Постанова від 08.04.2025 по справі 914/1134/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2025 р. Справа №914/1134/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддівЖеліка М.Б.

Якімець Г.Г.

секретар судового засідання Голубінка М.В.

за участю представників учасників справи:

прокурор Винницька Л.М.

представник відповідача 1 Поліщук О.С.

представник відповідача 2 - Попов Д.І.

розглянувши апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу Гаражно - будівельного кооперативу Пікап, б/н від 27.03.2023 (вх. № 01-05/726/23 від 13.03.2023)

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.23 (суддя Кидисюк Р.А., повний текст рішення складено 06.03.2023)

у справі № 914/1134/22

за позовом: Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області, м. Львів

до відповідача 1: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача 2: Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап, с. Зелів, Яворівський р-н, Львівська обл.

про: визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області до Львівської міської ради (відповідач-1) та Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап (відповідач-2) про:

- визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4360 від 01.10.2020 Про передачу у власність ОК Гаражно-будівельний кооператив Пікап земельної ділянки;

- скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап на земельну ділянку з кадастровим №4610137500:12:005:0014, площею 2,5457 га, реєстраційний номер обєкта нерухомовго майна 1794324846101, номер запису про право власності/довірчої власності 38508305 ( з врахуванням заяви від 11.08.2022 про зміну предмета позову, задоволеної ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.10.2023).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4360 від 01.10.2020 Про передачу у власність ОК Гаражно-будівельний кооператив Пікап земельної ділянки суперечить вимогам статей 41, 116, 134 Земельного кодексу України, оскільки: прийняте без встановлення можливості передачі спірної земельної ділянки у затвердженій містобудівній документації, за відсутності плану зонування та детального плану території, а також проекту відведення земельної ділянки кооперативу; таким рішенням передано відповідачу земельну ділянку з категорії земель, яка не може надаватись гаражно-будівельним кооперативам; не містить жодних даних щодо необхідності забезпечення 3 членів кооперативу умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), а також обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей площею 2,5457 га; статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу.

27.10.2022 відповідач-2 звернувся до суду першої інстанції з заявою про залишення позову без руху з підстав несплати прокурором судового збору у повному обсязі. Вказана заява мотивована ним, що прокурором сплачено судовий збір за вимоги немайнового характеру, однак позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно в розумінні ст.26 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є майновою вимогою.

Господарський суд Львівської області ухвалою від 29.11.2022 у задоволенні заяви Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап про залишення позовної заяви без руху відмовив, оскільки дійшов висновку, що вимога про скасування державної реєстрації права власності є немайновою вимогою.

31.10.2022 відповідач-2 подав суду першої інстанції додаткові пояснення, в яких, зокрема, просив залишити позов без розгляду на підставі п.2. ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Вказане клопотання обгрунтоване тим, що прокурор до органу місцевого самоврядування з повідомленням про порушення інтересів держави (територіальної громади) та надання можливості такому органу самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав держави (територіальної громади) не звертався, а тому порушив процедуру, встановлену частинами 3 і 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.11.2022 у справі №914/1134/22 у задоволенні клопотання Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Вказана ухвала мотивована тим, що оскільки Львівська міська рада ( орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах) є відповідачем у даній справі, прокурор є єдиним суб`єктом, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, пов`язаних із протиправним розпорядженням земельними ділянками територіальної громади.

07.02.2023 відповідач-2 звернувся до суду першої інстанції з заявою про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.2. ч. 1 ст. 226 ГПК України, зазначаючи, що державним органом, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є територіальний орган Держгеокадастру, а тому прокурор безпідставно звернувся до суду з позовом у даній справі.

Ухвалою від 23.02.2023 у справі №914/1134/22 Господарський суд Львівської області у задоволенні клопотання Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап про залишення позовної заяви без розгляду відмовив, оскільки дійшов висновку, що Законами України не віднесено до компетенції жодного органу ( в тому числі і Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру)повноваження щодо звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування у земельній сфері, скасування державної реєстрації права власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку та припинення речового права. Відтак, орган, уповноважений державою здійснювати захист її інтересів в даній сфері, відсутній, а прокурор набуває статусу позивача.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.02.2023 у справі №914/1134/22 позов задоволено повністю. Визнано недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4360 від 01.10.2020 Про передачу у власність ОК Гаражно-будівельний кооператив Пікап земельної ділянки. Скасовано державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0014, площею 2, 5457 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна1794324846101, номер запису про право власності/довірчої власності 38508305. Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап та Львівської міської ради на користь Львівської обласної прокуратури4962,00 грн судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що:

- відповідно до вимог ст. 41 Земельного кодексу України та ст. 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» спірна земельна ділянка могла бути передана відповідачу-2 лише у разі наявності містобудівної документації (плану зонування та детального плану територій). Оскільки, в межі діючого станом на 01.10.2020 генплану с. Рясне-Руська Яворівського району спірна земельна ділянка не входила ( відтак і план зонування та детальний план території розроблені не були), матеріали справи не містять доказів внесення змін в Генеральний план та розробки іншої містобудівної документації після передачі спірної земельної ділянки у власність Рясне-Руської селищної ради, спірне рішення про передачу відповідачу-2 земельної ділянки суперечить вимогам ст.41 Земельного кодексу України;

- в порядку ст. 41 Земельного кодексу України гаражно-будівельним кооперативам можуть надаватись земельні ділянки лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови, однак оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради №4411 від 22.10.2020 відповідачу-2 передано у власність земельну ділянку за категорією земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, за кодом КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства;

- оскаржуване рішення Рясне-Руської сільської ради порушує вимоги ч.4 ст. 83 ЗК України, оскільки у складі спірної земельної ділянки знаходяться у межах червоних ліній вулиці площею 0,0026 га (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.9), які не могли передаватись у приватну власність;

- обраний прокурором спосіб захисту порушеного права належний, достатній та ефективний, установлений законом, об`єктивно виправданий та обґрунтований і виключає в подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права;

- скасування рішення про передачу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права та припинення права власності в даному випадку буде підставним та законним, відповідатиме легітимній меті та переслідуватиме законний суспільний, публічний, загальний інтерес, оскільки спрямовуватиметься на поновлення порушеного права власника Львівської міської територіальної громади.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Обслуговуючий кооператив Гаражно-будівельний кооператив Пікап подав апеляційну скаргу, в якій просить:

-скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 29.11.2022 у справі №914/1134/22 про відмову в задоволенні клопотання про залишення позову без руху повністю;

- скасувати ухвали Господарського суду Львівської області від 29.11.2022 та від 23.02.2023 у справі №914/1134/22 про відмову в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду повністю та залишити позовну заяву без розгляду;

- скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2023 у справі №914/1134/22 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги апелянта обґрунтовані неповним дослідженням судом першої інстанції обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що:

- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позову без руху з підстав несплати судового збору за позовну вимогу майнового характеру, оскільки вимога про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за своєю правовою природою пов`язана з позбавленням прав на нерухоме майно (земельну ділянку) власника та його переходом до нового власника органу місцевого самоврядування, а тому є майновою;

- суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача-2 щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду у зв?язку з невиконанням прокурором обов`язку, визначеного ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 53 ГПК України, щодо повідомлення компетентного органу про намір здійснювати представництво інтересів держави в суді;

- твердження прокурора, з яким погодився суд першої інстанції, про відсутність державного органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави (територіальної громади) у спірних правовідносинах, не відповідає дійсності, оскільки уповноваженим органом держави, який здійснює наглядові (контролюючі) функції за використанням і охороною земель усіх категорій і форм власності, а також за додержанням земельного законодавства, у тому числі органами місцевого самоврядування, є територіальний орган Держгеокадастру ( у даному випадку у Львівській області);

- місцевий господарський суд прийшов до помилкового висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є ефективним та може забезпечити поновлення порушеного права та законного інтересу без необхідності повторного звернення до суду, оскільки апелянт (відповідач-2) є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а тому належним способом захисту є витребування цієї земельної ділянки з чужого володіння (віндикаційний позов);

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про передачу Рясне-Руською сільською радою спірної земельної ділянки за відсутності містобудівної документації з огляду на те, що спірна земельна ділянка хоча і перебувала у комунальній власності Рясне-Руської сільської ради, проте місцезнаходження такої - м. Львів. Отже, при передачі земельної ділянки у власність повинна застосовуватись містобудівна документація м. Львова;

- висновок суду про те, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються тільки за рахунок земель житлової та громадської забудови не узгоджується зі змістом ст. 41 Земельного кодексу України, оскільки вказана стаття не містить таких вимог.

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2023 у даній справі залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Прокурор вказує, що:

-позовна заява у даній справі відповідає вимогам ст. ст. 162, 164, 172 ГПК України, прокурором не заявлено позовних вимог майнового характеру, а скасування державної реєстрації права власності є правовим наслідком задоволення вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність кооперативу;

-захищати інтереси територіальної громади повинні органи місцевого самоврядування. Оскільки у даному випадку орган місцевого самоврядування всупереч інтересам територіальної громади прийняв незаконне рішення щодо розпорядження землею, такий є відповідачем у даній справі, а прокурор звернувся до суду як позивач;

-відповідно до ч.4 ст.122, ст.15-1 Земельного кодексу України органи Держгеокадастру не уповноважені державою здійснювати захист її інтересів в спорі, що виник внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування;

-вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування держреєстрації права власності на спірну земельну ділянку не можуть бути розцінені як неналежний спосіб захисту, оскільки задоволення таких вимог призведе до скасування держреєстрації речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та надалі, враховуючи зміни в територіальному устрої, право власності буде зареєстровано за Львівською міською радою в силу вимог закону.

Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2023 справу №914/1134/22 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Малех І.Б., суддів Гриців В.М., Зварич О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельного кооперативу Пікап на рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2023 у справі №914/1134/22.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельного кооперативу Пікап призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.05.2023.

Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2023 та від 06.09.2023 розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав, зазначених у вказаних ухвалах.

У зв`язку із закінченням строку відрядження судді Малех І.Б. на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду від 15.09.2023 №428 проведено автоматизовану заміну складу суду для розгляду апеляційної скарги у даній справі.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2023 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Галушко Н.А., суддів Зварич О.В. та Гриців В.М.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Гриців В.М. на підставі розпорядження керівника апарату суду від 26.09.2023 №440 проведено автоматизовану заміну складу суду для розгляду апеляційної скарги у даній справі.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2023 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Галушко Н.А., суддів Зварич О.В. та Скрипчук О.С.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 розгляд справи №914/1134/22 відкладено на 24.10.2023

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Скрипчук О.С., розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 № 468 призначено проведення автоматизованої заміни складу суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2023 справу №914/1134/22 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Зварич О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 розгляд справи №914/1134/22 відкладено на 28.11.2023.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 зупинено апеляційне провадження у справі №914/1134/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу Гаражно - будівельного кооперативу Пікап на рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.23 у справі №914/1134/22 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 01.10.2024 ( з врахуванням ухвали суду від 11.09.2024).

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Зварич О.В., розпорядженням в.о. керівника апарату Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 №234 призначено проведення автоматизованої заміни складу суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2024 справу №914/1134/22 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Якімець Г.Г.

Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024, від 15.10.2024, від 03.12.2024, від 05.01.2025 та від 05.02.2025 розгляд справи №914/1134/22 відкладався з підстав, зазначених у вказаних ухвалах.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 розгляд справи № 914/1134/22 відкладенона 08.04.2025.

У судовому засіданні 08.04.2025 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Львівської міської ради № 2588 від 16.11.2017 затверджено меморандум про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою від 03.11.2017, метою якого є вирішення багаторічного конфлікту між містом і селом, спричиненого непорозумінням у частині погодження меж міста і села від 1988 року.

Ухвалою Львівської міської ради №2677 від 07.12.2017 внесено зміни до ухвал міської ради від 14.07.2015 № 4968, від 01.10.2015 №5143 та, зокрема, доручено Рясне-Руській сільській раді Яворівського району вилучити з меж м. Львова території загальною площею 209,0 га та передати їх сільській раді, а також надано дозвіл Управлінню земельних ресурсів департаменту містобудування на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель орієнтовно площею 209,0 га, що розташовані на території м. Львова.

На підставі вказаної ухвали від 07.12.2017 виконано роботи з інвентаризації земель, орієнтовно площею 209,0 га, що розташовані на території м. Львова, про що Центром ринкових досліджень складено технічну документації із землеустрою.

Ухвалою Львівської міської ради №4647 від 14.02.2019 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель м. Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують із Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки №10 площею 2,5457 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0014), у тому числі площею 0,0026 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.9).

Пунктом 3 вказаної ухвали вирішено передати земельні ділянки, зокрема, №10 площею 2,5457 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0014) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності, а пунктом 5 рекомендовано Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

Згідно з даними Державного реєстру прав на нерухоме майно, 19.03.2019 зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0014.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято земельні ділянки, в тому числі площею 2,5457 га (кадастровий №4610137500:12:005:0014).

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.11.2019 зареєстровано право державної власності Львівської обласної державної адміністрації на земельну ділянку з кадастровим № 4610137500:12:005:0014.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.12.2019 №1483/0/5-19 Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких, земельна ділянка за кадастровим №4610137500:12:005:0014.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 №3365 Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність прийнято у комунальну власність земельні ділянки, зокрема, кадастровий №4610137500:12:005:0014.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку кадастровий №4610137500:12:005:0014.

01.10.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4360 земельну ділянку площею 2,5457 га (кадастровий №4610137500:12:005:0014), Львівська область, м.Львів (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

05.10.2020 зареєстровано право власності Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап на вказану земельну ділянку.

Ухвалою Львівської міської ради №6 від 29.12.2020 Про функціонування Львівської міської територіальної громади Львівську міську раду визначено правонаступником прав та обов`язків місцевих рад, які приєднуються до Львівської територіальної громади.

Ухвалою Львівської міської ради №7 від 29.12.2020 Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі та заперечень апелянта на ухвали Господарського суду Львівської області від 29.11.2022 та від 23.02.2023 у даній справі про відмову в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

У постанові від 07.11.2018 у справі № 916/749/17 Верховний Суд вказав, що захист інтересів держави в особі територіальної громади має здійснювати відповідна рада, проте, у разі якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення прокурора та визначення ради відповідачем, поза як іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади не існує.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор обгрунтовував необхідність захисту інтересів держави тим, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю та всупереч вимог чинного законодавства незаконно безоплатно передана у приватну власність юридичної особи.

Львівська міська рада орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України. Тобто, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Львівська міська рада.

Однак, враховуючи те, що один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем, з огляду на предмет спору Львівська міська рада зазначена прокурором в якості відповідача у даній справі.

Відтак, за відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати захист її інтересів в даній сфері, прокурор самостійно звернувся з позовом у даній справі в інтересах держави.

Апелянт не погоджується з доводами прокурора про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, та вважає, що такими повноваженнями наділений територіальний орган Держгеокадастру ( у даному випадку у Львівській області).

Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, до закінчення розгляду якої зупинялося апеляційне провадження у даній справі, вирішувала питання щодо наявності/відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, прокурор визначив одним із відповідачів, чим обґрунтував відсутність такого органу.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вирішувала виключну правову проблему щодо можливості органів Держгеокадастру звертатись із позовом до суду для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, та, зокрема, звертатися з позовами про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

За певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Разом з тим, таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило би принципу розумності.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор

Велика Палата Верховного Суду у справі №925/1133/18 також зауважила, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності в тих випадках, коли це прямо визначено у відповідних нормативно-правових актах (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

Відтак, у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на заявлену прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор правомірно визначив міську раду відповідачем у справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. За обставин справи органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор у даній справі не виступає як альтернативний суб`єкт звернення до суду, а правомірно та відповідно до закону захищає інтереси держави, а тому відхиляє покликання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, наявність підстав для скасування ухвал Господарського суду Львівської області від 29.11.2022, від 23.02.2023 у справі №914/1134/22 та залишення позову прокурора без розгляду.

Щодо доводів скаржника про несплату прокурором судового збору за вимогу майнового характеру про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Аналогічну позицію містить постанова Верховного Суду від 24.01.2020р. у справі № 910/10987/18.

Відповідно до ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п.1 ч.7 ст.37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі, якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав, проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому, дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, вимога про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, як і вимога про визнання недійсним рішення сільської ради, відповідно до змін у законодавстві, є самостійною підставою для припинення відповідного речового права.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає.

Отже, позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, як і вимога про визнання недійсним рішення ради, в цій справі не мають ознак майнових вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє покликання апелянта на те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, постановивши ухвалу від 29.11.2022 про відмову в задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позову без руху з підстав несплати прокурором судового збору за вимогу майнового характеру.

Щодо обраного прокурором способу захисту у цій справі.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

Водночас, колегія суддів зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)).

Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.02.2025 року у справі №922/985/24.

Згідно із частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 52 Земельного кодексу України).

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

За обставинами даної справи, фактичним володільцем земельної ділянки, кадастровий №4610137500:12:005:0014 є Обслуговуючий кооператив Гаражно-будівельний кооператив Пікап (реєстраційне володіння).

А тому, належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов. Такий спосіб захисту є найбільш ефективним засобом (способом), про що неодноразово наголошував Верховний Суд.

Однак, у даній справі прокурором не заявлено позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки.

Разом з тим, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено в статті 14 ГПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Прокурор у цій справі заявив позовну вимогу про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4360 від 01.10.2020р. Про передачу у власність ОК Гаражно-будівельний кооператив Пікап земельної ділянки.

Проте, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (пункт 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21; пункт 9.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

Не є належним способом захисту права або інтересу позивача і вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Крім того, Львівська міська рада попередньо не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку з кадастровим №4610137500:12:005:0014 за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації прав власності за відповідачем-2 (припинення відповідних прав) не відновлює право власності Львівської міської ради на спірне майно.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що прокурор звернувся у цій справі із способом захисту, який не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, що є самостійною підставою для відмови у позові.

При цьому, судова колегія вважає, що з огляду на наведені вище обставини, відпала необхідність дослідження судом фактичних обставин справи, оскільки такі висновки мотивувальної частини судового рішення можуть сприйматися як преюдиційні під час розгляду інших справ за участі сторін цього спору (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №906/1336/19 від 08.06.2021).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, а доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі щодо неналежного способу захисту, знайшли своє підтвердження, відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи, 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykhv.Russia» від 24.07.2003 року, «SvitlanaNaumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Обслуговуючого кооперативу Гаражно - будівельний кооператив Пікап підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2023 у справі №914/1134/22 скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Разом з тим, оскаржувані ухвали Господарського суду Львівської області від 29.11.2022 та від 23.02.2023 у даній справі прийняті з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для їх скасування та задоволення апеляційної скарги в цій частині.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до ч.1 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч.2 ст.4 ЗУ Про судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб,

Відповідно до ч.3 ст.6 ЗУ «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду сплачується судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позовна заява у даній справі подана у 2022 році, а апеляційна скарга у 2023 році.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2022 рік" з 01.01.2022 прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2 481грн.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік" з 01.01.2023 прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2 684грн.

З врахуванням наведених законодавчих положень та предмета позову (з врахуванням заяви від 11.08.2022 про зміну предмета позову) за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2023 у справі №914/1134/22 підлягло сплаті 7 443 грн судового збору, а за оскарження трьох ухвал Господарського суду Львівської області від 29.11.2022 та від 23.02.2023 у даній справі підлягало сплаті 8 052 грн ( разом 15 495 грн).

Відповідач сплатив за подання апеляційної скарги 11 164,50 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 27.03.2023.

Відтак з позивача на користь відповідача слід стягнути 7 443 грн судового збору у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2023 у даній справі.

Водночас з відповідача в дохід Державного бюджету підлягає стягненню 4 330, 550 грн недоплаченого судового збору за подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції у даній справі.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу Гаражно будівельний кооператив Пікап б/н від 27.03.2023 (вх. № 01-05/726/23 від 13.03.2023) задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2023 у справі №914/1134/22 скасувати та прийняти нове судове рішення.

3. У задоволенні позову відмовити.

4. У задоволенні решти вимог апеляційної скарги Обслуговуючого кооперативу Гаражно - будівельний кооператив Пікап відмовити.

5. Стягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код 02910031) на користь Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап (81083, Львівська область, Яворівський район, с. Зелів, вул. Центральна, 347; ідентифікаційний код 43815360) 7 443, 00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап (81083, Львівська область, Яворівський район, с. Зелів, вул. Центральна, 347; ідентифікаційний код 43815360) в дохід Державного бюджету (за наступними реквізитами: отримувач коштів ГУК Львiв/Личаківський р-н/22030101 код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38008294 банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.) код банку отримувача (МФО) 899998 рахунок отримувача UA098999980313171206082013954 код класифікації доходів бюджету 22030101) 4 330,50 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

7. На виконання постанови Господарському суду Львівської області видати накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст. 287-288 ГПК України.

9. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Повний текст постанови складено 10.04.2025.

Головуючий суддяГалушко Н.А.

суддяЖелік М.Б.

суддяЯкімець Г.Г.