Постанова

від 03.04.2025 по справі 911/2010/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2025 р. м.Київ Справа№ 911/2010/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Сибіги О.М.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 03.04.2025:

від позивача:Гордієнко Н.П.

від відповідача :не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Міл Ка»

на рішення Господарського суду Київської області

від 25.10.2024 ( повний текст складено та підписано 05.11.2024)

у справі № 911/2010/24 (суддя Ейвазова А.Р.,)

за позовом Фізичної особи-підприємця Харитонської Анастасії Сергіївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міл Ка»

про стягнення 383 250, 00 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Фізична особа-підприємець Харитонська Анастасія Сергіївна (далі також - позивач, ФОП Харитонська А.С.) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛ КА» (далі також - відповідач, ТОВ «Міл Ка», скаржник) про стягнення 383 250, 00 грн в рахунок повернення безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач не повернув на вимогу грошові кошти, перераховані йому 28.09.2023 без належних на те підстав, оскільки фактично договір поворотної фінансової допомоги сторонами не укладено.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Сумської області від 25.10.2024 у справі №911/2010/24 позов задоволено повністю, а саме: присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міл Ка" на користь фізичної особи-підприємця Харитонської Анастасії Сергіївни 383 250,00 грн основного боргу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що відповідач не надав жодних доказів, які підтверджують виникнення між сторонами договірних відносин з поставки товару, передачі товару у власність позивача та виникнення у нього зобов`язання з оплати такого товару.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Міл Ка" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить:

- прийняти докази, які не були подані до суду першої інстанції, в зв`язку з неможливістю їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а саме: копія листа про уточнення платежу №29/09 від 29.09.2023; копія видаткової накладної №03_2809 від 28.09.2023.

- задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міл Ка".

- скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2024 у справі №911/2010/24;

- ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Фізичної особа-підприємця Харитонської Анастасії Сергіївни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міл Ка" про стягнення 383 250 грн в рахунок повернення безпідставно набутих коштів.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:

- про дану справу та прийняті по ній процесуальні рішення відповідач дізнався випадково з Єдиного державного реєстру судових рішень Таким чином відповідач не скористався правом подати відзив на позов у встановлений судом строк та не мав змоги подати заяву про продовження встановленого судом строку з об`єктивних незалежних від нього обставин;

- враховуючи, що відповідач не отримував документів по справі, господарський суд безпідставно не повернувся до розгляду справи на стадію підготовчого засідання, тим самим фактично позбавивши відповідача можливості належним чином захистити свої права в межах даної справи;

- зобов`язання відповідача перед позивачем (і навпаки) припинилося в зв`язку з зарахуванням зустрічних однорідних вимог, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача заявленої суми та задоволення позову;

- судом не було надано можливості відповідачі реалізувати свої процесуальні права, в тому числі в частині надання доказів, зокрема, й листа на уточнення платежу №29/09 від 29.09.2023.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмові пояснення учасників апеляційного провадження

14.02.2025 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що договорів, у тому числі поставки, з Відповідачем позивач не укладала; товар - готову страву - від відповідача позивач не приймала; лист про зміну призначення платежу та видаткову накладну остання не підписувала.

Також позивач у відзиві зазначає, що у зв`язку з поданням представником відповідача завідомо підробленого документа, позивач невідкладно звернулася до органу досудового розслідування з відповідною заявою.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та клопотання учасників апеляційного провадження

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2024, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міл Ка" на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2024 у справі №911/2010/24, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станіка С.Р., суддів: Яковлєва М.Л., Гончарова С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2010/24.

11.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду з місцевого господарського суду надійшли матеріали справи №911/2010/24.

З урахуванням перебування судді Станіка С.Р., у відпустах з 23.12.2024 по 24.01.2025 включно, вирішення питання щодо руху справи вирішується після виходу судді з відпустки.

У зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. на лікарняному з 22.01.2025, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, вирішити питання щодо подальшого руху справи у визначеному складі суду - неможливо.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2025 справу №910/2010/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді - Станіка С.Р., суддів: Сибіги О.М., Гончарова С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 прийнято справу №911/2010/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Міл Ка" на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2024 у справі № 911/2010/24, до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станіка С.Р., суддів: Сибіги О.М., Гончарова С.А. Відкрито апеляційне провадження у справі №911/2010/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Міл Ка" на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2024 у справі № 911/2010/24. Судове засідання призначено на 19.02.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 розгляд справи №911/2010/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Міл Ка" на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2024 у справі № 911/2010/24, відкладено на 13.03.2025.

У зв`язку з перебуванням судді Сибіги О.М. у відряджені з 13.03.2025 по 15.03.2025, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, судове засідання не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 розгляд справи №911/2010/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Міл Ка" на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2024, призначено на 03.04.2025.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Позиції учасників справи, явка представників сторін у судове засідання та розгляд клопотань

У судове засідання 03.04.2025 з`явився представник позивача, який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 25.10.2024 у справі №911/2010/24 залишити без змін.

Відповідач/скаржник у судове засідання 03.04.2025 представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення процесуальних документів в електронний кабінет в системі "Електронний суд".

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників обов`язковою не визнавалась, у зв`язку з чим неявка представників відповідача - не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких апеляційну скаргу не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги внаслідок неявки представників відповідача - відсутні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 28.09.2023 позивач перерахував відповідачу 383 250грн, що підтверджується квитанцією №4434-РС0Т-Е25Е-9ТМ2, у якій в графі «призначення платежу» зазначено: «поворотна фінансова допомога згідно договору №01/27/09 про надання поворотної фінансової допомоги».

Доказів укладення договору, який вказаний як підстава платежу, між сторонами під час розгляду справи не надано.

Відповідно до вимоги від 09.05.2024 вих.№09/5/24-1 про повернення грошових коштів позивач вимагав від відповідача повернути перераховані грошові кошти у розмірі 383 250грн, посилаючись на відсутність підстав для їх перерахування, оскільки фактично сторонами у письмовій формі договір про надання поворотної фінансової допомоги не укладений.

В якості доказів направлення вказаної вимоги надано: поштову накладну №0113303763472, опис вкладення до відправлення, прийнятого за такою накладною, фіскальний чек від 10.05.2024 щодо оплати послуг пересилання такого відправлення (а.с.14).

Відповідне відправлення повернуто відправнику за закінчення строку зберігання, що підтверджується інформацією з офіційного вебсайту АТ «Укрпошта».

25.10.2024 відповідач направив позивачу заяву від 24.10.2024 б/н про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до заяви зараховуються однорідні вимоги, строк виконання яких настав, а саме: позивача до відповідача про повернення безпідставно набутого майна - грошових коштів у розмірі 383 250грн, перерахованих 28.09.2023; відповідача до позивача про оплату товару, переданого за видатковою накладною від 28.09.2023 №03_2809 на суму 383 250грн, що виникла на підставі договору поставку, укладеного у спрощений формі.

В якості доказів направлення вказаної заяви надано: поштову накладну від 25.10.2024 №0103285038565 та опис вкладення до відправлення, прийнятого за такою накладною; розрахункова дата отримання вказаного поштового відправлення - 28.10.2024. В судовому засіданні позивач підтвердив, що не отримував відповідної заяви відповідача.

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Стосовно доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на необізнаність щодо розгляду справи, чим обґрунтовує наявність порушень з боку суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд констатує, що і позивач, і суд першої інстанції здійснили всі можливі і достатні дії для повідомлення відповідача про розгляд судової справи.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачу було направлено копію позовної заяви, з метою виконання вимог ГПК України. Не зважаючи на можливість подати позов через підсистему ЄСІКС Електронний Суд з правом не направляти копію позову відповідачу (який на той момент не мав електронного кабінету), позивач направила відповідачу копію позову з доданими до нього документами.

Копія позовної заяви з додатками отримана відповідачем 13.08.2024, що вбачається з матеріалів справи шляхом перевірки трекінгу поштового відправлення.

У подальшому 17.09.2024 відповідачем було отримано копію ухвали Господарського суду Київської області від 26.08.2024 про відкриття провадження у справі № 911/2010/24. При цьому посилання скаржника на отримання документа невідомою особою, не уповноваженою останній, жодним чином документально не підтверджені, а факт отримання ухвали відповідачем не спростований.

Одночасно з тим суд звертає увагу на те, що відповідач є юридичною особою, а отже в силу положень статті 6 ГПК України зобов`язаний мати зареєстрований електронний кабінет в ЄСІКС. Що у свою чергу забезпечило б обізнаність відповідача про стан судових справ за його участю.

Відповідно до постанови ОП КГС ВС від 30.08.2024 у справі № 908/3731/23, відповідач несе певні негативні наслідки невиконання обов`язку з реєстрації електронного кабінету. Ці наслідки прямо передбачені ГПК, вони є збалансованими та пропорційними, тобто не порушують основоположні принципи господарського процесу, такі як верховенство права, рівність учасників судового процесу перед законом та судом, диспозитивність, гласність та відкритість судового процесу, змагальність сторін, пропорційність, зокрема, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами тощо.

Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №752/11445/22, від 01.02.2024 у справі №520/11344/23, від 28.03.2023 у справі №260/1322/21 (з урахуванням відмінностей у змісті процесуальних кодексів).

Як вбачається, зі змісту апеляційної скарги та матеріалів справи, усі наступні ухвали суду першої інстанції так само надсилалися на юридичну адресу відповідача, проте не були ним отримані з різних причин.

У контексті вищевикладеного суд апеляційної інстанції звертає увагу, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Крім того відповідно до усталеної практики Верховного Суду, на юридичну особу відповідно до ч. 1, п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію» покладено обов`язок зазначати достовірні відомості щодо власного місцезнаходження, які відповідно до ст. 10 цього Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України «Про поштовий зв`язок». Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21 і продовжують використовуватись Верховним Судом.

Матеріалами справи підтверджується, що копія ухвали Господарського суду Київської області від 26.08.2024 про відкриття провадження у справі № 911/2010/24 була отримана відповідачем 17.09.2024. Отже, із зазначеного слідує, що строк для подання доказів відповідачем тривав до 02.10.2024 (включно).

Окремо суд апеляційної інстанції звертає увагу не необґрунтоване посилання скаржника на «неповернення до стадії підготовчого провадження».

Разом з тим, відповідно до постанови Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 917/239/23, для вирішення питання щодо можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття суд першої інстанції має встановити, чи є обставини, якими сторона обґрунтовує таку необхідність, вагомими.

Відповідно до частини третьої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На переконання колегії суддів, скаржником не було доведено поважних підстав пропуску встановлених судом строків, а також не наведено вагомих причин для повернення до попередньої стадії судового провадження, що свідчить про відсутність порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Як установлено ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарське зобов`язання може виникати, зокрема, внаслідок придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

При цьому, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі ЦК Укрїани) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що положення гл.83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз положень ч.1 ст.1212 ЦК України дає підстави для висновку, що безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без певної правової підстави.

За змістом положень глави 83 ЦК України, для кондикційних зобов`язань, характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав; під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2024 у справі №910/19574/23).

Оскільки під час як розгляду спору в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення не встановлено фактів укладення між сторонами договору, який вказаний у графі «призначення платежу», відповідач, у силу ст.1212 ЦК України, зобов`язаний повернути відповідні спірні грошові кошти. При цьому, факт зміни призначення платежу, здійсненого саме за вищевказаною квитанцією у даній справі не доведений.

Посилання скаржника на те, що відповідне зобов`язання з повернення грошових коштів, набутих без достатніх на те підстав, припинено внаслідок зарахування однорідних вимог за заявою відповідача, відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на таке.

Так, згідно ч.3 ст.203 ГК України, господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення закріплені також в ст.601 ЦК України, в силу якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом ч.5 ст.202 ЦК України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних однорідних зобов`язань сторін у правовідносинах.

При цьому, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Такі зобов`язання мають бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстав виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо). Строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Однак, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування і, відповідно, не припиняє зобов`язань; для припинення зобов`язань необхідне волевиявлення однієї із сторін у таких однорідних зобов`язаннях у формі заяви про зарахування.

Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав або визначений моментом вимоги, не потребує відповіді або погодження іншою стороною у таких зобов`язаннях, однак, потребує отримання такою стороною для доведення такого волевиявлення сторони для припинення відповідних зобов`язань повністю або частково, тобто сторона має саме заявити про це іншій стороні. Факт припинення таких зобов`язань, дійсність такого одностороннього правочину може оспорюватись іншою стороною у загальному порядку, за наявності спору про це.

Водночас, як доречно зазначено судом першої інстанції, що заява ТОВ «Міл Ка» від 24.10.2024 б/н про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог передана відділенню поштового зв`язку для направлення позивачу лише 25.10.2024 о 9:25 - за 35хв до судового засідання і не отримана позивачем, тому вважати, що відповідач довів своє волевиявлення, направлене на припинення зустрічних однорідних вимог, до позивача на момент прийняття рішення не має, у зв`язку з чим вважати, що відповідні зобов`язання припинені, також не має.

Також суд апеляційної інстанції констатує, що відповідач не надав жодних доказів, які підтверджують виникнення між сторонами договірних відносин з поставки товару, передачі товару у власність позивача та виникнення у нього зобов`язання з оплати такого товару. Так, матеріали справи не містять видаткової накладної від 28.09.2023 №03_2809 на суму 383 250грн, на яку посилається скаржник, отже не доведено факту наявності зустрічного однорідного зобов`язання, у якому позивач є боржником, а відповідач - кредитором.

Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується із правомірним висновком суду першої інстанції, що заявлені вимоги підлягають задоволенню повністю з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 383 250грн в рахунок повернення грошових коштів, отриманих за відсутності на це підстав.

При цьому, відхиляючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18.

При цьому надані відповідачем документи не дають можливості вважати вимоги безспірними, оскільки: 1) не були підписані позивачем; 2) не дають можливості встановити учасників та зміст правовідносин.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Щодо клопотання скаржника прийняти докази, які не були подані до суду першої інстанції, в зв`язку з неможливістю їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а саме: копія листа про уточнення платежу №29/09 від 29.09.2023; копія видаткової накладної №03_2809 від 28.09.2023, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Суд апеляційної інстанції вказує на те, що статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. ч. 4 та 5 ст. 80 ГПК України).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, ст. 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз положень ст. ст. 80 та 269 ГПК України свідчить, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17).

Частиною 8 ст. 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц).

У обґрунтування неможливості подання доказу до суду першої інстанції заявник зазначає, що господарським судом не було надано можливості відповідачу реалізувати свої процесуальні права, в тому числі в частині надання доказів, зокрема, й листа на уточнення платежу №29/09 від 29.09.2023. Видаткова накладна відповідачем не надавалася оскільки обґрунтованість заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог не була предметом розгляду у даній справі і відповідач вважав, що сам факт наявності в матеріалах справи зазначеного вище листа все рівно вказує на існування між сторонами договірних зобов`язань. Однак, зважаючи що суд першої інстанції поставив під сумнів цю обставину, знову таки не надавши змоги відповідачу в повній мірі реалізувати свої права, відповідач подає та просить суд апеляційної інстанції прийняти зазначені докази, які не могли бути подані ним до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від нього не залежали.

Як зазначалось судом апеляційної інстанції вище, що відповідно до частини 3 статті 80 ГПК України, відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Як вбачається із матеріалів справи, що ухвалою Господарського суду Київської області від 26.08.2024 у справі № 911/2010/24 відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Матеріалами справи підтверджується, що копія ухвали Господарського суду Київської області від 26.08.2024 про відкриття провадження у справі № 911/2010/24 була отримана відповідачем 17.09.2024. Отже, із зазначеного слідує, що строк для подання доказів відповідачем тривав до 02.10.2024 (включно).

Проаналізувавши вищевикладене, суд апеляційної інстцнії констатує, що обставини справи вказують на те, що не існує жодних об`єктивних обставин, які б заважали ТОВ «МІЛ КА» своєчасно подати докази в обґрунтування своєї правової позиції до суду першої інстанції разоми із відзивом на апеляційну скаргу.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що скаржником не наведено обставин, що об`єктивно не залежали від відповідача, які завадили останньому подати копію видаткової накладної принаймні в судових засіданнях 21.10.2024 та 25.10.2024. В апеляційній скарзі такі причини теж не наведені, що виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції доказів, які не були долучені судом першої інстанції до матеріалів справи: листа про зміну призначення платежу від 29.09.2023, видаткової накладної від 28.09.2023, у зв`язку із чим відповідні докази залишаютьяс без розгляду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2024 у справі №911/2010/24, за наведених скаржником доводів та в межах апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, та покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міл Ка» на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2024 у справі №911/2010/24- залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2024 у справі №911/2010/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи №911/2010/24 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано: 10.04.2025.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.М. Сибіга

С.А. Гончаров