Постанова

від 08.04.2025 по справі 640/32087/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/32087/21 Суддя (судді) першої інстанції: Діска А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О. суддів: Грибан І. О., Парінова А. Б. за участю секретаря: Волошка О.Л.

представника позивача Гніденко О. М., представника відповідача Отради Т. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту 18.12.2024 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського державного університету внутрішніх справ, Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Одеського державного університету внутрішніх), у якому просив суд:

- визнати колективну скаргу Одеського державного університету внутрішніх справ, зареєстровану в Міністерстві внутрішніх справ України 25.08.2021 за вх. № О-26918, такою, що не підлягає розгляду;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 03.09.2021 №327 про відрядження правників МВС;

- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, що виявились у застосуванні до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 08.10.2021 № 398 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності;

- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, що виявились у звільненні позивача з посади ректора Одеського державного університету внутрішніх справ на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11.10.2021 № 591 о/с про звільнення позивача;

- поновити позивача на посаді ректора Одеського державного університету внутрішніх справ з 12.10.2021;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення по день прийняття судового рішення у даній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №640/32087/21 та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 адміністративну справу №640/32087/21 прийнято до свого провадження суддею Діскою А.Б., розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року закрито провадження по справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Роз`яснено позивачеві, що розгляд даного спору віднесений до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції, вважаючи, що оскаржувана ухвала прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з`явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 04.10.2019 року № 952 о/с призначено на посаду ректора Одеського державного університету внутрішніх справ.

Наказом № 398 від 08.10.2021 року позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, що виразилось у неналежному виконанні посадових обов`язків з організації роботи, забезпечення дотримання законності та трудової дисципліни, безсистемності організації учбового процесу.

В подальшому наказом №№ 591 о/с від 11.10.2021 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади згідно п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважаючи своє звільнення, а також дії вчинені в рамках такого протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини є цивільно-правовими та не можуть розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 9 КАС України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з пунктом 15 частини третьої статті 3 Закону №889-VIII дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Одеський державний університет внутрішніх справ є державним закладом вищої освіти із специфічними умовами навчання, який перебуває у сфері управління МВС та є бюджетною неприбутковою установою, що встановлено Статутом, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.05.2012 №429,

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 1556-VII безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов`язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти. Керівник є представником закладу вищої освіти у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах повноважень, передбачених цим Законом і статутом закладу вищої освіти.

Керівник закладу вищої освіти відповідає за провадження освітньої, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності у закладі вищої освіти, за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження нерухомого та іншого майна цього закладу.

Керівник закладу вищої освіти щороку звітує перед засновником (засновниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) та вищим колегіальним органом громадського самоврядування закладу вищої освіти.

Таким чином, позивач не обіймав політичну посаду, не перебував на державній чи патронатній службі в державному органі, не проходив службу у органах державної влади та в органах місцевого самоврядування.

Відтак, суд першої інстанції дійшов до цілком обґрунтованого висновка, що посада яку обіймав позивач не є публічною службою в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Як цілком обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, незважаючи на те, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, предявлений позивачем для вирішення судом спір не є публічно-правовим, оскільки спір у справі, що розглядається, не стосується захисту прав, свобод і інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, а заявлений позивачем на захист порушених трудових прав.

Зміст позовних вимог та їх підстави вказують на те, що звернення до адміністративного суду з цим позовом спрямоване на поновлення порушеного права позивача до роботодавця щодо поновлення на посаді ректора Одеського державного університету внутрішніх справ та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З огляду на викладене, цей позов подано з метою поновлення прав позивача у сфері трудових відносин.

Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відтак, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що спір у справі між сторонами виник поза межами публічно-правових правовідносин, а отже віднесений до юрисдикції відповідного місцевого загального суду.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського державного університету внутрішніх справ, Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. БеспаловСуддя А. Б. Парінов Суддя І. О. Грибан

(Повний текст постанови складено 08.04.2025)