Постанова

від 02.04.2025 по справі 910/7656/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2025 р. Справа№ 910/7656/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 02.04.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024

у справі № 910/7656/24 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Акціонерного товариства «Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 541 938,35 грн,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року Акціонерне товариство «Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» (далі - позивач, Енергопроект) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - відповідач, Енергоатом) 541 970,46 грн, з яких: 390 600,00? грн - основний борг, 26 888,77 грн - 3% річних, 124 481,69 грн - інфляційні втрати, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором на виконання проєктних робіт №1821181/19-121-08-21-10460 від 13.07.2021 у частині своєчасної та повної оплати вартості виконаних робіт.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що строк оплати частини вартості робіт не настав, оскільки всупереч пункту 5.7. договору позивачем не надано доказів реєстрації податкових накладних в ЄРПН, відтак і заявлений до стягнення розмір компенсаційних виплат є необґрунтованим; надані позивачем документи не є належними доказами на підтвердження заявлених позовних вимог; в діях відповідача відсутня вина, оскільки своєчасному і належному виконанню грошового зобов`язання за договором перешкоджають форс-мажорні обставини, настання яких підтверджується листом ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Також відповідач, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та від 27.03.2024 у справі №910/12277/23, просив суд зменшити заявлені до стягнення розмір 3% річних.

У відповіді на відзив, позивач послався на те, що договором роботи були належним чином виконані та прийняті відповідачем без жодних претензій та/або зауважень, а податкова накладна №127 від 29.12.2021 була зареєстрована у визначеному податковим законодавством порядку, що підтверджується відповідною квитанцією від 10.01.2022 №9409015537; відповідачем не доведено того, що ті обставини, на які він посилається у своєму відзиві вплинули на можливість виконання ним своїх зобов`язань за договором; заявлена до стягнення сума 3% річних є мінімальним розміром відшкодування збитків позивача, завданих внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором.

Також у своїй відповіді на відзив позивач надав новий розрахунок 3% річних, у зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача 541 938,35? грн, з яких: 390 600,00? грн - основний борг, 26 856,66 грн - 3% річних, 124 481,69 грн - інфляційні втрати.

Розглянувши відповідь на відзив, суд першої інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою природою вказана заява по суті спору також є й заявою про зменшення розміру позовних вимог, а тому прийняв її до розгляду.

Розгляд справи здійснювався з урахуванням позовних вимог про стягнення 541 938,35? грн, з яких: 390 600,00? грн - основний борг, 26 856,66 грн - 3% річних, 124 481,69 грн - інфляційні втрати.

17.10.2024 через систему «Електронний суд» до Господарського суду міста Києва від Енергопроекту надійшла заява про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000,00 грн.

23.10.2024 через систему «Електронний суд» до Господарського суду міста Києва від Енергоатому надійшли заперечення на заяву позивача про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, в якій просив залишити вказану заяву позивача без задоволення, а у разі її задоволення - зменшити заявлений розмір судових витрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/7656/24 позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Акціонерного товариства «Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» 390600 грн 00 коп. основного боргу, 26 824 грн 56 коп. 3% річних, 124 481 грн 69 коп. інфляційних втрат, 8 128 грн 59 коп. судового збору та 20000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними доказами доведено виконання обумовлених договором робіт на суму 390 600,00 грн, строк оплати виконаних робіт настав, а тому позовна вимога про стягнення основної суми боргу підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими у перерахованому судом розмірі.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/7656/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є необґрунтованими.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не досліджено оригінал акту здачі-приймання робіт №19 від 29.12.2021, а тому позивачем не підтверджено виконання робіт на суму, яка заявлена до стягнення.

Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправомірно прийнято відповідь на відзив, як заяву про зменшення розміру позовних витрат.

За твердженнями апелянта договором не встановлено строку протягом якого необхідно сплатити вартість робіт в розмірі суми ПДВ, а передбачено тільки підстава оплати - надання позивачем відповідачу податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у ЄРПН.

Крім того, апелянт зазначає, що стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 20000 грн є неправомірним.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2024, справу № 910/7656/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Станік С.Р., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/7656/24, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/7656/24.

19.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи №910/7656/24.

У період із 18.12.2024 по 10.01.2024 головуючий суддя Яковлєв М.Л. перебував у відпустці, а з 15.01.2025 по 20.01.2025 - на лікарняному.

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р., який не є головуючим суддею, у період із 20.01.2025 по 24.01.2025 у відпустці розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/241/25 від 21.01.2025 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/7656/24.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2025 визначений наступний склад колегії суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя, судді: Гончаров С.А., Тищенко А.І

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 визначеною колегією суддів. Зазначену апеляційну скарг залишено без руху. Надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 9 754,90 грн.

23.01.2025 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано докази сплати судового збору.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Яковлєва М.Л., яка триває з 22.01.2025, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 12.02.2025 у справі №910/7656/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2025, з урахуванням ухвали від 03.03.2025 про виправлення описки, прийнято справу №910/7656/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А., відкрито апеляційне провадження за вказаною за апеляційною скаргою. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, заперечення на відзив. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Розгляд справи призначено на 19.03.2025.

26.02.2025 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, сформований в системі «Електронний суд» 26.02.2025, відповідно до якого відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив мотивований тим, що доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Крім того, від апелянта надійшла заява про зупинення провадження у справі №910/7656/24 до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/444/24.

28.02.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на заяву про зупинення провадження у справі.

03.03.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу.

18.03.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

19.03.2025 у розгляді справи оголошено перерву на 02.04.2025. Крім того, у судовому засіданні, протокольною ухвалою, заяву Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» про зупинення провадження залишено без розгляду, у зв`язку з тим, що відповідач не підтримав зазначену заяву.

У судове засідання 02.04.2025 з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 та ухвалили нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники позивача у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги на підставі доводів викладених у відзиві на апеляційну скаргу, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 залишити без змін з урахуванням заяви про відмову від позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 23.06.2021 між Енергопроектом (далі за текстом договору - Підрядник) та Енергоатомом в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» (далі за текстом договору - Замовник) було укладено договір на виконання проєктних робіт №1821181/19-121-08-21-10460 від 13.07.2021 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов`язання з виконання робіт на тему: «Коригування проєктної документації за дорученням Замовника згідно з результатами виконання будівельних і додаткових робіт, непередбачених проєктною документацією об`єктів Запорізької АЕС у 2021 році». (Код ДКПП 71.12)» (далі за текстом проектно-кошторисна документація).

Пунктом 2.1. договору визначено, що ціна робіт за договором складає 325 500,00 грн, окрім того ПДВ 65 100,00 грн, що разом становить 390 600,00 грн. Розрахунок ціни робіт зазначено в «Протоколі погодження договірної ціни» (невід`ємний Додаток №1 до договору) і визначена на підставі Кошторису (невід`ємний Додаток №3 до договору).

За умовами абзацу 1 пункту 2.2. договору оплата виконаних робіт Замовником проводиться за фактично виконаний обсяг робіт на підставі Актів здачі-приймання виконаних робіт, підписаних обома Сторонами, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Підрядника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати підписання Акта здачі-приймання виконаних робіт.

Оплата Замовником частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку (абзац 2 пункту 2.2. договору).

Відповідно до пункту 5.6. договору належним виконанням робіт за договором є підписання сторонами Акта здачі-приймання виконаних робіт.

За змістом пункту 5.7. договору Підрядник зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Електронна адреса Замовника для листування в рамках адміністрування ПДВ: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua. У податковій накладній у рядку «Код філії отримувача (Замовника)» зазначати числовий номер ВП ЗАЕС - 01 та код ЄДРПОУ юридичної особи ДП НАЕК «Енергоатом» - 24584661.

У випадку відсутності реєстрації у ЄРПН Підрядником електронної податкової накладної у встановлений Податковим кодексом України строк, Замовник має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену пунктом 2.1. договору, на суму ПДВ, від вартості робіт.

Умови пунктом 10.1. договору визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та не оголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/Імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання І зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами, відповідно до законодавства України (пункт 10.2. договору).

Згідно з пунктом 10.3. договору сторона, що зазнала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документу. Про закінчення дії форс-мажорних обставин Сторона, яка зазнала їх впливу, письмово в 5 денний строк повідомляє другу сторону. Якщо форс-мажорні обставини діють більше 3 місяців, сторони мають право розірвати договір, уклавши про це відповідну угоду.

Пунктом 10.4. договору передбачено, що наявність форс-мажорних обставин звільняє сторони від відповідальності за невиконання/неналежне виконання зобов`язання за договором.

Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.03.2022 (пункт 12.1. договору).

Розділом 13 договору визначено, що Додатками до вказаного правочину є Додаток №1 «Протокол погодження договірної ціни», Додаток №2 «Технічні вимоги», Додаток №3 «Кошторис», Додаток №4 «Календарний план».

Вищезазначені додатки підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

29.12.2021 між сторонами підписано та скріплено печатками без жодних претензій та зауважень акт здачі-приймання проектних робіт №19, за яким відповідач підтвердив, що виконані роботи на загальну суму 390 600,00 грн (разом із ПДВ) задовольняють умови договору і належним чином оформлені.

Також 29.12.2021 позивачем складено податкову накладну №127, яка була зареєстрована в ЄРПН 10.01.2022 за №9409015537, що підтверджується відповідною квитанцією.

З метою досудового врегулювання спору Енергопроект звернувся до Енергоатому з претензією від 18.05.2023 №61522000.315.16133-КР-П, в якій вимагав у семиденний строк з дня отримання цієї претензії сплатити вартість виконаних робіт у розмірі 390 600,00 грн.

У відповіді №21-3449/28-вих від 16.06.2023 на вищезазначену претензію Енергоатом повідомив, що своєчасному виконання грошових зобов`язань за договором перешкоджає введення в Україні воєнного стану та перебування виробничих потужностей Запорізької АЕС на окупованій території. Також відповідач зазначив, що військова агресія російської федерації проти України негативно вплинула на рівень розрахунків за електроенергію та у відповідності до листа ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вважається форс-мажорною обставиною.

У зв`язку з несплатою Замовником вартості виконаних робіт за договором на виконання проєктних робіт №1821181/19-121-08-21-10460 від 13.07.2021, Енергопроект звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) 390 600,00? грн основного боргу, 26 856,66 грн - 3% річних, 124481,69 грн інфляційних втрат.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

Як було раніше зазначено, 23.06.2021 між Енергопроектом (далі за текстом договору - Підрядник) та Енергоатомом в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» (далі за текстом договору - Замовник) було укладено договір на виконання проєктних робіт №1821181/19-121-08-21-10460 від 13.07.2021, відповідно до пункту 1.1. якого Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов`язання з виконання робіт на тему: «Коригування проєктної документації за дорученням Замовника згідно з результатами виконання будівельних і додаткових робіт, непередбачених проєктною документацією об`єктів Запорізької АЕС у 2021 році». (Код ДКПП 71.12)» (далі за текстом проектно-кошторисна документація).

Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий за своєю правовою природою є договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт, за яким відповідно до статті 887 ЦК України підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 2.1. договору визначено, що ціна робіт за договором складає 325 500,00 грн, окрім того ПДВ 65 100,00 грн, що разом становить 390 600,00 грн. Розрахунок ціни робіт зазначено в «Протоколі погодження договірної ціни» (невід`ємний Додаток №1 до договору) і визначена на підставі Кошторису (невід`ємний Додаток №3 до договору).

Отже, укладення Замовником та Підрядником договору №1821181/19-121-08-21-10460 від 13.07.2021 було спрямоване на виконання проектних робіт та одночасного обов`язку відповідача по здійсненню їх оплати.

Відповідно до пункту 5.6. договору належним виконанням робіт за договором є підписання сторонами Акта здачі-приймання виконаних робіт.

За змістом пункту 5.7. договору Підрядник зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Електронна адреса Замовника для листування в рамках адміністрування ПДВ: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua. У податковій накладній у рядку «Код філії отримувача (Замовника)» зазначати числовий номер ВП ЗАЕС - 01 та код ЄДРПОУ юридичної особи ДП НАЕК «Енергоатом» - 24584661.

У випадку відсутності реєстрації у ЄРПН Підрядником електронної податкової накладної у встановлений Податковим кодексом України строк, Замовник має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену пунктом 2.1. договору, на суму ПДВ, від вартості робіт.

Як було раніше встановлено, 29.12.2021 між сторонами підписано та скріплено печатками без жодних претензій та зауважень акт здачі-приймання проектних робіт №19, за яким відповідач підтвердив, що виконані роботи на загальну суму 390 600,00 грн (разом із ПДВ) задовольняють умови договору і належним чином оформлені.

У той же день позивачем складено податкову накладну №127, яка була зареєстрована в ЄРПН 10.01.2022 за №9409015537, що підтверджується відповідною квитанцією.

Враховуючи зазначене, доводи відповідача щодо належності вищевказаних доказів відхиляються судом, як необґрунтовані.

Посилання Енергоатому, що оригінали вказаного акту знаходиться на окупованій Запорізькій АЕС також є юридично неспроможними, з огляду на те, що у відповідності до частин 3, 4 статті 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва.

Тобто після підписання акту відповідач мав вдосталь часу для ознайомлення, перевірки та отримання примірника оригіналу вищезазначеного документу.

Колегія суддів відхиляє, доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не досліджено оригінал акту здачі-приймання робіт №19 від 29.12.2021, а тому за доводами відповідача, позивачем не підтверджено виконання робіт на суму, яка заявлена до стягнення, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи до позовної заяви додано, зокрема, копії договору №1821181/19-121-08-21-10460 від 13.07.2021 та Акту №19 здачі-приймання проектних робіт від 29.12.2021, завірені належним чином головою правління позивача Сапожниковим Ю.А., відповідачем не надано переконливих доказів невідповідності зазначених копій документів їх оригіналам та необхідності суду дослідити саме оригінали документів.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Правила доказування у господарському процесі визначені у статті 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частин першої, другої та третьої якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів, з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність належними доказами обставин виконання позивачем обумовлених договором робіт на суму 390 600,00 грн та виконання зобов`язання щодо реєстрації податкової накладеної.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 889 ЦК України замовник зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом, а підрядник - виконувати роботи відповідно до вихідних даних для проведення проектування та згідно з договором та передати замовникові готову проектно-кошторисну документацію та результати пошукових робіт (пункти 1, 3 частини 1 статті 890 ЦК України).

За умовами абзацу 1 пункту 2.2. договору оплата виконаних робіт Замовником проводиться за фактично виконаний обсяг робіт на підставі Актів здачі-приймання виконаних робіт, підписаних обома Сторонами, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Підрядника протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати підписання Акта здачі-приймання виконаних робіт.

Оплата Замовником частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку (абзац 2 пункту 2.2. договору).

Положення частини 1 статті 530 ЦК України необхідно застосовувати (тлумачити) у взаємозв`язку з загальними положеннями частини 2 статті 251 та частини 2 статті 252 ЦК України.

За статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Положеннями статті 252 ЦК України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Специфіка визначення терміну вказівкою на подію, яка має неминуче настати, полягає в тому, що в момент укладання договору сторони відповідних правовідносин в силу об`єктивних обставин не можуть знати точної дати настання даної події. При цьому, подія про яку йдеться в частині другій статті 252 ЦК України, має неминуче настати.

Відповідно до лексичного значення словосполучення «неминуче має настати» означає як те, що обов`язково та безумовно має відбутися.

За змістом норми частини 1 статті 530 ЦК України у взаємозв`язку з частиною 2 статті 251, частиною 2 статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов`язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.

Крім того, відповідно до статті 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина; при цьому сторони не можуть впливати на настання такої обставини. Обумовлення сторонами виникнення між ними певного господарсько-правового зобов`язання настанням певної обставини може здійснюватись саме на етапі укладення договору, тобто сторони визначають, що при умові настання погодженої умови між сторонами виникнуть відповідні правовідносини за договором. Однак, настання такої умови впливає на настання прав і обов`язків у обох сторін договору.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що умови договору щодо сплати відповідачем частини вартості робіт у розмірі суми ПДВ після отримання оформленої та зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної (абзац 2 пункту 2.2. договору) не є ані строком, ані терміном виконання зобов`язання, а також не є відкладальною обставиною.

Додатково суд відзначає, що за правилами Податкового кодексу (розділ V) податок на додану вартість - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (зазвичай, під час оплати товару).

У спірних правовідносинах і позивач, і відповідач є платниками ПДВ, у яких виникають податкові зобов`язання (стаття 187 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та право на податковий кредит (стаття 198 ПК України) безпосередньо під час здійснення господарської операції (якщо спрощено, то під час: отримання коштів продавцем/списання коштів з рахунка покупця або відвантаження товару продавцем/отримання товару покупцем).

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Тобто, остаточне визначення платником ПДВ зобов`язань перед бюджетом або наявності податкового кредиту, який має бути відшкодований («компенсований» за визначенням відповідача) державою, здійснюється за результатами діяльності за весь звітний (податковий) період з урахуванням всіх вчинених в такому періоді господарських операцій. І ні про які «компенсації» податку з боку наступних покупців товару за конкретними господарськими операціями в податковому законодавстві не йдеться, а тому відповідні доводи відповідача є безпідставними.

Також, статтею 511 ЦК України передбачено, що зобов`язання не може створювати обов`язку для третьої особи.

Зі змісту частини 2 статті 528 ЦК України вбачається, що у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Отже, суд вважає, що не можна ставити в залежність момент оплати товару від дій інших осіб, в даному випадку податкових органів, тому навіть нереєстрація податкової накладної не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов`язання.

Крім того, колегія суддів зазначає, що оплата відповідачем вартості робіт у розмірі ПДВ після отримання останнім від позивача податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних, не може змінювати строку щодо оплати повної вартості виконаних робіт, оскільки згідно з ч. 1 ст. 188 ПК України сума ПДВ є складовою бази оподаткування, а тому входить до ціни товару і не підлягає відокремленню.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що сплата вартості виконаних робіт повинна відбуватися у відповідності до абзацу 1 пункту 2.2. договору.

Відтак, доводи апелянта про ненастання строку оплати вартість робіт в розмірі суми ПДВ, відхиляються судом апеляційної інстанції, як необґрунтовані.

Оскільки акт здачі-приймання проектних робіт №19 було підписано 29.12.2021, останнім днем строку для оплати виконаних робіт з урахуванням частини 5 статті 254 ЦК України було 28.02.2022.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, у матеріалах справи відсутні і відповідачем не було надано жодних доказів оплати виконаних робіт за договором.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати вартості виконаних робіт за договором на суму 390 600,00 грн, строк оплати яких настав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача основної суми заборгованості у вищезазначеному розмірі, а тому позовна вимога про стягнення вказаної суми боргу підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи несвоєчасну сплату вартості виконаних робіт, позивачем нараховано до стягнення (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) 124 481,69 грн інфляційних втрат та 26 856,66 грн 3% річних за період з 28.02.2022 по 13.06.2024 на суму боргу у розмірі 390 600,00 грн.

Судом першої інстанції задоволено стягнення з відповідача на користь позивача у розмірі 26 824,56 грн та інфляційних втрат - 124 481,69 грн.

Разом з тим, після подання апеляційної скарги Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024, позивачем подана заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Дослідивши зазначену заяву, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ст.274 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Статтею 191 ГПК України встановлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Пунктом 4 ч.1, 3-5 ст. 231 ГПК України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Згідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Положеннями ч. 1 - 4 ст. 61 ГПК України визначено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначаються Цивільним кодексом України, а представництва за ордером - законодавством про адвокатуру. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю або ордером має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви.

Північним апеляційним господарським судом, перевірені наявні в матеріалах справи докази, заяву про відмову позивача від позову, яка підписана керівником Акціонерного товариства «Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» Сапожниковим Юрієм Анатолійовичем, повноваження якого підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 09.10.2019, який міститься в матеріалах справи.

Виходячи з принципу диспозитивності господарських відносин, з огляду на те, що зазначені дії Акціонерного товариства «Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» не суперечать законодавству і не порушують права і охоронювані законом інтереси інших учасників судового процесу та судом не встановлено обставин, які б не допускали прийняття такої відмови, заява про відмову від позову відповідає вимогам ст.ст. 191, 274 ГПК України, заявнику відомі наслідки відмови від позову, колегія суддів вирішила прийняти відмову від позову, що має наслідком визнання нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі №910/7656/24 та закриття провадження у цій справі в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у заяві просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 24000 грн '.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Положеннями ст. 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ст. 123 ГПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Так, при поданні позову зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які планує понести позивач у зв`язку з розглядом справи у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 20 000 грн.

Частина 8 статті 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

На підтвердження вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 24 000,00 грн, до заяви від 17.10.2024 Енергопроектом було додано копії: договору про надання правової допомоги №05/01/24 від 05.01.2024, додаткової угоди №04/06-1 від 04.06.2024 до вказаного договору, рахунку на оплату №32 від 11.10.2024, виставленим Адвокатським об`єднанням «Всеукраїнська асоціація адвокатів» на підставі договору та акту прийому-передачі послуг №11/10-1 від 11.10.2024.

Позивачем подано докази в підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу у встановлений ч. 8 ст. 129 ГПК України строк.

За змістом частини 3 статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ст. 1 вказаного Закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоча і визначається частиною 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений у самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Колегія суддів також зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 05.01.2024 між Адвокатським об`єднанням «Всеукраїнська асоціація адвокатів» (далі за текстом договору - Адвокатське об`єднання) та Енергопроектом (далі за текстом договору - Клієнт) укладено договір №05/01/24 про надання правової допомоги, у відповідності до якого Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, зокрема надає Клієнту консультаційні та юридичні послуги щодо представництва та захисту інтересів останнього у місцевих господарських судах у господарських справах, а також представляє Клієнта з усіма правами, які надано законом позивачу (п.п 1.1., 2.1. договору).

Розділом 4 вказаного правочину передбачено, що вартість правової допомоги за цим договором визначається Актами виконаних робіт, які є невід`ємною частиною цього договору. Вартість правової допомоги за цим договором підлягає перегляду в разі внесення змін до обсягів і змісту правової допомоги, а також обґрунтованого збільшення витрат Адвокатського об`єднання на організацію та надання правової допомоги. Оплата за цим договором здійснюється Клієнтом в національній валюті України, за безготівковим розрахунком протягом одного місяця з дня підписання цього Договору. Сума, вказана в пункті 4.1. даного договору, є гонораром Адвокатського об`єднання за надання правової допомоги та поверненню не підлягає. Сторони залишають за собою право з урахуванням конкретних обставин погоджувати інший спосіб виконання й оплати послуг.

Даний договір укладений на строк до 31.12.2026 та набирає чинності з моменту його підписання (пункт 7.1. вказаної угоди).

04.06.2024 між Клієнтом та Адвокатським об`єднанням було укладено додаткову угоду №04/06-1 до договору від 05.01.2024 №05/01/24, згідно з пунктом 1 якої сторони погодили вартість правової допомоги у загальному розмірі 24 000,00 грн, з яких:

- Усна консультація з вивчення документів - 2 000,00 грн;

- Підготовка аналітичної довідки щодо судової практики - 1 000,00 грн;

- Додаткові усні консультації (дві консультації) - 3 000,00 грн;

- Складання позовної заяви - 15 000,00 грн;

- Складання відповіді на відзив - 3 000,00 грн.

Судом встановлено, що 11.10.2024 між Клієнтом та Адвокатським об`єднанням було підписано та скріплено печатками акт прийому-передачі послуг №11/10-1, за змістом якого вбачається, що Адвокатське об`єднання надало, а Клієнт прийняв послуги по справі №910/7656/24 на загальну суму 24 000,00 грн, з яких:

- Усна консультація з вивчення документів - 2 000,00 грн;

- Підготовка аналітичної довідки щодо судової практики - 1 000,00 грн;

- Додаткові усні консультації (дві консультації) - 3 000,00 грн;

- Складання позовної заяви - 15 000,00 грн;

- Складання відповіді на відзив - 3 000,00 грн.

Підписавши та скріпивши печатками вказаний акт, Клієнт засвідчив відсутність жодних претензій та зауважень щодо наданих послуг.

Вищенаведені документи у сукупності підтверджують факт понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу у справі на зазначену ним суму 24000,00 грн, яка встановлена у фіксованому розмірі.

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що надані заявником докази на підтвердження витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути документально обґрунтований, доведений та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Заперечуючи проти заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, відповідач вказує про те, що розмір судових витрат не відповідає критеріям, закріплених у статтях 126, 129 ГПК України, є завищеним та необґрунтованим; зазначені в акті прийому-передачі послуги не є реальними та дійсно понесеними позивачем, оскільки відсутня інформація про фактично витрачений час адвоката; не надано доказів здійснення господарської операції та реального понесення витрат на суму 24 000,00 грн, тобто в матеріалах справи не міститься доказів оплати витрат на правничу допомогу.

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Водночас, за нормами частини 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Процесуальний закон надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у разі незгоди із розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі N 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц). Господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.

Колегією суддів встановлено, що звертаючись із заявою про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі, позивач визначив розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 24000,00 грн та як вбачається з наданих документів на підтвердження таких витрат - розмір витрат на правничу допомогу погоджено між позивачем та Адвокатським об`єднанням у формі фіксованої оплати.

Отже, враховуючи, що вартість наданих послуг виражена у фіксованому розмірі, доводи відповідача про незазначення кількості витраченого Адвокатським об`єднанням часу на надані послуги є необґрунтованими.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та додатковій постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 923/560/17.

В силу частини 4 статті 236 ГПК України висновки, викладені в постановах Верховного Суду, підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, а тому колегія судді відхиляє доводи відповідача про відсутність реальних доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу (доказів оплати).

Аналізуючи надані Адвокатським об`єднанням послуги, колегія суддів зазначає, що виокремлення таких послуг як «підготовка аналітичної довідки щодо судової практики», «вивчення документів» та «проведення трьох усних консультацій» є необґрунтованим, оскільки такі дії охоплюються єдиним процесом підготовки позовної заяви.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутня аналітична довідка щодо судової практики, а також позивачем не доведено необхідність надання послуг «проведення двох додаткових усних консультацій між позивачем та Адвокатським об`єднанням», у зв`язку з чим, вимога про стягнення суми витрат за ці послуги (4000,00 грн) задоволенню не підлягає.

Надавши оцінку доказам та аргументам сторін щодо розподілу відповідних витрат, керуючись зокрема, такими критеріями як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи приписи частини 4 статті 126 та частини п`5 статті 129 ГПК України, з огляду на обсяг виконаних робіт Адвокатським об`єднанням, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.

Частиною 1 ст.73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ГПК України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» слід відмовити.

При цьому, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 3% річних у розмірі 26 856,66 грн та інфляційних втрат у розмірі 124 481,69 грн. В решті рішення суду першої інстанції щодо стягнення 390 600,00 основної суми боргу підлягає залишенню без змін, як таке, що прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Враховуючи приписи ч.4 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», ч. 2 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України колегія судді вважає за необхідне повернути скаржнику з державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні апеляційної скарги в частині позовних вимог щодо яких прийнято відмову від позову та закрито провадження у справі

Керуючись ст.ст. 129, 130, 191, 231, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Прийняти відмову позивача - Акціонерного товариства «Київський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» від частини позовних вимог у справі №910/7656/24 щодо стягнення 3% річних у розмірі 26 856,66 грн та інфляційних втрат у розмірі 124 481,69 грн.

2. Закрити провадження в частині позовних вимог у справі №910/7656/24 щодо стягнення 3% річних у розмірі 26 856,66 грн та інфляційних втрат у розмірі 124 481,69 грн.

3. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі №910/7656/24 залишити без задоволення.

4. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі №910/7656/24 в частині стягнення 390 600,00 грн основного боргу - залишити без змін.

5. Повернути Акціонерному товариству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; код ЄДРПОУ: 24584661) з Державного бюджету України - 1362 (одну тисячу триста шістдесят дві) грн 05 коп. судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги (50% від частини позовних вимог щодо яких прийнято відмову від позову та закрито провадження у справі №910/7656/24.

6. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржник.

7. Матеріали справи №910/7656/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 04.04.2025.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

С.А. Гончаров