Рішення

від 08.04.2025 по справі 500/213/25

ЧОРТКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/213/25

08 квітня 2025 рокум.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Теребовлянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агенства лісових ресурсів України, Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Державного агенства лісових ресурсів України до Підволочиської селищної ради Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Теребовлянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агенства лісових ресурсів України, Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду з позовом в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Підволочиської селищної ради, яка полягає у невинесенні на розгляд сесії ради подань Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 1095 від 15.09.2023 та №1133 від 28.09.2023 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному частинами другої, третьої, п`ятої статті 57-1 Земельного кодексу України;

- зобов`язати Підволочиську селищну раду розглянути на сесії ради подання Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 1095 від 15.09.2023 та №1133 від 28.09.2023 та прийняти за результатами його розгляду рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному частинами другої, третьої, п`ятої статті 57-1 Земельного кодексу України.

Ухвалою суду від 20.01.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою суду від 10.02.2025 відкрито провадження за позовом, справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити. Зазначає, що позивачем не доведено факту самозалісення спірних земельних ділянок. Крім того, вказує, що подання Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 1095 від 15.09.2023 та №1133 від 28.09.2023 розглядалися 52 і 57 сесіями 8 скликання ради, проте рішення прийняте не було, що не може свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Південно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства (далі по тексту - Південно-Західне МУЛМГ) 16.11.2023 звернулося до Підволочиської селищної ради з листом № 1454 щодо ухвалення рішення про віднесення земельних ділянок орієнтовною загальною площею 804,9512 га до самозалісених земель. До вказаного клопотання долучено інформацію про місце розташування цих самозалісених ділянок у вигляді картографічних матеріалів.

Повторно до Підволочиської селищної ради Південно-Західним МУЛМГ скеровано аналогічний лист 10.01.2024, до якого долучені подання № 1095 від 15.09.2023 та № 1133 від 28.09.2023 про віднесення земельних ділянок з кадастровими номерами 6124683000:01:001:1573 площею 49,4954 га і 6124683000:01:001:1456 площею 26,7214 га відповідно до самозалісених.

Підволочиською селищною радою вказані подання Південно-Західного МУЛМГ у частині віднесення спірних земельних ділянок до самозалісених на розгляд сесії не виносилися. Натомість, сесією селищної ради 29.05.2024 розглянуто вказані подання через призму звернення філії «Кременецьке лісове господарство» ДП «Ліси України» про передачу спірних земельних ділянок 6124683000:01:001:1573 і 6124683000:01:001:1456 у постійне користування.

За подібних обставин сесією Підволочиської селищної ради 22.11.2024 розглядалося питання про передачу земельних ділянок 6124683000:01:001:1573 і 6124683000:01:001:1456 у постійне користування ДП «Ліси України» для ведення лісового господарства.

На думку прокурора Підволочиська селищна рада допускає бездіяльність щодо віднесення угідь до самозалісених, що перешкоджає реалізації політики держави у сфері охорони самосійних лісів, визначеної, зокрема, Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року».

Прокурор зазначає, що винесення відповідачем на розгляд сесії селищної ради питань про передачу спірних земельних ділянок спеціалізованим лісогосподарським підприємствам не свідчить про вжиття Підволочиською селищною радою належних і достатніх заходів для розгляд подань Південно-Західного МУЛМГ № 1095 від 15.09.2023 та № 1133 від 28.09.2023 про віднесення земельних ділянок до самозалісених у розумінні статті 57-1 Земельного кодексу України.

Прокурор наполягає на систематичній бездіяльності відповідача, що полягає у не винесенні на розгляд сесії ради подань Південно-Західного МУЛМГ № 1095 від 15.09.2023 та №1133 від 28.09.2023 та не прийняття рішення саме про віднесення земельних ділянок до самозалісених відповідно до ст. 57-1 Земельного кодексу України та не оспорює дії/бездіяльність відповідача при вирішенні питання про їх передачу у власність чи користування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У відповідності до норм Закону України «Про прокуратуру» прокурор одержує передбачену законом можливість захищати права та інтереси не конкретного державного органу, а дещо абстрактні інтереси держави, що в широкому сенсі можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів і являти собою потребу в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих, зокрема, на гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, а також охорону землі, лісів, водойм як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, в тому числі, й територіальних громад.

При цьому, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, згідно якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття Підволочиською селищною радою, як органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах щодо зміни угідь спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення на угіддя самозалісених земель, за умови не звернення до суду уповноважених органів, призводить до порушення інтересів держави та створює передумови незаконного її використання, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указами Президента України від 07.06.2021 №228/2021 «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів», №675/2022 від 29.09.2022 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.09.2022 «Про охорону, захист, використання та відновлення лісів України в особливий період», екологічної ініціативи Президента України «Зелена країна», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» від 20.06.2022 №2321- IX, передбачено проведення ідентифікації самозалісених та придатних для створення лісів земельних ділянок державної та комунальної форм власності.

Згідно із статтею 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

При цьому у статті 1 Лісового кодексу України закріплено, що самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом. Аналогічне визначення містить Земельний кодекс України (ст. 57-1).

З метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства на цих територіях законодавчо встановлено процедуру віднесення земель до самозалісених, яка покликана збільшити лісистість території України. Зокрема, за частиною 3 статті 57-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру. Частиною другою цієї статті визначено, що рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до само залісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Водночас віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою (частина четвертої статті 57-1 Земельного кодексу України).

З метою реалізації вказаної норми частини четвертої статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абзацом четвертим, яким передбачено, що відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви власника або рішення органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної ділянки.

Пунктом 121 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, передбачено, що внесення до Державного земельного кадастру змін до відомостей про склад угідь земельної ділянки на угіддя самозалісеної ділянки здійснюється державним кадастровим реєстратором на підставі заяви власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, без розроблення документації із землеустрою.

Таким чином, існує законодавчо встановлена процедура віднесення земель до самозалісених, покликана збільшити лісистість території України.

Цією процедурою передбачено, що для земельних ділянок, сформованих як об`єкт цивільних прав, органу місцевого самоврядування достатньо подати до Державного земельного кадастру заяву про зміну угідь на угіддя самозалісеної ділянки.

Разом з тим, для земельних ділянок, межі яких не визначені в натурі (на місцевості), законодавець визначив іншу процедуру, за якою орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Згідно із положеннями частини п`ятої ст. 57-1 Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

Отже, під час вирішення питання щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної суд зазначає, що спірні земельні ділянки сформовані як об`єкт цивільних прав, що не перешкоджає віднесенню їх до самозалісених земель.

Суд погоджується, що відповідачем не надано достатніх доказів розгляду сесією селищної ради подань Південно-Західного МУЛМГ № 1095 від 15.09.2023 та №1133 від 28.09.2023 саме щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених.

Так, згідно із пунктом 34 частини першої ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як регулювання земельних відносин.

Земельні відносини відповідно до частин першої, другої статті 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Оскільки земельні відносини передбачають, зокрема, віднесення земельних ділянок до самозалісених, а відповідач, згідно із частиною першою статті 122 Земельного кодексу України уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності на його території, вирішення питання про віднесення земельних ділянок, указаних у поданнях Південно-Західного МУЛМГ до самозалісених земель повинно розглядатися виключно на сесії цієї ради.

Відповідно до ч. 5 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок - не рідше ніж один раз на місяць.

Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством (частина 17 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Ураховуючи викладене, подання Південно-Західного МУЛМГ № 1095 від 15.09.2023 та № 1133 від 28.09.2023 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених підлягали розгляду саме на сесії Підволочиської селищної ради з прийняттям рішення відповідно до частин другої, третьої, п`ятої статті 57-1 Земельного кодексу України.

Як зазначалося вище, з метою отримання інформації про виконання органом місцевого самоврядування указаних вимог законодавства прокурор направив відповідні запити до селищної ради.

Однак, навіть після отримання таких листів відповідач допускав бездіяльність та не виносив на розгляд сесії питання про віднесення земель саме до самозалісених, підміняючи належний розгляд подань Південно-Західного МУЛМГ у цій частині вирішенням питання передачі спірних земельних ділянок відповідним лісокористувачам.

Суд не погоджується з доводами відповідача, про те, що подання Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 1095 від 15.09.2023 та №1133 від 28.09.2023 розглядалися 52 і 57 сесіями 8 скликання ради, оскільки досліджуючи надані відповідачем докази суд приходить до висновку про вирішення 29.05.2024 і 22.11.2024 сесіями ради питання про передачу у постійне користування спірних земельних діялянок відповідним лісокористувачам, що не є тотожним розгляду питання про віднесення земельних ділянок до самозалісених, про які у позовних вимогах зазначає позивач.

Доказів розгляду сесією Підволочиської селищної ради питання саме про віднесення спірних земельних ділянок до самозалісених відповідачем не надано.

Статтею 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Оскільки за приписами Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством та джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах, питання щодо їх охорони потребує особливої уваги.

Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Аналіз статей 57-1, 122 Земельного кодексу України, 1, 4, 5, 7, 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України і фактичний стан земель, зазначених у поданні Південно-Західного МУЛМГ, свідчать, що ці угіддя є самозалісеними, а тому селищна рада протиправно не винесла на розгляд сесії подання та не прийняла рішення щодо віднесення цих земельних ділянок до самозалісених.

Відповідно до пункту 10 частини другої 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконною бездіяльності органу місцевого самоврядування.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 Цивільного кодексу України).

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Згідно із пунктом четвертим частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Бездіяльність відповідача щодо невинесення на розгляд сесії ради вищезазначеного подання Південно-Західного МУЛМГ підлягає визнанню протиправною.

При цьому єдиним ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони самозалісених земель є зобов`язання органу місцевого самоврядування вчинити дії - прийняти на сесії ради рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному частинами другої, третьої, п`ятої статті 57-1 Земельного кодексу України, за результатами розгляду на сесії ради подань Південно-Західного МУЛМГ № 1095 від 15.09.2023 та № 1133 від 28.09.2023. При цьому твердження відповідача про поділ однієї із спірних ділянок, не спростовує висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Оскільки згідно із частиною другою статті 57-1 Земельного кодексу України рішення органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а будь-який інший нормативно-правовий акт не визначає процедуру віднесення земель до самозалісених, у селищної ради відсутні дискреційні повноваження щодо розгляду питання віднесення угідь до самозалісених за результатами розгляду подань Південно-Західного МУЛМГ.

У випадку не розгляду селищною радою на сесії подань Південно-Західного МУЛМГ не йдеться про вибір ради на власний розсуд прийняти рішення про їх віднесення чи про відмову у віднесенні до замозалісених ділянок, оскільки згідно із статтею 57-1 Земельного кодексу України до самозалісених угідь орган місцевого самоврядування не може віднести лише землі державної та приватної власності, а також землі лісогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати селищну раду виконати вимоги законодавства, яке регулює віднесення угідь до самозалісених земель.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб`єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 132, 139, 242-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Теребовлянської окружної в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Підволочиської селищної ради про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Підволочиської селищної ради, що полягає у невинесенні на розгляд сесії ради подань Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 1095 від 15.09.2023 та №1133 від 28.09.2023 з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному частинами другої, третьої, п`ятої статті 57-1 Земельного кодексу України.

Зобов`язати Підволочиську селищну раду розглянути на сесії ради подання Південно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 1095 від 15.09.2023 та №1133 від 28.09.2023 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному частинами другої, третьої, п`ятої статті 57-1 Земельного кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 08 квітня 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- Теребовлянська окружна прокуратура (місцезнаходження: вул. 22 Січня, 14, м. Теребовля, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 48101 код ЄДРПОУ 0291009824);

- Державне агенство лісових ресурсів України (місцезнаходження: вул. Руставелі Шота, 9А, м. Київ, 01001 код ЄДРПОУ 37507901);

- Південно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства Державного агенства лісових ресурсів України (місцезнаходження: вул. Кам`янецька, 55, м. Хмельницький, Хмельницький р-н, Хмельницька обл., 29005 код ЄДРПОУ 45029517);

відповідач:

- Підволочиська селищна рада Тернопільської області (місцезнаходження : вул. Шептицького, 4, смт Підволочиськ, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 47801 код ЄДРПОУ 04396294).

Головуючий суддяГрицюк Р.П.