Рішення від 08.04.2025 по справі 924/455/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2025 р. Справа № 924/455/24

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., за участю секретаря судового засідання Крупської В.В., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт", м. Калуш Івано-Франківської області

до ОСОБА_1 , с. Лісові Гринівці Хмельницького району Хмельницької області

про стягнення 1 226 031,67 грн. заборгованості,

представники сторін:

позивача: не з`явився;

відповідача: адвокат Фурман В.В. згідно ордеру серії ВХ №1072536 від 27.06.2024 року;

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача 1 226 031,67 грн. заборгованості за договором поставки №333 від 25.04.2018 року. Вимоги мотивує умовами договору поруки №333-ПР від 25.04.2018 року та неналежним виконанням ТОВ "Поділля Буд-Макс" своїх зобов`язань з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару згідно договору №333 від 25.04.2018 року.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 07.06.2024 року відкрито провадження у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт", м. Калуш Івано-Франківської області до ОСОБА_1 , с. Лісові Гринівці Хмельницького району Хмельницької області про стягнення 1 226 031,67 грн. заборгованості, призначено підготовче засідання. Ухвалою суду від 06.08.2024 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 21.08.2024 року. Ухвалою суду від 21.08.2024 року відкладено підготовче засідання на 04.09.2024 року.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Музики М.В. підготовче засідання, призначене на 04.09.2024 року, не відбулося, про що відповідно до п. 4.3.5. Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Господарському суді Хмельницької області сформовано довідку про неможливість проведення судового засідання, яку долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 01.10.2024 року призначено підготовче засідання на 16.10.2024 року.

Ухвалою суду від 16.10.2025 року зупинено провадження у справі №924/455/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №909/724/24, яка перебуває в провадженні Господарського суду Івано-Франківської області.

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 25.02.2025 року у справі №909/724/24, яка набрала законної сили, позов ОСОБА_1 у справі №909/724/24 залишено без розгляду.

Ухвалою суду Хмельницької області від 10.03.2025 року поновлено провадження у справі №924/455/24 та призначено підготовче засідання на 17.03.2025 року.

Ухвалою суду від 17.03.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.03.2025 року.

Ухвалою суду від 25.03.2025 року відкладено судове засідання на 08.04.2025 року.

Позивач не скористався правом участі свого представника під час судового розгляду спору, у заяві від 08.04.2025 року просить здійснювати розгляд справи без представника ТОВ "ТД "Євротрубпласт".

Представник відповідача під час судового розгляду спору та у поясненнях від 13.03.2025 року просить відмовити в задоволенні позову. Заперечення мотивує тим, що договір поруки укладено строком на 5 років, тому він припинив свою дію 26.04.2023 року. З посиланням на позицію Верховного Суду зазначає, що умови договору поруки про їхню дію до повного виконання зобов`язань за основним договором не встановлюють строк припинення поруки в розумінні ст. 251 ЦК України.

Також у заяві від 12.07.2024 року просить застосувати позовну давність, оскільки вважає, що вона спливла 16.06.2021 року.

Позивач у запереченнях від 17.03.2025 року, з посиланням на окрему думку судді ВСУ Сеніна Ю.Л., акцентує увагу на тому, що якщо в договорі строк його дії закінчується подією повного виконання зобов`язання, то строк є встановленим і договір діє до повного виконання зобов`язань за відповідним договором.

Представник відповідача у додаткових поясненнях від 21.03.2025 року вважає посилання позивача на чинність договору поруки протягом строку дії договору поставки необґрунтованими. Зауважує, що автоматична пролонгації договору поруки у зв`язку із автоматичною пролонгацією договору поставки не встановлює строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, також умова (в даному випадку відсильна до договору поставки), за якою договір поруки діє до повного виконання всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Вважає також безпідставними посилання на окрему думку судді ВСУ та ототожнення термінів «позовна заява» та «вимога».

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

25.04.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля Буд-Макс" (далі - покупець) укладено договір № 333 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити, а покупець - прийняти та оплатити труби, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари (далі - товар), партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах або специфікаціях (додатках) до цього договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим договором.

Розділом 4 «Умови Поставки» Договору передбачено, що Покупець направляє Постачальнику письмове замовлення із зазначенням асортименту та кількості партії товару. Постачальник протягом нормально необхідного часу направляє Покупцю засобами електронної пошти (факсу) рахунок-фактуру із зазначенням вартості вказаного у замовленні товару, строку його постачання та оплати. Достатнім підтвердженням всіх умов поставки, зазначених в товаросупровідних документах, буде також приймання Покупцем товару в порядку, передбаченому п. 4.4. даного Договору (поставка партії товару повинна супроводжуватись передачею Покупцю накладної Постачальника та Товарно-транспортної накладної, підписання кожного з яких представником Покупця або експедитором (у випадку поставки товару Перевізником), буде свідчити про отримання Покупцем товару незалежно від наявності замовлення або підтвердження Покупцем умов поставки, зазначених у рахунку-фактурі.

Згідно з п. 4.7 договору датою поставки товару та датою переходу права власності на товар вважається дата накладної постачальника, що передається покупцю. При цьому обов`язок постачальника поставити товар покупцю вважається виконаним у момент передачі товару перевізнику для поставки покупцю або з моменту забезпечення наявності товару на складі постачальника (допускається інформування про це в телефонному режимі), якщо специфікацією передбачена вибірка товару зі складу постачальника.

Відповідно до п. 5.1. Договору, оплата товару Покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з моменту передачі товару, якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або специфікації, в порядку, передбаченому даним договором.

У випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно п. 6 ст. 232 ГК України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена (п. 8.3. договору).

У п. 8.4. договору його сторони погодили, що у випадках прострочення покупцем термінів оплати поставленого йому товару, постачальник згідно ч. 3 ст. 692 та ч. 5 ст. 694 ЦК України має право стягнути з покупця проценти за користування чужими коштами в розмірі 25% річних за весь період прострочення оплати.

Сторони домовились, на підставі ст.ст. 256 259 ЦК України про збільшення до 5 років загальної та спеціальної позовної давності по всім вимогам, що виникають на підставі цього договору (п. 8.9. договору).

За положеннями п. 12.1 договору він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2018 року, а в частині виконання зобов`язань, що виникли у період дії договору до їх повного виконання. Якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про своє бажання розірвати договір, договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарних рік на тих же умовах.

Договір поставки підписано сторонами та скріплено печаткою постачальника та покупця.

25.04.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (далі - кредитор) та ОСОБА_1 (далі - поручитель) укладено договір поруки № 333-ПР (далі - договір поруки).

У відповідності до п.п. 1.1., 2.1. договору поруки поручитель взяв на себе зобов`язання відповідати перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля Буд-Макс" (далі - боржник), свого обов`язку, що виник за договором № 333 від 25.04.2018 року (далі - основний договір).

Згідно з п. 1.2 укладеного договору порукою забезпечується виконання зобов`язань боржника у повному обсязі.

Як передбачено п. 3.1 договору поруки, поручитель зобов`язаний у разі порушення боржником обов`язку за основним договором, що передбачений п. 1.1 договору, самостійно виконати зазначений обов`язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи оплату основного боргу, процентів, неустойки, стягнення збитків та інших виплат передбаченим основним договором.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і втрачає чинність через п`ять років з моменту його укладення, але в будь-якому разі не раніше закінчення строку дії основного договору (п. 4.1 договору поруки).

Договір поруки підписано його сторонами та скріплено печаткою кредитора.

На виконання умов договору поставки ТОВ «ТД «Євротрубпласт» поставлено, а ТОВ «Поділля Буд-Макс» прийнято товар на загальну суму 326 125,33 грн., що підтверджується підписаною видатковою накладною №ЕТП КЛ1705/019 від 17.05.2018 року.

Прийнятий товар оплачено ТОВ «Поділля Буд-Макс» платіжною інструкцією №1260 від 10.12.2018 року на суму 10 000,00 грн., та в межах виконавчого провадження про примусове виконання рішення суду у справі №924/408/19на суму 4 591,83 грн. (платіжна інструкція №2541 від 20.12.2022 року) та на суму 75,46 грн. (платіжна інструкція №795 від 02.12.2020 року).

Позивач звернувся до відповідача із вимогою від 24.09.2018 року про сплату 326 125,33 грн. боргу за поставлений товар. Вказана вимога вручена відповідачу 04.10.2018 року.

Проте, у зв`язку з невиконанням відповідачем вимог позивача в добровільному порядку, останній звернувся з даним позовом до суду.

Позиція суду.

Приписами статей ст. 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З матеріалів справи стверджується, що 25.04.2018 року між ТОВ "ТД "Євротрубпласт" та ТОВ "Поділля Буд-Макс" укладено договір, за умовами якого позивач поставив ТОВ "Поділля Буд-Макс" товар на суму 326 125,33 грн.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Проте, ТОВ "Поділля Буд-Макс" не в повному обсязі виконало взяті на себе зобов`язання, що спричинило звернення ТОВ "ТД "Євротрубпласт" до суду із позовом. Зокрема, судом із платіжних інструкцій №795 від 02.12.2020 року та №2541 від 20.12.2022 року встановлено, що на виконанні перебуває виконавчий документ №924/408/19.

Так, у статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З наведеного убачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення, які набрали законної сили та є чинними.

Такі ж висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20 та у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі №752/8103/13-ц.

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 03.12.2019 року у справі №924/408/19, предметом якої було стягнення з ТОВ "Поділля Буд-Макс" заборгованості за договором №333 від 25.04.2018 року в розмірі 316125,22 грн., пені, відсотків річних та втрат від інфляції, затверджено мирову угоду. За умовами мирової угоди ТОВ "Поділля Буд-Макс" визнано, що його заборгованість перед ТОВ "ТД "Євротрубпласт" на момент укладення цієї Мирової угоди становить 492 407,08 гривень 08 копійок, з яких 316125,33 грн. боргу, 90997,50 грн. неустойки, 63780,97 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 21503,28 грн. інфляційних втрат.

Доказів сплати суми боргу матеріали справи не містять та суду не надано, з чого суд доходить висновку, що заборгованість ТОВ "Поділля Буд-Макс" перед ТОВ "ТД "Євротрубпласт" за договором №333 від 25.04.2018 року в розмірі 316 125,33 грн. підтверджена в повному обсязі.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Позивачем заявлено до стягнення пеню, втрати від інфляції та 25% річних згідно поданих розрахунків.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Умовами п. 8.3. договору № 333 від 25.04.2018 року встановлено, що у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно п. 6 ст. 232 ГК України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в межах визначеного ним періоду прострочення, судом встановлено, що позивачем невірно визначено початок періоду, позаяк 16.06.2018 року є суботою, вихідним днем, тому за правилами ст. 254 ЦК України останнім днем виконання зобов`язання є 18.06.2018 року, понеділок, а першим днем прострочення - 19.06.2018 року.

Відтак судом здійснено наступний перерахунок пені в ІПС "Законодавство" в межах кінцевого періоду, зазначеного позивачем - з 19.06.2018 року по 06.04.2021 року на суму заборгованості 316125,33 грн. Пеня за вказаний період склала 227 871,53 грн.

Пунктом 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 8.4. договору № 333 узгоджено, що у випадку прострочення покупцем термінів оплати поставленого йому товару, постачальник, згідно ч. 3 ст. 692 та ч. 5 ст. 694 ЦК України, має право стягнути з покупця проценти за використання чужих коштів в розмірі 25% річних за весь період прострочення оплати.

Стаття 536 ЦК України передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом здійснено перерахунок в ІПС "Законодавство" наданого позивачем розрахунку 25% та встановлено, що позивачем також, як зазначено вище, невірно визначив початок періоду прострочення. Відтак судом здійснено перерахунок за період з 19.06.2018 року по 06.04.2024 року та встановлено, що розмір відсотків становить 458 540,87 грн. 649,57 грн. відсотків нараховано безпідставно.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в ІПС "Законодавство", суд дійшов висновку, що нарахування в цій частині є обґрунтованими.

Окрім того, суд враховує, що згідно наявних в матеріалах справи платіжних інструкцій, в межах виконання мирової угоди у справі №924/408/19, якою передбачено стягнення з ТОВ "Поділля Буд-Макс" на користь позивача боргу за договором №333, пені, втрат від інфляції та відсотків, на користь ТОВ "ТД "Євротрубпласт" стягнуто 4 667,29 грн. Тобто, у відповідній частині заборгованість за договором погашена.

З огляду на ненадання позивачем інформації про зарахування стягнутих виконавцем коштів в рахунок боргу, штрафних санкцій чи відсотків, суд керується положеннями ст. 534 ЦК України, згідно яких у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Оскільки судом не встановлено з ухвали суду від 03.12.2019 року у справі №924/408/19 положень про стягнення судових витрат, інших витрат, які пов`язані з одержанням виконання, суд доходить висновку про можливість зарахування стягнутих в межах виконавчого провадження №63570227 4 667,29 грн. в рахунок погашення заборгованості за пенею.

Таким чином, обґрунтованим розміром пені є 223 204,24 грн. Стягнення 5 550,71 грн. пені є неправомірним.

Згідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, у тому числі порукою.

Статтею 553 ЦК України унормовано, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно зі ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За приписами ст.543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Відповідно до п. 3.1. Договору поруки Поручитель зобов`язаний у разі порушення Боржником обов`язку за основним договором, що передбачений п. 1.1 цього Договору, самостійно виконати зазначений обов`язок Боржника перед Кредитором на підставі письмової вимоги Кредитора в строк не пізніше двох банківських днів з моменту отримання вимоги шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок Кредитора. Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсягу, як і Боржник, включаючи виконання основного обов`язку, процентів, неустойки, стягнення збитків та інших виплат, передбачених основним договором.

Оскільки зобов`язання ТОВ "Поділля Буд-Макс" перед позивачем не виконані, поручитель ОСОБА_1 як солідарний боржник відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником у тому ж обсязі, що і боржник.

Суд також враховує, що закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за договором не змінює та не припиняє ані основного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення (така ж позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).

З приводу заперечень представника ОСОБА_1 в частині того, що строк поруки сплив у зв`язку з закінченням строку дії договору поруки, суд зазначає наступне.

Пункт 4.1. договору поруки передбачає, що він набуває чинності з моменту його підписання і втрачає чинність через п`ять років з моменту його укладення, але в будь-якому разі не раніше закінчення строку дії основного договору.

Положень про дію договору поруки до повного виконання зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя, автоматичної пролонгації договору поруки у зв`язку з автоматичною пролонгацією договору поставки, умови договору поруки не містять.

Відтак, п. 4.1. договору поруки встановлює, що він не може припинити свою дію до закінчення дії основного договору.

В свою чергу, за положеннями п. 12.1 договору поставки він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2018 року, а в частині виконання зобов`язань, що виникли у період дії договору до їх повного виконання.

При цьому, якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про своє бажання розірвати договір, договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарних рік на тих же умовах.

Жодних доказів письмового повідомлення ТОВ "ТД "Євротрубпласт" та/або ТОВ "Поділля Макс-Буд" про розірвання договору №333 учасниками справи не надано, з чого відсутні підстави вважати, що договір поставки припинив свою дію. Відповідно, з огляду на положення п. 4.1. договору поруки, останній також діє.

Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 16.06.2022 року у справі №327/4103/12, суд зауважує, що у вказаній справі строк договору поруки визначався наступним чином: "порука за цим Договором припиняється у разі виконання зобов`язання в повному обсязі або якщо протягом п`яти років з дня настання строку (терміну) виконання зобов`язання, зазначеного в пункті 2.1 цього Договору, кредитор не пред`явить позову до поручителя та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України", що є відмінним від формулювання строку договору поруки в даному випадку.

У справі №2-1169/11, на постанову Верховного Суду від 22.08.2018 року у якій посилається відповідач, строк договору поруки було сформульовано наступним чином: "договори поруки набрали чинності з моменту їх підписання обома сторонами та діють до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій".

Натомість, умови договору поруки №333-ПР чітко визначають, що такий договір не може припинити свою дію раніше основного договору, та не містить таких же положень, як договори поруки у справах №327/4103/12 та №2-1169/11.

Відтак, суд не приймає відповідні заперечення відповідача, позаяк наведена судова практика Верховного Суду не є релевантною до даної справи.

Таким чином, у ОСОБА_1 як солідарного поручителя наявний обов`язок зі сплати ТОВ "ТД "Євротрубпласт" заборгованості за договором №333 від 25.04.2018 року в розмірі 316 125,33 грн. боргу, 223 204,24 грн. пені, 221 960,95 грн. втрат від інфляції та 458 540,87 грн. 25% річних.

З приводу заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За положеннями ч.1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої ст. 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно із ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України). Такі правові позиції послідовно викладалися ВС, зокрема, в постановах від 15.05.2018 у справі №922/2058/17, від 13.11.2018 у справі №924/127/17, від 15.01.2019 у справі №910/2972/18, від 10.04.2019 у справі №6/8-09, від 13.08.2019 у справі №910/11614/18, від 22.08.2019 у справі №910/15453/17, від 03.09.2019 у справі №920/903/17, від 19.11.2019 у справі №910/16827/17.

Загальна умова початку перебігу строку позовної давності визначена частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, згідно якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, згідно із абзацом 2 частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Отже, за змістом частини 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як встановлено вище, прострочення з оплати товару виникло 19.06.2018 року.

Стаття 259 ЦК України регламентує, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

На підставі вказаної норми сторони договору №333 у п. 8.9. погодили збільшення до 5 років загальної та спеціальної позовної давності.

Водночас, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року: з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діяв протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020, в подальшому неодноразово безперервно продовжувався та згідно постанови Кабінету Міністрів України №383 від 25.04.2023 припинив свою дію 30.06.2023 р.

Отже, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії карантину на території України з 12.03.2020 р. по 30.06.2023 р. усі строки загальної та спеціальної позовної давності продовжено (збільшено) для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на увесь строк дії карантину.

Також у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який було неодноразово продовжено та діє до даного часу.

Відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Оскільки станом на 12.03.2020 року п`ятирічний строк позовної давності не сплив, та з вказаної дати позовна давність продовжена у зв`язку з запровадженням карантину (до 30.06.2023 року) та по причині введення воєнного стану, який триває до цього часу, відсутні підстави для висновку про пропуск строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):

- ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання);

- причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання;

- тривалість прострочення виконання;

- наслідки порушення зобов`язання для кредитора;

- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);

- поведінку кредитора;

- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);

- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;

- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення);

- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Верховний Суд неодноразово вказував, що принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

У справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Зокрема, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зокрема, у справі №902/417/18 предметом позову було стягнення 124 246,24 грн. основного боргу, 46 297 грн. пені, 34 710,49 грн. штрафу та 110 887, 30 грн. відсотків річних, тобто, нарахування на борг склали 154,45% від розміру останнього, з чого ВП ВС дійшла висновку про можливість зменшення процентів річних.

В даному випадку судом приймається до уваги, що нарахування пені, відсотків річних та втрат від інфляції складають 285,87% від основного боргу, а договором передбачено збільшену ставку процентів.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, приймаючи до уваги компенсацію позивачу втрат від інфляційних процентів в повному обсязі, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір пені та відсотків.

Водночас суд також приймає до уваги значну тривалість прострочення виконання зобов`язання, поведінку відповідача, тому вважає за належне зменшити розмір пені на відсотків на 50%.

Враховуючи все вищевикладене, вимоги у справі №924/455/24 суд задовольняє частково та з відповідача на користь позивача слід стягнути 316 125,33 грн. боргу, 221 960,95 грн. втрат від інфляції, 111 602,12 грн. пені, 229 270,44 грн. 25% річних.

У стягненні 117 152,83 грн. пені та 229 920, 00 грн. 25% річних суд відмовляє.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення. Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16.

Відтак, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог. При цьому судовий збір, сплачений за вимогу про стягнення пені та відсотків, у яких відмовлено по причині їх зменшення судом, також покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» (77300, Івано-Франківська область, Калуський район, м. Калуш, вул. Промислова, буд. 7, код 33090871) 316 125,33 грн. (триста шістнадцять тисяч сто двадцять п`ять грн. 33 коп.) боргу, 221 960,95 грн. (двісті двадцять одну тисячу дев`ятсот шістдесят грн. 95 коп.) втрат від інфляції, 111 602,12 грн. (сто одинадцять тисяч шістсот дві грн. 12 коп.) пені, 229 270,44 грн. (двісті двадцять дев`ять тисяч двісті сімдесят грн. 44 коп.) 25% річних, 14 637,98 грн. (чотирнадцять тисяч шістсот тридцять сім грн. 98 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

У стягненні 117 152,83 грн. пені та 229 920, 00 грн. 25% річних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10.04.2025 року

СуддяМ.В. Музика

Віддрук. у 1 прим.: 1 - до справи; позивачу та представнику відповідача адвокату Фурману В.В. в електронні кабінети