Рішення
від 04.04.2025 по справі 369/12281/20
КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/12281/20

Провадження № 2/369/125/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2025 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Безкоровайній М.Л.,

за участі:

представника позивача Федосіна А.В.,

представника відповідача 1 Кшемінської Ю.І.,

представника відповідача 2 Немцева Є.Г.,

представника відповідача 3 Жиліна О.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу № 369/12281/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСІ-КОМПАНІЯ» про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

30.09.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до Головного управління національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСІ-КОМПАНІЯ» про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що 08 червня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесені відомості про кримінальне провадження № 12016110200002189 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

05 серпня 2016 року слідчим Слідчого відділу Києво-Святошинського Відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Петровим О. В. повідомлено року ОСОБА_1 про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, а саме у використанні завідомо підробленого документу.

12 серпня 2016 року слідчий СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області Петров О. В., за погодженням з прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Фокіною Т., звернувся до слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області з клопотанням про застосування до підозрюваної року ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання з покладенням процесуальних обов`язків.

16 серпня 2016 року слідчим суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області Коцюрбою М. П. зазначене вище клопотання слідчого задоволено та застосовано до підозрюваної року ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання з покладенням процесуальних обов`язків.

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні на року ОСОБА_1 слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_2 чинився психологічний тиск, зокрема, шляхом постійних і безпідставних викликів для проведення нібито слідчих дій у кримінальному провадженні на 1, 2, 8, 12 серпня 2016 року (без вказівки на конкретну назву слідчої дії).

Крім того, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області Петровим О. В. направлялись різноманітні запити, зокрема, до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві, Департаменту містобудування та архітектури, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області», Київського міського бюро технічної інвентаризації.

Внаслідок таких запитів слідчого, 16 вересня 2016 року працівниками Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві шляхом демонтажу було знесено нежитлове приміщення № 1 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 75,3 кв. м..

04 жовтня 2016 року слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області Петровим О. В. складений, а прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області Пінчуком О. затверджений обвинувальний акт відносно року ОСОБА_1 по обвинуваченню у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

05 жовтня 2016 року зазначений обвинувальний акт направлено до Києво-Святошинського районного суду Київської області для розгляду по суті.

26 вересня 2017 року Києво-Святошинським районним судом Київської області (справа № 369/9091/16-к) винесено вирок, яким року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, і виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено нею.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 вересня 2017 року щодо року ОСОБА_1 визнаною невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України та виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене нею залишити без змін.

Таким чином, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного кримінального переслідування як підозрюваного та обвинуваченого у кримінальному провадженні. Моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, слідства, прокуратури, суду, оскільки мається виправдувальний вирок суду стосовно позивача і незаконність його перебування під слідством та судом встановлено цим вироком.

У випадку постановлення виправдувального вироку відносно особи, якій незаконно повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, така особа має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як зазначила позивач, відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як вже зазначалось вище, 5 серпня 2016 року у кримінальному провадженні № 12016110200002189 Позивача було незаконно повідомлено про підозру за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, а в подальшому Позивач перебував під слідством і судом до 21 грудня 2017 року.

Внаслідок незаконного повідомлення про підозру, перебування під слідством і судом, у року ОСОБА_1 через психологічні і нервові напруження і страх погіршився стан здоров`я, психологічний і емоційний стан, почалися проблеми функціонування серця, з`явилось пригнічення і погіршився сон (виникло безсоння). Позивач і досі ще перебуває у стані сильного емоційного виснаження і страху кожного разу побачивши машини національної поліції чи поліцейських, з`явились навіювання що за нею постійно слідкують, прослуховують розмови.

Все це призводить до виснаження як фізичних, так і психічних сил, знижуючи тим самим емоційну і вольову стійкість та його адаптаційний ресурс. Тому дана ситуація є психотравмуючою для позивача і сприяє почуттю безпорадності перед правоохоронними органами і обставинами, що склалися та відчуттю загрози і небезпеки, тим самим знижуючи його стресостійкість, що вимагає від Позивача та її родини додаткових зусиль для відновлення звичного ритму життєдіяльності і веде до матеріальної, моральної та емоційної дестабілізації.

Таким чином, виходячи з викладеного, виявляється, що суттєві порушення громадянських і людських прав року ОСОБА_1 спричинили в її житті фізичні та моральні страждання, які утворилися внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду. Зазначені події наповнили життя року ОСОБА_1 стресогенними чинниками в таких сферах життєдіяльності як: емоційно-вольова сфера особистості; система особистих цінностей і світогляду; соціальні, професійні родинні стосунки; фізичний та психічний стан здоров`я. Зазначена ситуація спричинила глибокий психоемоційний стрес для року ОСОБА_1 .. Постійні актуалізації негативних емоційно забарвлених спогадів щодо до ситуації, яка описана вище, порушення звичного кола соціальних і міжособистісних відносин, наповнили життя року ОСОБА_1 стресами та негативно забарвленими переживаннями, значно обмежили його звичайну соціальну активність, створили підставу для виникнення й розвитку психосоматичних розладів. Усвідомлення незворотності плину зазначеної вище ситуації спровокувало виникнення у свідомості року ОСОБА_1 зон емоційної напруги, які і досі негативно позначаються на її ставленні до життя та оточуючих. Ситуація, яка сталася із року ОСОБА_1 , е психотравматичною основою для спричинення значної моральної шкоди Позивачу, унаслідок чого наступають душевні страждання у зв`язку з утратою і деформацією буттєво-значимих аспектів та особистого життя. Всі означення моральні страждання року ОСОБА_1 знаходяться у прямому причино-наслідковому зв`язку з учиненням відносно неї незаконних дій органами досудового слідства, прокуратури і суду.

Як зазначає позивач, викладене вище, свідчить, що період з 05 серпня 2016 року по 21 грудня 2017 року (17 місяців) для року ОСОБА_1 с психотравматичним та викликав на неї через глибокі страждання, тобто свідчить про факт заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок неправомірних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду.

Позивач вважає, що мінімальний розмір моральної шкоди завданої за час перебування під слідством чи судом (з 5 серпня 2016 року по 21 грудня 2017 року, тобто 17 місяців) має бути виражений у грошовому еквіваленті на загальну суму 300 000,00 (триста тисяч) грн 00 коп..

Позивач мав у власності нежитлове приміщення № 1 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 75,3 кв. м.

Як вже зазначалось вище, в наслідок дій органу досудового розслідувания у кримінальному провадженні № 12016110200002189, 16 вересня 2016 року працівниками Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві шляхом демонтажу було знесено нежитлове приміщення № 1 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 75,3 кв. м..

Зазначене нежитлове приміщення було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № № 12016110200002189.

Надалі, за клопотанням слідчого Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області Петрова О. В., ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Коцюрби М. П. від 23 червня 2016 року накладено арешт на нежитлове приміщення, яке зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 75,3 кв. м., власником якого є (була) року ОСОБА_1 .

Згідно Звіту про оцінку майна нежитлове приміщення № 1 загальною площею 75,3 кв. м. за адресою АДРЕСА_2 . ринкова вартість об`єкта оцінки на дату оцінки становить 2 109 819,00 (два мільйона сто дев`ять тисяч вісімсот дев`ятнадцять) грн 00 коп.

Таким чином, на думку позивача їй було завдано матеріальну шкоду у зв`язку з втратою нерухомого майна (нежитлове приміщення № 1 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 75,3 кв. м.) на суму 2 109 819,00 (два мільйона сто дев`ять тисяч вісімсот дев`ятнадцять) грн 00 коп..

На підставі зазначеного позивачка просила суд:

- стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 300 000,00 (триста тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 2 109 819,00 (два мільйона сто дев`ять тисяч вісімсот дев`ятнадцять) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування матеріальної шкоди;

- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані із розглядом цивільної справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30.000,00 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок та витрати, пов`язані із залученням спеціаліста, у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) гривень, а всього 35 000,00 (тридцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Усатова Д.Д. від 30.09.2020 року провадження в справі було відкрито в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

26.10.2020 року представником відповідача 1 Головного управління національної поліції в Київській області Кшемінською Ю.І. подано до суду відзив на позов, в якому вона зазначила, що Головне управління позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає в повному обсязі у зв`язку з наступним.

08.06.2016 року до ЄРДР було внесені відомості про кримінальне провадження № 12016110200002189 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, а саме використання завідомо підробленого документу.

05.08.2016 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.358 КК України, а саме у використанні завідомо підробленого документу.

04.10.2016 року слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області складений обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.358 КК України, який в подальшому був затверджений прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури та в подальшому 05.10.2016 скерований до Києво-Святошинського суду Київської області для розгляду по суті.

26.09.2017 року Києво-Святошинським районним судом Київської області винесено вирок, яким ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину передбаченого ч.4 ст.358 КК України та винесено виправдовувальний вирок.

Відповідно до норм діючого кримінально-процесуального законодавства, процесуальний керівник і слідчий під час досудового слідства здійснюють свої процесуальні права і виконують покладені на них обов`язки у відповідності до вимог закону.

Прийняття слідчим або прокурором процесуального рішення по кримінальному провадженню, яке B подальшому скасовується компетентною особою у встановленому законом порядку, саме по собі не тягне за собою настання відповідальності з боку вказаних суб`єктів.

Можливість прийняття стороною кримінального провадження процесуального рішення і подальше скасування цього рішення у встановленому порядку передбачена нормами КПК України і само по собі не тягне за собою будь-якої відповідальності. Така відповідальність має настати лише за умови вчинення відповідною особою дисциплінарного проступку, адміністративного правопорушення чи кримінального злочину.

Посилання позивача на незаконні дії працівників поліції слід оцінювати лише як незгода з процесуальними рішеннями, прийнятими в рамках вищевказаних кримінальних проваджень, та ґрунтуються на його особистих висновках і не підтверджуються належними доказами.

Щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 30000 грн., представник відповідача 1 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду (позивачем) повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Що стосується матеріального збитку, то слід зазначити, що позивачем не надано жодних доказів понесення заявлених витрат у сумі 2109 819,00 грн.

На підставі зазначеного представник відповідача 1 Головного управління національної поліції в Київській області Кшемінська Ю.І. просила суд у задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУНП в Київській області, Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури про стягнення моральної та матеріальної шкоди відмовити в повному обсязі.

12.11.2020 року до суду представником відповідача 3 Державної казначейської служби України Жиліним О.Ф. надано відзив, в якому він просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та зазначив наступне.

Відповідач 3, якого залучено до цієї справи в якості відповідача не в змозі використати зазначені вище права учасника судового процесу, тому що згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних відносин і не володіє будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначили, що Конституційний суд України у рішенні від 03.10.2001 року № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою вказує наступне.

Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні.

Відповідач з діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215.

Згідно з Положенням, Відповідачі є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм Найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади.

Тобто, Відповідач 3 виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті 2 ЦК України.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 2 ЦК України самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна.

Так, згідно з частиною 2 статті 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

Таким чином, Відповідач 3 жодних прав та інтересів позивача не порушував, не вступав у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдав (до того ж сам позивач не вказує на Відповідача 3 як на порушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов`язкових висновків Конституційного суду України Відповідач 3 не повинен нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів.

Щодо вимог позивача про відшкодування матеріальної шкоди представник відповідача 3 пояснюємо наступне.

У прохальній частині позовної заяви, Позивач у зв`язку з втратою нерухомого майна, просить стягнути на його користь матеріальну шкоду розміром 2 109 819,00 грн., за рахунок Державного бюджету України. Виходячи з позовної заяви вбачається, що нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 було знесено шляхом демонтажу працівниками Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві.

Також представник відповідача 3 зауважив, що згідно вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі №369/9091/16-к від 26.09.2017 відомо, що під час судового провадження ОСОБА_1 дала показання про те, що «14.09.2016 року приміщення кафе по АДРЕСА_1 було знесене за приписом комунального підприємства. У зв`язку з чим вона пред`явила позови, справи за якими розглядаються у порядку господарського та адміністративного судочинства, з приводу відшкодування шкоди, спричиненої знесенням приміщення».

Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди представник відповідача 3 зазначив, що у прохальній частині позовної заяви, позивач просить стягнути на його Користь моральну шкоду розміром 300 000,00 грн., за рахунок Державного бюджету України. Виходячи з позовної заяви вбачається, що позивач знаходився у правовідносинах із відповідачами -1,2, саме внаслідок дій зазначених державних органів виникла підстава для звернення позивача до суду для відновлення порушених його прав.

Із змісту позовної заяви випливає те, що відповідач 3 жодних прав та інтересів позивача не порушував, не вступав у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдав.

Таким чином, в даному випадку, на думку відповідача 3, відсутній склад цивільного правопорушення, без якого державний орган неможливо зобов`язати відшкодувати шкоду.

Також необґрунтовано пред`явлені вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди у сумі 2 109 819,00 грн та моральної шкоди у сумі 30 000,00 грн, відповідачу 3 не зрозуміло з яких міркувань виходив позивач, оцінюючи шкоду в такому розмірі. Крім того, як зазначив представник відповідача 3, стягнення такої суми призведе до економічно необґрунтованих збитків державного бюджету.

Враховуючи вищезазначене, відповідач 3 - Державна казначейська служба України просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу у повному обсязі.

18.11.2020 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Федосін А.В. надав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій сторона позивача просила суд:

- стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 142 600,00 (сто сорок дві тисячі шістсот) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 2401140,00 (два мільйона чотириста одна тисяча сто сорок) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування матеріальної шкоди;

18.11.2020 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Федосін А.В. надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що у своєму відзиві відповідач-1 посилається на ч. 6 ст. 1176 ЦК України, яка передбачає, що: Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Однак, сторона позивача не погоджується з зазначеним представником відповідача 1, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України, яка передбачає, що: Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Таким чином, на думку сторони позивача, міркування відповідача-1 про необхідність обов`язкового з`ясування при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди протиправності дії її заподіювача та причинно-наслідкового зв`язку суперечать положенням чинного законодавства України спрямовані уникнення від відповідальності за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності позивача.

При цьому, нежитлове приміщення, яке зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 75,3 кв. м., власником якого є (була) гр. ОСОБА_1 , було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12016110200002189.

Таким чином, на думку сторони позивача, Відповідач 1 зобов`язаний був забезпечити збереження речового доказу нежитлове приміщення, яке зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 75,3 кв. м., а не сприяти у його знищенні.

Щодо відзиву відповідача 3 сторона позивача та щодо залучення Державної казначейської служби України, зазначили наступне.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ч. 2 ст. 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (ч. 4 ст. 58 ЦПК України). Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 р. у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 р. у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 це 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 р. у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447 цс 19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.

Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 р. у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 це 19) (пункт 44), на яку також посилається Відповідач-3 у відзиві).

Позивач погоджується з доводами Відповідача-3 про те, що останній жодних прав та інтересів Позивача не порушував і не перебував з ним у правовідносинах.

Однак, позивач не погоджується з тим, що відповідач 3 не відповідає за шкоду завдану позивачу незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури і суду.

На підставі зазначеного сторона позивача просила суд задовольнити повністю позовну заяву з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

08.12.2021 року до суду надійшов відзив представника відповідача 2 Київської обласної прокуратури Ткаленко О., в якому відповідач 2 просив відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі на підставі наступного.

Відповідач 2 зазначив, що в обґрунтування вимог про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 2109 819 грн позивач посилається на ті обставини, що під час досудового розслідування кримінального провадження 16.09.2016 працівниками Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві шляхом демонтажу знесено нежитлове приміщення № 1 біля будинку АДРЕСА_1 , внаслідок чого їй завдано матеріальної шкоди у розмірі 2 109 819 грн.

У той же час, письмові матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження доводів, що саме органами досудового слідства і прокуратури знесено нежитлове приміщення. Навпаки, сама позивач вказує, що такі дії були вчинені працівниками Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві.

Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно на підстава протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ТСІ-Компанія» від 12.10.2015, акту приймання-передачі та грошової оцінки нежитлового приміщення від 13.10.2015 ОСОБА_1 передала, а ТОВ «ТСІ-Компанія» прийняло у власність нежитлове приміщення № 1 біля будинку АДРЕСА_1 . про що 31.05.2016 за № 29826545 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідні відомості.

Таким чином, на думку відповідача 2, як на момент повідомлення ОСОБА_1 про підозру про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України (05.08.2016), так і на момент знесення нерухомого майна (16.09.2016) остання не була власником нерухомості по АДРЕСА_1 , а тому їй шкода не могла бути завдана знесенням цього майна.

Крім того, між притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за використання завідомо підробленого документу та вчиненням дій з державного нагляду за дотриманням містобудівного законодавства працівниками Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві відсутній причинно-наслідковий зв`язок, відтак в даному випадку Київська обласна прокуратура не може бути належним відповідачем даними позовними вимогами і нести відповідальність за вчинення дій іншими органами виконавчої влади.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2017 у справі № 826/3131/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 і постановою Верховного Суду від 22.05.2018, за позовом ТОВ «ТСІ-Компанія» до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і КП «Київблагоустрій» підтверджено правомірність дій відповідачів щодо прийнятого рішення про знесення самочинно збудованої малої архітектурної споруди по АДРЕСА_1 та її знесення.

Враховуючи вищезазначене, відповідач 2 - Київська обласна прокуратура просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу у повному обсязі.

17.12.2021 року до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив представника відповідача 2 Київської обласної прокуратури Грабця І., в якому відповідач 2 в заперечення зазначив наступне.

Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2017 у справі № 826/3131/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 і постановою Верховного Суду від 22.05.2018, за позовом ТОВ «ТСІ-Компанія» до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і КП «Київблагоустрій» підтверджено правомірність дій відповідачів щодо прийнятого рішення про знесення самочинно збудованої малої архітектурної споруди по АДРЕСА_1 та її знесення.

Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ІСІ-Компанія» від 12.10.2015, акту приймання-передачі та грошової оцінки нежитлового приміщення від 13.10.2015 ОСОБА_1 передала, а ТОВ «ТС-Компанія» прийняло у власність нежитлове приміщення № 1 біля будинку АДРЕСА_1 , про що 31.05.2016 за № 29826545 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідні відомості.

Посилання на те, що ОСОБА_1 є засновником, директором і кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ТСІ-Компанія», а отже матеріальна шкода внаслідок знесення нерухомого майна завдана безпосередньо їй, також не може бути прийняті до уваги, оскільки для правильного застосування положень п. 2 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» необхідним є встановлення приналежності певного майна конкретній особі та незаконності дій органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури чи суду.

У даному випадку матеріалами справи та самим позивачем підтверджено, що як на момент повідомлення ОСОБА_1 про підозру про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України (05.08.2016), так і на момент знесення нерухомого майна (16.09.2016) остання не була власником нерухомості по АДРЕСА_1 , а тому їй шкода не могла бути завдана знесенням цього майна.

Крім того, представник зазначив, що факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому порядку. Оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності.

На підставі зазначеного, у запереченні на відповідь на відзив представника відповідача 2 Київської обласної прокуратури Грабець І. заперечував щодо задоволення позову у повному обсязі.

02.02.2021 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Федосін А.В. надав до суду заяву про зміну розміру позовних вимог, в якій сторона позивача просила суд:

- стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 142 600,00 (сто сорок дві тисячі шістсот) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 2302171,00 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди;

24.02.2021 року до суду надійшло клопотання представника відповідача 2 Київської обласної прокуратури Буцмана А. про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, в якій відповідач просив суд закрити провадження у справі № 369/12281/20 за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Київській області і Державної казначейської служби України про відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду в частині відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 2 302171,00 грн.

20.07.2021 року до суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Федосін А.В. надав до суду заяву про зміну розміру позовних вимог, в якій сторона позивача просила суд:

- стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 142 600,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 2 691 167,50 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди;

20.07.2021 року до суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Федосін А.В. надав заперечення на клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, в яких сторона позивача просила суд у задоволенні клопотання Київської обласної прокуратури про закриття провадження відмовити у повному обсязі.

Згідно розпорядження керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Дідур М.О. щодо повторного автоматичного розподілу справи № 369/12281/20 від 07.09.2021 року та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 08.09.2021 року, який проведений відповідно до пунктів 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, дану справу передано для розгляду судді Янченку А.В.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.В. від 09.09.2021 року постановлено прийняти до розгляду цивільну справу № 369/12281/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченка А.В. від 23.08.2022 року клопотання представника позивача про призначення судово-психологічної експертизи задоволено та призначено у справі № 369/12281/20 судово-психологічну експертизу.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.08.2023 року постановлено залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача у цивільній справі № 369/12281/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури про відшкодування моральної та матеріальної шкоди Товариство з обмеженою відповідальністю «ТСІ-КОМПАНІЯ» (код ЄДРПОУ 24088100, адреса: 04071, м. Київ, вул. Боричів Тік, буд. 35).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.10.2023 року підготовче провадження в справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті.

10.05.2023 року до суду від представника ТОВ «ТСІ-КОМПАНІЯ» - Фекети Й.Й. надійшла заява про залучення ТОВ «ТСІ-КОМПАНІЯ» до участі у справі № 369/12281/20, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_1

16.08.2023 року до суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Федосін А.В. надав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій сторона позивача просила суд:

- позовну заяву, з урахуванням цієї заяви про зміну розміру позовних вимог, задовольнити повністю;

- стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 730000,00 (сімсот тридцять тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 2861780,00 (два мільйони вісімсот шістдесят одна тисяча сімсот вісімдесят) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування матеріальної шкоди;

- стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані із розглядом справи, а саме 5000,00 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок за залучення спеціаліста, 24000,00 (двадцять чотири тисячі) гривень 00 копійок за проведення судово-психологічної експертизи та 30000,00 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок витрати на професійну правничу допомогу, а всього 59000,00 (п`ятдесят дев`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.08.2023 року відмовлено в прийнятті заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Федосіна А.В. надав заяву про збільшення розміру позовних вимог.

10.10.2023 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Федосін А.В. надав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій сторона позивача просила суд:

- стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 730 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 2875429,00 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди;

- стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані із залученням спеціаліста, у розмірі 5 000,00 грн;

- стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 24000,00 грн за проведення судово-психологічної експертизи;

- стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

17.10.2023 року протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області прийнято заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Федосіна А.В. про збільшення розміру позовних вимог до розгляду.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.10.2023 року підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні від 25.03.2025 року представник позивача ОСОБА_3 просив задовольнити позовну заяву у повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні від 25.03.2025 року представник відповідача 1 Головного управління національної поліції в Київській області Кшемінська Ю.І. заперечувала щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні від 25.03.2025 року представник відповідача 2 Київської обласної прокуратури Немцев Є.Г. заперечував щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні від 25.03.2025 року представник відповідача 3 Державної казначейської служби України Жилін О.Ф. заперечував щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСІ-КОМПАНІЯ» в судове засідання не з`явився, про час, місце та дату розгляду справи його було повідомлено належним чином.

Суд заслухавши пояснення учасників по справ, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 08.06.2016 року до Єдиний реєстр досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне провадження № 12016110200002189 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України, а саме використання завідомо підробленого документу.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016110200002189 від 08.06.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, здійснювалося слідчим відділом Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області.

05.08.2016 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст.358 КК України, а саме у використанні завідомо підробленого документу.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.08.2016 року у справі № 369/7586/16-к, провадження № 1-кс/369/1715/16, щодо підозрюваної ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Відповідно до повісток про виклик, слідчим Києво-Святошинського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області Петровим О.В., для проведення слідчих дій у кримінальному провадженні №12016110200002189 від 08.06.2016 року, викликалася підозрювана ОСОБА_1 , на 01.08.2016 року (повістка про виклик на 29.07.2016 року); на 02.08.2016 року (повістка про виклик на 29.07.2016 року); на 08.08.2016 року (повістка про виклик на 03.08.2016 року); на 12.08.2016 року (повістка про виклик на 08.08.2016 року).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.06.2016 року у справі № 369/5733/16-к, провадження № 1-кс/369/1304/16 постановлено накласти арешт на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 75,3 кв. м., власником якого є ОСОБА_1 .

04.10.2016 року слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області складений обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст.358 КК України, який в подальшому був затверджений прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури та в подальшому 05.10.2016 скерований до Києво-Святошинського суду Київської області для розгляду по суті.

26.09.2017 року Києво-Святошинським районним судом Київської області у кримінальній справі № 369/9091/16-к, 1-кп/369/478/16 ухвалено вирок, яким:

- ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, і виправдати за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчиненою обвинуваченою;

- речові докази у справі: заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 за реєстраційний номером 15911577, копію рішення від 02.12.2013 року Жовтневого районного суду с. Луганська у справі № 2-2754/13-ц, які зберігаються при матеріалах кримінального провадження (том 1 а.с. 149, 153-154), залишено у справі;

- арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 23.06.2016 року (том 1 а.с. 130) на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 75,3 кв. м., власником якого є ОСОБА_1 , скасовано.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21.12.2017 року у кримінальній справі № 369/9091/16-к, провадження № 1-кп/780/1363/17 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.09.2017 року - без змін.

Відповідно до статей55,56 Конституції Україникожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першоюстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першоїстатті 9 Конституції України,статті 10 ЦК Україниє частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом статей15,16 Цивільний кодекс Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першоюстатті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК Українив інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставістатті 1174 ЦК України.

Статті1173,1174 ЦК Україниє спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставістатті 1173 ЦК України.

Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18).

Застосовуючи статті1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження №12-208 гс18).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягаєвідшкодуванню шкода,завдана громадяниновівнаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених встатті 1цього Законувипадках громадяниновівідшкодовуються (повертаються): 1)заробіток таінші грошовідоходи,які вінвтратив внаслідокнезаконних дій; 2)майно (втому числігроші,грошові вкладиі відсоткипо них,цінні паперита відсоткипо них,частка устатутному фондігосподарського товариства,учасником якогобув громадянин,та прибуток,який вінне отримаввідповідно доцієї частки,інші цінності),конфісковане абозвернене вдоход держависудом,вилучене органамидосудового розслідування,органами,які здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,а такожмайно,на якенакладено арешт; 3)штрафи,стягнуті навиконання вирокусуду,судові витратита іншівитрати,сплачені громадянином; 4)суми,сплачені громадяниному зв`язкуз поданнямйому юридичноїдопомоги; 5) моральна шкода.

В обґрунтування вимог про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 2875429,00 грн, шляхом стягнення зазначеної грошової суми з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 позивач посилається на ті обставини, що під час досудового розслідування кримінального провадження №12016110200002189 від 08.06.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області Петровим О.В. направлялись різноманітні запити, зокрема, до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві, Департаменту містобудування та архітектури, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області», Київського міського бюро технічної інвентаризації, внаслідок яких 16.09.2016 працівниками Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві шляхом демонтажу знесено нежитлове приміщення № 1 біля будинку АДРЕСА_1 . Внаслідок зазначеного, як зазначає ОСОБА_1 , їй завдано матеріальної шкоди у розмірі 2302 171,00 грн (відповідно до Звіту про оцінку корпоративних прав, що належали позивачу, на дату володіння ТОВ «ТСІ-компанія» нежитловим приміщенням, їх ринкова вартість складала 2302171,00 грн).

ОСОБА_1 у заяві про збільшення розміру позовних вимог зазначила, що незважаючи на те, що позивач не мав безпосередньо у власності нежитлове приміщення, а мав корпоративні права на ТОВ «ТСІ-Компанія», що володіло таким нежитловим приміщенням, то його знищення (знесення) у період існування кримінального провадження 12016110200002189 внаслідок бездіяльності посадових осіб держаних органів, зокрема, слідчого Києво-Святошинського В ГУ НП в Київській області Петровим О. В., як ініціатором визнання зазначеного нежитлового приміщення речовим доказом, призвело до завдання позивачу матеріальної шкоди у розмірі 2 302 171,00 грн..

Крім того, ОСОБА_1 повідомила, що вона як директор, перебувала і перебуває з ТОВ «ТСІ-Компанія» у трудових відносинах та за час існування у володінні ТОВ «ТСІ-Компанія» нежитлового приміщення, що дозволяло останньому здійснювати свою законну господарську діяльність за основним видом КВЕД - діяльність кафе, і до знищення (знесення) такого приміщення, ОСОБА_1 отримувала заробітну плату. Знищення (знесення) нежитлового приміщення призвело до неможливі здійснення господарської діяльності ТОВ «ТСІ-Компанія», як наслідок отримання прибутку від цієї діяльності. У зв`язку з чим ОСОБА_1 не отримувала заробітну платню з жовтня 2016 року по вересень 2023 року та втратила свій заробіток у розмірі 573258,00 грн.

Щодо зазначеного позивачем та вимоги про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 2875429,00 грн, шляхом стягнення зазначеної грошової суми з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , суд відмовляє у задоволенні такої позовної вимоги та зазначає наступне.

Відповідно до витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 54617122 від 04.03.2016 року, та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 232062017 від 11.11.2020 року, нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 75,3 кв.м., належало на праві власності ОСОБА_1 , у період часу з 02.03.2016 року по 25.05.2016 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ІСІ-Компанія» від 12.10.2015, акту приймання-передачі та грошової оцінки нежитлового приміщення від 13.10.2015 ОСОБА_1 передала, а ТОВ «ТС-Компанія» прийняло у власність нежитлове приміщення № 1 біля будинку АДРЕСА_1 , про що 31.05.2016 за № 29826545 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідні відомості.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2017 у справі № 826/3131/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2018 і постановою Верховного Суду від 22.05.2018, за позовом ТОВ «ТСІ-Компанія» до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і КП «Київблагоустрій» підтверджено правомірність дій відповідачів щодо прийнятого рішення про знесення самочинно збудованої малої архітектурної споруди по АДРЕСА_1 та її знесення.

Як слідує з постанови Верховного Суду від 22.05.2018 року посадовою особою КП «Київблагоустрій» видано 21 липня 2016 року припис № 1612123, яким встановлено порушення пункту 20.1.1 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, та запропоновано усунути порушення шляхом надання проектно-дозвільної документації на розміщення тимчасової споруди протягом 3-х днів, при невиконанні припису у вказаний строк зазначалось про проведення демонтажу.

В подальшому, у зв`язку з невиконанням ТОВ «ТСІ-Компанія» вимог припису, 22 серпня 2016 року Департаментом міського благоустрою КМР видано КП «Київблагоустрій» лист № 064-7945, яким доручено вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою, а саме - павільйону ТОВ «ТСІ-Компанія» за адресою: м. Київ, вул. Ярославська, буд. 17.

16 вересня 2016 року за вказаною адресою прибула група КП «Київблагоустрій», яка здійснила демонтаж павільйону та склала акти демонтажу № 16/16-09-01, № 16/16-09-02, № 16/16-09-03 та опис майна НО-174/У.

Отже, суд приходить до висновку, що нежитлове приміщення №1, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 75,3 кв.м., знесено працівниками Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві шляхом демонтажу 16.09.2016 року, та станом на зазначену дату перебувало у власності ТОВ «ТСІ-Компанія», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 232062017 від 11.11.2020 року.

Окрім того, письмові матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження доводів, що саме органами досудового слідства і прокуратури знесено нежитлове приміщення. Навпаки, сама позивач не заперечує, що такі дії були вчинені працівниками Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві.

З приводу посилання позивача на те, що ОСОБА_1 перебувала та перебуває у трудових відносинах з ТОВ «ТСІ-Компанія» та займає посаду директора, заробітну плату з жовтня 2016 року по вересень 2023 року не отримувала, а тому, на її думку, втратила свою заробітну платню у розмірі 573 258,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41, передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначаються з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Отже, Законом передбачено, що розмір відшкодування шкоди, а саме неодержаного заробітку громадянином, повинен визначатися саме за час відсторонення від роботи (посади).

Водночас, не заслуговують на увагу суду доводи позивача про втрату заробітку за період з жовтня 2016 року по вересень 2023 року, оскільки доказів того, що позивача було відсторонено від посади у визначений законодавством спосіб останньою не надано.

Крім того, позивачем не надано жодних доказів, з яких можливо було б встановити втрату доходу та неможливість знайти інший спосіб його отримання в період здійснення судового розгляду кримінального провадження відносно неї та доказів того, що тільки неправомірні дії відповідачів стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримання заробітку.

Отже, на момент повідомлення ОСОБА_1 про підозру про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, а саме 05.08.2016 року, так і на момент знесення нерухомого майна 16.09.2016 року остання не була власником нежитлового приміщення №1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а тому їй не могла бути завдана матеріальна шкода знесенням цього нерухомого майна чи втратою заробітної плати зі здійснення своєї господарської діяльність за основним видом КВЕД - діяльність кафе.

Щодо вимог позивача про стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 730 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Частинами першою та другоюстатті 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 3постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Положеннями частини третьоїстатті 23 ЦК Українивизначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За змістом частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України).

У частині другійстатті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першоюстатті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №336/5519/18 (провадження №61-11350св19) зазначено, що, вирішуючи спір, суди не врахували, що оскарження позивачем процесуальних рішень органів досудового слідства в порядку кримінального судочинства є механізмом реалізації права на судовий контроль за додержанням прав особи в кримінальному провадженні та скасування таких рішень в судовому порядку не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а задоволення його вимог про визнання потерпілим є достатньою сатисфакцією.

Схожу за змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 04 липня 2018 року у справах №614/2328/17 (провадження №61-7053зпв18) і №638/14260/16 (провадження №61-11766св18), від 10 жовтня 2018 року у справі №640/3837/17 (провадження №61-29382св18), від 31 жовтня 2018 року у справі №646/5224/17 (провадження №61-7478св18), від 28 листопада 2018 року у справі №638/9055/15 (провадження №61-20721св18), від 13 березня 2019 року у справі №638/12193/16 (провадження №61-18855св18), на які також посилалася Запорізька обласна прокуратура у касаційній скарзі.

У постанові Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі №686/12334/18 (провадження №61-12965св19) вказано, що встановивши, що позивач не довів достатніми та допустимими доказами факту заподіяння йому шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між прийняттям постанови про закриття кримінального провадження, бездіяльністю органу прокуратури та настанням шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Сам по собі факт того, що прийняте слідчим прокуратури процесуальне рішення про закриття кримінального провадження було скасовано судом, не свідчить про незаконність дій відповідача, оскільки постанова слідчого скасована з процесуальних підстав, цей факт не свідчить про заподіяння майнової та моральної шкоди позивачу, а також про причинний зв`язок із заподіяною майновою та моральною шкодою.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №337/3375/17 (провадження №61-11586св19) зазначено, що для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимогстатті 1174 ЦК Українипотрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей1167,1174 ЦК України. При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов`язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності. З огляду на зазначене, Верховний Суд виходить із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставістатті 81 ЦПК Україниє його процесуальним обов`язком.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач обґрунтовувала свої вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 730000,00 грн тим, що згідно висновку соціально-психологічного дослідження моральної шкоди потерпілого № 23-09-20 від 2 жовтня 2020 року ОСОБА_1 завдана моральна шкода внаслідок незаконного перебування під слідством протягом 18,4 місяців, з 8 червня 2016 року по 21 грудня 2017 року - день набрання законної сили виправдувальним вироком у кримінальній справі № 369/9091/16-к, а також внаслідок незаконних процесуальних дій через незаконні звинувачення прокуратури протягом 4,6 місяців, що тривали з 22 грудня 2017 р. (день набрання законної сили вироку у зв`язку з винесеним рішенням апеляційного суду Київської області) до 10 травня 2018 року (день ухвалення остаточного рішення Верховним Судом.

Судом встановлено, що відповідно до висновку № 29/04/23-ЖВП від 29.04.2023 року складеного експертом-психологом ОСОБА_4 , внаслідок притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та кримінального переслідування органами досудового розслідування та прокуратури, знищення речового доказу у кримінальному провадженні № 12016110200002189 по обвинуваченню ОСОБА_1 нежитлове приміщення № 1 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 75,3 кв. м., та втратою заробітку, ОСОБА_1 дійсно спричинені моральні страждання (моральна шкода). Грошовий еквівалент моральних страждань (моральної шкоди), завданої ОСОБА_1 внаслідок притягнення її до кримінальної відповідальності органами досудового розслідування та прокуратури, знищення речового доказу у кримінальному провадженні № 12016110200002189 по обвинуваченню ОСОБА_1 нежитлове приміщення № 18 будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 75,3 кв. м., та втратою заробітку, можна визначити в мінімальномі розмірі в еквіваленті 730 000,00 (сімсот тридцять тисяч) гривень, що дозволить ОСОБА_1 частково мінімізувати її моральні страждання.

Так, що відповідно до П. 6.3 розділу VI Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 № 1950/5), психологічна експертиза встановлює ті особливості психічної діяльності та такі їх прояви в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки.

До основних завдань психологічної експертизи (п. 6.3 розділу VI вказаних Науково-методичних рекомендацій) є визначення у підекспертної особи: 1) індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості; мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки; 2) емоційних реакцій та станів; 3) закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних її властивостей.

Однак, як вбачається з висновку експерта психолога від 29.04.2023 року, психологу як фахівцю знань відповідній галузі поставлено оціночно-економічне питання щодо можливого розміру грошової компенсації за заподіяні моральні страждання, яке у свою чергу до основних завдань психологічної експертизи в розумінні п. 6.3 розділу VI Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень не належить.

Верховний Суд у постанові від 27.08.2020 року у справі № 752/23814/17 дійшов наступного висновку: «Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки висновку експертного дослідження від 18.05.2018 № 6/05-18 є помилковими, оскільки суди оцінили цей доказ та правильно не взяли його до уваги, оскільки з його тексту вбачається, що дане дослідження проведено спеціалістом, а не атестованим судовим експертом в цій галузі. При цьому спеціалістом прийнято до уваги лише документи і пояснення, які подані позивачем та не проаналізовано всі докази, які містяться в матеріалах справи». Окрім того, залишаючи судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 08.04.2020 у справі № 464/6418/146-ц зазначила, що погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які, оцінивши висновок експерта судової психологічної експертизи від 13.02.2018 № 2983 року в сукупності з іншими доказами, правильно виходили з того, що розрахунки грошової компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду є лише науково-практичною рекомендацією для визначення характеру і ступеня моральних страждань, а визначений позивачу розмір моральної шкоди, відповідає засадам верховенства права, розумності, виваженості і справедливості.

Водночас, y висновку спеціаліста-психолога ОСОБА_4 № 29/04/23-ЖВП від 29.04.2023 року відсутня конкретна відповідь на питання, поставлене експерту відповідно до ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.08.2022 у справі № 369/12281/20, щодо того як можна визначити грошовий еквівалент завданої моральної шкоди позивачу і який її розмір, адже як зазначає експерт психолог у п. 2.6 висновку «визначена сума грошової компенсації не є кінцевою, оскільки моральні страждання ОСОБА_1 не закінчилися і тривають в часі, отже визначена сума компенсації є лише мінімально можливою і не є остаточною», «щодо розміру компенсації моральних страждань вказана сума не є остаточною», що є прямим порушенням ч. 6 ст. 81 ЦПК України, відповідно до якої доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 дійшов висновку про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Сам по собі факт виклику підозрюваної слідчим СВ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області ОСОБА_2 для проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, повідомлення особі про підозру, винесення слідчим суддею процесуальних ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, накладення арешту на нерухоме майно, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності (див. постанови Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №686/27967/19 (провадження №61-14451св20), від 31 травня 2024 року у справі №463/9819/21 (провадження №61-13921св23)).

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантованестаттею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту частини першоїстатті 303 КПК Українипід час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора.

За правилом частини другоїстатті 307 КПК Українислідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності.

Крім того, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 січня 2021 року у справі №227/4410/19 (провадження №61-9407св20), від 25 березня 2021 року у справі №227/3052/19 (провадження №61-22337св19), від 19 грудня 2022 року у справі №466/5021/18 (провадження №61-21157св19), від 27 березня 2023 року у справі №757/221/21-ц (провадження №61-10631св22).

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскарження позивачем процесуальних рішень слідчого та прокурора є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства, що не є підставою для відшкодування моральної шкоди у розумінністатті 23 ЦК України, оскільки не є порушенням прав особи. Судового рішення, яким би встановлювалась протиправність дій або бездіяльність слідчого або прокурора до суду не надано.

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту завдання їй моральної шкоди та наявності такої шкоди, а тому відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 730 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Судові витрати відповідно дост. 141 ЦПК України покладаються на позивача ОСОБА_1 . А отже, не підлягають стягненню у зв`язку з відмовою у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані із залученням спеціаліста у розмірі 5 000,00 грн, 24000,00 грн витрати на проведення судово-психологічної експертизи та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 23, 1166, 1167, 1177, 1192 ЦК України, ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 доГоловного управління національної поліції в Київськійобласті,Державної казначейськоїслужби України,Київської обласноїпрокуратури,третьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету споруна стороні позивача Товаристваз обмеженоювідповідальністю «ТСІ-КОМПАНІЯ»про відшкодування моральної таматеріальної шкоди,- відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація пропозивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Інформація про відповідача 1: Головне управління Національної поліції Київської області, код ЄДРПОУ: 40108616, адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15.

Інформація провідповідача2: Київська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ: 02909996, адреса: 01014, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2.

Інформація про відповідача 3: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ: 37567646, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Повний текст рішення складено 11.04.2025 року.

Суддя А.В. Янченко


Суд	Києво-Святошинський районний суд Київської області
Дата ухвалення рішення	04.04.2025
Оприлюднено	14.04.2025
Номер документу	126528682
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про відшкодування шкоди, з них фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення

Усатов Д. Д.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 04.04.2025 по справі 369/12281/20КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —369/12281/20

Рішення від 04.04.2025

Рішення
від 04.04.2025 по справі 369/12281/20
КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ