Постанова

від 07.04.2025 по справі 380/1738/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1738/25 пров. № А/857/7141/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довга О.І.,

Запотічний І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Морська Г.М.), постановлену у порядку письмового провадження в м. Львів 03 лютого 2025 року, у справі №380/1738/25 про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Перемишлянського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

28.01.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Перемишлянського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, просив: зобов`язати Перемишлянський відділ державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 відмовлено у відкритті провадження у справі.

Відмовляючи у відкритті суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку наявне порушення цивільного права позивача щодо володіння майном, а не неправомірні дії державного виконавця. Суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір за своєю суттю не є публічно-правовим, а стосується захисту цивільних прав позивача щодо майна, яке обтяжене арештом, тож цей спір з приводу зняття арешту з майна боржника не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року та направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що предметом позовної заяви є фактичне оскарження дій державного виконавця щодо не зняття накладеного ним же (державним виконавцем) арешту та заборон в рамках виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа, виданого на підставі вироку суду. На думку скаржника, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на подальший розгляд до Львівського окружного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Враховуючи положення статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що ухвала судді суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає в частині мотивів відмови у відкритті провадження.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Так, для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду.

Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Зазначені висновки викладені у Постанові ВП ВС у Постанові від 22.01.2020 у справі №340/25/19.

Проте, як це вбачається зі змісту позовної заяви, позивач обґрунтовує підставу позову накладенням арешту на належний йому будинок, який не підлягає конфіскації за вироком Золочівського районного суду Львівської області від 05.10.2009 у справі №1-30/2009, згідно з додатком «Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим рішенням», оскільки такий будинок з господарськими будівлями знаходиться в сільській місцевості та засуджений та його сім`я постійно в ньому проживають. Вважає що арешт, який накладений 28.01.2010 державним виконавцем, підлягає зняттю.

Згідно п.14 ч.1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

Водночас, статтею 539 Кримінально процесуального кодексу України встановлено, що питання, які виникають під час та після виконання вироку, вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов`язків чи законних інтересів. Клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається, до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п`ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв`язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Золочівського районного суду Львівської області від 05.10.2009 у справі № 1-30/2009 ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 3 років 7 місяців позбавлення волі із конфіскацією майна.

Таким чином аналізуючи вищевказані норми, колегія суду вбачає поданий ОСОБА_1 до Львівського окружного адміністративного суду позов вираженням незгоди з вироком Золочівського районного суду Львівської області від 05.10.2009 у справі № 1-30/2009 в частині додаткового покарання конфіскації майна, що не має ознак спору ні в порядку адміністративного, ні в порядку цивільного судочинства.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що питання арешту щодо житлового будинку за клопотанням ОСОБА_1 уповноважений розглядати згідно приписів ст. 537 та ст. 539 КПК України суд, який ухвалив вирок.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому таку слід змінити в частині мотивів відмови у відкритті провадження.

Керуючись статтями 241, 243, 312, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі №380/1738/25 про відмову у відкритті провадження змінити в частині мотивів.

В решті ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі №380/1738/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний