом було складено та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні № 63 від 24.02.2023 та № 12 від 06.03.2023.

У свою чергу, позивачем на підставі виставленого рахунку на оплату № 169 від 16.02.2023 було оплачено поставлений товар, що підтверджується платіжною інструкцією № 2249 від 28.07.2023. Факт оплати продукції не заперечується відповідачем та підтверджується долученими до матеріалів справи рахунком № 169 від 16.02.2023 та платіжним дорученням ТОВ № 2249 від 28.07.2023 про перерахунок коштів на рахунок контрагента у сумі 45 458,40 грн, в. т.ч. ПДВ 7576,40 грн.

Вказані первинні бухгалтерські документи складені згідно із чинним законодавством, а саме Законом № 996-XIV. Видаткові накладні містять усі реквізити, передбачені частиною другою статті 9 Закону № 996-XIV, зокрема: назву документа, дату і місце складання, назви підприємств, від імені яких складено документ, зміст та обсяги господарських операцій, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У подальшому для забезпечення господарської діяльності ТОВ «ЛДАРЗ» та виконання виробничих програм оприбуткований товар спрямовувався у відповідні склади та цехи на виконання відповідних наряд-замовлень. Зокрема, Підшипники 83702 ЮЗТС8 (ЕТУ 100/3), отримані згідно видаткової накладної № б00000134 від 24.02.2023, зі складу № 10 були переміщені у цех № 7 та використані при виконанні наряд-замовлення № 14/143/1287/207, що підтверджується Карткою рахунку №2 07 (Партії: ПН-0004079), Підшипники 3608, отримані згідно видаткової накладної № б00000164 від 06.03.2023, зі складу № 10 були переміщені у цех № 7 та використані при виконанні наряд-замовлення № 14/158/1442/207, що підтверджується Карткою рахунку № 207 (Партії: ПН-0004261), Підшипники 08-2000083 (ЕТУ 100/3), отримані згідно видаткової накладної № б00000164 від 06.03.2023, зі складу № 10 були переміщені у цех № 3 та використані при виконанні наряд-замовлень № 14/355/207, № 14/793/207, що підтверджується Карткою рахунку № 207( Партії: ПН-0004261).

Зазначені Картки рахунків № 207 щодо руху та використання ТМЦ підтверджують прихід товару згідно видаткових накладних та інших первинних документів на склади, а згодом переміщення товару у відповіді цехи для виконання наряд-замовлень, (номери нарядів замовлень, відповідно до внутрішньої системи нумерації, зазначені в графі «операція» рядка, що містить дані про списання ТМЦ у графі «Документ»). Відтак, дані з систем електронного обліку ТМЦ підтверджують фактичний прихід товару на склад та містять деталізований облік руху товару між структурними підрозділами позивача, номери наряд- замовлень, спрямованих на виконання державного оборонного замовлення (надалі-ДОЗ), Картки обліку підтверджують фактичне отримання товару та його використання у виробничій діяльності з метою належного виконання ДОЗ.

У картках рахунків ТМЦ зазначені номери замовлень, на виконання яких переміщався товар. Вказані номери замовлень, зазначені також у книзі наряд-замовлень, підтверджують, що ТМЦ (факт закупівлі яких оспорюється податковим органом), спрямовувались для безпосереднього використання в рамках господарської діяльності позивача. Також позивачем долучено scan-копії сторінок з книги наряд-замовлень, дані яких містять номери замовлень, на які спрямовувались ТМЦ згідно вищеописаних господарських операцій.

За результатами здійснених на виконання умов договорів поставок ТМЦ, контрагентом позивача складено податкові накладні, які зареєстровані належним чином в ЄРПН.

При цьому, саме на етапі реєстрації податкових накладних податковий орган уповноважений досліджувати господарські операції та платників податків (постачальників) на предмет відповідності їх критеріям ризиковості.

Щодо покликань апелянта на те, що контрагента позивача рішенням № 103466 від 08.11.2023 ГУ ДПС у Вінницькій області віднесено до ризикових, апеляційний суд зазначає, що з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.12.2024 у справі № 120/19092/23 визнано протиправним та скасовано рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку № 103466 від 08.11.2023. Зобов`язано Головне управління ДПС у Вінницькій області виключити ТОВ «ТД «ПІДШИПНИКЦЕНТР» з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.

Вищенаведене рішення Вінницького окружного адміністративного суду набрало законної сили 23.01.2025.

Відтак, відповідачем не подано суду доказів того, що при реєстрації податкових накладних податковим органом було віднесено вказані в них господарські операції чи контрагент позивача до категорії ризикових.

Матеріалами справи підтверджується, що первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з вищезазначеними контрагентами, оформлені належним чином, такі досліджувались під час перевірки, як зазначалось вище, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій з контрагентами позивача і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів.

Щодо доводів податкового органу про те, що до перевірки не було надано сертифікатів придбаної продукції, а тому неможливо підтвердити ланцюг постачання продукції, то такі є безпідставними, оскільки ненадання позивачем до перевірки сертифікатів відповідності не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце, а тому не є самостійною підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що сертифікат відповідності (якості) на товар не є документом бухгалтерського чи податкового обліку, а є лише документом, що посвідчує якість товару, а не факт проведення господарської операції, тому відсутність такого сертифікату сама по собі не може свідчити про відсутність господарської операції.

Зі змісту висновків актів перевірки відповідача вбачається, що згідно з даними інформаційних систем ДПС встановлено неможливість здійснення господарських операцій контрагентом позивача у зв`язку з відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг та/або реального задекларованого виробництва, оскільки жоден з контрагентів в ланцюгу постачання товару не є виробником, тому такі господарські операції є безтоварними.

Разом з тим, як стверджує позивач, придбані у вказаних товариств ТМЦ були необхідними та фактично використані ДП ЛДАРЗ під час ремонту повітряних суден, що підтверджується договорами про закупівлю послуг за державні кошти, актами приймання послуг, актами інвентаризації та інвентаризаційними описами, а тому твердження відповідача про безтоварність спірних господарських операцій є необґрунтованими спростовуються належними доказами.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, всі податкові накладні, суми ПДВ по яких відображені позивачем у складі податкового кредиту, були складені та зареєстровані контрагентами позивача в ЄРПН, а тому, з огляду на застосування положень пункту 201.16 статті 201 ПК України, для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Вказане підтверджується висновками Акту перевірки.

Колегія суддів зазначає, що наявними у матеріалах справи доказами (зокрема податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання-передачі ТМЦ, сертифікатами, товарно-транспортними накладними та ін.) підтверджується обставина фактичного придбання товарно-матеріальних цінностей позивачем у його контрагентів з метою використання у власній господарській діяльності, а тому позивачем правомірно сформовано податкові наслідки таких операцій.

За наявності належних та допустимих доказів фактичного придбання позивачем товару з метою використання його в господарській діяльності окремі недоліки в оформленні первинних документів, при наявності належним чином оформлених видаткових накладних, не може свідчити про штучне формування даних податкового обліку.

Видаткова накладна є первинним документом, що використовується при передачі товарно-матеріальних цінностей від однієї особи іншій, тобто засвідчує факт отримання/передачі товарів. Видаткова накладна надається продавцем покупцеві і містить перелік товарів, їх кількість, ціну, за якою вони поставляються покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага тощо), умови постачання, відомості про постачальника та одержувача товарів, також вказується місце складання такої накладної.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено та не надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента позивача ресурси не давали можливості для проведення господарської діяльності з поставки товарів, обумовлених укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про протиправну поведінку контрагентів та про обізнаність позивача як платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

У частині доводів апелянта про порушення, допущені суб`єктами господарювання в ланцюгу постачання, то колегія суддів вважає такі необґрунтованими, оскільки порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у виді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Саме така правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема в постанові від 20.03.2020 у справі № 813/5407/15, постанові від 16.04.2020 у справі № 810/3443/18.

Господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача спрямована на отримання економічної вигоди від господарської діяльності, що вказує на помилковість висновків податкового органу про вчинення порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами взаємовідносин з його контрагентами за періоди, що перевірялись, а тому вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Крім того, покликання контролюючого органу на безтоварність господарських операцій позивача з контрагентом є необґрунтованим, оскільки відповідачем в актах перевірок не надано належної оцінки встановленим обставинам та не встановлено факту отримання позивачем таких матеріалів, комплектуючих та запасних частин до літаків безоплатно чи придбання їх у інших підприємств.

Також, колегія суддів не може не погодитися з доводами позивача про те, що на підприємстві постійно функціонує незалежний сторонній підрозділ державного замовника Міністерства оборони України, який здійснює контроль, в тому числі, і за якістю та кількістю продукції, яка надходить від постачальників, що повністю виключає можливість проведення безтоварних операцій Позивачем; закупівля ТМЦ, описаних в актах перевірки, здійснювалася для виконання державного оборонного замовлення в рамках виробничої програми, тому поставлена продукція приймалася групою технічного контролю за участі представника ГВП МО України 4762 та була оприбуткована підприємством лише після прийняття продукції за кількістю та якістю, що унеможливлює проведення безтоварних господарських операцій підприємством. Це стверджується долученими до матеріалів справи доказами.

Матеріалами справи стверджується, що ДП «ЛДАРЗ» включено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 р. № 83.

Підприємство здійснює виготовлення та ремонт військової авіаційної техніки та озброєння, на підставі державних контрактів (договорів), укладених з Міністерством оборони України (далі МО України).

При цьому, рішенням державного замовника МО України на підприємстві утворено та розміщено Генеральне військове представництво МО України 4762. Відповідно до підпункту 5,8 Положення про представництва державних замовників у сфері оборони на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2009 р. № 1107 (далі Положення), представництва є підрозділами відповідних державних замовників, основними завданнями яких є: 1) контроль якості товарів оборонного призначення на всіх стадіях її розроблення, виробництва, модернізації, постачання, монтажу і ремонту відповідно до вимог нормативних документів, технічної документації і умов контрактів (договорів); 2) приймання від підприємств товарів оборонного призначення згідно з умовами відповідних контрактів (договорів) і контроль за виконанням умов постачання цієї продукції споживачам.

Відповідно до пункту 8 Положення представництва беруть участь в оформленні рекламацій на недоброякісну та некомплектну продукцію, отриману від постачальників; здійснюють контроль за витрачанням виконавцями державного контракту (договору) коштів державного бюджету, що спрямовуються на виконання оборонного замовлення за державними контрактами (договорами), проводять перевірку якості товарів оборонного призначення; видають підприємству посвідчення (акти) про прийняття товарів оборонного призначення та етапів робіт (послуг).

Таким чином, ГВП МО України 4762 здійснює контроль за виконанням держоборонзамовлення на кожному його етапі, в тому числі і на етапі прийняття продукції від постачальників. Представник ГВП МО України 4762 входить до складу групи технічного контролю продукції (далі ГТК), що надходить на підприємство, яка здійснює її приймання за кількістю та якістю відповідно до затвердженого на підприємстві стандарту СТП ЛДАРЗ.028-19 «Вхідний контроль продукції, що надходить на підприємство» (далі Стандарт), витяг з якого додається до відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до примітки 3 пункту 5.3 Стандарту саме представник Замовника, тобто МО України, разом із спеціалістами технічного відділу підприємства, визначають вид вхідного контролю. Приміткою 1 до пункту 6.10.8 Стандарту передбачено, що ідентифікаційна бирка продукції заповнюється завідувачем складу вхідного контролю і після перевірки завіряється підписом і штампом члена групи технічного контролю, і штампом представника Замовника.

З врахуванням усього наведеного вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що спірні господарські операції позивача, за якими сформовано позивачем податковий кредит у спірні періоди, фактично були здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричинили реальні зміни майнового стану позивача, тому стверджувати про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень підстав нема, крім того відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано встановлених обставин справи.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача спрямована на отримання економічної вигоди від господарської діяльності, що вказує на помилковість висновків податкового органу про вчинення порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами взаємовідносин з його контрагентами за періоди, що перевірялись, а тому вони не можуть бути покладені в основу спірного ППР. Спірні господарські операції позивача, за якими сформовано ним податковий кредит у спірні періоди, фактично були здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричинили реальні зміни майнового стану позивача, разом з тим, відповідачем в актах перевірок не надано належної оцінки встановленим обставинам та не встановлено факту отримання позивачем таких матеріалів, комплектуючих та запасних частин до літаків безоплатно чи придбання їх у інших підприємств, тому висновок про безтоварність господарських операцій позивача з вказаними контрагентами є необґрунтованим, а тому оскаржуване ППР не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, та прийнятий з порушенням положень ПК України, є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.

Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі № 380/21280/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар