Постанова від 08.04.2025 по справі 285/2161/24

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №285/2161/24 Головуючий у 1-й інст. Михайловська А. В.

Категорія 84 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2025 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М.,

з участю секретаря

судового засідання Смоляра А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 285/2161/24 за позовом Публічного акціонерного товариства «Гарантбуд» до державного виконавця Звягельського ВДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (місто Київ) Де Кеннедіс Романа Олександровича, Державного підприємства «Сетам» та ОСОБА_1 , про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власність, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

за апеляційноюскаргою Публічногоакціонерного товариства«Гарантбуд» на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Михайловської А.В. у місті Звягелі,

в с т а н о в и в :

У квітні 2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарантбуд» (далі ПАТ «Гарантбуд», позивач, Товариство) звернувся до суду з позовом та з урахуванням заяви від 27 червня 2024 року (том 1 а.с.172-181), просив:

- визнати недійсними електронні торги, проведені 17 січня 2024 року ДП «Сетам», із реалізації комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер лота: 542680;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво від 07 лютого 2024 року про право власності на комплекс будівель за ОСОБА_1 , видане приватним нотаріусом Звягельського районного нотаріального округу Качан В.О.;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:71479590 від 07 лютого 2024 року, яким проведено державну реєстрацію права власності на комплекс будівель за адресою : АДРЕСА_1 ,за ОСОБА_1 .

Позов мотивувався тим, що суб`єктом оціночної діяльності під час оцінки комплексу спірних будівель не здійснювався внутрішній огляд нерухомого майна. Дана обставина унеможливлює достовірне визначення вартості оціненого майна, а приватний виконавець та оцінювач не зверталися до боржника з вимогою забезпечити доступ оцінювача до об`єкта для його об`єктивної оцінки.

Зазначав, що електронні торги фактично пройшли без дотримання вимог щодо участі більше одного учасника, з огляду на придбання лота за початковою ціною та залучення в якості інших учасників осіб пов`язаних з переможцем, які фактично виконували наперед узгоджені дії.

Вважав, що ОСОБА_2 не вчинив жодного кроку аукціону, як і ПП «Блейд Плюс» код ЄДРПОУ 45064077, фактично надавши можливість переможцю створити уявлення щодо конкуренції на торгах та придбати майно за зниженою вартістю.

Також зазначав про те, що його вимога у даній справі про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на спірне нерухоме майно не може бути розцінена, як неналежний спосіб захисту.

Посилаючись на практику Верховного Суду, вважав що його позовні вимоги є обгрунтованими і підлягають до задоволення.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2024 року у позові ПАТ «Гарантбуд» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ПАТ «Гарантбуд» подав апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що для захисту права власності позивача неналежною та неефективною є його вимога про визнання недійсними електронних торгів. Вказані висновки місцевого суду не відповідають закону. Його власний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду полягає в тому, щоб застосувати наслідки недійсності правочину, які полягали у внесенні відповідних записів у реєстр речових прав на нерухоме майно і потягли відповідні правові наслідки.

Також в обгрунтування своїх доводів у скарзі посилається на положення статей 11,16, 202,203,215 ЦК України, які судом першої інстанції не були взяті до уваги і ухвалено рішення, яке суперечить встановленим обставинам та вимогам закону.

У відзивах на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Сіра А.В. та представник Звягельського ВДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (місто Київ) апеляційну скаргу не визнали, просять її залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Сіра А.В. підтримала поданий нею відзив, апеляційну скаргу не визнала, просила відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції, яке є законним і обгрунтованим, просила залишити без змін.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, у відповідності до положень частини 2 статті 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову представника ПАТ «Гарантбуд», суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.

Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду, мотивуючи наступним.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено та досліджено матеріалами справи, що позивач ПАТ «Гарантбуд» є правонаступником ВАТ «Гарантбуд».

Рішенням господарського суду Житомирської області від 25 лютого 2013 року у справі № 906/142/13-г стягнуто з ВАТ «Гарантбуд» на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» заборгованість за кредитним договором № 712 від 30 листопада 2007 року у розмірі 2 370 969 грн 86 коп.

Як вбачається із матеріалів справи, Господарським судом Житомирської області було видано наказ № 906/142/13-г від 18 березня 2013 року року про примусове виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 25 лютого 2013 року про стягнення з ВАТ «Гарантбуд» на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» заборгованості за кредитним договором від 30 листопада 2007 року у розмірі 2 370 969 грн 86 коп.

04 квітня 2013 року державним виконавцем ВДВС Новоград-Волинського МРУЮ Житомирської області прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження (том 1 а.с. 34).

05 грудня 2022 року державним виконавцем описано майно ПАТ «Гарантбуд», зокрема: комплекс будівель, який складається з: контори 2-х поверхової, загальною площею 307,7 кв.м., будівлі контори загальною площею 67,6 кв. м., складу матеріалів - БМУ, загальною площею 587, 6 кв.м., котельні-гаража, загальною площею 592,5 кв.м., столярного цеху, загальною площею 577,5 кв.м., старої будівлі, загальною площею 138,8 кв.м., пилорами, загальною площею 208,0 кв.м., цеху шлакоблоків, загальною площею 351,7 кв.м., лісорами, загальною площею 116,7 кв.м., котельні, загальною площею 12,6 кв.м (том 1 а.с. 43).

Під час виконавчого провадження № 37302905 відповідно до протоколу № 604116 про проведення електронних торгів від 17 січня 2024 року проведені торги за реєстраційним номером лота 542680 щодо спірного нерухомого майна за сумою, яка була сплачена переможцем торгів у розмірі 2 240 742,00 грн.

Результати електронних торгів оформлені актом головного державного виконавця Звягельського ДВС Де Кеннедіс Р.О. про проведення електронного аукціону від 29 січня 2024 року.

На підставі акту державного виконавця приватним нотаріусом Звягельського районного нотаріального округу Качан В.О. видано на ім`я ОСОБА_1 свідоцтво про право власності від 07 лютого 2024 року, зареєстроване в реєстрі за № 1341 (том 1 а.с. 29).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71479590 від 07.02.2024 приватного нотаріуса Качан В.О. (том 1 а.с.27-28).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадок (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має також бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим.

Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.

Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору.

Згідно частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом.

Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18.

Законодавець у частині 1 статті 16 ЦК України визначив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

За положеннями частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6)зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою, третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Фактично це є укладенням та виконанням договору купівлі-продажу.

На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги.

Це передбачено положеннями частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України.

Так, у статті 650 ЦК України закріплено такий спосіб реалізації майна, як укладення договорів на біржах, аукціонах (торгах), конкурсах, та відсилає до інших нормативних актів, які мають встановлювати особливості укладення цих договорів.

До цього зводиться і зміст припису частини четвертої статті 656 ЦК України, згідно з яким до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Відповідно до положень частини другої статті 638 та частини першої статті 640 ЦК України моментом укладення договору купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту пропозиції останнього щодо ціни.

Як убачається із змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц, підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу та дії, спрямовані на передання такого майна у володіння покупця, що підтверджують відповідний протокол, акт про проведені прилюдні торги та державна реєстрація права власності за покупцем, а не свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.

Таким чином, аналізуючи правову природу процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складення за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів, є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Це узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №678/301/12 (провадження № 14-624цс18) викладено правовий висновок про те, що правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем, відповідно, є переможець електронних торгів.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, відповідно, виникнуть права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору.

Відчуження майна на електронних торгах як угода купівлі-продажу є багатостороннім правочином, і під час подання позову про її оскарження такий позов подається до всіх сторін цього правочину, з якими є матеріально-правовий спір, і ці сторони мають бути залучені до участі у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі №914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) вказано, що визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту.

Правова природа процедур реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів.

З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу.

Отже, торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі №233/4365/18 (провадження №14-96цс21) вказано, що у справі №233/4365/18 Великій Палаті Верховного Суду належить, зокрема, вирішити, чи є належними й ефективними у спірних правовідносинах вимоги про визнання недійсними протоколу й акта про проведені електронні торги.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець.

Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги, заявлені представником Товариства про визнання недійсними проведення електронних торгів з реалізації комплексу будівель, свідоцтва про право власності на комплекс будівель за ОСОБА_1 та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на комплекс будівель не є належним та ефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення порушеного права ПАТ «Гарантбуд».

Щодо вимоги про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна, колегія суддів наголошує, щовидача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є окремою нотаріальною дією, передбаченою статтею 34 Закону України "Про нотаріат", спрямованою на посвідчення відповідного права покупця, тобто юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину.

Згідно правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна на аукціоні, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення аукціону.

Тому вірним також є висновок місцевого суду про те, що визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить право та інтерес Товариства, оскільки цей документ не зумовлює переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця та не породжує в останнього жодного права.

Відтак, позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів також не відповідає належному способу захисту.

Колегія суддів наголошує на тому, що існує стала судова практика, що сам факт обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Зокрема, такий правовий висновок міститься у постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.

Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Гарантбуд» залишити без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2024 року- без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складено: 10 квітня 2025 року.