Постанова від 03.04.2025 по справі 910/13062/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2025 р. м.Київ Справа№ 910/13062/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гончарова С.А.

Сибіги О.М.

за участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 03.04.2025:

від позивача: Поліщук Т.В.

від відповідача: Лі. Д.Д

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.01.2025 (повний текст складено 22.01.2025)

у справі №910/13062/24 (суддя В.В.Сівакова)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн»

про стягнення 463 584,67 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Київської міської рада (далі також - позивач, КМР) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» (далі також - відповідач, ТОВ «Інтерн», скаржник) про стягнення 463 584,67 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки № 91-6-00572 від 15.08.2006 площею 0,0275 га за адресою: м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 53-А, кадастровий номер 8000000000:88:196:0118 з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування готельного комплексу, термін оренди встановлено до 15.08.2021, договір надалі не продовжувався. Наразі у Київській міській раді триває розгляд підготовленого Департаментом земельних ресурсів виконавчого орану КМР (КМДА) проєкту рішення Київської міської ради № 08231-3182 від 26.08.2021 «Про поновлення ТОВ «Інтерн» договору оренди № 91-6-00572 від 15.08.2006». Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем зареєстровано на праві власності готельний комплекс (літера А), загальною площею 9936,8 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 53. Відповідач з часу закінчення строку дії договору оренди не сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою у повному розмірі. У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 16.08.2021 по 09.09.2024 у розмірі 463 584,67 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського міста Києва від 14.01.2025 у справі №910/13062/24 позов задоволено повністю, а саме:

- присуджено до стянення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерн" на користь Київської міської ради безпідставно збережені кошти орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 463 584 (чотириста шістдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят чотири) грн 67 коп. та 5 563 (п`ять тисяч п`ятсот шістдесят три) грн 02 коп. витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що ТОВ «Інтерн», як фактичний користувач земельної ділянки у період з 16.08.2021 по 09.09.2024, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому відповідач зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерн" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі №910/13062/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до позивачем підтверджено, що у Київській міській раді триває розгляд підготовленого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проєкту рішення Київської міської ради від 26.08.2021 № 08/231-3182/ПР "Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерн" договору оренди від 15.08.2006 № 91-6-00572". Таким чином, позивач протягом тривалого часу, так й не прийняв жодного рішення щодо поновлення договору оренди даної земельної ділянки або про відмову у поновленні.

За доводами скаржника, останній навіть після 15.08.2021 продовжує добросовісно виконувати свої зобов`язання за договором оренди земельної ділянки, зокрема, продовжує сплачувати орендну плату, в розмірі встановленому договором та Податковим кодексом України, що підтверджується податковими деклараціями з плати за землю за 2021 - 2024 р.р. Правильність та своєчасність здійснення відповідачем платежів з орендної плати також підтверджується листом ГУ ДПС у м. Києві, який було надано позивачем до позовної заяви.

Також скаржник стверджує, що до ситуації, що склалась між позивачем та відповідачем не можна застосувати положення про кондикційні зобов`язання, враховуючи те, що відповідачем зі свого боку вчинені всі необхідні дії, направлені на поновлення договору оренди даної земельної ділянки і лише від волі позивача залежить подальший розгляд даного питання.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмові пояснення учасників апеляційного провадження

04.03.2025 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що відповідно до правових висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного суду зазначено, що положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Оскільки договір оренди земельної ділянки між позивачем та відповідачем на даний час не укладений, спірні відносини, що виникли між сторонами за своїм змістом є кондикційними.

12.03.2025 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких останній зазначає, що весь 2022 рік є пільговим, а отже нарахування орендної плати у цей період є недоцільним та безпідставним.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та клопотання учасників апеляційного провадження

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2025, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі №910/13062/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станіка С.Р., суддів: Сибіги О.М.., Гончарова С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13062/24.

20.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду з місцевого господарського суду надійшли матеріали справи №910/13062/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/13062/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерн" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі №910/13062/24. Судове засідання призначено на 13.03.2025.

У зв`язку з перебуванням судді Сибіги О.М. у відряджені з 13.03.2025 по 15.03.2025, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, судове засідання не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 розгляд справи №910/13062/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерн" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025, призначено на 03.04.2025.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 03.04.2025 з`явилися представники позивача та відповідача, які надали пояснення по суті апеляційної скарги.

Відповідач просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі №910/13062/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі

Позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі №910/13062/24 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 14.04.2006 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерн» було укладено договір оренди земельної ділянки (далі також - договір).

Даний договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 15.08.2006 за № 91-6-00572 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради № 339/3430 від 16.03.2006, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором.

Згідно з п. 2.1 договору об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Богдана Хмельницького, 53-а у Шевченківському районі м. Києва;

- розмір - 0,0275 га;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування готельного комплексу;

- кадастровий номер - 8000000000:88:196:0118.

За умовами пунктів 6.1, 6.2 договору передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об`єкта оренди в день державної реєстрації цього договору. Право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору договір укладено на 15 (п`ятнадцять) років, тобто до 15.08.2021.

З матеріалів справи вбачається, що у Київській міській раді триває розгляд підготовленого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) проєкту рішення Київської міської ради від 26.08.2021 № 08/231-3182/ПР «Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю «Інтерн» договору оренди від 15.08.2006 № 91-6-00572» щодо земельної ділянки площею 0,0275 га, кадастровий номер 8000000000:88:196:0118 по вул. Богдана Хмельницького, 53-а у Шевченківському районі м. Києва, вид цільового призначення - 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

У пояснювальній записці до вказаного проєкту рішення, серед іншого, зазначається, що на частині земельної ділянки знаходиться господарська споруда, решта використовується як проїзд у двір готельного комплексу, розташованого на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:88:196:0108 та 8000000000:88:196:0048. Власником готельного комплексу є ТОВ «Інтерн».

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 398076862 від 07.10.2024 вбачається, що 20.01.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу зареєстровано право власності на будівлю готельного комплексу (літера А) загальною площею 9936,8 кв. м на підставі свідоцтва про право власності від 28.12.2006 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерн».

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0002216652024 від 10.09.2024 земельна ділянка площею 0,0275 га, кадастровий номер 8000000000:88:196:0118 по вул. Богдана Хмельницького, 53-а у Шевченківському районі м. Києва зареєстрована 15.08.2006; інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня.

Спір виник внаслідок того, що відповідач з часу закінчення строку дії договору оренди не сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою у повному обсязі, тобто відповідач використовує вказану земельну ділянку безоплатно та без правовстановлюючих документів на неї, що є підставою для стягнення з ТОВ «Інтерн» безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, що за період з 16.08.2021 по 09.09.2024 становить 463 584,67 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача.

За змістом ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 Земельного кодексу України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, а наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що на земельній ділянці площею 0,0275 га з кадастровим номером 8000000000:88:196:0118 на вул. Богдана Хмельницького, 53-а у Шевченківському районі м. Києва розташований об`єкт нерухомого майна, на який за відповідачем зареєстровано право власності, що самим скаржником у апеляційній скарзі не заперечується.

У свою чергу, матеріали справи не містять доказів належного оформлення ТОВ «Інтерн» права користування земельною ділянкою площею 0,0275 га з кадастровим номером 8000000000:88:196:0118 на вул. Богдана Хмельницького, 53-а шляхом поновлення договору оренди від 15.08.2006 № 91-6-00572 або укладення нового договору оренди з Київською міською радою та державної реєстрації такого права, що свідчить про те, що відповідач фактично користується вказаною земельною ділянкою без відповідних правових підстав, що також не заперечується скаржником.

Поряд з цим, відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Слід зазначити, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Згідно зі ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

У даному випадку, земельна ділянка площею 0,0275 га за кадастровим номером 8000000000:88:196:0118 на вул. Богдана Хмельницького, 53-а у Шевченківському районі м. Києва, як об`єкт цивільних прав, сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 15.08.2006.

Відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною. Згідно зі ст. 284 Податкового кодексу України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

При цьому, статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону);

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 зазначила, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Як вбачається із матеріалів справи, що відповідно до розрахунку проведеного позивачем, розмір безпідставно збережених коштів за фактичне користування ТОВ «Інтерн» земельної ділянки площею 0,0275 га з кадастровим номером 8000000000:88:196:0118 на вул. Богдана Хмельницького, 53-а у Шевченківському районі м. Києва за період з 16.08.2021 по 09.09.2024 становить 463 584,67 грн.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши наведений позивачем розрахунок орендної плати за періоди з 16.08.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 28.02.2022, з 01.03.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023, та з 01.01.2024 по 09.09.2024, цілком погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність нарахування відповідачу плати за користування земельною ділянкою в сумі 463 584,67 грн:

з 16.08.2021 по 31.12.2021 4 566 023,28 грн *5%/365*138 днів = 86 316,60 грн;

з 01.01.2022 по 28.02.2022 5 022 625,61 грн *5%/365*59 днів = 40 593,82 грн;

з 01.03.2022 по 31.12.2022 5 022 625,61 грн *5%/365*306 днів = 210 537,46 грн;

з 01.01.2023 по 31.12.2023 5 776 102,20 грн *5%/365*365 днів = 288 805,11 грн;

з 01.01.2024 по 09.09.2024 6 070 683,41 грн *5%/366*253 дні = 209 820,07 грн,

Разом: 86 316,60 + 40 593,82 + 210 537,46 + 288 805,11 + 209 820,07 = 836 073,06 грн.

За даними Головного управління ДПС у місті Києві (лист № 25681/5/26-15-04-02-05 від 19.08.2024) відповідач подавав податкові декларації по сплаті за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) стосовно спірної земельної ділянки та орендну плату за землю за 2021-2024 роки сплатив в наступних розмірах (додаток № 1 до листа):

з 16 серпня - по 31 грудня 2021 року - 51 554,04 грн,

за 2022 рік - 149 537,22 грн,

за 2023 рік - 171 397,13 грн,

а разом: 51 554,04 + 149 537,22 + 171 397,13 = 372 488,39 грн

Отже, з огляду на вищевикладене, сума, яка підлягає стягненню з відповідача за користування земельною ділянкою у спірний період на користь позивача складає 463 584,67 грн (836 073,06 грн - 372 488,39 грн).

При цьому розрахунок орендної ставки за користування ТОВ «Інтерн» земельною ділянкою позивач здійснив у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки:

- відповідно до витягу № НВ-9948102802024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок (дата формування витягу 11.09.2024); витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.09.2024 № НВ-0002216652024; за розрахунками Департаменту земельних ресурсів на підставі рішення Київської міської ради № 23/23 від 03.07.2014 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» (зі змінами), Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 489 від 25.11.2016 (зі змінами), відповідно до статті 289 Податкового кодексу України з урахуванням значень коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2021-2023 роки; у разі, якщо в період 16.08.2021-09.09.2024 код виду цільового призначення земельної ділянки був визначений 03.08 (для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування) та за розрахунковий період не змінювався;

- згідно з додатками 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» № 24/24 від 24.12.2020; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» № 3704/3745 від 09.12.2021; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» № 5828/5869 від 08.12.2022; рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» № 7531/7572 від 14.12.2023 (наведеними додатками визначено мінімальні розмірі орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва, зокрема з видом цільового призначення - 03.08 Для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки).

- відповідно до абзацу першого підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Пунктом 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України встановлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.

Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1364 від 06.12.2022 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» визначено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, згідно якого на всій території міста Києва велися бойові дії з 24.02.2022 по 30.04.2022.

У контексті вищевикладеного суд апеляційної інстанції звертає увагу, що з поданого позивачем розрахунку вбачається, що останнім не було нараховано оренду плату за користування земельною ділянкою за період з 01.03.2022 по 30.04.2022, тому посилання скаржника на те, що роблячи розрахунок позивач помилково врахував увесь 2022 рік для здійснення розрахунку - не відповідає дійсності.

Посилання скаржника на те, що ним у повному обсязі сплачено кошти за користування земельною за спірний період відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, що відповідачем здійснено оплату орендної плати у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, тобто в меншому розмірі ніж встановлено для цільового призначення спірної земельної ділянки.

У свою чергу, судом апеляційної інстанції відхиляютья посилання скаржника на те, що позивачем не подано витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2021-2023 роки, оскільки як зазначалось вище, оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років; позивачем при здійсненні розрахунку розміру орендної плати враховано нормативно грошову оцінку спірної земельної ділянки від 04.03.2019 (яка згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-00002216652024 від 10.09.2024 становила 4.566.023,28 грн) та на наступні роки застосовано коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель; за 2024 рік враховано витяг № НВ-9948102802024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки (дата формування витягу 11.09.2024). Більш того, судо апеляційної інстанції встановлено, що відповідач при визначені нормативно грошової оцінки земельної ділянки для здійснення розрахунку розміру орендної плати діяв за таким же принципом, що й позивач.

Посилання скаржника на те, що позивач мав здійснити розрахунок недоотриманої орендної плати без врахування частини земельної ділянки на якій розташована частина будівлі, власником якої є відповідач, судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, частина якого розташована на спірній земельній ділянці відповідач набув право користування земельною ділянкою на якій він розташований, яке не є безоплатним.

Судом першої інстанції обгрунтовано зазначено, що у разі поновлення договору оренди земельної ділянки із визначенням відмінного від застосованого позивачем у даній справі розміру орендної ставки відповідач має право на повернення зайво сплачених коштів.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі ст. 1214 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Таким чином предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Отже, за змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України для кондикційних зобов`язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Оскільки, як зазначено судом апеляційної інстацнії вище, що договір оренди земельної ділянки між позивачем та відповідачем на даний час не поновлений, спірні відносини, що виникли між сторонами за своїм змістом є кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (даний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17).

Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, а також зважаючи на те, що ТОВ «Інтерн», як фактичний користувач земельної ділянки, у період з 16.08.2021 по 09.09.2024 без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, відповідач зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 463 584,67 грн безпідставно збережених коштів.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі №910/13062/24, за наведених скаржником доводів та в межах апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерн» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі №910/13062/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі №910/13062/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи №910/13062/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано: 10.04.2025.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді С.А. Гончаров

О.М. Сибіга