Ухвала

від 08.04.2025 по справі 906/1286/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 906/1286/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБІО» (далі - ТОВ «ОБІО», позивач) - Гринько К.В. (адвокат),

відповідача - Акціонерного товариства «Житомиробленерго» (далі - АТ «Житомиробленерго», відповідач, скаржник) - Приведьон В.М. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АТ «Житомиробленерго»

на рішення Господарського суду Житомирської області від 12.11.2024 (головуюча - суддя Соловей Л.А.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 (головуючий - суддя Мельник О.В., судді: Петухов М.Г., Олексюк Г.Є.)

у справі за позовом ТОВ «ОБІО»

до АТ «Житомиробленерго»,

про визнання права відсутнім та встановлення наявності права,

ВСТАНОВИВ:

1. ТОВ «ОБІО» звернулося до суду з позовом у якому просило:

- визнати наявність у ТОВ «ОБІО» права на розрахунок вартості на оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за договором споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №141 від 27.12.2018 за тарифом для споживача електричної енергії 1 класу напруги для об`єктів: 1) найменування об`єкту - Виробництво, В-1, ком.27, ЗХВ, адреса об`єкту: вул. Промислова, 6, м. Житомир, 10025, ЕІС-код точки комерційного обліку: 62Z1183083786206; найменування об`єкту - Виробництво, В-2, ком.24, ЗХВ, адреса об`єкту: вул. Промислова, 6, м. Житомир, 10025, ЕІС-код точки комерційного обліку: 62Z0001459018117 з 01.01.2023;

- визнати відсутність у АТ «Житомиробленерго» права на розрахунок вартості послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за договором споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №141 від 27.12.2018 за тарифом для споживача електричної енергії 2 класу напруги для об`єктів: 1) найменування об`єкту - Виробництво, В-1, ком. 27, ЗХВ, адреса об`єкту: вул. Промислова, 6, м. Житомир, 10025, ЕІС-код точки комерційного обліку: 62Z1183083786206; найменування об`єкту - Виробництво, В-2, ком. 24, ЗХВ, адреса об`єкту: вул. Промислова, 6, м. Житомир, 10025, ЕІС-код точки комерційного обліку: 62Z0001459018117 з 01.01.2023.

1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач, всупереч нормам чинного законодавства України, з січня 2023 року безпідставно почав нараховувати послуги зі сплати електричної енергії для ТОВ «ОБІО» за тарифом для 2 класу споживання електричної енергії.

2. Господарський суд Житомирської області рішенням від 12.11.2024, яке Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 04.02.2025 залишив без змін, позов задовольнив.

3. АТ «Житомиробленерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 12.11.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі №906/1286/23 скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі або закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору.

4. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду:

- від 30.08.2024 у справі №916/3006/23, від 09.03.2021 у справі №914/1034/18, від 10.09.2021 у справі №910/13848/20, від 27.09.2022 у справі №910/14363/21, від 25.07.2019 у справі №916/144/18, від 26.06.2019 у справі №13/51-04 щодо застосування статті 231 ГПК України;

- від 07.03.2023 у справі №913/864/21 щодо ефективного способу захисту;

- від 18.03.2021 у справі №909/783/20, від 03.03.2020 у справі №909/52/19 щодо наявності двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом та підставами.

5. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №906/1286/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

6. Ухвалою Верховного Суду від 06.03.2025 відкрито касаційне провадження у справі №906/1286/23 за касаційною скаргою АТ «Житомиробленерго» на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ОБІО» заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

8. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

9. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

10. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

11. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

12. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

13. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги задоволено, та постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції.

14. Скаржник означив підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

15. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у контексті підстав касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №906/1286/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

16. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

17. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

18. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

19. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.

20. Тому Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

21. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

22. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

23. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

24. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

25. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

26. Так, за доводами касаційної скарги, суд апеляційної інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у побідних правовідносин, викладених у вказаних скаржником постановах Верховного Суду (пункт 4 цієї ухвали).

27. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника, колегія суддів виходить з такого.

28. У справі №913/864/21 розглядалися вимоги про стягнення заборгованості з оплати товару, пені, 10% річних та інфляційних втрат, а також зобов`язання відповідача вчинити дії щодо вивезення товару (труб металевих) зі складу позивача (постачальника за договором), мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки, зокрема в частині проведення розрахунків та прийняття товару від позивача, повідомлення про готовність товару до відвантаження/постачання.

28.1. Залишаючи без змін постанову апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, Верховний Суд у постанові від 07.03.2023 (на яку посилається скаржник) врахував встановлені судами обставини стосовно того, що сторони погодили (1) порядок поставки товару шляхом передачі покупцю товару на складі постачальника (самовивіз) та (2) поставку товару на умовах часткової попередньої оплати, а також щодо того, що (3) відповідач (покупець за договором) не виконав зобов`язання щодо оплати 30% вартості товару на суму 617 227,50 грн і сплатив лише 300 000 грн.

28.2. Верховний Суд зазначив, що з огляду на зміст додаткової угоди, сторони встановили певну послідовність та взаємну обумовленість дій покупця і постачальника, виконання зустрічних зобов`язань поділено на три етапи. Як встановили суди, першим етапом визначено перерахування покупцем на рахунок постачальника попередньої оплати в розмірі 30% вартості товару за додатковою угодою до 30.09.2019. Усі подальші дії обох сторін (у тому числі і ті, строк вчинення яких обмежено певними граничними датами) фактично поставлено в залежність від своєчасності та повноти виконання покупцем вищевказаного обов`язку на першому етапі.

28.3. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини та враховуючи те, що відповідач (покупець) виконав зобов`язання щодо здійснення попередньої оплати несвоєчасно і не в повному обсязі, виходячи з умов погоджених сторонами у договорі та додатковій угоді до нього, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що порушення покупцем строків попередньої оплати унеможливило виникнення у сторін зустрічних зобов`язань у визначені додатковою угодою строки. При цьому Суд зазначив, що висновки Верховного Суду про застосування статей 693 та 538 ЦК мають загальний характер. Таким чином у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати, не надає продавцю права вимагати оплати такого товару (подібна за змістом правова викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19 від 25.02.2020 у справі №922/1705/19).

29. У справі №909/783/20 розглядалися позовні вимоги фізичної особи про зобов`язання скасувати в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис реєстраційних дій державного реєстратора і реєстраційні дії з моменту їх вчинення.

29.1. Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 21.09.2020 у справі №909/783/20, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020, відмовив у відкритті провадження у справі за позовною заявою на підставі пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, оскільки спір у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже розглянуто, а відповідне судове рішення у іншій господарській справі №905/52/19 набрало законної сили.

29.2. Верховний Суд у постанові від 18.03.2021, на яку посилається скаржник, зазначив, що здійснивши порівняльний аналіз суб`єктного складу сторін, предметів та підстав позовів у цій справі та у справі №909/52/19, дійшли правильного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі за позовною заявою до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради про скасування реєстраційних записів, які є наслідком здійснення реєстраційних дій щодо скасування яких він заявляв вимоги у справі №909/52/19, враховуючи, що спір виник між тими ж самими сторонами, про той же предмет та з тих самих підстав (необхідність захисту корпоративних та майнових прав позивача, які останній вважає порушеними через вчинення реєстраційних дій державним реєстратором щодо зміни власника, місцезнаходження і найменування створеного позивачем підприємства ПВКФ "Прогрес-Прут", які відбулись поза його волею, без його відома та з порушенням норм чинного законодавства України).

30. У справі №909/52/19 розглядалися позовні вимоги фізичної особи про визнання корпоративних прав, визнання незаконними та скасування реєстраційних дій державного реєстратора, а також позов третьої особи про відновлення корпоративних прав як співвласника частки статутного капіталу (фонду) приватної виробничо-комерційної фірми "Прогрес-Прут", визнання незаконними та скасування реєстраційних дій державного реєстратора.

30.1. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 20.06.2019 позов фізичної особи задовольнив, позов третьої особи задовольнив частково; визнав незаконними та скасував реєстраційні дії, відновив корпоративні права позивача шляхом визнання його засновником та власником ПВКФ "Прогрес-Прут", відмовив в позові третьої особи в частині відновлення її корпоративних прав як співвласника частки статутного капіталу (фонду) ПВКФ "Прогрес-Прут".

30.2. Західний апеляційний господарський суд постановою від 27.11.2019 рішення суду першої інстанції скасував, відмовив в задоволенні позову позивача, закрив провадження у справі в частині вимог третьої особи. Суд апеляційної інстанції, зокрема, дійшов висновку, що спір за позовом третьої особи не належить до юрисдикції господарських судів, оскільки третя особа вказує на наявність саме в позивача частки в статутному фонді відповідача-1, обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, а порушення свого права обґрунтовує порушенням права спільної часткової власності подружжя.

30.3. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 03.03.2020, на яку посилається скаржник, зокрема зазначив, що вважає обґрунтованим застосування судом апеляційної інстанції пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України щодо позовної заяви третьої особи, оскільки у ній предметом захисту визначено по суті право спільної сумісної власності третьої особи, яка не є учасником відповідного приватного підприємства. А розгляд справ у таких спорах не віднесений до компетенції господарських судів.

31. Верховний Суд також зазначає про те, що об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата) розглядалась справа №916/3006/23, де предметом позову було питання стягнення коштів у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення отриманої фінансової допомоги, і розглядалося питання можливості/неможливості закриття апеляційним судом провадження у справі на підставі підпункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, позаяк відсутні підстави для скасування рішення лише з цих мотивів, якщо його законність та обґрунтованість не спростована за наслідками апеляційного розгляду. У цій справі відповідач після відкриття апеляційного провадження подав заяву про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, вказавши про сплату ним заборгованості за договором після ухвалення рішення судом першої інстанції, а тому відсутній предмет спору.

31.1. Так, за наслідками розгляду справи № 916/3006/23 об`єднана палата у постанові від 30.08.2024 (на яку посилається скаржник), в якій розглядалося питання застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, дійшла висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 09.03.2021 у справі №914/1034/18, від 10.09.2021 у справі №910/13848/20, від 27.09.2022 у справі №910/14363/21, від 25.07.2019 у справі №916/144/18, (постанови, які посилається скаржник) при прийнятті яких, Верховний Суд посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду, викладену у справі №13/51-04, на яку посилається скаржник, про те, що закриття апеляційним судом провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України може бути здійснено, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, позаяк відсутні підстави для скасування рішення лише з цих мотивів, якщо його законність та обґрунтованість не спростована за наслідками апеляційного розгляду.

31.2. Таким чином, об`єднана палата виснувала, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.

31.3. Як зазначила об`єднана палата, у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Подібний підхід застосовний відповідно до частини третьої статті 278 ГПК України, згідно із якою у разі, якщо настала смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництво (пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України) після ухвалення судового рішення, застосуванню підлягають положення статті 231 ГПК України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено, відповідно, незаконне і необґрунтоване рішення.

31.4. Отже, Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:

- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;

- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

31.5. У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

32. У справі №906/1286/23, що переглядається, предметом позову є (1) визнання наявності у ТОВ «ОБІО» права на розрахунок вартості на оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за договором споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за тарифом для споживача електричної енергії 1 класу напруги для двох об`єктів; (2) визнання відсутності у АТ «Житомиробленерго» права на розрахунок вартості послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за договором споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за тарифом для споживача електричної енергії 2 класу напруги для відповідних об`єктів.

32.1. Позов обґрунтовано тим, що відповідач, всупереч нормам чинного законодавства України, з січня 2023 року безпідставно почав нараховувати послуги зі сплати електричної енергії для ТОВ «ОБІО» за тарифом для 2 класу споживання електричної енергії.

32.2. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, враховуючи відсутність меж балансової належності у позивача з відповідачем (оператором системи) безпосередньо, а також приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про внесення змін чи розірвання договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №141 від 27.12.2018 та договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 04.03.2014, що свідчить про віднесення позивача до 1 класу напруги за умовами укладеного сторонами договору №141, та те, що іншої межі балансової належності сторонами не погоджено, дійшли висновку про неправомірність дій відповідача щодо віднесення позивача до споживачів із застосуванням тарифів для 2 класу напруги.

33. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, такі висновки зроблені судами попередніх інстанцій на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, виходячи зі змісту позовних вимог та наданих сторонами доказів у справі. Суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили предмет, підстави позову, надані та зібрані у справі докази за правилами статті 86 ГПК України у їх сукупності і вірогідності, з урахуванням статей 73-79 ГПК України, і дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову.

34. Проаналізувавши судові рішення у справах, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на правові висновки, викладені у зазначених ним постановах Верховного Суду (пункт 4 цієї ухвали), оскільки, судові рішення у вказаних справах та у справі, що переглядається Судом, прийняті за різних предметів, підстав позову та колу доказування, а також фактичних обставин справи, що відповідно вплинуло на застосування вказаної скаржником норми права.

35. Хоча постанови Верховного Суду від 30.08.2024 у справі №916/3006/23, від 09.03.2021 у справі №914/1034/18, від 10.09.2021 у справі №910/13848/20, від 27.09.2022 у справі №910/14363/21, від 25.07.2019 у справі №916/144/18, від 26.06.2019 у справі №13/51-04 і містять висновки стосовно застосування статті 231 ГПК України, а постанови Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №909/783/20, від 03.03.2020 у справі №909/52/19 щодо застосування статті 175 ГПК України, проте правовідносини у вказаних справах не є подібними до тих, що склалися у справі №906/1286/23, адже не відповідають критеріям подібності (див. пункт 20 цієї ухвали) та умовам (див. пункти 22-25 цієї ухвали).

36. У справі, яка розглядається, суди зазначили, що висновки суду у справі №906/472/23, на яку посилається відповідач, щодо неправомірних дій АТ «Житомиробленерго» по нарахуванню вартості послуги з розподілу електричної енергії по 2 класу напруги стосувалися саме періоду за січень 2023 року, лютий 2023 року та по дату ухвалення рішення у справі №906/472/23, тобто по 15.04.2024 року. Натомість, рішення у справі №906/472/23 не містить висновків щодо того, за яким тарифом (І чи ІІ класу напруги) за договором №141 від 27.12.2018 слід проводити розрахунок вартості послуг з розподілу (передачі) електричної енергії для споживача ТОВ «ОБІО» після ухвалення рішення у справі №906/472/23. Предметом позову у цій справі є визнання наявності у ТОВ «ОБІО» права на розрахунок вартості оплати послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за договором споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №141 від 27.12.2018 за тарифом для споживача електричної енергії І класу напруги та визнання відсутності у АТ «Житомиробленерго» права на розрахунок вартості послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за вказаним договором з тарифом для споживача електричної енергії ІІ класу напруги.

36.1. Суди зазначили, що як і підстави позовів у справах №906/472/23 та №906/1286/23, якими ТОВ «ОБІО» обґрунтовує свої вимоги, так і предмети спорів у вказаних справах, не є тотожними, чим спростовуються відповідні доводи відповідача.

36.2. Крім того, судами враховано, що АТ «Житомиробленерго» не погоджуючись з віднесенням ТОВ «ОБІО» до споживачів, яким встановлюється 1 клас напруги, 25.08.2023 звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до ТОВ «ОБІО» про визнання укладеною у запропонованих позивачем редакціях додаткової угоди №1-К (з додатками №2 та №3) до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №141 від 27.12.2018. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 29.11.2023, яка залишена без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2024, зупинено провадження у справі №906/1169/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №906/1286/23. Суди дійшли висновку, що справа №906/1286/23 є пов`язаною зі справою №906/1169/23 та буде мати суттєве значення для вирішення питання щодо наявності права у АТ «Житомиробленерго» на зміну 1 класу напруги на 2 клас напруги для ТОВ «ОБІО».

37. Верховний Суд зазначає, що правові висновки, які викладено у справах Верховного Суду, та на які посилається скаржник, суд касаційної інстанції зробив з огляду на інші встановлені судами фактичні обставини.

38. Суд відхиляє посилання скаржника щодо неврахуванням судами судової практики Верховного Суду (у справах №916/3006/23, №914/1034/18, №910/13848/20, №910/14363/21, №916/144/18, №13/51-04, №913/864/21, №909/783/20, №909/52/19), оскільки аналіз змісту наведених скаржником постанов Верховного Суду у цих справах, не свідчить про неоднакове застосування судами статті 175, статті 231 ГПК України, з огляду на встановлені конкретні обставини, підстави та предмет позовів, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у кожній із наведених справ.

39. Верховний Суд зазначає, що зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що сторони надали докази, а суди їх не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позову.

40. Висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову у цій справі зроблені на підставі встановлених судами обставин та оцінки зібраних доказів і не суперечать висновкам у наведених скаржником постановах Верховного Суду, які стосуються застосування норм права у справах з іншими поданими сторонами доказами та встановленими на підставі них фактичними обставинами.

41. Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити, що висновки у наведених скаржником постановах та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаних справах скаржник послався, виокремивши їх із контексту судових рішень, не врахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин, предмету спору та кола доказування, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених на підставі них обставин.

42. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди навели аргументи і мотиви з яких вони виходили, задовольняючи позовні вимоги. Колегією суддів не вбачається, що сторони надали докази, а суди попередніх інстанцій їх не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

43. Відтак, проаналізувавши зміст наведених вище постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в тому числі через призму наявності/відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не зводяться до неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у подібних правовідносинах, і не свідчать про подібність правовідносин, а зводяться до незгоди з оцінкою судами наявності/відсутності підстав для задоволення позову, що свідчить про неподібність цих справ зі справою, що переглядається з точки зору суб`єктного складу, фактично-доказової бази та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

44. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

45. Колегія суддів, також виходить з того, що за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 68), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 149), від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21, пункт 51)).

46. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вищенаведених ним постановах Верховного Суду за відсутності подібності правовідносин.

47. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

48. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №906/1286/23.

49. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №906/1286/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

50. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.

51. Верховний Суд бере до уваги доводи ТОВ «ОБІО», викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій ухвалі.

52. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

53. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

54. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

55. Верховний Суд у прийнятті даної ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

56. У справі ЄСПЛ «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

57. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

58. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

59. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).

60. У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

61. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Житомиробленерго» на рішення Господарського суду Житомирської області від 12.11.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі №906/1286/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець