Ухвала від 01.04.2025 по справі 926/3701/21

УХВАЛА

01 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 926/3701/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,

та представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - 1 - Генцарюк Марія-Діана Дмитрівна (в режимі відеоконференції),

відповідача - 2 - не з`явився,

відповідача - 3 - Чепишка Д. В. (в режимі відеоконференції),

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог

щодо предмета спору, на стороні відповідача- 3 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Чернівецької міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2024

у справі № 926/3701/21

за позовом Житлово - будівельного кооперативу № 63

до Чернівецької міської ради, Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, Фізичної особи-підприємця Ключука Сергія Михайловича, Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 3 - Обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив "Зоряний-4", Приватне підприємство "Будівельна компанія "Дельта"

про визнання незаконними та скасування рішення ради та Містобудівних умов та обмежень,

В С Т А Н О В И В:

Житлово - будівельний кооператив № 63 (далі - ЖБК № 63; позивач) звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовом про визнання незаконним та скасування п. 25.1 рішення Чернівецької міської ради (далі - Міськрада; відповідач-1) від 23.11.2020 № 2501, яким затверджено проєкт землеустрою зі зміни цільового призначення та надано Ключуку Сергію Михайловичу земельну ділянку площею 0,0800 га (кадастровий номер 7310136300:09:001:0093) за адресою: вул. Головна, 214, м. Чернівці в оренду терміном на 5 років для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (код 02.10) за рахунок орендованої земельної ділянки для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку (код 02.03);

та про визнання протиправними та скасування Містобудівних умов та обмежень, виданих Фізичній особі-підприємцю Ключуку Сергію Михайловичу (далі - ФОП Ключук С. М.; відповідач-3), затверджених наказом Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради (далі - Департамент; відповідач-2) від 19.12.2019 № 582-МУО (із змінами).

Позовні вимоги ЖБК № 63 обґрунтовані тим, що оскаржуваними рішенням Міськради і Містобудівними умовами та обмеженнями порушені його права, зокрема, щодо належного користування майном. Зазначив, що спірне будівництво може призвести до негативних наслідків для будинку, розташованого за адресою: вул. Головна, 212 Б, м. Чернівці та належить членам кооперативу.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 06.08.2024 (суддя - Проскурняк О.Г.) позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано п. 25.1 рішення Міськради від 23.11.2020 № 2501, яким затверджено проєкт землеустрою зі зміни цільового призначення та надано відповідачу-3 земельну ділянку площею 0,0800 га (кадастровий номер 7310136300:09:001:0093) за адресою: вул. Головна, 214, м. Чернівці в оренду терміном на 5 років для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (код 02.10) за рахунок орендованої земельної ділянки для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку (код 02.03). Визнано протиправними та скасовано Містобудівні умови та обмеження, видані ФОП Ключуку С. М., затверджені наказом Департаменту від 19.12.2019 № 582-МУО (із змінами).

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 (головуючий суддя - Желік М.Б., судді - Галушко Н.А., Орищин Г.В.) скасовано рішення суду першої інстанції і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з рішенням 12 сесії VII скликання Міськради від 02.09.2016 № 384 "Про затвердження проєктів відведення зі змінами цільового призначення земельних ділянок юридичним та фізичним особам" відмовлено Ключуку С. М. у затвердженні проєкту відведення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,0800 га за адресою: вул. Головна, 214, м. Чернівці за рахунок земельної ділянки, наданої для будівництва та обслуговування торгово-побутового комплексу та офісних приміщень через конфліктною ситуацією із мешканцями та аварійним станом сусідніх житлових будинків (підстава: протокол від 23.06.2016 № 3).

Рішенням 40 сесії VII скликання Міськради від 09.10.2017 № 919 "Про розгляд звернення підприємця Ключука С.М. щодо затвердження проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки за адресою: вул. Головна, 214" затверджено проєкт землеустрою щодо зміни цільового призначення та надано підприємцю Ключуку С. М. земельну ділянку площею 0,0800 га (кадастровий номер 7310136300:09:001:0093) за адресою: вул. Головна, 214, м. Чернівці в оренду на 3 роки (для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими об`єктами громадського призначення).

На підставі вказаного рішення Міськради, 23.11.2017 між нею (орендодавець) і ФОП Ключуком С. М. (орендар) було укладено договір оренди землі № 10649, за умовами якого орендодавець зобов`язувався передати, а орендар - прийняти в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими об`єктами громадського призначення за адресою: вул. Головна, 214, м. Чернівці.

У п. 3.1 договору сторони досягли згоди про його укладення строком на 3 роки і, що він діє до 23.11.2020.

Пунктом 25 рішенням 85 сесії VII скликання Міськради від 23.11.2020 № 2501 визнано таким, що втратив чинність п. 1 рішення Міськради VII скликання від 09.10.2017 № 919 "Про розгляд звернення підприємця Ключука С. М. щодо затвердження проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки за адресою: вул. Головна, 214" в частині надання підприємцю Ключуку С. М. земельної ділянки площею 0,0800 га (кадастровий номер 7310136300:09:001:0093) за адресою: вул. Головна, 214, м. Чернівці в оренду на 3 роки (до 23.11.2020) для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з вбудованими об`єктами громадського призначення (код 02.03) та визнано розірваним договір оренди землі від 23.11.2017 № 10649, укладений між Міськрадою та Ключуком С. М., за згодою сторін через зміну умов користування землею.

Оскаржуваним п. 25.1 рішення 85 сесії VII скликання Міськради від 23.11.2020 № 2501 було затверджено проєкт землеустрою зі зміни цільового призначення та надано підприємцю Ключук С. М. земельну ділянку площею 0,0800 га (кадастровий номер 7310136300:09:001:0093) за адресою: вул. Головна, 214, м. Чернівці в оренду терміном на 5 років для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (код 02.10) за рахунок орендованої земельної ділянки для будівництва та обслуговування багатоквартирного будинку (код 02.03).

Наказом Департаменту від 19.12.2019 № 582-МУО затверджено Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом за адресою: вул. Головна, 214, м. Чернівці, видані ФОП Ключуку С.М. Так, згідно з вказаними Містобудівними умовами та обмеженнями максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки складає 40% (8 поверхів, згідно з таблиці 6.2 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова території").

Наказом Департаменту від 29.12.2020 № 787-МУО затверджено зміни до Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, а також паркінгом на вул. Головна, 214, м. Чернівці. Згідно з вказаними Містобудівними умовами та обмеженнями максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки складає 70% (відповідно до таблиці 6.2 ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова території" і примітки 3 цієї таблиці, сумарна площа під забудовою житлового будинку, включаючи експлуатовані покрівлі стилобатних частин, підземних та напівпідземних споруд, що використовуються під благоустрій та озеленення для мешканців житлових будинків не повинна перевищувати 70% земельної ділянки за умов забезпечення під`їздів до вхідних груп житлового будинку, проїзду пожежної техніки, автомобілів швидкої допомоги та інженерного захисту території щодо відведення поверхневого стоку).

За висновком експерта від 09.08.2023 № 50/22, складеного за результатами судової будівельно-технічної експертизи, виконаної на вимогу ухвали Господарського суду Чернівецької області, показники, зазначені у відповідних Містобудівних умовах та обмеженнях для проектування об`єкта будівництва (реєстраційний номер ЄДЕССБ MU01:9736-1107-9683-4308), затверджених наказом Департаменту 29.12.2020 № 787-МУО, відповідають вимогам ДБН.

У цій справі предметом спору є визнання незаконними і скасування оспорюваних рішення Міськради (частково) і відповідних Містобудівних умов та обмежень.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що п. 25 рішення Міськради від 23.11.2020 суперечить актам цивільного законодавства, порушує права і інтереси позивача. Зазначив також і те, що наведений показник максимально допустимого відсотка (70%) забудови земельної ділянки при розміщенні житлового будинку у Містобудівних умовах та обмеженнях, затверджених наказом Департаменту від 29.12.2020, не відповідає ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова території", що є обставиною для визнання їх протиправними і скасування. При цьому суд першої інстанції врахував заяви Міськради і Департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради (далі - Департамент урбаністики та архітектури; відповідач-4), вважаючи їх заявами про визнання ними цього позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив із недоведеності того, що оскарженим пунктом рішення Міськради порушуються права і інтереси позивача (при цьому взяв до уваги те, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач є користувачем земельної ділянки на вул. Головна, 214 у м. Чернівцях; що земельна ділянка, розташована біля житлового будинку на вул. Головна, 212б у м. Чернівцях, є дотичною/суміжною земельній ділянці на вул. Головна, 214 у м. Чернівцях). На підставі оцінки наявних у справі документів відповідно до вимог ст. 86 Господарського кодексу України (далі - ГПК України) встановив відсутність обставин для визнання протиправними і скасування Містобудівних умов та обмежень.

Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, Міськрада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанцій - залишити без змін.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 191 ЦПК України у подібних правовідносинах, відповідно до якої у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі скаржник зазначає також таке: відповідачу -3 вже відмовлялося у затвердженні проєкту відведення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, а саме: через аварійний стан сусідніх житлових будинків, у тому числі позивача; оскаржуване рішення Міськради порушує цивільні права та інтереси позивача, що є підставою для визнання його незаконним та скасування; згідно із судової будівельно-технічної експертизи показники, зазначені в Містобудівних умовах та обмеженнях, відповідають вимогам ДБН, однак за ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього Кодексу, що обґрунтовано було здійснено судом першої інстанції; суд першої інстанції, на відміну від апеляційного господарського суду, дійшов підставного висновку про те, що наведений у цьому випадку показник максимально допустимого відсотка (70%) забудови земельної ділянки при розміщенні житлового будинку у Містобудівних умовах та обмеженнях не відповідає вимогам ДБН "Планування та забудова території".

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міськрада на вказані судові рішення з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 10.03.2025.

У відзиві відповідач -3 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, яку ухвалено відповідно до ст. 236 ГПК України, без змін.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників відповідачів-1, -3, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної вище норми процесуального права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Верховний Суду у постанові від 22.10.2024 у справі № 914/1422/23 зазначив про те, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ст. 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Надаючи оцінку доводам скаржника щодо наявності підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду з огляду на підставу касаційного оскарження, встановлену п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, підставою для звернення до суду є саме порушення, невизнання або оспорювання прав та законних інтересів особи.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У постановах від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 16.04.2024 у справі № 910/20417/21 Верховний Суд зазначив, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оспорюваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулася із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Так, підставами для визнання акта недійсним (незаконним) є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у зв`язку з прийняттям відповідного акта станом на час його прийняття.

Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Частиною 5 ст. 26 цього Закону встановлено, що проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст. 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Основними складовими вихідних даних, серед іншого, є містобудівні умови та обмеження (ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Водночас, з огляду на норму ст. 14 ГПК України диспозитивність господарського судочинства передбачає можливість учасників справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зокрема, право позивача у односторонньому порядку відмовитися від судового захисту заявленої ним вимоги та право відповідача визнати вимогу позивача на будь-якій стадії розгляду справи до ухвалення судом рішення.

Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем регулює норма ст. 191 ГПК України. Так, за ч. ч. 1, 4 цієї статті позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Верховний Суд неодноразово висновував висновок щодо застосування ст. 191 ГПК України, а саме такий:

- суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто, повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (див. постанови Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22, від 15.06.2020 у справі № 588/1311/17);

- враховуючи те, що у цьому випадку позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є достатньою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, то, відповідно, відсутні і підстави для прийняття визнання відповідачем позову, так як відсутні законні підстави для задоволення позову (див. постанову Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 914/460/23);

- визнання позову повинно бути безумовним, а якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, то ухвалення рішення про задоволення позову за наявності для цього законних підстав можливе лише у разі визнання позову всіма відповідачами (див. постанову Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 754/14388/19).

Визнання відповідачем явно безпідставного позову не створює для суду обов`язку щодо його задоволення.

Отже, з вищенаведеного убачається, що Верховним Судом вже досліджувалося питання щодо застосування ст. 191 ГПК України, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування якої посилається скаржника у касаційній скарзі.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є "правова передбачуваність" та "правова визначеність".

Принцип "правової визначеності" вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності як самих правових норм, так і того, як ці норми мають будуть застосовано судами у подібних правовідносинах. Верховний Суд неодноразово зазначав, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.

Здійснивши аналіз постанови апеляційного господарського суду, Верховний Суд зазначає, що апеляційний господарський суд на підставі оцінки всіх документів у справі відповідно до ст. 86 ГПК України, встановивши не доведення позивачем порушення його прав оспорюваним пунктом рішення Міськради і встановивши, що показники, зазначені в Містобудівних умовах та обмеженнях, відповідають вимогам ДБН, відмовив у задоволенні цього позову. Тобто, встановивши відсутність законних підстав для задоволення цього позову, у апеляційного господарського суду, відповідно, були відсутні підстави для прийняття визнання відповідачами-1,-4 позову (який крім того не визнавався відповідачем-3). Висновки апеляційного суду не були зроблені всупереч вищенаведеним висновкам Верховного Суду.

Стаття 296 ГПК України визначає підстави для закриття касаційного провадження.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Чернівецької міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 у справі № 926/3701/21 з огляду на п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані і, відповідно, Верховним Судом не розглядаються (див. постанову Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/2491/23).

Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника (узгоджується із ухвалою Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 918/279/22).

керуючись ст. ст. 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Чернівецької міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 у справі № 926/3701/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О. В.