Постанова від 02.04.2025 по справі 766/21922/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 766/21922/19

провадження № 61-8062св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс»,

треті особи:Головне управління Національної поліції в Херсонській області, Херсонська обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2021 року у складі судді Ус О. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Базіль Л. В., Бездрабко В. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (далі - УДП «Укрінтеравтосервіс»), треті особи: Головне управління Національної поліції в Херсонській області, Херсонська обласна прокуратура, про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що він перебував у трудових відносинах з Українським державним підприємством по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», працюючи на посаді викладача філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат».

Обсяг педагогічного навантаження у 2017 році був більший за нормативний, так за період з 01 листопада 2017 року по 01 лютого 2018 року обсяг педагогічного навантаження складав 811 годин, що перевищує ставку заробітної плати викладача.

Проте, тимчасово виконуючий обов`язки (далі - т.в.о.) директора філії ОСОБА_2 , наказом від 12 липня 2018 року № 1011, обсяг педагогічного навантаження визначив у 102 години за увесь поточний рік.

Його заяви від 23 березня 2018 року вх. №01-258, вх. №01-259, від 19 червня 2018 року вх. № 01-311, від 21 серпня 2018 року вх. № 01-348, від 03 вересня 2018 року вх. № 01-356, в яких він просив визначити обсяг педагогічного навантаження, керівником філії проігноровані, ставка заробітної плати, її підвищення, доплата і надбавка відповідно до його кваліфікації не встановлені.

Цим же наказом він був призначений викладачем за навчальною програмою підготовки водіїв транспортних засобів категорії «В», яку повністю виконав за виключенням 2 годин іспитів та 6 годин консультацій, які були заплановані на 11 вересня 2018 року.

Проте наказом від 04 вересня 2018 року № 65-к він був звільнений. Ознайомившись 10 вересня 2018 року з наказом, він з ним не погодився і в той же день надав свої пояснення та обґрунтування, подавши відповідну заяву.

Вважав, що його звільнення є незаконним, таким, що здійснено за особистими мотивами з метою позбавитися його за корисних мотивів, а саме у бажанні задоволення особистих потреб та потреб третіх осіб (адміністрації), завдавши йому матеріальну та моральну шкоду.

Також вказував на те, що наказом від 19 січня 2018 року № 2 він був зобов`язаний надати документи про проходження медичного огляду.

29 березня 2018 року наказом від 12 березня 2018 року № 15 він був відсторонений від виконання обов`язків викладача у зв`язку із відсутністю документа про проходження медогляду.

Вважав вказані дії роботодавця вчинені з порушенням вимог пунктів 1, 2, 11 Порядку проведення обов`язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 року № 559, оскільки обов`язковий медичний огляд не було проведено за рахунок відповідача, роботодавець не склав за погодженням з відповідними головним державним санітарним лікарем список працівників, які повинні пройти огляд.

05 березня 2018 року, наказом № 13 він був притягнутий до дисциплінарної відповідальності, йому оголошена догана за неналежне виконання трудових обов`язків, яке виявилося у відсутності на робочому місці 02 березня 2018 року впродовж усього робочого дня.

Вважав вказаний наказ незаконним, зазначивши, що він компетентно та ефективно виконує посадові обов`язки викладача та посилаючись на відсутність учнів, належне виконання ним своїх обов`язків відповідно до Посадової інструкції та відсутність відповідної роботи.

Вказував на те, що керівник філії ОСОБА_2 у порушення вимог Закону «Про доступ до публічної інформації» не надавав йому запитувану інформацію, зокрема накази стосовно діяльності викладача за 2013-2018 роки, договір, положення про оплату праці персоналу тощо. Також вказував на не отримання документів необхідних йому для виконання своїх посадових обов`язків.

Крім того, зазначав, що у порушення вимог пунктів 3.22, 3.27, 3.29, 4.5, 6.1 наказу Міністерства освіти і науки України від 06 жовтня 2010 року № 930, яким затверджено Типове положення про атестацію педагогічних працівників ОСОБА_2 відмовився проводити його атестацію для присвоєння йому кваліфікації категорії «спеціаліст першої категорії».

Посилаючись на викладене, вважав, що відповідачем ОСОБА_2 , як керівником філії, відносно нього були вчинені злочини, у зв`язку із чим він звернувся до прокуратури з проханням внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування щодо незаконних дій т. в. о директора філії ОСОБА_2 складу кримінальних правопорушень, що мають ознаки, передбачені статями 172, 173, 175, 366, 367 КК України; витребувати письмові докази відповідно до наданого переліку; зобов`язати відповідальних осіб філії вчинити дії щодо відновлення його прав тощо.

Проте слідчий та прокурор свідомо затягують розслідування, допускають процесуальну недобросовісність і тяганину.

Внаслідок незаконних, на його думку, дій т. в. о. директора філії ОСОБА_2 , йому була заподіяна майнова та моральна шкода.

Майнова шкода полягає у неотриманні доходу, який він міг би отримати за звичайних обставин, а саме дохід від очікуваного заробітку з урахуванням надбавок відповідно до кваліфікації, стажу роботи. Також він не зміг скористатися 109 днями невикористаної відпустки. Крім того, він не отримав очікувану ним субсидію з 01 травня 2018 року у зв`язку із тим, що його середньомісячний дохід був менший ніж мінімальна заробітна плата. У нього виникли борги зі сплати аліментів.

Порушенням ОСОБА_2 його прав йому заподіяно істотну моральну шкоду, яку він оцінює у 88 850 грн.

Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просив суд:

- поновити йому строк для звернення до суду з вимогою про поновлення на посаді викладача;

- визнати наказ від 04 вересня 2018 року № 65-к «Про звільнення» незаконним, припинити його дію та зобов`язати скасувати вказаний наказ;

- поновити його на посаді викладача з 05 вересня 2018 року;

- визнати неправомірною та протиправною відмову відповідачів у виплаті йому надбавки відповідно до спеціаліста другої кваліфікаційної категорії з 01 листопада 2013 року;

- зобов`язати УДП «Укрінтеравтосервіс» перерахувати та виплатити йому заробітну плату за всі періоди роботи на підприємстві за 2013-2018 роки з урахуванням надбавки для встановленого рівня кваліфікації спеціаліста другої категорії починаючи з 01 листопада 2011 року, з урахуванням сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати;

- зобов`язати УДП «Укрінтеравтосервіс» негайно нарахувати та виплатити заробітну плату позивачу за весь час вимушеного прогулу з 05 вересня 2018 року до часу фактичного поновлення на роботі на посаді викладача з урахуванням надбавки встановленого рівня кваліфікації спеціаліста другої категорії, сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати;

- визнати неправомірною та протиправною відмову у присвоєнні позивачу спеціаліста першої кваліфікаційної категорії з 11 березня 2016 року та зобов`язати уповноважених осіб УДП «Укрінтеравтосервіс» видати відповідний наказ про присвоєння позивачу кваліфікаційної категорії «спеціаліста першої категорії» з 11 березня 2016 року;

- визнати противоправними, неправомірними дії ОСОБА_2 та незаконними: наказ від 05 березня 2018 року № 13 «Про притягнення до дисціплінарної відповідальності»; наказ від 12 березня 2018 року № 15 «Про відсторонення від виконання обов`язків викладача»; наказ від 31 липня 2018 року № 33 «Про притягнення до дисціплінарної відповідальності»;

- визнати неправомірними та протиправними дії посадових осіб філії «Херсонський обласний автомобільно - учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» які складали акти про відсутність на роботі: заступника директора по учбової частині ОСОБА_3 ; старшої методистки навчальної частини ОСОБА_4 ; інспектора з кадрів ОСОБА_5 ; завідувача навчально-методичного кабінету ОСОБА_6 ; юрисконсульта ОСОБА_8.; головного бухгалтера ОСОБА_7 , яка склала табель обліку використання робочого часу;

- визнати неправомірними та протиправними дії осіб профспілкового комітету УДП «Укрінтеравтосервіс», що дали згоду на його звільнення;

- визнати протиправними та неправомірними дії посадових осіб філії «Херсонський обласний автомобільно - учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс»: т. в. о. керівника директора філії «Херсонський обласний автомобільно - учбовий комбінат» ОСОБА_2 ; заступника директора по учбової частині ОСОБА_3 ; старшої методистки навчальної частини ОСОБА_4 ; інспектора з кадрів ОСОБА_5 ; завідувача навчально-методичного кабінету ОСОБА_6 ; юрисконсульта ОСОБА_8 ; головного бухгалтера ОСОБА_7

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду у розмірі 88 850 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2021 року залучено до участі у справі як співвідповідача філію «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» (далі - філія «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс»).

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення міського суду мотивовано тим, що позивач пропустив встановлений трудовим законодавством місячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, не навів достатніх та обґрунтованих підстав об`єктивної неможливості звернення до суду з позовом у передбачений статтею 233 КЗпП України строк. При цьому, суд дійшов висновку, що відповідачем при звільненні позивача допущено порушення норм трудового права, проте останній, отримавши 06 вересня 2018 року наказ про звільнення поштою, з відповідним позовом до суду звернувся лише 31 жовтня 2019 року.

Матеріали справи не містять відомостей щодо присвоєння ОСОБА_1 , як педагогічному працівнику, кваліфікаційного звання спеціаліст другої категорії спеціаліста, суд не є органом, який здійснює атестацію педагогічних працівників, а тому відсутні підстави для зобов`язання підприємства здійснити позивачу перерахунок його заробітної плати за всі періоди роботи на підприємстві за 2013 - 2018 року відповідно до надбавки для встановленого рівня кваліфікації спеціаліста другої категорії, з урахуванням сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати.

Факт вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, а саме невиходу на роботу 02 березня 2018 року, знайшов своє підтвердження під час розгляду справи.

Позивачем не зазначено які конкретно його цивільні права та інтереси, що охороняються законом порушені відповідачем наказом від 12 березня 2018 року № 15 «Про відсторонення від виконання обов`язків викладача», з огляду на те, що вказаний наказ на час звернення до суду скасований відповідачем.

Наказом від 31 липня 2018 року № 33 «Про притягнення до дисціплінарної відповідальності» позивач незаконно притягнутий до дисциплінарної відповідальності, однак пропустивши встановлений трудовим законодавством місячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, не навів достатніх та обґрунтованих підстав об`єктивної неможливості звернення до суду з позовом у передбачений статтею 233 КЗпП України строк.

Обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання неправомірними та протиправними дій посадових осіб філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» які складали акти про відсутність на роботі та визнання наявності вини в діях посадових осіб філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» не є належним способом захисту прав, а тому вказані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки акти є документами, які фіксують певну дію, заповнення табелю використання робочого часу також окремо не відновлює права позивача, крім того, порядок його заповнення та дотримання вимог жодним чином не змінює факту відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, судом встановлено, що роботодавцем не доведено неповажність відсутності на робочому місці.

До участі у справі не залучена в якості співвідповідача первинна профспілкова організація Українського державного підприємства «Укрінтеравтосервіс», яка є окремою юридичною особою, за позовними вимогами щодо визнання неправомірними та протиправними дій осіб профспілкового комітету.

Позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача моральної шкоди у порядку статті 237-1 КЗпП України, заявлені до неналежного відповідача. А завдання ОСОБА_2 позивачеві моральних страждань внаслідок вчинення кримінального правопорушення не доведено у встановленому законом порядку.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 21 грудня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі відмовлено з посиланням на те, що під час ухвалення судом рішення розглянуті всі вимоги позивача, зазначені у позовній заяві, дана оцінка всім доводам та доказам, які надавали сторони, відповідність цих вимог до норм закону та встановлених обставин у справі і на підставі цього ухвалено рішення, дані про наявність судових витрат суду не надані.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2021 року задоволено.

Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 22 січня 2021 року скасовано.

Провадження у справі в частині позовних вимог до філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» закрито.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2021 року та ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 21 грудня 2023 року залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав визначених цивільним процесуальним законодавством для залучення до участі у справі в якості співвідповідача філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс».

У решті рішення районного суду апеляційний суд вважав законним та обґрунтованим, а висновки суду такими, що відповідають встановленим обставинам та нормам матеріального та процесуального права. ОСОБА_1 без поважних причин суттєво пропустив строк для звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, тому у задоволенні відповідних позовних вимог щодо поновлення на роботі було правильно відмовлено. Решта його позовних вимог є необґрунтована та недоведена, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2021 року, постанову Херсонського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року скасувати та направити справу на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної правової оцінки тому, що його було звільнено незаконно, за особистими мотивами з метою позбавитися його за корисних мотивів, а саме у бажанні задоволення особистих потреб та потреб третіх осіб (адміністрації).

Суди не врахували, що роботодавець не мав права вимагати від нього, як робітника, виконання робіт, не обумовлених трудовим договором.

Наводить доводи щодо вчинення посадовими особами підприємства злочинів.

Вважав, що суди повинні були поновити йому строк звернення до суду з позовом щодо незаконного звільнення через те, що він є постраждалим від злочину відповідачів, а також те, що він неодноразово звертався безпосередньо до підприємства з питань поновлення на роботі.

Вказує про незабезпечення судами попередніх інстанцій повного та всебічного розгляду справи, оскільки не було встановлено багато обставин, які необхідні для правильно вирішення спору, не досліджені пояснення та докази.

Вважає, що судами при розгляді справи допущені численні порушення норм процесуального права.

Зазначає, що йому незаконно відмовлено роботодавцем у виплаті надбавок, як спеціалісту другої кваліфікаційної категорії з 01 листопада 2013 року.

У березні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання, яке за своєю суттю є додатковими поясненнями до касаційної скарги.

Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження (частина перша статті 389 ЦПК України).

Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), у пунктах 45-51 постанови від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22, провадження 12-79гс23, колегія суддів залишає його без розгляду, оскільки воно по суті є штучним поданням додатків до касаційної скарги поза межами визначеного процесуального строку.

Відзиви на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

09 жовтня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2025 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до диплому серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 у 1981 році закінчив повний курс Донецького політехнічного інституту за спеціальністю Автомобілі та автомобільне господарство та рішенням ДЕК від 12 червня 1981 року йому присвоєна кваліфікація інженера-механіка.

Педагогічної освіти ОСОБА_1 не має.

ОСОБА_1 з 01 листопада 2013 року перебував в трудових відносинах з Українським державним підприємством по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», працюючи на посаді викладача філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» (наказ від 01 листопада 2013 року № 34).

11 березня 2016 року ОСОБА_1 отримав атестати спеціаліста для напряму підготовки водіїв «ПДР, основи безпеки руху», «Будова та експлуатація транспортних засобів» та «Навчання водінню транспортних засобів категорій «А1, А, В1, В, С1, С, D1, D, C1E, CE, D1E, DE» № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 відповідно. Атестати видані головою атестаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС у Херсонській області МВС України.

Наказом УДП «Укрінтеравтосервіс» від 05 березня 2018 року № 13 на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани, за неналежне виконання трудових обов`язків, яке виразилось у відсутності на робочому місці 02 березня 2018 року впродовж всього робочого дня. Із наказом про накладення дисциплінарного стягнення позивач ознайомлений, про що свідчить його підпис.

Факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці підтверджується актом про відсутність на роботі від 02 березня 2018 року, складеним о 17.00 год комісією в складі старшого методиста навчальної частини, інспектора з кадрів, завідувача навчально-методичним кабінетом філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс», згідно з яким ОСОБА_1 02 березня 2018 року був відсутнім на роботі без поважних причин з 8.30 год до 17.00 год. З даним актом ОСОБА_1 ознайомлений 06 березня 2018 року, що підтверджується його підписом.

Розпорядженням від 02 березня 2018 року № 7 т. в. о директора філії «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» УДП «Укрінтеравтосервіс» викладачу ОСОБА_1 запропоновано у термін до 15.00 год 05 березня 2018 року надати письмові пояснення про відсутність на робочому місці 02 березня 2018 року.

З огляду на акт від 06 березня 2018 року, складений комісією в складі заступника директора по учбовій частині, інспектора з кадрів, юрисконсульта, ОСОБА_1 відмовився надати пояснення щодо своєї відсутності на робочому місці 02 березня 2018 року, посилаючись на те, що завжди виконує обов`язки викладача, але йому ніхто не зателефонував та не нагадав з`явитися на роботі.

Наказом УДП «Укрінтеравтосервіс» від 12 березня 2018 року № 15 «Про відсторонення від виконання обов`язків», яким ОСОБА_1 був відсторонений з 01 квітня 2018 року від виконання обов`язків викладача у зв`язку із відсутністю документа про проходження медогляду.

Наказом від 17 травня 2018 року № 22 вказаний наказ був скасований.

Вказані обставини встановлені рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 19 листопада 2018 року у справі № 766/8467/18 за позовом ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про скасування наказів та зобов`язання відповідача вчинити певні дії, яке набрало законної сили, та відповідно до вимог частини четвертої статті 81 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Наказом від 04 вересня 2018 року № 65-к ОСОБА_1 звільнений через відсутність на роботі більше трьох годин протягом кількох днів з 22 серпня 2018 року до 04 вересня 2018 року без поважних причин, на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку.

У той самий день, 04 вересня 2018 року копія наказу та повідомлення про розірвання з ним трудових відносин та необхідність з`явлення до відділу кадрів для отримання трудової книжки та повного остаточного розрахунку направлені ОСОБА_1 поштою та отримані ним 06 вересня 2018 року.

10 вересня 2018 року ОСОБА_1 подана заява із викладенням заперечень щодо його звільнення.

На підтвердження факту відсутності на роботі ОСОБА_1 з 22 серпня 2018 року до 04 вересня 2018 року підприємством надано табель обліку використаного робочого часу, згідно з яким ОСОБА_1 22, 23, 27, 28, 30, 31 серпня 2018 року, 03 та 04 вересня 2018 року був відсутній на роботі протягом всього робочого дня, 29 серпня 2018 року був на роботі 1 годину.

Згідно з актами: від 22 серпня 2018 року, 23 серпня 2018 року, 27 серпня 2018 року, 28 серпня 2018 року, 30 серпня 2018 року, 31 серпня 2018 року, 03 вересня 2018 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці з 08.30 год до 17.00 год; від 29 серпня 2018 року відсутній на робочому місці з 08.30 год до 14.00 год та з 15.00 год до 17.00 год; від 04 вересня 2018 року відсутній на робочому місці з 08.30 год до 14.45 год та з 15.25 год до 17.00 год.

Відомості про ознайомлення ОСОБА_1 зі вказаними актами відсутні.

04 вересня 2018 року складений акт про відмову ОСОБА_1 від надання письмових пояснень щодо його відсутності на роботі 29, 30, 31 серпня 2018 року та 3 та 4 вересня 2018 року.

Профспілковим комітетом (первинна профспілкова організація) Українського державного підприємства «Укрінтеравтосервіс» надана згода на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 розглядалось профспілковим комітетом 31 серпня 2018 року на підставі актів про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці від 01 серпня 2018 року, 02 серпня 2018 року, 03 серпня 2018 року, 06 серпня 2018 року, 07 серпня 2018 року, 09 серпня 2018 року, 10 серпня 2018 року, 13 серпня 2018 року, 14 серпня 2018 року, 15 серпня 2018 року, 16 серпня 2018 року, 17 серпня 2018 року, 20 серпня 2018 року, 22 серпня 2018 року, 23 серпня 2018 року, 27 серпня 2018 року, 28 серпня 2018 року. При цьому протокол засідання профспілкового комітету від 31 серпня 2018 року № 16 не містить будь-яких відомостей ні щодо присутності ОСОБА_1 на засіданні, ні щодо його належного повідомлення про дату, час та місце проведення засідання.

Факт своєї відсутності на робочому місці ОСОБА_1 під час розгляду справи визнав, зауваживши, що у вказані дні або часи не був на роботі у зв`язку з тим, що у нього були відсутні навчальні години - «педагогічне навантаження», а тому за відсутності такого навантаження він не повинний бути на робочому місці.

Доказів встановлення на підприємстві графіку роботи з 08.30 до 17.00 год, та ознайомлення ОСОБА_1 з таким графіком суду не надано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також ОСОБА_1 зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази; необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником підприємства (установи, організації) або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом, передбаченим вказаною нормою права, визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом, щоб унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Отже, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причин його відсутності. Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази.

Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у редакції, чинній на час звернення з цим позовом до суду, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Суди попередніх інстанцій правильно вказали, що у статті 234 КЗпП України не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, проаналізувавши доводи позивач щодо поважності ним пропуску строку звернення до суду на значний термін, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що хоч звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося з порушенням норм КЗпП України, оскільки відповідачем не доведено встановлення на підприємстві графіку роботи з 08.30 до 17.00 год, обов`язку позивача бути присутнім на роботі з огляду на відсутність викладацьких годин та правомірність застосування до нього заходів дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, але ним пропущено строк для звернення до суду без поважних причин.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ним пропущені строки звернення до суду з поважних причин, оскільки він є постраждалим від злочину відповідачів, а також те, що він неодноразово звертався безпосередньо до підприємства з питань поновлення на роботі, оскільки факт подання заяви до правоохоронних органів про вчинення, на думку заявника, кримінального правопорушення не є доказом вчинення таких дій особами та віднесення заявника до потерпілих осіб.

Факти звернення позивача до поліції, а також безпосередньо до підприємства, самі по собі, не є тими обставинами, що заважають такій особі звернутися до суду з позовною заявою у встановлений законом строк.

Більш того, слід зауважити, що органи прокуратури та Національної поліції України не є тими органами, які уповноважені розглядати трудові спори, а таким органом є суд.

Судом першої інстанції було встановлено, що копію наказу про звільнення ОСОБА_1 отримав поштою 06 вересня 2018 року, у зв`язку із чим місячний строк звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі сплив 06 жовтня 2018 року, проте із цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 31 жовтня 2019 року, тобто більше ніж через рік після отримання копії наказу про звільнення.

При цьому, апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи заявника про те, що він зміг ознайомитися з наказом лише 12 травня 2020 року, оскільки це було спростовано дослідженими судами доказами, зокрема, заявою позивача поданою 10 вересня 2018 року в якої він виклав свої заперечення щодо звільнення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які вказали, що з огляду на те, що позивачу ще у вересні 2018 року було достеменно відомо про порушення його прав, приймаючи до уваги відсутність фактів, які б свідчили про існування перешкод для звернення до суду, та те, що звернення позивача до органів прокуратури та Національної поліції України не може свідчити про існування об`єктивних перешкод для подання ним позову у визначений законодавством строк, та дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку, оскільки помилка заявника в обрані належного порядку захисту його трудових прав не може слугувати достатньою причиною для обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду за їх захистом.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність у нього достатнього обсягу документів для звернення до суду також не може бути достатньою підставою для обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду за їх захистом, оскільки цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, зокрема, витребування необхідних доказів за клопотанням сторони, у разі неможливості самостійно їх надати.

Також необґрунтованими є посилання заявника на те, що з вимогами про поновлення на роботі він звернувся до суду ще у травні 2018 року (справа № 766/8467/18), оскільки вказане звернення до суду відбулося ще до його звільнення з роботи та стосувалося законності відсторонення від роботи. Розгляд цієї справи ніяк не перешкоджав позивачеві для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Апеляційний суд правильно вказав, що підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Оскільки наведені ОСОБА_1 причини пропуску ним строку для звернення до суду за захистом своїх прав не є непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо його звільнення у строк, визначений законом, і підстави, відповідно до вимог статті 234 КЗпП України відсутні, суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про відмову у задоволені цих позовних вимог у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Вказане стосується й оскаржуваного наказу від 31 липня 2018 року № 33 «Про притягнення до дисціплінарної відповідальності», оскільки за встановленими судами обставинами, позивач незаконно притягнутий до дисциплінарної відповідальності, однак пропустив встановлений трудовим законодавством місячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, та не навів достатніх та обґрунтованих підстав об`єктивної неможливості звернення до суду з позовом у передбачений статтею 233 КЗпП України строк.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про незаконність виплати йому заробітної плати без урахування надбавки для встановленого рівня кваліфікації спеціаліста другої категорії, про неправомірність відмови у присвоєні йому кваліфікації спеціаліста першої категорії, про нарахування та виплату заробітної плати з урахуванням надбавки для встановленого рівня кваліфікації спеціаліста другої категорії суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивач не довів що йому було присвоєно, як педагогічному працівнику, кваліфікаційне звання спеціаліст другої категорії спеціаліста.

Посилання касаційної скарги на те, що йому незаконно відмовлено роботодавцем у виплаті надбавок, як спеціалісту другої кваліфікаційної категорії, з 01 листопада 2013 року, є безпідставними, не відповідають встановленим судам обставинам та ним не доведеним, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Судами було встановлено, що філія «Херсонський обласний автомобільно-учбовий комбінат» Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» здійснює діяльність на підставі «Положення про філію «Херсонський автомобільно-учбовий комбінат» у сфері професійно-технічної освіти та згідно Закону України «Про професійно-технічну освіту». У своїй діяльності відповідає Вимогам до закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та кваліфікаційних вимог до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства інфраструктури України, Міністерства соціальної політики України від 05 квітня 2016 року № 255/369/132/344.

Розділом ІV вказаних Вимог визначені кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які здійснюють підготовку, перепідготовку водіїв транспортних засобів, згідно яких для проведення занять з Правил дорожнього руху, основ безпеки руху, будови та експлуатації транспортних засобів, надання першої медичної допомоги, навчання керуванню транспортними засобами залучаються особи, які пройшли атестацію в Регіональному сервісному центрі МВС. Спеціалісти повинні мати: для проведення занять з Правил дорожнього руху, основ безпеки руху, будови та експлуатації транспортних засобів - вищу освіту, посвідчення водія на право керування транспортними засобами; для проведення занять з надання першої медичної допомоги - медичну освіту; для проведення занять з навчання керуванню транспортними засобами - освіту не нижче професійно-технічної, посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії, документ, що підтверджує навички керування транспортним засобом відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу. Спеціалісти, які проводять підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації водіїв, повинні знати законодавство з питань організації перевезень пасажирів і вантажів.

Відповідно до Порядку підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водії транспортних засобів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 487 (далі - Порядок), для вивчення курсантами Правил дорожнього руху, будови та експлуатації транспортних засобів, основ безпеки руху залучаються атестовані спеціалісти, які відповідають кваліфікаційним вимогам, визначеним спільним наказом МВС, МОН, Мінінфраструктури та Мінсоцполітики (пункт 18 Порядку).

Порядок проведення атестації спеціалістів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року N 490 «Про затвердження Порядку державної акредитаці закладів, що проводять підготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів та атестації їх спеціалістів» (зі змінами).

За змістом пункту 2 Порядку вбачається, що державна акредитація закладу та атестація його спеціалістів, яка проводиться територіальним органом з надання сервісних послуг МВС не рідше ніж один раз на п`ять років, є основною формою державного контролю діяльності закладу.

Пунктом 18 Порядку, в редакції чинній на час працевлаштування позивача, встановлено, що атестація спеціалістів проводиться комісією, що утворюється керівником управління (відділу) Державтоінспекції головного управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, за участю представників Мінтрансзв`язку та МОЗ з метою визначення відповідності спеціалістів кваліфікаційним вимогам за напрямом підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв. Атестаційна комісія діє на підставі положення, що затверджує МВС.

Пунктом 18 Порядку, в чинній редакції на час проведення атестації позивача у березні 2016 року, встановлено, що атестація спеціалістів проводиться комісією, що утворюється керівником територіального органу з надання сервісних послуг МВС, за участю представників Мінінфраструктури, МОН та МОЗ з метою визначення відповідності спеціалістів кваліфікаційним вимогам за напрямом підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв. Атестаційна комісія діє на підставі положення, що затверджує МВС.

Відповідно до змісту пункту 22 Порядку, в редакції, чинній на час працевлаштування позивача, та проведення його атестації особам, що успішно пройшли атестацію, видається атестат за зразком згідно з додатком 2 протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення атестаційною комісією. Строк дії атестата становить п`ять років.

Отже, законодавством, що встановлює кваліфікаційні вимоги для спеціалістів, що проводять підготовку, перепідготовку водіїв транспортних засобів та визначає порядок проведення їх атестації не передбачає присвоєння таким спеціалістам професійної кваліфікації педагогічного працівника.

Станом на час працевлаштування позивача та його атестації у березні 2016 року регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загально-культурної підготовки громадян України здійснювалося Законом України «Про освіту» від 23 травня 1991 року № 1060-XII, який втратив чинність на підставі Закону України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII.

Частинами першою, другою та четвертою статті 54 вказаного Закону визначалось, що педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов`язки.Педагогічну діяльність у навчальних закладах здійснюють педагогічні працівники, у вищихнавчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації та закладах післядипломної освіти - науково-педагогічні працівники. Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників встановлюється Кабінетом Міністрів України.Педагогічні працівники підлягають атестації. За результатами атестації визначаються відповідність працівника займаній посаді, рівень його кваліфікації, присвоюються категорії, педагогічні звання. Порядок атестації педагогічних працівників встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти. Перелік категорій і педагогічних звань педагогічних працівників,порядок їх присвоєння визначаються Кабінетом Міністрів України.

Зокрема порядок проведення атестації педагогічних працівників визначався Типовим положенням про атестацію педагогічних працівників, затвердженим Міністерством освіти і науки України від 06 жовтня 2010 року № 930, зі змісту якого вбачається, що атестація педагогічних працівників здійснюється атестаційними комісіями I, II і III рівнів, створеними у навчальних та інших закладах, органах управління освітою щороку до 20 вересня.

За результатами атестації атестаційним комісіям надано право приймати рішення що педагогічний працівник відповідає займаній посаді; про присвоєння педагогічному працівнику кваліфікаційну категорію (спеціаліст, спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої категорії, спеціаліст вищої категорії); про відповідність педагогічного працівника раніше присвоєній кваліфікаційній категорії (спеціаліст, спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої категорії, спеціаліст вищої категорії); про присвоєння педагогічному працівнику педагогічного звання (викладач-методист, учитель-методист, вихователь-методист, педагог-організатор-методист, практичний психолог - методист, керівник гуртка - методист, старший викладач, старший учитель, старший вихователь, майстер виробничого навчання I категорії, майстер виробничого навчання II категорії); про порушення клопотання перед атестаційною комісією II, III рівнів або атестаційною комісією центрального органу виконавчої влади (залежно від підпорядкування навчального та іншого закладу, в якому створено атестаційну комісію I рівня) про присвоєння педагогічному працівнику кваліфікаційної категорії спеціаліст вищої категорії; про порушення клопотання перед атестаційною комісією II, III рівнів або атестаційною комісією центрального органу виконавчої влади (залежно від підпорядкування навчального та іншого закладу, в якому створено атестаційну комісію I рівня) про присвоєння педагогічному працівнику педагогічного звання; про відповідність педагогічного працівника займаній посаді за умови виконання ним заходів, визначених атестаційною комісією; про невідповідність педагогічного працівника займаній посаді.

Судами було встановлено, що ОСОБА_1 пройшов у березні 2016 року атестацію спеціаліста з підготовки, перепідготовки водіїв транспортних засобів відповідно вимог Порядку проведення атестації спеціалістів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року «№490 «Про затвердження Порядку державної акредитації закладів, що проводять підготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів та атестації їх спеціалістів», територіальним органом з надання сервісних послуг МВС, що не давала підстав для присвоєння йому кваліфікаційної категорії відповідно до вимог Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року № 1060-XII.

Також ОСОБА_1 не доведено, що до його працевлаштування до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс», відповідно до вимог Закону України «Про освіту» в зазначеній редакції, була присвоєна кваліфікаційна категорію педагогічного працівника - спеціаліст другої категорії.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку по необґрунтованість позовних вимог в зазначеній частині.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях, відповідно до статті 140 КЗпП України, забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

Згідно із частини першої статті 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Дисциплінарне стягнення, відповідно до вимог статті 148 КЗпП України, застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначений статтею 149 КЗпП України, згідно якої д о застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Встановивши, що ОСОБА_1 02 березня 2018 року дійсно було допущено порушення трудової дисципліни, а саме неявка на роботу без поважних причин, за яке роботодавцем накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани з додержанням правил і порядку застосування дисциплінарного стягнення встановленими трудовим законодавством, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо відсутності підстав для визнання наказу від 05 березня 2018 року № 13 незаконним.

При встановлені обставин порушення позивачем трудової дисципліни в зазначеній частині, судами попередніх інстанцій були враховані преюдиційні правові висновки у рішенні Херсонського міського суду Херсонської області від 19 листопада 2018 року у справі № 766/8467/18 за позовом ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про скасування наказів та зобов`язання відповідача вчинити певні дії, яке набрало законної сили, та відповідно до вимог частини четвертої статті 81 ЦПК України доказуванню не підлягало, що не було спростовано позивачем.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо визнання незаконним наказу від 12 березня 2018 року № 15 «Про відсторонення від виконання обов`язків викладача» суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем не зазначено які конкретно його цивільні права та інтереси порушені, з огляду на те, що вказаний наказ на час звернення до суду скасований самим відповідачем, що також було встановлено у межах цивільної справи № 766/8467/18.

Належних доводів на спростування таких висновків судів попередніх інстанцій касаційна скарга не містить.

Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не забезпечили належного дослідження обставин справи, доказів та не відповіли на всі аргументи позовної заяви, тому їх судові рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення, відповівши на всі суттєві доводи позовної заяви та апеляційної скарги, а також підстави, за яких було відмовлено у задоволенні кожної з позовних вимог.

Посилання заявника на порушення, на його думку, судами норм процесуального права, зводяться до незгоди з оцінкою судами тих чи інших пояснень у справі та не є порушеннями норм процесуального права, оскільки суди забезпечили повний та всебічний розгляд цієї справи, дослідили її обставини у достатньому обсязі для ухвалення законних та обґрунтованих судових рішень.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка в зазначеній частині ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець