Постанова

від 07.04.2025 по справі 910/5118/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2025 р. Справа№ 910/5118/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Мальченко А.О.

Скрипки І.М.

розглядаючи апеляційну скаргу Комунального підприємства «Зеленбуд» Житомирської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024

у справі № 910/5118/24 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Комунального підприємства «Зеленбуд» Житомирської міської ради

до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»

про стягнення 93 672,42 грн

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Зеленбуд» Житомирської міської ради звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» про стягнення 93 672, 42 грн, з яких 63 221, 20 грн заборгованості, 25 006, 83 грн інфляційних втрат та 5 444, 39 грн 3 % річних.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг № RC-18-504366 від 01.06.2018 в частині оплати за фактично надані послуги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/5118/24 у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після закінчення строку дії договору було неможливим надання позивачем відповідачу послуг за цим договором, адже внаслідок припинення договору припинено всі господарські зобов`язання сторін, що виникли на його підставі.

Не погодившись з рішенням, Комунальне підприємство "Зеленбуд" Житомирської міської ради звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема скаржник вважає, що враховуючи листи комунального підприємства щодо відсутності наміру продовжувати договір, термін дії якого закінчився 30.04.2021, відповідач продовжує використовувати чуже майно для задоволення певних потреб, що полягає у знаходженні на об`єкті розміщення телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій відповідача. Скаржник зазначає, що Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору для припинення зобов`язання, яке лишилось невиконаним.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5118/24; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Зеленбуд" Житомирської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/5118/24 до надходження справи з суду першої інстанції.

26.12.2024 супровідним листом № 910/5118/24/7496/24 від 24.12.2024 матеріали справи № 910/5118/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

У зв`язку із перебуванням суддів Коробенка Г.П., Кравчука Г.А. які входять до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустках, справу передано новому складу суду: головуючий суддя - Хрипун О.О., судді: Скрипка І.М., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 апеляційну скаргу Комунального підприємства "Зеленбуд" Житомирської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/5118/24 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

24.01.2025 представником Комунального підприємства "Зеленбуд" Житомирської міської ради на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 подано до суду квитанцію до платіжної інструкції про сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Зеленбуд" Житомирської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/5118/24, справу № 910/5118/24 за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Зеленбуд" Житомирської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 вирішено розглядати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

10.02.2025 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

17.02.2025 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивач надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив скасувати рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції справа № 910/5118/24 розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» між Комунальним підприємством "Регулювання орендних відносин" Житомирської міської ради (далі - орендодавець) та Приватним акціонерним товариством "ВФ Україна" (далі - орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна № 184 від 30.05.2018. (а.с. 9-10)

Згідно з п. 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину димової труби за адресою: 10003, м. Житомир, провулок Кавалерійський, 13 для розміщення базової станції мобільного зв`язку, вартість об`єкту визначена шляхом проведення незалежної оцінки і становить 313 010, 00 грн без ПДВ станом на 30.01.2018, що знаходяться на балансі КП «Зеленбуд» Житомирської міської ради, з орендною платою у розмірі 5 050, 00 грн в місяць без ПДВ.

Відповідно до п. 6.8 договору оренди орендар зобов`язаний здійснювати витрати, пов`язані з утриманням об`єкта оренди. Протягом 5 днів із дати укладення цього договору укласти з балансоутримувачем договір на сплату експлуатаційних витрат за комунальні послуги, включаючи електроенергію, опалення, газ, воду, каналізацію, вивезення сміття, відшкодування суми земельного податку тощо. У разі надання згоди від Балансоутримувача самостійно укласти договори з постачальниками на оплату зазначених комунальних послуг. При цьому всі копії підтверджуючих договорів надати орендодавцю у встановлений термін.

Як зазначає позивача, на виконання пункту 6.8 договору оренди, 01.06.2018 між Комунальним підприємством «Зеленбуд» Житомирської міської ради (далі - позивач, виконавець) та Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» (далі - відповідач, замовник) було укладено Договір про надання послуг № RC-18-504366. (зв.а.с. 23-25).

Згідно з п. 1.1 договору виконавець надає замовнику послуги із строкового розміщення і утримання телекомунікаційного обладнання замовника (далі - об`єкт розміщення) та надає інші послуги, згідно даного договору, а замовник виплачує виконавцеві винагороду за надання таких послуг. Під строковим розміщенням та утриманням обладнання сторони домовились розуміти надання усіх послуг згідно даного договору, протягом строку його дії.

Пунктом 1.3 договору визначено, що під іншими послугами, згідно договору, сторони домовились розуміти перелік наступних послуг:

- забезпечення належних умов функціонування та експлуатації телекомунікаційного обладнання замовника, шляхом підтримки належної роботи інженерних систем виконавця;

- догляд за належним станом території (площі), яка прилягає до місця розташування обладнання, що включає забезпечення відсутності навколо обладнання замовника сміття, бруду, вибухо та вогненебезпечних об`єктів і матеріалів;

- забезпечення періодичного візуального контролю, не менше одного разу на день за станом об`єкту розміщення, в тому числі: перевірка на предмет неушкодженості його зовнішньої оболонки, кріплень, наявності зміщень, присутності на об`єкті сторонніх предметів та ін.;

- термінове сповіщення замовника про будь-яке виявлене порушення нормального стану чи роботи об`єкту розміщення;

- термінове сповіщення правоохоронних органів та замовника про нанесення пошкоджень обладнанню з боку третіх осіб;

- інші послуги, про надання яких сторони можуть домовитись додатково.

Відповідно до п. 1.6 договору початком надання послуг, згідно даного договору, є момент розташування виконавцем обладнання замовника, який посвідчується актом готовності, що підписується уповноваженими представниками сторін та є невід`ємною частиною даного договору. З моменту підписання акту готовності виконавець починає надавати замовнику послуги згідно даного договору та нараховувати плату за надання послуг, а у замовника виникає зобов`язання по вчасній сплаті винагороди за надані послуги.

Пунктом 1.8 договору встановлено, що по завершенню строку дії даного договору сторони підписують акт припинення надання послуг, який підписується за результатами демонтажу обладнання.

Відповідно до п. 2.3.1 договору замовник зобов`язаний своєчасно здійснювати платежі за надані послуги та компенсацію витрат виконавця, відповідно до умов договору.

Згідно з п. 2.2.3 договору виконавець має право отримувати від замовника плату за надані послуги, а також компенсацію витрат за спожиту замовником електроенергію.

Плата за один місяць надання послуг, згідно даного договору, складає: 1 806, 32 грн в т.ч. ПДВ. Нарахування та сплата ПДВ здійснюється у порядку, встановленому чинним законодавством. Оплата здійснюється за кожен місяць надання послуг на підставі даного договору (п. 3.1 договору).

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 30.04.2021 (п. 8.1 Договору).

Відповідно до п. 8.2. договору сторони домовились, що при відсутності письмових заперечень сторін за один календарний місяць до закінчення строку дії даного договору, договір поновлюється на той же строк та на тих же умовах.

В матеріалах справ наявний акт готовності до договору про надання послуг № RC-18-504366 від 01.06.2018 відповідно до п. 1 якого сторони підтвердили, що виконавець згідно договору розташував все обладнання замовника, згідно до договору та за місцем його розміщення (а.с. 26)

Пунктом 2 даного акту передбачено, що з підписанням цього акту виникають обов`язки виконавця щодо надання послуг за договором та обов`язки замовника щодо сплати отриманих послуг.

Листом № 13 від 13.01.2021 позивач повідомив відповідача, що термін дії договору про надання послуг № RC-18-504366 від 01.06.2018 продовжено не буде в зв`язку з тим, що відповідач відмовився від підписання додаткової угоди згідно якої плату за один календарний місяць збільшено з врахуванням фактичних витрат підприємства. (зв. а.с. 22)

Також листом № 67 від 04.03.2021 позивач повідомив відповідача про припинення договору оренди нерухомого майна від 30.05.2018 № 184 з 30.04.2021. Крім того відповідача повідомлено, що договір про надання послуг № RC-18-504366 від 01.06.2018 продовжено не буде у зв`язку із відмовою у продовжені терміну дії договору оренди нерухомого майна. (а.с. 22)

Відповідач в свою чергу надіслав позивачу звернення № RW-21-567 від 09.03.2021 про укладення договору доступу в порядку ст. 16 Закону України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж». (зв. а.с. 11-12)

Відповідно до листа № 244 від 30.07.2021 позивач просив відповідача демонтувати телекомунікаційне обладнання розміщене на димовій трубі КП «Зеленбуд» Житомирської міської ради за адресою 10003, м. Житомир, пр. Кавалерійський, 13. (зв. а.с. 13)

Відповідач 25.10.2021 та 01.12.2021 вдруге надсилав позивачу звернення № RW-21-917 та № RW-21-997 про укладення договору доступу в порядку ст. 16 Закону України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж». (зв. а.с. 12-13)

Позивач в свою чергу листом № 365 від 20.12.2021 повторно просив відповідача демонтувати телекомунікаційне обладнання розміщене на димовій трубі КП «Зеленбуд» Житомирської міської ради за адресою 10003, м. Житомир, пр. Кавалерійський, 13. (а.с. 14)

Листом № 171 від 10.08.2022 позивач у зв`язку з тим, що відповідачем не проведено демонтаж телекомунікаційного обладнання, яке фактично розміщене на димовій трубі в період з травня 2021 по липень 2022 просив його погасити заборгованість за фактично розміщене обладнання. Також позивач пропонував відповідачу підписати договір оренди нерухомого майна та договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю. (а.с. 21)

В подальшому позивач надіслав відповідачу претензію №63 від 04.03.2024 про сплату заборгованості в якій зазначено, що станом на неодноразові звернення комунального підприємства щодо демонтажу обладнання ПрАТ «ВФ Україна» не зреагувало. Таким чином, відповідач продовжує користуватись послугами згідно договору про надання послуг № RC-18-504366 від 01.06.2018. Відтак заборгованість відповідача становить 61 414, 88 грн з ПДВ. ( а.с. 17-18)

Відповідач в свою чергу у відповідь на претензію позивача надіслав лист № RW-24-0324 від 24.03.2024 в якому зазначив, що в зв`язку із наявною можливістю здійснювати віддалений моніторинг за роботою обладнання базової станції, отримання послуг згідно калькуляції є не актуальним. Також відповідач вказує, що оскільки договір був припинений, посилання на нього, як на підставу виникнення господарсько-правових відносин є безпідставними. (а.с. 16)

Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що після припинення дії договору відповідач продовжує використовувати об`єкт розміщення. Враховуючи відсутність доказів оформлення Акту припинення надання послуг, який підписується за результатами демонтажу обладнання, відповідач продовжує використовувати чуже майно для задоволення певних потреб, що полягає у знаходженні на об`єкті розміщення телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій відповідача.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов`язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Статтею 905 Цивільного кодексу України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно зі ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Умовами договору передбачено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 30.04.2021. (п. 8.1 договору).

При цьому, згідно з п. 8.2 договору сторони домовились, що при відсутності письмових заперечень сторін за один календарний місяць до закінчення строку дії даного договору, договір поновлюється на той же строк та на тих же умовах.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи позивач двічі, за три місяці до закінчення терміну дії договору (30.04.2021) повідомляв відповідача листами № 13 від 13.01.2021 та № 67 від 04.03.2021 про те, що договір про надання послуг № RC-18-504366 від 01.06.2018 продовжено не буде. (а.с. 22)

Отже, з наведених дій позивача вбачається, що він відмовився від продовження дії договору, а відтак й від надання відповідачу відповідних послуг.

Одночасно, колегія суддів зазначає, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до умов договору про надання послуг № RC-18-504366 від 01.06.2018, даним договором передбачено надання позивачем відповідачу послуг не лише з розміщення і утримання обладнання, а й інших послуг, а саме відповідно до п. 1.3 договору:

- забезпечення належних умов функціонування та експлуатації телекомунікаційного обладнання замовника, шляхом підтримки належної роботи інженерних систем виконавця;

- догляд за належним станом території (площі), яка прилягає до місця розташування обладнання, що включає забезпечення відсутності навколо обладнання замовника сміття, бруду, вибухо та вогненебезпечних об`єктів і матеріалів;

- забезпечення періодичного візуального контролю, не менше одного разу на день за станом об`єкту розміщення, в тому числі: перевірка на предмет неушкодженості його зовнішньої оболонки, кріплень, наявності зміщень, присутності на об`єкті сторонніх предметів та ін.;

- термінове сповіщення замовника про будь-яке виявлене порушення нормального стану чи роботи об`єкту розміщення;

- термінове сповіщення правоохоронних органів та замовника про нанесення пошкоджень обладнанню з боку третіх осіб;

- інші послуги, про надання яких сторони можуть домовитись додатково.

Визначаючи правову природу правовідносин, які склалися між сторонами у справі, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави (Глава 63 «Послуги. Загальні положення») можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, документами, які підтверджують виконання позивачем зобов`язання з надання послуг відповідачу, а також виникнення у відповідача зобов`язання з їх оплати, є акти надання послуг, які є первинними бухгалтерськими документами в розумінні вищевказаних положень законодавства та засвідчують факт здійснення сторонами господарських операцій і містять інформацію про вартість послуг.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що сам лише факт складання та підписання сторонами актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального надання таких послуг за договором (схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 01.03.2023 у справі № 910/6210/20).

Колегія суддів зазначає, що пунктом 1.7 договору визначено, що сторони домовились щомісячно протягом строку дії даного договору, не пізніше 10-го числа поточного місяця, підписувати акти наданих послуг, що мають статус невід`ємних частин даного договору. Обов`язок з оформлення таких актів лежить на виконавцеві.

Отже, з аналізу умов договору, позивач на підставі договору про надання послуг повинен був надавати не тільки послуги із розміщення і утримання обладнання, а й визначений сторонами в п. 1.3 договору перелік послуг. При цьому, відповідно до умов договору, надання таких послуг повинно було оформлюватись актом надання послуг, обов`язок оформлення якого відповідно до умов договору лежить на позивачі.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів формування позивачем та направлення актів надання послуг відповідачу.

Відтак, колегія суддів з врахуванням умов договору дійшла висновку, що надання послуг передбачених умовами договору про надання послуг № RC-18-504366 від 01.06.2018 (п. 1.1 та п. 1.3 договору) повинно бути підтверджено позивачем рядом технічних документів та актів, у тому числі, що забезпечують виконання тієї частини послуг з утримання обладнання (тобто тих послуг, які ПрАТ «ВФ Україна» не могло виконувати самостійно: підтримка належної роботи інженерних систем виконавця; догляд за належним станом території (площі), яка прилягає до місця розташування обладнання, що включає забезпечення відсутності навколо обладнання замовника сміття, бруду, вибухо та вогненебезпечних об`єктів і матеріалів; перевірка на предмет неушкодженості його зовнішньої оболонки, кріплень, наявності зміщень, присутності на об`єкті сторонніх предметів та ін.)

Водночас, з матеріалів справи не можливо достеменно встановити фактичного виконання послуг передбачених спірним договором.

Згідно з ст.ст. 11, 509, 901, 903 Цивільного кодексу України обов`язок замовника оплатити послуги виникає з факту їх надання, а не з факту передачі послуг на підставі акта приймання-передачі виконаних робіт.

Колегія суддів повторює, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18.

Згідно з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Отже, колегія суддів здійснивши аналіз наявних в матеріалах справи доказів, дійшла висновку, що у даному випадку надання позивачем послуг у спірний період з 19.05.2021 по 31.03.2024 на суму 63 221, 20 грн не підтверджено належними та допустимими доказами.

Натомість, наявне у матеріалах справи листування між сторонами та зокрема листи позивача №13 від 13.01.2021 та №67 від 04.03.2021 свідчать про намір Комунального підприємства "Зеленбуд" Житомирської міської ради скористатися своїм правом щодо відмови від продовження дії договору про надання послуг № RC-18-504366 від 01.06.2018.

Водночас, як вбачається з наявного в матеріалах справи листування, що вище детально зазначено та досліджено колегією суддів, з січня 2021 по серпень 2022 позивач вказує про те, що він не має наміру надавати послуги та просить відповідача здійснити демонтаж обладнання.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що з боку відповідача вбачався намір двічі укласти з позивачем договір в порядку ст. 16 Закону України «Про доступ до об`єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», що вбачається з звернень № RW-21-567 від 09.03.2021, № RW-21-917 від 25.10.2021 та № RW-21-99 від 01.12.2021.

Втім, позивач не уклав відповідний договір та наполягав на тому, що спірний договір продовжено не буде й відповідно є припиненим з 30.04.2021.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 «Докази та доказування» Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» ("BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Отже, колегія суддів, виходячи з аналізу наданих сторонами доказів, враховуючи практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, погоджується з висновком суду першої інстанції, що неспростовним та визнаним обома сторонами є факт припинення дії договору саме 30.04.2021, оскільки в матеріалах справи наявна відмова позивача від продовження дії договору, та відсутні в матеріалах справи докази фактичного надання позивачем послуг після 30.04.2021.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що після закінчення стоку дії договору було неможливим надання позивачем відповідачу послуг за цим договором, адже внаслідок припинення договору припинено всі господарські зобов`язання сторін, що виникли на його підставі.

Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що в даному випадку Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору для припинення зобов`язання, яке лишилось невиконаним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що у відповідача було наявне до 30.04.2021 не виконане зобов`язання перед позивачем, яке лишились після 30.04.2021. Навпаки, як зазначає відповідач та не заперечує позивач, Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» станом на момент 30.04.2021 (дата припинення дії договору) виконало всі зобов`язання за договором.

Відтак, оскільки позивачем у даній справі не доведено належними та допустимими доказами факту надання ним та споживання відповідачем послуг, а також не спростовано факту припинення дії договору з 30.04.2021, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за фактичне користування майном в розмірі 63 221, 20 грн. не підлягають задоволенню.

У зв`язку з викладеним, нараховані позивачем інфляційні втрати та 3 % річних, які є похідними вимогами від суми основного боргу також не підлягають задоволенню.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Зеленбуд" Житомирської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі №910/5118/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/5118/24 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5118/24.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді А.О. Мальченко

І.М. Скрипка