Постанова від 03.06.2025 по справі 914/1134/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/1134/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокуратури - Круш Т. О. (прокурора),

відповідача-1 - Поліщук О. С. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача-2 - Медвідь Ю. О. (адвоката, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 (колегія суддів: Галушко Н. А. - головуючий, Желік М. Б., Якімець Г. Г.) у справі

за позовом заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова

до: 1) Львівської міської ради, 2) Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап"

про визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" (далі - ОК "ГБК "Пікап", в якій (з урахуванням заяви від 11.08.2022 про зміну предмета позову) просив:

- визнати недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 01.10.2020 № 4360 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-Будівельний Кооператив "Пікап" земельної ділянки";

- скасувати державну реєстрацію права власності ОК "ГБК "Пікап" на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014 площею 2,5457 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1794324846101, номер запису про право власності / довірчої власності 38508305.

1.2. Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 01.10.2020 № 4360 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-Будівельний Кооператив "Пікап" земельної ділянки" суперечить вимогам статей 41, 116, 134 Земельного кодексу України. Як зазначав Прокурор, розробка містобудівної документації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014 не належить до компетенції Рясне-Руської сільської ради, оскільки земельна ділянка розташована на території міста Львова, тому спірне рішення прийняте за відсутності затвердженої містобудівної документації та плану зонування території. Крім того Прокурор стверджував, що при передачі ОК "ГБК "Пікап" спірної земельної ділянки порушено її цільове призначення, оскільки для гаражного будівництва можуть передаватися земельні ділянки лише із цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, натомість оспорюваним рішенням Рясне-Руської сільської ради передано земельну ділянку з категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та оборони.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, Прокурор посилався на те, що органом, уповноваженим на захист інтересів держави, є Львівська міська рада, однак позивач та відповідач у цьому спорі збігаються в одній особі, тому, на думку Прокурора, Львівська міська рада може бути виключно відповідачем. Прокурор при цьому зазначав про відсутність іншого органу, який має повноваження щодо захисту інтересів територіальної громади шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення органів місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.02.2023 (суддя Кидисюк Р. А.) у справі № 914/1134/22 позов Прокурора задоволено повністю.

Визнано недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 01.10.2020 № 4360 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-Будівельний Кооператив "Пікап" земельної ділянки".

Скасовано державну реєстрацію права власності ОК "ГБК "Пікап" на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014 площею 2, 5457 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1794324846101, номер запису про право власності / довірчої власності 38508305.

2.2. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Прокурора, виходив із того, що юридичну особу - ОК "ГБК "Пікап" зареєстровано 14.09.2020. Відповідно до пункту 2.1 Статуту ОК "ГБК "Пікап" метою кооперативу є задоволення потреб його членів та мешканців прилеглих територій шляхом здійснення будівництва гаражів та супутніх споруд для обслуговування автотранспорту та провадження господарської діяльності на збудованих об`єктах.

Суд першої інстанції, посилаючись на положення статей 41, частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, виснував, що гаражно-будівельним кооперативам можуть передаватися земельні ділянки для гаражного будівництва виключно у разі наявності затвердженої містобудівної документації та встановлення містобудівною документацією можливості передачі земельної ділянки для будівництва гаражів. Водночас, як зазначив суд першої інстанції, відповідно до містобудівної документації м. Львова, зокрема Генерального плану міста Львова, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, належить до малоповерхової житлової забудови, садибної житлової забудови, а план зонування території за функціональним регламентом (базове зонування) для земельної ділянки відсутній.

Суд першої інстанції встановив, що в межі чинного станом на 01.10.2020 Генерального плану с. Рясне-Руська Яворівського району спірна земельна ділянка не входила, план зонування та детальний план території розроблені не були. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 01.10.2020 № 4360 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-Будівельний Кооператив "Пікап" земельної ділянки" прийнято всупереч вимогам статті 41 Земельного кодексу України. Крім того, суд першої інстанції виснував, що земельна ділянка передана для будівництва гаражів, натомість її передача не могла відбутися за відсутності плану зонування або детального плану території.

Суд першої інстанції також зазначив, що цільове призначення спірної земельної ділянки встановлено технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель міста Львова площею 209,0 га за адресою: м. Львів (території, що межують із Рясне-Руською сільською радою). Як установив суд, з моменту формування спірної земельної ділянки до моменту передачі її у приватну власність ОК "ГБК "Пікап" цільове призначення спірної земельної ділянки - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення - не змінювалося, КВЦПЗ - 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Водночас суд першої інстанції зазначив, що ОК "ГБК "Пікап" є обслуговуючим гаражно-будівельним кооперативом, тому згідно з його статутними цілями він не може здійснювати будівництво об`єктів транспортної інфраструктури, у тому числі доріг, автострад, мостів та тунелів; гаражно-будівельним кооперативам земельні ділянки можуть надаватися лише для гаражного будівництва і лише із цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови. Натомість, як виснував суд першої інстанції, оспорюваним рішенням Рясне-Руської сільської ради ОК "ГБК "Пікап" передано у власність земельну ділянку із категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, з кодом КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що суперечить статті 41 Земельного кодексу України.

Суд першої інстанції також установив, що відповідно до рішення Львівської міської ради від 14.02.2019 № 4647 та технічної документації у складі спірної земельної ділянки площею 2,5457 га з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014 0,0026 га знаходяться у межах червоних ліній вулиці (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (пункт 1.9). Відтак суд першої інстанції дійшов висновку, що наведене свідчить про порушення частини 4 статті 83 Земельного кодексу України при прийнятті спірного рішення Рясне-Руською сільською радою.

Відтак суд першої інстанції дійшов висновку про те, що скасування рішення про передачу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права та припинення права власності в цьому випадку буде законним, відповідатиме легітимній меті та переслідуватиме законний суспільний, публічний, загальний інтерес, оскільки спрямовуватиметься на поновлення порушеного права власника - Львівської міської територіальної громади. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що в цьому випадку забезпечуватиметься пропорційність, співмірність між метою втручання у право особи та інтересами суспільства як невід`ємною складовою верховенства права.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 914/1134/22 рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2023 у справі № 914/1134/22 скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позову Прокурора відмовлено.

2.4. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову Прокурора, зазначив, що відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд апеляційної інстанції встановив, що Прокурор у цій справі заявив позовну вимогу про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 01.10.2020 № 4360 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-Будівельний Кооператив "Пікап" земельної ділянки". Водночас суд апеляційної інстанції, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, зазначив, що позовна вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом, є неефективним способом захисту прав особи; зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що Львівська міська рада раніше не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014 за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації прав власності за ОК "ГБК "Пікап" (припинення відповідних прав) не відновить право власності Львівської міської ради на спірне майно.

Відтак суд апеляційної інстанції виснував про помилковість висновку суду першої інстанції про задоволення позову Прокурора, тому зазначив, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 914/1134/22 та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2023 у цій справі.

3.2. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права. На думку скаржника, оскаржувана постанова не відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду.

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Обгрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статей 16, 21, 391 Цивільного кодексу України, статей 152, 155 Земельного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/17-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.03.2021 у справі № 927/1206/21, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури також зазначає, що окремою підставою для касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є порушення судом апеляційної інстанції частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та неправильне застосування, зокрема, статті 16 Цивільного кодексу України, статей 41, 152, 155 Земельного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.05.2018 у справі № 910/9373/17, від 02.03.2021 у справі № 911/261/20, від 02.10.2024 у справі № 911/61/21.

Обґрунтовуючи порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, заступник керівника Львівської обласної прокуратури в касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції без посилання на норми процесуального права, обмежуючись загальними фразами та без спростування позиції Прокурора, безпідставно відмовив у задоволенні позову Прокурора. Наведене, на думку заступника керівника Львівської обласної прокуратури, свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (статей 2, 5, 14 Господарського процесуального кодексу України). Обґрунтовуючи зазначені доводи касаційної скарги, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 21.12.2022 у справі № 914/608/20, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 15.08.2023 у справі № 906/1175/18, від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19, від 12.04.2023 у справі № 916/156/22, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 29.11.2022 у справі № 910/745/20, від 04.11.2021 у справі № 910/18029/16, від 15.06.2021 у справі № 910/10440/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 18.08.2020 у справі № 910/7631/18, від 16.06.2020 у справі № 922/3371/19, від 10.12.2019 у справі № 906/43/19, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.

Скаржник у касаційній скарзі також посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, 13.10.2020 у справі № 911/1413/19, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22, від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, від 23.11.2023 у справі № 370/457/20, від 10.01.2024 у справі № 296/888/22, від 21.12.2023 у справі № 521/8304/16, від 22.11.2023 у справі № 464/1327/21, від 20.03.2024 у справі № 731/264/23, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Крім того, заступник керівника Львівської обласної прокуратури зазначає, що за встановлених судом першої інстанції обставин, при задоволенні позову Прокурора у цій справі буде дотримано принципи правомірного втручання у право на мирне володіння майном. При цьому скаржник посилається на висновок, викладений у постанові Верховного суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо правильного застосування статей 17-2, 19, 20, 41 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про землеустрій", частини 1 статті 16, статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) з таких питань:

- щодо застосування положень статті 17-2 Земельного кодексу України при вирішенні питання про ефективність способу захисту порушених прав держави в особі територіальної громади шляхом визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання у власність земельної ділянки, в тому числі при наявності попередньої (до здійсненої на підставі такого рішення державної реєстрації права приватної власності) державної реєстрації права комунальної власності та при відсутності факту подальшого відчуження земельної ділянки;

- щодо застосування положень статті 41 Земельного кодексу України при передачі безоплатно у власність чи в оренду кількох земельних ділянок гаражно-будівельним кооперативам без встановленого містобудівною документацією розміру земельної ділянки для цих потреб;

- щодо застосування положень статті 41 Земельного кодексу України, зокрема, чи визначає стаття 41 Земельного кодексу України, яка розміщена в главі 6 Земельного кодексу України "Землі житлової та громадської забудови", віднесення земельних ділянок до земель житлової та громадської забудови під час надання таких земельних ділянок у власність / користування гаражно-будівельним кооперативам для гаражного будівництва, чи з урахуванням положень статті 41 Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки до тієї чи іншої категорії - це виключна компетенція власника земельної ділянки відповідно до положень статті 20 Земельного кодексу України;

- щодо законності надання на підставі статті 41 Земельного кодексу України у власність / користування гаражно-будівельним кооперативам земельних ділянок комунальної власності для гаражного будівництва із земель промисловості, транспорту, (зв`язку) електронних комунікацій, енергетики, оборони (код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства);

- щодо можливості надання на підставі статті 41 Земельного кодексу України у власність / користування гаражно-будівельним кооперативам земельних ділянок комунальної власності для гаражного будівництва лише із земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ 02.05 - для будівництва індивідуальних гаражів; 02.06 - для колективного гаражного будівництва) з урахуванням статей 19, 20, 41 Земельного кодексу України, частини 1 статті 16, статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель".

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури також звертає увагу на обґрунтованість позовних вимог Прокурора у цій справі. Скаржник, зокрема, зазначає, що передання у власність ОК "ГБК "Пікап" земельної ділянки, яка за цільовим призначенням належить до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. На думку скаржника, розпорядження спірною земельною ділянкою за відсутності містобудівної документації є порушенням статті 41 Земельного кодексу України. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури зазначає, що без уваги суду апеляційної інстанції залишилися доводи Прокурора про те, що відповідно до рішення Львівської міської ради від 14.02.2019 № 4647 та технічної документації у складі спірної земельної ділянки площею 2,5457 га з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014 0,0026 га знаходяться у межах червоних ліній вулиці (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Наведене, на думку скаржника, свідчить про порушення частини 4 статті 83 Земельного кодексу України при прийнятті спірного рішення Рясне-Руською сільською радою.

3.3. ОК "ГБК "Пікап" у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури у справі № 914/1134/22 або залишити касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 914/1134/22 - без змін. ОК "ГБК "Пікап" посилається на необґрунтованість доводів касаційної скарги та зазначає про дотримання положень земельного законодавства ОК "ГБК "Пікап" під час отримання земельної ділянки.

3.4. Львівська міська рада у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що Прокурор обрав передбачений законом спосіб захисту порушених прав територіальної громади, який призведе до поновлення порушеного права територіальної громади м. Львова. Тому Львівська міська рада просить задовольнити касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури та скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 914/1134/22.

3.5. Скаржник також у касаційній скарзі просить передати справу № 914/1134/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4. Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ухвалою Львівської міської ради від 16.11.2017 № 2588 затверджено Меморандум про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою від 03.11.2017, метою якого є вирішення багаторічного конфлікту між містом і селом, спричиненого непорозумінням у частині погодження меж міста і села від 1988 року.

4.2. Ухвалою Львівської міської ради від 07.12.2017 № 2677 внесено зміни до ухвал міської ради від 14.07.2015 № 4968 та від 01.10.2015 № 5143 та, зокрема, доручено Рясне-Руській сільській раді Яворівського району вилучити з меж міста Львова території загальною площею 209,0 га та передати їх сільській раді, а також надано дозвіл Управлінню земельних ресурсів департаменту містобудування на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель орієнтовною площею 209,0 га, що розташовані на території м. Львова.

4.3. Як зазначили суди попередніх інстанцій, на підставі рішення Львівської міської ради від 07.12.2017 № 2677 виконано роботи з інвентаризації земель орієнтовною площею 209,0 га, які розташовані на території м. Львова, про що Центром ринкових досліджень складено технічну документації із землеустрою.

4.4. Ухвалою Львівської міської ради від 14.02.2019 № 4647 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель м. Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують із Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки № 10 площею 2,5457 га з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014, у тому числі площею 0,0026 га у межах червоних ліній вулиці (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (пункт 1.9).

4.5. Пунктом 3 зазначеної ухвали вирішено передати земельні ділянки, зокрема, земельну ділянку комунальної власності Львівської міської ради № 10 площею 2,5457 га з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014 до земель державної власності, а пунктом 5 цієї ухвали рекомендовано Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання щодо прийняття земельних ділянок у державну власність із подальшою передачею у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

4.6. Згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.03.2019 зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014.

4.7. Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 № 916/0/5-19 "Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність" до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку площею 2,5457 га з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014.

4.8. Відповідно до даних із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.11.2019 зареєстровано право державної власності Львівської обласної державної адміністрації на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014.

4.9. Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.12.2019 №1483/0/5-19 "Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність" передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014.

4.10. Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 № 3365 "Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність" прийнято у комунальну власність земельні ділянки, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014.

4.11. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014.

4.12. Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 01.10.2020 № 4360 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-Будівельний Кооператив "Пікап" земельної ділянки" земельну ділянку площею 2,5457 га з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014, Львівська область, м. Львів (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою), передано у власність ОК "ГБК "Пікап" для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, які не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

4.13. 05.10.2020 зареєстровано право власності ОК "ГБК "Пікап" на вказану земельну ділянку.

4.14. Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 № 6 "Про функціонування Львівської міської територіальної громади" Львівську міську раду визначено правонаступником прав та обов`язків місцевих рад, які приєднуються до Львівської територіальної громади.

4.15. Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 № 7 Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради.

4.16. Спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 01.10.2020 № 4360 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-Будівельний Кооператив "Пікап" земельної ділянки", скасування державної реєстрації права власності ОК "ГБК "Пікап" на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014 площею 2,5457 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1794324846101, номер запису про право власності / довірчої власності 38508305.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність ОК "ГБК "Пікап" земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності ОК "ГБК "Пікап" на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014 площею 2, 5457 га.

5.4. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на порушення Рясне-Руською сільською радою вимог земельного законодавства та Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" під час прийняття оспорюваного рішення. Відтак Прокурор зазначав, що оспорюване рішення органу місцевого самоврядування суперечить вимогам чинного законодавства, тому наявні підстави для його скасування та скасування державної реєстрації права власності ОГ "ГБК "Пікап" на спірну земельну ділянку.

5.5. Суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги Прокурора та зазначив про належний спосіб захисту, обраний Прокурором.

5.6. Натомість суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову Прокурора через обрання ним неефективного способу захисту прав територіальної громади міста Львова.

5.7. Не погодившись із висновком суду апеляційної інстанції, заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.8. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.9. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури в касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, статті 16, 21, 387, 388, 391 Цивільного кодексу України, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не врахував вимоги статей 17-2, 152, 155 Земельного кодексу України, та порушив норми процесуального права, зокрема, статті 2, 5, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також врахував висновки Верховного Суду у справах, які не є подібними зі справою, що розглядається.

5.10. Касаційна скарга з посиланням на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована, тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові неправильно застосував норми матеріального права та норми процесуального права, зокрема, ухвалив оскаржувану постанову без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/17-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.03.2021 у справі № 927/1206/21, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 30.05.2018 у справі № 910/9373/17, від 02.03.2021 у справі № 911/261/20, від 02.10.2024 у справі № 911/61/21.

5.11. Колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

5.12. Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

5.13. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

5.14. Водночас колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 2, 4 статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

5.15. Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України перебачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

5.16. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

5.17. Згідно з частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

5.18. Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

5.19. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України).

Крім того, відповідно до частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

5.20. Відповідно до усталеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

5.21. Таким чином, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги не підлягають задоволенню. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15.

5.22. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що метою звернення з позовом до суду в цій справі є захист інтересів територіальної громади та припинення незаконного володіння спірною земельною ділянкою ОК "ГБК "Пікап". На думку скаржника, рішення, прийняте органом місцевого самоврядування, має характер правовстановлюючого документа та не вичерпало свою дію. Як зазначає заступник керівника Львівської обласної прокуратури, за наслідками вирішення справи у разі задоволення позову земельна ділянка має повернутися у стан, що існував до моменту вчинення порушення, тобто до прийняття органом місцевого самоврядування спірного рішення. Тому, за твердженням скаржника, немає підстав вважати неправильним чи неефективним спосіб захисту, обраний Прокурором.

5.23. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову Прокурора, зазначив, що за обставинами цієї справи фактичним володільцем земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014 є ОК "ГБК "Пікап" (реєстраційне володіння). Тому суд апеляційної інстанції виснував, що належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі має бути віндикаційний позов. Такий спосіб захисту, як зазначив суд апеляційної інстанції, є найбільш ефективним засобом (способом). Натомість у цій справі Прокурор не заявив позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що Львівська міська рада раніше не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014 за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації прав власності за ОК "ГБК "Пікап" (припинення відповідних прав) не відновить право власності Львівської міської ради на спірне майно.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що Прокурор звернувся у цій справі із способом захисту, який не призведе до поновлення прав територіальної громади м. Львова, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, тому зазначив, що наведене є самостійною підставою для відмови у позові Прокурора.

5.24. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, негаторним позовом є позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

5.25. Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов є речовим позовом, який належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

Тобто, предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) із чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, на які обґрунтовано послався суд апеляційної інстанції.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 388 Цивільного кодексу України. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.04.2024 у справі № 606/711/22.

5.26. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, на яку посилається скаржник).

5.27. Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що в разі якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, на яку посилається скаржник, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц.

Крім того, колегія суддів установила, що останню правову позицію в питанні щодо способу захисту у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

5.28. Отже, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Прокурора, встановив, що фактичним володільцем земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014 є ОК "ГБК "Пікап" (реєстраційне володіння). Тому суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі має бути віндикаційний позов.

Відтак доводи заступника керівника Львівської обласної прокуратури про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 16, 21, 391 Цивільного кодексу України, статей 152, 155 Земельного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/17-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 12.03.2021 у справа № 927/1206/21, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 30.05.2018 у справі № 910/9373/17, від 02.03.2021 у справі № 911/261/20, є безпідставними, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим позиціям, які викладені в зазначених постановах.

При цьому посилання скаржника на неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 911/61/21, не може бути враховане Судом, оскільки замість висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах скаржник наводить висновок Верховного Суду за результатами касаційного перегляду справи № 911/61/21. Крім того, колегія суддів установила, що, переглядаючи у межах доводів та вимог касаційної скарги судові рішення у справі № 911/61/21, Верховний Суд не викладав висновку щодо належності та ефективності способу захисту у справі № 911/61/21.

5.29. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що оскільки на момент звернення Прокурора до суду на підставі рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 01.10.2020 № 4360 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-Будівельний Кооператив "Пікап" земельної ділянки" було зареєстроване за ОК "ГБК "Пікап" право власності на спірну земельну ділянку, то визнання незаконним (недійсним) цього рішення без одночасного заявлення позовних вимог, спрямованих на відновлення володіння майном, тобто вимог про витребування спірної ділянки, не зможе забезпечити ефективного захисту прав та інтересів територіальної громади.

5.30. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, які обґрунтовано врахував суд апеляційної інстанції.

5.31. Відтак доводи скаржника про обрання Прокурором ефективного способу захисту прав позивача є необґрунтованими. Задоволення вимог Прокурора про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради від 01.10.2020 № 4360 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-Будівельний Кооператив "Пікап" земельної ділянки", а також скасування державної реєстрації права власності ОК "ГБК "Пікап" на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0014 площею 2,5457 га не призведе до повернення цієї земельної ділянки та не відновить право комунальної власності Львівської міської ради на ці земельні ділянки, оскільки рішення суду в цьому випадку не буде підставою для державної реєстрації за позивачем права власності на спірні земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.32. Отже, доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 16, 21, 387, 388 391 Цивільного кодексу України, статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", неврахування положень статей 17-2, 152, 155 Земельного кодексу України та порушення норм процесуального права, зокрема статей 2, 5, 14 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися.

5.33. З огляду на викладене також безпідставними є твердження заступника керівника Львівської обласної прокуратури про те, що захист порушених інтересів територіальної громади здійснюється саме у спосіб, передбачений статтями 16, 21, 391 Цивільного кодексу України, статтями 152, 155 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Колегія суддів вважає помилковими твердження скаржника про те, що задоволення позовної вимоги про визнання недійсним рішення місцевої ради, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності за ОК "ГБК "Пікап", призведе до відновлення володіння земельною ділянкою територіальної громади м. Львова. Вимога про скасування (визнання недійсним) спірного рішення органу місцевого самоврядування сама по собі, без заявлення вимог про витребування (повернення) земельної ділянки, не зможе забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави (територіальної громади).

5.34. Колегія суддів зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник. Тому доводи, які стали підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.35. Касаційна скарга з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що відсутній висновок щодо застосування статей 17-2, 19, 20, 41 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про землеустрій", частини 1 статті 16, статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

5.36. Пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.37. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.38. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.39. Розглянувши наведені доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що у справі, яка розглядається, підставою для відмови у позові Прокурора є обрання неефективного способу захисту прав Львівської територіальної громади. З огляду на викладене у Верховного Суду немає підстав для формування висновків щодо застосування статей 19, 20, 41 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про землеустрій", частини 1 статті 16, статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" (чинного на час виникнення спірних правовідносин)у подібних правовідносинах.

Крім того посилання заступника керівника Львівської обласної прокуратури на статтю 17-2 Земельного кодексу України, якою передбачено можливість оскарження рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин у судовому порядку, не спростовує висновків суду апеляційної інстанції про те, що такий спосіб захисту у спірних правовідносинах сам по собі не призведе до відновлення права територіальної громади щодо володіння земельною ділянкою, а тому є неефективним без заявлення вимоги про її витребування.

5.40. Відтак колегія суддів зазначає, що доводи, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися.

5.41. Скаржник також у касаційній скарзі просить передати справу № 914/1134/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання заступника керівника Львівської обласної прокуратури обґрунтоване тим, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасників справи і Прокурора, який у цьому спорі захищає інтереси держави на землю. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури вважає, що існує виключна правова проблема, яка полягає у різному підході судів до розгляду позовних вимог, ефективності обраного способу захисту порушених прав у справах, предметом позову у яких є вимоги про визнання незаконними (недійсними) рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання земельних ділянок державної чи комунальної власності у приватну власність, за обставин нездійснення їх подальшого відчуження і наявності державної реєстрації права на них за відповідачем. Скаржник зазначає також про те, що у провадженні Господарського суду Львівської області та Західного апеляційного господарського суду перебуває близько 40 аналогічних справ за позовами прокурора щодо оскарження прийнятих на останній сесії рішень Рясне-Руської сільської ради (правонаступник - Львівська міська рада) про надання у приватну власність гаражно-будівельним кооперативам земельних ділянок.

5.42. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

5.43. За змістом наведеної норми права для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто йдеться про правову проблему не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, наявних або таких, що можуть виникнути, з урахуванням: правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; наявних обставин, з яких убачається, що немає усталеної судової практики з відповідних питань, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, немає процесуальних механізмів вирішення такого питання тощо; того, як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

5.44. Колегія суддів зазначає, що наведені скаржником обставини не свідчать про існування виключної правової проблеми у спірних правовідносинах. Позиція скаржника не містить викладення правової проблеми, яка має місце саме у правозастосуванні, зокрема обґрунтування, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у зазначеній правовій ситуації, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами. Зміст мотивувальної частини цієї постанови навпаки свідчить про те, що Велика Палата Верховного Суду вже сформувала правову позицію для врахування її судами при розгляді спорів у подібних правовідносинах. Ця позиція була врахована, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.02.2024 у справі № 914/1334/22 та від 28.05.2025 у справі № 914/1337/22, ухвалених у подібних правовідносинах.

Доводи скаржника про наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного показника, які обґрунтовані тим, що Прокурор подав понад 40 позовів з такими ж позовними вимогами, є безпідставними, оскільки подання позовів усупереч уже сформованій та усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду щодо належності та ефективності способів захисту порушеного права у такій категорії справ не може свідчити про наявність виключної правової проблеми.

Ураховуючи наявність сталої правозастосовчої практики з наведеного скаржником питання та відсутність у клопотанні скаржника належного обґрунтування необхідності передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не підлягає задоволенню.

5.45. Зважаючи на те, що наведені заступником керівника Львівської обласної прокуратури підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

5.46. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.3. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

6.5. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваної постанови немає.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 914/1134/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак