Ухвала

від 10.04.2025 по справі 915/997/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 915/997/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» - не з'явився,

відповідача - Миколаївського квартирно-експлуатаційного управління командування сил логістики Збройних Сил України - не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2024 (суддя Семенчук Н.О.) та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 (головуючий суддя: Діброва Г.І., судді: Савицький Я.Ф., Ярош А.І.)

у справі № 915/997/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», позивач, скаржник)

до Миколаївського квартирно-експлуатаційного управління командування сил логістики Збройних Сил України (далі - Миколаївське КЕУ, відповідач)

про стягнення 1 558 208,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до суду з позовом до Миколаївського КЕУ про стягнення 1 558 208,82 грн (з них: 1 452 096, 07 грн основного боргу, 8 926,82 грн 3% річних, 10 179,19 грн інфляційних втрат та 87 006,74 грн пені) за часткове невиконання, а також порушення строків виконання зобов'язань щодо своєчасної оплати вартості поставленого природного газу за договором постачання природного газу від 28.09.2023 № 13-4390/23-БО-Т (далі - договір).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2024 у справі № 915/997/24, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2025, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 1 452 096, 07 грн, 3% річних у сумі 8 926,82 грн, інфляційні втрати у сумі 10 179,19 грн та пені у сумі 26 102,02 грн. У решті позову відмовлено.

Судові акти попередніх інстанцій мотивовані наявністю підстав для реалізації судом права на зменшення розміру пені на 70%, оскільки таке зменшення, за висновком судів попередніх інстанцій, є справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам справи, які мають юридичне значення.

У касаційній скарзі позивач, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 60 904,72 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити названі вимоги.

В обґрунтування підстави касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неправильне застосування судами попередніх інстанції до спірних правовідносин норм права та без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, а також у постановах Верховного Суду: від 23.03.2018 у справі № 904/6252/17, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 07.11.2019 у справі № 916/1345/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 03.06.2020 у справі № 916/187/17.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 27.02.2025 32.2-01/285 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 915/997/24 у зв'язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 25.02.2025 про відставку судді ОСОБА_1

Миколаївське КЕУ у відзиві на касаційну скаргу просило Суд у задоволенні касаційної скарги позивача відмовити у повному обсязі з посиланням, зокрема, на необґрунтованість її доводів.

Предметом касаційного оскарження є рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції виключно у частині зменшення розміру пені (на 70% від заявленої позивачем суми), у зв'язку із чим суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд виходить із того, що сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин приписів статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) при зменшенні розміру неустойки (пені), передбаченого договором, на 70%, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких наведений вище.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин. Так, у наведеній постанові задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, Велика Палата конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», вказавши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів.

Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема, пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права та/або умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Суд, дослідивши касаційну скаргу ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» та відзив на касаційну скаргу Миколаївського КЕУ, дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду, які викладені у переліку вищезазначених постанов Верховного Суду щодо застосування норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, з огляду на таке.

Так, під час розгляду цієї справи (№ 915/997/24) судами попередніх інстанцій встановлено: - ступінь та сумлінність виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором (за яким значна частина боргу погашена), а також обставини укладання сторонами додаткових угод до договору № 1 та № 2, згідно з якими сторонами приведено у відповідність обсяг природного газу, що постачається та зменшено загальну суму договору за поставлений газ; - обставини, відповідно до яких відповідач є бюджетною установою, що фінансується за рахунок державного бюджету Міністерства оборони України, який в умовах дії воєнного стану в країні несе надмірне фінансове навантаження, а зазначений позивачем розмір неустойки у вигляді пені спричинить невиправдане надмірне навантаження для державного бюджету; - здійснення Миколаївським КЕУ закупівлі природного газу не для власних потреб, а виключно для військових об'єктів, які на сьогодні виконують основоположну функцію держави - захист та її оборону. Зважаючи на зазначене, суди виснували про добросовісність відповідача у спірних правовідносинах. Водночас попередніми судовими інстанціями враховано, що у наявних матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані докази на підтвердження наявності у нього будь-яких матеріальних збитків чи інших витрат (втрат), пов'язаних із частковим простроченням виконання зобов'язань відповідача зі сплати вартості поставленого природного газу. Відповідне зменшення пені, за висновками судів попередніх інстанцій, беручи до уваги розумний баланс приватних та публічних інтересів сторін у справі та застосовуючи принцип пропорційності, є доцільним. Вказане відповідатиме принципам розумності, справедливості та унеможливлюватиме ситуацію, коли штрафні санкції виступають каральною санкцією для боржника у зобов'язанні (відповідача у справі), покладаючи на нього несправедливо непомірний тягар, який є невідповідним обсягу порушеного зобов'язання.

Водночас у справах, на неврахування висновків яких посилається скаржник:

- у справі № 902/417/18 у контексті дослідження компенсаторного характеру неустойки за встановлених у цій справі обставин з метою уникнення ознак каральної функції через зменшення штрафних санкцій, які були надмірно великими порівняно зі збитками кредитора, Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій. Так, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18 допустила зменшення процентів річних, які первинно були встановлені на рівні 40% та 96%, оскільки їх розмір явно не відповідав принципу справедливості. Поза тим висновки щодо зменшення пені у справі № 902/417/18 обґрунтовані невірним її арифметичним обрахунком (розрахунок пені був здійснений позивачем з урахуванням дня оплати боргу), чого не було встановлено в обставинах справи № 915/997/24;

- у справах № 920/1013/18 та № 904/2847/19 Верховний Суд, досліджуючи питання застосування судової дискреції під час зменшення штрафних санкцій, виснував про необхідність врахування співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру штрафних санкцій. Так, у справі № 920/1013/18, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, Суд погодився з висновками місцевого суду про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 60%, врахувавши при цьому майновий стан відповідача, часткове виконання ним своїх зобов'язань, неспівмірність нарахованої суми штрафних санкцій, неподання позивачем доказів того, що порушення зобов'язання завдало йому збитків. А в справі № 904/2847/19 Суд, залишаючи без змін судові акти про зменшення на 50% розміру штрафних санкцій, погодився з висновками попередніх інстанцій про таке зменшення, оскільки відповідачем повністю виконано зобов'язання, між тим позивачем не надано будь-яких доказів понесення ним збитків чи додаткових витрат внаслідок допущеного відповідачем порушення. Водночас у справі № 915/997/24 судами встановлено, що оплату за отриманий природний газ у спірний період відповідач здійснив у більшій її частині, про що матеріали справи містять документи на підтвердження надходження коштів на рахунки позивача. Матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів понесення ним негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання зі здійснення оплати за договором, виконання якого відбувалося в умовах воєнного стану бюджетною установою, яка на відміну від позивача, є неприбутковою організацією, а її фінансування здійснюється бюджетними асигнуваннями і виключно для військових об'єктів, які на сьогодні виконують основоположну функцію держави - захист та її оборону. Проте у вказаних справах, на які послався скаржник, зокрема обставини виконання зобов'язань під час дії воєнного стану, взагалі не існували та до сукупної оцінки з іншими обставинами судами не бралися;

у справі № 908/1453/14, Верховний Суд вказав, що суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. У зазначеній скаржником справі Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій, які відмовили відповідачу у зменшенні розміру пені на 90%, зокрема, з огляду на те, що позивач мав борг по заробітній платі та податковий борг. Водночас під час розгляду справи № 915/997/24 попередніми інстанціями встановлено, що ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» не надало доказів, які б свідчили, зокрема про його неплатоспроможність, погіршення фінансового стану та ускладнення провадження господарської діяльності. Ані зміст касаційної скарги, ані оскаржувані судові рішення не свідчать про протилежне. З огляду на це, доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій при зменшенні розміру пені не врахували інтереси обох сторін, у т.ч. і позивача, є необґрунтованими;

- у справі № 918/116/19 Верховний Суд зробив висновок, що попередні судові інстанції при вирішенні питання про зменшення пені обґрунтовано зменшили розмір заявленої до стягнення пені на 50%, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99% нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Стверджуючи про те, що суди у справі № 915/997/24 необґрунтовано зменшили розмір неустойки на 70% і таким чином ототожнили зменшення розміру пені зі звільненням від відповідальності, скаржник залишає поза увагою, що на відміну від справи № 918/116/19, де Суд висловлювався подібним чином щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 99%, сукупно попередніми інстанціями встановлено інші обставини в інших умовах, ніж обставини у цій справі, які бралися судами до уваги та вплинули на рішення Верховного Суду. Постанова у зазначеній скаржником справі ухвалена за наслідками перегляду оскаржуваних судових актів стосовно застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України в індивідуально встановлених обставинах і такі не співвідносяться з обставинами, встановленими судами у цій справі (№ 915/997/24);

- у справі № 916/187/17, на яку посилається скаржник, Суд виснував, що право на зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань, кореспондується з обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів. Водночас у справі № 916/187/17, на відміну від справи, яка переглядається (№ 915/997/24) не вирішувалося питання щодо зменшення заявленої до стягнення пені, оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про зменшення суми штрафних санкцій та, відповідно, таке питання не було предметом розгляду в суді першої інстанції. Про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач заявив лише в апеляційному господарському суді, а тому така вимога була залишена без розгляду. Отже, відмінність у судових рішеннях зумовлена перш за все неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін;

- у справі № 910/8698/19 (на неврахування якої також звертає увагу позивач) Верховний Суд погодився з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, оскільки заявляючи усне клопотання про зменшення розміру пені, відповідач не підтвердив існування (наявності) тих обставин, якими він обґрунтовував зазначене клопотання. На противагу справі № 910/8698/19 у справі № 917/997/24 суди попередніх інстанцій належним чином оцінили існування виняткових обставин для зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру неустойки (віднесення відповідача до бюджетних неприбуткових установ, які входить до складу Збройних Сил України, метою діяльності якої є інженерно-інфраструктурне забезпечення військових частин, закладів, установ, організацій Міністерства оборони України та Збройних Сил України у межах зони відповідальності). Отже, встановлені обставини у справі № 910/8698/19 та у справі № 917/997/24 й відповідно судові висновки не є подібними;

Що стосується посилань скаржника на постанову об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 та постанови Верховного Суду: від 23.03.2018 у справі № 904/6252/17, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17, від 07.11.2019 у справі № 916/1345/18 та від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, то висновки у зазначених постановах стосувалися правовідносин, які не є подібними зі справою № 915/997/24.

Так, у справі № 355/385/17 Суд, вирішуючи спір щодо правомірності стягнення страхового відшкодування та компенсації моральної шкоди у правовідносинах на підставі договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття), послався на статтю 629 ЦК України, вказавши, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Водночас вказаний висновок стосується правовідносин, які не є подібними, з урахуванням предмету та підстав позову, правового регулювання, кваліфікації спірних правовідносин, з тими, що виникли у цій справі (№ 915/997/24).

Стосовно доводів позивача про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду, викладеної у справах: № 904/6252/17; № 908/1076/17; № 916/1345/18; № 910/3011/19 (про те, що відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання), то Суд відхиляє такі, як помилкові оскільки: предмет та підстави позовів у зазначених справах та у цій справі, правове регулювання спірних відносин та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, що виключає подібність спірних правовідносин. Крім того, Верховний Суд зазначає, що у своїх доводах з посиланням на вказану практику, скаржник не враховує, що неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання та не є безпосередньо господарським зобов'язанням. Так, у справах: № 904/6252/17 позов було пред'явлено до Управління праці та соціального захисту населення про стягнення заборгованості за телекомунікаційні послуги, надані позивачем абонентам пільгових категорій; № 908/1076/17 предметом дослідження були вимоги сільради до ПАТ «НАК «Нафтогаз України» про визнання недійсним укладеного між позивачем та відповідачем договору на будівництво об'єкта газопостачання з підстав невідповідності умов спірного правочину вимогам чинного бюджетного законодавства, оскільки такий договір передбачає взяття позивачем, який є розпорядником коштів місцевого бюджету, бюджетних зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань; № 916/1345/18 спірним було питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення заборгованості за договором підряду по закупівлі за державні кошти та за виконанні додаткові підрядні роботи. А у справі № 910/3011/19 взагалі предметом розгляду були вимоги державного підприємства до Міністерства оборони України про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у порядку статті 625 ЦК України за несвоєчасне виконання договору в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару.

При цьому питання застосування статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України не було предметом дослідження в жодній із означених справ: (№ 355/385/17, № 904/6252/17, № 908/1076/17, у справі № 916/1345/18, № 910/3011/19).

Також колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, оскільки Великою Палатою Верховного Суду у зазначеній справі винесена ухвала від 18.05.2021, в якій Судом вирішувалося питання про наявність або відсутність підстав для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду вказаної справи, тобто судове рішення, на яке посилається заявник, стосується виключно процесуальних питань та не містить правової позиції щодо застосування тих чи інших норм чинного законодавства.

Щодо доводів скаржника про необхідність дотримання судом принципу розумності, добросовісності та справедливості при застосуванні неустойки та її зменшенні, оскільки за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, несправедливим щодо кредитора, то Верховний Суд звертає увагу на наявність послідовної та сталої практики з цього питання, зокрема, на висновки постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 вказала, що у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним у судовій практиці.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити.

Отже, наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки залежить від фактичних обставин, які встановлені судами у справі.

Попередні судові інстанції у справі, яка переглядається судом касаційної інстанції (№ 915/997/24), оцінивши за своїм внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази, з урахуванням розумного балансу інтересів сторін, визнали підстави для зменшення пені на 70% достатніми.

У свою чергу, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 у співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями у справі № 915/997/24 не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України. У цій справі суди попередніх інстанцій реалізували свої дискреційні повноваження, передбачені зазначеними нормами матеріального права та, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини і докази у справі, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення пені на 70%.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що застосування судами попередніх інстанцій у розгляді цієї справи положень зазначених норм матеріального права в контексті наявності підстав для зменшення неустойки залежало виключно від встановлених і доведених обставин цієї конкретної справи, поведінки учасників спірних правовідносин, а також оцінки наданих суду доказів, що входили до предмета доказування та формувало фактично-доказову базу, а тому зазначені справи є неподібними за змістовним критерієм.

З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, а також у постановах Верховного Суду: від 23.03.2018 у справі № 904/6252/17, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 07.11.2019 у справі № 916/1345/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 03.06.2020 у справі № 916/187/17, - не знайшли свого підтвердження.

Щодо інших аргументів касаційної скарги, то такі стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій та спростування здійсненої ними оцінки доказів у справі.

При розгляді цієї справи Верховний Суд бере до уваги, що однією з основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності.

Отже, категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає у тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

За наведених обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі № 915/997/24.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі № 915/997/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець