Постанова

від 02.04.2025 по справі 588/1088/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 588/1088/23

провадження № 61-10096св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство «Круглий двір»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Матішинця Василя Васильовича на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 22 грудня 2023 року, ухвалене у складі судді Огієнка О. О., та постанову Сумського апеляційного суду від 20 червня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Філонової Ю. О. , Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Круглий двір» (далі - ПП «Круглий двір»), у якому просив суд:

1) визнати недостовірною та такою, що порушує його немайнові права на повагу до його честі, гідності та ділової репутації, інформацію, яка була опублікована ІНФОРМАЦІЯ_2 у випуску НОМЕР_1 щотижневої газети м. Тростянець Сумської області «Круглий двір» на сторінці № 2 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а саме інформацію про те, що:

- «У базі російських пропагандистів та поплічників окупаційного режиму «Evocation», основаній на інформації від добровольців знаходиться й двоє тростянчан - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 »;

- « ОСОБА_1 є шанувальником росії».

- « ОСОБА_1 привласнив собі цегельню в Тростянці»;

- «після початку вторгнення рф в Україну 24 лютого 2022 року та входу російських окупаційних сил до Тростянця, ОСОБА_4 зрадив Україну і перейшов на бік ворога»;

- « Окупантів ОСОБА_12 забезпечував усім необхідним - житлом, технікою, продовольством та інформацією про позиції ЗС України. Так він став мерзенним зрадником України»;

- «За «співпрацю» з ворогом ОСОБА_6 загрожує суворе покарання, яке його неминуче спіткає…»;

2) зобов`язати ПП «Круглий двір» протягом 10 днів з дня набрання законної сили рішенням суду спростувати розповсюджену ним недостовірну інформацію, шляхом публікації на першій сторінці тиражем 4000 примірників статті зі спростуванням інформації, яка була опублікована ІНФОРМАЦІЯ_2, у випуску НОМЕР_1 щотижневої газети м. Тростянець Сумської області «Круглий двір» на сторінці № 2 у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », з обов`язковим зазначенням, що раніше опублікована інформація є неправдивою про те:

- «У базі російських пропагандистів та поплічників окупаційного режиму «Evocation», основаній на інформації від добровольців знаходиться й двоє тростянчан - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 »;

- « ОСОБА_1 є шанувальником росії».

- « ОСОБА_1 привласнив собі цегельню в Тростянці»;

- «після початку вторгнення рф в Україну 24 лютого 2022 року та входу російських окупаційних сил до Тростянця, ОСОБА_4 зрадив Україну і перейшов на бік ворога»;

- « Окупантів ОСОБА_13 забезпечував усім необхідним - житлом, технікою, продовольством та інформацією про позиції ЗС України. Так він став мерзенним зрадником України»;

- «За «співпрацю» з ворогом ОСОБА_6 загрожує суворе покарання, яке його неминуче спіткає…»;

3) стягнути з ПП «Круглий двір» на відшкодування моральної шкоди 200 000,00 грн.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у випуску НОМЕР_1 щотижневої газети м. Тростянець Сумської області «Круглий двір» на сторінці № 2 опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_1», у якій зазначено: «У базі російських пропагандистів та поплічників окупаційного режиму «Evocation», основаній на інформації від добровольців знаходиться й двоє тростянчан - ОСОБА_2 та ОСОБА_8 ». «Ми знаємо про злочинців усе: їхні імена, їхні біографії, де вони живуть та з ким у шлюбі. Ми переконані, що привертаючи увагу до цих людей, допоможемо їх знайти та покарати. Наші спеціалісти ретельно перевіряють усі дані, аби могли викрити тих, хто дійсно винний» - Говорять викривачі колаборантів. «Про іншого шанувальника росії, ОСОБА_9 , база «Evocation», повідомляє наступне: « Бізнесмен , депутат і зрадник в одній особі - ОСОБА_1 , він же Розвідник, народився у місті Тростянець, Сумська область. Майже все своє життя ОСОБА_11 проведе у цьому місті - вивчиться у школі, відкриє бізнес, стане депутатом, а потім зрадником. До речі про бізнес. ОСОБА_12 не схотів «працювати на дядька», а тому вирішив стати бізнесменом. Починав він із власного фермерського господарства, проте на цьому не зупинився і зміг привласнити собі цегельню в Тростянці і відкрив підприємство з виробництва і торгівлі цеглою. Гарний початок, але цього ОСОБА_11 виявилося замало, і він вирішив стати депутатом у Тростянецькій міськраді. ОСОБА_13 балотувався до міськради від політичної партії «Наш Край» і виграв вибори, ставши депутатом. За час своєї каденції будь-якими ініціативами щодо покращення рівня життя своїх виборців ОСОБА_11 не відзначився, але незабаром городяни дізнаються, хто він насправді. Після початку вторгнення рф в Україну 24 лютого 2022 року та входу російських окупаційних сил до Тростянця, ОСОБА_2 зрадив Україну і перейшов на бік ворога. Окупантів ОСОБА_12 забезпечував усім необхідним - житлом, технікою, продовольством та інформацією про позиції ЗС України. Так він став мерзенним зрадником України. За «співпрацю» з ворогом ОСОБА_6 загрожує суворе покарання, яке його неминуче спіткає…».

Вказує, що у центрі оскаржуваної статті розміщена його фотографія, хоча дозволу на публікацію та оприлюднення особистих фотографій він не надавав. Зміст інформації, поширеної відповідачем у статті, демонструє той факт, що редакцією щотижневої газети бездоказово, без посилання на будь-які офіційні, юридично значущі документи, матеріали або коментарі офіційних представників влади, на рівні пліток звинуватили позивача у вчиненні злочинів. Таке поширення інформації не може вважатися оціночними судженнями. Оприлюднена у статті інформація є недостовірною, має негативний характер, завдає шкоди немайновим інтересам заявника, порушує його гідність та честь. Крім того, після публікації статті односельчани стали відноситись до нього з підозрами, ставити йому незручні запитання щодо співпраці з ворогом. Його життям зацікавилися правоохоронні органи, яким він змушений був пояснювати, що не перебував на території м. Тростянець під час окупації, а перебував у м. Охтирка. Вказував, що є засновником підприємств, у зв`язку з чим від співпраці з ним відмовляються інші підприємці та підприємства, оскільки довіряють опублікованій завідомо неправдивій інформації. Зазначене свідчить про завдання йому моральної шкоди приниженням честі, гідності та ділової репутації, яку він оцінює у 200 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 22 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «Круглий двір» про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у поширеній у газеті інформації, в межах заявлених позовних вимог, у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» викладена лише одна власна думка автора про те, що позивач є шанувальником росії. Таке висловлювання автора статті не містить посилання на жоден факт, який може бути перевірений на достовірність, а відображає власну критичну оцінку автором діяльності позивача, тобто є оціночним судженням. Отже, така інформація не підлягає спростуванню та доведенню їх правдивості. Також у цій статті викладені фактичні твердження про інформацію стосовно позивача, яка міститься у базі російських пропагандистів та поплічників окупаційного режиму під назвою «Evocation». Відповідна інформація оформлена як цитати з посиланням на джерело. Стороною позивача визнано факт наявності такої інформації на відповідному інтернет-ресурсі, тому такі обставини не підлягають доказуванню. Отже, зазначені фактичні твердження є достовірними.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то суд зазначив, що оскільки позивач не довів вину відповідача у заподіянні шкоди, протиправних дій та причинний зв`язок зі шкодою, тому суд не вбачає підстав для задоволення позову у цій частині.

Суд застосував постанову Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

Додатковим рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 04 січня 2024 року заяву ПП «Круглий двір» про ухвалення додаткового рішення про судові витрати задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП «Круглий двір» кошти на відшкодування витрат на отримання професійної правничої допомоги у розмірі 10 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Вирішуючи питання компенсації відповідачу понесених витрат за надану правничу допомогу, суд першої інстанції встановив, що письмовими доказами підтверджено відповідні витрати на суму 16 000,00 грн. При цьому суд спростував доводи позивача про те, що договір про надання правничої допомоги укладався з адвокатом як фізичною особою, проте акти виконаних робіт підписувались фізичною особою-підприємцем, зазначивши, що ця обставина не спростовує факт понесення відповідачем витрат за надану адвокатом правничу допомогу. Водночас суд урахував доводи позивача щодо завищеного розміру витрат за послуги зі складання відзиву на позовну заяву та за участь у судових засіданнях. Тому суд зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн, який є справедливим та обґрунтованим, співмірним зі складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг, а також не суперечитиме принципу розумності судових витрат.

Постановою Сумського апеляційного суду від 20 червня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 22 грудня 2023 року та додаткове рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 січня 2024 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з тим, що у статті газети викладена лише власна думка автора про те, що позивач є шанувальником росії. Таке висловлювання автора статті не містить посилання на жоден факт, який може бути перевірений на достовірність, а відображає власну критичну оцінку автором діяльності позивача, тобто є оціночним судженням. Отже, інформація у статті не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості. Викладені у статті фактичні твердження про інформацію стосовно позивача містяться у базі російських пропагандистів та поплічників окупаційного режиму під назвою «Evocation» та оформлена як цитати з посиланням на джерело. Оскільки позивач визнав факт наявності такої інформації на відповідному Інтернет-ресурсі, обставини щодо змісту викладеної інформації не підлягають доказуванню, а фактичні твердження є достовірними. Позивач не довів вину відповідача у заподіянні шкоди, протиправних дій і причинного зв`язку зі шкодою, тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з встановленим судом першої інстанції розміром відшкодування та з висновком про зменшення суми компенсації витрат відповідача за послуги адвоката.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Матішинець В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 22 грудня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 20 червня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2024 року продовжено строк для усунення недоліків, вказаний в ухвалі Верховного Суду від 18 липня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із Тростянецького районного суду Сумської області, іншим учасникам направлено копії касаційної скарги з додатками.

У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) та у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 355/1349/17 (провадження № 61-44281св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 757/4403/16-ц (провадження № 61-19243св18), від 22 травня 2019 року у справі № 522/2922/16-ц (провадження № 61-4920св18), від 01 березня 2021 року у справі № 577/4402/19 (провадження № 61-14248св20), від 07 липня 2021 року у справі № 537/3205/17 (провадження № 61-8604св20), від 09 лютого 2022 року у справі № 577/1629/20 (провадження № 61-7051св21), від 23 лютого 2022 року у справі № 761/39429/14 (провадження № 61-3748св21), від 19 липня 2023 року у справі № 214/11028/21 (провадження № 61-13067св22).

Заявник указує, що позивач просив визнати недостовірною інформацію, що розповсюджена редакцією газети «Круглий двір» стосовно вчинення ним кримінальних правопорушень: привласнення чужого майна, державної зради, колабораційної діяльності, пособництва державі-агресору. Звертає увагу, що автором у статті викладено факти, які відображають конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці (м. Тростянець) та часі за певних умов.

Інтернет-ресурс (сайт, база, портал), на який посилається апеляційний суд у своєму рішенні як на першоджерело, не відповідає ознакам медіа, які встановлює Закон України «Про медіа», та не є тим ресурсом, з якого можна розповсюджувати інформацію, як цитату без проведення перевірки її достовірності.

Це першоджерело не відповідає вимогам статей 1, 16, 35, 36, 37 Закону України «Про медіа», тому не може вважатися зареєстрованим медіа, інформацію якого можна цитувати.

Заявник, посилаючись на висновки, викладені у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України» (рішення ЄСПЛ від 05 травня 2011 року, заява № 33014/05), про те, що «публікація була дослівним відтворенням матеріалу, завантаженого із загальнодоступної Інтернет- газети. Вона містила посилання на джерело матеріалу та коментарі редакції, в яких вона формально дистанціювалася від змісту матеріалу. Українське законодавство, зокрема Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу, опублікованого у пресі. Суд звертає увагу на те, що це положення у загальному плані відповідає його підходу до свободи журналістів поширювати висловлювання, зроблені іншими. Проте відповідно до позиції національних судів такий імунітет журналістів не поширюється на відтворення матеріалу з Інтернет-джерел, які не зареєстровані згідно із Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»», стверджує, що суди мали врахувати, що інформацію, яку відповідач цитував у своїй статті, була взята з Інтернет-ресурсу, який не зареєстрований згідно із вимогами Закон України «Про медіа».

Заявник стверджує, що позивач довів суду, що у центрі оскаржуваної статті розміщена його особиста фотографія. Згоди на публікацію і оприлюднення цієї фотографії позивач жодній особі, у тому числі і відповідачу, не надавав. Цю фотографію раніше сам у соціальних мережах, месенджерах не розповсюджував.

Разом з тим указана назва статті поряд з фотографією позивача дає підстави читачам сприймати його як колаборанта, зрадника своєї держави та особу, яка «співпрацює» з країною-агресором, що створює негативне враження відносно нього і принижує його честь та гідність. Однак ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції зазначеним доводам позивача належної оцінки не надали, мотивів неврахування, чи їх відхилення в оскаржуваних рішеннях не навели, чим порушили вимоги статей 89, 263 ЦПК України.

Суди попередніх інстанцій, беручи до уваги показання свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , не врахували, що вони ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, які не були допитані як свідки, а показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами.

Відповідач інших доказів про те, що інформація, розміщена в оскаржуваній статті, є достовірною, судам не надав.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме пункту 1 частини першої статті 117 Закону України «Про медіа».

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2024 року представник ПП «Круглий стіл» - адвокат Ключенкова Х. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Звертає увагу, що у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» викладена лише одна власна думка автора про те, що позивач є шанувальником росії. У відзиві на позовну заяву зазначено, на підставі чого була сформована вищезазначена думка. Особиста сторінка позивача і його публікації у мережі «Facebook» давали підстави вважати саме про прихильність пана ОСОБА_12 до країни-агресора (роздруківки скрінів наявні в матеріалах справи), але після деокупації Охтирського району такі публікації з його сторінки зникли.

Позивач є досить відомою особою в Охтирському районі та Сумській області, депутатом обласної ради, публічною особою, його сторінка в соцмережах викликала підвищену увагу користувачів і не могла залишитись непоміченою. І він як публічна особа, представник місцевого самоврядування мав бути обізнаним про це.

У цій статті не міститься жодних звинувачень, вона носить інформаційний характер і доводить до відома читачів інформацію про те, які відомості про жителів громади є на досить відомому в умовах воєнного стану сайті. Ця інформація оприлюднена на широкий загал задовго до оприлюднення її в газеті.

База даних «Evocation» з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України є досить відомою, дані з неї використовуються правоохоронними органами для отримання інформації як підстави для перевірки тих чи інших осіб та великою кількістю суб`єктів у сфері онлайн-медіа.

Фото позивача, яке використане у газеті, було попередньо розміщено ІНФОРМАЦІЯ_4 на офіційній сторінці газети «Тиждень» разом з інтерв`ю ОСОБА_1 , яке останній надав газеті «Тиждень», тобто попереднє розміщення фотографії було публічним і за згодою позивача, який своїми діями зробив таку інформацію відкритою для необмеженого кола осіб. Таким чином, використання відповідачем вказані фотографії є правомірним.

Автором поширеної інформації є не відповідач, ця інформація була розміщена у базі російських пропагандистів та поплічників окупаційного режиму «Evocation» (посилання:ІНФОРМАЦІЯ_3). Доступ до цього сайту є вільним, а отже, належним відповідачем повинен бути власник вебсайту, на якому розміщений матеріал щодо позивача.

ОСОБА_1 не надав жодного доказу стосовно характеру та обсягу страждань й характеру немайнових витрат.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 у випуску НОМЕР_1 щотижневої газети м. Тростянець Сумської області «Круглий двір», на сторінці № 2, була опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_1», у якій, крім іншого, викладена така інформація: «У базі російських пропагандистів та поплічників окупаційного режиму «Evocation», основаній на інформації від добровольців, знаходиться й двоє тростянчан - ОСОБА_2 та ОСОБА_8 ». «Ми знаємо про злочинців усе: їхні імена, їхні біографії, де вони живуть та з ким у шлюбі. Ми переконані, що привертаючи увагу до цих людей, допоможемо їх знайти та покарати. Наші спеціалісти ретельно перевіряють усі дані, аби могли викрити тих, хто дійсно винний» - Говорять викривачі колаборантів. «Про іншого шанувальника росії, ОСОБА_9 , база «Evocation», повідомляє наступне: « Бізнесмен , депутат і зрадник в одній особі - ОСОБА_1 , він же ОСОБА_21, народився у місті Тростянець, Сумська область. Майже все своє життя ОСОБА_11 проведе у цьому місті - вивчиться у школі, відкриє бізнес, стане депутатом, а потім зрадником. До речі про бізнес. ОСОБА_12 не схотів «працювати на дядька», а тому вирішив стати бізнесменом. Починав він із власного фермерського господарства, проте на цьому не зупинився і зміг привласнити собі цегельню в Тростянці і відкрив підприємство з виробництва і торгівлі цеглою. Гарний початок, але цього ОСОБА_11 виявилося замало, і він вирішив стати депутатом у Тростянецькій міськраді. ОСОБА_13 балотувався до міськради від політичної партії «Наш Край» і виграв вибори, ставши депутатом. За час своєї каденції будь-якими ініціативами щодо покращення рівня життя своїх виборців ОСОБА_11 не відзначився, але незабаром городяни дізнаються, хто він насправді. Після початку вторгнення рф в Україну 24 лютого 2022 року та входу російських окупаційних сил до Тростянця, ОСОБА_2 зрадив Україну і перейшов на бік ворога. Окупантів ОСОБА_12 забезпечував усім необхідним - житлом, технікою, продовольством та інформацією про позиції ЗС України. Так він став мерзенним зрадником України. За «співпрацю» з ворогом ОСОБА_6 загрожує суворе покарання, яке його неминуче спіткає…».

Відповідач визнав, що інформація, яка була опублікована в статті, міститься на інтернет-сайті «Evocation».

Свідок ОСОБА_14 суду першої інстанції пояснив, що статтю, з приводу якої суд розглядає спір, він читав у газеті «Круглий двір». Із позивачем він знайомий з 1971 року. Це його кум і йому соромно за нього. Вважає, що у статті немає такої інформації, яка б принижувала ОСОБА_1 . Позивач очолював «Тростянецьку цеглу», балотувався на посаду міського голови, був першим у списку депутатської групи політичної партії «Наш край», яка йшла на вибори до Тростянецької міської ради, фактично керував групою «Нашого краю» в Охтирській райраді, до цього був депутатом обласної ради від «Партії регіонів», був депутатом міської ради від різних політичних партій. Із кінця 1990-х років позивач веде активну політичну діяльність, особисто брав участь у створенні коаліції партії «Наш край» з партією ОПЗЖ, лобіював призначення ОСОБА_16 на посаду заступника голови Охтирської райради. Тобто бере активну участь у політичному житті громади. Ще до початку повномасштабного вторгнення у позивача були проросійські погляди, що проявлялося у ряді публікацій, які він здійснював у мережі «Facebook» на сторінці «Тростянець без обмежень». Це були публікації антиукраїнського, проросійського, антипрезидентського характеру. Також була публікація про позиціонування росії рідним домом. Перед війною ОСОБА_1 активізував свою антиукраїнську діяльність, поширюючи різні публікації, це були «перепости» інших антиукраїнських публікацій, за які зараз існує кримінальна відповідальність. Крім того, ОСОБА_1 організовував у Тростянці святкування 9 Травня, коли вся країна перейшла на «поминальні» настрої, то останній святкував в контексті «червоного прапора», зокрема в 2021 році на 9 Травня організував у Тростянці марш-пробіг, де зібралося близько 50-60 машин з червоними прапорами. Коли ОСОБА_1 був депутатом, то не відвідував державні свята, не був на похованнях хлопців, які гинуть від російської окупації, де треба висловити свою вдячність за подвиг кожного загиблого. Усі зв`язки ОСОБА_1 були більше з проросійськими політичними партіями. Після повномасштабного вторгнення позивач почистив свої сторінки у соціальних мережах, виїхав у м. Охтирку. Жодного разу позивач не запитував про потреби відновлення Тростянецької громади.

На запитання суду свідок пояснив, що йому відомо про наявність кримінального провадження щодо політично близької людини ОСОБА_1 - ОСОБА_17 . Це депутат Охтирської районної ради від партії «Наш край», якого обвинувачують у державній зраді під час окупації Тростянецької громади. ОСОБА_17 перебував у Тростянці, був у тісному зв`язку з ОСОБА_1 , саме той давав вказівки, що робити ОСОБА_17 . У кримінальному провадженні були озвучені факти від пожежної служби ДСНС, міськгазу, обленерго, що ОСОБА_1 їм дзвонив і розповідав як виїжджати, що він має зв`язок з росіянами і він це все вирішить. Тобто була налагоджена така мережа певної співпраці з окупантами на території Тростянецької громади, і цією співпрацею фактично займався та керував процесом ОСОБА_1 , перебуваючи у м. Охтирці. Свідок не вважає ОСОБА_1 своїм опонентом. У 2020 році на виборах міського голови ОСОБА_1 був його політичним опонентом, але відносини з ним через це не загострилися, вони не сварилися. Їхні політичні погляди на майбутнє м. Тростянець зараз розходяться, оскільки у нього погляди проукраїнські, проєвропейські, а у ОСОБА_1 - проросійські, антиукраїнські, і на цьому будується політика останнього. Про активну політичну позицію ОСОБА_1 свідчить і те, що останній після 2020 року особисто брав участь у сесіях районної ради, коли обирали ОСОБА_16 заступником голови районної ради, тобто брав участь у політичному житті району, навіть склавши мандат депутата міської ради. На момент виходу статті в газеті ОСОБА_1 був керівником політичної групи «Наш край» в Охтирському районі. Лідером цієї партії є ОСОБА_18 , який обвинувачується у державній зраді, тому свідок вважає, що ОСОБА_18 підбирав собі людей з такими ж політичними поглядами. Усі депутати партії «Наш край» мають проросійські погляди. До війни росіяни намагалися впливати на політичну діяльність. ОСОБА_1 потрапив у коло інтересів команди ОСОБА_19 , який був головою районної державної адміністрації. У кінці 1990 років відбувалася приватизація та на ОСОБА_1 оформили цегельний завод. Після того як ОСОБА_19 звільнився, ОСОБА_1 став власником заводу. В ті часи нічого без волі керівництва Тростянецького району не вирішувалося. Усі питання по організації купівлі-продажу цього заводу вирішував ОСОБА_19 , а не ОСОБА_1 . Уважає, що постраждали акціонери заводу, оскільки ніхто з них не отримав жодних дивідендів, жодної копійки від продажу активів заводу. Йому відомо, що ОСОБА_19 з цього приводу був злий та направляв перевірки на завод. Про те, що ОСОБА_1 перейшов на бік ворога, йому стало відомо з відео засідання суду. У друзів ОСОБА_1 поселялися росіяни. Створювався позитивний клімат для російських військових. На цегельному заводі розміщувалися російські військові, ремонтували техніку, топили баню. Також у ОСОБА_1 була ферма, де були свині чи барани. Працівники ОСОБА_1 різали худобу на фермі, але не було жодної інформації про те, що м`ясо роздавали людям. Вважає, що ОСОБА_1 міг пробиратися до м. Тростянець, оскільки мав зв`язок з росіянами. Питання про те, чи вчинив злочин ОСОБА_1 , належить до компетенції правоохоронних органів. Вважає, що ОСОБА_1 створював передумови входу росіян на територію громади.

Свідок ОСОБА_15 суду першої інстанції пояснив, що він читав статтю в газеті про ОСОБА_1 . На його думку, там викладена правдива інформація, оскільки у попередні роки, до 24 лютого 2022 року, позивач вів проросійську позицію. На сторінці ОСОБА_1 у в мережі «Facebook» було багато інформації про те, що ми з росією один народ, привітання путіна з днем народження. Після 24 лютого 2022 року вся інформація зникла з мережі. У судовій справі щодо ОСОБА_17 за статтею 111 КК України, була інформація від двох служб Тростянецької громади - Тростянецький РЕМ та службс ДСНС СДПЧ-24, де ОСОБА_1 , під час окупації, телефонував ОСОБА_20 - працівнику ДСНС і казав, що в разі незрозумілих екстрених ситуацій координатором між російськими військовими та безпосередньо СДПЧ може виступати ОСОБА_17 . Аналогічна ситуація була і в Тростянецькому РЕМ, де також ОСОБА_1 телефонував керівнику та казав, що ОСОБА_17 може супроводжувати до місць пориву електромережі працівників і гарантувати їх безпеку. Цю інформацію він доводив до відома суду. У 2021 році ОСОБА_1 організовував автопробіги з радянськими прапорами. У відео було зафіксовано, як ОСОБА_1 організовував цей захід.

На запитання суду пояснював, що у ситуації, яка зараз склалася в Україні, винні також ті, хто очікував росію та путіна на території України. Він не є політичним опонентом позивача, однак не погоджується з наративами ОСОБА_1 щодо прихильності до російської федерації. Враження стосовно того, що ОСОБА_1 вчинив злочин, було і раніше, до виходу газети. Враховуючи, що позивач підтримував росію до повномасштабного вторгнення, свідок уважає, що позивач перейшов на бік ворога раніше 24 лютого 2022 року. Після повномасштабного вторгнення ОСОБА_1 продовжив працювати з ворогом, налагоджував контакти з російськими військовими.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Матішинця В. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є демонстрація в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, а так само поширення за допомогою електронних засобів, що за своїм змістом або формою ганьблять гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

В абзаці четвертому пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що: «Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку».

У пункті 15 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Встановлено, що на другій сторінці щотижневої газети м. Тростянець Сумської області «Круглий двір» ІНФОРМАЦІЯ_2 у випуску НОМЕР_1 було розміщено статтю під заголовком: « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якій було розповсюджено інформацію, яку позивач уважає такою, що безпосередньо стосується його та є недостовірною, а саме в частині: «У базі російських пропагандистів та поплічників окупаційного режиму «Evocation», основаній на інформації від добровольців знаходиться й двоє тростянчан - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 »; « ОСОБА_1 є шанувальником росії»; « ОСОБА_1 привласнив собі цегельню в Тростянці»; «після початку вторгнення рф в Україну 24 лютого 2022 року та входу російських окупаційних сил до Тростянця, ОСОБА_4 зрадив Україну і перейшов на бік ворога»; « ОСОБА_7 забезпечував усім необхідним - житлом, технікою, продовольством та інформацією про позиції ЗС України. Так він став мерзенним зрадником України»; «За «співпрацю» з ворогом ОСОБА_6 загрожує суворе покарання, яке його неминуче спіткає…».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зокрема, встановив, що у статті викладена лише одна власна думка автора про те, що позивач є шанувальником росії, а таке висловлювання автора статті не містить посилання на жоден факт, який може бути перевірений на достовірність, а відображає власну критичну оцінку автором діяльності позивача, тобто є оціночним судженням. Отже, така інформація не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що суди надали правильну оцінку доводам сторін та доказам на їх підтвердження.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України та статті 12 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права (див. постанову Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 761/39429/14-ц (провадження № 61-9146св18)).

31 березня 2023 року набрав чинності Закон України «Про медіа».

Частина перша статті 4 Закону України «Про медіа» визначає, що діяльність у сфері медіа ґрунтується на принципах свободи вираження поглядів і переконань, свободи поширення, обміну та отримання інформації, свободи діяльності суб`єктів у сфері медіа, у тому числі вільного визначення змісту інформації, свободи господарської діяльності у сфері медіа, гарантованості права на інформацію, відкритості та доступності інформації, достовірності і повноти інформації, правомірності одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, захищеності особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Стаття 1 Закону України «Про медіа» дає визначення термінів цього Закону, зокрема:

- медіа (засіб масової інформації) - засіб поширення масової інформації у будь-якій формі, який періодично чи регулярно виходить у світ під редакційним контролем та постійною назвою як індивідуалізуючою ознакою;

- друковане медіа - медіа, що здійснює поширення інформації у текстовій чи візуальній формі на друкованих носіях, однотипно оформлене, виходить у світ через певні проміжки часу упродовж року - у міру настання відповідного періоду або накопичення матеріалу;

- онлайн-медіа - медіа, що регулярно поширює інформацію у текстовій, аудіо-, аудіовізуальній чи іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному вебсайті, крім медіа, які віднесені цим Законом до аудіовізуальних медіа.

За змістом частин першої, другої статті 43 Закону України «Про медіа» особа, яка вважає, що суб`єктом у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа щодо неї було поширено відомості, які не відповідають дійсності (викладені неповно чи неточно) та принижують її честь, гідність чи ділову репутацію, має право вимагати спростування недостовірної інформації або реалізації права на відповідь. Заяву про спростування або реалізацію права на відповідь має бути подано упродовж 20 днів з дня поширення відповідної інформації.

Однак звернення зі скаргою в порядку статті 43 Закону України «Про медіа» не є обов`язковою передумовою звернення до суду за захистом честі, гідності чи недоторканості ділової репутації, адже передбачає право, а не обов`язок особи на звернення до суб`єкта у сфері аудіовізуальних, друкованих або онлайн-медіа зі скаргою щодо змісту відповідних статей чи програм та передач. Право на судовий захист ділової репутації не залежить від того, чи скористалися громадянин чи юридична особа правом вимагати від телерадіоорганізації спростування недостовірної інформації в позасудовому порядку.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що інформація, яка була опублікована у зазначеній статті щотижневої газети м. Тростянця Сумської області «Круглий двір», розміщена на вебсайті онлайн-медіа «Evocation».

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач довів факт поширення відповідачем спірної інформації.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії», рішення ЄСПЛ від 24 лютого 1997 року у справі «Де Гаєс і Гійзельс проти Бельгії», рішення ЄСПЛ від 27 березня 1996 року у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства», рішення ЄСПЛ від 26 квітня 1995 року у справі «Праґер і Обершлік проти Австрії».

Засоби масової інформації відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вони не можуть переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, їх обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із їх обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на них покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембургу» від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не потрібно передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для цього.

У Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі - Резолюція) зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Відповідно до статей 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи (далі - Декларація), політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, які вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» ЄСПЛ вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, тоді як публічних осіб така норма не стосується.

Разом з цим у таких справах, як «Лінгенс проти Австрії» (1986 року), «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких ішлось про публічну критику політиків, ЄСПЛ дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.

Верховний Суд зауважує, що журналістська свобода та громадська діяльність також включають можливість перебільшень або навіть провокацій.

Повідомлення новин, заснованих на інтерв`ю або відтворення висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom», від 26 листопада 1991 року, Series A no. 216). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у поширенні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення у справі «Педерсен і Баадсгаард проти Данії» від 19 червня 2003 року, заява № 49017/99; рішення у справі «Торгейр Торгейрсон проти Ісландії» від 07 листопада 2008 року заява № 56925/08; рішення у справі «Джерсільд проти Данії» від 23 вересня 1994 року заява № 15890/89).

Отже, ЄСПЛ вважає порушенням статті 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії зумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є бізнесменом, був депутатом політичної партії «Наш Край», від партії «Наш Край» балотувався на посаду мера міста Тростянець Сумської області, був депутатом Сумської обласної ради від «Партії регіонів», керував політичним осередком партії «Наш край» в Охтирському районі Сумської області, вів активне політичне життя у м. Тростянці та Сумській області, а тому Верховний Суд уважає, що на час розповсюдження оспорюваної інформації ОСОБА_1 був публічною особою, тому відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою.

Також суд першої інстанції встановив, що інформація, яку позивач просив визнати недостовірною та спростувати, є дослівним відтворенням інформації, взятої з публікації онлайн-медіа, яка розміщена на вебсайті «Evocation». Відповідач не є автором вищевказаної інформації та здійснив відтворення оспорюваної інформації, надавши її читачам як дослівне відтворення повідомлень фізичних та юридичних осіб, інших друкованих засобів масової інформації з посиланням на джерело походження.

Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 117 Закону України «Про медіа» суб`єкти у сфері медіа та їх працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, забороненої цим Законом, а також інформації, що не відповідає дійсності, порушує права і законні інтереси особи, якщо ця інформація є дослівним або у переказі без спотворення суті відтворенням матеріалів, опублікованих іншим зареєстрованим медіа, або точним за змістом відтворенням оригінальних матеріалів іноземного медіа з посиланням на них.

Отже, чинне законодавство, в окремих випадках, звільняє суб`єктів у сфері медіа та їх працівників від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за публікацію вищевказаних відомостей.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПП «Круглий двір» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди не надали оцінку доводам позивача про те, що у центрі оскаржуваної статті розміщена його особиста фотографія, згоду на публікацію і оприлюднення якої він не надавав, у соціальних мережах, месенджерах не розповсюджував, разом з тим, назва статті поряд з його фото дає підстави читачам сприймати його як колаборанта, зрадника своєї держави та особу, яка «співпрацює» з країною-агресором, що створює негативне враження стосовно нього і принижує його честь та гідність, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із статтею 308 ЦК України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.

Тлумачення статті 308 ЦК України дає підстави стверджувати, що за загальним правилом фотографія, на якій зображено фізичну особу, може бути публічно показана, відтворена, розповсюджена тільки за згодою фізичної особи. Винятком є випадки, за яких фізична особа позувала авторові за плату, або ж це викликано необхідністю захисту інтересів зображеної фізичної особи або інтересів інших осіб.

Втім в останньому випадку потрібно враховувати, що використання будь-якої інформації, що посягає на приватність особи, має бути виправдана переважаючим публічним інтересом. Для уникнення неправомірного втручання у приватне життя особи потрібно утриматися від публікації відверто особистих фотографій, якщо тільки це безпосередньо не стосується питання публічного інтересу.

Законодавство не визначає, як має бути оформлена згода фізичної особи на використання фотографії з її зображенням. Тобто, надаючи оцінку існуванню відповідної згоди, потрібно враховувати, що згода може бути надана у письмовому вигляді, усно, а також у формі мовчазної згоди.

Мовчазна згода може проявлятися в тому, що особа знала й бачила, що її знімають на фото чи відеокамеру, але не висловила своїх заперечень щодо проведення зйомок, а також у випадку самостійного розміщення фото чи відеозображення для необмеженого кола користувачів і без зазначення про існування авторських чи суміжних прав на них (див. постанову Верховного Суду від 19 липня 2023 року у справі № 214/11028/21 (провадження № 61-13067св22)).

При встановленні балансу між захистом приватного життя та свободою вираження поглядів ЄСПЛ акцентує на необхідності враховувати, по-перше, внесок, зроблений фотографією або статтею до обговорення, що має загальний інтерес. Визначення того, що є предметом загального інтересу, залежатиме від обставин справи. Тим не менше, суд вважає відзначити, що він визнавав існування такого інтересу не лише в публікаціях стосовно політичних питань чи злочинності, але також коли воно стосувалось спорту або відомих митців. Проте чутки про подружні проблеми президента республіки або фінансові труднощі відомого співака не були визнані предметом загального інтересу. По-друге, наскільки широко відомою є відповідна особа і яка тема повідомлення. Роль або посада відповідної особи і характер діяльності, яка є темою повідомлення і/або фотографії, є іншим важливим критерієм, пов`язаним із попереднім. У зв`язку з цим необхідно розрізняти приватних осіб і осіб, котрі діють в публічному контексті, як політичні або публічні постаті. Отже, в той час як невідома громадськості приватна особа може вимагати особливого захисту свого приватного життя, це не стосується публічних осіб. Існує фундаментальна відмінність між повідомленням фактів, здатних зробити внесок в обговорення у демократичному суспільстві і пов`язаних, наприклад, з політиками, які здійснюють свої офіційні повноваження, і повідомленням подробиць із приватного життя особи, котра не має таких повноважень. По-третє, попередня поведінка відповідної особи. Поведінка відповідної особи до оприлюднення повідомлення або те, що фотографія і пов`язана з нею інформація вже з`являлись у попередній публікації, також є фактором, який слід брати до уваги. Проте сам факт попереднього співробітництва з пресою не може бути аргументом для позбавлення відповідної сторони усього захисту від оприлюднення спірної фотографії. По-четверте, зміст, форма і наслідки публікації. Спосіб, у який фотографія або звіт оприлюднені, і спосіб, у який відповідна особа зображена на фотографії або у звіті, також може бути фактором, який слід взяти до уваги. Обсяг, у якому було поширено звіт і фотографію, також може бути важливим фактором, залежно від того, чи є газета загальнонаціональною або місцевою, і має велику чи обмежену передплату. По-п`яте, обставини, за яких було зроблено фотографії. Тобто, чи сфотографована особа дала свою згоду на фотографування і на оприлюднення фотографій, або ж це було зроблено без повідомлення її, чи обманом, чи іншими незаконними засобами. Слід також звернути увагу на характер і серйозність втручання і на наслідки для відповідної особи оприлюднення фотографії. Для приватної особи, невідомої для громадськості, оприлюднення фотографії може становити більше втручання, ніж друкована стаття (VON HANNOVER v. GERMANY (No. 2), № 40660/08, 60641/08, § 109-113, ЄСПЛ, 07 лютого 2012 року).

У цій справі опублікована фотографія позивача зробила внесок для суспільного обговорення, оскільки позивач є / був публічною особою, за таких обставин розповсюдження відповідачем фотографії із зображенням ОСОБА_1 (портретна фотографія) без його згоди, шляхом розміщення у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» у щотижневій газеті м. Тростянець Сумської області «Круглий двір»за НОМЕР_1 від 20 квітня 2023 року, не є порушенням особистих немайнових прав позивача. Крім того, опублікована відповідачем фотографія була взята з іншого засобу масової інформації, оскільки попередньо була розміщена 09 липня 2020 року на сторінці газети «Тиждень» разом з інтерв`ю ОСОБА_1 , за його згодою.

Суди попередніх інстанцій на порушення вимог статей 89, 263 ЦПК України не надали оцінку вказаному доводу позивача.

Однак оцінюючи доводи касаційної скарги в цілому, Верховний Суд виходить з імперативного припису правила частини другої статті 410 ЦПК України, згідно з яким не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Інші доводи касаційної скарги

Доводи касаційної скарги про те, що інтернет-ресурс (сайт, база, портал), на який посилається суд апеляційний суд у своєму рішенні як на першоджерело - не відповідає ознакам медіа, які встановлені Законом України «Про медіа», та не є тим ресурсом, з якого можна розповсюджувати інформацію, як цитату, без проведення перевірки її достовірності, колегія суддів спростовує з огляду на таке.

Онлайн-медіа - медіа, що регулярно поширює інформацію у текстовій, аудіо, аудіовізуальній чи іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному вебсайті, крім медіа, які віднесені цим Законом до аудіовізуальних медіа (стаття 1 Закону України «Про медіа»).

Відповідно до частин першої, третьої статті 16 Закону України «Про медіа» для цілей цього Закону суб`єктом у сфері онлайн-медіа вважається особа, що здійснює редакційний контроль щодо створення або добору, організації та поширення масової інформації у формі онлайн-медіа. Особа, яка регулярно поширює масову інформацію під своїм редакційним контролем через власні облікові записи на платформах спільного доступу до інформації, не є суб`єктом у сфері онлайн-медіа, крім випадків, якщо така особа добровільно зареєструється як суб`єкт у сфері онлайн-медіа в порядку, передбаченому статтею 63 цього Закону.

Згідно з частинами другою, третьою статті 63 Закону України «Про медіа» суб`єкти у сфері друкованих медіа можуть зареєструватися добровільно відповідно до вимог цього Закону з урахуванням особливостей, передбачених розділом IX цього Закону.

Аналізуючи частини першу, третю статті 16, частини другу, третю статті 63 Закону України «Про медіа», слід дійти висновку про те, що медіа, яке регулярно поширює інформацію у текстовій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному вебсайті, здійснює редакційний контроль щодо створення або добору, організації та поширення інформації, є суб`єктом онлайн- медіа. При цьому такий суб`єкт (суб`єкт у сфері друкованого медіа) не має обов`язку з реєстрації в порядку, передбаченому Законом України «Про медіа».

«Evocation» поширює інформацію у текстовій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному вебсайті, при цьому здійснює редакційний контроль щодо створення або добору, організації та поширення масової інформації.

Суди попередніх інстанцій встановили, що вебсайт «Evocation» є медіа, що регулярно поширює інформацію у текстовій формі на онлайн-ресурсах. Позивач протилежного не довів, що є його процесуальним обов`язком в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що відповідач не міг використовувати розміщену на вебсайті «Evocation» інформацію і на нього не повинен розповсюджуватись пункт 1 частини першої статті 117 Закону України «Про медіа», колегія суддів спростовує з огляду на положення статей 1, 16, 63, 117 Закону України «Про медіа» та фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме пункту 1 частини першої статті 117 Закону України «Про медіа». При цьому звертає на увагу, що у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України» (рішення ЄСПЛ від 05 травня 2011 року, заява № 33014/05) вказано про те, що «публікація була дослівним відтворенням матеріалу, завантаженого із загальнодоступної Інтернет- газети. Вона містила посилання на джерело матеріалу та коментарі редакції, в яких вона формально дистанціювалася від змісту матеріалу. Українське законодавство, зокрема Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу, опублікованого у пресі. Суд звертає увагу на те, що це положення у загальному плані відповідає його підходу до свободи журналістів поширювати висловлювання, зроблені іншими. Проте відповідно до позиції національних судів такий імунітет журналістів не поширюється на відтворення матеріалу з інтернет-джерел, які не зареєстровані згідно із Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»».

Представник ОСОБА_1 - адвокат Матішинець В. В. стверджує, що суди мали врахувати, що інформація, яку відповідач цитував у своїй статті, була взята із інтернет-ресурсу, який не зареєстрований згідно з вимогами Закону України «Про медіа».

Аналізуючи зміст вказаного рішення ЄСПЛ, заявник робить висновки про те, що суди мали надати оцінку тому, що першоджерело розповсюдженої інформації (веб-сайт) не зареєстровано в Україні згідно з вимогами Закону України «Про медіа», чинного на час виникнення спору. Отже, відповідач не повинен був брати до уваги та цитувати розміщену «Evocation» на своєму веб-сайті інформацію, тому має понести за це відповідальність.

Слід указати, що ЄСПЛ у пункті 62 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив: «Проте відповідно до позиції національних судів такий імунітет журналістів не поширюється на відтворення матеріалу з Інтернет-джерел, які не зареєстровані згідно із Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». У зв`язку з цим Суд зауважує, що на той час не існувало національних нормативних актів стосовно державної реєстрації Інтернет-видань і що, як стверджував Уряд, Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та інші нормативні акти, які регулюють сферу засобів масової інформації в Україні, не містили будь-яких положень про статус Інтернет-видань або використання інформації, отриманої з Інтернету […] 64. Однак, беручи до уваги роль, яку відіграє Інтернет у контексті професійної діяльності засобів масової інформації (див. вищезазначені пункти 29-32), та його важливість для загального здійснення права на свободу вираження поглядів (див. рішення від 10 березня 2009 року у справі «Таймз Ньюспейперз» проти Сполученого Королівства (№ 1 та № 2)» (Times Newspapers Ltd v. United Kingdom (no. 1 and no. 2), заяви №№ 3002/03 та 23676/03, п. 27), Суд уважає, що відсутність на національному рівні достатньої законодавчої бази, яка б дозволяла журналістам використовувати отриману з Інтернету інформацію без остраху наразитися на санкції, серйозно перешкоджає пресі відігравати свою роль «сторожового пса суспільства» (див., mutatis mutandis, рішення від 26 листопада 1991 року у справі «Обзервер» і «Гардіан» проти Сполученого Королівства» (Observer and Guardian v. the United Kingdom), n. 59, Series A, № 216). На думку Суду, повне виключення такої інформації зі сфери застосування законодавчих гарантій журналістських свобод може саме по собі спричинити неправомірне втручання у свободу преси, гарантовану статтею 10 Конвенції».

31 березня 2023 року набрав чинності Закон України «Про медіа», який урегулював питання використання Інтернету у професійній діяльності, зокрема друкованих засобів масової інформації. Отже, держава Україна виконала свій позитивний обов`язок, покладений на неї Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи спір, обґрунтовано врахували положення Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Закону України «Про медіа», практику ЄСПЛ щодо застосування статті 10 Конвенції.

З огляду на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд робить висновок, що суб`єкти у сфері медіа та їх працівники звільняються від відповідальності за поширення інформації, забороненої цим Законом, а також інформації, що не відповідає дійсності, порушує права і законні інтереси особи, якщо ця інформація є дослівним або у переказі без спотворення суті відтворенням матеріалів, опублікованих іншим зареєстрованим медіа з посиланням на нього, яким, зокрема, може бути суб`єкт онлайн-медіа, що регулярно поширює інформацію у текстовій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному веб-сайті, при цьому здійснює редакційний контроль щодо створення або добору, організації та поширення інформації, що відповідатиме пункту 1 частини першої статті 117 Закону України «Про медіа».

Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Матішинець В. В. не навів доводів про свою незгоду з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди та не зазначив жодної підстави касаційного оскарження судових рішень у частині цих висновків, а суд касаційної інстанції обмежений доводами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Інші доводи касаційної скарги також не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки ці доводи не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Матішинця Василя Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 22 грудня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 20 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець